Тема 7. Соціальний ризик

3. Загрози фінансовій безпеці людини: соціально-економічні наслідки для суспільства

Загрози фінансовій безпеці людини, які виходять із різних сфер суспільного життя або ж зароджуються, безпосередньо, у соціальній сфері, можуть стати каталізатором соціальних катастроф в залежності від темпів нарощування несприятливих тенденцій і процесів в соціальній структурі і відносинах суб’єктів, фінансовому  забезпеченні життєдіяльності людей. Особливо руйнівними є загрози, спричинені політикою і економікою.

Можна прослідкувати ряд взаємозумовлених явищ сучасного суспільного життя, які демонструють логіку виникнення загроз в результаті непродуманих політичних рішень чи несподіваних, невиважених економічних перетворень:

 - зменшення доходів;

 – падіння рівня споживання;

 – погіршення умов життя;

 – погіршення стану здоров’я;

 – злиденність.

Загрози фінансовій безпеці людини та соціальній безпеці суспільства.

1. По-перше, значну небезпеку суспільному розвитку створює такий соціальний феномен, як бідність, що залишається важкою економічною і соціальною проблемою суспільства. Найгіршим в цьому контексті є бідність дітей, що загрожує суспільству зниженням якості майбутніх поколінь і послабленням основних характеристик людського генофонду. В Україні явище бідності прямо пов’язане з економічними трансформаціями.

В умовах ринкових трансформацій набули стійкого характеру дві форми бідності: «стійка» та «плаваюча».

Стійка форма бідності пов’язана з тим, що бідність, як правило, породжує бідність. Низький рівень матеріального забезпечення призводить до погіршення здоров’я, декваліфікації, де професіоналізації, а врешті-решт до деградації. Бідні батьки відтворюють потенційно бідних дітей, що визначається їхнім здоров’ям, освітою, кваліфікацією.

Плаваюча форма бідності більш рідкісна, пов’язана з тим, що бідні, роблячи зусилля, розривають замкнуте коло і, адаптуючись до нових умов, відстоюють право на краще життя. Зрозуміло, що для такого стрибка потрібні не лише суб’єктивні, але й об’єктивні умови, створені суспільством. Поряд із традиційною бідністю (матері-одиночки, багатодітні родини, інваліди та пристарілі) з’явилися так звані «нові бідні». Це ті верстви населення, які за освітою та кваліфікацією, соціальним статусом і демографічним становищем ніколи раніше не належали до нижчих верств суспільства.

Поширення бідності в Україні обумовлює появу негативних демографічних тенденцій, масовий міграційний відплив економічно активного населення за межі країни, низький платоспроможний попит, що гальмує розвиток внутрішнього ринку та економіки в цілому. Існуючий рівень бідності уповільнює можливості для інтеграції України в Європейське співтовариство. Основною економічною причиною бідності є низький рівень заробітної плати у порівнянні з європейськими країнами.

Стратегією соціальної політики є корінне вирішення системи соціальних проблем на конкретному історичному етапі розвитку суспільства.

2. По-друге, значним залишається різке розмежування населення за рівнем доходів між багатими і бідними та розшарування населення за рівнем грошових витрат. В Україні формується розподіл населення за доходами, характерний не для країн Європейського Союзу (наприклад, у Великобританії – 4,1 рази, Німеччині – 3,7 рази, Швеції – 2,7 рази), а для латиноамериканських країн, де основна частина населення концентрується в групі з низькими доходами, а розрив між багатими і бідними постійно зростає. Подальше розшарування населення може призвести до збільшення питомої ваги вкрай бідних, зростання масштабів застійної бідності, виникнення такого явища, як хронічна бідність.

3. По-третє, однією із суттєвих загроз фінансовій безпеці особистості є проблема безробіття в Україні.

4. По-четверте, як не парадоксально, але система пільг і допомог у вітчизняній практиці, нажаль, також створює певні загрози фінансовій безпеці особистості. Пільги, допомоги та субсидії поглиблюють диференціацію в доходах, а дані про кількість сімей, що одержують житлові субсидії, насправді засвідчують про неприпустиму для цивілізованої країни частку бідних і злиденних у складі населення

5. По-п’яте, викликає занепокоєння відсутність ефективної державної регіональної політики, що посилює диференціацію в рівнях соціально-економічного розвитку регіонів України і не сприяє використанню переваг територіального поділу праці, природно ресурсного та трудового потенціалів регіонів. Зазначена ситуація провокує економічний сепаратизм окремих регіонів, що загрожує територіальній цілісності української держави.

6. По-шосте, до небезпечних соціальних загроз, які існують сьогодні в суспільстві, слід віднести також руйнування соціальної бази політичної стабільності, яка існувала раніше, а також науково-технічного й інтелектуального потенціалу, соціальні ускладнення в процесі приватизації. Поширення корупції та злочинності, зрощування кримінальних структур з підприємницькими колами, поширення соціальних хвороб (алкоголізм, наркоманія тощо). Всі вказані фактори ведуть до загострення соціальної напруженості.

Зниження фінансової безпеки людини ведуть до негативних соціально-економічних наслідків для суспільства. Бідність, безробіття, економічна та соціальна нестабільність, нездійсненність сподівань, крах планів інтенсивно розкручують процес маргіналізації (процес втрати колишніх соціальних зв’язків із неповним засвоєнням культурних, етичних цінностей нового соціального середовища) населення, в результаті якого з’являється стійкий прошарок соціальних пауперів (бідняків, позбавлених засобів до існування) – наслідок наростання спадаючої соціальної мобільності. Так формується і зміцнюється соціальне дно: злиденні, що просять подання, безпритульні дорослі і діти, алкоголіки, наркомани, повії та ін.

Погіршення умов життя обумовлює зростання смертності з соціальних причин. Високим є рівень смертності з причин, пов’язаних зі споживанням алкоголю (отруєння алкоголем, хронічний алкоголізм, алкогольний психоз і т.ін.). Зростання кількості споживання алкоголю можна охарактеризувати як алкоголізацію суспільства.

Феномен бідності спричинює зростання випадків самогубства (суіциду). Дані соціологічних досліджень свідчать, що у підлітків змінюються життєві орієнтири – падає авторитет робітничих професій, знань, науки. Знижується прагнення отримати не тільки вищу освіту, а й освіту взагалі.

Зубожіння населення було і залишається одним із чинників, що обумовлюють дефіцит фінансового капіталу, який гальмує подолання кризи неплатежів та інвестиційну активність. Знецінення заощаджень населення через гіперінфляцію перших років реформи, недовіра до уряду, різке звуження реальної заробітної плати та доходів на душу населення мінімізували споживчий попит, що є важливим джерелом поповнення обігових коштів і надання кредитів підприємцям, змінили форми заощаджень громадян. Через низьку ставку процентів по внесках, а також ризик їх знецінення інфляцією сталося «заморожування» накопичень громадян. Нормою стала практика вивозу швидко зароблених великих капіталів за кордон, тобто «втеча капіталу».