ТЕМА 13. ОСОБЛИВОСТІ ТЕХНОЛОГІЇ ВИРОЩУВАННЯ С.-Г. РОСЛИН НА РЕКУЛЬТИВОВАНИХ ЗЕМЛЯХ.

1. Особливості вирощування с.-г. культур на рекультивованих землях.

Вирощування сільськогосподарських рослин на рекультивованих землях має низку особливостей, зумовлених тим, що після проведення рекультиваційних робіт ґрунт ще не завжди має властивості, характерні для природно сформованих орних ґрунтів. На таких територіях можуть спостерігатися недостатня потужність кореневмісного шару, несприятлива структура, підвищена щільність складення, низька водоутримувальна здатність, нестійкий водно-повітряний режим, дефіцит органічної речовини та елементів живлення. Тому технологія вирощування культур повинна бути адаптована до конкретних властивостей рекультивованого ґрунту або техноземного субстрату.

Основною метою агротехнологій на рекультивованих землях є не лише отримання врожаю, а й одночасне подальше формування ґрунтового середовища, підвищення його родючості та забезпечення екологічної стійкості. У перші роки після завершення біологічного етапу рекультивації технологічні заходи мають сприяти поступовому накопиченню органічної речовини, активізації ґрунтової біоти, формуванню структури та стабілізації водного і поживного режимів.

Важливе значення має правильний вибір сільськогосподарських культур. На початкових етапах доцільно використовувати рослини, здатні адаптуватися до несприятливих умов і водночас виконувати фітомеліоративну функцію. Особливо важливими є багаторічні трави, бобові культури та їх сумішки. Їх коренева система сприяє закріпленню субстрату, зменшенню ерозійних процесів, накопиченню органічних решток і поступовому поліпшенню фізичних властивостей ґрунту. Бобові культури додатково сприяють накопиченню біологічно зв'язаного азоту.

Після покращення властивостей рекультивованого ґрунту поступово розширюється набір культур, які можна вирощувати. Вибір конкретної культури визначається гранулометричним складом, потужністю кореневмісного шару, реакцією ґрунтового середовища, вмістом поживних елементів, рівнем зволоження, засоленістю, щільністю складення та іншими властивостями. Не менш важливим є призначення рекультивованої земельної ділянки та вимоги культури до умов вирощування.

Особливу увагу необхідно приділяти обробітку ґрунту. На рекультивованих землях надмірно інтенсивний механічний обробіток може спричинити руйнування структури, ущільнення та посилення ерозійних процесів. Тому систему обробітку необхідно диференціювати залежно від стану кореневмісного шару. На добре структурованих ділянках перевагу можна надавати мінімальному або ґрунтозахисному обробітку. Якщо ж спостерігається надмірне ущільнення, необхідне його локальне або суцільне розущільнення на глибину, яка відповідає потужності сформованого ґрунтового шару та розміщенню основної маси коренів.

Важливою складовою технології є регулювання поживного режиму. Рекультивовані субстрати часто характеризуються низьким умістом доступних форм азоту, фосфору, калію та недостатньою кількістю органічної речовини. Тому система удобрення повинна базуватися на результатах агрохімічного обстеження. Застосовують органічні та мінеральні добрива, сидеральні культури, рослинні рештки та інші джерела органічної речовини. Перевагу слід надавати системам удобрення, які не тільки забезпечують рослини елементами живлення, а й сприяють довготривалому відновленню родючості.

Особливе значення має застосування органічних матеріалів. Внесення компостів, органічних добрив, рослинних решток та інших органічних компонентів може сприяти підвищенню вмісту органічної речовини, покращенню структури, водоутримувальної здатності та біологічної активності рекультивованого ґрунту. Однак використання будь-яких матеріалів повинно здійснюватися з урахуванням їх якості та екологічної безпечності.

Одним із важливих завдань є регулювання водного режиму. На рекультивованих землях можливе як недостатнє, так і надмірне зволоження. Якщо ґрунт має низьку водоутримувальну здатність, особливого значення набуває збереження вологи, мульчування та за необхідності зрошення. За надмірного зволоження необхідно забезпечити відведення зайвої води та створити сприятливий водно-повітряний режим. Режим зрошення має встановлюватися відповідно до властивостей рекультивованого ґрунту, потреб культури та погодних умов.

Важливим напрямом є запобігання ерозії. Рекультивований ґрунтовий покрив на початкових етапах часто є недостатньо стабільним, тому відкриті поверхні можуть зазнавати водної та вітрової ерозії. Для їх захисту застосовують рослинний покрив, мульчування, ґрунтозахисні технології обробітку, контурне розміщення посівів та інші протиерозійні заходи. Особливо важливу роль відіграє постійне рослинне покриття поверхні.

Для рекультивованих земель важливим є регулювання кислотності та інших несприятливих хімічних властивостей. Якщо субстрат характеризується надмірною кислотністю або лужністю, застосовують відповідні меліоративні заходи. Вибір меліорантів і їх дозування має здійснюватися на основі агрохімічного аналізу. У разі засолення необхідно передбачати комплекс заходів, спрямованих на зменшення концентрації водорозчинних солей та запобігання їх повторному накопиченню.

Окремою вимогою є екологічна безпечність вирощування сільськогосподарських культур. Перед використанням рекультивованої ділянки для виробництва харчової або кормової продукції необхідно оцінити можливу наявність забруднювачів. Особливу увагу приділяють важким металам, нафтопродуктам та іншим потенційно небезпечним речовинам. За наявності забруднення необхідно визначити його рівень, рухомість та можливість надходження до рослин. Якщо екологічна безпечність сільськогосподарського використання не забезпечена, ділянку не слід використовувати для вирощування харчових культур до проведення необхідних заходів із локалізації або зниження небезпечності забруднення.

На рекультивованих землях доцільно застосовувати сівозміни, які поєднують культури з різними біологічними та агротехнічними властивостями. Включення багаторічних трав, бобових і сидеральних культур дає змогу підтримувати процес відновлення ґрунту. Чергування культур також сприяє більш раціональному використанню елементів живлення, регулюванню фітосанітарного стану та зменшенню ризику деградації.

Важливим елементом технології є поступовість освоєння рекультивованих земель. Не завжди доцільно одразу використовувати такі ділянки за інтенсивною технологією. На першому етапі перевагу можуть мати культури з невисокими вимогами до родючості та здатні виконувати фітомеліоративну функцію. У міру покращення властивостей ґрунту можливий поступовий перехід до більш вимогливих сільськогосподарських культур.

Особливого підходу потребують посттехногенні та постмілітарні землі. На посттехногенних ділянках необхідно враховувати походження техногенних субстратів, їх гранулометричний і мінералогічний склад, кислотність, засолення та інші властивості. На постмілітарних землях перед початком сільськогосподарського використання першочерговим завданням є забезпечення безпеки території та проведення екологічного обстеження. За наявності вибухонебезпечних предметів або значного забруднення сільськогосподарське освоєння не допускається до усунення відповідних ризиків.

Таким чином, технологія вирощування сільськогосподарських рослин на рекультивованих землях повинна розглядатися як адаптивна система, яка одночасно забезпечує продуктивність культур і подальше відновлення ґрунтових властивостей. Вона включає правильний вибір культур, диференційований обробіток ґрунту, регулювання поживного та водного режимів, застосування органічних добрив і меліорантів, захист від ерозії та постійний екологічний контроль. Ефективність такої технології визначається не лише величиною врожаю, а й позитивною динамікою властивостей рекультивованого ґрунту, його біологічної активності, стійкості та екологічної безпечності.