Лекція 9-11. Властивості, класифікація, картографування еродованих ґрунтів

3. Режими атмосферні, топографічні, літологічні

Вологий ґрунт є дефляційно стійким. Процеси зволоження – висушування й переходу через 0°С істотно впливають на механічну стійкість ґрунтових агрегатів. За П.С.Трегубовим, вплив процесів замерзання-розмерзання на порядок вищий за плив процесів зволоження – висушування. Коли без сталого снігового покриву буває неодноразовий перехід через 0°С, створюються умови для проявлення процесів вітрової ерозії.

 Топографічні фактори

Взаємодія елементів рельєфу з повітряним потоком підкорюється законам аеродинаміки. Виступи на земній поверхні регресійно впливають на повітряний потік. Зміна швидкості вітру під впливом елементів рельєфу кількісно характеризується певним коефіцієнтом. Основне правило: на навітряних схилах збільшується швидкість вітру, на підвітряних – зменшується. Відповідно спостерігається зростання інтенсивністі дефляції ґрунтів.

Порядок розподілу дефльованих ґрунтів на схилі принципово відрізняється від порядку розподілу змитих: ступінь змитості ґрунтів збільшується зверзу вниз, а ступінь дефльованості – знизу вверх на навітряних схилах.

Форма й ухил схилів також впливають на хід вітрової ерозії ґрунтів аналогічно впливу на процеси водної ерозії. Дефляція інтенсивніше проходить на опуклих схилах, слабкіше – на увігнутих схилах. Збільшення ухилу навітряних схилів збільшує дефляцію ґрунтів.

  Ґрунтові і літологічні фактори 

Властивості ґрунтів, які впливають на процеси вітрової ерозії можна поділити на дві групи: перша -  властивості, що безпосередньо впливають на протидефляційну стійкість, друга -  властивості, що побічно впливають на інтенсивність вітрової ерозії.

До першої групи належать  агрегатний склад, щільність агрегатів, міжагрегатне зчеплення, до другої – комплекс властивостей, які визначають параметри властивостей першої групи. Часто дослідники розробляють регресійні рівняння, в яких у якості залежних змінних визначають властивості першої групи, а у якості аргументів – другої групи. Параметри ґрунтів, що визначають їх дефляційну стійкість мають значну динаміку протягом року. Домінантним фактором вітрової ерозії є господарська діяльність. Технологічний процес вирощування сільськогосподарських культур може різко збільшити дефляційну небезпеку. Важливими факторами дефляційної стійкості ґрунтів є кореневі системи рослин і вміст гумусу.

Протидефляційна стійкість ґрунтів має фізичний сенс, аналогічний протиерозійній стійкості. Вона характеризує здатність ґрунту протидіяти здуваючому впливу вітру. При цьому широко використовується ціла низка емпіричних показників. Одним з таких показників є дефлюємість (більш відома як еродуємість), яка характеризується величиною втрат ґрунту під впливом повітряного потоку з одиниці площі за певний термін. Протидефляційна стійкість вважається достатньою, коли швидкість початку масового руху ґрунтових часток на висоті флюгеру перевищує швидкість 10%‑ї забезпеченості в даній місцевості. В Україні, за Г. О. Можейко (2001) прийнято 20%‑у забезпеченість швидкості під час вітру пилових бур. У протилежному випадку (критична швидкість менше швидкості вітру певної забезпеченості) протидефляційна стійкість ґрунту вважається недостатньою, що вимагає проведення протидефляційних заходів.