ТЕМА 5. Гідротехнічні меліорації: реформування в сфері дренажу

3. Сучасний стан і проблеми дренажних систем

Нерівномірна вологозабезпеченість. Більше половини території України має неоптимальні умови вологозабезпечення, що погіршується зміною клімату. У зоні Степу та Лісостепу без зрошення раціональне землеробство неможливе, на Поліссі навпаки – без дренажу ґрунти перезволожуються Через це кліматичні зміни призводять до водного стресу– як посушливого, так і підтоплень.

Низьке використання потенціалу. В Україні існує 5,5 млн га меліорованих земель (3,3 млн га осушувальних), але фактично використовується лише ~20% площ зрошення та <10% дренажу. Існуючі системи недофінансовуються (особливо дренаж) і переважно утримуються за рахунок держбюджету, що робить їх уразливими.

Централізоване управління. До 2022 р. керування системами дренажу/зрошення було надмірно централізованим. За стратегією до 2030 р., їхнє оновлення гальмувалося слабкою інфраструктурою, низьким самофінансуванням та відсутністю нових інвестицій. Дослідники відзначають, що стан меліоративної інфраструктури нині критичний і потребує докорінної зміни підходу.

Агровиробничі потреби: Сучасне землеробство вирощує вологолюбні та ресурсозатратні культури (кукурудза, соя), що потребують гарантованого водопостачання. Воропай (2021) показав, що реконструкція дренажів має враховувати заплановані культури й вивести системи на режим ефективного водорегулювання протягом усього вегетаційного періоду.

Підвищення ефективності. Внаслідок впровадження дренажу й зрошення врожайність культур зростає в 2–3 рази порівняно з суховими умовами. Водночас розроблення стійких мереж зрошення та дренажу (зокрема – технологій точного поливу) дозволяє знизити водоспоживання без втрати врожайності. За розрахунками фахівців ІВПіМ НААН, саме впровадження таких систем є ефективним заходом адаптації агровиробництва до змін клімату.