ТЕМА 9. Меліоративні заходи з охорони ґрунтів від водної ерозії та дефляції

2. Протиерозійна організація території та агротехнічні заходи ліісомеліоративні та фітомеліоративні заходи захисту ґрунтів

 Захист ґрунтів від ерозії полягає у комплексі організаційних, агротехнічних, лісомеліоративних, інженерних та біоінженерних технологій. Протиерозійне землеробство – це цілісна система захисту ґрунтів, що включає агрофізичні, агрохімічні, агротехнічні, інженерні та лісомеліоративні заходи. Серед основних напрямків:

Організаційно-господарські заходи. Раціональне планування і спеціалізація землекористування згідно з ерозійною небезпекою територій (наприклад, зменшення масштабів суцільного обробітку, об’єднання ділянок «по контуру рельєфу», організація захисних зон між полями). Також до заходів належать системи моніторингу стану ґрунтів, страхові та фінансові стимули за впровадження ґрунтозахисних технологій (податки на деградовані землі, субсидії за захист).

Агротехнічні заходи. Збереження рослинного покриву і вологозберігаючі технології. У тому числі – безвідвальна обробка ґрунту та мульчування післяжнивними рештками, що зменшує розмивання верхнього шару. Висів покривних культур і багаторічних трав (наприклад, люпин, фацелія, бобові) у міжзбиральний період живлять ґрунт і захищають його від змиву. Досліди у Лісостепу показали, що застосування плоскорізного або чизельного обробітку разом з меліоративним дренажем призводить до 1.5–15-кратного зниження поверхневого стоку води, що суттєво зменшує ерозію[6]. Також горизонтальне (контурне) орання та смугове розташування культур поліпшують фільтрацію води і стримують стік.

Лісомеліоративні (фітомеліоративні) заходи. Захисні лісосмуги та ґрунтозахисні насадження уздовж полів/схилів виконують роль живих бар’єрів. Висадка вітрозахисних смуг (спеціальні породи дерев і чагарників) зменшує швидкість вітру і знижує дефляцію ґрунту. Такі смуги традиційно застосовують у степових регіонах України та Південній Україні. Для захисту схилів карпатських агроландшафтів використовують насадження листяних дерев і чагарників разом з трав’яним покривом.

Інженерно-меліоративні заходи. Терасування та земляні греблі на крутих схилах дозволяють розбити довжину потоку води і затримати ґрунт. Створення меліоративних канав і водовідвідних споруд (суспензійні лотки, протиерозійні дамби) відводить надлишкову воду та осаджує еродовані частинки. Наприклад, порівняльні експерименти свідчать: на ділянках з терасами, лісосмугами та дренажною мережею (антиерозійна організація ландшафту) відстань водного стоку скорочується в 4 рази порівняно з традиційним розташуванням полів.

Біоінженерні рішення. Комбінація рослинних методів з технічними конструкціями. До прикладів належать «живі палізади» – стрічки з насаджених гілок або коріння (верба, осика тощо), які укріплюють схили, а також висадка стрижневих трав (ветивер, спориш тощо) для укріплення ґрунту. Хоча в літературі такі методи менш поширені в Україні, світовий досвід (наприклад, проекти фітомеліорації на крутих гірських схилах) показує їхню ефективність у стабілізації ґрунту.

Комплексний підхід передбачає поєднання різних методів з урахуванням екосистемних особливостей. За останніми дослідженнями, практики nature-based solutions (NbS) – такі як агролісомеліорація, смуги парціальних рослинних насаджень і т.д. – здатні вирішувати кілька завдань одночасно.  Наприклад, створення сітки лісосмуг, смуг трав та буферних зон знизило б ризик ерозії, зберігаючи водні ресурси та підвищуючи біорізноманіття. Park et al. (2025) продемонстрували, що реалізація комплексу BMP (гравітаційні осадові басейни, прибережні трав’яні смуги, укріплення схилів) на крутих рельєфах зменшила втрати ґрунту майже на 60%[9]. Такі результати підкреслюють важливість просторово орієнтованого підходу: заходи слід впроваджувати з урахуванням особливостей кожного ландшафту і водозбору. Крім того, міжнародні рекомендації закликають поєднувати економічні стимули та законодавчу підтримку для впровадження ґрунтозахисних практик (консерваційне землеробство, зелені субсидії тощо).

Клімат. Зміна клімату призводить до росту частоти й інтенсивності екстремальних опадів, що збільшує потенціал водної ерозії. Як відзначають Park et al. (2025), «недавні зміни клімату призвели до посилення сильних дощів, що спричинило загострення процесів ерозії ґрунту»[.

 Відтак протиерозійні системи мають враховувати майбутні кліматичні умови, обов’язково включаючи водозатримання (ґрунтоутримуючі ємності, ретикуляційні мережі) та швидке укріплення нових посівів.

Водні ресурси. Сталий облік водних потоків є ключем до боротьби з ерозією. Збереження ґрунту і води – взаємопов’язані процеси: організація «безпечних» шляхів стоку (щоб вода не змивала родючий шар), а також інфільтрація зайвої вологи у ґрунт суттєво знижують ерозійні втрати. НBS також рекомендують використовувати заходи для поліпшення якісного і кількісного стану вод (прісні ставки, водозатримуючі споруди), що водночас стабілізує режим вологості ґрунту і зменшує стік і намулення (беручи приклад із успішних проєктів захисту водозборів)

Біоінженерія. Залучення біологічних методів до інженерних рішень. Зокрема, насадження швидкорослих фітопасткаів (рогоз, очерет) та живих «гібернаторів» (осокір, вільха) на берегах оросних каналів і берегів ставків підвищує міцність ґрунту. Хоча прямої літературної згадки по Україні немає, у світі застосовують живі «каркаси» з гілок (Salix-палісадні структури) на схилах, що разом із консерваційним землеробством значно зменшують ерозійні процеси. В Україні це може враховуватися при відновленні зсувонебезпечних ділянок і берегів водозаборів.