ТЕМА 9. Меліоративні заходи з охорони ґрунтів від водної ерозії та дефляції

3. Ерозійні ризики в умовах воєнних дій та заходи щодо їх мінімізації

На окупованих і деокупованих територіях Донецької, Луганської, Миколаївської та інших областей агроландшафти зазнали руйнівного впливу: вибухами зруйновано верхній шар ґрунту, відбито вітрову стійкість мульчі й рослинності, порушено структуру ґрунту. Ці порушення призводять до механічної компакції ґрунту, втрати гумусу та порушення його водного балансу, що саме по собі інтенсифікує водну і вітрову ерозію. Наприклад, після вибухів утворюються кратери, а прилеглі ділянки позбавлені рослинного покриву – без додаткових заходів вони піддаватимуться розмиттю і осипам. У таких умовах першочергово необхідне відновлення мульчуючого покриву: як пропонують фахівці, пошкоджені ділянки слід засіяти швидкоростучими травами (фацелія, люпин, овес), а за наявності ресурсів – закрити соломою чи агроволокном.

Після боїв важливо також розрихлити й вирівняти ґрунт (щоб повернути водопроникність) і заселити корисні мікроорганізми, адже військова техніка ущільнює товщу ґрунту. Дослідники підкреслюють: вибір технології рекультивації залежить від характеру пошкоджень і майбутнього використання землі. У практиці це означає: при високому ступені забруднення вибуховими речовинами – пріоритет демі, після нього – внесення компосту й вапнування для відновлення фізичних властивостей; у разі гострої ерозійної небезпеки – перш за все відновлення рослинного покриву та гідротехнічних споруд (канав, кар’єрів-резервуарів для затримання стоку).

Зокрема, в Донецькій і Миколаївській областях доцільно відновлювати лісосмуги і контурні смуги кукурудзи чи соняшнику, щоб уповільнити вітровий потік над полем.. Усі заходи відновлення після війни повинні інтегрувати інженерні методи з агрозаходами: лише так можна швидко стабілізувати ґрунт і запобігти розширенню ерозійних вад.

Свіжий світовий досвід свідчить про успішне поєднання підходів. Так, у США та Канаді активно впроваджують програми консерваційного землеробства (зокрема, «зелені субсидії» за сівозміни з травами, за збереження стерні та ін.). У Китаї на «Лоессовому плато» створили систему терас з агролісомеліоративними насадженнями, що за 10–15 років повернули родючість із близько нульового до високого (повідомляють міжнародні грантові дослідження з деградації земель). В Африці працює програма «Великий зелений пояс» – лінійна посадка дерев уздовж Сахари для боротьби з опустелюванням (аналогічна захисним смугам на полях).

Згідно з останніми дослідженнями (Miralles-Wilhelm 2023), постійні травостої, буферні смуги і агролісомеліорація сприяють одночасному підвищенню продуктивності і захисту ґрунту.

Комплексний підхід до захисту ґрунтів від ерозії базується на міждисциплінарній інтеграції: агротехнічні методи доповнюються інженерними і екологічними рішеннями, а політика стимулює інновації. Такий підхід довів свою ефективність: наприклад, комбіноване застосування ґрунтозахисних практик забезпечувало значне зниження втрат ґрунту і води. У підсумку, для успішної боротьби з ерозією та дефляцією необхідно ґрунтовно впровадити інтегровані стратегії землекористування (від агрофізичних заходів до просторового планування) з урахуванням кліматичних і соціально-економічних факторів.