Лекція 2 Корпоративна соціальна відповідальність в системі управління організацією

1. . Інституціональне забезпечення соціальної відповідальності

Міжнародними правовими рамками соціальної держави з її орієнтацією на розвиток людини, створення для неї гідних умов для життя стали норми Загальної декларації прав людини, ухваленої резолюцією ООН 10 грудня 1948 року.

  Концепцію відповідального корпоративного громадянства на міжнародному рівні закладено у Глобальному договорі, в якому сьогодні приймають участь компанії з усіх регіонів світу, міжнародні організації трудящих та організації громадянського суспільства. Це добровільна ініціатива, в рамках якої реалізується 10 принципів щодо прав людини, трудових відносин, охорони довкілля, та боротьби з корупцією.

  На європейському рівні початком цього процесу став підписаний в лютому 1992 р. Договір про Європейський Союз у Маастрихті, коли вперше до переліку основних напрямів діяльності було включено соціальну політику. 

Нормативно-правові аспекти міжнародного захисту економічних та соціальних прав людини для держав-членів Ради Європи, віддзеркалює Європейська соціальна Хартія, підписана від імені України 7 травня 1999 р.

  У Хартії співтовариства викладено 12 принципів реалізації соціальних прав працівників:

1. право здійснювати діяльність за будь-якою професією в обраній країні Європейського Союзу;
2. право на справедливу заробітну плату;
3. право на поліпшення умов життя та праці;
4. право на соціальний захист, забезпечений системою, чинною у країні перебування;
5. право на свободу асоціації та ведення колективних переговорів;
6. право на професійне навчання;
7. право на рівність чоловіків і жінок;
8. право на інформування, консультування та участь працівників в управлінні;
9. право на охорону здоров’я та безпеку на робочому місці;
10. право на захист дітей та підлітків;
11. гарантія мінімального доходу для осіб похилого віку;
12. право непрацездатних осіб на професійну та соціальну інтеграцію. 

      Положення Європейської соціальної хартії закріплюють зобов’язання держав-учасниць в реалізації прав громадян на працю, на справедливі умови праці, на колективні переговори, на організацію профспілки, на соціальне забезпечення, на соціальну і медичну допомогу, на соціальне обслуговування, право сім’ї на соціальний, правовий і економічний захист, право похилих людей на соціальний захист, право на захист від бідності.

Регулювання соціальної відповідальності суб’єктів трудових відносин на міжнародному рівні закріплено за Міжнародною організацією праці, яка створена як спеціалізована установа нормативної діяльності ООН у сфері праці. Метою діяльності МОП є покращення умов праці.

Вимоги МОП охоплюють широке коло проблем соціальної відповідальності і містять положення, що торкаються питань соціального забезпечення, вільного часу трудящих, будівництва житла для працівників, їх побутового обслуговування, статистики праці, професійно-технічної освіти та професійної орієнтації, організації діяльності державних органів з управління працею.

Різноманітні правила у сфері праці та соціального захисту встановлює Європейський Союз.

    Так у Римському договорі 1957 р. про створення Європейської економічної співдружності передбачена діяльність ЄЕС у сфері праці та трудових відносин, встановлені основні норми з праці, які були сприйняті європейськими державами.

    Вони стосувались трудової міграції та положення працівників-мігрантів, рівної плати чоловікам та жінкам за рівну працю, техніки безпеки та виробничої санітарії, оплачуваних відпусток.

   Єдиний європейський акт 1987 р. розширив компетенцію ЄС у сфері праці, додавши питання оздоровлення виробничого середовища, сприяння в укладенні колективних договорів, зближення соціальних інститутів. 

В Україні загальні контури соціальної відповідальності визначено на конституційному рівні.

Так, прийнята 26 червня 1996 року Конституція України закріпила основні риси новоствореної держави, як суверенної, незалежної, демократичної, правової й соціальної.

Шлях до таких соціальних пріоритетів був тривалим та складним – від переконливого заперечення соціальної діяльності держави до декларативного закріплення соціальних пріоритетів.

Стаття 3 основного закону держави наголошує, що конституційно людина, її життя, здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнані найвищою соціальною цінністю в державі.

Дії держави на законодавчому підґрунті націлені на досягнення мети соціальної держави – держави, орієнтованої на людину та її всебічний розвиток. 

Ефективне управління соціальною відповідальністю впливає на формування виробничих, економічних і соціальних цілей суспільства, організацій, сприяє їх досягненню, стійкому збалансованому розвитку та прогнозуванню можливостей такого розвитку.

     Прикладом системи управління в області корпоративної соціальної відповідальності є компанія Toshiba, в якій на рівні корпоративного управління комітет з управління КСВ курирує і погоджує питання просування корпоративного громадянства, якості, управління ризиками, охорони здоров’я та безпеки, екоменеджменту, задоволеності працівників і покупців та прав людини.

     Сприйняття КСВ як інтегрованої системи управління дозволяє скоординувати всі існуючі та ті, що впроваджуються, ініціативи компанії у сфері управління нефінансовими аспектами діяльності та зробити активність в цій області невід’ємною частиною щоденних бізнес-процесів організації.