Лекція 5 Екологічні аспекти корпоративної соціальної відповідальності

2. Екологічна поведінка, функції та рівні

Сутність екологічної відповідальності виявляється через три основні функції: стимулюючу, компенсаційну та превентивну, і полягає у збереженні стійкого балансу економічних та екологічних інтересів у процесі господарської діяльності на базі попередження, скорочення та відновлення втрат у природному середовищі.

Виявом стимулюючої функції є наявність економічних та нормативно-правових стимулів до охорони довкілля.

Компенсаційна функція екологічної відповідальності полягає у відшкодуванні збитків, завданих навколишньому природному середовищу у грошовому чи натуральному виразі.

Превентивна функція реалізується у формі примусових засобів впливу на поведінку учасників екологічних відносин шляхом застосування покарання та відшкодування завданих збитків.

Екологічна складова соціальної відповідальності є однією з ключових вимог виходу українських компаній на світовий ринок, на якому екологічність товарів та послуг є однією з найвагоміших конкурентних переваг.

Екологічна відповідальність реалізується на різних рівнях. Основними рівнями вияву екологічної відповідальності є індивідуальний та колективний.

У свою чергу, до складу колективної екологічної відповідальності входять екологічна відповідальність бізнесу, екологічна відповідальність держави та міжнародна екологічна відповідальність.

Передумовою формування екологічної відповідальності людини є отримання екологічних знань, на основі яких формується екологічна свідомість, відображенням якої є екологічний світогляд. Екологічна культура є однією з основних передумов становлення екологічної відповідальності. Вона реалізується у формі екологічної поведінки, яка демонструє наявність чи відсутність екологічної відповідальності.

Щодо екологічного знання, то передумовою його появи є щоразу зростаючі потреби суспільства у доцільній зміні природного середовища водночас із забезпеченням органічного балансу між природою та суспільством. Екологічні знання відображають як існуючий стан соціально-екологічних зв’язків, так й ідеальну взаємодію соціуму та природи у перспективі (раціональне природокористування, збереження основних функціональних характеристик біосфери).

Екологічний світогляд відображає систему поглядів на об’єктивний світ, яка ґрунтується на цілісних уявленнях про нього, розумінні загального взаємозв’язку процесів та явищ, самоцінності всього живого і неживого, ролі й місця людини у Всесвіті. Він внаслідок осмислення взаємодії людини з природою, отримання нових знань про наслідки такої взаємодії трансформується у екологічну свідомість.

Кожному з названих компонентів відповідає певний ступінь екологічної зрілості: від елементарних екологічних знань, уявлень дошкільного рівня до їх глибокого усвідомлення і практичної реалізації на вищих рівнях. Умовно можна виділити наступні узагальнені рівні екологічної зрілості: початковий (інформативно-підготовчий), основний (базово-світоглядний), вищий, профільно-фаховий (світоглядно-зрілий).

Найбільш поширеним є трактування екологічної поведінки як усвідомленої, цільової діяльності людини чи суспільства, спрямованої на об’єкти, процеси і явища зовнішнього середовища, з якими взаємодіє чи планує взаємодіяти людина.

Людина здатна задовольняти свої потреби через дві форми поведінки. Поширеним, звичним і досі є некомпенсоване споживання, за якого лише споживаються природні блага і ніяким чином не відбувається їх поновлення. Прикладом такого споживання є видобування корисних копалин, масштабний вилов риби, вирубування лісів, бездумне продукування сміття тощо. Виявом екологічної поведінки є споживання, у ході якого відбувається задоволення основних потреб людини і разом з тим створюються резерви, здатні забезпечити необхідний рівень постійного споживання, нейтралізуються шкідливі впливи на природу, переробляються відходи. Для сучасного суспільства актуальною є така форма компенсованого споживання, яка здатна зберегти або навіть підвищити рівень споживання для задоволення потреб зростаючої кількості населення. Це реалізується за допомогою розвитку інноваційних технологій, постійного наукового пошуку шляхів підвищення ефективності виробництва, нових джерел задоволення потреб.

Залежно від того, яка форма поведінки домінує, виділяють три типи поведінки з погляду її екологічності – самообмеження, саморозвиток, нерегульована поведінка.

Сьогодні концепція самообмеження набуває щоразу більшої популярності, проте відчувається спротив з боку буденної споживацької свідомості (посилений маркетингом), яка прагне до необмеженого задоволення потреб. З позиції буденної свідомості більш прийнятною є поведінка в стилі саморозвитку, за якої всі дії людини спрямовуються на розширення можливостей споживання.

Як своєрідний компроміс між різними формами такої поведінки, науковцями пропонується концепція раціональної екологічної поведінки. Раціональний підхід є незамінним, коли потрібно знайти вирішення проблеми в умовах серйозних протиріч. Вирішенням проблеми в такому випадку є компроміс, в якому поєднуються різні форми екологічної поведінки.

Залежно від низки умов, які визначаються особливостями екологічної свідомості та деякими зовнішніми обставинами, в тому числі й високим рівнем розвитку екологічних ідей в соціальному оточенні особистості чи колективу, можна виділити два варіанти поведінки з погляду її екологічності – активна та пасивна.

Пасивна поведінка має декілька рівнів.

Перший рівень – цілковита байдужість до екологічних проблем і на цій основі побудова власної буденної поведінки на основі запозичених у оточення стандартів без співставлення їх з категоріями «корисно-шкідливо», «потрібно-непотрібно», «дозволено-заборонено», «морально-аморально».

Другий рівень – людина виявляє цікавість до екологічних проблем, проте не чинить ніяких дій для їх вирішення.

Третій рівень – побудова моделі екологічної ситуації в узагальненому вигляді та формування особистого ставлення до цієї моделі, тобто відбувається формування власної позиції в спрощеному вигляді – на рівні співчуття та сприйняття.

Найвищою формою пасивної екологічної поведінки (четвертий рівень) є схвальне ставлення до будь-яких проявів активної екологічної поведінки інших. До цієї форми також належить виконання всіх нормативних екологічних приписів, що ґрунтується на страху покарання, а не на внутрішньому переконанні. У випадках, коли екологічна свідомість має егоїстично-хижацький характер, то недотримання законодавства слід вважати виявом не пасивної, а активної анти екологічної поведінки.

Колективна екологічна відповідальність може виявлятися у трьох формах, якими є: екологічна відповідальність бізнесу, відповідальність держави та міжнародна екологічна відповідальність.

Екологічна відповідальність бізнесу виявляється у відповідальності перед партнерами, співвласниками, державою як дотримання законодавства та контрактів, партнерських угод тощо; як відповідальність перед суспільством за безпеку виробництва і його результатів для життя та здоров’я людей, як мінімізацію впливу на навколишнє природне середовище тощо.

Одним з найпоширеніших підходів до визначення екологічно відповідальної компанії є підхід, в основі якого лежать три критерії: дотримання екологічних зобов’язань, енергетичний та сировинний менеджмент, й ефективне залучення стейкхолдерів.

Екологічна відповідальність держави у найбільш загальному вигляді проявляється у забезпеченні правового поля та контролі за дотриманням екологічного законодавства. Так, екологічна відповідальність місцевих органів влади полягає у їх взаємодії з громадою та місцевими недержавними організаціями, з бізнесом. Практичним втіленням такого роду відповідальності можуть бути спільні проекти у галузі екологічної безпеки та охорони довкілля тощо. Екологічна відповідальність освіти та наукових закладів виявляється через формування стандартів відповідальної громадянської екологічної поведінки та економічної діяльності, екологічна відповідальність науки виявляється у взаємодії з бізнесом шляхом забезпечення виробництва еколого-спрямованими науково-технічними розробками; а також у взаємодії з урядом, що полягає у науковому прогнозуванні та розробці стратегії стійкого економічного та соціального розвитку.

Щодо зеленого офісу, то це концепція управління бізнес-структурою, яка має на меті зменшити негативний вплив діяльності компанії на навколишнє середовище та сприяти раціональному використанню ресурсів.

Бізнес-структури, які реалізують свою діяльність відповідно до рекомендацій зеленого офісу, раціональніше використовують ресурси та енергію, зменшують кількість відходів при роботі в офісних приміщеннях та покращують свою репутацію в очах споживачів, клієнтів та партнерів. Добровільні публічні зобов’язання бізнес-структур в рамках зеленого офісу не завжди вимагають великих затрат часу та коштів, а часом навіть можуть допомогти їх зекономити. Філософією зеленого офісу може скористатися будь-яка бізнес-структура, незалежно від її розміру, сфери діяльності або фінансового стану.

Доступність

Скинути все

Шрифти