Лекція 8. "Проектування аналітичним та комбінованими способами"

1. Особливості проектування полів в умовах дрібноконтурності

    У ряді областей нечорноземної смуги, в яких територія сільськогосподарських підприємств характеризується наявністю великої кількості дрібних контурів ріллі, роз'єднаних у такій же самій мірі дрібними контурами сіножатей, лісів, боліт тощо (рис. 5.7), ділянки проектують методом, який називається набір контурів.

    У такому разі замість поділу великих масивів ріллі на ділянки (поля сівозміни), як це роблять у степових і лісостепових районах, проектовані поля сівозмін складають з окремих дрібних контурів ріллі, як правило, не розділених проектними межами. При цьому не виникає необхідності в обчисленні, пов'язаному з визначенням положення проектних ліній, і проектуванні недостатніх або надлишкових площ до заданої площі.

    Контури проектованого угіддя можуть розділятися на частини лише у випадках, коли:

1) при проектуванні виробничих центрів потрібно виділити ділянку певної площі для ферми, бригадного двору та ін.,

2) серед дрібних контурів угіддь, які проектують, трапляається великий контур і необхідність одержання ділянки нормального розміру і форми потребує поділу цього контуру на частини,

3) в одному контурі спостерігається більша різниця в якості грунту,

4) виникає необхідність трансформації частини контуру в інший вид угіддя.

    Разом із тим проектувальник прагне до того, щоб дрібні контури одного й того ж угіддя об'єднати у великі ділянки і цим забезпечити сприятливіші умови для використання машинної техніки. Для цього вивчають можливості переведення одних угідь в інші, тобто трансформувати угідь. Однак трансформація не завжди можлива, тому в результаті набору контурів межі ділянок не будуть прямими лініями, що розділяють орні угіддя, а сполучатимуться з контурами існуючих угідь. Якщо ж межі проходять по сіножаті, лісі, болоту тощо., їх вважають умовними.

    Після утворення ділянки проектованого угіддя проводять його межу, яка місцями проходить по контуру проектного угіддя і є твердою, а місцями перетинає інші угіддя та є умовною. Форма меж проектних ділянок може бути будь-якою, але проектувальник старається, щоб межі не були дуже звивистими. Позначення умовних меж на плані робить його більш зрозумілим, забезпечує добру читаність і дає змогу за кресленням легко визначати, які контури ріллі входять у певне поле.

    Знаки (стовпи), що закріплюють межі ділянок, у такому разі встановлюють на видних місцях, на поворотах твердих меж і контурах угідь, поділених умовними межами.

    При проектуванні набором контурів велике значення має відомість проектування, складена належним чином. У ній можуть бути відсутні графи, в яких зазвичай записують лінійні розміри для обчислення площ, відліки за роликом планіметра тощо, оскільки площі контурів, які набирають, проектовані угіддя, вже визначені раніше.