Лекція 10. "Способи перенесенняпроектів у натуру"

3. Перенесення проекту в натуру кутомірним способом

    Проект у натуру переносять за допомогою теодоліта та вимірювального приладу після проектування на плані будь–яким способом і з плану будь–яким видом знімання, особливо, якщо на плані й на місцевості є пункти геодезичної основи, наприклад, пункти теодолітних ходів по межах землекористування або пункти геодезичних мереж. Положення таких пунктів має бути визначено координатами, обчисленими за результатами вимірювань на місцевості.

    За допомогою теодоліта і вимірювального приладу проект у натуру переносять тоді, коли використання тільки одного вимірювального приладу є незручним, коли проектні межі являють собою ламані лінії й прокладають їх у закритій (залісненій, забудованій) чи горбистій місцевості або точки ситуації не можуть бути надійною основою для перенесення проекту в натуру. В такому разі перенесення проекту за допомогою теодоліта зручніше порівняно з мензулою у тому відношенні, що теодоліт значно портативніший і легший за мензулу і робота теодолітом меншою мірою залежить від погоди.

    Залежно від розміщення проектних точок щодо пунктів геодезичної основи у практиці перенесення проекту в натуру теодолітом існують два варіанти визначення положення проектних точок на місцевості:

1) з однієї станції полярним способом,

2) із кількох станцій, які утворюють проектний теодолітний хід.

    При перенесенні проекту теодолітом у всіх випадках прагнуть до того, щоб вихідними (опорними) були пункти геодезичних мереж з обчисленими значеннями координат.

    Унаслідок нагромадження похибок при прокладанні проектного ходу в натурі одержують нев'язку, причому величина її, крім впливу похибок кутових і лінійних вимірювань у натурі, залежить і від того, яким способом одержані кутові та лінійні величини для перенесення проекту в натуру. Якщо кути і лінії одержані за планом графічно – за допомогою транспортира і вимірювача, то нев'язка буде внаслідок впливу наступних похибок:

1) кутових і лінійних вимірювань у натурі при перенесенні проекту;

2) координат, що визначають положення початкової 21–ї й кінцевої 41–ї точок проектного ходу - однієї щодо другої;

3) нанесення точок 21, 22, 41 та 42 на план за координатами;

4) визначення кутів і ліній проектного ходу за планом.

    Якщо кути й лінії одержані шляхом обчислень за графічними координатами проектних точок і аналітичними координатами початкової та кінцевої точок проектного ходу, тобто за другим способом, то нев'язка буде внаслідок дії тільки першої й другої похибок. Похибки визначення кутів і ліній на плані за другим способом вплинуть тільки на точність визначення проектних точок у натурі й не впливатимуть на нев’язку в проектному ході, оскільки сума правих кутів, визначених за обчисленими дирекційними кутами, точно задовольнятиме рівняння:

Σλ = a_n + n*180° - a_n, 

а сума приростів, визначених за дирекційними кутами і довжинами ліній, дорівнюватиме різниці координат кінцевої та початкової точок ходу.

    Слід зазначити, що нев'язка кутів, виміряних транспортиром за першим способом, не вплине великою мірою на зменшення нев'язки в проектному ході.

    Установимо, якою буде нев'язка проектного ходу при перенесенні проекту в натуру. Для обчислення наближеної величини першої помилки використаємо формулу:

M² = n*m_S² + n +1.5/3 (m_β /p Σs)² (6.5)

де ms – середньоквадратична похибка вимірювання сторони ходу;

Σs – сума довжин сторін ходу (довжина ходу);

m_β – середньоквадратична похибка вимірювання (побудови) кута;

n – кількість сторін ходу;

p – 3438', якщо mβ виражається в мінутах.