Лекція 14. "Геодезичні роботи,які виконують при здійсненні протиерозійних заходів"

2. Проектування та перенесення в натуру робочих ділянок

    При територіальному землеустої землекористувань різних форм власності, розташованих у районах поширення ерозійних процесів, передбачають ряд протиерозійних заходів, у тому числі встановлення типів і кількості сівозмін (польові, грунтозахисні та ін.). На території кожного сільгосппідприємства здійснюють проводять організацію сівозмін, розміщення полів, робочих ділянок, різних захисних лісових насаджень, польових доріг, скотопрогонів тощо. При розчленованому рельєфі, значній строкатості грунтів та їхній еродованості рідко буває можливість проектувати великі, компактні й агротехнічно однорідні поля сівозмін. У зв'язку з цим виникає необхідність проектування агротехнічно однорідних робочих ділянок, які є постійними територіальними одиницями, і в межах кожної робочої ділянки обробка грунту, обробляти в певному напрямку з урахуванням рельєфу. Робочі ділянки залежно від конкретних природних умов проектують з різною конфігурацією. На однорідних схилах крутість до 4°, вони мають прямокутну форму, основні сторони вздовж горизонталей. При цьому кут нахилу вздовж довгих сторін не повинен перевищувати 1,5–2°, щоб виключити можливість розмиву грунтів уздовж межі.

    На крутих схилах зі складним рельєфом, що не дає змогу проектувати прямолінійний обробіток упоперек схилу через великі поздовжні нахили, робочі ділянки довгими сторонами розміщують за горизонталями з тим, щоб забезпечити контурний (криволінійний) обробіток ґрунту.

    Межі робочих ділянок на місцевості визначають при перенесенні в натуру проекту внутрішньогосподарського землеустрою. Прямолінійні межі робочих ділянок переносять у натуру способами, описаними в розділі 6. Контурні межі робочих ділянок (розташовані за горизонталями) переносять у натуру за допомогою нівеліра або теодоліта, тахеометра, а іноді – екліметра.

    Поворотні точки робочих ділянок закріплюють на місцевості знаками та обкопують курганами (розміри і висота яких така ж сама, як перенесенні меж полів сівозмін). На знаку, крім номера сівозміни та номера поля, вказують номер робочої ділянки. Межі робочих ділянок, якщо вони не збігаються з контурами місцевості, проорують в одну борозну.

    Закінчивши винесення точок з однієї станції, нівелір переносять на іншу, беруть відлік за рейкою в точці, визначеній на попереднії станції, і з цього відліку знаходять наступні точки. По закінченні трасування горизонталей таким способом за знайденими точкам проорюють борозну.

    Роботу з трасування горизонталі можна виконати за допомогою теодоліта, встановивши візирну вісь зорової труби у горизонтальне положення за місцем нуля.

    У разі складного рельєфу, коли горизонталі часто змінюють напрямок і проектна лінія утворює різкі переломи, лісосмугу спрямовують, але при цьому поздовжні нахили вздовж неї допускають не більше 1,5–2° (нахили повинні виключити можливість розмиву грунту).