Тема 2. ДУХОВНА КУЛЬТУРА УКРАЇНЦІВ

2.3. Класифікація інструментів за Е. Горнбостлем та К. Заксом

       За систематикою Е. Горнбостля - К. Закса, традиційні музичні інструменти українців поділяються на такі групи:

       Самозвучні:

а) дзвони великі, середні і малі, дзвіночки (гуцульське - «колокірец», в інших регіонах - «дзвіночок», «дзвінок»). Використовують ще в усіх реґіонах України в церковних ритуалах, пастушому побуті тощо;

б) дримба (бойківське локальне - «дрімля», «друмля», «торомба»), подвійна дримба. Колись властива більшості території України, тепер збереглася лише в Карпатах, переважно як індивідуальний інструмент жінок;

в) калатало, клепало (гуцульське - «торохкавка»). Активно функціонує як своєрідна заміна дзвонів у Страсну п'ятницю в Галичині;

г) било - дерев'яна підвішена дошка, по якій вдаряють двома молоточками. Застосовується, як і калатало-клепало, в страсних дійствах після виносу плащаниці;

д) деркач (крім страсних ритуалів широко побутує в усій Україні як дитяча іграшка).

       Духові:

а) луска (загальноукраїнське - «береста», гуцульське - «попискало») - вільний аерофон, ще й понині широко вживаний у ролі «вабця» (рос. «манок»), дитячої іграшки, екзотичного «розважального» інструмента;

б) ріг - мундштучний інструмент з дерева, кори вільхи, крушини або волового рогу. Використовується головне як пастуший сигнальний інструмент в Карпатах і на Поліссі;

в) трембіта (локально бойківське - «трумбета») - мундштучний сигнальний інструмент лемківських, бойківських та гуцульських пастухів. На Гуцульщині також вживається у весільному, колядницькому, похоронному обрядах;

г) сопілка (бойківське - «пищавка», «гайда», «гайдиця»; гуцульське - «денцівка», «ментелєв»; волинське «свистілка», «свистьолка»; поліське «дудка-викрутка» та «дудка-колянка»; загальноукраїнське - «сопілка») - народна заднена поздовжна флейта. Збережена в Карпатах, у волинсько-поліській зоні й подекуди на Поділлі;

д) джоломіга (гуцульське - «двійниця», «близнівка») - парна народна флейта. Збережена тепер лише на Гуцульщині;

е) фрілка («фуярка») та флоєра - мала і велика відкриті (незаднені) народні флейти. Поширені виключно на Гуцульщині внаслідок румунського впливу (порівняймо з румуно-молдавським - «флуєр»);

є) окарина (гуцульське - «зозуля») - глобулярна флейта яйцеподібної форми. Як музичний інструмент функціонує на Гуцульщині й Буковині, як дитяча іграшка - на Полтавщині, Подніпров'ї та інших зонах поширення гончарних промислів;

ж) тилинка (локально гуцульське - «теленка», «теленка вербова») - незаднена (у гуцулів) та заднена (у решти карпатських українців) безотвірна народна флейта, звукоряд якої утворюється внаслідок комбінацій двома натуральними обертоновими звуковими рядами, що досягаються шляхом почергового затуляння нижнього вихідного отвору пальцем правої руки;

з) волинка (загальноукраїнське - «коза», «дуда», гуцульське - «дудка», «дудки») - відомий широко колись інструмент групи шалмеїв. Зараз зберігся лише на Гуцульщині;

и) народний кларнет (гуцульське - «дідик», бойківське «джоломійка», волинське - «ріжок», «абік», поліське - «труба») - вид рогів і ріжків в зонах поширення пастушої культури (Карпати, Волинь, Полісся), виготовлених з дерева, кори вільхи і крушини зі вставленим кларнетоподібним пищиком;

і) ребро (румунське - «най», гуцульське - «свиріл», загальноукраїнське - «свиріль», «кувиці») - інструмент складається з багатьох (найчастіше 10-14-ти) безсвисткових незаднених (на Гуцульщині) або свисткових заднених (на решті території України) цівок. Зараз зберігся лише в традиції гуцулів.

       Струнні:

а) скрипка (лемківське, закарпатське - «гуслі», бойківське - «скрипки») - найпоширеніший у традиції українців мелодичний інструмент із струнно-смичкових, що досить впевнено й сьогодні конкурує з навалою напливової та модернової гармошко-балалайко-ґітаро - та електронної псевдонародної культури на переважній частині української етнічної території;

б) цимбали (бойківське - цимбал, закарпатське - цимбали). У традиції українців розрізняють два найпоширеніші типи цимбалів: найархаїчніші і, найімовірніше, автохтонного походження - бурдонні (у лемків та бойків) та пізніші і, вочевидь, напливові - мелодичні (на інших територіях України);

в) басоля, бас (поліське - «басетля», «баседля») - струнносмичковий акомпануючий басовий інструмент, традиція гри на якому сьогодні ще збереглась на Західному Поділлі (мелодична) та Бойківщині (бурдонна). Про способи гри на басі в інших реґіональних традиціях відомостей нема.

       Ударні:

а) барабан (центральноукраїнське - «бухало», бойківське - «бубон», «бубент», гуцульське - «бубонь») - великий (у Карпатах) та малий (на решті території) різновиди двомембранного барабана, на якому в західноукраїнському реґіоні грають довбешкою («гавкою») по мембрані та металевим прутиком по тарілці, а в центрально-північних - меншою неприкріпленою по більшій, закріпленій на корпусі самого інструмента тарілкою по більшій - прикріпленій;

б) решітко (східноукраїнське - «бубен», бойківське - «решітка») - одномембранний тип тамбурина, поширений майже на всій території, заселеній українцями з надзвичайно різноманітною й технічно розвинутою палітрою народних способів і засобів гри. Улюблений інструмент жінок, які нерідко поєднують гру із приспівками;

в) «бугай» (загальноукраїнське - «барило», карпатське - «бербениця») - фрикційно-ударний інструмент, нерідко застосовуваний в колядницькому та інших обрядах і звичаях як розважальний інструмент народних дійств і балаганів.

       В цьому переліку присутні лише найпопулярніші інструменти, а також ті, що активно побутують і донині. Інструментарій кобзарсько-лірницької традиції і так звані «народно-академічні» інструменти згідно взятої за основу класифікації сюди не належать.