Тема 3. УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА

2. Література Київської Русі

       Агіографічна проза, або інакше - житійна література, продовжувала традиції перекладних житій і патериків. Але руські письменники не копіювали візантійські зразки, а творчо «перетопили» візантійські впливи, як справедливо зауважує сучасна дослідниця О. Сліпушко. Оригінальні житія, створені в період Київської Русі: «Повідання про Бориса і Гліба», «Житіє Володимира», «Житіє Ольги», «Память і похвала князю Воло­димиру», «Житіє Феодосія Печерського». Досить популярним в усі християнські часи в Україні була така пам’ятка агіографії, як «Києво- Печерський патерик». Житійна література про Бориса і Гліба складається із творів відомих і анонімних авторів. Ранній анонімний агіографічний твір - житіє «Сказаніє про Бориса і Гліба, в якому за джерело послу­гували події, описані в «Повісті минулих літ».

       Провідний мотив твору — захоплення героїчним минулим Київської Русі і глибокий сум з приводу княжих чвар та лиха, заподіяного набігами половців.

«Повість врем'яних літ» — перша в Київській Русі пам'ятка, в якій історія держави показана на широкому тлі світових подій. Висвітлює історію східних слов'ян та князівської влади, утвердження християнства на Русі, містить оповіді про виникнення слов'янської писемності, відбиває настрої різних суспільних верств. Записи подаються порічно. Використано перекази, оповідання, повісті, легенди. «Слово о полку Ігоревім» - найдавніша пам’ятка ораторського мистецтва, перлина літератури Київської Русі. Час написання: між 1185 та 1187 рр. Твір дійшов у списку ХУІ ст. У 1800 році твір було видано, а у 1812 році рукопис ХУІ ст. згорів у пожежі під час війни з Наполеоном.

       Паломницька література, або хождєнія

       Паломник - від слова «пальма» - гілка, яку приносили з подорожі до святих місць у Палестині прочани.

       «Житіє и хожденьє Даниила, Руськыя земли игумена» (поч. ХІІ ст.). Твір написаний під враженням мандрівки до Святих місць у 1106-1108 рр. ігумена, можливо, Чернігівського монастиря. Представляючись «худшим», автор показує, що не вбачає у подорожі свою особливу заслугу. Далі говорить про умови і мету подорожі та описує святі місця. Наприклад, опис Єрусалима, Назарета, Віфлеєма, Єрихона.

       Ораторська проза

       Цей вид літератури представлений простою та урочистою проповіддю. Ораторські прозові твори писалися за вимогами гомілетики (мистецтва церковного красномовства).

       «Слово про Закон і Благодать» Іларіона (40-ві роки ХІ ст.) - яскравий зразок урочистої проповіді, яка складається з трьох частин: 1) Про Закон, даний Мойсеєм і про Благодать та про Істину; 2) Похвала кагану нашому Володимиру; 3) Похвала князю Ярославу Мудрому, який постає як гідний продовжувач справ Володимира.

       Стиль літописів - стиль монументального історизму, за Д. Лихачовим (за Д. Чижевським - стилістична «монументальність»). Мова літописів - поєднання книжної та розмовної мов. І. Франко підкреслював, що оповідання про печенігів 972 р. «уложене віршами». Стиль державно- юридичний, церковний, військовий чергуються з оригінальними фразео­логізмами, афоризмами і народними прислів’ями та приказками: «Біда, аки в Родні», «Погибоша, аки обри», «Ме^ві сорому не мають», «Поки камінь почне плавати, а хміль тонути», «Коли вовк повадиться до овець, то виносить всю отару», «Не передавивши бджіл, меду не їсти», «Сме^ь спільна всім». Переклади «Повісті...» українською мовою здійснювали ІФранко, Л. Махновець, В. Яременко, В. Близнець.

       Коли йдеться про літера^ру і культуру в цілому пізнього Середньовіччя в Європі - це період XIII-XV ст. Термін «середні віки» («media aetas», «intermedia aetas») з’явився у працях західноєвропейських істориків XVI-XVII ст. Уперше його використали італійські ренесансні діячі на позначення часу, що минув від падіння античного світу до епохи Відродження.

       Головною об’єднуючою основою і фундаментом усієї середньовічної цивілізації було християнське вчення.

       Зауважимо, що більшість творів цього періоду входить до спільної скарбниці українського та білоруського письменства. Деякі тогочасні пам’ятки належать усім православним слов’янам, а окремі - ще й румунам, оскільки письменство цих народів пов’язувала спільна церковнослов’янська літературна мова.

       Такі книжники, як Серапіон, митрополити Кирило ІІ, св. Петро (Ратенський), анонімний автор «Житія Олександра Невського», Арсеній Тверський.