Тема 7. Державність та державне управління економіки

2. Зміст та функціїї державного регулювання національної економіки

З'ясування ролі держави в економіці є предметом багатьох економічних наук. Для визначення цієї ролі в економічній літера­турі використовуються різні терміни: «державне втручання в еко­номіку», «державна економічна політика», «державне управління економікою», «державна регуляторна політика», «державне регулювання економіки» та ін.

Державне регулювання економіки (ДРЕ) є складовою процесу відтворення. Об'єктивна необхідність його пояснюється потре­бою подолання вад ринкового саморегулювання та виконання економічних функцій держави. З цього погляду ДРЕ є чистим су­спільним товаром. Попит на ДРЕ формують громадяни, домашні господарства, суб'єкти господарювання, громадські організації тощо. Пропозицію формує держава. Ціною цього чистого суспіль­ного товару є частка видатків державних органів на здійснення регулювальних функцій.

Як метод управління економікою ДРЕ можна розглядати з тео­ретичного і практичного погляду. За теоретичного погляду держа­вне регулювання економіки — це система знань про сутність, за­кономірності дії та правила застосування типових методів і засобів впливу держави на перебіг соціально-економічного розвитку, спрямованих на досягнення цілей державної економічної політики.

Найагрегованішим об'єктом ДРЕ є економічна система дер­жави, тобто об'єкти державного регулювання економіки і макроекономіки є тими самими. У зв'язку із цим методологічною осно­вою ДРЕ є економічна теорія і передовсім макроекономіка.

Об'єктами ДРЕ виступають також: економічні підсистеми (економіка регіонів, народногосподарських комплексів, галузей; сектори економіки; стадії відтворення); соціально-економічні про­цеси (економічні цикли, демографія, зайнятість, інфляція, науково-технічний прогрес, екологія, кон'юнктура тощо); відносини (кре­дитні, фінансові, зовнішньоекономічні тощо); ринки (товарів, по­слуг, інвестицій, цінних паперів, валюти, фондів, капіталів тощо).

Складність утілення зазначених об'єктів у чіткі організаційні форми зумовлює, як правило, опосередкований вплив держави на функціонування та розвиток підсистем, процесів, відносин, рин­ків і т. п. Безпосереднім об'єктом державного регулювання є діяльність підприємств (установ, закладів, організацій), державних органів, домашніх господарств.

З практичного погляду ДРЕ — це сфера діяльності держави щодо цілеспрямованого впливу на поведінку суб'єктів господа­рювання з метою забезпечення пріоритетів державної економіч­ної політики. Вважається, що первинним суб'єктом державного регулювання є людина (громадянин). У демократичному суспіль­стві громадянин (споживач) висловлює та захищає свої інтереси як виборець за допомогою механізму голосування. Але виборці безпосередньо обирають не напрями соціально-економічної полі­тики або методи та засоби ДРЕ, а лише склад органів державної влади. Отже, суб'єктом державного регулювання економіки стає держава в особі державних органів (президента, парламенту, уряду, місцевих адміністрацій).

Для розв'язання складних соціально-економічних проблем, усебічного врахування приватних, колективних і суспільних інтересів і формування продуманих рішень держава може за­лучати наукові установи, політичні партії, громадські та релі­гійні організації.

Реалізація соціально-економічної політики, вибір методів і за­собів ДРЕ залежать від діяльності державного апарату з ураху­ванням вад держави. Вади держави — це її нездатність забезпе­чити ефективний вплив на розподіл обмежених ресурсів і невід­повідність політики розподілу обмежених ресурсів поширеним у суспільстві уявленням про справедливість. Виділяють чотири групи факторів, які негативно впливають на обгрунтування та реалізацію державних управлінських рішень у сфері ДРЕ. Це:

1)   обмеженість інформації;

2)   неспроможність держави повністю контролювати реакцію контрагентів на її дії. Втручання держави в економіку може спричиняти негативні побічні наслідки (екстерналії);

3) недосконалість політичного процесу. Під впливом виборців, груп спеціальних інтересів (лобі), політичних маніпуляцій тощо державні органи здатні застосовувати неадекватні методи регулювання і тим самим проводити неефективну політику;

4) обмеженість контролю над державним апаратом. Особли­вості становища й поведінки бюрократії здатні посилювати не­ефективність функціонування економіки, зокрема призводити до надмірного зростання управлінського апарату та невиправданого збільшення бюджетних витрат.

Для реальної економіки характерні ситуації, коли одночасно мають місце й вади ринку, й вади державного втручання. При цьому послабити вплив одних вад найчастіше можна лише поси­люванням впливу інших. Приймаючи економічні рішення, слід зіставляти наслідки впливу вад ринку та держави, щоб визначити оптимальну форму та межу державного регулювання.

Основні функції державного регулювання економіки

1. Цільова — полягає у визначенні цілей, пріоритетів (лат. Ргіог — перший, перевага) і основних напрямків розвитку національної економіки.

2.Стимулююча передбачає формування регуляторів, здатних ефективно впливати на діяльність господарюючих суб'єктів (їхні інтереси) і стимулювати економічні процеси у бажаному для су­спільства напрямку.

3.Нормативна (регламентуюча) — держава за допомогою законів, законодавчих актів і нормативів встановлює певні правила діяльності для суб'єктів економіки, визначає правовий простір.

4.Коригуюча — зводиться до коригування (лат. — виправ­ляти) розподілу ресурсів в економіці з метою розвитку прогре­сивних процесів, усунення негативних екстерналій і забезпечен­ня нормальних соціально-економічних умов життя суспільства.

5.Соціальна — передбачає регулювання державою соціально-економічних відносин (наприклад, між підприємцями і робітни­ками), перерозподіл доходів, забезпечення соціального захисту тасоціальних гарантій, збереження навколишнього середовища тощо.

6. Безпосереднє управління  неринковим сектором економіки — це регулювання державного сектору економіки, ство­рення суспільних товарів і благ.

7. Контролююча — означає державний нагляд і контроль за виконанням і дотриманням законів, нормативних актів, еконо­мічних, екологічних та соціальних стандартів тощо.