Лекція 1.1. Психологія як наука та етапи її становлення

3. Етапи історичного поступу психології.

Шлях розвитку уявлень про психіку можна поділити на 2 періоди – донауковий і науковий. У донауковому періоді психіку розглядали як душу. Первісні люди за допомогою поняття душі пояснювали такі явища як сон, втрата свідомості, психічні захворювання, смерть тощо. Душа розглядалась окремою щодо тіла сутністю, яка є тотожною йому за формою. Вона залишає тіло під час сну або смерті і живе поза тілом з тими самими потребами і заняттями, що й при тілесному житті. Поняття душі посідає належне місце у міфології та релігії.

Перші наукові уявлення про психіку виникли у стародавньому світі (Єгипті, Китаї, Індії, Греції, Римі). Вони відбивалися у працях філософів, медиків, педагогів.

Можна умовно виділити декілька етапів розвитку наукового розуміння природи психіки та предмета психології як науки.

Рис. 1.2. Основні етапи розвитку психології

На 1-му етапі психіка розглядалась як душа (цей етап починається приблизно 5 тисячоліть тому і закінчується на початку нашої ери). Душа – це нематеріальна, не залежна від тіла пізнавальна та життєдайна основа. В античну епоху душа ототожнювалась з атомом, вогнем, повітрям, а в епоху середньовіччя – із свідомістю як здатністю до рефлексії. Представниками наукового напрямку цього періоду є: Конфуцій (551-479 рр. до н.е.), Геракліт з Ефеса (≈544/540 - ≈483 рр. до н.е.), Анаксагор (≈500-428 до н.е.), Демокріт (≈460-370 до н.е.), Левкінн (≈500-440 до н.е.), Сократ (≈469-399 до н.е.), Платон (427-347 до н.е.), Арістотель (384-322 до н.е.), Лукрецій Кар (≈99-55 до н.е.).

На другому етапі природа психіки пов’язується із свідомістю людини (з перших століть нашої ери і до кінця XIX ст.).

Предметом психології вважають сукупність мотиваційних, пізнавальних та емоційних властивостей індивіда. Цей етап пов’язаний з іменами римського лікаря Галена (129-199), Плотіна (≈205…), Августина (354-430), Ібн-Сіни (≈980-1037), Фоми Аквінського (1225-1274), Рене Декарта (1596-1650), Гоббса (1588-1679), Спінози (1632-1677), Лейбніца (1646-1716), Джона Локка (1632-1704). А також І.М.Сеченов (1829-1905) і І.П. Повлов (1849-1936).

3-й етап –друга половина XIX ст. В цей період виникає уявлення про психіку як про поведінку. Предмет психології - це сукупність реакцій у відповідь зовнішні подразники. Згідно з поглядами біхевіористів поведінка протиставляється свідомості.

Середину і другу половину ХІХ ст. можна вважати періодом становлення психології як самостійної науки. Під впливом дарвінізму, вчення про рефлекс, психофізіології органів чуття, психофізики постають програми побудови психології як дослідної науки. Найбільший успіх мала програма , яку запропонував В.Вундт (1832-1920 рр.). він заснував у 1879 році першу в світі експериментальну лабораторію у Лейпцизі.

4-й етап – кінець ХІХ ст. Психіка людини дедалі частіше пов’язується із самосвідомістю. Предмет психології – це система уявлень індивіда про себе, що регулює його стосунки з іншими людьми, ставлення до себе, образ власного “Я” з притаманними йому когнітивними, емоційними та оцінно-вольовими компонентами.

5-й етап (з початку ХХ ст.) – психіка людини пов’язується з особистістю. Психологія розглядає соціально зумовлену систему психічних якостей індивіда, яка формується і виявляється у предметній діяльності та спілкуванні. Ця система містить комунікаційні, мотиваційні, характерологічні, самосвідомісні, інтелектуальні, досвідні, психофізіологічні властивості суб’єкта творчої діяльності.