Лекція 9. Соціальна відповідальність у сфері вищої освіти

2. Соціальна відповідальність держави щодо розвитку вищої освіти

Виконання соціальних функцій внутрішнє притаманне будь-якій державі, а соціальна відповідальність є фундаментом соціальної держави .

Одним із найважливіших соціальних прав людини, яке має забезпечити держава, є здобуття освіти.

Здобута освіта є тим суспільним благом, яке збільшує розрив між очікуваними приватними вигодами (Private Benefits – PB) і приватними витратами (Private Costs – PC). Оскільки цей розрив зростає з кожним роком навчання і стає максимальним саме під час навчання у вищій школі, виникає природна тенденція до зростання тривалості навчання, незалежно від віддачі, яку це навчання могло б дати, і стійкий попит на вищу освіту.

 Отже, оскільки вища освіта належить до суспільно-приватних благ, то й зобов’язання з її розвитку мають розподілятися між суспільством (державою) та іншими заінтересованими особами, а витрати на освіту складатися з суспільних (державних) і приватних. Держава і ринок в освіті мають розумно поєднуватися.

 Держава може відповідати за розвиток освітньої сфери лише тоді, коли є достатній рівень економічного розвитку і достатнє наповнення державного бюджету. Однак допустити втрати вищою освітою своєї суспільної цінності не можна. Орієнтація освіти лише на ринкові механізми призведе до її повної комерціалізації, а головні завдання і функції вищої освіти в суспільстві не будуть реалізовані.

 Єдиною функцією держави є виробництво суспільних благ, найважливішими з яких є створення й захист формальних правил. Суспільний характер останніх фактично означає їх прийняття всіма або принаймні переважною більшістю членів суспільства. Відсутність таких єдиних правил ускладнює або унеможливлює діяльність економічних агентів.

 Визначальними із суспільних благ, що мають відношення до функціонування освітньої галузі і виробництво яких є сферою відповідальності саме держави, є формування ефективних норм освітнього права (правового середовища вищої освіти) та механізмів їх реалізації, здатних гарантувати соціальну безпеку в освітній сфері.

 Освітнє право найчастіше визначають як сукупність правил поведінки, установлених державою або від імені держави для врегулювання освітніх відносин. У практичній юридичній діяльності використовується термін-еквівалент «законодавство в освітній сфері». Але право і закон не тотожні.

 Право є продуктом розвитку суспільства, відбиває й закріплює відносини, що склалися між людьми. Закон же є результатом волі законодавця, може наближатися чи віддалятися від права, відповідати або суперечити йому. Формування освітнього права в Україні – тому підтвердження. Українська вища освіта регулюється Конституцією України, Законами України «Про освіту» та «Про вищу освіту», іншими нормативними документами.