Тема 8. Соціальний розвиток трудових колективів

2. Суть та зміст планування соціального розвитку колективів в умовах ринку

Щоб сформувати здоровий ефективно функціонуючий трудовий колектив, забезпечити удосконалення його професійної, кваліфікаційної, демографічної структури, досягти поліпшення умов праці і побуту працівників і їх сімей, необхідна розробка стратегії і тактики розв’язання широкого напряму соціальних задач, взаємозв’язок їх з іншими напрямами діяльності, ресурсним забезпеченням. Все це здійснюється в процесі планування соціального розвитку колективу.

Соціальне планування – складний і безперервний процес, який передбачає оцінку стану трудового колективу за багатьма параметрам, постановку цілей і задач його розвитку, розробку заходів щодо реалізації цих задач.

Діючий досі порядок планування соціального розвитку колективів у сільськогосподарських підприємств не спонукав до цього, незважаючи на те, що їх плани вміщували чимало показників, які відображали ті чи інші аспекти їх соціальної діяльності.

При розробці, наприклад 5-річного плану проводився розрахунок потреб і забезпеченості господарства кадрами масових професій спеціалістів, службовців, підготовка і підвищення кваліфікації кадрів, навчання робітників сумісним професіям, які передбачали поліпшення умов праці, будівництво об’єктів соціальної інфраструктури, активізацію розвитку особистого підсобного господарства. Ряд показників, які характеризують соціальну діяльність підприємства, розраховувався при плануванні структури капітальних вкладень, фонду оплати праці, розподілу чистого доходу і інші. Всі ці розрахунки, як правило, здійснювали працівники економічної служби із залученням інспектора з обліку кадрів, керівників невиробничих підрозділів і служб.

При такому плануванні не тільки не враховуються інтереси різних професійно-виробничих груп робітників підприємств, орендних колективів, але й не беруться до уваги більш загальні проблеми розвитку трудового колективу, наприклад, витіснення важкої некваліфікованої праці, удосконалення вікової структури робітників тощо.

При плануванні складу трудових колективів сільськогосподарських підприємств потрібен аналіз чисельності і структури населення, демографічної ситуації в селах, де ці підприємства розташовані; оцінка масштабів можливого залучення на роботу молоді зразу після закінчення загальноосвітньої школи або після навчання в ПТУ, технікумах, вузах. Результати такого аналізу дозволять визначити ближчі і більш віддалені задачі щодо формування стабільних трудових колективів.

Для ефективного регулювання соціального розвитку сільських трудових колективів необхідне глибоке знання потреб і врахування думок робітників сільськогосподарських підприємств, шкільної молоді, пенсіонерів і інших категорій сільських жителів, які безпосередньо не зв’язані з сільськогосподарським виробництвом. З цією метою необхідно, по-перше, залучати до соціального планування широке коло спеціалістів, рядових працівників – представників різних виробничих підрозділів і, по-друге, вивчати думки всіх або окремих груп жителів сільських населених пунктів.

Соціальному плануванню на підприємстві має передувати комплекс соціологічного дослідження трудового колективу, метою якого є аналіз соціальної ситуації, виявлення її слабких місць та визначення напрямків удосконалення. Далі розробляється план соціального розвитку трудового колективу — сукупність науково обґрунтованих заходів, завдань, показників зі всього комплексу соціальних проблем, реалізація яких сприятиме найефективнішому функціонуванню трудового колективу підприємства.

Суспільна думка на сьогодні вивчається у багатьох селах у формі анкетування. Варіанти опитування сільського населення розробляються в ході перспективного планування соціального розвитку сільських територій. Анкета складається з ряду запитань, з відповідей на які можна скласти об’єктивну характеристику умов праці і побуту населення, визначити заходи щодо їх поліпшення і черговість їх здійснення.

Крім житлово-побутових умов, рівня освіти населення тощо, особливу увагу в анкеті приділено проблемам удосконалення форм організації виробництва праці: виявляються можливості і бажання громадян брати участь у виробництві сільськогосподарської продукції на основі кооперації особистого підсобного і громадського господарств; вивчаються готовність сільського населення війти до складу орендних колективів або займатися іншими видами діяльності, а також внести особистий вклад у фінансування і здійснення будівництва об’єктів соціального призначення.

Одна з форм участі працівників у регулюванні соціального розвитку трудових колективів – щорічне укладання колективних договорів. Проект колективного договору розробляється на основі пропозицій працівників, плану економічного і соціального розвитку, виходячи з госпрозрахункового доходу, доходу колективу, кошторису, профспілкового бюджету і бюджету з державного соціального страхування. Він виноситься на обговорення колективів виробничих підрозділів, з врахуванням доповнень і зауважень, внесених при його обговоренні – на розгляд загальних зборів трудового колективу. Таким чином, робітники можуть активно впливати на соціальний розвиток колективу. Трудовий колектив, адміністрація і профспілковий комітет мають право самостійно визначати структуру та зміст колективного договору, отже, він може охоплювати різні сторони соціального розвитку колективу. Особливо важливим є взаємозв’язок пропозицій робітників з їх внеском у формування госпрозрахункових результатів діяльності підприємств, тобто самофінансування соціальної діяльності.

Удосконалення планового регулювання розвитку сільських трудових колективів зв’язано з необхідністю широкого застосування системи соціальних нормативів. Необхідно зазначити, що соціальне нормування і існуючі нормативи далекі від досконалості. Разом з тим на сільськогосподарських підприємствах не завжди використовуються навіть ті нормативи, які виправдали себе і знайшли широке використання в промисловості, інших галузях народного господарства. Наприклад, санітарно-гігієнічні умови праці, освітленість робочих зон і місць, забезпеченість робітників санітарно-побутовими приміщеннями тощо. Однак керівники і спеціалісти господарств виробничих підприємств часто не знайомі з ними, а дотримання їх забезпечується ще менше. Так, відсутні прилади для вимірювання концентрації шкідливих речовин, забрудненості повітря робочої зони, вібрації тощо. В результаті соціальному плануванню поліпшення умов праці, обслуговування робітників на виробництві приділяється недостатньо уваги.

На рівні підприємства використовуються також такі групи нормативів, як соціально-трудові (тривалість робочого і неробочого часу, трудові тижні і т.п.), раціональні режими праці і відпочинку, соціальної структури колективу, організації праці і участь робітників в управлінні виробництвом та ін.

Однією із задач планового регулювання соціального розвитку трудових колективів є забезпечення єдності дій органів управління економікою і ланок народного господарства в реалізації соціальної політики, координації зусиль підприємств і організації регіону в рішенні загальних соціальних задач. В умовах докорінної перебудови управління економікою підприємства одержали право самостійно регулювати свою соціальну діяльність, але це не означає відмови від централізованого начала в регулюванні соціальних процесів.

Підприємствам необхідно повідомляти показники розвитку соціальної сфери у вигляді різних видів нормативів, соціальних прогнозів; їм можуть видаватись державні замовлення на введення в дію об’єктів соціального призначення за рахунок централізованих капітальних вкладень, на основі тривалих нормативів на державних підприємствах формуються фонди оплати праці, економічного стимулювання і т.п. Цим ставиться мета – спонукати підприємства до активної участі в реалізації соціальної політики, підвищити їх ініціативу, сприяти соціальному розвитку колективів за рахунок зароблених коштів.

Планове регулювання соціального розвитку трудових колективів сільськогосподарських підприємств неможливе без узгодження їх діяльності з діяльністю інших підприємств і організацій, розташованих в одному регіоні, місцевих Рад народних депутатів, залучення всіх до активної участі в соціальній перебудові села.

Доцільність планування або прогнозування перспектив розвитку кожного сільського населеного пункту зумовлена не тільки розумінням сучасних проблем села, але і логікою досконалості як територіального, так і галузевого планування. Тривалий період територіальне планування в сільській місцевості здійснювалось на рівні адміністративного району; на сьогодні воно охоплює і сільські Ради та нові структурні одиниці, об’єднані територіальні громади.

Що стосується сільськогосподарських підприємств (галузевий розподіл плану), то соціальний розвиток їх колективів настільки тісно пов’язаний з розвитком населених пунктів, у яких проживають робітники і члени їх сімей, що поліпшення умов праці і побуту без «прив’язки» до конкретних поселень не може розцінюватись інакше, як формальність. Тому розгорнуту соціальну програму необхідно здійснювати в розрізі кожного поселення.

Таким чином, вивчення становища людини в аграрній сфері видається перспективним. Одним з головних його напрямів – розробка системи інтересів робітників в аграрній сфері у взаємозв’язку з різноманітністю відношень власності і форм господарювання. Найважливіші соціологічні дослідження робітників аграрної сфери, мета яких – виявлення їх відношення до різних форм господарювання. Для обґрунтування перспективної соціально-економічної моделі аграрної сфери необхідно знати відношення її робітників до власності: державної, колективної, до дрібної власності кооперативних формувань, індивідуальної і особистої, до форм власності у їх різноманітній комбінації, як наприклад, в акціонерних товариствах.

Нове законодавство про оренду і орендні відносини, про землю, власність, кооперацію, місцеве самоврядування і т.д. покликане створити передумови для суттєвої зміни, які сформувались в аграрній сфері економічних відносин. Однак до цього часу селяни не є господарями землі, інших засобів виробництва, вони залишаються відокремленими від продуктів своєї праці, позбавлені права розпоряджатися ними. Формування на селі багатоступеневої економіки йде дуже повільно; нема підстав для оптимістичних стверджень про те, що в аграрній сфері сформується високоефективна багатоступенева економіка.

Головними джерелами корінної перебудови соціальної сфери села повинні стати: зростаючі накопичення, одержані в сільському господарстві в результаті формування ефективної багатоступеневої економіки і забезпечення еквівалентних взаємовідносин між містом і селом; джерела, створюванні в інших підрозділах багатогалузевої виробничої сфери села, насамперед в промисловості, яка розвивається в сільській місцевості; плата міських підприємств і організацій за залучені до міської місцевості трудові ресурси села; інші госпрозрахункові джерела підприємства і організації міста ( орендна плата за засоби виробництва, які є власністю сільських трудових колективів); особисті засоби сільського населення; кредитні і бюджетні джерела господарства.