Лекція №5 "Людина - відкрита біоенергетична та духовно-інформаційна система"

1. Основні властивості організму

          Кожна людина є живим організмом, складною біоенергетичною системою, життєдіяльність якої забезпечується на фізіологічному, психічному та соціальному рівнях.

      Організм - це відкрита біологічна саморегулююча система, яка обмінюється з навколишнім середовищем речовиною та енергією, само відтворюється і пристосовується до змін умов зовнішнього середовища.

         Як і всі живі організми, людина використовує поживні речовини і кисень, а також виділяє у навколишнє середовище продукти метаболізму, води, вуглецю.

  Біологічна система людини має різні рівні - молекулярний, надмолекулярний (органели клітин), клітинний, тканинний, органний, організменний. Усі вони взаємопов'язані і   взаємодіють.

         Основною структурною і функціональною одиницею організму є клітина. Однотипні клітини, об'єднані загальною функцією, будовою і походженням, утворюють тканини. За      морфофункціональними властивостями в організмі людини виокремлюють епітеліальну, сполучну, м’язову та нервову тканини. Комплекс тканин, об'єднаних загальною       функцією, структурою і розвитком, утворюють орган -  частину організму, яка виконує специфічну, характерну лише для неї функцію. Сукупності органів формують системи органів. Розрізнять такі системи: опорно-рухову, кровоносну, дихальну, харчову, нервову, сечостатеву, ендокринну (залози внутрішньої секреції). Системи органів складають організм.

        В організмі людини і тварини взаємопов'язану роботу всіх органів і фізіологічних систем забезпечує нейрогуморальна регуляція, що здійснюється через вплив нервової системи і активних біологічних речовин, що містяться в крові, лімфі, тканевій рідині.

        Людина, як і всі природні істоти, має тіло, утворене з підсистем органів, які формують єдину структурно-функціональну систему. Вона через численні зв'язки та процеси забезпечує обмін речовин та енергії з природним середовищем.

       Основою життєдіяльності людини є обмін речовин (метаболізм), зумовлений двома протилежними процесами: асиміляцією − засвоєння речовин, що поступають з навколишнього середовища, і утворення складних сполук із більш простих, які стають частиною біологічних структур або відкладаються у вигляді запасів; дисиміляцією − розпадом складних органічних сполук на простіші.

         Джерелом енергії в клітинах і тканинах загалом є окислення білків, жирів і вуглеводів до неорганічних і простих органічних сполук (води, вуглекислоти, сечовини).

Таблиця 1. Характеристика «стандартної» людини віком 20-30 років

Таблиця 2. Склад  тіла «стандартної» людини

Таблиця 3. Водний обмін «стандартної» людини

           Енергія може утворюватися також за рахунок анаеробних реакцій, тобто без використання кисню.

   Тканини, органи і системи проходять складний шлях розвитку та формування, причому кількісні і якісні зміни відбуваються постійно і безперервно, але нерівномірно(табл.. 1, 2, 3).

          Головною умовою існування кожної системи є сталий склад внутрішнього середовища організму – гомеостаз. Ця умова забезпечується здатністю до саморегуляції.

   Життєво важливою властивістю організму є здатність його адаптуватися (пристосовуватись) до умов зовнішнього середовища. В основі адаптації лежать функціональні або структурні зміни, скеровані на збереження відносної сталості внутрішнього середовища організму.

               Гомеостаз( грец. homoios – подібний і stasis – стояння) – відносна сталість внутрішнього середовища організму людини (кров, лімфа, тканинна рідина) і стійкість основних фізіологічних функцій (кровообіг, дихання, терморегуляція, обмін речовин ).

     Коливання великої кількості показників гомеостазу в певному діапазоні свідчать про те, що живий організм – динамічна система, здатна адаптуватися до конкретних умов     існування. Можливості пристосування обмежені певними  параметрами  (наприклад, температура тіла – 36 – 37⁰,  вміст глюкози 3.3 – 3.5 моля/ л). Відхилення головних показників гомеостазу від норми свідчать про важку хворобу.

     Кров, лімфа і тканева рідина омивають тканини та клітини організму. Кров має рідку консистенцію, завдяки чому може вільно переміщуватись кровоносними судинами і  виконує транспортну, захисну, дихальну, терморегуляційну, трофічну, екскреторну функції.

     Кров складається з рідкої частини - плазми (близько 58% об'єму) і формених елементів - клітин (42%): еритроцитів, тромбоцитів, лейкоцитів[1]. Загальна кількість крові в організмі дорослої людини в нормі становить 6 − 8% маси тіла (приблизно 4,5 - 6 л).

     Об'єм циркулюючої крові становить 40 − 45% загального об'єму крові, остання частина крові знаходиться в кров'яному депо: печінці, селезінці, тканинах.  Втрата 1/2 − 1/3 об'єму крові небезпечна для життя. Невелика крововтрата (до 0,5л) компенсується організмом самостійно за рахунок викиду крові в судинне русло зі селезінки і переходу води з тканин у кров'яне русло.

          Реактивність (лат. Re – зворотність дії і activus – діяльнй) – здатність організму відповідно реагувати на впливи зовнішнього середовища.

          Розрізняють індивідуальну і групову реактивність. Індивідуальна реактивність зумовлена спадково набутими факторами. Вона залежить від умов, в яких організм розвивається, характеру харчування, кліматичного поясу, вмісту кисню в атмосферному повітрі. Реактивність залежить від статі (жінки більш стійкі до гіпоксії, крововтрати, голодування), від віку. Ранній дитячий вік характеризується низькою реактивністю. Найвища реактивність у зрілому віці, найнижча − в старості. За формами прояву розрізняють підвищену (гіперергія), понижену (гіпоергія), видозмінену (дезергія) реактивність.

        Резистентність (лат.resistens – протидіючий) – стійкість організму до дії патогенних факторів.

         Реактивність і резистентність тісно пов'язані між собою. Разом вони відтворюють основні властивості живого організму. Якщо вплив зовнішнього середовища буде значним або тривалим, це може зламати функціональну систему (виникнуть структурно-фізіологічні порушення), і, як наслідок, людина захворіє або в неї буде змінено спадковість.

       Отже, людина, як і кожна жива істота, є природним організмом, який діє і розвивається відповідно до біологічних законів.