Тема 3. ФІНАНСОВІ ІНВЕСТИЦІЇ

1. Характеристика фінансових інвестицій

Фінансові інвестиції — це вкладення коштів у фінансові інструменти, серед яких перевалюють цінні папери, із метою одержання доходу (прибутку) у майбутньому.

Відповідно до Наказу Міністерства фінансів України від 30 листопада 2001 року № 559 "Про затвердження Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 13 "Фінансові інструменти" під фінансовими інструментами розуміють контракти, які одночасно приводять до виникнення (збільшення) фінансового активу в одного підприємства і фінансового зобов'язання або інструмента власного капіталу в іншого.

Фінансові інструменти поділяють на:

- фінансові активи, які включають у себе: грошові кошти, не обмежені для використання, та їх, еквіваленти; дебіторську заборгованість, не призначену для перепродажу; фінансові інвестиції, що утримуються до погашення; фінансові активи, призначені для перепродажу; інші фінансові активи;

- фінансові зобов'язання — включають фінансові зобов'язання, призначені для перепродажу та інші фінансові зобов'язання;

- інструменти власного капіталу — це прості акції, частки та інші види власного капіталу;

- похідні фінансові інструменти — ф'ючерсні контракти, форвардні контракти та інші похідні цінні папери.

Згідно Податкового Кодексу України від 02.12.2012р.

фінансові інвестиції - господарські операції, що передбачають придбання корпоративних прав, цінних паперів, деривативів та/або інших фінансових інструментів.

Фінансові інвестиції поділяються на: 

прямі інвестиції - господарські операції, що передбачають внесення коштів або майна в обмін на корпоративні права, емітовані юридичною особою при їх розміщенні такою особою; 

портфельні інвестиції - господарські операції, що передбачають купівлю цінних паперів, деривативів та інших фінансових активів за кошти на фондовому ринку або біржовому товарному ринку; 

Основою фінансових інструментів є цінні папери — це грошові документи, що засвідчують право володіння або відносини позики, визначають взаємовідносини між особою, яка їх випустила, та їх власником і передбачають, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів або процентів, а також можливість передачі грошових та інших прав, що випливають з цих документів, іншим особам.

Відповідно до закону України «Про цінні папери та фондовий ринок» від 23.02.2006 р. в Україні можуть випускатись та перебувати в обігу такі види цінних паперів:

1) пайові цінні папери - цінні папери, які посвідчують участь їх власника у статутному капіталі (крім інвестиційних сертифікатів та сертифікатів ФОН), надають власнику право на участь в управлінні емітентом (крім сертифікатів ФОН) і отримання частини прибутку, зокрема у вигляді дивідендів, та частини майна у разі ліквідації емітента (крім сертифікатів ФОН). 

До пайових цінних паперів відносяться: 

а) акції; 

б) інвестиційні сертифікати; 

в) сертифікати ФОН;

Сертифікат ФОН – це цінний папір, що засвідчує право його власника на отримання доходу від інвестування в операції з нерухомістю після закінчення строку, на який був створений відповідний Фонд операцій з нерухомістю (ФОН), та право вимагати дотримання обмежень прав довірчої власності управителем.

Розміщення сертифікатів ФОН здійснюється шляхом відкритого (публічного) або закритого (приватного) розміщення.

2) боргові цінні папери - цінні папери, що посвідчують відносини позики і передбачають зобов'язання емітента сплатити у визначений строк кошти, передати товари або надати послуги відповідно до зобов'язання.

До боргових цінних паперів відносяться:

а) облігації підприємств; 

б) державні облігації України; 

в) облігації місцевих позик; 

г) казначейські зобов'язання України; 

ґ) ощадні (депозитні) сертифікати; 

д) векселі; 

3) іпотечні цінні папери - цінні папери, випуск яких забезпечено іпотечним покриттям (іпотечним пулом) та які посвідчують право власників на отримання від емітента належних їм коштів. До іпотечних цінних паперів відносяться: 

а) іпотечні облігації; 

б) іпотечні сертифікати; 

в) заставні; 

4) приватизаційні цінні папери - цінні папери, які посвідчують право власника на безоплатне одержання у процесі приватизації частки майна державних підприємств, державного житлового фонду, земельного фонду; 

5) похідні цінні папери - цінні папери, механізм випуску та обігу яких пов'язаний з правом на придбання чи продаж протягом строку, встановленого договором, цінних паперів, інших фінансових та/або товарних ресурсів; 

6) товаророзпорядчі цінні папери - цінні папери, які надають їхньому держателю право розпоряджатися майном, вказаним у цих документах.

Порядок випуску та обігу усіх цінних паперів регламентується Законом України "Про цінні папери та фондовий ринок".

Зокрема, емітент має право на випуск акцій, облігацій підприємств із моменту реєстрації цього випуску в Державній комісії з цінних паперів та фондового ринку. Якщо подані для Реєстрації акції, облігації підприємств пропонуються для відкритого продажу, тобто призначені для розміщення між юридичними особами і громадянами, коло яких заздалегідь визначити неможливо, то емітент зобов'язаний подати органу, що реєструє також інформацію про випуск цих цінних паперів.

Порядок реєстрації випуску облігацій підприємств і акцій, а також інформації про їх випуск визначається також Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку. Реєстрація випуску цінних паперів повинна бути проведена не пізніш як за 30 днів із моменту подачі заяви з доданням необхідних документів. Орган, який реєструє випуск цінних паперів або інформацію про випуск цінних паперів, зобов'язаний перевіряти відповідність поданих емітентом документів вимогам законодавства України.

Відмова в реєстрації може мати місце лише в разі порушення встановленого порядку або невідповідності поданих документів вимогам законодавства. У разі коли реєстрацію випуску цінних паперів у встановлений строк не проведено або в ній відмовлено з мотивів, які емітент вважає необґрунтованими, він може звернутися до суду.

У разі виникнення будь-яких змін в інформації про випуск акцій, облігацій підприємств, що пропонуються до відкритого продажу, емітент цінних паперів повинен опублікувати інформацію про зміни, що сталися, до закінчення 30-денного строку з дня опублікування інформації.

Похідні цінні папери, що утворюються шляхом надання пропозицій щодо провадження певних дій, спрямованих на встановлення зобов'язань, умови виконання яких передбачені у похідних цінних паперах, можуть бути утворені лише організатором торгівлі.

Випуск від імені держави похідних цінних паперів, базовим активом яких є державні цінні папери, здійснює за рішенням Кабінету Міністрів України Міністерство фінансів України. У рішенні Кабінету Міністрів України повинні визначатися основні умови випуску та обігу таких похідних цінних паперів. Випуск та інформація про випуск таких цінних паперів не підлягають реєстрації у Державній комісії з цінних паперів та фондового ринку.

Для введення в обіг похідних цінних паперів емітент чи організатор торгівлі повинен узгодити можливість використання базового активу з:

• Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку —якщо базовим активом є цінні папери (крім державних), фондові індекси чи ставки прибутковості за цінними паперами;

• Міністерством економіки України — якщо базовим активом є товарні ресурси;

• Національним банком України — якщо базовим активом є кошти, їх ринкові характеристики та банківські метали;

• Міністерством фінансів України — якщо базовим активом є державні цінні папери.

Міністерство економіки України та Національний банк України можуть встановлювати квоти па обсяги використання відповідного базового активу.

2. Ринок цінних паперів та його учасники

Фондовий ринок (ринок цінних паперів) - сукупність учасників фондового ринку та правовідносин між ними щодо розміщення, обігу та обліку цінних паперів і похідних (деривативів). 

Учасники фондового ринку - емітенти, інвестори, саморегулівні організації та професійні учасники фондового ринку. 

Емітент - юридична особа, Автономна Республіка Крим або міські ради, а також держава в особі уповноважених нею органів державної влади, яка від свого імені розміщує емісійні цінні папери та бере на себе зобов'язання щодо них перед їх власниками. 

Інвестори в цінні папери - фізичні та юридичні особи, резиденти і нерезиденти, які набули права власності на цінні папери з метою отримання доходу від вкладених коштів та/або набуття відповідних прав, що надаються власнику цінних паперів відповідно до законодавства.

Інституційними інвесторами є інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди), інвестиційні фонди, взаємні фонди інвестиційних компаній, недержавні пенсійні фонди, фонди банківського управління, страхові компанії, інші фінансові установи, які здійснюють операції з фінансовими активами в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - також за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів. 

Саморегулівна організація професійних учасників фондового ринку - неприбуткове об'єднання учасників фондового ринку, що провадять професійну діяльність на фондовому ринку з торгівлі цінними паперами, управління активами інституційних інвесторів, депозитарну діяльність (діяльність реєстраторів та зберігачів), утворене відповідно до критеріїв та вимог, установлених Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку. 

Професійні учасники фондового ринку - юридичні особи, які на підставі ліцензії, виданої Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку, провадять на фондовому ринку професійну діяльність, види якої визначені законами України. 

Фондовий ринок поділяється на первинний та вторинний. 

Первинний ринок цінних паперів - сукупність правовідносин, пов'язаних з розміщенням цінних паперів. 

Вторинний ринок цінних паперів - сукупність правовідносин, пов'язаних з обігом цінних паперів. 

Публічне (відкрите) розміщення цінних паперів - їх відчуження на підставі опублікування в засобах масової інформації або оголошення будь-яким іншим способом повідомлення про продаж цінних паперів, зверненого до заздалегідь не визначеної кількості осіб. 

Приватне (закрите) розміщення акцій публічного акціонерного товариства - розміщення акцій шляхом їх безпосередньої пропозиції акціонерам такого товариства та заздалегідь визначеному колу осіб, кількість яких не перевищує 100.

Ринок цінних паперів призначений для акумулювання капіталу з подальшим його перерозподілом у вигляді інвестицій у виробничу і соціальну сферу народного господарства шляхом випуску, придбання і вільного розпорядження цінними паперами їхніми власниками.

Ринок цінних паперів складається з двох частин — фондового ринку та сфери обігу цінних паперів у вигляді купівлі-продажу короткострокових (до одного року) фінансових інструментів. 

Основні функції ринку цінних паперів такі:

— перерозподіл грошових коштів;

— перерозподіл ризиків;

— облікова;

— контрольна;

—збалансування попиту і пропозиції;

— стимулювальна;

— регулювальна.

Функція перерозподілу грошових коштів полягає у перерозподілі коштів між: галузями і сферами діяльності; територіями і країнами; населенням і підприємствами (коли заощадження громадян набувають виробничої форми); між державою та іншими юридичними і фізичними особами. При фінансуванні дефіциту державного і місцевих бюджетів за рахунок випуску облігацій внутрішньої державної та місцевих позик і їх реалізації здійсню­ється перерозподіл вільних фінансових ресурсів підприємств і населення на користь держави.

Функція перерозподілу ризиків — це використання інструментів ринку цінних паперів (передусім так званих похідних інструментів) для захисту власників будь-яких активів (товарних, валютних, фінансових) від несприятливої для них зміни цін, вартості або дохідності цих активів. Цю функцію можна назвати функцією захисту (страхування) від ризику або, точніше, функцією хеджування. Однак хеджування неможливе в односторонньому порядку: якщо є той, хто бажає захиститися від ризику, то має бути й інша сторона, яка вважає можливим для себе прийняти цей ризик. За допомогою ринку цінних паперів можна зробити спробу перекласти ризик із свого активу на спекулянта, який бажає ризикнути. Отже, суть хеджування полягає у перерозподілі ризиків. 

Облікова функція полягає в обов'язковому обліку у спеціальних списках (реєстрах) всіх видів цінних паперів, що обертаються на ринку, реєстрації і-продажу, застави, трасту, конвертації тощо.

Контрольна функція передбачає проведення контролю за дотриманням норм законодавства учасниками ринку.

Функція збалансування попиту і пропозиції означає забезпечення рівноваги попиту та пропозиції на фінансовому ринку шляхом проведення операцій з цінними паперами.

Стимулювальна функція полягає в мотивації юридичних і фізичних осіб стати учасниками ринку цінних паперів. Наприклад, шляхом надання права на участь в управлінні підприємством (акції), права на отримання доходу (процентів по облігаціях, дивідендів по акціях), можливості нагромадження капіталу або права стати власником майна (облігації).

Регулювальна функція означає регулювання через конкретні фондові операції різних суспільних інтересів. Наприклад, шляхом проведення операцій з цінними паперами регулюється обсяг грошової маси в обігу. Продаж державою цінних паперів на ринку скорочує обсяг грошової маси, а їх викуплення державою, навпаки, збільшує цей обсяг.

До допоміжних функцій ринку цінних паперів можна віднести використання цінних паперів у приватизації, антикризовому управлінні, реструктуризації економіки, стабілізації грошового обігу, антиінфляційній політиці тощо.

За регіональною ознакою ринки цінних паперів поділяються на національні та міжнародні. У випадку України національним ринком цінних паперів вважається ринок (первинний, вторинний), на якому укладаються угоди купівлі-продажу цінних паперів українських емітентів. Міжнародними ринками, як правило, називаються ринки країн, на яких знаходяться в обігу цінні папери, випущені іноземними емітентами.

Первинний ринок цінних паперів обслуговує випуск (емісію) і первинне розміщення цінних паперів. На такому ринку учасниками завжди виступають емітенти та інвестори. Ринкова взаємодія між ними може бути або безпосередньою, або здійснюваною через андеррайтерів.

Андеррайтер - сторона, що гарантує емітенту виручку від продажу випуску цінних паперів. Фактично андеррайтер набуває цінних паперів в емітента і перепродає їх інвесторам.

На вторинному ринку відбувається купівля-продаж раніше випущених цінних паперів. До вторинного належать біржовий і позабіржовий ринки цінних паперів.

Біржовий ринок — це торгівля цінними паперами, здійснювана на фондовій біржі. Сутність І принципи функціонування фондової біржі будуть розглянуті нижче.

Згідно з нормативними актами різних країн головними елементами біржової торгівлі цінними паперами є:

1. Допуск і вилучення цінних паперів до/з обігу на фондовій біржі.

2. Визначення способів біржової торгівлі, тобто способів або шляхів укладання угод купівлі-продажу цінних паперів між учасниками біржової торгівлі.

3. Визначення видів угод, які можуть укладатися на біржі.

4. Встановлення кола учасників біржової торгівлі.

5. Встановлення порядку оформлення біржових угод купівлі-продажу.

6. Визначення порядку виконання доручень клієнтів на продаж або купівлю цінних паперів, що котируються на фондовій біржі,

Позабіржовий ринок — це сфера обігу цінних паперів, не допущених до котирування на фондовій біржі. На такому ринку розміщуються й нові випуски цінних паперів. Він організований дилерами, які можуть бути або не бути членами фондової біржі.

Нині найістотнішими тенденціями розвитку ринку цінних паперів є:

· інтернаціоналізація та глобалізація ринку;

· підвищення рівня організованості та посилення державного контролю;

· комп'ютеризація ринку цінних паперів;

· нововведення на ринку;

· сек'юритизація.

Сек'юритизація – це продаж активів банку через перетворення їх на цінні папери, які надалі розміщують на ринку. В основному сек'юритизацію застосовують до банківських кредитів, даючи змогу банкам передавати кредитний ризик іншим учасникам ринку – інвесторам, які купують цінні папери.

Виходячи з форм укладання угод на ринку цінних паперів розрізняють такі три групи його учасників:

1. Індивідуальні учасники — фізичні особи, які мають здатність в процесі ринкової взаємодії користуватися правами і виконувати обов'язки (громадяни даної країни, іноземні громадяни, особи без громадянства).

2. Інституційні учасники— юридичні особи, які не є органами державно-правового регулювання.

3. Органи державно-правового регулювання — органи законодавчої, виконавчої та судової влади, а також державні органи, підпорядковані законодавчій владі (НБУ або ФДМУ, ДКЦПФР, Держцінпослуг).

Основними суб'єктами фінансових відносин на ринку цінних паперів є інвестори, емітенти та особи, що займаються професійною посередницькою діяльністю на цьому ринку.

Інвесторами на ринку цінних паперів вважаються фізичні та юридичні особи, які вкладають кошти, майно, майнові та немайнові права, у тому числі інтелектуальну власність, у цінні папери.

Найбільш активними інституційними інвесторами є комерційні банки, інститути спільного інвестування, пенсійні фонди, стра­хові компанії. Менш активні — промислові і торгові підприємства, компанії, тощо.

Емітентами цінних паперів є юридичні особи, які від свого імені випускають цінні папери і зобов'язуються виконувати обо­в'язки, що випливають з умов їхнього випуску .

Фінансовими посередниками на ринку цінних паперів є осо­би, діяльність яких тісно пов'язана з наданням професійних по­слуг щодо опосередкування діяльності на фондовому ринку емі­тентів та інвесторів. Посередники повинні мати ліцензію на здійснення посередницької діяльності. В більшості випадків вони надають брокерські, дилерські та андеррайтерські послуги.

Брокер (біржовий маклер, комісіонер, куртьє, стокброкер) — посередник, який діє за дорученням і за рахунок клієнтів, отри­муючи за посередництво комісійні (куртаж).

Дилер — це посередник, який здійснює операції з купівлі-продажу цінних паперів від свого імені і за власний рахунок.

Для професійних учасників ринку цінних паперів існують спеціальні терміни: «ведмеді», «бики», «зайці».

Інфраструктурними учасниками фондового ринку виступають юридичні особи, що виконують такі основні види професійної діяльності з інструментами фондового ринку:

— організація торгівлі на ринку цінних паперів;

— депозитарна діяльність;

— розрахунково-клірингова діяльність;

—діяльність з управління цінними паперами; 

—діяльність з ведення реєстрів власників іменних цінних паперів;

— консультаційна та аудиторська діяльність тощо.

Реєстратор — юридична особа — суб'єкт підприємницької діяльності, що займається одним видом діяльності: веденням реєстрів власників іменних цінних паперів на основі ліцензії ДКЦПФР. Діяльність реєстраторів регулюється Положенням про порядок ведення реєстрів власників іменних цінних паперів. Емітент може і самостійно вести реєстр власників іменних цінних паперів, якщо кількість власників іменних цінних паперів не перевищує 500 осіб. У такому разі він зобов'язаний мати одного штатного співробітника, який займається реєстраторською діяльністю, атестований як спеціаліст з питань ведення реєстру і отримав кваліфікаційний сертифікат встановленого зразка.

Зберігач — комерційний банк або торговець цінними паперами, що має ліцензію зберігача ДКЦПФР і здійснює зберігання та обслуговування рахунків у цінних паперах.

За чинним законодавством реєстратори можуть проводити перереєстрацію протягом п'яти днів (максимальний строк).  Зберігачі проводять цю процедуру за кілька хвилин. Без такої швидкої перереєстрації прав власності на цінні папери вторинний ринок не зміг би нормально функціонувати.

На практиці найчастіше реєстратори задовольняють права власників документарних цінних паперів, а зберігачі — права власності бездокументарних цінних паперів.

До інфраструктурних учасників ринку цінних паперів належать і депозитарії цінних паперів.

Депозитарій— це інститут, який дає можливість здійснювати розрахунки в цінних паперах через комп'ютеризовану систему депозитарного обліку та спрощує їх обіг на вторинному ринку за рахунок використання електронного документообігу, що значно збільшує ефек­тивність та інвестиційну привабливість ринку цінних паперів України.

Діяльність депозитаріїв в Україні регулюється Законом України «Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні» від 10.12.1997 р.

Д епозитарій може створюватися у формі відкритого акціонерного товариства, учасниками якого є не менше 10 зберігачів. Депозитарна діяльність має бути виключним видом діяльності цього товариства.

Для гарантування і прискорення розрахунків за цінними паперами в Україні створено клірингову систему, яка складається з клірингового депозитарію та розрахункового банку.

Розрахунково-клірингові установи — це інфраструктур ні інститути, які спеціалізуються на виконанні таких функцій:

—здійснення розрахунків, включаючи проведення взаємозаліку, за угодами купівлі-продажу цінних паперів;

— проведення перевірки наявності на рахунках учасників грошових коштів і цінних паперів;

— видача виписок з грошових рахунків клієнтів установи;

-—повідомлення інформації інститутам, які ведуть книги ре­єстрації іменних цінних паперів і ряд інших.

Власником ліцензії НБУ на право бути розрахунковим банком є банк «Кліринговий дім», який має досвід клірингових розрахунків за валютними операціями на Українській міжбанківській валютній біржі (УМВБ).

Об'єднують суб'єктів фондового ринку і встановлюють для своїх членів формальні правила та процедури саморегулівні організації (СРО). Статус такої організації згідно з Положенням про саморегулівну організацію ринку цінних паперів можуть отримати громадські організації та об'єднання юридичних осіб-професійних учасників ринку цінних паперів, а також фондові біржі. Всі професійні учасники ринку цінних паперів повинні бути членами щонайменше одного об'єднання СРО відповідно до виду діяльності.

Основними ознаками організацій, що саморегулюють ринок, є:

• добровільність об'єднання;

• наявність різноманітних видів діяльності;

• захист інтересів членів організації;

• установлення для своїх членів «правил гри» на ринку;

• виконання низки регулювальних функцій, які недоцільно виконувати державі.

3. Фондова біржа та її функції

Фондова біржа утворюється та діє в організаційно-правовій формі товариства (крім повного, командитного товариства і товариства з додатковою відповідальністю) або дочірнього підприємства об'єднання торговців цінними паперами, та провадить свою діяльність відповідно до Цивільного кодексу України, законів, що регулюють питання утворення, діяльності та припинення юридичних осіб, з особливостями, визначеними цим Законом. 

Фондова біржа утворюється не менше ніж двадцятьма засновниками - торговцями цінними паперами, які мають ліцензію на право провадження професійної діяльності на фондовому ринку, або їх об'єднанням, що налічує не менше ніж двадцять торговців цінними паперами. Частка одного торговця цінними паперами не може бути більшою ніж 5 відсотків статутного капіталу фондової біржі. 

Розмір статутного капіталу фондової біржі має становити не менш як 15 мільйонів гривень. Розмір власного капіталу фондової біржі, що здійснює кліринг та розрахунки, має становити не менш як 25 мільйонів гривень.

Кожний член фондової біржі має рівні права щодо організації діяльності фондової біржі як організатора торгівлі. 

Діяльність фондової біржі як організатора торгівлі тимчасово зупиняється Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку в разі, коли кількість її членів стала менш ніж 20, а якщо фондову біржу утворено у формі дочірнього підприємства об'єднання торговців цінними паперами - коли кількість членів такого об'єднання стала менше ніж 20.  Якщо протягом шести місяців прийняття нових членів не відбулося, діяльність фондової біржі 

Членами фондової біржі можуть бути виключно торговці цінними паперами, які мають ліцензію на право провадження професійної діяльності на фондовому ринку та взяли на себе зобов'язання виконувати всі правила, положення і стандарти фондової біржі. 

Членство у фондовій біржі припиняється у разі анулювання ліцензії на право провадження професійної діяльності на фондовому ринку, виданої торговцю цінними паперами. 

Вимоги до фондової біржі:

1. Фондова біржа зобов'язана оприлюднювати та надавати Національній комісії з цінних паперів та фондового ринку інформацію про: 

- перелік торговців цінними паперами, допущених до укладення договорів купівлі - продажу цінних паперів на фондовій біржі; 

- перелік цінних паперів, які пройшли процедуру лістингу;

Лістинг - сукупність процедур з включення цінних паперів до реєстру організатора торгівлі та здійснення контролю за відповідністю цінних паперів і емітента умовам та вимогам, установленим у правилах організатора торгівлі.

- обсяг торгівлі цінними паперами (кількість цінних паперів, загальну вартість укладених договорів, курс цінних паперів щодо кожного емітента окремо) за період, установлений Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку. 

2. Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку встановлює порядок і форми подання інформації, зазначеної у частині першій цієї статті, та здійснює контроль за розкриттям інформації фондовими біржами. 

Організація торгівлі на фондовій біржі

Фондова біржа створює організаційні умови для укладання договорів з цінними паперами шляхом котирування цінних паперів на основі даних попиту і пропозицій, отриманих від учасників торгів на фондовій біржі. 

У торгах на фондовій біржі мають право брати участь члени фондової біржі та інші особи відповідно до законодавства. 

Торгівля на фондовій біржі здійснюється за правилами фондової біржі, які затверджуються біржовою радою та реєструються Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку. 

Правила фондової біржі

- організації та проведення біржових торгів; 

- лістингу та делістингу цінних паперів; 

Делістинг - процедура виключення цінних паперів з реєстру організатора торгівлі, якщо вони не відповідають правилам організатора торгівлі, з наступним припиненням їх обігу на організаторі торгівлі або переведенням в категорію цінних паперів, допущених до обігу без включення до реєстру організатора торгівлю 

- допуску членів фондової біржі та інших осіб, визначених законодавством, до біржових торгів;

- котирування цінних паперів та оприлюднення їх біржового курсу;

Котирування - механізм визначення та/або фіксації ринкової ціни цінного паперу; 

- розкриття інформації про діяльність фондової біржі та її оприлюднення; 

- розв'язання спорів між членами фондової біржі та іншими особами, які мають право брати участь у біржових торгах згідно із законодавством; 

- здійснення контролю за дотриманням членами фондової біржі та іншими особами, які мають право брати участь у біржових торгах згідно із законодавством, правил фондової біржі;

- накладення санкцій за порушення правил фондової біржі. 

Фондова біржа виконує такі функції:

- відкриває доступ підприємствам до позичкового небанківського капіталу;

- координує розміщення державних цінних паперів;

- забезпечує переміщення фінансового капіталу з однієї сфери діяльності в іншу;

- впорядковує ринкові відносини з приводу обігу фінансових інструментів.

Основними учасниками фондових бірж є:

Брокерські компанії — це компанії, що здійснюють 1 цивільно-правові угоди щодо цінних паперів, які передбачають оплату цінних паперів проти їх поставки новому власнику на І підставі договорів доручення чи комісії за рахунок своїх клієнтів.

Дилерські компанії — це компанії, що здійснюють цивільно-правові угоди щодо цінних паперів, які передбачають оплату цінних паперів проти їх поставки новому власнику від сво­го імені та за свій рахунок з метою перепродажу третім особам.

Маклери — це особи, які виступають посередниками при укладання угод на біржі.

Залежно від виду торгівельної діяльності члени біржі поділяються на чотири категорії:

• брокер-комісіонер збирає у брокерських фірм заявки клієнтів, доставляє їх в зал біржі і відповідає за їх виконання;

• біржовий брокер виконує доручення інших брокерів;

• біржовий трейдер здійснює операції лише за власний рахунок, правилами біржі. Йому заборонено виконувати розпорядження клієнтів;

• «спеціаліст» виконує три основні функції: здійснює виконання заявок з певними групами цінних паперів, діючи при цьому, як брокер; діє як ділер, тобто купує та продає цінні папери за власний рахунок; виконує завдання підтримки стабільності на ринку певних цінних паперів шляхом компенсації тимчасових дисбалансів попиту та пропозиції. Спеціаліст є центральною фігурою на фондовій біржі.

Усі операції на фондовій біржі поділяють на: касові (спотові) та строкові.

Касова угода (спотова) — її особливість у тому, що цінні папери оплачуються та передаються покупцю, як правило, в день угоди або протягом 1-3 днів. Ринок таких угод називається касовим (спотовим), а ціна касовою (спотовою). Ці угоди передбачають первинне розміщення цінних паперів та їх вторинний пере­продаж. До первинного розміщення через біржу приймаються цінні папери, які пройшли лістинг (експертизу) в експертній групі біржі. Вторинний перепродаж цінних паперів заключається в на­ступному:

- угоди здійснюються за паперами, які котуються на біржі;

- котування складається виходячи з реальних біржових цін попиту та пропозиції;

- доручення брокерам на покупку та продаж цінних паперів даються у формі наказу.

Угоди, які мають предмет поставки активу у майбутньому називаються строковими. Предметом строкових угод можуть бути будь-які активи. До строкових угод відносять: опціони,

ф'ючерси, варанти.

З точки зору строків виконання опціони поділяють на:

• Американський опціон, який може бути виконаний у будь-який день до закінчення строку контракту.

• Європейський опціон, який здійснюється лише в день закінчення строку контракту.

Першими фондовими біржами у світі були Амстердамська біржа (1602 р,), Лондонська (1770 р.), Нью-Йоркська біржа (1792 р.). Спочатку розвиток бірж був пов'язаний з ростом державного боргу, тому що вкладені в облігаційні позики капітали могли перетворюватися в гроші. Після того, як з'явилися перші акціонерні товариства, об'єктом біржового обороту стають акції. Сьогодні у світі налічується близько 200 фондових бірж, об'єднаних у Міжнародну федерацію фондових бірж. Найбільшими з них є фондові біржі Нью-Йорка, Лондона та Токіо — на них припадає до 60% загальносвітового обсягу торгівлі цінними паперами. У кожній країні існує своя інтернаціональна, історично сформована система бірж. З огляду на роль, яку відіграють біржі у національних фінансово-інвестиційних системах, можна виділити країни з моно- і поліцентричною організацією фондових бірж 

На ринку цінних паперів України діють 8 фондових бірж:

ПФТС (позабіржова фондова торгівельна система) – вторинний ринок ЦП

Їх призначення — створення та впровадження організаційної та технічної систем в Україні, які б надавали б можливість швидко та ефективно укладати й виконувати угоди купівлі-продажу цінних паперів.

4. Порядок формування портфеля цінних паперів

Із врахуванням інвестиційних якостей цінних паперів інвестор здійснює формування портфеля цінних паперів.

Портфель цінних паперів – це сукупність цінних паперів, які належать одному інвестору, але випущенні різними емітентами. Оптимальним вважається портфель, якщо він містить від 10 до 30 типів цінних паперів.

Формування портфеля цінних паперів є результатом диверсифікації вкладень інвестора в цінні папери, яка може здійснюватися як за видами діяльності, так і за окремими територіями, регіонами чи країнами, а також емітентами і видами цінних паперів.

Портфелі цінних паперів можуть бути різних видів:

1. Залежно від поєднання цілей інвестора розрізняють такі портфелі цінних паперів:

- Консервативний – спрямований на надійність вкладень і низький ризик зведений до мінімуму

- Поміркований – забезпечує середні доходи при середньому рівні ризику

- Агресивний (спекулятивний) –забезпечує високий дохід при високому рівні ризику

2. Залежно від способів диверсифікації портфель може бути

- Диверсифікований (збалансований) – відповідає визначеним цілям інвестора

- Недиверсифікований (однорідний)

3. Залежно від різноманітності цінних паперів виділяють 

- Ринковий портфель цінних паперів

- Неринковий портфель цінних паперів

4. Залежно від способів одержання доходу розрізняють

- Портфель, орієнтований на одержання доходів у вигляді процентів чи дивідендів

- Портфель, орієнтований на приріст курсової вартості цінних паперів.

Порівняно з портфелем реальних інвестиційних проектів портфель цінних паперів має ряд позитивних моментів, а саме: можливість формування портфелю з великої кількості фінансових інструментів; більш висока ліквідність; більша можливість бути керованим. Разом із тим недоліками є: високий рівень ризику, бо існує не лише ризик на доход, але й ризик на весь інвестований капітал; відсутність можливості впливати на рівень доходності; низька інфляційна захищеність; обмежені можливості вибору окремих фінансових інструментів.

У зв'язку з цим, формування портфелю цінних паперів для більшості не інституціональних інвесторів є доцільним лише в тому випадку, якщо нема достатньо ефективних проектів реального інвестування або інвестиційний клімат не сприяє їх ефективній реалізації. Що стосується інституціональних інвесторів, зокрема, інститутів спільного інвестування та банків, то для них формування ефективного та збалансованого портфелю має велике значення. Процес формування портфелю цінних паперів здійсню­ється після того як конкретизовано цілі формування інвестиційної стратегії, визначені пріоритети формування інвестиційного портфелю та оптимізували пропорції інвестиційних ресурсів у розрізі окремих видів портфелів.

Основними етапами формування портфелю цінних паперів є:

1) вибір оптимального типу портфеля;

2) оцінка прийнятного співвідношення ризику та доходності;

3) визначення початкового складу портфеля;

4) вибір схеми управління портфелем.

З метою формування оптимального портфеля цінних паперів використовують два способи управління ним:

- Активне управління портфелем цінних паперів, за якого утримання в портфелі видів цінних паперів залежить від строків користування (володіння) ними;

- Пасивний спосіб управління базується на формування диверсифікованого портфеля із заздалегідь визначеними ступенем ризику, доходності і утримання портфеля тривалий час у незмінному стані.

5. Аналіз та оцінка фінансових інвестицій

При розробці оптимальних фінансових рішень у конкретних ситуаціях інвестор має вміти оцінювати майбутню вартість інвестованих грошових коштів.

Оцінка майбутньої вартості грошових вкладень, інвестованих на строк більше одного року (періоду) залежить від того який процент (простий чи складний) буде прийматися в розрахунках. При використанні простого відсотку інвестор буде одержувати доход (нарощувати капітал) тільки з суми початкових інвестицій протягом всього строку реалізації проекту. При використанні складного проценту, одержаний доход періодично додається до суми початкових інвестицій. У результаті чого відсоток нараховується також із накопиченої у попередніх періодах суми відсоткових платежів або будь-якого іншого виду доходу. Знаходження майбутньої вартості грошових коштів через n- період і при відомому значенні темпу їх приросту здійснюється за такою формулою:

FV_n=PV (1+r)ⁿ

де FV_n – майбутня вартість грошових коштів; PV - сума грошових коштів, інвестованих на період ; r — ставка відсотку, п — кількість періодів (років).

Процес, в якому при заданих значення PV та r необхідно знайти величину майбутньої вартості інвестованих коштів до кінця певного періоду часу (п) називається операцією нарощування.

У фінансових розрахунках часто виникає потреба в оцінці поточної вартості майбутніх грошових потоків (PV). Метою даної процедури є визначення цінностей майбутніх надходжень від реалізації того чи іншого проекту з позицій поточного моменту. Процес конвертування грошових коштів, що планується одержати у майбутніх періодах в їх, поточну вартість називається операцією дисконтування. Процентна ставка, що використовується у розрахунку PV називається дисконтною ставкою. А показник поточної вартості визначається за такою формулою:

PV =FV_n 1/(1+r)ⁿ

Якщо нарахування відсотків планується здійснювати більше одного разу у період, то формула буде мати такий вигляд:

PV =FV_n 1/(1+r/m)^nхm

де m –кількість періодів нарахування відсотків.

Крім номінальної ставки відсотку за депозит r, у фінансових розрахунках використовується і ефективна ставка, або дійсна ставка відсотку. Ця ставка визначає той відносний доход, який одержує власник капіталу за рік у цілому. Іншими словами, це річна ставка доходності, яку одержує інвестор при т-раз нарахувань у році за ставкою відсотку r/т. Таким чином, ефективна ставка складних відсотків визначається за формулою:

EAR= FV_n 1/(1+r/m)^m - 1

Розглянемо приклад розв’язку задач

Приклад 3.1. Яка сума буде накопичена вкладником на депозитному рахунку до кінця третього року, якщо початковий внесок становить 400 тис.гр.од., а банк нараховує за вкладами:

а) 10% річних за схемою простого відсотка;

б) 10% річних за схемою складного відсотка?

У першому випадку відсоток нараховується один раз на рік в кінці кожного року. До кінця третього року накопичена сума складе:

400 (1 +0,10 x3) - 520 (тис.гр.од.).

У другому випадку складний відсоток передбачає нарахування процентів не тільки на суму початкового внеску, але і на суму процентів, накопичених до кінця кожного періоду. Це можливо тільки в випадку реінвестування суми нарахованих відсотків, тобто приєднання їх до інвестованого капіталу. До кінця третього року накопичена сума складе:

400 (1 + 0,10)³=532,4 (тис.гр.од.).

rⁿ> rn при будь-якому значенні n> 1.

При розміщенні коштів на умовах простого відсотка доходи в міру їх нарахування доцільно знімати для споживання чи використання в інших інвестиційних проектах або поточної діяльності.

Приклад 3.2. Якщо вклад сумою в 1000 гр. од. зберігати в банку два роки то при річній ставці 24% залежно від частоти нарахування процентів накопичена сума вкладу становитиме:

а) при нарахуванні відсотка один раз на рік

1000 (1 + 0,24)² = 1537,6 (гр. од.);

б) при піврічному нарахуванні відсотків

1000 (1 + 0,24: 2)^2х2 = 1573,5 (гр. од.);

в) при щоквартальному нарахуванні відсотків

1000 (1 + 0,24: 4)^2х4 = 1593,8 (гр. од.);

г) при щомісячному нарахуванні відсотків

1000 (1 + 0,24: 12)^2х12 - 1608,1 (гр. од.).

В ході аналізу ефективності декількох інвестиційних проектів з різними інтервалами нарощення капіталу необхідно використовувати узагальнюючий фінансовий показник, що дозволяє здійснювати їх порівняльну оцінку. Таким показником є ефективна річна процентна ставка (EAR), яка забезпечує перехід від PV до FV при заданих значеннях їх величин. Цей темп зростання капіталу є універсальним для будь-якої системи нарахувань і розраховується за формулою:

Приклад 3.3. Підприємство може розмістити вільні грошові кошти під 36% річних при щомісячному нарахуванні відсотків або під 38% річних за умови нарахування відсотків двічі на рік. Який з варіантів розміщення більш вигідний для підприємства?

За першою схемою нарощення капіталу річний темп приросту вкладеної суми складе

EAR = (1 + 0,36: 12)¹² – 1 = 0,426 = 42,6 (%).

За другою схемою нарощення початковий капітал буде щорічно збільшуватися на

EAR = (1 + 0,38: 2)² – 1 = 0,416 = 41,6 (%).

Очевидно, що в другому випадку накопичена сума буде менше, незважаючи на те, що оголошена процентна ставка вища, ніж при першому варіанті розміщення.

Розрахунок майбутньої вартості грошових коштів у цьому періоді часу проводиться шляхом дисконтування. Дисконтування являє собою процес знаходження величини грошових коштів На поточний момент часу за її відомому або передбачуваному значенню в майбутньому, виходячи із заданої відсоткової ставки.

Економічний сенс операції дисконтування полягає в тимчасовому впорядкуванні грошових потоків, що відносяться до різних періодів часу. Коефіцієнт дисконтування показує, який відсоток повернення хоче чи може мати інвестор на вкладену ним суму. В цьому випадку величина PV показує поточну («сьогоднішню», сучасну або наведену) вартість майбутньої величини FV грошових коштів.

Відношення 1: (1 + г)ⁿ в інвестиційному аналізі отримало назву коефіцієнта дисконтування, а величина r називається нормою дисконту.

Приклад 3.5. Яку суму необхідно помістити на депозит під 10% річних, щоб через п'ять років накопичити 1500 тис.гр.од.?

При відповіді на подібного роду питання необхідно розрахувати наведену (поточну) вартість майбутнього доходу:

PV = 1500: (1 + 0,10)⁵ = 931,4 (тис.гр.од.).

Таким чином, інвестування 931,4 тис.гр.од. на термін п'ять років при ставці 10% забезпечить накопичення в сумі 1500 тис.гр.од.

Специфіка інвестиційних проектів полягає в тому, що вони передбачають не окремі чи одноразові платежі (як доходи, так і витрати), а деяку їх послідовність в часі. Такі послідовності, або ряди платежів, називаються грошовими потоками (cash flows - CF), а окремий елемент цього ряду – членом потоку.

Окремими випадками розрахунку справжньої і майбутньої вартості грошей є формули на основі ануїтетної моделі грошових потоків. Ануїтет являє собою такий вид грошових потоків, при якому потоки здійснюються в рівних розмірах через рівні періоди часу. Ануїтет може бути вихідним грошовим потоком по відношенню до інвестора (наприклад, здійснення періодичних рівних процентних платежів за облігаціями або банківським кредитам) або вхідним грошовим потоком (наприклад, надходження орендної плати, яка зазвичай встановлюється однаковою фіксованою сумою; отримання депозитних відсотків і ін.)

Надходження і вибуття коштів можуть відбуватися на початку кожного конкретного періоду (в цьому випадку має місце попередній потік – пренумерандо) або в кінці кожного періоду (тоді говорять про подальий потік - постнумерандо). Класичним ануїтетом вважається модель на основі потоків постнумерандо (рівні платежі або надходження в кінці кожного періоду).

Майбутня вартість класичного ануїтету, що триває протягом n періодів, визначається за формулою

FV_a=A (1+r)ⁿ/r

FV_A - майбутня вартість ануїтету, здійснюваного на умовах наступних платежів (постнумерандо), ден. од.; А - член ануїтету, що характеризує розмір окремого платежу, ден. од.

Приклад 3.4. Яка сума буде накопичена на рахунку, якщо протягом чотирьох років наприкінці кожного року вносити 350 тис.гр.од., а банк нараховує по вкладах 6% річних?

В даному випадку необхідно розрахувати майбутню вартість класичного ануїтету з терміном дії чотири роки:

FV_A = 350 [(1 + 0,06)⁴ - 1]: 0,06 = 1528 (тис.гр.од.)

Приклад 3.8. Яку суму необхідно покласти на депозит під 10% річних, щоб потім знімати по 300 тис.гр.од. в кінці кожного року на протязі п'яти років?

Розрахуємо поточну вартість ануїтету, що має грошові потоки виду постнумерандо:

PV_А = 300 [(1 - 1: (1 + 0,10)⁵]: 0,10 = 1137 (тис.гр.од.)

Таким чином, розмістивши 1137 тис.гр.од. на депозитному вкладі пiд 10% річних, інвестор матиме можливість знімати по 300 тис.гр.од. п'ять років поспіль, або 1500 тис.гр.од. Різниця між початковим внеском 1137 тис.гр.од. і накопиченням 1500 гр. од. забезпечується сумою відсотків, що нараховуються на зменшуваний залишок вкладу за схемою складного відсотка. Цей процес передбачає в кінцевому рахунку нульовий залишок на депозиті.