Тема 5. ІННОВАЦІЙНА ФОРМА ІНВЕСТИЦІІЙ

1. Сутність та форми здійснення інноваційних інвестицій

Інновація — це процес доведення наукової ідеї або технічного винаходу до стадії практичного використання, що приносить дохід, а також пов'язані з цим процесом техніко-економічні та інші зміни у соціальному середовищі. Таким чином, інновація повинна задовольняти ринковий попит, мати новизну і приносити прибуток виробникові.

Згідно ЗУ «Про інноваційну діяльність» інновації - новостворені (застосовані) і (або) вдосконалені конкурентоздатні технології, продукція або послуги, а також організаційно-технічні рішення виробничого, адміністративного, комерційного або іншого характеру, що істотно поліпшують структуру та якість виробництва і (або) соціальної сфери. 

Зміст терміна «інновація» залежить від конкретної цілі дослідження, вимірювання або аналізу об'єкта.

Сучасна економічна теорія розрізняє п'ять основних типів ін­новацій:

• уведення нового продукту (товарна інновація);

• уведення нового методу виробництва (технологічна інновація);

• створення нового ринку товарів або послуг (ринкова інновація);

• освоєння нового джерела постачання сировини або напівфабрикатів (маркетингова інновація);

• реорганізація структури управління (управлінська інновація).

Відповідно до Закону України «Про інвестиційну діяльність» Інноваційна діяльність - це одна із форм інвестиційної діяльності здійснюється з метою впровадження досягнень науково-технічного прогресу у виробництво і соціальну сферу. Така діяльність включає:

- випуск і розповсюдження принципово нових видів техніки і технології;

- прогресивні міжгалузеві структурні зрушення;

- реалізацію довгострокових науково-технічних програм з великими строками окупності витрат;

- фінансування фундаментальних досліджень для здійснення якісних змін у стані продуктивних сил;

- розробку і впровадження нової, ресурсозберігаючої технології, призначеної для поліпшення соціального і екологічного становища.

Найчастіше інноваціям передує науково-виробнича діяльність, пов'язана з появою нововведення.

Ідея нововведення може бути зароджена як інвенція, ініціація або дифузія інновації.

Інвенція — ідея, пропозиція або проект, які після опрацювання наберуть форми інновації.

Ініціація — це рекомендації з удосконалення науково-техніч­ної, організаційної, виробничої або комерційної діяльності, ме­тою яких є початок інноваційного процесу або його розвиток.

Дифузія — процес передачі нововведення по комунікаційних каналах між членами соціальної системи у часі.

Нововведеннями можуть виступати ідеї, технології і т. п., які є новими для суб'єкта господарювання. Отже, дифузія інновації — це розповсюдження вже одного разу освоєної і впровадженої інновації у нових умовах. У реальних інноваційних процесах швидкість дифузії нововведення залежить від таких факторів, як спосіб передавання інформації, форма прийняття рішення, властивості соціальної системи, властивості самого нововведення.

Підготовка, обґрунтування, освоєння і контроль за впровадженням нововведення є інноваційною діяльністю (інноваційним процесом).

Інноваційний процес — це послідовність подій, протягом яких інновація визріває від ідеї до конкретного продукту, технології, структури або послуги і розповсюджується у господарській практиці та суспільній діяльності.

Основа інноваційного процесу — створення та освоєння нових технологій, що потребують фундаментальних досліджень, спрямованих на отримання нових знань про розвиток природи і суспільства безвідносно до їх конкретного використання.

Інноваційний процес у різних сферах діяльності, внаслідок розвитку науково-технічного прогресу, може проходити різні за тривалістю і витратами фази (стадії). У виробничому (інвести­ційному) середовищі ними є:

— сертифікація (патентування) ідеї;

— наукове і техніко-економічне обґрунтування нового продукту або технології;

—експериментальне освоєння зразків;

—доведення до промислового виробництва;

— отримання нового продукту в необхідному обсязі для його комерціалізації.

Інвестиційний та інноваційний процеси, як правило, взаємопов'язані. Багато хто з економістів вважають, що довгострокові інвестиції є інноваціями. Однак це не завжди так. Часто суб'єкти підприємницької діяльності з різних причин змушені відмовлятися від інновацій (або ідеї нововведень тимчасово консервуються).

У країнах з розвиненою ринковою економікою причиною можуть бути кон'юнктурні міркування, конкуренція, низький рейтинг фірми на певному етапі, брак коштів для інновацій, високий ступінь ризику інновацій. Ці чинники суттєво впливають на інноваційну політику як інвесторів, так і інших учасників інноваційної діяльності.

2. Інноваційний процес та його особливості

Інноваційний процес – це процес, який об’єднує науку, техніку, економіку, виробництво і менеджмент. Інноваційний процес складається із отримання новизни, зародження ідеї і простягається аж до її комерційної реалізації. Специфіка цього роду інвестування полягає в тому, що інновації пов’язані з підвищеною небезпекою втрати вкладень і їх відносять до ризикового (венчурного) капіталу. Комерційний успіх в інноваційному процесі

Об'єктами інноваційної діяльності є:

- інноваційні програми і проекти;

- нові знання та інтелектуальні продукти;

- виробниче обладнання та процеси;

- інфраструктура виробництва і підприємництва;

- організаційно-технічні рішення виробничого, адміністративного, комерційного або іншого характеру, що істотно поліпшують структуру і якість виробництва і (або) соціальної сфери; 

- сировинні ресурси, засоби їх видобування і переробки, товарна продукція;

- механізми формування споживчого ринку і збуту товарної продукції.

Суб'єктами інноваційної діяльності можуть бути фізичні і (або) юридичні особи України, фізичні і (або) юридичні особи іноземних держав, особи без громадянства, об'єднання цих осіб, які провадять в Україні інноваційну діяльність і (або) залучають майнові та інтелектуальні цінності, вкладають власні чи запозичені кошти в реалізацію в Україні інноваційних проектів.

Суб'єктам інноваційної діяльності для виконання ними інноваційних проектів може бути надана фінансова підтримка шляхом: 

а) повного безвідсоткового кредитування (на умовах інфляційної індексації) пріоритетних інноваційних проектів за рахунок коштів Державного бюджету України, коштів бюджету Автономної Республіки Крим та коштів місцевих бюджетів;

б) часткового (до 50 %) безвідсоткового кредитування (на умовах інфляційної індексації) інноваційних проектів за рахунок коштів Державного бюджету України, коштів бюджету Автономної Республіки Крим та коштів місцевих бюджетів за умови залучення до фінансування проекту решти необхідних коштів виконавця проекту і (або) інших суб'єктів інноваційної діяльності;

в) повної чи часткової компенсації (за рахунок коштів Державного бюджету України, коштів бюджету Автономної Республіки Крим та коштів місцевих бюджетів) відсотків, сплачуваних суб'єктами інноваційної діяльності комерційним банкам та іншим фінансово-кредитним установам за кредитування інноваційних проектів;

г) надання державних гарантій комерційним банкам, що здійснюють кредитування пріоритетних інноваційних проектів;

д) майнового страхування реалізації інноваційних проектів у страховиків відповідно до Закону України "Про страхування"

Фінансова підтримка інноваційної діяльності за рахунок Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим, місцевих бюджетів надається у межах коштів, передбачених відповідними бюджетами.

Джерелами фінансової підтримки інноваційної діяльності є:

а) кошти Державного бюджету України;

б) кошти місцевих бюджетів і кошти бюджету Автономної Республіки Крим;

в) власні кошти спеціалізованих державних і комунальних інноваційних фінансово-кредитних установ;

г) власні чи запозичені кошти суб'єктів інноваційної діяльності;

д) кошти (інвестиції) будь-яких фізичних і юридичних осіб;

е) інші джерела, не заборонені законодавством України.

Для здійснення фінансової підтримки інноваційної діяльності суб'єктів господарювання різних форм власності Кабінет Міністрів України за поданням спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у сфері інноваційної діяльності створює спеціалізовані державні небанківські інноваційні фінансово-кредитні установи.

Кошти Державної інноваційної фінансово-кредитної установи формуються за рахунок коштів Державного бюджету України, визначених законом про Державний бюджет України на відповідний рік, залучених згідно з чинним законодавством вітчизняних та іноземних інвестицій юридичних та фізичних осіб, добровільних внесків юридичних та фізичних осіб, від власної чи спільної фінансово-господарської діяльності та інших джерел, не заборонених законодавством України.

Державна інноваційна фінансово-кредитна установа за рахунок коштів Державного бюджету України може надавати суб'єктам інноваційної діяльності для реалізації ними інноваційних проектів фінансову підтримку, види якої передбачені статтею 17 цього Закону.

3. Державне регулювання інноваційної діяльності в Україні

Державне регулювання інноваційної діяльності в Україні здійснюється відповідно до Закону України «Про інноваційну діяльність» від 4 липня 2002 року №40-ІУ.

Головною метою державної інноваційної політики в Україні є створення соціально-економічних, організаційних і правових умов для ефективного відтворення, розвитку й використання науково-технічного потенціалу країни, забезпечення впровадження сучасних екологічно чистих, безпечних, енерго- та ресурсозберігаючих технологій, виробництва та реалізації нових видів конкурентоздатної продукції.

Роль держави у підтримці інновацій полягає у такому:

- держава сприяє розвитку науки через підготовку кадрів як основного джерела інноваційних ідей;

- забезпечує правове регулювання інноваційної діяльності;

- встановлює обсяги державних замовлень на виконання комплексних науково-технічних програм;

- визначає економічні стимули інноваційної діяльності через систему оподаткування і амортизаційну політику;

- сприяє розвитку відповідної інфраструктури для реалізації інновацій.

Відповідно до Закону України «Про інноваційну діяльність» основними принципами державної інноваційної політики є:

- орієнтація на інноваційний шлях розвитку економіки України; 

- визначення державних пріоритетів інноваційного розвитку; 

- -формування нормативно-правової бази у сфері інноваційної діяльності; 

- створення умов для збереження, розвитку і використання вітчизняного науково-технічного та інноваційного потенціалу; 

- забезпечення взаємодії науки, освіти, виробництва, фінансово-кредитної сфери у розвитку інноваційної діяльності; 

- ефективне використання ринкових механізмів для сприяння інноваційній діяльності, підтримка підприємництва у науково-виробничій сфері; 

- здійснення заходів на підтримку міжнародної науково-технологічної кооперації, трансферу технологій, захисту вітчизняної продукції на внутрішньому ринку та її просування на зовнішній ринок; 

- фінансова підтримка, здійснення сприятливої кредитної, податкової і митної політики у сфері інноваційної діяльності; 

- сприяння розвиткові інноваційної інфраструктури; 

- інформаційне забезпечення суб'єктів інноваційної діяльності; 

- підготовка кадрів у сфері інноваційної діяльності.

Ґрунтуючись на цих принципах, державне регулювання інноваційної діяльності здійснюється шляхом:

- визначення й підтримки пріоритетних напрямів інноваційної діяльності;

- формування й реалізації державних, галузевих, регіональних і місцевих інноваційних програм;

- створення нормативно-правової бази та економічних механізмів для підтримки й стимулювання інноваційної діяльності;

- захисту прав та інтересів суб'єктів інноваційної діяльності;

- фінансової підтримки виконання інноваційних проектів;

- стимулювання комерційних банків та інших фінансово-кредитних установ, що кредитують виконання інноваційних проектів:

- встановлення пільгового оподаткування суб'єктів інноваційної діяльності;

- підтримки функціонування й розвитку сучасної інноваційної інфраструктури.

Виходячи з актуальності наявних в Україні проблем, вирішення яких потребує наукового забезпечення, найбільш пріоритетними напрямами державної підтримки сьогодні є:

• у сфері наукового розвитку — фундаментальна наука; прикладні дослідження й технології; вища освіта, підготовка та перепідготовка наукових кадрів; розвиток наукових засад розбудови соціально орієнтованої ринкової економіки; наукове забезпечення вирішення проблем здоров'я людини та екологічної безпеки; система інформаційного та матеріального забезпечення наукової діяльності;

• у сфері технологічного розвитку — дослідження і створення умов для високопродуктивної праці та сучасного побуту людини; розроблення засобів збереження й захисту здоров'я людини; розроблення ресурсо- енергозберігаючих технологій; розроблення сучасних технологій і техніки для електроенергетики, переробних галузей виробництва, в першу чергу агропромислового комплексу, легкої та харчової промисловості;

у сфері виробництва — формування наукоємких виробничих процесів, сприяння створенню та функціонуванню інноваційних структур (технопарків, інкубаторів тощо); створення конкурентоспроможних переробних виробництв; технологічне та технічне оновлення базових галузей економіки держави; впровадження високорентабельних інноваційно-інвестиційних проектів, реалізація яких може забезпечити якнайшвидшу віддачу і започаткувати прогресивні зміни в структурі виробництва та тенденціях його розвитку;

• у сфері фінансово-банківської діяльності — стимулювання створення спеціалізованих інноваційних банків, а також фондів довгострокового кредитування функціонуючих комерційних банків шляхом встановлення відповідних пільг з оподаткування коштів, що інвестуються для досягнення технологічних змін; диференціація ставки податку на прибуток комерційних банків залежно від напрямів використання ресурсів шляхом зниження в разі їх довгострокового кредитування високотехнологічних проектів і підвищення в разі вкладання коштів у високоприбуткові операції фінансового ринку; створення системи пільгового рефінансування комерційних банків, які надають пільгові кредити для реалізації інвестиційних проектів щодо розроблення і впровадження високотехнологічного обладнання та іншоїінноваційної продукції; запровадження спеціального порядку створення інноваційних асоціацій, які є інвестиційно-виробничими об'єднаннями юридичних та фізичних осіб, що беруть участь у здійсненні інноваційного проекту та випуску нової конкурентноспроможної продукції; запровадження державної системи страхування ризиків інноваційної діяльності за рахунок спеціально створеної страхової компанії тощо.

4. Інтелектуальні інвестиції та їх форми

Товарної форми набуває продукт інтелектуальної діяльності індивідума або групи людей. Тому інтелектуальна власність мо­же виступати у двох формах: індивідуальній і колективній.

Інтелектуальна власність може бути поділена на такі види:

— виключна власність — запатентована або захищена авторським правом. Авторське право — це персональне майнове право автора на свій витвір. Авторським правом уважаються: документ, публіцистичній виступ, витвір мистецтва, архітектура, карти, креслення, фотографії, моделі, мелодії, ноти, музичне виконання, сценарій, режисура, аудіо-, відеокасети, художній фільм та інші витвори науки та мистецтва. Можна сказати, що авторське право виникає водночас із народженням витвору. Використання авторських прав регулюється, як правило, національним законодавством і міжнародними конвенціями з охорони авторських прав (Женевська конвенція про авторське право, Бернська конвенція про охорону літературних і художніх творів);

— інформаційна власність — у вигляді придбаних знань, ідей, досвіду, навиків, кваліфікації. Така власність не має правового захисту і реалізується у вигляді інформаційних послуг на контрактній основі через навчання, освіту або публікацію;

—ліцензійна власність — у вигляді придбаних інвестором прав володіння або користування, що фіксуються ліцензіями.

Згідно з українським законодавством ліцензії можуть надаватися на винахід, корисну модель, промисловий зразок і товарний знак.

Винахід — це технологічне (технічне) рішення, що відповідає умовам патентоздатності (новизні, винахідницькому рівню і промисловій придатності).

Корисна модель —- це нове і промислово придатне конструктивне виконання пристрою. Такими результатами можуть бути будь-які продукти або способи їх виробництва. Право власності на винахід засвідчується патентом терміном дії 20 років, корисна модель патентується на строк п'ять років з можливим подовженням ще на 3 роки.

Промисловий зразок — це результат творчої діяльності людини у галузі художнього конструювання. Таким результатом може бути форма, малюнок чи розфарбування або їх поєднання, які ви­значають зовнішній вигляд промислового виробу і призначені для задоволення естетичних та ергономічних потреб. Патенти на промислові зразки видаються терміном на 10 років з можливим подовженням строку ще на 5 років.

Знак для товарів і послуг — це позначення, за яким товари і послуги одних осіб відрізняються від однорідних товарів і послуг інших осіб. Об'єктом знака можуть бути словесні, зображувальні, об'ємні та інші позначення або їх комбінації, виконані у будь-якому кольорі чи поєднанні кольорів. Право власності на знаки засвідчується свідоцтвом на строк 10 років з можливим подальшим періодичним подовженням кожного разу на 10 років.

Об'єктами інтелектуальної власності можуть бути також наукові теорії, математичні методи, плани, правила, програми для обчислювальних машин, типології інтегральних мікросхем, художні вироби тощо. Окремі з них можуть підтверджуватися патентним відомством, щодо інших, зокрема, наукових праць, творів літератури, мистецтва діють норми авторського права, закріплені громадянським кодексом.

Залежно від виду інтелектуальна власність по-різному реалізується на ринку Інтелектуальних товарів і послуг. У більшості випадків інтелектуальні товари і послуги стають об'єктом інвестицій, однак вони можуть реалізовуватися й на споживчому ринку. Інвестор купує інтелектуальні товари і послуги з метою їх використання в інвестиційній (підприємницькій) діяльності, сподіваючись на отримання доходу в майбутньому. Тому вкладення в інтелектуальну власність (придбання інтелектуальних товарів і послуг) заведено називати інтелектуальними інвестиціями.

Інтелектуальні інвестиції здійснюються у вигляді:

— придбання виключних прав використання — придбання патентів, ліцензій на винаходи, промислові зразки, товарні знаки та ін.;

— придбання інформаційних послуг через найом різного роду спеціалістів — учених і практиків за контрактом або у вигляді разового придбання інформаційних послуг (консультування, експертиза, рекомендації тощо);

—придбання науково-технічної продукції, тобто інтелектуальних товарів у матеріальній формі (проектно-кошторисної документації, програм, методик, «ноу-хау»). Ці товари можуть бути представлені будь-якими носіями інформації: у вигляді друкованої продукції, програмного забезпечення для комп'ютерів, аудіо-або відеозапису;

— вкладень у людський капітал, тобто витрати на освіту, підготовку і перепідготовку кадрів, навчання, охорону здоров'я та ін. Перелік об'єктів інтелектуальної власності постійно оновлюється, тому ця класифікація не є вичерпною. Це пов'язано з отриманням нового знання, творчим характером праці, що є сутністю інтелектуального продукту та інтелектуальної діяльності.

З метою захисту авторських прав і промислової власності на території України, наприкінці 2000 р. створено Асоціацію «Український союз інтелектуальної власності».

Першими кроками діяльності Асоціації є:

• розроблення Кодексу етики — має підписуватися між виробниками і розповсюджувачами продуктів інтелектуальної власності;

* співпраця з Держдепартаментом інтелектуальної власності, Міжвідомчою комісією з питань інтелектуальної власності при Кабінеті Міністрів України;

• моніторинг правопорушень у сфері авторських прав;

• надання безкоштовних консультацій за темами захисту прав інтелектуальної власності українським виробникам, розповсюджувачам, Уряду України та іноземним організаціям

Питання захисту інтелектуальної власності є надзвичайно актуальним для України, тому що законодавче забезпечення прав інтелектуальної власності є умовою вступу України до СОТ.

За умови успішного вирішення питання з інтелектуальною власністю Україна може розраховувати на покращення інвестиційного клімату і надходження іноземних інвестицій.