Тема 8. ІНВЕСТИЦІЙНІ ПРОЕКТИ

1. Інвестиційні проекти та їх класифікація

Інвестиційний проект — це документ, що забезпечує окремі напрями інвестиційного розвитку підприємства, обґрунтовує потребу в інвестиційних ресурсах у різних формах і містить систему управлінських рішень щодо забезпечення найбільш ефективних форм реалізації викладених у ньому цілей.

Інвестиційний проект – це комплекс заходів, здійснюваних інвестором з метою реалізації стратегії економічного розвитку підприємства і які передбачають отримання прибутку чи соціального ефекту в майбутньому.

Найчастіше на практиці інвестиційний проект — це об'єкт реального інвестування, який може бути представленим у вигляді:

1. Інвестицій у підвищення ефективності виробництва, їх метою є, перш за все, створення умов для зниження витрат фірми за рахунок більш досконалого обладнання, навчання персоналу або переміщення виробничих потужностей в регіони з більш вигідними умовами виробництва.

2. Інвестицій у розширення виробництва. Завданням тако­го виду інвестування є розширення можливостей випуску товарів для ринків, що раніше сформувалися, в рамках уже існуючих ви­робництв.

3. Інвестицій у створення нових підприємств. Такі інвес­тиції забезпечують створення зовсім нових підприємств, які бу­дуть випускати товари, що раніше не виготовлялися фірмою, або дозволять фірмі вжити спробу виходу з товарами, що раніше вже випускалися, на нові для неї ринки.

4. Інвестицій заради задоволення вимог державних органів управління. Цей різновид інвестиції стає необхідним у тому разі, коли фірма опиняється перед необхідністю задовольнити вимоги властей в частині або екологічних стандартів, або безпеки про­дукції, або інших умов діяльності, які не можуть бути забезпечені лише за рахунок удосконалення менеджменту. Зважаючи на таку класифікацію, інвестиційний проект може існувати у формі:

а) нульового проекту, який передбачає утворення нового виробництва;

б) реконструкції — впровадження передових технологій без зміни профілю підприємства;

в) розширення або реабілітація (перепрофілювання) дію­чого підприємства.

Цілями проекту можуть бути економічні та соціальні результати: збільшення виробничих потужностей підприємства, створення чи реконструкція інфраструктури, вирішення екологічних і соціальних проблем тощо.

Відмітними рисами проекту є:

1) виникнення, існування та закінчення проекту в певному оточенні;

2) зміна структури проекту протягом його життєвого циклу;

3) наявність певних зв'язків між елементами проекту як системи;

4) можливість відміни вхідних ресурсів проекту.

Виходячи з визначення проекту вирізняють такі головні його

ознаки:

— період від початку до завершення проекту;

— обмеженість ресурсів, системне функціонування проекту;

— кількісне вимірювання;

— неповторність;

— наявність певних зовнішніх умов.

Серед головних учасників проекту виділяють ініціаторів, замовників, інвесторів, керуючих і контракторів проекту.

Ініціатор проекту — сторона, яка є автором ідеї проекту, його попереднього обґрунтування та пропозицій щодо здійснення проекту. Ним може бути будь-який учасник проекту, але ділова ініціатива щодо здійснення проекту може виходити від замовника проекту.

Замовник проекту — головна сторона, яка зацікавлена у здійсненні проекту та досягненні його мети і користуватиметься його результатами. Замовник висуває основні вимоги до проекту, визначає його масштаб, здійснює фінансування проекту за кошти інвесторів, укладає угоди щодо забезпечення реалізації проекту, керує процесом взаємодії між усіма учасниками проекту.

Інвестор — сторона, що вкладає інвестиції в проект і зацікавлена у максимізації вигод від своїх вкладень. Якщо інвестор і замовник не одна й та сама особа, то інвесторами найчастіше виступають банки, інвестиційні фонди та інші організації. Інвестори вступають у ділові відносини із замовником, контролюють виконання контрактів і здійснюють розрахунки з іншими сторонами в міру виконання проекту.

Управляючий проектом — юридична або фізична особа, якій замовник та інвестор делегують повноваження щодо управління проектом: планування, контроль та координацію дій учасників проекту. Склад функцій і повноважень керуючого проектом визначається контрактом із замовником. Керуючий для виконання своїх функцій утворює команду проекту в складі виконавців, які реалізують ці функції.

Контрактор проекту (генеральний контрактор) — сторона чи учасник проекту, що за угодою із замовником бере на себе відповідальність за виконання певних робіт, пов'язаних із проектом. До функцій генерального контрактора належать: укладання контракту із замовником або інвестором, добір та укладання угод із субконтракторами, забезпечення координації їхніх робіт і прийняття виконаного обсягу, оплата праці співвиконавців. Контактором можуть виступати керівник проекту чи інші активні учасники проекту.

До учасників проекту відносять також субконтракторів, постачальників, органи влади, споживачів продукції проекту тощо.

Оскільки існують фінансові та реальні інвестиції, то, відповідно, і проекти можуть розрізнятися залежно від засобів (коштів) інвестування.

Фінансові проекти передбачають одержання прибутку від вкладень капіталу в фінансові інструменти — акції, облігації, паї, внески тощо.

Реальні інвестиційні проекти передбачають одержання прибутку від вкладення капіталу в реальні активи в формі будівництва, реконструкцій, лізингу тощо.

Інтелектуальні інвестиційні проекти приносять прибуток від реалізації нематеріальних активів.

Щодо інвестора як власника активів проекти можуть бути споживчі, паперові (фіктивні) та підприємницькі (за об'єктами інвестицій).

Споживчі проекти — це плани вкладання заощаджень у предмети особистого або сімейного довгострокового використання — житло, засоби транспорту, предмети тезаврування та ін. Ці вкладення безпосередньо не пов'язані з одержанням прибутку, проте в окремих випадках вони можуть використовуватися для цих цілей або брати участь в інвестиційному процесі як гарантія, застава або як засіб захисту від інфляції в періоди спаду інвестиційної активності.

Паперові проекти — це плани придбання активів у вигляді цінних паперів, як майнових, так і боргових (кредитних), які будуть не тільки приносити інвестору дохід, а й гарантувати йому певний рівень безпеки вкладених коштів.

Підприємницькі інвестиційні проекти — це плани вкладення капіталу в будь-який вид підприємницької (виробничої або комерційної) діяльності. За напрямами інвестування вирізняють передусім: інвестиції прямі, тобто безпосередньо спрямовані на створення виробничих потужностей, та портфельні, тобто зумовлені сукупністю паперових представників (документів), що віддзеркалюють, як правило, права власності на активи, або дохід, який вони приносять.

Венчурне інвестування — це вкладення капіталу у наукомісткі, високотехнологічні виробництва, які водночас є високо-ризиковими і потребують захисту з боку держави. За допомогою венчурного капіталу можуть створюватися мегаполіси, спеціальні (вільні) економічні зони, де на пільгових умовах капітал спрямовується в новітні високі технології, тобто інновації.

Галузеві та регіональні проекти мають місце лише тоді, коли суб'єктом інвестування є керівний орган галузі (міністерство) або представники місцевих органів влади. У першому випадку це, зокрема, може бути проект реконструкції певних вугільних шахт, у другому — регіональний проект облаштування транспортних магістралей на території області.

Міжнародні проекти здійснюються за міждержавними угодами, за участю, як правило, міжнародних фінансово-кредитних інституцій.

За розміром Інвестицій проекти можуть бути великі, середні або дрібні. Звичайно, така градація залежить від країни, де реалізується проект.

За мотивацією, тобто з позиції прибутковості проектів, їх можна ранжувати від таких, де інвестиції не дадуть прибутків (вимушені проекти), до таких, де очікуються надприбутки.

За рівнем ризику проекти можуть бути ранжовані від позаризикових (придбання державних цінних паперів) до авантюрних.

Нарешті, проекти можна класифікувати за рівнем технологічної готовності і напрямами відтворення. Так, зародкові і попередні проекти належать до передінвестиційних досліджень і не потребують глибоких обґрунтувань, для інших проектів всебічні техніко-економічні обґрунтування є обов'язковими.

Класифікація інвестиційних проектів:

1. За якістю виконаних робіт:

- звичайні;

- бездефектні.

2. За терміном реалізації інвестиційних проектів:

- короткострокові;

- середньострокові (3-5р.);

- довгострокові (більше 5 р.)

3. За характером сфери діяльності:

- промислові;

- соціальні;

- організаційні;

- економічні;

- дослідницькі.

4. Залежно від цільової спрямованості:

- проекти розвитку підприємства;

- проекти санації підприємства.

5. Залежно від конкретної форми здійснення інвестицій:

- проекти реальних інвестицій;

- проекти фінансових інвестицій;

- інноваційні проекти.

6. Залежно від складу інвесторів:

- проекти, що реалізуються самим підприємством;

- проекти, що реалізуються за участю інвестицій вітчизняних інвесторів;

- проекти, що реалізуються за участю інвестицій іноземних інвесторів;

- спільні проекти.

7. За рівнем ризику розрізняють інвестиційні проекти:

- з високим рівнем розвитку;

- з середнім рівнем ризику;

- з низьким рівнем ризику.

8. За конкретною формою здійснення реальних інвестицій розрізняють:

- придбання цілісних майнових комплексів;

- проекти нового будівництва;

- проекти реконструкції будівель;

- проекти модернізації основних засобів;

- проекти придбання окремих видів матеріальних та інноваційних нематеріальних активів.

2. Життєвий цикл інвестиційного проекту

Розроблення та реалізація інвестиційного проекту, особливо реального, тривають довгий час — від ідеї до будівництва та експлуатації об'єкта. Цей період, як правило, називається життєвим циклом інвестиційного проекту.

Життєвий цикл проекту — складається з послідовних фаз, подій та етапів зі своїми назвами та часовими межами.

Життєвий цикл проекту –концепція, що розглядає проект як послідовність фаз, етапів і стадій, кожна з яких має свою назву та часові межі; - процес розвитку проекту, час від першої витрати до останньої вигоди.

Життєвий цикл є базовим, вихідним поняттям для дослідження проблеми реалізації проекту, фінансування робіт, прийняття рішень щодо доцільності капітальних вкладень і деталізації проекту.

Він охоплює три фази:

1. Передінвестиційні дослідження до остаточного прийняття інвестиційного рішення (передінвестиційна фаза). До цієї фази належать:

— визначення інвестиційних можливостей;

—аналіз альтернативних варіантів та остаточний вибір проекту;

— попереднє техніко-економічне обґрунтування;

— розроблення техніко-економічного обґрунтування;

— дослідницьке забезпечення проекту.

2. Інвестиційна фаза:

— проведення узгоджень;

— укладання контрактів;

—розроблення проектно-кошторисної документації; 

—будівництво, реконструкція або переоснащення;

—забезпечення управляючого проекту;

— витрати на авторський нагляд і контроль;

— підготовка експлуатаційних кадрів;

— пусконалагоджувальні роботи.

3. Експлуатаційна фаза:

—уведення в експлуатацію;

—доведення до проектної потужності;

— витрати на підтримання діючих потужностей;

— витрати на оновлення основних фондів.

Будь-який інвестиційний проект має п'ять стадій життєвого циклу.

Перша стадія: народження проекту. Передпроектні дослідження, проектування та освоєння інвестицій. Стадія характеризується великими витратами власних коштів, можливо залучених та отриманих у борг. На цій стадії проект наражається на різноманітні ризики. Прибуток відсутній.

Друга стадія: початок експлуатації проекту. На цій стадії інвестор відчуває велику потребу у банківських позичках чи венчурному капіталі. Зазвичай він не сплачує дивідендів. Якщо прибуток присутній, він реінвестується. Починають діяти ризики, пов'язані з конкуренцією ринку.

Третя стадія: швидке зростання. Підприємство (компанія) починає диктувати власні ціни на продукцію, проте конкуренція зростає. Рівень продажу зростає і значно покриває витрати виробництва. Характерним є високий рівень прибутку, але існує потреба у великих витратах на маркетинг. Існує й велика потреба в інвестиціях. Компанія може здійснювати додаткову емісію акцій, але сплачує невеликі дивіденди. Банк, якщо і надає позичку, то під високі проценти.

Четверта стадія: стабільне функціонування підприємства. На цій стадії компанія відшкодовує кредити. Високий рівень конкуренції не дає змогу диктувати ціни, але невисокі витрати уможливлюють отримання середніх по галузі прибутків. Це вже добре відома компанія з доброю репутацією. Вона має великі можливості в отриманні позичок та реалізації акцій, добре диверсифікований великий інвестиційний портфель. Сплачуються солідні дивіденди, проте немає потреби у великих інвестиціях. На цій стадії компанія повинна розробляти стратегію запобігання занепаду. Такі заходи, як правило, пов'язані зі значним підвищенням інвестиційної активності. Стратегія «другого народження» передбачає різноманітні шляхи: купівля інших компаній галузі (вертикальне та горизонтальне злиття), купівля компаній інших галузей, інвестування нових проектів.

П'ята стадія життєвого циклу проекту (занепад або відновлення). На цій стадії продукція підприємства перестає користуватися попитом. Дуже висока конкуренція. Банки не зацікавлені у співробітництві, а якщо й дають кредит, то під високі проценти. Перестають користуватись попитом акції компанії. Через поступове зниження доходів треба зменшувати дивіденди. Якщо на попередній стадії не було розроблено стратегію відродження, та не здійснено солідних інвестицій, на компанію очікують занепад і банкрутство.

3. Техніко-економічне обґрунтування інвестиційних проектів

ТЕО проекту – це аналіз і оцінка економічної привабливості інвестиційного проекту для різних його учасників (замовників, інвесторів, фінансових посередників, постачальників, споживачів.

ТЕО деталізує рішення, які прийняті за результатами передінвестиційного дослідження. Воно розробляється спеціалістами, які мають ліцензії на здійснення таких видів робіт чи послуг.

Ефективність упровадження проекту значною мірою визначається проведеними передінвестиційними дослідженнями, що полягають у вивченні:

• прогнозу економічного і соціального розвитку України;

• галузевих прогнозів;

• містобудівних прогнозів і програм;

• генеральної схеми розселення, природокористування і територіальної організації виробничих сил регіонів України в цілому;

• схем і проектів районного планування, адміністративно-територіальних утворень;

• генеральних планів міст, інших поселень та їх схем, а також промислових, рекреаційних та інших функціональних зон;

територіальних комплексних схем охорони природи і природокористування;

• проектів детального планування житлових районів, магістралей міст, проектів забудови кварталів і ділянок міст та інших поселень;

• прогнозу ділової активності вітчизняних та іноземних компаній у регіоні;

• документів державного регулювання інвестування у регіоні здійснення проекту.

Вкладенню капіталу передує підготовка техніко-економічного обґрунтування (ТЕО) інвестиційного проекту. В інвестиційному процесі цьому етапу відводиться значне місце, оскільки чим більше вірогідної та грамотно оформленої інформації про підприємство (проект) матиме інвестор, тим менше він наражатиметься на ризик на етапі реалізації проекту. Крім того, до початку інвестування досить довго триває період переговорів, експертиз, узгоджень, перевірок і переперевірок, предметом яких є ТЕО і якіздійснюються майже всіма суб'єктами інвестиційної діяльності.

Зміст розділів ТЕО проекту

Передінвестиційна фаза може охоплювати кілька паралельних видів діяльності та робіт, деякі з них переходять й у наступні фази.

Зрозуміло, що в інвестиційному циклі найвагомішою є передінвестиційна фаза, яка відповідно до розробок ЮНІДО включає в себе чотири стадії:

- пошук інвестиційних концепцій (opportunity studies);

- попередня підготовка проекту (pre-feasibility studies);

- остаточне формулювання проекту та оцінка його техніко-економічної та фінансової прийнятності (feasibility studies);

- етап фінального розгляду проекту та прийняття по ньому рішення (final evaluation).

Основою першої фази життєвого циклу інвестиційного проекту є розробка техніко-економічного обґрунтування (ТЕО) проекту, яка проводиться у два етапи:

- попередня техніко-економічна оцінка проекту;

- детальна оцінка ефективності інвестиційного проекту.

Інвестиційна фаза інвестиційного проекту може бути розділена за такими стадіями:

- встановлення правової, фінансової та організаційної основ для здійснення проекту;

- придбання та передача технологій, включаючи основні проектні роботи;

- детальне проектне опрацювання та заключения контрактів включаючи участь у тендерах, оцінку пропозицій та проведення переговорів;

- придбання землі, будівельні роботи та установка обладнання;

- передвиробничий маркетинг, включаючи забезпечення поставок та формування адміністрації фірми;

- набір та освіта персоналу;

- здача в експлуатацію та пуск підприємства.

Інвестиційна фаза або освоєння інвестицій — це період реалізації інвестиційного проекту. Головним завданням цього періоду є виконання суб'єктами інвестиційної діяльності своїх функціональних обов'язків щодо проекту. Крім того, вони по­винні виконувати постійний контроль та нагляд за процесом ре­алізації проекту, оцінювати поточні результати (відхилення) та вносити корективи у бізнес-план, проект організації вироб­ництва, проект організації робіт, план фінансування, календарний план або сітьовий графік та інші документи, з допомогою яких можна спостерігати та регулювати освоєння інвестицій.

Механізм проведення такого постійного нагляду та кон­тролю за процесом освоєння інвестицій заведено називати моніторингом інвестиційних проектів.

Загальна процедура впорядкування інвестиційної діяльності по відношенню до конкретного проекту формалізується у вигляді так званого проектного циклу (спрощена форма інвестиційного циклу), який має такі етапи.

1. Формулювання проекту (ідентифікація). На цьому етапі керівництво аналізує поточний стан підприємства та визначає найбільш приоритетні напрямки його подальшого просування. Результатом цього аналізу є бізнес-ідея, яка представляється як інвестиційний проект.

2. Розробка (підготовка) проекту. На цьому етапі проводиться поступове уточнення та вдосконалення плану проекту по всіх його напрямках - комерційному, технічному, фінансовому, економічному, інституціональному тощо. Важливим на цьому етапі є також пошук та збір вихідної інформації для рішення окремих задач проекту.

3. Експертиза проекту. Це найважливіший етап проектного циклу, на якому інвестор, або сам проводить експертизу інвестиційного проекту по всім напрямкам, або залучає для цього авторитетну консалтингову компанію.

4. Здійснення проекту. Стадія охоплює реальний розвиток бізнес-ідеї до того моменту, коли проект вводиться в експлуатацію. Вона включає також основну частину реалізації проекту, задача якої — перевірка грошових потоків, які генерує проект, для покриття вкладених інвестицій та забезпечення бажаної інвестором віддачі.

5. Оцінка результатів. Проводиться як по закінченню проекту в цілому, так і в процесі його реалізації. Основна мета стадії порівняння ідей, закладених в проект з ступенем їх, фактичного виконання.

4. Бізнес-план інвестиційного проекту

Після проведення усіх досліджень, які передують прийняттю інвестиційного рішення, необхідно скласти певний підсум­ковий документ, який дозволить інвестору та підприємцю не ли­ше прийняти, а й зафіксувати, що і коли належить зробити, щоб виправдалися сподівання на ефективність проекту. Для цього складається бізнес-план, який є головним інструментом для відбиття підприємницької ідеї.

Бізнес-план — це стандартний документ, у якому детально обґрунтовуються концепція призначеного для реалізації реального інвестиційного проекту і наводяться основні його технічні, еко­номічні, фінансові та соціальні характеристики. Він описує основні аспекти майбутнього проекту, аналізує всі проблеми, на які проект може натрапити, а також визначає способи їх вирішення. Таким чином, бізнес-план інвестиційного проекту дає можливість з'ясува­ти життєздатність проекту за умов ринкової конкуренції, містить орієнтири подальшого розвитку підприємства, а також є підставою для отримання фінансової підтримки від зовнішніх інвесторів.

Структура бізнес-плану інвестиційного проекту:

1. Резюме 

(назва, засновники, статус та мета, вартість проекту, потреба у фінансах)

2. Аналіз галузі, де реалізується проект 

(поточна ситуація та тенденції розвитку галузі, напрями та завдання діяльності проекту)

3. Характеристика продукції (послуг) 

(вид продукції та якісні характеристики, ліцензії та патенти)

4. Аналіз ринку 

(потенційні споживачі, конкуренти, розмір ринку)

5. Планування обсягів і структури виробництва 

(структура виробництва, вплив на навколишнє середовище)

7. Забезпеченість виробництва основними ресурсами 

(наявність сировини, машин, технологій, робочої сили)

8. Стратегія маркетингу 

(цінова політика, канали збуту, реклама, прогнозування нової продукції)

9. Управління реалізацією інвестиційного проекту 

(відомості про партнерів, власників, керівний склад, оплата праці)

10. Оцінювання ризиків та форми їх страхування 

(слабкі сторони, види ризиків, методи захисту)

11. Фінансовий план 

(загальний обсяг інвестицій, план доходів та витрат, план грошових надходжень та виплат, очікуваний баланс, точка беззбитковості, показники ефективності)

12. Додатки 

(копії контрактів, ліцензій та патентів, прейскуранти та калькуляція витрат).

Розробляючи бізнес-план варто враховувати певні ви­моги до його форми, зокрема:

> Чітка структуризація документу. В міжнародній практиці прийняті певні вимоги, яким має відповідати даний документ, і зокрема, є ряд обов'язкових розділів, присвячених конкретним аспектам інвестиційного проекту.

> Достовірність інформації, яка наводиться в бізнес-плані та обґрунтованість економічних показників. Усі показники, як кількісні так і якісні, що знаходяться в бізнес-плані, мають бути ретельно звірені з документами, з яких вони одержані. Для усіх економічних показників необхідні документальні підтвердження, розрахунки та обґрунтування.

> Наочність матеріалу, що подається. Бізнес-план має включати схеми, таблиці, графіки, діаграми тощо, це має полегшити розуміння найважчих моментів документу.

> Якість оформлення. Бізнес-план має бути найкращим чином оформленим, як із точки зору викладу матеріалу, так і по відношенню до помилок та виправлень.

> Обсяг бізнес-плану. Як правило, обсяг бізнес-плану залежить від обсягу інвестицій, проте на практиці вважається оптимальним обсяг у межах 40-50 сторінок. Крім того, бізнес-план може містити і додатки, обсяг яких не регламентується.

Першим етапом у визначенні показників ефективності інвестиційного проекту є аналіз та оцінка грошових потоків інвестиційного проекту, які базуються на прогнозній інформації про передбачений обсяг випуску та збуту продукції, величині операційних витрат, аналітичних висновках про початкові та наступні потреби в активах довгострокового користування та чистого оборотного капіталу. Для розрахунку грошового потоку плановий строк реалізації капіталовкладень рекомендується поділити На три відрізки часу за періодами виникнення грошових коштів:

1. розробка та початкові інвестування проекту;

2. експлуатація інвестиційного проекту;

3. завершення проекту.

Завершальним етапом оцінки грошового потоку від інвестиційного проекту є складання плану.

Після складання плану грошового потоку інвестиційного проекту переходять до його оцінки ефективності, яку необхідно проводити за таких принципів:

• Ефективність інвестованого капіталу, оцінюється шляхом порівняння грошового потоку, що формується в процесі експлуатації інвестиційного проекту та початкової інвестиції. Проект визнають прибутковим, якщо забезпечується повернення усіх інвестицій при прийнятній для всіх інвесторів нормі доходності.

• Обов'язкове приведення до справжньої вартості як інвестованого капіталу, так і суми грошового потоку. Приведення здійснюється диференційовано по кожному етапу подальшого інвестування.

• Процес дисконтування усіх грошових відтоків та притоків здійснюється за дисконтними ставками, які вибираються в залежності від особливостей інвестиційного проекту.

Для розрахунку показника ефективності інвестицій як ставки проценту, яка вибирається для дисконтування, можуть бути використані: середньозважена вартість капіталу; середня депозитна чи кредитна ставка; індивідуальна норма прибутковості; рівень ризику та ліквідності інвестицій тощо.

5. Методи оцінки інвестиційного проекту

В залежності від основних принципів оцінювання ефективності інвестиційних проектів використовується ряд методів, які умовно можна поділити на такі, у розрахунках який використовується дисконтування, та такі, у розрахунках який дисконтування не використовується.

До методів, в яких використовується дисконтування відносять:

• Метод розрахунку чистого приведеного доходу (NPV);

• Метод визначення індексу рентабельності інвестицій (РІ);

• Метод визначення внутрішньої норми доходності інвестицій (IRR).

До методів, які не передбачають використання концепції дисконтування відносять:

• Метод визначення строку окупності інвестицій(РР);

• Метод визначення бухгалтерської рентабельності інвестицій або ефективності інвестиції (АRR).

Далі більш детально зупинимося на їх розгляді.

1.Метод розрахунку чистого приведеного доходу (NPV). Це метод аналізу інвестицій, який базується на визначені величини, одержаної шляхом дисконтування різниці між усіма річними відтоками та притоками реальних грошей, які накопичуються протягом всього життя проекту.

Розрахунок чистого приведеного доходу (NPV) визначається за такою формулою:

NPV=Σ[P_r:(1+I)ⁿ]-IC

Де, Р_1, Р₂, Р₃,......, Р_n — річні грошові надходження протягом п-років;

ІС — стартові інвестиції;

і — ставка дисконту;

PV=Σ[P_r1+I)ⁿ] — загальна сума дисконтованих надходжень за проектом.

В випадку, коли NPV > 0 проект варто приймати до реалізації; якщо NPV< 0, проект варто відхилити, бо він збитковий; NPV = 0 — проект не прибутковий і не збитковий.

До переваг методу NPV можна віднести те, що він:

1) враховує зміну вартості грошей у часі та ризик конкретного інвестування;

2) враховує ввесь строк функціонування проекту.

До недоліків та обмежень в використанні методу можна віднести:

1) метод дозволяє оцінити ефект прийняття проекту в абсолютному вимірі (як ріст ринкової оцінки), але не показує, наскільки реальна дохідність проекту перевищує вартість капіталу. Рішення по інвестуванню в проекти неможливо порівняти з варіантами портфельних інвестицій з відомою доходністю;

2) в класичному своєму вигляді метод не дозволяє порівнювати взаємовиключаючі ефективні проекти з відмінними інвестиційними витратами та з різними строками функціонування.

2. Метод визначення індексу рентабельності інвестицій (РТ), він є продовженням попереднього. Однак, на відміну від показника NPV, показник РІ — це відносна величина, яка визначається за такою формулою:

РІ = Σ[P_r1+I)ⁿ]:IC

Якщо РІ = 1, то це означає, що доходність інвестицій точно відповідає нормативу рентабельності. Якщо РІ > 1, то проект прибутковий, і, навпаки РІ <1 — проект збитковий.

PI =1, необхідна особливі обґрунтування.

Індекс прибутковості є відносним показником і дозволяє на відміну від методу NPV кількісно співставити витрати та ефект від них.

4. Метод визначення внутрішньої норми доходності (IRR) — ставки дисконту, використання якої б забезпечило рівність поточної вартості очікуваних грошових відтоків та поточної вартості очікуваних грошових притоків. Показник внутрішньої норми доходності — IRR характеризує максимально допустимий відносний рівень витрат, які мають місце при реалізації інвестиційного проекту.

Практичне застосування цього методу зводиться до того, що в процесі аналізу вибирається два значення ставки дисконту і₁ < і₂ таким чином, щоб в інтервалі (і₁, і₂) функція NPV=f(i)змінювала своє значення з «+» на «-» або навпаки. Таким чином, використовують таку формулу:

NPV=i₁+[NPV_i1 NPV_i1- NPV_i2)]*(i₁-i₂)

1. Метод визначення строку окупності інвестицій (РР).

Період окупності (payback period) – це мінімальний часовий інтервал (вимірюваний в місяцях, чи роках) від початку здійснення проекту, за який інвестиційні витрати окупляться чистими грошовими надходженнями від проекту.

Метод періоду окупності є недостатнім з огляду на те, що він охоплює завдання суб’єктивного встановлення терміну окупності, не надає інформації стосовно того, чи створює цей проект багатство, а також може ігнорувати значні виплати поза межею (у часі) точки окупності. Хоча на практиці значення показника періоду окупності дає змогу фінансовому менеджеру оцінити, протягом якого часу кошти знаходяться в зоні ризику.

Дисконтований період окупності відрізняється від періоду окупності тільки тим, що він розраховується після дисконтування грошових потоків і, отже, завжди є довшим ніж період окупності, який ігнорує дисконтування. Як і період окупності, дисконтований період окупності потерпає від неможливості точно визначити значення періоду окупності. Дисконтований період окупності не показує, чи дійсно інвестиція приносить гроші, задовольняючи потреби споживача на конкурентних ринках.

Формула розрахунку показника періоду окупності інвестицій (РР) має вигляд:

PP = min n, при якому 

Якщо не враховувати фактор часу, то показник строку окупності інвестицій можна визначити за такою формулою:

Де п_у — спрощений показник строку окупності;

n_у=IС:Р_с,

IС — розмір інвестицій;

Р_с— щорічний середній чистий прибуток.

Таким чином, строк окупності інвестицій — це тривалість часу, протягом якого не дисконтовані прогнозні надходження грошових коштів перевищують не дисконтовану суму інвестицій, тобто це число років, необхідних для відшкодування інвестицій.

2. Метод розрахунку коефіцієнту ефективності інвестицій(ARR).

Для цього коефіцієнта характерні дві риси:

- по-перше, дохід характеризується показником чистого прибутку;

- по-друге, не припускається дисконтування доходу.

ARR=RN/ ½(IC-RY),

де RN- середньорічний прибуток(прибуток з урахуванням відрахувань до бюджету);

RY - залишкова чи ліквідаційна вартість.

Ризик визначається як відхилення сподіваних результатів від середньої або сподіваної величини. Його також можна розглядати як шанс мати збитки або одержати доход від інвестування у певний проект. Найпростіше аналізувати ризик, якщо поділити його на дві категорії: рівень ризику та ризик часу.

Рівень ризику можна визначити шляхом порівняння ризикованості тих чи інших вкладів. Наприклад, ризик мати справу з корпорацією «IBM» значно менший, ніж з невеликою компанією, що виробляє комп'ютери. Таким чином, є фірми більш та менш ризикові. Це важливо, бо менш ризиковані компанії можуть позичати гроші під нижчий процент, ніж високо ризиковані. Для них ставка дисконту нижча, отже доходи, які одержує менш ризикована фірма, ціняться більше, ніж такі ж доходи висо­ко ризикованої компанії.

З фінансової точки зору ризик називають зростаючою функцією часу. Тобто, якщо довший термін вкладу, то більший ризик. Коли гарантовано, що інвестиції не принесуть збитків і вони вкладаються на дуже короткий період, їх називають безпечними інвестиціями. Якщо гроші вкладаються на довший період, кредитор повинен одержати винагороду за те, що взяв на себе ризик часу. Проектний ризик — це сукупність ризиків, які передба­чають загрозу економічній ефективності проекту, що вира­жається в негативному впливі на потоки грошових коштів. Комерційні банки, які кредитують інвестиційні проекти, повинні бути зацікавленими в тому, щоб виключити можливість провалу проекту і таким чином уникнути збитків для себе.

Процедура визначення та оцінки проектних ризиків має включати в себе: визначення проектних ризиків; формалізований опис невизначеності проектного інвестування; розрахунок показників ризику вкладення інвестицій; оцінку проектів з допомогою методів аналізу ризику інвестицій; визначення заходів щодо зниження інвестиційних ризиків.

До методів аналізу ризиків відносяться загальновідомі методи: аналіз чутливості; метод сценаріїв; імітаційне моделювання, які в сукупності представляють собою комплексний процес аналізу ризиків з інвестиційного проекту.

Враховуючи ці методи, оцінка проекту повинна здійсню­ватися в такій послідовності:

• Готується модель, здатна прогнозувати майбутню реальність.

• Відбираються ключові змінні ризику.

• Визначаються обмеження значень можливих змінних.

• Імовірнісні ваги розміщуються за граничним значенням.

• Встановлюються відношення кореляційних перемінних.

• Генеруються випадкові сценарії, основані на допущеннях.

• Проводиться статистичний аналіз результатів імітацій.

Загальним правилом в цьому процесі повинно бути те, що слід вибирати проект з таким розподілом імовірнісного доходу, яке найкращим чином відповідає відношенню інвестора до ризику.

Аналіз сценаріїв розвитку проекту дозволяє оцінити вплив на проект можливої одночасної зміни декількох змінних через вірогідність кожного сценарію. Цей вид аналізу може вико­нуватися як за допомогою електронних таблиць, так і з застосу­ванням спеціальних комп'ютерних програм, які дозволяють ви­користовувати методи імітаційного моделювання.

В першому випадку формуються 3-5 сценаріїв розвитку проекту. Кожному сценарію повинні відповідати:

• набір значень початкових змінних;

• розраховані значення результатних показників;

• певна вірогідність настання даного сценарію, яка визначається експертним шляхом.

В результаті розрахунку визначаються середні (з враху­ванням вірогідності настання кожного сценарію) значення ре­зультатних показників.

В випадку невеликого числа змінних та можливих сце­наріїв розвитку проекту для аналізу ризику можна використову­вати метод дерева рішень.

Перевага даного методу — в його наочності. Послідов­ність збору даних для побудови дерева рішень для аналізу ризи­ку включає наступні етапи:

• визначення складу та довготривалості фаз життєвого циклу проекту;

• визначення ключових подій, які можуть вплинути на подальший розвиток проекту;

• визначення часу настання ключових подій;

• формулювання усіх можливих рішень, які можуть бути прийняті в результаті настання кожної окремої ключової події;

• визначення вірогідності прийняття кожного рішення;

• визначення вартості кожного етапу здійснення проекту (вартості робіт між ключовими подіями).

На базі отриманих даних будується дерево рішень. Його вузли являють собою ключові події, а стрілки, що поєднують вуз­ли, — виконувані роботи з реалізації проекту. Крім того, на де­реві рішень наводиться інформація відносно часу, вартості робіт та вірогідності прийняття того чи іншого рішення.

6. Презентація

Презентація