Тема 9. ФІНАНСОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ІНВЕСТИЦІЙНОГО ПРОЦЕСУ

Сайт: Навчально-інформаційний портал НУБіП України
Курс: Інвестування
Книга: Тема 9. ФІНАНСОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ІНВЕСТИЦІЙНОГО ПРОЦЕСУ
Надруковано: Гість-користувач
Дата: субота, 26 липня 2025, 20:09

Опис

Тема 9. ФІНАНСОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ІНВЕСТИЦІЙНОГО ПРОЕКТУ

1. Фінансові ресурси інвестування

Грошові кошти, що знаходяться в розпорядженні підприємця, є його фінансовими ресурсами. Вони спрямовуються на розвиток підприємницької діяльності, утримання об’єктів невиробничої сфери, на споживання і створення резервів. Частина фінансових ресурсів, що направляється на фінансування предметів і засобів праці, робочої сили та інших елементів виробництва, складає капітал підприємства у грошовій формі.

Таблиця 1

Головні джерела фінансових ресурсів та їх цільове використання

Джерела

Використання фінансових ресурсів

інвестицій

споживання

резервів

Прибуток (чистий)

+

+

+

Мобілізація внутрішніх ресурсів

+

+

Амортизаційні відрахування

+

+

Пайові внески (статутний чи акціонерний капітал)

+

+

Страхові внески до Пенсійного фонду

+

+

Кошти від розміщення власних цінних паперів та реалізації цінних паперів інших емітентів

+

+

+

Кредиторська заборгованість

+

+

Кредити та позички

+

+

Спонсорство

+

+

Державні субсидії

+

Прибуток — це фінансовий ресурс, що використовується як на споживання, так і нагромадження; це різниця між виручкою від реалізації продукції (послуг, робіт, товарів) без податку на додану вартість, акцизів, інших податків і витратами на виробництво та реалізацію (собівартістю). Найважливіше джерело фінансових ресурсів — амортизація. Амортизаційні відрахування формуються в результаті перенесення вартості основних фондів на вартість продукту, у сукупності вони складають амортизаційний фонд. Методи прискореної амортизації забезпечують якнайшвидше відновлення основних фондів і приріст виробництва. У будь-якій країні світу держава регулює (нормує) амортизаційні відрахування, надаючи амортизаційні пільги та зменшуючи розмір прибутку, що оподатковується. Тим самим підприємство отримує дійовий стимул і має можливість протидіяти моральному зносу фондів, прискорює відновлення активної частини фондів та одержує міцний фінансовий ресурс для інвестування.

Пайові внески — грошові та інші кошти, сплачені юридичними і фізичними особами для ведення спільного підприємництва. Вони обов’язкові при вступі до товариства з обмеженою відповідальністю, повного та командитного товариства. Страхові внески та внески до Пенсійного фонду беруть участь у забезпеченні відтворення виробничих сил як засобів праці та робочої сили. Ці інвестиції, як правило, називають ануїтетом (щорічним платежем). Через певний час вони мають принести інвесторові регулярні доходи.

Кредиторська заборгованість — стійке джерело фінансових ресурсів, що постійно перебуває у розпорядженні підприємства. Воно прирівнюється до власних коштів. Це передусім заборгованість постачальникам за відвантажені товари, термін оплати яких ще не настав. До кредиторської заборгованості належить також перехідна заборгованість бюджету, заборгованість за відрахування у позабюджетні фонди.

Позичковим джерелом фінансування інвестицій виступають кредити і позички.

Державне субсидіювання може здійснюватися у таких формах: прямі позички, гарантовані позички, гранти на певні проекти, пайова участь, прямі дотації, страхування. Субсидуючи проект, уряд звичайно висуває ті ж умови, що й банк чи інший кредитний заклад, але надані їм пільги заохочують останніх взяти участь у фінансуванні. Тому держава, як правило, є одним з інвесторів або учасників інвестування. Головним чином у такий спосіб інвестуються об’єкти виробничої та соціальної інфраструктури чи соціально-політичні програми.

2. Способи залучення капіталу

Найпоширенішими способами залучення капіталу є:

· Акціонування – це залучення капіталу шляхом емісії простих і привілейованих акцій, що розміщуються серед юридичних та фізичних осіб. Одна з форм акціонування — викуп контрольних пакетів акцій керівництвом компанії, або викуп менеджментом. Менеджери стають власниками компанії, щоб попередити її перехід до чужих рук. Такий викуп можливий також за рахунок кредиту. В Україні у процесі приватизації дістала певний розвиток така форма роздержавлення підприємств, як корпоратизація. Згідно з Указом Президента, корпоратизація — це надання державним підприємствам статусу акціонерних, де спочатку 100 % акцій належать державі. Потім поступово здійснюється продаж цих акцій членам трудового колективу підприємства (першочергово), а потім іншим державним і приватним підприємствам та фізичним особам.

· Самофінансування — спосіб фінансування компанією власних дій за рахунок чистого прибутку (нерозподіленого серед акціонерів). У США широкого розвитку дістала така форма, як винагорода корпорацією своїх працівників акціями. Подібний спосіб має дві форми:

- без залучення кредиту;

- із залученням кредиту, що забезпечує податкові переваги як для позичальника, так і для кредитора. Великі корпорації отримують також ще одну знижку з податку на зарплату при створенні спеціального фонду для передачі своїм працівникам акцій. Цей спосіб, крім фінансового забезпечення корпорацій, дає можливість протидіяти поглинанню емітента акцій іншими компаніями.

· Транстинг  спосіб вторинного отримання доходів шляхом вкладення у цінні папери прибутку, одержаного від первинних інвестицій у підприємництво. Транстинг є одним з найефективніших способів нагромадження капіталу, який застосовується переважно закритими акціонерними товариствами та іншими господарськими суб’єктами.

· Венчурний капітал впроваджується з метою швидкої окупності залучених коштів. Він створюється шляхом випуску нових акцій та їх розповсюдження у нових сферах діяльності. Інвестиції здійснюються, як правило, через придбання частки акцій венчурного підприємства (венчура) або надання йому позички, в тому числі з правом конверсії у майбутньому в акції.

· Фінансування під рахунки дебіторів може здійснюватися з факторингом. У даному разі кредитор бере на себе зобов’язання погашення дебіторської заборгованості. Факторинг дозволяє позичальнику прискорити поверненість свого оборотного капіталу, скорочуючи тим самим потребу в його фінансуванні.

· Фінансування форфейтингом — це форма кредитування експортера банком чи іншим фінансово-кредитним закладом шляхом придбання боргових зобов’язань з певним дисконтом. Повернення капіталу банком здійснюється завдяки продажу боргових зобов’язань на вторинному ринку.

· Іпотечні кредити — позички під заставу нерухомості. Жилі будинки, земля, виробничі будівлі та споруди можуть виступати як застава для одержання іпотечної позички. Угоди про іпотеку нотаріально посвідчуються та реєструються у поземельній книзі.

· Фінансування на консорційних засадах — спосіб залучення капіталу шляхом створення спільних підприємств або створення різних видів стратегічних альянсів: концернів, синдикатів, холдингів, промислово-фінансових груп тощо. Підставою для цих утворень є угода (консорціум) про стратегічне співробітництво (взаємодію) щодо нагромадження капіталу та фінансування інвестицій.

· Франчайзинг — передача або продаж ліцензії (франшизи) однієї фірми (франшизодавцем) іншій (франшизоотримувачу) на право реалізації продукції (послуг, робіт) чи здійснення бізнесу на певній території з використанням товарного знаку франшизодавця та за умови суворого додержання вимог технологій та якості.

· Дотування — спосіб підтримки будь-яких проектів урядом чи місцевими органами влади. Як правило, дотуються соціально важливі програми та проекти, природоохоронні та ресурсозберігаючі технології.

· Гранти близькі за змістом до дотацій. Відмінність полягає в тому, що вони можуть надаватися на фінансування проекту в цілому. Звітність про їх використання має суворіший характер, підлягає аудиторським перевіркам. Іноді призначаються менеджери, які стежать за повним виконанням умов гранту. Часто гранти мають вигляд гуманітарної допомоги.

· Субвенції, на відміну від дотацій і грантів, надаються урядом місцевим органам влади та мають цільове призначення. Ініціатором субвенцій виступають місцеві органи влади.

· Спонсорство і донорство являють собою субсидування інвестиційних проектів з боку юридичних та фізичних осіб, благодійних організацій, фондів та ін. Найчастіше спонсори і донори фінансують інтелектуальні інвестиції. Спонсори — юридичні та фізичні особи. Вони, беручи участь в інвестуванні, звичайно не отримують прямих доходів, але мають непрямі завдяки рекламі, розширенню ринків збуту, підвищенню свого іміджу і рейтингу. Спонсорство, як правило, підтримується державою.

3. Фінансовий, операційний та загальний ліверідж капіталу

Обґрунтування структури джерел фінансування необхідне з метою забезпечення фінансової стійкості компанії в період реалізації проекту.

Формуючи структуру інвестиційних витрат, інвестор користується нормою доходу на вкладений капітал і порівнює її з вартістю запозичених та залучених коштів (позичковим процентом, доходністю облігацій, дивідендами).

Таким чином, рівень витрат на фінансування інвестиційного проекту вимірюється платою за використання коштів, а саме — загальною нормою доходу що очікується від інвестицій. Якщо ця норма доходу влаштовує інвесторів, то рішення про фінансування інвестицій буде позитивним.

Норма реального доходу та зарахування приросту норми, що компенсує очікувані втрати від інфляції, недостатня для інвестора, адже цей доход він спокійно може одержати, вклавши кошти в державні цінні папери.

Питання фінансування проекту за рахунок кількох джерел, тобто створення групи інвесторів і їх дольової участі, може розв’язуватися тільки шляхом залучення, в першу чергу, тих, які згодні на більш-менш розумні умови.

Формування структури джерел фінансування — це дуже складний процес, який залежить від потужності кожного джерела в той чи інший період часу, фінансового стану і перспектив розвитку акціонерів (в певний період у кожного можуть погіршитись інвестиційні можливості), а також кон’юнктури ринку і актуальності інвестиційного проекту в перспективі. В економічній термінології леверідж — це “ефект важеля” при визначенні співвідношення власного та залученого, акціонерного та позичкового, основного та оборотного (обігового) капіталу тощо.Розрізняють операційний, фінансовий та загальний леверідж.

Операційний леверідж показує вплив змінності обсягу продажу на рівень доходів компанії.

Фінансовий леверідж встановлює міру зв’язку (впливу) змінності доходів компанії на дивіденди, тобто доход окремого акціонера (компаньйона).

Загальний леверідж показує вплив змінності обсягу продажу на дивіденди акціонерів або доходи компаньйонів.

4. Промислово-фінансові групи та рух інвестиційних ресурсів

Інтеграція промислового і фінансового капіталів, що спостерігається останніми роками в українській економіці, відображає як загальну світову тенденцію об'єднання цих капіталів у єдину організаційно-господарську структуру. Головна умова виробничо-господарської діяльності — наявність інвестиційних ресурсів, безперервність руху капіталу і товарно-грошових потоків. Прагнення забезпечити ці умови змушує промислові підприємства шукати нові джерела інвестування, ініціювати процес формування організаційно-господарських структур, що ґрунтуються на взаємопроникненні й злитті різноманітних форм капіталу — промислового і фінансового.

Промислово-фінансові групи (далі — ПФГ) у ринковій економіці виникають не випадково, а відповідно до об'єктивних вимог. Такі утворення формуються з метою масштабної інвестиційної діяльності та акумуляції грошових ресурсів. Причому йдеться про певну скоординованість та спрямованість процесів мобілізації грошового капіталу. Це вирішує багато проблем щодо інвестування: відбувається приріст амортизаційних відрахувань, які накопичуються на рахунках підприємств, та можливе їхнє використання як джерела спільного укрупненого фонду інвестицій; масштаби прибутку і рівень концентрації капіталу дають змогу збільшувати кошти, які йдуть на накопичення, і своєчасно можуть перерозподілятися в потрібному напрямі; зростає рівень керованості руху грошових потоків щодо розширення виробництва, технічне переозброєння та ін.

Інтегровані структури поступово стають основою великого бізнесу. Так, в Японії технологічне оновлення, зміна структури промисловості потребували значної мобілізації зусиль банківських установ і промислових підприємств. Основною перевагою груп, що формувалися, було вміле маневрування величезними фінансовими ресурсами, їхнє спрямування на розширення інвестиційної діяльності. Характерними ознаками цих груп стали завершеність і цілісність внутрішньої організації, наявність функціональних центрів керування з орієнтацією як на фінансове ядро групи, так і на промислово-торговельну спеціалізацію. У багатьох країнах також відбувалися процеси об'єднання зусиль промислового та фінансового капіталів. Вони орієнтувалися в основному на управлінську структуру з чітким поділом фінансового та промислового блоків. Звичайно, щоб з'явилися такі інтегровані утворення, як ПФГ, потрібен значний проміжок часу. Повинні сформуватися певна ринкова інфраструктура, організуватися відповідні банківські та інші фінансові інститути, що виконуватимуть роль не розрахунково-касових центрів, а стануть універсальними посередниками між промисловими підприємствами — покупцями фінансових ресурсів та їхніми продавцями. Накопичений грошовий капітал населення, уряду, виробників має знайти прибуткове застосування. Фінансові ресурси акумулюються з такою трансформацією в інвестиції на умовах взаємних зобов'язань (цінні папери, позики тощо).

Сучасну промислово-фінансову групу (в українському законодавстві ПФГ) можна подати як систему капіталу, що включає промисловий блок (виробничі, торговельні підприємства, НДІ, КБ тощо) та фінансовий блок у вигляді сукупності фінансово-кредитних установ. Основне призначення ПФГ — це мобілізація та організація руху грошових потоків. Грошові потоки в цьому разі призначаються не просто для обслуговування виробничих підприємств, а для розв'язання проблеми розширення інвестиційної діяльності. Накопичення інвестиційних ресурсів може здійснюватися трьома основними способами; концентрація вільних коштів у фінансових інститутах з наступним наданням їх виробничим підприємствам, що їх потребують; залучення коштів зовнішніх інвесторів, ефективного використання акціонерного капіталу; акумуляція в головній компанії коштів з використанням спеціального інвестиційного рахунку.

Перелічені заходи забезпечують максимальну взаємодію промислового та фінансового капіталів у здійсненні інвестиційної діяльності. У світовій практиці в єдину організацію об'єднувалися промисловці, комерсанти та фінансисти й утворювали систему капіталу — головний генератор коштів щодо кредитування й інвестування у промислово-фінансових групах.

Організаційна структура ПФГ дає змогу не тільки акумулювати величезні грошові ресурси і проводити їх у формі інвестицій у виробництво, а й ефективно використовувати переваги інтеграції грошових ресурсів. Своєрідний міні-ринок капіталів у рамках ПФГ дає змогу оперативно формувати пакета грошових ресурсів із різних джерел. Маневреність та керованість потоків капіталів досягаються через домінуючий інвестиційний інститут — головну компанію — за допомогою створення інвестиційного фонду цільового призначення.

ПФГ можуть розв'язувати завдання мобілізації інвестиційних ресурсів за наявного значного фінансового блоку з розвинутих фінансових інститутів. Для українських ПФГ це поки що неважливо, рівень концентрації капіталу банківської системи в Україні значно нижчий за промисловий. Банківська система представлена зараз насамперед малими та середніми банками, які не здатні займатися довгостроковим фінансуванням. Інші форми фінансових інститутів (страхові, лізингові, факторинг у компанії, пенсійні фонди та ін.) не розвинуті достатньою мірою і не спроможні забезпечити необхідну реструктуризацію промислових підприємств групи.

Україна поступово стає на шлях інтеграції промислового та фінансового капіталів. Слабкість фінансових інститутів — не єдина обставина, що ускладнює цей процес. Вузька спеціалізація промислового виробництва, орієнтація підприємств на визначене місце в технологічному ланцюжку, нерозвинене правове та інформаційне забезпечення відтворю вальних процесів ведуть до роз'єднаності підприємств, прагнення відновлювати старі відтворювальні схеми, а також урахування техніко-економічних та сучасних інституціональних параметрів.

У формуванні ПФГ беруть участь найчастіше великі банки. Природа та характер банківської діяльності потребує насамперед повернення капіталу за короткий термін часу. Банки, розуміючи обмеженість фінансово-спекулятивних операцій, спрямовують свою діяльність в експортно-орієнтовані галузі, торгівлю нерухомістю, харчову промисловість. Створюються групи диверсифікованого типу зі значною часткою торговельно-посередницьких та фінансово-спекулятивних операцій. Банк обирає для себе залежно від ситуації різні ролі у ПФГ. Це може бути: роль власника в рамках ПФГ; здійснення діяльності банку в межах, визначених головною компанією; обмеження обслуговуванням спільної з підприємством власності; активна діяльність та жорстке керування всією групою та ін. згідно з чинним законодавством.

Сьогодні засоби інтеграції вже апробовані і великий банківський капітал усе активніше проникає у виробництво. Так, створено український промислово-інвестиційний консорціум "Металургія" (Запорізький завод феросплавів, НВО ім. Фрунзе, "Дніпроспецсталь", ВАТ "Поршень", "Полтаваобленерго", "Сумиобленерго", "Прикарпаттяобленерго", ВАТ СК "Альковна", "Атамар", із фінансово-кредитних установ до консорціуму ввійшов Український кредитний банк). Виникнення цього об'єднання — найпомітніше явище, що відображає специфіку певної хаотичності формування промислово-фінансових груп. Ефективність функціонування таких інтегрованих утворень підтвердить правильність цього напрямку створення інтегрованих об'єднань.

Збільшення внутрішніх інвестицій залежить від умов, які забезпечує держава для їх залучення, але не менша роль відводиться самим підприємствам, від ефективності функціонування яких залежать інвестиційні можливості держави.

Особливість інвестиційної політики в Україні визначається ситуацією, яка склалася в інвестиційному комплексі і характеризується низькими темпами оновлення виробничого апарату, внаслідок чого виробничі фонди зношені на 47,5%; зниженням інвестиційної активності суб’єктів господарської діяльності; різким зниженням частки нагромадження, яка в масштабах національної економіки не перевищує 16 % національного доходу; витратним характером економіки та неефективною структурою національного виробництва; дефіцитом обігових засобів; скороченням бюджетного фінансування інвестиційної діяльності.

Інвестиційний податковий кредит порівняно з іншими методами податкового стимулювання інвестиційної діяльності підприємств є достатньо збалансованим, оскільки повною мірою відповідає фінансовим інтересам і держави, і підприємств. Держава, втрачаючи впродовж певного часу податкові надходження, через якийсь час може розраховувати на їх повернення, оскільки інвестиції забезпечують приріст податкової бази у формі прибутку та доданої вартості.

Підприємства при цьому також дістають значні переваги - економлять на процентах, зменшують ризик, оновлюють виробництво, підвищують прибутковість інвестиційних проектів та прискорюють їх окупність.

Дієвим напрямом активізації інвестиційної діяльності має стати фондовий ринок, який на сьогодні перебуває на початкових стадіях розвитку і ще не став відчутним джерелом залучення інвестицій. У цій сфері зусилля повинні спрямовуватися на податкове стимулювання розвитку інфраструктури фондового ринку, підвищення професіоналізму його працівників, розширення операцій з цінними паперами, збільшення доходів від них.

Удосконаленню функціонування фондового ринку можуть сприяти заходи з розширення продажу акцій під інвестиційні зобов’язання, посилення контролю за виконанням цих зобов’язань, розбудова депозитарної системи.

Особливе значення має надаватися плануванню, яке дозволить більш цілеспрямовано залучати і використовувати інвестиційні ресурси.

Інформація про іноземні інвестиції - суперечлива і маловірогідна. Відсутній облік обсягів і структури вкладень, відомості про їх фактичну віддачу і можливості повернення.



Доступність

Шрифти Шрифти

Розмір шрифта Розмір шрифта

1

Колір тексту Колір тексту

Колір тла Колір тла

Кернінг шрифтів Кернінг шрифтів

Видимість картинок Видимість картинок

Інтервал між літерами Інтервал між літерами

0

Висота рядка Висота рядка

1.2

Виділити посилання Виділити посилання