Тема 10. МЕНЕДЖМЕНТ ІНВЕСТИЦІЙ

1. Сутність і завдання інвестиційного менеджменту

Найважливішою складовою економічного управління діяльністю компанії є інвестиційний менеджмент.

Інвестиційний менеджмент — це процес управління всіма аспектами інвестиційної діяльності суб'єкта підприємництва. Основна мета інвестиційного менеджменту — забезпечити найефективнішу реалізацію інвестиційної стратегії суб'єктів підприємницької діяльності. Для цього необхідно розв'язати такі основні завдання:

• забезпечити високий темп економічного розвитку суб'єктів підприємництва шляхом здійснення ефективної інвестиційної діяльності, розширення її обсягів, а також шляхом галузевої, асортиментної та регіональної диверсифікації цієї діяльності;

• максимізувати прибуток від інвестиційної діяльності, оскільки одержання прибутку — основна мета суб'єктів підприємництва;

• мінімізувати інвестиційні ризики, бо за несприятливих умов вони можуть призвести до втрати не тільки прибутків, а й частини інвестиційного капіталу;

• забезпечити фінансову стабільність і платоспроможність суб'єктів підприємництва у процесі реалізації інвестиційних програм. Оскільки інвестиційна діяльність пов'язана із вкладанням значних фінансових ресурсів, як правило, на тривалий період, то це може призвести до зниження платоспроможності інвестора, несвоєчасної сплати поточних рахунків і платіжних зобов'язань перед контрагентами, державним бюджетом тощо. Тому під час формування джерел фінансових ресурсів слід прогнозувати вплив інвестиційної діяльності на фінансову діяльність суб'єкта та його платоспроможність; визначити можливі варіанти прискорення реалізації інвестиційних програм. Останні необхідно реалізувати якнайшвидше, оскільки це сприятиме прискоренню економічного розвитку підприємств (організацій), швидкому формуванню грошових потоків у вигляді прибутку від інвестицій та амортизаційних відрахувань, скороченню термінів використання кредитних ресурсів, зменшенню інвестиційних ризиків, пов'язаних з несприятливими змінами кон'юнктури інвестиційного клімату.

Пріоритетним завданням є забезпечення високих темпів економічного розвитку підприємства за умови його достатньої фінансової стабільності, а не максимізація прибутку, як вважають окремі автори публікацій на цю тему.

Розглянуті завдання визначають такі основні функції інвестиційного менеджменту:

• дослідження зовнішнього інвестиційного середовища та прогнозування кон'юнктури інвестиційної діяльності;

• розробка стратегічних напрямів інвестиційної діяльності суб'єкта підприємництва;

• розробка стратегії формування інвестиційних ресурсів суб'єкта інвестиційної діяльності;

• пошук і оцінювання інвестиційної корисності реальних проектів і вибір з них найефективніших;

• оцінювання інвестиційних якостей фінансових інструментів і вибір з них найефективніших;

• формування та оцінювання інвестиційного портфеля за критеріями доходності, ризику та ліквідності;

• поточне планування та оперативне управління реалізацією окремих програм і проектів;

• організація моніторингу інвестиційних програм і проектів;

• підготовка рішень про своєчасну відмову від неефективних проектів (продаж окремих фінансових інструментів).

2. Вибір підприємств щодо інвестування

Для будь-якого інвестора найголовніше — це знайти об'єкт господарювання для вкладення коштів та отримання максимального прибутку. На кожному підприємстві завжди існує дефіцит інвестицій (коштів) щодо подальшого його розвитку, впровадження новітніх технологій та оновлення основних засобів. Впевненість інвестора щодо вкладання інвестицій ґрунтується на певних методах аналізу щодо об'єкта вкладання. Методи аналізу підприємств визначаються насамперед специфікою виробничо-комерційної діяльності досліджуваного підприємства. Проте можна сформувати принциповий підхід до вивчення підприємств незалежно від сфер ділової активності. Суть цього методу полягає в послідовній деталізації проведеного аналізу шляхом попереднього аналізу багатьох підприємств у галузях, що цікаві інвесторам, послідовного звуження кількості підприємств на основі більш детального вивчення його фінансового стану та перспектив розвитку, а також вивчення окремих аспектів діяльності підприємства на місці. 

Вивчення підприємства передбачає наявність достовірної інформації про його стан та перспективні плани розвитку. Чим повніша ця інформація, тим більш обґрунтованими є результати аналізу. Як основні джерела подібної інформації можуть бути використані: відомості про підприємства, які публікуються в спеціальних виданнях і довідниках; відомості, які публікуються самими підприємствами — річні звіти про діяльність підприємств, балансові звіти, проспекти фірм, виставочні та ярмаркові каталоги тощо; результати аналітичних оглядів і досліджень, виконаних спеціалізованими організаціями; інші джерела інформації. До останніх належать відомості, подані приватизованими підприємствами, що нині становлять особливий інтерес для аналізу, а також відомості про підприємства, які є учасниками ринку цінних паперів (лістинг фондових бірж, проспекти емісії цінних паперів).

З метою систематизації відомостей про досліджуванні підприємства доцільно їх накопичувати і зберігати в базі даних ЕОМ чи в спеціальній картотеці. Структурно ця інформація може бути подана ієрархічно, причому кожен рівень ієрархії має відповідати заданій глибині та деталізації аналізу досліджуваного підприємства.

Основною метою попередньої оцінки й вибору підприємств є їх вибір інвестором для детального їх вивчення та аналізу. Доцільність такого вибору залежить, по-перше, від кількості підприємств досліджуваної галузі, і, по-друге, від можливості одержання достовірної інформації щодо аналізу фінансового стану цих підприємств та перспектив їх розвитку.

Критеріями відбору на певному етапі можуть бути такі показники, як становище підприємства на фондовому ринку, дохід на 1 акцію підприємства, ринковий курс акцій підприємства тощо, становище підприємства в галузі (на ринку, що діє); обсяги продажу (доходів) й прибутку; ринкова частка тощо.

Для проведення попереднього аналізу можуть використовуватися загальні відомості про підприємство (табл. 1) та статутні документи.

Розглянемо питання про життєздатність підприємства й оцінку ризиків для інвестора. Для цього необхідно ретельно

вивчити фінансову звітність підприємства і проаналізувати результати всіх видів діяльності (операційної; інвестиційної; фінансової) у динаміці.

В умовах ринкової економіки значно зріс інтерес учасників економічного процесу до об'єктивної та достовірної інформації про фінансовий стан та ділову активність підприємства. Всі суб'єкти ринкових відносин — власники (акціонери), інвестори, банки, біржі, постачальники, покупці, страхові компанії, рекламні агентства — зацікавлені в одностайній оцінці конкурентоспроможності та надійності своїх партнерів.

Таблиця 1

Склад показників, які характеризують підприємство

3. Принципи і послідовність розроблення інвестиційної стратегії підприємства

Інвестиційна стратегія підприємства — це система довгострокових цілей інвестиційної діяльності підприємства.

Цілі розробки інвестиційної стратегії підприємства полягають у наступному:

- визначити стратегічні цілі й напрями інвестиційної діяльності підприємства в довгостроковому періоді;

- забезпечити реалізацію загальної економічної стратегії підприємства;

- забезпечити чіткий взаємозв'язок стратегічного, тактичного й оперативного управління інвестиційною діяльністю;

- забезпечити можливість максимального використання інвестиційного потенціалу підприємства;

- забезпечити можливість швидкого реагування підприємства на зміни умов зовнішнього інвестиційного середовища й адаптації підприємства до цих умов.

Аналіз і оцінка зовнішнього й внутрішнього середовища підприємства. Це перший етап формування інвестиційної стратегії. На даному етапі, по-перше, відбувається визначення основних елементів зовнішнього середовища, виділення з них тих, які дійсно мають значення для інвестиційної діяльності підприємства, проводиться збір інформації про стан і розвиток даних елементів. По-друге, підприємство аналізує й оцінює внутрішнє середовище, тобто здійснюються збір і аналіз інформації про стан і розвиток внутрішніх систем. Результатом даного етапу є інформація про інвестиційний клімат держави, інвестиційної привабливості в регіонах і галузях економіки, у яких підприємство здійснює свою діяльність, а також інформація про рівень розвитку підприємства.

Визначення стратегічних цілей інвестиційної діяльності. Система стратегічних цілей інвестиційної діяльності покликана забезпечити вибір найбільш ефективних напрямків реального й фінансового інвестування, формування достатнього обсягу інвестиційних ресурсів, мінімізацію інвестиційного ризику підприємства. Стратегічні цілі інвестиційної діяльності являють собою бажані параметри, що дозволяють направляти й оцінювати інвестиційну діяльність підприємства в перспективі.

Виділяють такі види стратегічних цілей підприємства:

1. За формою інвестування:

-  стратегічні цілі реального інвестування

-  стратегічні цілі фінансового інвестування

2. За видами ефекту інвестування:

- економічні стратегічні цілі

- позаекономічні стратегічні цілі

3. За спрямованістю:

- підвищення ефективності інвестиційної діяльності

- мінімізація інвестиційних ризиків

- підвищення ліквідності інвестицій

- оптимізація інвестиційних ресурсів підприємства

- інші стратегічні цілі

Стратегічні цілі підприємства повинні бути чітко взаємозалежні між собою, і відповідати місії й загальним цілям функціонування підприємства.

Визначення інвестиційних потреб та інвестиційних можливостей підприємства. На даному етапі визначаються, по-перше, інвестиційні потреби підприємства. Інвестиційні потреби підприємства — це обсяг інвестиційних ресурсів, необхідних для досягнення стратегічних цілей підприємства. По-друге, оцінюються інвестиційні можливості підприємства. У процесі оцінки визначається, чи володіє підприємство достатнім внутрішнім потенціалом для того, щоб у сформованих умовах зовнішнього середовища досягти бажаних стратегічних інвестиційних цілей. Внутрішній потенціал оцінюється з позиції фінансових, виробничих, трудових, інформаційних та інших ресурсів підприємства.

Стратегічний аналіз і визначення стратегічних альтернатив. Стратегічний аналіз припускає зіставлення інвестиційних потреб підприємства і його інвестиційних можливостей. Виявляються фактори, що обмежують можливості досягнення стратегічних цілей, і визначається розрив між бажаними показниками й можливостями підприємства. На підставі виявлених факторів формуються різні варіанти стратегічних альтернатив.

Вибір інвестиційної стратегії. Проводиться вибір однієї з альтернативних стратегій і здійснюється її пророблення. На даному етапі представляється важливим визначення напрямків інвестування — диверсифікованість або концентрація інвестиційної діяльності підприємства. Диверсифікованість інвестиційної діяльності — це напрям інвестиційної діяльності підприємства націлений на розміщення інвестицій у різних регіонах або в різних галузях економіки з метою захисту інвестицій від неспецифічних регіональних і галузевих інвестиційних ризиків. Концентрація має на увазі зосередження інвестицій в одному регіоні або в одній галузі економіки.

Підготовка остаточного стратегічного плану інвестиційної діяльності. Підготовляється остаточний варіант стратегічного плану інвестиційної діяльності. Стратегічний план повинен містити в собі основні стратегічні напрями інвестиційної діяльності (насамперед, галузеву й регіональну спрямованість інвестиційної діяльності), форми інвестиційної діяльності і їхнє співвідношення, а також джерела фінансування інвестиційної діяльності підприємства в перспективному періоді.

Організація реалізації інвестиційної стратегії підприємства. Містить у собі вибір механізмів реалізації розробленої інвестиційної стратегії підприємства.

Розроблена інвестиційна стратегія підприємства повинна відповідати ряду вимог. Насамперед, інвестиційна стратегія повинна бути погоджена із загальною стратегією розвитку підприємства. Крім того, інвестиційна стратегія підприємства повинна бути оптимізована з погляду потреб і можливостей підприємства, реалізована, ефективна.

4. Індикативне планування інвестицій

Передбачувані результати економічного й соціального розвитку України та прогнози кон’юнктури ринку використовуються при прийнятті органами законодавчої і виконавчої влади конкретних рішень у галузі економічної політики та при розробці державних програм й індикативних планів. Останні являють в умовах ринкових перетворень найбільший інтерес з точки зору використання при їх розробці нетрадиційного методу планування найважливіших показників та якісних характеристик розвитку галузей економіки, регіонів тощо. В основу цього методу покладені найважливіші народногосподарські макроекономічні показники (індикатори), до досягнення яких має прагнути суспільство.

На державному рівні повинні впроваджуватися глобальні індикатори, як-то: валовий внутрішній продукт, національний дохід, рівень інфляції; стан фінансів, грошового обігу, фінансового товарного та валютного ринків; рівень межі забезпеченості, мінімальна зарплата та пенсії, середня зарплата; обсяги експорту та імпорту, сальдо зовнішньоекономічної діяльності; співвідношення між фондами споживання і нагромадження, показники обсягу та структури інвестицій. Досягнення цих індикативних показників повинно забезпечуватись впровадженням певних економічних регуляторів, тобто норм і нормативів податкових митних ставок, акцизних зборів, амортизаційних відрахувань, поточних витрат, пла­нових нагромаджень у будівництві, облікових відсоткових ставок та норм обов’язкових резервів Національного банку України тощо.

Інвестиційний процес характеризується трьома групами показників: загальний обсяг інвестицій та їх структура; обсяги проектно-дослідницьких робіт; обсяги будівельно-монтажних робіт.

Індикативне планування інвестицій здійснюється відповідно до головних індикаторів розвитку національної економіки та визначених пріоритетів. Їх обсяг визначається відповідно до прирощення виробничих потужностей та основних фондів усіх виробничих галузей і соціальної сфери. Таким чином, головний по­казник інвестиційного плану (прогнозу) є введення в дію виробничих потужностей та об’єктів соціальної сфери, який визначається в натуральних одиницях виміру (тис. т цукру на рік або тис. м полотна на рік тощо).

Індикатор введення в дію виробничих потужностей узагальнюється стосовно відтворної структури інвестицій, тобто підсумком: за рахунок нового будівництва, реконструкції та переозброєння, за винятком потужностей, вибуття яких очікується в плановому періоді. Відповідно до цього індикатор введення в дію виробничих потужностей у періоді Мі, що планується, може бути визначений за формулою:

Мі = Мnn + DМнб + DМдп – Мв,

де Мnn — величина виробничої потужності на початок періоду, що планується;

DМнб — збільшення потужності за рахунок нового будівництва;

DМдп — приріст потужності на діючих підприємствах за рахунок реконструкції, технічного переозброєння і розширення виробництва;

Мв — зменшення потужності через вибуття застарілих нерентабельних виробництв.

Введення в дію об’єктів соціальної сфери визначається стосовно підвищення життєвого рівня населення. Так, планований обсяг нового житла встановлюється, виходячи з потреби одного жителя та приросту населення в певному регіоні з урахуванням вибуття жилої площі. Таким же чином обчислюються індикатори розвитку освіти, культури, науки, охорони здоров’я тощо.

Індикатори введення в дію основних виробничих і невиробничих фондів визначаються у вартісному виразі. Їх балансова вартість дещо нижча від суми інвестиційних витрат: приблизно на 7 % — по виробничих фондах і 5 % — по невиробничих. Різниця утворюється через те, що в кошторисах передбачаються витрати, які не збільшують вартість основних фондів. Це можуть бути вкладення у тимчасові будівлі та споруди; підготовка експлуатаційних кадрів; відчуження або оренда будівельного майданчика; експертиза, технічний нагляд та моніторинг інвестиційних проектів. В окремих випадках за рахунок інвестицій формуються також початкові оборотні фонди та фонди обігу.

Найперше, що потрібно передбачити в індикативному плані, — це реальні джерела фінансування та їх структуру. Ці індикатори необхідні для:

• формування державного бюджету всіх рівнів, визначення його дохідних і витратних розділів, а також для того, щоб зафіксувати рівень його дефіциту;
• визначення часткової участі державних і недержавних інвесторів у фінансуванні проектно-дослідницьких і будівельно-мон­тажних робіт за проектами, що будуть реалізовуватися;
• визначення обсягів і вартості підрядних проектно-дослід­ницьких, будівельно-монтажних і пусконалагоджувальних робіт та обсягів виробництва матеріально-технічної бази будівництва;
• визначення обсягів інвестиційної діяльності фінансово-кре­дитних установ.

Індикаторами плану проектно-дослідницьких робіт можуть бути:

• обсяги і вартість проектно-дослідницьких робіт, що фінансуються з державного бюджету (розробка галузевих і регіональних схем розвитку, схем районного планування, типових проектів і нормативних документів, необхідних для здійснення проектних і будівельних робіт у країні);
• бажані показники обсягу інвестицій у виробництво та соціальні об’єкти в галузевому та територіальному розрізах;
• обсяги проектно-дослідницьких робіт, що здійснюватимуться за рахунок недержавних джерел фінансування.