Тема 11. ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ВЗАЄМОДІЇ СУБ'ЄКТІВ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

1. Способи реалізації інвестиційних проектів

Вибір способу освоєння інвестицій залежить від виду інвестиційного проекту, що реалізується, а також від джерел його фінансування. Освоєння інвестицій у виробничі фонди здійснюється за допомогою підрядного, господарського або змішаного способів.

Господарський спосіб - це така організаційна форма, за якої інвестиційні проекти реалізуються безпосередньо інвестором без залучення підрядника.

Підрядний спосіб — це організаційна форма виконання робіт, виробництва продукції та надання послуг самостійними, постійно діючими фірмами, підприємствами та організаціями на основі підрядних договорів і контрактів між інвесторами та учасниками інвестиційної діяльності.

Підрядний договір може бути укладений на виробництво певного виду й обсягу продукції, на виконання певного виду послуг. В інвестиційній сфері предметом підрядного договору є інвестиційний проект або частина проекту, вид або комплекс певних робіт.

Наскрізний підряд передбачає укладання багатостороннього договору між кількома суб’єктами інвестиційного проекту на спільне спорудження об’єкта для замовника, починаючи з нульового циклу і закінчуючи здачею об’єкта в експлуатацію.

При колективному підряді будівельна фірма виконує роботи для кількох замовників, укладає договір від імені трудового колективу. При цьому підрозділи фірми не закріплюються за конкретним замовником окремими договорами. Це дозволяє гнучко маневрувати трудовими і матеріальними ресурсами з метою дотримання термінів виконання кожного проекту.

При підрядному способі ведення робіт усі суб’єкти інвестиційної діяльності, як юридичні, так і фізичні особи, можуть вступати в договірні відносини. Як правило, договір укладають дві юридичні особи — замовник (інвестор) і підрядник. Замовником може бути держава, міністерство, відомство, корпорація, асоціація, об’єднання, підприємство, установа або приватна особа. У той же час ці функції можуть і розмежуватися, наприклад функції інвестора (фінансування проекту) здійснює держава, міністерство або корпорація, а замовником може виступати конкретне підприємство або установа.

До управління договором підряду може бути залучена і третя юридична особа, що як довірена особа інвестора діє від його імені й представляє його інтереси або протягом усього інвестиційного процесу, або тільки в період будівництва, тобто до введення об’єкта в експлуатацію та остаточних розрахунків. Звичайно такі посередницькі функції виконує керуючий проектом (прожект-менеджер).

2. Договори (контракти), що регулюють інвестиційний процес

При підрядному способі реалізації інвестиційних проектів у зарубіжній та вітчизняній практиці розрізняють такі найбільш відомі типи договорів підряду: генеральні (комплексні), річні, «під ключ», прямі (окремі). Генеральний договір укладається на виконання будівельних та інженерних робіт, постачання і монтаж устаткування, благоустрій території. Підрядник виконує основну масу загальнобудівельних робіт, здійснює значну частину поставок матеріальних ресурсів для будівництва. При цьому замовник також бере на себе зобов’язання здійснити частину поставок і робіт як самостійно, так і по окремих прямих договорах. За цих умов підрядник зветься генеральним і приймає на себе координацію робіт, зазначених у генеральному договорі, з роботами, передбаченими іншими договорами, що укладені ним особисто.

Різновидом генерального договору є договір «під ключ», відповідно до якого підрядник приймає на себе зобов’язання виконати комплекс робіт і поставок, несе відповідальність за спорудження об’єкта й замінює замовника стосовно інших учасників інвестиційного проекту.

Прямі (окремі) договори оформлюються на виконання фіксованих обсягів робіт, частіше за все спеціальних монтажних робіт. Прямі договори звичайно укладаються замовником (інвестором) у випадку, коли він є автором технології виробництва, передбаченого в інвестиційному проекті. За умовами прямого договору, крім тих, що укладені з підрядником, останній несе відповідальність тільки за додержання свого договору (свої роботи і послуги). Відповідальність за координацію всіх робіт та їх завершення по об’єкту в цілому залишається за замовником.

Порядок укладання та виконання договорів підряду визначений у Цивільному та Господарському кодексах України, а також Постанові Кабінету Міністрів України "Про затвердження Загальних умов укладання та виконання договорів підряду в капітальному будівництві".

В останні роки в зв’язку зі спадом виробництва інвестор для реалізації проектів дедалі частіше використовує господарський спосіб - це така організаційна форма, за якої інвестиційні проекти реалізуються безпосередньо інвестором без залучення підрядника. При цьому функції інвестора, замовника і підрядника поєднуються однією юридичною особою, яка зветься забудовником і одночасно є розпорядником коштів, оперативним керуючим та виконавцем будівельно-монтажних робіт.

Змішаний спосіб є комбінацією підрядного і господарського способів. Звичайно підрядником виконуються складні матеріаломісткі види будівельно-монтажних робіт, наприклад монтаж каркасу будівлі зі збірних залізобетонних конструкцій, а забудовником — трудомісткий, наприклад оздоблювальні роботи.

Вибір того чи іншого способу реалізації проектів обґрунтовується інвестором в його бізнес-плані.

3. Тендерна документація, принципи її опрацювання

Тендери (торги) - це форма розміщення замовлення на будівництво, яка передбачає визначення підрядника шляхом конкурсного відбору кращої тендерної пропозиції (оферти) за критеріями, що встановлюються замовником.

Рішення про проведення тендерів приймається замовником за наявності достатніх інвестицій для здійснення будівництва або документально підтверджених фінансових гарантій щодо своєчасного одержання необхідних для виконання замовлення коштів. Замовлення на будівництво може розміщуватися шляхом проведення тендерів на виконання проекту загалом, а за значного обсягу робіт - на спорудження комплексів, виконання черг, етапів будівництва, визначених проектною документацією. Не дозволяється поділ замовлення на частини з метою штучного зменшення вартості замовлення і уникнення проведення тендерів.

Тендерні торги можуть класифікуватися за такими ознаками:

1) за способом проведення попереднього відбору претендентів організатором торгів:

 • з попередньою кваліфікацією учасників;

 • без попередньої кваліфікації учасників;

2) за участю у торгах іноземних оферентів:

• за участю іноземного оферента;

• без участі іноземного оферента.

3) за участю оферентів у процедурі торгів та відкритість їх результатів:

• відкриті;

• закриті.

Предметом тендерних торгів можуть бути:

• будівництво нових об'єктів та споруд, розширення реконструкції, технічне переозброєння діючих підприємств, капітальний ремонт об'єктів і споруд виробничого та невиробничого призначення, в тому числі "під ключ";
• виконання комплексів будівельних, монтажних, пусконалагоджувальних, інженерних робіт та їх окремих видів;
• проектування;
• управління проектом;
• поставка комплексного технологічного обладнання, у тому числі на умовах "під ключ";
• інші поставки та послуги, в тому числі з консультування.

Учасник тендерних торгів - це особа, яка має право брати участь у торгах, їх підготовці, проведенні та затвердженні результатів торгів. Основними учасниками торгів можуть бути:

1) замовник - це особа, для якої будується, реконструюється, або оснащується об'єкт торгів. Він бере рішення про проведення торгів, контролює роботу організаторів та приймає участь у роботі тендерного комітету та визначає умови, за яких буде укладатися угода;

2) організатор торгів - особа, якій замовник доручає проведення торгів. Організатор готує усі тендерні документи, формує тендерний комітет, затверджує результати торгів, а також несе витрати з підготовки та проведення торгів;

3) тендерний комітет - постійний або тимчасовий орган, який створюється замовником та організатором торгів для їх проведення. Він самостійно розробляє та затверджує регламенти роботи тендеру;

4) претендент - організація, фірма чи консорціум, на ім'я якої подана заявка. Претендент має право одержувати від тендерного комітету всю інформацію з проведення торгів. Особа стає претендентом з моменту звернення до тендерного комітету для участі у торгах;

5) інженерно-консультаційна фірма - залучається організатором торгів чи тендерним комітетом для проведення попередніх досліджень та видачі висновків про доцільність виставлення на торги конкретного об'єкта. Інженерно-консультаційна фірма може залучатися також для розробки оферти.

Тендерна документація - це комплект документів, що містить вихідну інформацію про технологічні, комерційні, організаційні та інші характеристики об'єкта та предмету торгів, а також умови з процедури торгів. Тендерна документація затверджується замовником та містить такі документи: інструкцію для претендентів, форму контракту, форму тендерної пропозиції (оферти), форми кваліфікаційної оцінки претендентів, проектну документацію, перелік робіт, інформацію щодо способу надання тендерного забезпечення. Передавання претендентам тендерної документації здійснюється за відповідну плату, яка містить витрати, безпосередньо пов'язані з її друкуванням та відправкою претендентам. Витрати замовника, пов'язані з розробленням тендерної документації, до зазначеної плати не вносяться.

Оферта - це пропозиція укласти договір щодо до конкретного предмету торгів на умовах, які визначені у тендерній документації.

Для підтвердження серйозності намірів претендента - взяти участь у тендерах ним надається відповідне тендерне забезпечення. Розмір тендерного забезпечення встановлюється замовником у обсязі не більше 1 % очікуваної ціни замовлення. Замовник має право прийняти рішення про проведення тендерів без надання претендентам тендерного забезпечення. Замовник має зазначити у тендерній документації спосіб надання тендерного забезпечення. Замовник повертає претендентам їх тендерне забезпечення протягом 10 днів після прийняття одного з таких рішень:

♦ невідповідність претендента кваліфікаційним вимогам;

♦ претендента не визнано переможцем тендерів;

♦ про дострокове припинення тендерів.

Тендерні пропозиції підписуються особою або особами, уповноваженими підписувати ці документи, в порядку, встановленому інструкцією для претендентів, і подаються тендерному комітету за вказаною замовником адресою. Замовник повинен терміново зареєструвати подані тендерні пропозиції із зазначенням дати і часу їх одержання та повідомити про це претендента способом, передбаченим у тендерній документації. Претендент зобов'язаний подати тендерну пропозицію у встановлений для цього строк. Претенденти мають право вносити зміни та відкликати свої тендерні пропозиції у письмовій формі до закінчення кінцевого терміну їх подання, без втрати свого тендерного забезпечення.

Переможцем тендерів визначається претендент, який за оцінкою та зіставленням тендерних пропозицій зайняв у списку перше місце. У разі відмови цього претендента від укладання контракту переможцем тендерів вважається претендент, що зайняв наступне місце.

4. Ціна та механізм ціноутворення в інвестиційній діяльності

У ринковій економіці ціна є найпоширенішою економічною категорією: вона — грошовий вираз вартості товарів, послуг, ресурсів. За допомогою ціни вимірюються економічні показники обсягів виробництва і споживання, основних та оборотних фондів тощо. Роль ціни за умов ринку різко відрізняється від її ролі при централізованому плануванні народного господарства. У першому випадку вона виступає всезагальним регулятором процесу суспільного відтворення, вплив якого на діяльність господарюючих суб’єктів доповнюється іншими регуляторами, які застосовує держава (податками, відсотковими ставками, валютним курсом, дотаціями).

Вартісна ціна обсягів виробництва і підтримка економічного порядку в ході коливань ринкової кон’юнктури здійснюється за допомогою системи ринкових цін. Рух даних цін під впливом співвідношення попиту і пропозиції є основою, вихідним моментом дії ринкового механізму щодо регулювання суспільного відтворення.

У ринковій економіці діють різні види цін залежно від сфери обігу й видів реалізованої продукції чи послуг. Так, у відносинах між підприємствами-виробниками і підприємствами-споживачами, а також між підприємствами-виробниками та оптово-збутовими організаціями використовуються ціни оптового обігу. Це, перш за все, оптові ціни, за якими реалізується промислова продукція. Продукцію сільського господарства держава придбаває за закупівельними цінами. У будівництві для розрахунків за споруджені об’єкти застосовується ціна, яка визначається на основі кошторисної вартості будівництва. Товари народного споживання для населення реалізуються за роздрібними цінами. Розрахунки за послуги транспорту, комунально-побутового господарства здійснюються за особливими цінами — тарифами.

Класифікацію цін поділяються на: ринкові (світова, монопольна, картельна пропозиції і попиту), ціни для покупців (споживча, оптова, роздрібна, довідкова), ціни виробника (прейскурантна, контрактна, розрахункова), а також ціни статистичні (середньостатистична, експортна, імпортна, поточна).

Теоретичні передумови організації ціноутворення ґрунтуються на положенні, що ціна повинна забезпечити всім працюючим підприємствам можливість відшкодування витрат на виробництво продукції, виконання робіт або надання послуг, тобто можливість розрахунків за використані трудові, матеріальні і технічні ресурси, а також гарантувати прибуток, достатній для сплати відсотків за банківський кредит, розрахунків з державним і місцевим бюджетом, сплати дивідендів акціонерам і, нарешті, інвестування розвитку. Це — загальні положення щодо ціноутворення у всіх галузях економіки, які працюють за ринкових умов.

Інвестиційна сфера з точки зору ціноутворення має певні особливості:

1. для визначення вартості будівництва використовується дворівнева система цін, яка включає базисну кошторисну вартість будівництва і вартість будівництва, що встановлюється на стадії укладання підрядного контракту. Базисна кошторисна вартість визначається на стадії розробки проектно-кошторисної документації за кошторисними нормами і цінами. Вартість будівництва, яка обчислюється у процесі укладання підрядного договору (договірна ціна), враховує додаткові витрати замовника і підрядника, спричинені лібералізацією цін за ринкових умов. Отже, ціна на будівельну продукцію у недержавному секторі затверджується замовником (інвестором).

2. в будівництві можуть визначатися ціни споживчої одиниці продукції (вартість 1 м2 житлової, виробничої або загальної площі), вартість одного ліжко-місця для лікарень, санаторіїв; вартість одного посадочного місця для кафе, ресторанів, кінотеатрів тощо. Ці ціни мають важливе значення при продажу будівельної продукції.

3. ціни на будівельну продукцію визначаються індивідуальним кошторисом. І навіть об’єкти, споруджені за типовим проектом, мають різну кошторисну вартість за рахунок місцевих відмінностей: вартість земельного майданчика, обсяг земельних робіт і нульового циклу, витрат на спорудження елементів виробничої та соціальної інфраструктури тощо.

4. ціни в будівництві виконують планово-облікові функції, є підстава для укладання договорів і розрахунків за виконані роботи і надані послуги, а також для складання звітів.

5. дуже значною особливістю ціноутворення в інвестуванні є метод нормування поточних витрат і планових нагромаджень, тобто накладні витрати визначаються за затвердженими нормами у відсотках до прямих витрат, а планові нагромадження — у відсотках до кошторисної собівартості робіт (суми прямих і накладних витрат). Перелічені особливості ціноутворення мають суттєві вади, які впливають на якість кошторисів.

Розробка і затвердження цін на будівельну продукцію мають свої особливості. Зокрема, ціни розраховуються у вигляді базисної кошторисної вартості на основі кошторисних норм на будівельні роботи, монтаж устаткування, а потім у складі проекту затверджуються відповідними органами замовників (інвесторів). Таким чином, ціною окремого будівельного об’єкта є кошторисна вартість. Кошторис — це сукупність нормативних розрахунків, які визначають вартість робіт зі спорудження окремого об’єкта та матеріально-технічні і трудові витрати для цього.

Потрібні прямі витрати праці, матеріально-технічні ресурси визначаються державними будівельними нормами, до яких належать норми витрат матеріалів, конструкцій і деталей, норми витрат праці, норми використання будівельних машин і механізмів. Крім цього, при визначенні кошторисної вартості слід враховувати витрати, що пов’язані з обслуговуванням процесу будівельного виробництва, забезпеченням його обіговими коштами, фінансовими ресурсами. Для цих цілей застосовують норми і нормативи, що затверджуються постановами Кабінету Міністрів України:

- норми амортизаційних відрахувань по будівельних машинах та устаткуванню;

- норми накладних витрат;

- норми заготівельно-складських витрат;

- норми націнок постачальницько-збутових організацій;

- норми планових нагромаджень.

За призначенням, використанням і методами визначення розрізняють базисну кошторисну вартість:

- всього будівництва промислового підприємства, його черги чи пускового комплексу, житлового кварталу тощо;

- окремих об’єктів в його складі — будівель, споруд, інженерних комунікацій;

- окремих видів і комплексів будівельно-монтажних робіт.

Залежно від економічних особливостей і витрат у загальній кошторисній вартості будівництва виокремлюють три основні групи відповідно до технологічної структури інвестицій:

• будівельно-монтажні роботи по спорудженню будівель, споруд і встановленню в них устаткування:
• витрати на придбання технологічного та інших видів устаткування, пристосувань, інструментів і виробничого інвентарю, необхідних для подальшої експлуатації збудованого об’єкта;
• інші витрати і роботи, пов’язані з підготовкою та проведенням будівництва (вартість дослідницьких і проектно-розвідувальних робіт, утримання дирекції замовника, підготовка експлуатаційних кадрів майбутнього підприємства, витрати по відведенню землі під забудову та ін.). Ця група витрат майже на всіх будовах становить 8—10 % загальної базисної кошторисної вартості будівництва і використовується для аналізу, планування, фінансування та обліку інвестицій.

Відповідно до практики нормування, що склалася, кошторисна вартість будівельно-монтажних робіт складається з прямих накладних витрат і планових нагромаджень. Сума прямих і накладних витрат у підсумку дає кошторисну собівартість робіт.

У складі кошторисної вартості будівельно-монтажних робіт прямі витрати становлять у середньому 75—80%.

5. Правове та законодавче забезпечення суб’єктів інвестиційної діяльності

Серед зовнішніх функцій держави існують такі як функція забезпечення безпеки держави, функція міжнародного співробітництва, гуманітарна, екологічна а також функція інтегрування національної економіки в світову, тобто залучення і підтримка державою іноземних інвестицій. Оскільки сучасний світ характеризується економічною взаємозалежністю держав, тому і приплив іноземних інвестицій — джерело розвитку вітчизняної економіки.

Наявність внутрішньодержавного законодавства про іноземні інвестиції характерна, як правило, для країн, що розвиваються, і має на меті розв'язання двох основних завдань: 1) залучення іноземних інвестицій в національну економіку для розв'язання соціальних та економічних завдань і 2) створення сприятливих умов для діяльності суб'єктів підприємництва країни, яка приймає інвестиції .

Інвестиційна діяльність є важливим фактором швидкого та ефективного економічного і соціального розвитку України. При цьому інвестор, який зацікавлений у своїй діяльності на території України, повинен бути готовим до тієї особливості правового регулювання інвестиційної діяльності на території України, що поряд із Законами України "Про інвестиційну діяльність", "Про режим іноземного інвестування", йому необхідно враховувати також положення цілого ряду інших законів та підзаконних нормативних актів. Зокрема, це Господарський кодекс України, Цивільний кодекс України, Закони України "Про банки і банківську діяльність", "Про захист іноземних інвестицій в Україні", "Про зовнішньоекономічну діяльність", "Про загальні засади створення та функціонування спеціальних (вільних) економічних зон", законодавство про приватизацію та фондовий ринок тощо. В результаті інвестори змушені застраховувати себе від майбутніх змін в національному законодавстві України, які можуть вплинути на результати їх діяльності в країні, а також на можливість повернення наданих ними коштів.

Інвестиційне законодавство в Україні потребує подальшого вдосконалення шляхом закріплення для іноземних інвестицій національного режиму діяльності, закріплення державних гарантій захисту іноземних інвестицій, а також подальшого розширення гарантій для іноземних інвесторів.

Органи, що зайняті в інвестиційній сфері:

1) Державний інвестиційно-кліринговий комітет

2) Координаційна Рада з питань інвестиційно-клірингового співробітництва

Ці два органи розглядають питання, пов’язані з залученням інвестицій.

3) Консультативна рада з питань іноземних інвестицій в Україні – створена при Президенті, займається розробкою і реалізацією державної політики по залученню і використанню іноземних інвестицій

4) Валютно-кредитна рада Кабміну – видає рішення про надання державних гарантій при залученні іноземних кредитів.

Недержавні організації:

• інвестиційні банки (Український промисловий інвестиційний банк)
• фінансові установи (Українська фінансова група)
• недержавні вищі навчальні заклади інвестиційного спрямування (Інститут інвестиційного менеджменту)

Серед інституціональних інвесторів в Україні утворилися 2 групи:

1. Інвестиційні компанії і інвестиційні фонди, які мають на меті спекулятивну торгівлю акціями і реалізацію замовлень.

2. На сьогодні в Україні існує близько 250 інвестиційних компаній і фондів. Їх діяльність регламентується Положенням “Про інвестиційні фонди і інвестиційні компанії”, в якому зафіксоване зобов’язання тримати в ЦП не менше 70% своїх активів.

3. інвестиційні банки.

Врахувавши теоретичні та практичні проблеми, які існують у створенні позитивного інвестиційного клімату в Україні а також ту обставину, що відносини між Україною та інвестором побудовані на основі публічного права і регулюються адміністративними актами, тобто держава в односторонньому порядку може внести зміни у вже прийняті нормативно-правові акти, і як результат для інвестора існують мінімальні гарантії непорушності умов його діяльності в державі, - було прийнято в останній час Закон України "Про транскордонне співробітництво", Указ Президента України «Про інвестиційну політику», Указ Президента України «Про заходи щодо поліпшення інвестиційного клімату в Україні», розпорядження Кабінету Міністрів України «Про схвалення Програми "Інвестиційний імідж України", наказ Держінвестицій "Про затвердження Порядку конкурсного відбору інноваційних та інвестиційних проектів у реальному секторі економіки для їх державної підтримки у 2010 році за рахунок коштів Стабілізаційного фонду". Цими кроками Україна намагається стверджувати себе на міжнародній арені як надійний партнер і як держава, в яку можна вкладати кошти.

Також Податковим кодексом України введено ряд новацій, які також стосуються інвестиційної діяльності, серед яких поетапне зниження ставки податку на прибуток з 25 до 16 відсотків, звільнення деяких видів діяльності від оподаткування прибутку, надання так званих «податкових канікул», зменшення ставки податку на додану вартість до 17 відсотків та інших .

Уряд України працює над покращенням правового середовища в інвестиційній сфері шляхом:

- розробки та прийняття закону про банк сприяння розвитку, який визначить передумови для створення та функціонування в Україні банку сприяння розвитку, що спрямовуватиме інвестиційні ресурси на здійснення середньострокового та довгострокового кредитування проектів по створенню імпортозамінного та експортоорієнтованого виробництва, на підтримку реалізації інвестиційних та інноваційних проектів в реальному секторі економіки тощо;

- визначення засад функціонування інвестиційного ринку та регулювання відносин суб’єктів інвестиційної діяльності;

- підготовки пропозицій щодо змін до законодавства для розвитку та підтримки системи спеціальних режимів інвестування в Україні;

- удосконалення механізму залучення інвесторів державними підприємствами для реалізації інвестиційних проектів шляхом внесення відповідних змін до Порядку проведення аукціону із залучення інвесторів державними підприємствами, установами та організаціями, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 квітня 2009 року № 530.

В Україні існують чинники, які надають їй переваги в інвестуванні поряд з іншими країна, серед яких: Україна - один з найбільших ринків споживачів Східної Європи; наявність високого науково-освітнього потенціалу, наявність кваліфікованої конкурентоспроможної робочої сили; стратегічно зручне географічне розташування; широко розвинена транспортна інфраструктура; велика кількість успішно реалізованих інвестиційних проектів провідних міжнародних компаній.

Але сьогоднішній інвестиційний клімат є все ж таки незадовільним, оскільки існують не тільки проблеми національного законодавства, але й проблеми стабільної економіки країни, політичної ситуації.

Стабільність законодавчої бази та гарантії інвестиційної діяльності - це необхідна умова укладення серйозних контрактів, які передбачають мільярдні інвестиції в Україну з тривалим строком окупності проектів.