Тема 1. Суть інвестицій, прямі та непрямі інвестиції.

1. Визначення інвестицій

Термін "інвестиційний аналіз" може бути пов'язаний з аналізом різних видів діяльності, загальною метою якого є "використання" грошей (коштів) протягом періоду часу, спрямованого на підвищення багатства інвестора.

Кошти, які слід інвестувати, надходять із активів, які вже належать, позичені гроші та заощадження. Зазначаючи сьогодні споживання та вкладаючи свої заощадження, інвестори розраховують на збільшення своїх майбутніх можливостей споживання шляхом збільшення свого багатства.

Існує різниця між реальними та фінансовими інвестиціями.

Реальні інвестиції, як правило, передбачають певний матеріальний актив, наприклад землю, машини, заводи тощо.

Фінансові інвестиції передбачають контракти в паперовій або електронній формі, такі як акції, облігації тощо.

Ми будемо мати справу лише з фінансовими інвестиціями, оскільки основні теоретичні інвестиційні концепції та теорія портфеля базуються на цих інвестиціях і дозволяють аналізувати інвестиційний процес та прийняття рішень щодо управління інвестиціями у значно ширшому контексті. Разом з інвестицією часто використовується термін спекуляція.

Спекуляція також може бути охарактеризована як інвестиція, але вона пов'язана з горизонтами короткострокових інвестицій і, як правило, передбачає придбання цінних цінних паперів з надією, що її ціна швидко зросте, забезпечуючи швидкий прибуток.

Спекулянти намагаються купувати низькі і продавати високі, їх головна проблема полягає в тому, щоб передбачити і отримати прибуток від коливань ринку. Але коли коливання на фінансових ринках стають і стають аналізом інвестицій та управління портфелем, все більше непередбачуваних спекуляцій трактуються як інвестиції з найвищим ризиком. Навпаки, інвестиція базується на аналізі, і її головна мета - обіцяти безпеку вкладеної принципової суми та заробити задовільний ризик.

Є два типи інвесторів:

1. окремих інвесторів;

2. Інституційні інвестори

Індивідуальні інвестори - це особи, які інвестують самостійно. Іноді окремих інвесторів називають роздрібними інвесторами.

Інституційними інвесторами є такі організації, як інвестиційні компанії, комерційні банки, страхові компанії, пенсійні фонди та інші фінансові установи. В останні роки спостерігається процес інституціоналізації інвесторів. В якості основних причин цього можна назвати той факт, що інституційні інвестори можуть досягти економії від масштабу, демографічного тиску на соціальне забезпечення, зміни ролі банків.

Однією з важливих передумов успішного інвестування як індивідуальних, так і інституційних інвесторів є сприятливе інвестиційне середовище. Основні принципи управління інвестиціями застосовні як для індивідуальних, так і для інституційних інвесторів.

Інвестування є одним із ключових економічних процесів, що забезпечують ефективне використання капіталу, стимулювання економічного зростання та розвиток суспільства. Термін "інвестування" походить від латинського слова "investire", що означає "вкладати". У сучасному розумінні інвестування визначається як процес вкладення фінансових, матеріальних або інтелектуальних ресурсів у різні активи з метою отримання прибутку або досягнення інших стратегічних цілей у майбутньому. Цей процес є невід'ємною складовою економічної системи, адже завдяки інвестиціям відбувається розвиток підприємств, створення нових виробничих потужностей, інновацій та технологій, що підвищують конкурентоспроможність національної економіки.

Суть інвестування полягає у відкладенні поточного споживання заради отримання вищих доходів у майбутньому. Це вимагає від інвесторів певного рівня ризику та довіри до економічного середовища, в якому вони діють. Інвестиції забезпечують не лише зростання капіталу окремих суб'єктів, але й сприяють підвищенню добробуту суспільства загалом. Завдяки раціональному розподілу ресурсів через механізм інвестування відбувається ефективна реалізація економічного потенціалу країни, розвиток ринкових відносин та залучення іноземного капіталу.

Інвестування є багатоаспектним явищем і включає різні форми та методи. Воно може здійснюватися у вигляді реальних інвестицій, спрямованих на створення чи модернізацію матеріальних активів, таких як будівлі, обладнання або інфраструктура. Також існують фінансові інвестиції, що пов’язані з придбанням фінансових активів, таких як акції, облігації, банківські депозити або деривативи. Інвестування може бути довгостроковим, спрямованим на стабільний розвиток, або короткостроковим, орієнтованим на швидкий прибуток.

Основними суб’єктами інвестиційного процесу є приватні та інституційні інвестори. Приватні інвестори, як правило, керуються особистими цілями, такими як забезпечення фінансової стабільності або збільшення капіталу. Інституційні інвестори, до яких належать банки, інвестиційні фонди, страхові компанії та пенсійні фонди, діють у ширшому масштабі та впливають на формування глобальних економічних тенденцій. Усі суб'єкти інвестування обирають стратегії, які відповідають їхнім цілям, ресурсам і рівню ризиків, які вони готові прийняти.

Інвестування є критично важливим процесом для кожного рівня економіки – від особистого до глобального. Воно слугує інструментом для забезпечення економічної стабільності, формування конкурентних переваг і досягнення сталого розвитку.

Порівняння основних видів інвестицій

2. Види інвестицій: класифікація та характеристика

Інвестиції є основою розвитку будь-якої економіки, оскільки забезпечують ефективне використання капіталу для створення нових активів, підвищення продуктивності та зростання доходів. Їх можна класифікувати за різними критеріями: об'єктами вкладень, термінами, рівнем ризику, джерелами фінансування та ліквідністю. Основний поділ інвестицій базується на розмежуванні реальних та фінансових інвестицій, кожен із яких має унікальні характеристики.

Реальні інвестиції спрямовані на створення або модернізацію матеріальних активів, які використовуються для виробничих цілей. Це можуть бути придбання обладнання, будівництво інфраструктури, купівля землі чи нерухомості. Такі інвестиції сприяють розвитку реального сектору економіки, забезпечуючи створення робочих місць та зростання валового внутрішнього продукту. Вони мають низький рівень ліквідності, оскільки реалізація таких активів потребує тривалого часу. Водночас реальні інвестиції вважаються більш стабільними та менш чутливими до короткострокових ринкових коливань, особливо в галузях із високим попитом, таких як енергетика чи транспорт.

Фінансові інвестиції полягають у вкладенні капіталу у фінансові інструменти, такі як акції, облігації, деривативи або банківські депозити. Цей тип інвестицій дозволяє швидко отримати прибуток завдяки високій ліквідності активів. Однак фінансові інвестиції супроводжуються значним рівнем ризику, оскільки їх вартість залежить від ринкових умов, економічної стабільності та політичних чинників. Важливими є також валютні ризики, особливо при інвестуванні в іноземні фінансові інструменти. Головною перевагою фінансових інвестицій є можливість диверсифікації портфеля, що дозволяє знижувати ризики та підвищувати ймовірність отримання прибутку.

Важливим аспектом інвестиційної діяльності є розмежування між інвестиціями та спекуляціями. Інвестиції орієнтовані на довгострокову перспективу з метою стабільного зростання капіталу та створення доданої вартості. Для прийняття рішень інвестори проводять глибокий аналіз активів, враховуючи їхню вартість, дохідність та ризики. Спекуляції ж мають короткостроковий характер і спрямовані на отримання прибутку від швидких змін ринкових цін. Наприклад, інвестування у нерухомість для здачі в оренду є інвестицією, тоді як купівля акцій для їх швидкого продажу після зростання курсу є спекуляцією.

Таблиця: Порівняння реальних та фінансових інвестицій

Цей аналіз дає чітке розуміння різниці між видами інвестицій та підкреслює важливість врахування цілей, ризиків і можливостей перед прийняттям інвестиційних рішень. Інвестори повинні ретельно оцінювати свої ресурси, обираючи між реальними та фінансовими інструментами, а також визначати, чи орієнтуються вони на довгострокове зростання капіталу або на короткострокові спекулятивні прибутки.

3. Суб'єкти інвестиційної діяльності

Інвестиційна діяльність є складним і багатогранним процесом, у якому беруть участь різні суб’єкти, від окремих осіб до великих фінансових установ. Їх роль, мотивація та можливості суттєво впливають на функціонування ринків капіталу, стабільність економіки та динаміку економічного зростання. Серед основних суб’єктів інвестиційної діяльності виділяють приватних та інституційних інвесторів.

Приватні інвестори – це фізичні особи, які вкладають власні кошти в різні активи з метою збереження та примноження капіталу. Вони грають важливу роль на ринку, забезпечуючи ліквідність і створюючи попит на фінансові та реальні активи. Мотивація приватних інвесторів може включати бажання забезпечити фінансову незалежність, створити резервний фонд, накопичити кошти для майбутніх потреб або отримати регулярний дохід. Однак приватні інвестори стикаються з низкою обмежень, таких як недостатній обсяг капіталу, обмежений доступ до інформації, недостатній досвід і високий рівень ризику через недостатню диверсифікацію портфеля. Водночас, завдяки сучасним фінансовим технологіям, зростає доступність інвестиційних інструментів для приватних осіб, що розширює їх можливості на ринках капіталу.

Інституційні інвестори – це професійні організації, які управляють значними обсягами капіталу та здійснюють інвестиційну діяльність у великому масштабі. До цієї категорії належать пенсійні фонди, страхові компанії, банки, інвестиційні фонди та трастові компанії. Їх основною метою є забезпечення максимального прибутку для своїх клієнтів або акціонерів із врахуванням рівня ризику. Пенсійні фонди інвестують кошти для забезпечення майбутніх виплат пенсіонерам, зазвичай зосереджуючи увагу на стабільних і довгострокових активах. Інвестиційні компанії та фонди надають клієнтам доступ до диверсифікованих портфелів, зменшуючи ризики. Банки беруть участь у фінансуванні реального сектору економіки через кредити та інші фінансові інструменти. Інституційні інвестори мають доступ до експертних знань, аналітики, ресурсів та інформації, що дозволяє їм ефективніше управляти капіталом порівняно з приватними інвесторами.

Вплив різних типів інвесторів на ринок є суттєвим і багатостороннім. Приватні інвестори забезпечують диверсифікацію та ліквідність ринків, однак через їх високу емоційність і нерідко необґрунтовані дії вони можуть сприяти підвищенню нестабільності. Інституційні інвестори, навпаки, є стабілізуючим чинником, оскільки завдяки своїм значним ресурсам і професійному управлінню вони здатні підтримувати стабільність ринків навіть у періоди кризи. Водночас їхня діяльність може також мати негативні наслідки, наприклад, монополізацію окремих сегментів ринку або посилення фінансової залежності.

Таким чином, приватні та інституційні інвестори відіграють взаємодоповнювальні ролі у функціонуванні інвестиційного ринку. Їх діяльність сприяє ефективному розподілу капіталу, підтримці економічного зростання та підвищенню стабільності ринків. Успішне інвестування потребує глибокого розуміння особливостей кожної групи інвесторів, їхньої мотивації, обмежень і впливу на ринок.

 Порівняння приватних та інституційних інвесторів

4. Прямі і непрямі інвестиції

Прямі і непрямі інвестиції
Інвестори можуть використовувати прямий або непрямий вид інвестування.

Пряме інвестування реалізується за допомогою фінансових ринків, а непряме інвестування залучає фінансових посередників.

Основна відмінність цих двох видів інвестування полягає в тому, що застосовуючи прямі інвестиції інвестори купують та продають фінансові активи та самі управляють індивідуальним інвестиційним портфелем. Отже, інвестування безпосередньо через фінансові ринки інвестори беруть на себе весь ризик, і їх успішне інвестування залежить від їх розуміння фінансових ринків, його коливань та їх здатності аналізувати та оцінювати інвестиції та керувати своїм інвестиційним портфелем.

Навпаки, використовуючи непрямий тип інвестування інвестори купують чи продають фінансові інструменти фінансових посередників (фінансових установ), які інвестують великі пули коштів на фінансові ринки та мають портфелі. Непрямі інвестиції позбавляють інвесторів від прийняття рішень щодо їх портфеля.

Будучи акціонерами з часткою власності в портфелях, якими керують фінансові установи (інвестиційні компанії, пенсійні фонди, страхові компанії, комерційні банки), інвестори мають право на свою частку дивідендів, відсотків та прибутків капіталу, що сплачуються, і сплачують свою частку витрат установи та Плата за управління портфелем.

Ризик для інвестора, який використовує непряме інвестування, більше пов'язаний з надійністю обраної установи та професіоналізмом портфельних менеджерів. Загалом, непряме інвестування більшою мірою пов'язане з фінансовими установами, які в основному займаються інвестуванням та управлінням портфелем цінних паперів (різні види інвестиційних фондів або інвестиційні компанії, приватні пенсійні фонди). Об'єднавши кошти тисяч інвесторів, ці компанії можуть запропонувати їм різноманітні послуги, крім диверсифікації, включаючи професійне управління своїми фінансовими активами та ліквідністю.

Інвестори можуть “використовувати” свої кошти, здійснюючи прямі операції, передаючи як фінансові установи, так і фінансові ринки (наприклад, пряме кредитування). Але такі операції є дуже ризикованими, якщо велика кількість грошей передається лише в руки, слідуючи загальновідомій американській приказці «не клади всі яйця в один кошик».

Це перетворюється на необхідність диверсифікувати свої інвестиції. З іншого боку, прямі операції в бізнесі суворо обмежені законами, що уникають можливості відмивання грошей. Усі види інвестування, про які йшлося вище, та їх взаємозв'язок з альтернативами фінансування.

Типи інвестування та альтернативи фінансування

Види інвестування в економіку

• Альтернативи фінансування в економіці
• Прямі інвестиції (через фінансові ринки)
• Збільшення власного капіталу або запозичення на фінансових ринках

Непрямі інвестиції (через фінансові установи)

• Позики у фінансових установ
• Прямі транзакції запозичення, договори про партнерство

Компанії можуть отримати необхідні кошти безпосередньо від загальних (тих, у кого є зайві гроші для інвестування) шляхом використання фінансового ринку, випуску та продажу своїх цінних паперів. Крім того, вони можуть отримувати кошти опосередковано від широкої громадськості, використовуючи фінансових посередників. А посередники набувають коштів, дозволяючи широкій громадськості підтримувати такі інвестиції, як ощадні рахунки, сертифікати депозитних рахунків та інші подібні засоби.

5. Питання до самоконтролю

1. Що таке інвестиції, і яку роль воні відіграють в економіці?
2. У чому полягає відмінність між реальними та фінансовими інвестиціями? Наведіть приклади кожного типу.
3. Як ви розумієте різницю між інвестиціями та спекуляціями? Які приклади можна навести для кожного випадку?
4. Які основні переваги та недоліки прямих інвестицій? Як вони впливають на бізнес та економіку?
5. Що таке непрямі інвестиції? Які фінансові інструменти найчастіше використовуються для їх реалізації?
6. Яка роль приватних інвесторів в інвестиційному процесі? Які переваги та обмеження вони мають?
7. Хто такі інституційні інвестори, і як їхня діяльність впливає на фінансові ринки?
8. Як ринкові коливання впливають на інвестиційні рішення? Що повинні враховувати інвестори?
9. Які фактори слід враховувати при виборі між прямими та непрямими інвестиціями?
10. Як інвестори приймають рішення щодо альтернативних варіантів інвестування? Які методи та інструменти використовуються для цього?