ЛЕКЦІЯ 1. «Теоретичні та методологічні принципи науки»

1. Поняття та мета науки

Наука – це особлива форма людської діяльності, яка склалася історично і має своїм результатом цілеспрямовано відібрані факти, гіпотези, теорії, закони й методи дослідження. Слід мати на увазі, що наукове мислення є по суті запереченням того, що на перший погляд здається очевидним. Науковими слід вважати будь-які дослідження, теорії, гіпотези, які   припускають перевірку

Мета науки: виявити закони, відповідно з якими об’єкти мо­жуть перетворюватись у людській діяльності. Від інших форм пізнан­ня науку відрізняє предметний та об’єктивний спосіб розгляду світу. Ця ознака предметності та об’єктивності виступає найважливішою характеристикою науки.

Однією з головних особливостей науки є доведеність істинності наукових знань. характеристики науки : системна організація, об­ґрунтованість, доказовість знання

2. Складові та елементи науки

Наука має дві важливі складові:

• систему наукових знань;
• сис­тему наукової діяльності.

Система наукових знань складається з таких основних елемен­тів:теорія, закони, гіпотези, поняття, наукові методи

Теорія означає комплекс поглядів, уяв­лень, ідей, які спрямовані на тлумачення і пояснення певних явищ.

Закон – це вну­трішній зв’язок явищ, що зумовлює їхній закономірний розвиток.

Поняття – це думка, відбита в узагальненій формі. Поняття ви­робляються (уточнюються) не лише на початку наукової діяльності, а переважно як необхідні наукові наявні знання в постановці пробле­ми й формуванні гіпотез.

Наукова діяльність – інтелектуальна творча діяльність, що спрямована на здобуття й використання нових знань.
 Вона включає такі етапи отримання наукової продукції:

Наукова діяльність – інтелектуальна творча діяльність, що спрямована на здобуття й використання нових знань.
 Вона включає такі етапи отримання наукової продукції:

1. постановка (виникнення) проблеми;
2. побудова гіпотез і застосування тих, які вже є;
3. ство­рення та впровадження нових методів дослідження, які спрямовані на доведення гіпотез;
4. узагальнення результатів наукової діяльності.

Наукова діяльність існує в різних видах, таких як:

1. науково-дослідна діяльність;
2. науково-організаційна діяльність;
3. науково-педагогічна діяльність;
4. науково-інформаційна діяльність;
5. науково-допоміжна діяльність.

Наукова теорія — це найвища форма узагальнення й систематизації знань. Існує багато різних визначень теорії. Розрізняють гносеологіч­ний, логічний і методологічний підходи до її визначення.

Гносеологія номінує теорію як узагальнення результатів багато­вікової історії, впродовж якої предметно-практична й духовна діяль­ність людини розширювала горизонт пізнання явищ природи, суспіль­ства й мислення. Гносеологія встановлює, внаслідок чого з’являється теорія і для чого вона потрібна.

• Логіка розкриває структуру теорії та її співвідношення із закономірностями розвитку об’єктивної дійсності.
• Методологія визначає, що і як вивчається за допомогою теорії.
• Отже, теорія узагальнює предметно-практичну діяльність людей, створює систему елементів, де визначальному елементу субординаційно під­порядковані всі інші, що пояснюють виникнення, взаємозв’язки, сутність і закономірність розвитку об’єкта дослідження.

Функції наукової теорії:

1. Передбачу вальна;
2. Пояснювальна;
3. Фактична;
4. Систе­матична;
5. Методологічна.

Чинники розробки наукової теорії:

• виникнення ідей;
• формулювання принципів;
• законів;
• міркувань;
• по­ложень;
• категорій;
• понять.

3. Наукова ідея, науковий принцип. Наукові поняття та гіпотези.

Наукова ідея – це форма думки, яка дає нове пояснення явищ. Вона базується на знаннях, які вже накопичено, і розкриває ра­ніше не помічені закономірності (наприклад, ідея всезагального роз­витку в діалектиці, ідея рефлексу у фізіології тощо). Ідеї виникають раптово, як результат тривалих, напружених по­шуків. Ідеї виникають на основі практики й змінюються у зв’язку зі зміною суспільного буття. Існують передові, прогресивні ідеї, які сприяють розвитку суспіль­ства, і непрогресивні, які гальмують його.

Принцип – це головне вихідне положення наукової теорії, що ви­ступає як перше й найабстрактніше визначення ідеї як початкової форми систематизації знань.

Категорії – це найбільш загальні, фундаментальні поняття, які відбивають суттєві властивості явищ дійсності. Вони бувають загальнофілософськими, загальнонауковими і такими, що належать до окремої галузі науки. За допомогою категоріального синтезу визна­чаються зв’язки, відношення між явищами, подіями, діями, які вивча­ються, встановлюється їхня єдність.

Принцип і категорії, що його розкривають, становлять сутність наукової теорії, а перші здогадки, формулювання гіпотези, попередні висновки висловлюються як тлумачення.        Тлумачення як логічна форма дозволяють трактувати знання про навколишню дійсність.         У найбільш широкому, універсальному ви­гляді вони використовуються при відкритті законів і повідомленні про на­укові відкриття іншим людям.

Гіпотеза проходить три стадії розвитку:

1. накопичення фактично­го матеріалу і припущення на його підставі;
2. формулювання гіпотези, тобто виведення з припущення наслідків, розгортання теорії;
3. пере­вірка на практиці та уточнення за результатами цієї перевірки.

Якщо гіпотезу доведено, вона стає науковою теорією.

• Структуру теорії як складної системи формують пов’язані між со­бою принципи, закони, тлумачення, положення, поняття, категорії й факти.
• Необхідними елементами багатьох теорій є формальне обчис­лення, наукові результати, висновки, терміни, аксіоми, теореми.
• З аналізом (поділом) і синтезом (об’єднанням) пов’язана вся екс­периментальна діяльність дослідника, до них зводяться всі види ро­зумової діяльності. У створенні наукової теорії особливо важливим є синтез, який забезпечує формулювання понять і категорій. Синтез досліджень дозволяє включати до системи фактів ідеальні моменти, розрахунок реальних можливостей, облік закономірностей розвитку й функціонування явищ.
• Подальше завдання – це систематизація результатів, уведення більш глибоких принципів, аксіом, постулатів, законів

Створена теорія вирішує цілу низку завдань: підтверджує істинність попереднього пізнання, чітко систематизує уявлення про сутність і зв’язки між об’єктами, розширює, поглиблює та уточнює ці уявлення, передба­чає нові явища в досліджуваній галузі.

• Теоретичні знання відбивають об’єкт на рівні його внутрішніх зв’язків, закономірностей становлення, розвитку та існування. На теоретичному рівні пізнання узагальнює емпіричні дані, встановлює значущість і практичну цінність тих чи інших методів дослідження, виявляє справжнє співвідношення емпіричних даних та існуючих теорій, формулює нові узагальнення і висновки в межах теорій, які раніше існували.
• Емпіричним називається наукове знання, яке отримано з досвіду, шляхом спостереження та експериментально. Результати такого зна­ння фіксуються органами чуттів або приладами, які їх заміняють, і дають уявлення про якості й відношення досліджуваних явищ. Ці уяв­лення викладаються у вигляді понять, категорій, знакових систем. Ем­піричні знання – це базис для подальшого розвитку наукового знання.

4. Принципи наукових досліджень.

Розрізняють дві основні групи наукових досліджень

1. Фундамен­тальні-Прикладні наукові дослідження – це наукова й науково-технічна діяльність, спрямована на здобуття й використання знань для прак­тичних цілей. Безпосередня мета прикладних наук полягає у засто­суванні результатів фундаментальних наук при вирішенні пізнаваль­них і соціально-практичних проблем
2. Прикладні-Прикладні наукові дослідження – це наукова й науково-технічна діяльність, спрямована на здобуття й використання знань для прак­тичних цілей. Безпосередня мета прикладних наук полягає у засто­суванні результатів фундаментальних наук при вирішенні пізнаваль­них і соціально-практичних проблем

5. Висновки

Емпіричні пізнавальні завдання полягають у відборі й ретельному вивченні фактів. Одним з найважливіших методів пізнання є експе­римент, коли дослідник свідомо втручається в поведінку предметів або перебіг явищ і процесів з метою отримання конкретних кількіс­них та/або якісних даних про предмет, який вивчається.

При вирішенні теоретичних завдань дослідник завжди має спра­ву з реальними об’єктами і виходить за межі характеристик, за яки­ми безпосередньо ведеться спостереження. Він відтворює механізм явищ або процесів, що надає можливість пояснити встановлені фак­ти. Разом з тим, теоретичні знання можуть бути перевірені емпірично.

Не менш важливу роль у науковому дослідженні фактів відігра­ють логічні методи. Під ними розуміють таке оперування знаннями і засобами їх отримання, що дозволяє отримати нові знання, не звер­таючись після кожного етапу міркувань до емпіричної перевірки. Ставлячи проблему, дослідник здійснює аналіз наукових знань, від­окремлює точно встановлені знання від гіпотетичних.

Логічні завдання можуть вирішуватися при організації наукового дослідження, побудові теорії й розробці гіпотез, коли мають задо­вольнятися логічні й гносеологічні вимоги, суть яких полягає в тому, що всі терміни, поняття, ознаки мають перебувати в однозначному зв’язку.

Наукові методи, що входять до складу знань, – це весь арсенал накопичених методів дослідження, а також етапи наукової діяльнос­ті (методи, методика), які використовуються у процесі наукової ді­яльності в даному конкретному циклі. Зокрема, проблеми й гіпотези також є науковими знаннями, але вони більш суттєві, ніж етапи наукової діяльності.