Лекція 1.2. Поняття про психіку, свідомість, діяльність. Принципи та методи психології.

1. Поняття про психіку

Ще в давнину людина виявила, що поряд із світом матеріальним, предметним, зовнішнім, об'єктивним існують явища нематеріальні, внутрішні, суб'єктивні. Це наші почуття, бажання, спогади і т. д. Психічної життям наділена кожна людина.

Рис. 1.4. Структура психіки людини

2. Свідомість

Підсистема особистості «свідомість-самосвідомість» відображає її об’єктивний світ, індивідуальну свідомість.

СВІДОМІСТЬ є здатністю людини до рефлексії, адекватного відображення навколишнього світу, подій, що відбуваються в ньому, своєї Батьківщини, обов’язку тощо, а також створення до них свого ставлення.

Через свідомість людина здатна пізнати сутність навколишнього світу, розуміти його та одночасно знати про те, що вона знає або не знає.

Свідомість не слід ототожнювати з усією психікою. Це особливий психічний процес або їх сукупність. Свідомість - особливе утворення, що сформувалось під час суспільно-історичного розвитку на основі праці як специфічного виду людської діяльності, специфічна форма цілеспрямованого психічного відображення. Необхідною складовою свідомості є знання. Поза знанням нема свідомості. Усвідомити який-небудь об’єкт - значить включити його в систему своїх знань і зарахувати до певного класу предметів, явищ.

Свідомість постає як знання про зовнішній і внутрішній світ, про самого себе. Однак свідомість не зводиться лише до знання, не тотожна йому. Свідомість проявляється не лише в узагальненому знанні навколишньої дійсності, а й у певному оцінному, теоретичному і практичному ставленні до неї. Тому іншою необхідною складовою свідомості є переживання людиною того, що для неї в навколишній дійсності є значущим.

Якщо призначення пізнавальної діяльності свідомості - це якомога більш адекватне пізнання об’єкта, тоді відображаючи світ у формі переживань, людина оцінює його, виявляє своє ставлення до обставин, що вже існують або передбачаються нею, до власної діяльності та її результатів, до інших людей, до того, що задовольняє або не задовольняє її потреби, відповідає чи не відповідає її інтересам, уявленням і поняттям. Людина усвідомлює не лише об’єкти, їхні властивості та зв’язки, а й їхню значущість для себе, суспільства, що й створює умови для актуалізації механізмів, які забезпечують розгортання цілеспрямованої діяльності.

Характерними структурними компонентами свідомості є:

✵ знання про навколишній світ, природу, суспільство. Рівень свідомості перебуває в прямій залежності від рівня опанування знань і досвіду особистості. У процесі суспільно-історичного розвитку в людини виникла потреба в знаннях, яка є головною її рушійною силою, мотивом пізнавальної діяльності;

✵ виокремлення людиною себе в предметному світі як суб’єкта пізнання, розрізнення суб’єкта - «Я» та об’єкта - «не Я», протиставлення себе як особистості об’єктивному світу. Характерним є самопізнання, що стало підґрунтям для самосвідомості, тобто усвідомлення власних фізичних і морально-психологічних властивостей;

✵ цілеспрямованість, планування власної діяльності та поведінки, передбачення її результатів. Цей бік свідомості виявляється в самоконтролі та коригуванні власних дій, перебудові змісту їх стратегії і тактики, якщо цього вимагають обставини;

✵ ставлення до об’єктивної дійсності, до інших людей, до самої себе. Ставлення особистості до свого оточення виявляється в оцінці предметів та явищ і здатності до критики своїх дій, в яких важливу роль відіграє емоційно-вольова сфера.

Завдяки свідомості та самосвідомості людина стає суб’єктом виховання, тобто самостійно і свідомо формулює мету виховання й досягає її. Рівень її розвитку й вияву в людини залежить від накопичених знань і виробленого світогляду, її ідейних і моральних переконань, ставлення до інших людей і до самої себе. її характеризує активність. Під час відображення дійсності інформація, яку отримує людина, відображається не механічно, а свідомо перетворюється відповідно до мети, завдання та її досвіду.

3. Діяльність

Діяльність людини – це свідома активність, яка виявляється в системі доцільних дій, спрямованих на досягнення поставленої мети. Власне свідомий характер людської діяльності виявляється в її плануванні, передбаченні результатів, регуляції дій, прагненні до її вдосконалення, доборі найкращих та найефективніших засобів, використання досягнень науки.

Головною характеристикою діяльності є її предметність. Під предметом мається на увазі не просто природний об’єкт, а предмет культури, в якому зафіксований певний суспільно вироблений спосіб дій з ним. І цей спосіб відтворюється кожний раз, коли здійснюється предметна діяльність. Друга характеристика діяльності – її соціальна, суспільно-історична природа. Самостійно відкрити форми діяльності з предметами людина не може. Це робиться за допомогою інших людей у сумісній діяльності. Перехід від діяльності, яка розділена між людьми і виконується у зовнішній (матеріальній) формі, до діяльності індивідуальній (внутрішній) і складає основну лінію інтеріоризації, у ході якої формуються психологічні новоутворення (знання, уміння, здібності, мотиви, установки і ті.).

Психологічна структура діяльності. Діяльність є цілеспрямованим процесом взаємодії людини з навколишнім світом. У ній людина реалізує своє ставлення до світу, людей, предметів, явищ і до самої себе. У діяльності ніби «зливається» людська індивідуальність, її сутність і об’єктивний світ. Дієвість механізму такої взаємодії розкривається у виявленні функціонального призначення кожного структурного елемента діяльності, що у своїй сукупності характеризують діяльність як систему.

Традиційно виокремлюють два рівні психологічної структури діяльності: мікроструктуру й макроструктуру. Мікроструктура діяльності: мотив – ціль – спосіб, засіб – результат. «Навіщо робити?», «чому робити?», «чим і як робити?», «що вдалося зробити?» - от психологічна мікроструктура діяльності.

У макроструктурі діяльності можна виокремити 4 основні блоки:

• спонукально-ціннісний (мотив, цілі);

• прогностично-проективний (прогнозування, вибір, планування);

• виконавчо-реалізуючий (способи, засоби, результат);

• оцінково-порівняльний (аналіз, виявлення неузгодженості в результатах і процесі їхнього досягнення).

4. Основні методологічні принципи в психології.

5. Методи психології

Загальнонаукові методи.

Вони застосовуються майже у всіх науках. До них О.В. Клименко та інші відносять:

1) аналіз — поділ властивостей чи відношень певного явища;

2)  синтез — поєднання різних елементів, сторін, властивостей, які об'єднують об'єкт і предмет в єдине ціле;

3)  індукція — пов'язана з висновками, які перевіряються в процесі дослідження;

4)  дедукція — дає змогу на основі логічних правил із загальних висновків зробити висновки менш загальні;

5)  моделювання дозволяє змінити реальний об'єкт вивчення об'єктом-замінником (моделлю), який містить у собі риси, зв'язки, відношення об'єкта-оригіналу;

6) гіпотетичний метод — суть його в тім, що на основі дедукції з загальної гіпотези виводиться висновок більш конкретного характеру;

7)  системний метод — зв'язаний із побудовою взаємозв'язків елементів, складових цього складного об'єкта;

8) теоретичні загальнонаукові методи. Вони включають: а) узагальнення — мисленнєвий перехід від класу розглянутих окремих об'єктів на більш високий ступінь абстракції шляхом виділення загальних ознак, що є в розглянутих об'єктах; б) формалізація — метод відбиття результатів мислення в точних поняттях, виражених у   формальній мові чи знаковій формі тощо; в) абстрагування — метод наукового пізнання, оснований на формуванні образу реального об'єкта за допомогою мисленого виділення ознаки, яка цікавить дослідника.

Процес   психологічного   дослідження   складається   з   низки   етапів: підготовка, збирання, обробка, інтерпретація фактичних даних та формулювання висновків.

На підготовчому етапі вивчається стан досліджуваної проблеми, проводяться попередні спостереження, бесіди, анкетування, визначаються мета й завдання дослідження. Важливим елементом цього етапу стає гіпотеза - уявлення про очікуваний результат дослідження.

Усі вихідні моменти зумовлюють планування дослідження, вибір контингенту і кількість досліджуваних, місця та часу проведення дослідів, технічне оснащення, отримання попередніх експериментальних даних, форми протоколів, план кількісної (статистичної) та якісної обробки й інтерпретації даних.

На етапі збирання фактичних даних використовуються емпіричні методи (експеримент, спостереження, тестування, бесіди та ін.). Експериментальні дані фіксуються в протоколах.

Рис. 1.3. Види спостереження

Етап  обробки  даних  передбачає  кількісний  та  якісний  аналіз  і  синтез зафіксованих даних. На останньому етапі дослідження здійснюється інтерпретація даних і формулювання висновків, встановлюється їхня відповідність чи невідповідність вихідній гіпотезі, виявляються нові питання та проблеми, на основі яких формується програма дослідження.

Методи психології доцільно поділити на 2 групи: пізнавальні (дослідницькі) методи і методи активного впливу на особистість.

6. Відео Психіка і свідомість