Лекція 9. Соціальна відповідальність у сфері вищої освіти

1. Національні інтереси в освітній сфері

Проблема соціальної відповідальності у сфері вищої освіти нині набуває особливої актуальності. Система освіти є сферою і джерелом економічного і людського розвитку, формування інтелектуального національного багатства, провідним соціальним інститутом суспільства. 

Підготовка освічених, моральних, мобільних, конструктивних і практичних людей, які мають глибоке почуття відповідальності за долю країни, її соціально-економічне 4)якість – спроможність системи вищої освіти готувати фахівців, чиї знання, уміння та навички відповідають установленим у суспільстві нормам і стандартам, а також критеріям досягнення мети навчання; якість освітніх послуг конкретного ВНЗ відбиває реальні переваги навчального закладу у використанні освітніх ресурсів, організації навчального процесу та високій кваліфікації його випускників; 5)ефективність – відповідність підготовки фахівців у вищій школі потребам ринку праці; 6)гнучкість – здатність системи вищої освіти до реформ і змін; 7)привабливість для навчання іноземних студентів.

2. Соціальна відповідальність держави щодо розвитку вищої освіти

Виконання соціальних функцій внутрішнє притаманне будь-якій державі, а соціальна відповідальність є фундаментом соціальної держави .

Одним із найважливіших соціальних прав людини, яке має забезпечити держава, є здобуття освіти.

Здобута освіта є тим суспільним благом, яке збільшує розрив між очікуваними приватними вигодами (Private Benefits – PB) і приватними витратами (Private Costs – PC). Оскільки цей розрив зростає з кожним роком навчання і стає максимальним саме під час навчання у вищій школі, виникає природна тенденція до зростання тривалості навчання, незалежно від віддачі, яку це навчання могло б дати, і стійкий попит на вищу освіту.

 Отже, оскільки вища освіта належить до суспільно-приватних благ, то й зобов’язання з її розвитку мають розподілятися між суспільством (державою) та іншими заінтересованими особами, а витрати на освіту складатися з суспільних (державних) і приватних. Держава і ринок в освіті мають розумно поєднуватися.

 Держава може відповідати за розвиток освітньої сфери лише тоді, коли є достатній рівень економічного розвитку і достатнє наповнення державного бюджету. Однак допустити втрати вищою освітою своєї суспільної цінності не можна. Орієнтація освіти лише на ринкові механізми призведе до її повної комерціалізації, а головні завдання і функції вищої освіти в суспільстві не будуть реалізовані.

 Єдиною функцією держави є виробництво суспільних благ, найважливішими з яких є створення й захист формальних правил. Суспільний характер останніх фактично означає їх прийняття всіма або принаймні переважною більшістю членів суспільства. Відсутність таких єдиних правил ускладнює або унеможливлює діяльність економічних агентів.

 Визначальними із суспільних благ, що мають відношення до функціонування освітньої галузі і виробництво яких є сферою відповідальності саме держави, є формування ефективних норм освітнього права (правового середовища вищої освіти) та механізмів їх реалізації, здатних гарантувати соціальну безпеку в освітній сфері.

 Освітнє право найчастіше визначають як сукупність правил поведінки, установлених державою або від імені держави для врегулювання освітніх відносин. У практичній юридичній діяльності використовується термін-еквівалент «законодавство в освітній сфері». Але право і закон не тотожні.

 Право є продуктом розвитку суспільства, відбиває й закріплює відносини, що склалися між людьми. Закон же є результатом волі законодавця, може наближатися чи віддалятися від права, відповідати або суперечити йому. Формування освітнього права в Україні – тому підтвердження. Українська вища освіта регулюється Конституцією України, Законами України «Про освіту» та «Про вищу освіту», іншими нормативними документами.

3. Соціальна відповідальність ВНЗ (університету)

Роль ВНЗ (університетів) є провідною не тільки у виробництві освітніх благ, а й у передаванні студентам визнаних у суспільстві цінностей, інтеграції студентської молоді в суспільство.

ВНЗ несуть соціальну відповідальність за ефективне використання суспільних (державних) ресурсів для підвищення ефективності роботи ВНЗ, забезпечення єдності навчання і виховання, включення студентів і викладачів у різні соціальні практики (їх суспільну відповідальність); власних ресурсів – для розвитку і консолідації суспільства, проведення демократичних реформ; взаємодії з окремими громадянами, органами влади, бізнес-структурами, різними організаціями й установами – для функціонування ВНЗ як соціального інституту відкритого типу, центру соціальної політики в регіоні його присутності.

 Кінцеві результати діяльності ВНЗ пропонується відображати в трьох вимірах:

1) когнітивні кінцеві результати – переданий-здобутий рівень знань, умінь і навичок як основи правильної професійної діяльності й орієнтації студентів у світі (пізнавальний компонент освітньої діяльності);

2) економічні кінцеві результати – відповідність структури, обсягів знань та здобутих під час навчання навичок попиту на ринку праці. Ідеться про людський капітал студента (майбутнього працівника) у вузькому значенні, який дорівнює його капіталізованому доходу, або тій сумі коштів, дохід від яких рівняється одержуваній цим індивідом заробітній платі;

 3) соціальні кінцеві результати – набутий у ВНЗ соціальний капітал, тобто різноманітні зв’язки індивіда з іншими індивідами, групами і організаціями, якими він може скористатися для розв’язання своїх проблем (реалізації своїх інтересів). Чим ширші й різноманітніші такі зв’язки, тим легше реалізовувати людський капітал, і тим менше витрати на подолання конфліктів у суспільстві.

 Модель вищої освіти, пов’язана з професіоналізацією, переважає в індустріальному суспільстві. Її головною метою є формування й засвоєння знань та навичок, необхідних для визначеної сфери діяльності. Організація навчального процесу у ВНЗ підпорядковується підготовці фахівців із конкретної професії, з певною кваліфікацією відповідно до потреб ринку праці. Така професійна освіта достатньо прагматична, скорочена в часі та за обсягом і включає загальнокультурну та компактну професійну компоненту, достатні для підготовки персоналу, орієнтованого на виконання певного переліку функцій, або «людини функціональної».

 У постіндустріальному суспільстві на зміну професіоналам приходять транспрофесіонали, або «люди-портфелі» – фахівці, здатні опановувати нові або суміжні професії, носії унікального «пакету» знань і навичок. До особистих якостей працівника висувають вимоги ініціативності, креативності, відповідальності; здатності приймати рішення в умовах змін, бути суб’єктом змін; готовності вчитися і перенавчатися; адаптуватися до соціального середовища тощо.

 Сучасна криза освіти пов’язана з тим, що вона залишається прилаштованою до епохи техніко-економічного зростання, у той час як сама ця епоха добігає кінця, і мало враховує тенденції, орієнтовані на культуру, суспільство та індивіда, той факт, що освітня політика потребує наддисциплінарних, загальнофілософських, ціннісних основ вироблення й прийняття рішень.

 ВНЗ буде прагнути соціальної відповідальності, якщо суспільство запровадить певні форми громадського контролю з боку всіх учасників навчально-виховного процесу – держави, студентів, роботодавців. Одним із них є сту­дентське самоврядування.

 Як вважає С.М. Ніколаєнко, «треба розглядати як засіб реалізації студентською громадою своїх прав, обо­в’язків та ініціатив через прий­няття рішень та їх упроваджен­ня з допомогою власних ре­сурсів у сфері, що визнається адміністрацією та у співпраці з нею, а також гарантії брати участь через своїх представ­ників у розв’язанні питань, що стосуються студентства».

 Розвиток студентського самоврядування важливий з точки зору всього суспільства. Так, студенти мають можливість пройти практичну школу управління, обираючи своїх лідерів і контролюючи їхні дії, визначаючи ступінь суспільної корисності їхніх проектів та ініціатив. Студентське самоврядуван­ня повинно перейматися вихованням студен­тської молоді як ук­раїнської національної інте­лігенції, формуванням у неї патріотизму, націо­нальної самосвідомості.

4. Презентація до теми 9

Презентація до теми 9