Тема 8. Аналіз ризиків при прийнятті інвестиційних рішень

1. Сутність та класифікація ризиків

Будь-яка організація або приватна особа, вкладаючи власні кошти в інвестування будь-якого проекту, може зіткнутися зі знеціненням власного капіталу. Грамотний керівник, складаючи бізнес-план, в обов’язковому порядку повинен оцінити ступінь небезпеки втрати первісного капіталу і розрахувати можливу прибутковість.

Доцільно відмітити, що будь-який суб’єкт, що здійснює підприємницьку діяльність або інвестиційну діяльність на ринку капіталу, піддається ризику, оскільки як підприємство, так і індивідуальний інвестор не мають повної впевненості щодо розміру та періоду виникнення майбутніх грошових потоків, пов’язаних із прийнятими рішеннями. Ці організації можуть отримувати набагато більший прибуток, ніж очікувалося, або понести непередбачені втрати. Ця невизначеність щодо майбутніх прибутків або збитків означає, що діяльність, яка здійснюється в умовах ризику, створює, з одного боку, шанс, а з іншого - ризики, пов’язані зі здійснюваною діяльністю.

Часто ототожнюють ці два поняття, тобто ризик і невизначеність. Ризик - це ситуація, в якій існує імовірність досягнення результатів більше або менше очікуваних, і відомо розподіл ймовірностей відхилень цих показників від їх очікуваних значень. Інакше кажучи, ймовірність того, що можна виміряти. В свою чергу, невизначеність - це ситуація, в якій розподіл вірогідності розходження результатів від їх очікуваних значень невідомий і його не можна оцінити. Іншими словами, цей ризик може виміряти невизначеність.

В інвестуванні існує одне головне правило: чим вище очікувана норма прибутку від інвестицій, тим вище ризик понести збитки. Таким чином, високо ризикована інвестиція може дійсно принести великі втрати, але, з іншого боку, може бути джерелом прибутку. Ризиковану інвестицію інвестор вибирає тоді, коли премія за ризик його задовольнить. Під час дослідження та огляду економічної літератури з даного питання можна побачити, що кожен автор наводить власні класифікаційні ознаки інвестиційного ризику. Розглянемо класифікації, які можна зустріти найчастіше: за видами; за сферою прояву; за характером прояву в часі; за ступенем передбачуваності; за джерелами виникнення та видами витрат та багато інших.

Існує безліч видів ризику, що спричинені різними факторами, або які зачіпають інвестиції різного ступеня. Деякі фактори впливають на більшість інвестицій і називаються системними ризиками. Інші ризики, такі як ризики сектора, впливають лише на конкретний сектор економіки. Деякі ризики є специфічними для бізнесу або активів, і називаються несистематичні ризики, або диверсифіковані ризики, оскільки такі ризики можуть бути знижені шляхом диверсифікації інвестицій. Розглянемо детальніше види інвестиційних ризиків.

Види і класифікація

Є кілька основних видів інвестиційних ризиків, які залежать від сфери діяльності підприємства:

·  Економічні інвестиційні ризики. Ступінь небезпеки залежить від багатьох факторів, які можуть вплинути на економічну сторону інвестування і на рентабельність конкретного підприємства. Цей показник залежить від стану економіки держави, циклічності розвитку, ринкової кон’юнктури, податкової, бюджетної і фінансової політики;

·  Технологічні. Даний показник визначається, враховуючи технічні фактори такі, як складність виготовлення продукції, якість обладнання, автоматизація виробничого процесу, впровадження нових технологій;

·  Політичні. Визначається факторами, які впливають на політичні складові – зовнішня політика, свобода слова, сепаратизм, політичний курс держави, тиск органів самоврядування тощо;

·  Соціальні. Визначається факторами, які пов’язані з соціальними питаннями – наявність конфліктів, моральна і матеріальна вигода, наявність знайомств і зв’язків, соціальна напруженість суспільства, прагнення допомагати один одному;

·  Правові. Визначаються такими факторами, як якість системи оподаткування, наявність досконалої правової бази, державних гарантій тощо;

·  Екологічні. Визначаються факторами, що впливають на екологічну обстановку – катастрофи, рівень радіації, екологічні програми, ступінь забруднення навколишнього середовища. Ступінь небезпеки багато в чому залежить від наявності шкідників рослин, захворюваності населення, природних катаклізмів, надзвичайних подій на підприємствах.

Класифікація інвестиційних ризиків:

·  ринкові інвестиційні ризики пов’язані з інфляцією в країні, зміною рівня процентної ставки центрального банку, внесенням змін до податкового законодавства, політичною обстановкою в державі та платоспроможністю населення;

·  неринкові ризики безпосередньо залежать від діяльності самого підприємства та конкретного інвестора. Їх завжди можна мінімізувати, склавши якісну інвестиційну програму і оптимальний набір портфеля.

Крім того виділяють ще інші види ризиків.

Інфляційний ризик являє собою систематичний ризик, що зменшує реальну віддачу через зменшення купівельної спроможності прибутків. Хоча інфляція негативно впливає на більшість прибуткових інвестицій, проте, в деяких випадках інфляція все ж може дати більш високу віддачу.

Ризик зміни процентних ставок знижує врожайність і прибутковість через зміни в процентній ставці, яка переважає. Процентний ризик може вплинути на різні цінні папери по-різному. Ціна облігацій на вторинному ринку, наприклад, змінюється обернено пропорційно до зміни процентних ставок: коли процентні ставки зростають, то ціна облігації падає, і навпаки.

Бізнес-ризик - будь-який ризик, що може призвести до зниження чистих активів підприємства, так і чистого прибутку, що міг би, в свою чергу, знизити прибутковість будь-якого цінного паперу на його основі. Існують бізнес-ризики, що впливають на всі компанії, наприклад, ризик сектору та бізнес-ризики, що впливають лише на конкретну компанію. Наприклад, більш високі іпотечні ставки можуть збільшити бізнес-ризик для нерухомості або будівельних компаній. Однак, навіть такі подібні підприємства можуть мати абсолютно різні ризики, залежно від якості управління і ресурсів, які доступні для бізнесу.

Фінансовий ризик полягає в тому, що підприємство не зможе здійснювати платежі через боргове навантаження. Відсотки і основні суми мають бути оплачені власними коштами, а не позиковими, що може призвести до банкрутства підприємства. Бізнес з великою кількістю боргу, відповідно щодо прибутків, не має великого резерву на непередбачені витрати або має низький рівень прибутку, і може не спрацювати, якщо економіка зіпсується або якщо він стикнеться з будь-яким іншим фактором, що знижує прибуток або збільшує витрати. Операційний ризик являє собою ризик того, що фірма не працює, як має працювати, або не в змозі запобігти ризику, що виникає в бізнесі, як правило, тому що фірма не має достатніх внутрішніх стримувань і противаг.

Податковий ризик полягає в тому, що податковий орган змінює податкові закони, які будуть впливати на інвестиції негативно. Більш високі податки на прибутки від інвестицій зменшують реальну віддачу та можуть знизити ціни на інвестиції на вторинному ринку. Більш високі податки на бізнес знизять свій чистий прибуток, що, як правило, нижче ціни акцій, і може знизити ціни на облігації на вторинному ринку, якщо їх кредитний рейтинг нижчий, внаслідок зниження прибутків.

Ринковий ризик являє собою ризик того, що ринкові умови можуть негативно вплинути на прибутковість інвестицій. Наприклад, ціни на цінні папери залежать від загального попиту і пропозиції, що коливається. Ринковий ризик, як правило, залежить від економічних умов, таких як інфляція, споживчі настрої, або доступність кредиту.

Ризик подій є ризиком, що може вплинути на потенційне повернення інвестицій. В цілому, подієвий ризик є ризик, що впливає на компанію взагалі та її цінні папери, наприклад, програш основного судового процесу або обліковий скандал.

Ризик зміни валютного курсу є ризиком того, що обсяг іноземних інвестицій має негативний вплив змін у валютному курсі.

Нарешті, існує ризик ліквідності. Ризик ліквідності означає, що інвестиції не можуть бути швидко продані за розумною ціною. Нерухомість, наприклад, є неліквідною інвестицією, оскільки її продаж займе багато часу, якщо вона не продається нижче ринкової вартості.

2. Основні підходи та принципи до управління ризиками

Ринкова економіка побудована таким чином, що будь-які рішення суб’єкта господарювання супроводжує певний ризик. Більшою мірою дана особливість стосується інвестиційних рішень, наслідки прийняття яких позначаються на діяльності суб’єкта господарювання протягом досить тривалого часового періоду. Ризики підприємницької діяльності прийнято пояснювати інтенсивністю використання виробничого та фінансового важелів. Якщо ризикованість у банківській діяльності несуть кредитні, процентні та валютні ризики, а у сфері торгівлі – комерційні, то у виробничій діяльності вони доповнюються технічними, маркетинговими та операційними.

За рахунок невизначеності умов інвестиційної діяльності інвестиційний ризик - ймовірність виникнення витрат у вигляді доходу. Прибутковість і ризик, як відомо, є взаємопов’язаними категоріями. Існують такі найбільш загальні закономірності, що відображають взаємний зв’язок між прийнятним ризиком та очікуваною прибутковістю діяльності інвестора: якщо внески більш ризиковані, то прибутковість, як правило, буде більш висока; при зростанні доходу зменшується ймовірність його отримання, в той час, як певний мінімально гарантований дохід може бути отриманий практично без ризику.

У багатьох компаніях фінансовий результат залежить від змін цін на фінансових та товарних ринках. Якщо в компанії весь прибуток переважно залежить від коливання валютних курсів, цін на сировину та процентних ставок, це означає, що компанія значною мірою схильна до фінансових ризиків. У багатьох компаніях важливою складовою частиною фінансового ризику є ризик, пов’язаний зі змінами процентних ставок. У разі зростання ринкових процентних ставок збільшуються витрати на обслуговування цього виду заборгованості (борг у вигляді кредитних зобов’язань зі змінною процентною ставкою). Якщо ж компанія має кредити з фіксованою процентною ставкою, то ризик процентної ставки буде випливати з падіння ринкових процентних ставок. Процес управління ризиком процентної ставки враховує чотири важливі стадії: ідентифікація ризику; вимірювання ризику; управління ризиком; контроль; оцінка ефективності управління ризиками.

Існує певне протиріччя між інвестиційними потребами підприємств та інвестиційними інтересами потенційних інвесторів - прагнення отримати вагомі прибутки при мінімумі внесків. Взаємодія між цими поняттями розкриває внутрішній механізм здійснення інвестиційної діяльності. Даний механізм надає інвестиційному інтересу та інвестиційним потребам рушійну функцію, зокрема, у розвитку виробництва підприємства та суспільства загалом.

Чим вищий рівень інвестиційного потенціалу суб’єкта господарювання та нижчий ризик інвестування в нього, тим вища його інвестиційна привабливість і, як наслідок, тим вища інвестиційна активність даного суб’єкта. Таким чином, можливості суб’єктів господарювання щодо залучення довгострокових джерел фінансування залежать від рівня їх інвестиційної привабливості.

У зарубіжній і вітчизняній економічній науці ще не сформувалася єдина точка зору як на класифікацію, так і на розуміння сутності деяких видів інвестиційних ризиків. Причина полягає в їх різноманітті, а отже, й у складності комплексного або ієрархічного представлення всієї сукупності інвестиційних ризиків. Проте формування такої класифікації є підставою для побудови адекватних моделей оцінки ризику, збільшення прозорості інвестиційних процесів, підвищення ефективності та оперативності механізмів управління ризиками.

Однак, менеджери зможуть ефективно керувати довгостроковими інвестиціями в тому випадку, якщо будуть розуміти природу інвестиційного ризику та його кількісну оцінку. Вагоме місце займають способи і методи безпосереднього впливу на рівень розвитку для того, щоб отримати його максимальне зниження, підвищити безпеку та фінансову стійкість підприємства, на якому інвестиційний проект реалізується.

Кожен інвестор прагне створити якісний інвестиційний портфель, мінімізувати ризик і отримати хороший прибуток. Портфелі високого доходу включають цінні папери, за якими інвестори регулярно отримують певний відсоток від прибутку. Дуже хорошим варіантом є створення комбінованого портфеля, який буде правильно сформований з цінних паперів різних підприємств, що, в свою чергу, максимально виключить можливість втратити вкладених коштів і мінімізує всі ризики.

Принципи управління

Є кілька принципів управління інвестиційними ризиками. Перш за все, необхідно чітко розробити стратегію і розібрати ступінь небезпеки втрати капіталу. Інвестор завжди повинен оцінювати власні можливості і розуміти, чим він може ризикувати для досягнення необхідної мети. Тим, хто не хоче наражатися на небезпеку втрати капіталовкладень, рекомендується вкладати кошти у фінансування тільки низькоризикових проектів з невеликою прибутковістю. Всі грамотні інвестори постійно коригують структуру власного портфеля.

Дуже важливим моментом в управлінні ризиками є розробка інвестиційного плану. Необхідно все так спланувати, щоб фінансування здійснювалося регулярно, наприклад, раз в три місяці. Такий підхід дозволить усереднити вартість придбання активів.

Аналіз і оцінка небезпеки втрати капітала

Кожен інвестор обов’язково аналізує проекти і програми, а також виконує оцінку інвестиційних ризиків, щоб захистити себе від можливості неотримання очікуваного прибутку. Оцінюючи ступінь небезпеки неотримання очікуваних результатів, варто звернути увагу не тільки на основні види ризиків. Рекомендується ознайомитись з документацією проекту і виявити неточності і помилки. Необхідно поцікавитися рівнем кваліфікації співробітників компанії та досвідом роботи.

Можна здійснити експертний метод оцінки, що передбачає проведення аналізу кількома експертами, кожен з яких буде працювати за певним видом ризику. Розглянувши оцінки всіх експертів завжди можна прийти до об’єктивного рішення.

Основні методи зниження ризиків:

- купівля інструментів з низьким ризиком кредитування, таких як казначейські облігації або інші цінні папери;

-  купівля інструментів з високою ліквідністю;

-  диверсифікація інвестиційного портфеля;

-  захист інвестиційного портфеля від несприятливої зміни цін тощо.
Також існує перелік загальноприйнятих прийомів та рекомендацій щодо нейтралізації або зниження ризику:

 -  уникнення ризику;

 -  лімітування концентрації ризику;

 -  розподіл ризиків; самострахування;

 -  страхування проектних ризиків спеціальними страховими компаніями;

-  інші методи внутрішньої нейтралізації проектних ризиків.

3. Оцінка інвестиційного ризику

При управлінні проектами важливо вчасно звернути увагу на визначення ризику в процесі оцінки доцільності прийняття тих чи інших рішень. Метою аналізу ризику є надання потенційним партнерам необхідної інформації та даних для прийняття рішень про доцільність участі в проекті та розробки заходів по захисту від можливих фінансових втрат.

Організація робіт по аналізу ризиків може виконуватися у такій послідовності: 1. Підбір досвідченої команди експертів. 2. Підготовка спеціальних запитань та зустрічі з експертами. 3. Вибір техніки аналізу ризику. 4. Встановлення факторів ризику та їх значимості. 5. Створення моделі механізму дії ризиків. 6. Встановлення взаємозв’язку окремих ризиків та сукупного ефекту від їх дії. 7. Розподіл ризиків між учасниками проекту. 8. Розгляд результатів аналізу ризиків, частіше всього у вигляді звіту.

Аналіз ризиків поділяють на два види: кількісний та якісний. Кількісний аналіз ризику повинен дати можливість визначити число та розміри окремих ризиків та ризику проекту в цілому. Якісний аналіз визначає фактори, межі та види ризиків. Для аналізу ризику використовують метод аналогії, метод експертних оцінок, розрахунково-аналітичний метод та статистичний метод. Метод аналогій передбачає використання даних по інших проектах, які вже виконані. Цей метод використовується страховими компаніями, які постійно публікують дані про найбільш важливі зони ризику та понесені витрати. Експертний метод, відомий як метод експертних оцінок, стосовно підприємницьких проектів може бути реалізований шляхом вивчення думок досвідчених керівників та спеціалістів. При цьому, доцільно встановити показники найбільш допустимих, критичних та катастрофічних втрат, маючи на увазі як їх рівень, так і ймовірність. Розрахунково-аналітичний метод базується на теоретичних уявленнях, хоча прикладна теорія ризику добре розроблена лише для страхового та грального ризику.

Статистичний метод спочатку використовувався в системі ПЕРТ (РЕRТ) для визначення очікуваної тривалості кожної роботи та проекту в цілому. Останнім часом, найбільш застосовуваним став метод статистичних випробувань (метод «Монте-Карло»). До переваг цього методу належить можливість аналізувати та оцінювати різні шляхи реалізації проекту. Розглядаючи питання методики визначення ризику, слід звернути увагу на те, що початковим пунктом в аналізі ризику проекту є встановлення невизначеності, притаманної грошовим потокам проекту. Цей аналіз можна проводити декількома шляхами, від неформального судження до комплексних економічних та статистичних аналізів, що включають самостійні підрахунки до великомасштабних комп’ютерних моделей.

Зупинимося на таких методиках визначення ризику проекту:

1. Аналіз чутливості реагування. Ми знаємо, що більшість змінних, які визначають грошові потоки проекту, базуються на ймовірності розподілу, а отже, точно не відомі. Також ми знаємо, що більшість їх змінна у ключовій вхідній змінній величині (такій, як обсяг продажу) зумовлює чисту теперішню вартість (ЧТВ) проекту змінюватися. Метод ЧТВ базується на методології дисконтування грошових потоків. Для застосування цього підходу ми використаємо такі етапи: 1. Знаходимо теперішню вартість кожного грошового потоку, включаючи як прибутки, так і витрати, дисконтовану на вартість капіталу. 2. Сумуємо ці дисконтовані грошові потоки, і отриманий результат визначимо як чисту теперішню вартість проекту. Якщо ЧТВ>0, то проект доцільно прийняти. У протилежному випадку від нього слід відмовитися.

2. Аналіз сценарію. Методика аналізу ризику розглядає чутливість реагування ЧТВ до змін у ключових змінних величинах та можливий інтервал значень цих змінних. При цьому, економіст відбирає «поганий» набір обставин (низька ціна продажу, низький обсяг продажу, високі змінні витрати на одиницю тощо), базовий та «добрий». Потім розраховуються ЧТВ при поганих і сприятливих обставинах і порівнюються з очікуваною ЧТВ або ЧТВ у базовому випадку.

3. Визначення точки беззбитковості. Даний показник характеризує обсяг продажу, при якому виручка від реалізації продукції збігається з витратами виробництва. Показник розраховується як на основі графічного методу, так і за математичною формулою. При визначенні даного показника витрати на виробництво продукції поділяються на умовно-постійні (Вп) та змінні (Вз). 

Математично беззбиткове виробництво визначається таким
чином: кількість одиниць продукції V, яку потрібно виробити та
продати, щоб повністю покрити річні постійні витрати Cf за цієї
продажної ціни одиниці продукції Ps та перемінних питомих ви-
тратах Cv , або:
(Ps – Cv) · V = Cf , або V = Cf / (Ps – Cv), (8.19)
де Ps — ціна одиниці продукції;
Cv — перемінні витрати на одиницю продукції;
V — кількість одиниць випущеної продукції;
Cf — річні постійні витрати.

О = , де О - точка беззбитковості, од.; Вп - постійні витрати (не змінюються при зміні обсягу виробництва) на всю програму проекту, грн.; Ц - ціна одиниці продукції, грн.; Вз - витрати змінні (змінюються прямо пропорційно обсягу виробництва) на од., грн.

4. Дерево рішень. Для побудови «дерева рішень» аналітик визначає склад і тривалість фаз життєвого циклу проекту; виділяє ключові події, які можуть вплинути на подальший розвиток проекту, та можливий час їх настання; аналітик обирає всі можливі рішення, які можуть бути прийнятими в результаті настання кожної із подій, та визначає ймовірність кожного із них. Останнім етапом аналізу даних для побудови «дерева рішень» є встановлення вартості кожного етапу здійснення проекту (вартості робіт між ключовими подіями) в поточних цінах. На основі даних будується «дерево рішень». Його вузли представляють ключові події, а стрілки, що їх поєднують, - перелік робіт по реалізації проекту.

5. Метод «Монте-Карло». Цей метод базується на використанні імітаційних моделей, які дозволяють створити певну кількість сценаріїв, що узгоджуються із заданими обмеженнями по конкретному проекту. На практиці даний метод можливо застосовувати лише з використанням комп’ютерних програм, які дозволяють описати прогнозні моделі і розрахувати велику кількість можливих сценаріїв. Як прогнозн і моделі виступають математичні залежності, отримані при розрахунку показників економічної ефективності. Повинні бути якомога точно виявлені всі змінні, що впливають на кінцевий результат, з описом ступеня цих залежностей.

4. Основні методи управління ризиками

Страхування

Сьогодні більшість інвесторів намагаються себе максимально убезпечити і оформляють страхування інвестиційних ризиків. У будь-якого є можливість застрахувати свої капіталовкладення від всіх стандартних видів ризику:

·  Від втрати прибутку. У разі зриву поставок або зупинки виробництва буде виплачена компенсація;

·  Від втрати права власності. У разі рейдерського захоплення або іншої причини втрати власності виплачується компенсація;

·  Від поломки обладнання. Відразу варто відзначити, що застрахувати від поломок і неправильної експлуатації можна тільки професійне сучасне обладнання;

·  Від відповідальності керівників. У разі несумлінного виконання керівниками своїх посадових обов’язків виплачується компенсація.

Розглянемо один приклад інвестиційного ризику. Інвестор вкладає власні гроші у фінансування будівництва житлового комплексу. Даний проект передбачає придбання земельної ділянки, закупівлю будівельних матеріалів, оплату податків, виплату заробітної плати працівникам тощо. Прибуток буде отриманий від реалізації житлових площ. Для того щоб проаналізувати цей проект, можна помножити кількість квадратних метрів на їх мінімальну вартість на ринку нерухомості і з отриманої суми відняти всі передбачувані витрати. Сума, що залишилася буде передбачуваним чистим прибутком, який дозволить в якійсь мірі оцінити ступінь ризику.

Рівень ризику залежатиме від того, чи пов'язаний бізнес із добре освоєною галуззю діяльності. Залежно від надійності інвестованої справи рівень ризику може бути високим, середнім або низьким.

Визначити рівень ризику можна шляхом порівняння ризикованості вкладів у ту чи іншу справу. Наприклад, менш ризиковано мати справу з відомими фірмами, підприємствами, в яких справи йдуть добре, або відкривати бізнес у добре освоєній галузі, з забезпеченим ринком збуту. Шанси повернути інвестиції, вкладені у надійні компанії, значно вищі, ніж вкладеш у невідомі фірми. Значно легше прогнозувати доходи від менш ризикованих компаній (бізнесу), і навпаки, заняття ненадійним бізнесом чи співробітництво з невідомими фірмами є ризикованим, оскільки доходи від них можуть бути несталими. Таким чином, рівень доходу (ставка дисконту) нижчий у надійній справі, а інвестування ризикованої справи вимагає більшої компенсації за ризик.

Фактор часу також значно впливає на рівень ризику. Готівка для інвестора важливіша, ніж гроші у майбутньому. Коли інвестор вкладає свій капітал у певний бізнес, він завжди ризикує або відчуває непевність, що капітал у майбутньому принесе очікуваний прибуток. І чим триваліший термін вкладу, тим більший ризик, тобто ризик є зростаючою функцією часу. Щоб примусити інвестора надовго розлучитися із своїми грошима, потрібно його переконати, що він отримає добру компенсацію. Інвестор повинен одержати винагороду за те, що взяв на себе ризик часу.

Коли гарантовано, що інвестиції не завдадуть збитків і вкладаються на дуже короткий період, їх називають безпечними.

Таким чином, рівень ризику можна поділити на безпечну ставку і премію за ризик, пов'язаний із фактором часу.

Безпечна ставка — це відсоткова ставка, що сплачується за неризиковані активи або ті, що мають гарантований дохід. Вона і є критерієм для оцінки ризикованості інших активів.

Премія за ризик — це необхідна норма доходу понад безпечний дохід на капітал. Про це свідчить практичний досвід. Премія за ризик на цінні папери з багаторічним терміном погашення завжди вища за премію на ті цінні папери, що випускаються на рік.

Застосування якісних методів в інвестиційному аналізі, обумовлено наступними причинами: суб'єктність досліджуваних явищ або характеристик; відсутність або нестача необхідної інформації; неможливість аналізу об'єктивних і прийнятних методів; відсутність об'єкта дослідження (які повинні бути створена в ході реалізації проекту).

Експертний аналіз ризиків застосовується зазвичай на початкових етапах проекту (в період інвестиційної фази), якщо обсяг вихідної інформації є недостатнім для кількісної оцінки. Перевагами експертного аналізу ризиків є вимога точних вихідних даних і спеціалізованих програмних засобів для оцінки можливості розрахунку ефективності проекту і відносна простота розрахунку. Головними недоліками є труднощі в залученні незалежних експертів і суб'єктивність оцінок.

Аналіз виявлення потенційних зон ризику базується на припущенні, що перевитрати коштів можуть бути викликані за рахунок: 1) первісної недооцінки проекту в цілому або його окремих фаз та складових; 2) зміни меж проектування, обумовлених непередбаченими обставинами; 3) відмінності продуктивності машин і механізмів та продуктивності проекту; 4) збільшення вартості проекту в порівнянні з первісної вартістю через інфляцію або зміни податкового законодавства.

Кількісні методи оцінки інвестиційних ризиків включають методи теорії ймовірностей та математичної статистики, а також економічні і статистичні методи.

З метою оцінки стійкості та ефективності проекту в умовах невизначеності рекомендується, щоб використовувалися наступні методи оцінки інвестиційних ризиків:

Метод аналогій - Полягає в аналізі всіх наявних даних, які є в розпорядженні підприємства, що стосуються здійснення аналогічних проектів з метою розрахунку ймовірності втрат. Значну роль при цьому відіграє банк інформації про всі реалізовані проекти, який створюється на основі їх оцінки уже після завершення. Найбільш широко метод аналогій застосовується при оцінці ризику проектів, які часто повторюються, наприклад, в будівництві.

Методи коригування ставки дисконту з поправкою на ризик - Дозволяє за рахунок збільшення ставки відсотка на величину надбавки за ризик (премія за ризик) врахувати фактори ризику при розрахунку ефективності проекту.

Метод зміни грошового потоку - Грошовий потік коригується та очищається від ризику за допомогою коефіцієнтів зниження, які являють собою ймовірність появи гарантованого грошового надходження. Проект, в якого відкоригований грошовий потік має найбільшу NPV, вважається найменш ризикованим.

Метод критичних значень (метод варіації параметрів) - Базується на знаходженні таких значень змінних чи параметрів проекту, які приводять величину відповідного критерію ефективності до граничного його значення.

Аналіз чутливості - Це метод, точно показує, наскільки змінюється NPV і IRR у відповідь на певну зміну однієї вхідної змінної при тому, що всі інші умови не змінюються. Дозволяє фрагментувати визначені вихідні величини і проводити самостійне дослідження кожної із складових частин вихідної величини, що визначає різноманіття підходів у проведенні аналізу чутливості.

Аналіз сценаріїв розвитку - Це метод аналізу ризику, який розглядає як чутливість NPV до змін ключових змінних, так і спектр можливих значень змінних. Дозволяє оцінити вплив на проект можливої одночасної зміни декількох змінних через вірогідність кожного сценарію. Цей вид аналізу може виконуватися як за допомогою електронних таблиць, так і з застосуванням спеціальних комп'ютерних програм, які дозволяють використовувати методи імітаційного моделювання.

Метод дерева рішень - Метод ситуаційного аналізу, сутність якого полягає у процедурі прийняття управлінських рішень з погляду оцінки рівня ризику з певного питання, яке виникає в результаті реалізації будь-яких проектів. Метод дерева рішень передбачає графічну побудову різних варіантів дій, які можуть бути здійснені для вирішення існуючої проблеми.

Метод Монте-Карло або метод імітаційного моделювання - Він об'єднує аналіз чутливості та аналіз розподілів ймовірностей вхідних змінних. Моделювання вимагає потужної системи програмного забезпечення, в той час як аналіз сценаріїв можна провести на комп'ютері в середовищі електронних таблиць.

Методи оцінки інвестиційних ризиків, в першу чергу, ділять цю аналітичну процедуру на якісну та кількісну оцінку. Для кожного з названих методів діють свої принципи реалізації, які дозволяють у повній мірі охарактеризувати аналізований ризик і підготуватися до прийняття рішення про заходи з реагування на ймовірні загрози.

Головна мета якісного аналізу ризику визначення факторів ризику, а також встановлення потенційної області ризику. Кількісний аналіз ризику чисельне визначення розмірів окремих видів ризику та інвестиційного ризику проекту в цілому. Кількісний аналіз проводиться з використанням різних методів, а саме: аналіз чутливості, метод Монте-Карло, метод експертних оцінок тощо. Тобто, керуючись цими знаннями, інвестор обирає той метод, який вважає найбільш доцільним для проекту.

Комбінований метод полягає в об’єднанні декількох методів або їх елементів.