Лекція 1.1. Сказ

1. Сказ

Сказ (rabies) – гостра інфекційна хвороба всіх теплокровних, що належить до групи вірусних зоонозів і розвивається внаслідок укусу або ослинення хворою твариною, характеризується енцефаломієлітом, що призводить до паралічів і смерті, надзвичайно високою агресивністю, проявами різкого збудження рухових центрів, судоми м'язів глотки і дихальних м'язів з наступним їх паралічем і слинотечею. Сприйнятливі домашні та дикі тварини всіх видів, а також людина.

Сказ поширений майже на всіх континентах і має панзоотичний характер. При цьому половина від загальної кількості всіх спалахів сказу, зареєстрованих у світі, припадає на Європу, чверть – на Африку, 11% – на Азію і 12 – на Америку. Хворобу не реєструють лише в Австралії, Великобританії та Японії.

1.1. Збудник

Збудник сказу – нейротропний вірус, що належить до роду Lissavirus, родини Rhabdoviridae. Збудник сказу – нейротропний, РНК- вмісний вірус, що відноситься до родини Rhabdoviridae, роду Lyssavirus, порядку Mononegavirus. Рід Lyssavirus (від грец. lyssa – сказ) вміщує 7 генотипів вірусу сказу (Rabies virus, Mokola virus, Logos bat virus, Duvenhage virus, European bat lissa virus 1, European bat lissa virus 2, Australian bat lissa virus).

Вірусний геном має вигляд несегментованої одноланцюгової негативно-спіральної РНК, що кодує 5 головних білків. Віріони вірусу сказу мають кулеподібну форму. Їх довжина 100–430 нм, діаметр – 45–100 нм. На зовнішній поверхні вірусної частинки є виступи у вигляді шипів довжиною 10 нм, які прикріплені до двошарової ліпідної оболонки.

Зовнішня оболонка вірусу складається з чотирьох головних компонентів. Компонент з найбільшою молекулярною масою – глікопротеїд, що утворює вирости вірусної оболонки. Другий за молекулярною вагою – поліпептид, що відповідає протеїну вірусного нуклеокапсиду. Третій та четвертий протеїнові компоненти утворюють вірусну мембрану. Всі структурні білки вібріону складаються з 1850 молекул. Вірусна частинка містить 74% протеїну, 1% РНК, 22% ліпідів та 3% вуглеводів.

Оболонка вірусу складається з двох шарів: зовнішнього – рихлого та внутрішнього – щільного.

Глікопротеїн та нуклеопротеїд – це головні антигени вібріону (глікопротеїн – вірусна оболонка; нуклеопротеїд – внутрішня).

Глікопротеїн індукує утворення віруснейтралізувальних антитіл та визначає розвиток імунітету у тварин. Він також є мішенню для Т-хелперів та цитотоксичних Т-клітин в імунних реакціях разом з N- та М1-білками.

Вірус розмножується в тканині мозку теплокровних тварин (рис. 21).

Рис. 21. Модель вірусу сказу

(Canine and feline infectious diseases / Jane E. Sykes // 2014 by Saunders – 924 p.)

Відомі два варіанти вірусу сказу: вуличний (дикий), що циркулює в природних умовах серед диких тварин, і фіксований, отриманий Л. Пастером при численних пасажах на кролях. Фіксований вірус використовують як вихідний матеріал для виготовлення антирабічних вакцин.

З лабораторних тварин до вірусу сказу чутливі кролі, білі миші, морські свинки при інтрацеребральному та парентеральному зараженні.

Вірус сказу стійкий до низьких температур, залишаючись стабільним упродовж кількох діб за температури 0–4°С, кількох років за – 70°С та в ліофілізованому стані. У слині, що виділяється хворою твариною, зберігається до 24 год, та протягом 2–3 тижнів у гниючому трупі. У поверхневих шарах ґрунту може зберігатися протягом 2–3 міс. Миттєво руйнується під дією кип'ятіння та за температури 70°С. Під дією сонячних променів за температури 5–6°С інактивується через 5–7 днів, за 16–18°С – за 3–4 доби, 37°С – через 40 год, за ультрафіолетового опромінення через 5–10 хв, під час висушування через 10–14 діб. Вірус нестійкий до дії дезінфектантів – 1–5% розчини формаліну знезаражують його за 5 хв, 5% розчин фенолу за 5–10 хв, 1% перманганату калію за 20 хв, 3–5% розчин соляної кислоти за 5 хв, 10% розчин йоду за 5 хв.

1.2. Епізоотологічні дані.

Молоді тварини чутливіші, ніж дорослі. Всі заражені тварини захворюють і гинуть. Вірус сказу передається головним чином через слину при укусах або обслиненні (вірус міститься в слинних залозах 54–90% тварин, що загинули від сказу).

Розрізняють два типи сказу – міський (урбанічний чи вуличний), коли захворювання спостерігається в містах і селах, а джерелом збудника інфекції є хворі безпритульні собаки й коти, і лісовий, коли інфекція поширюється в природному осередку, часто на великому лісовому просторі, а джерелом збудника хвороби є дикі м'ясоїдні хижаки (лисиці, вовки, рисі, борсуки, куниці, тхори, песці, єнотовидні собаки), їжаки, білки хворі або латентно інфіковані.

Лисиця є біогосподарем, у популяції якої рабдовірус може підтримуватися невизначено довго. Додаткові господарі включаються до епізоотичного ланцюгу спорадично. При лісовому сказі більша кількість лисиць (40–80%) переживає інфекцію за рахунок “нелетального” вірусу. Захворювання у лисиць може перебігати хронічно або латентно, забезпечуючи персистенцію вірусу в природних умовах. Причиною циклічності епізоотій сказу є зміна щільності популяцій червоної лисиці, пов’язана з утратами від сказу та швидкістю компенсації цих втрат. Найбільш типовими для лісового сказу є трирічні цикли.

В Україні останнім часом загальною тенденцією захворюваності на сказ стало переважання його прояву серед диких тварин, собак і котів, які стають основним джерелом збудника для людини та сільськогосподарських тварин, насамперед великої рогатої худоби.

1.3. Патогенез.

Вірус сказу попадає в організм під час укусу або ослинення хворою твариною.

Вхідними воротами для нього є рани, подряпини на шкірі, рідше слизові оболонки.

Патогенез рабічної інфекції умовно поділяють на 3-и фази:

1) екстра-невральна – без видимого розмноження вірусу в місці інокуляції;

2) інтра-невральна – доцентрове поширення інфекції;

3) дисемінації вірусу по всьому організму, супроводжується клінічними ознаками хвороби і закінчується, як правило, загибеллю.

Із місця інокуляції вірус переміщується до центральної нервової системи, де фіксується в клітинах головного мозку, а також до спинного мозку, де локалізується в поперековій частині та симпатичних вузлах. Ураження нервових клітин цих відділів призводить до підвищення рефлекторної збудливості, а пізніше до розвитку паралічів. Подразнення вегетативної нервової системи призводить до підвищеного слиновиділення і пітливості. Підвищена збудливість вегетативних центрів гіпоталамуса, довгастого мозку, підкоркових вузлів зумовлює збудження, судоми.

З центральної нервової системи вірус по нервових волокнах проникає у слинні залози і виділяється зі слиною. Внаслідок репродукції вірусу в клітинах головного мозку виникають запальні й дегенеративні процеси, що зумовлюють підвищену рефлекторну збудливість і агресивність тварини, паралічі та судоми. Загибель тварини настає внаслідок паралічу дихальних м'язів.

1.4. Клінічні ознаки.

Інкубаційний період сказу у собак і котів триває від 14 днів до 6 місяців, в окремих випадках навіть до одного року. Але частіше – 6–12 тижнів.

У цей період відбувається розмноження і поширення вірусу в організмі. Зовні це ніяк не проявляється. Вірус від місця укусу поширюється по оболонках нервових волокон до центральної нервової системи, а звідти знову ж по нервах – до периферичних органів, зокрема до слинних залоз.

З появою вірусу в слині тварина стає заразною, хоча зовнішні ознаки сказу можуть з'явитися лише через 7–10 днів. Ці самі 7–10 днів найбільш небезпечні

Виділяють три форми сказу у собак і котів: буйна (агресивна), тиха (паралітична) і атипова.

Буйна форма – у початковій стадії, що триває 1–4 дні, виявляється змінами поведінки тварини (рис. 22, 23).

Вона стає млявою, апатичною, не виконує команд, ховається від людей, погано їсть. Часто навпаки, буває надмірно ласкавою, постійно треться об ноги господаря (така поведінка особливо характерна для котів). Вже в цій стадії спостерігається рясне слиновиділення.

Рис. 22. Буйна форма у котів

(http://bnbnews.com.ua/news)

Рис. 23. Буйна форма у собак

(http://ukranews.com/news/64237.---.uk)

У наступні 2–3 дні тварина стає збудженою, гризе неїстівні предмети, намагається втекти. З’являється агресивність. Собака може нападати на людей та на інших тварин, може навіть укусити свого господаря. Через параліч м’язів глотки і гортані собака не може пити води, нижня щелепа відвисає, язик вивалюється. З рота витікає густа і часто піниста слина. Коти ж на цій стадії хвороби можуть бути надмірно полохливими і намагаються сховатися в затишних місцях, де і гинуть.

У фінальній стадії, що триває 2–4 дні, переважають паралічі. Спочатку уражаються задні кінцівки, потім тулуб і передні кінцівки.

До кінця хвороби спостерігається надмірне виснаження. Загибель тварини настає через 6–11 днів після появи перших ознак сказу.

Для паралітичної форми характерна відсутність збудження і агресивності. Після початкових явищ млявості і апатії швидко розвиваються паралічі і за 2–4 дні тварина гине.

Атипова форма в останні роки спостерігається все частіше. Ця форма відрізняється великою тривалістю (від 2 тижнів до 3 місяців) і відсутністю або слабкою виразністю звичайних симптомів. Проявляється ознаками ураження травної системи (блювота, кровавий пронос) і нервової системи (різної вираженості і локалізації паралічі на тлі загальної депресії).

1.5. Патолого-анатомічні зміни.

При сказі не специфічні. Трупи тварин виснажені, на шкірі можуть бути сліди укусів, незагоєних ран. При розтині виявляють крововиливи, гіперемію слизових оболонок ротової порожнини, набряк язика. Шлунок зазвичай порожній, іноді містить сторонні предмети. Слизова оболонка травного каналу набрякла, з крововиливами різного розміру й форми. Оболонки мозку також набряклі й гіперемовані. Кров темно-червоного кольору, не згортається. Під час гістологічного дослідження головного й спинного мозку виявляють осередки дисемінованого негнійного енцефаломієліту. Надзвичайно важливе діагностичне значення має знаходження в цитоплазмі нейронів специфічних ацидофільних включень – тілець Бабеша-Негрі з базофільною зернистістю, які у 65–85% випадків дають змогу виявити захворювання на сказ.

1.6. Діагностика.

Попередній діагноз ставлять враховуючи анамнез, епізоотичну ситуацію та інші епізоотологічні показники, а також клінічні ознаки і патологічні зміни. Уточнюють діагноз лабораторними дослідженнями, для чого в лабораторію ветеринарної медицини надсилають спеціальним посланцем голову або мозок у відповідній, непроникливій для рідин упаковці. У лабораторії проводять мікроскопію мазків – відбитків з відділів головного мозку методом МФА на виявлення рабічного антигену, запроваджують культуральний метод виділення вірсу з подальшою його ідентифікацією методом МФА та біопробою на мишах. Біопробу ставлять на білих мишах, яких заражують інтрацеребрально. Мозок загиблих мишей досліджують методом МФА. Дослідження на сказ проводять згідно з Національним стандартом України «Методи діагностики сказу», ДСТУ 7053:2009 від 2009 року. Тільки у випадку негативних результатів усіх цих досліджень можна виключити діагноз сказу у тварин.

Раніше з метою діагностики сказу застосовували комбінацію різних методів діагностики.

1. Імунофлюоресценція зрізів головного мозку для виявлення вірусного антигену (рис. 24). Результати тестування отримують через 2–3 години, високий ступінь точності добре корелюється із зараженням мишей.

Рис. 24. Імунофлюоресценція зрізів головного мозку

(http://www.scielo.br)

2. Гістологічне дослідження зразків головного мозку для виявлення специфічних тілець Негрі (рис. 25). Результати отримують через 2-а дні, проте точність становить лише 40–50%, особливо в тому випадку, якщо тварина гине. Фіксовану у формальдегіді тканину головного мозку, можуть також досліджуватися за допомогою імунофлюоресцентного аналізу, якщо її зазделегідь оброблено трипсином.

Рис. 25. Тільця Бабеша-Негрі

(http://intranet.tdmu.edu.ua/data/cd/infect_desease/html/Skaz/Skaz.htm)

3. Експериментальне зараження мишей проводять інтрацеребрально суспензією з тканин головного мозку і здійснюють спостереження протягом 28 днів до загибелі: якщо було заражено достатню кількість мишей, час спостереження може бути зменшено за допомогою умертвіння мишей через певні інтервали та обстеження їх мозку за допомогою імунофлюоресцентного аналізу.

1.7. Диференційна діагностика.

Сказ слід диференціювати з хворобою Ауєскі, чумою.

Хвороба Ауєскі – гостре інфекційне захворювання, яке спричиняється вірусом з групи Herpes і нагадує сказ тварин. При хворобі Ауєскі виявляють розчухування, не буває агресивності, збочень в апетиті, паралічів нижньої щелепи. У клітинах головного мозку відсутні тільця Бабеша-Негрі. Гострий менінгоенцефаліт характеризується спорадичністю, відсутністю укусів, а також специфічних тілець-включень.

Чума відрізняється високою контагіозністю, тривалим перебігом хвороби, наявністю кон'юнктивітів і ринітів. Немає агресивності, не буває паралічів м'язів нижньої щелепи. Можливе видужування хворих тварин.

Диференційна діагностика охоплює токсоплазмоз, інфекцію центральної нервової системи, неоплазії, травму, дефіцит тіаміну, чужорідні тіла в ротовій порожнині і глотці, а також отруєння такими речовинами, як свинець, хлорорганічні сполуки, бензойна кислота або стрихнін.

1.8. Лікування

Лікування тварин не проводять. Хворих і підозрюваних щодо захворювання на сказ тварин негайно знищують за винятком випадків, коли були покусані люди або тварини. В такому разі підозрілих щодо захворювання на сказ тварин ізолюють для спостереження впродовж 10 діб. Трупи загиблих чи вбитих тварин спалюють або утилізують.

1.9. Імунітет.

Для активної імунізації собак і котів запропоновано суху антирабічну фенолвакцину, Рабістар. У неблагополучних і загрозливих щодо сказу місцевостях вакцину вводять підшкірно собакам у дозі 2 мл, котам – 1 мл. Імунітет настає через 14–30 діб після вакцинації і триває понад 6 міс. після ревакцинації – до 2 років.

1.10. Профілактика

Профілактика сказу передбачає комплекс заходів боротьби з епізоотіями природного і міського типу

Боротьба з епізоотіями природного типу має бути спрямованою на регулювання кількості тварин, що є резервуаром сказу (вовки, лисиці, єнотові собаки, шакали та ін.). Запобігання епізоотіям сказу міського типу полягає в обов'язковій реєстрації собак і котів, ліквідації безпритульних тварин, профілактичній імунізації, санітарно-ветеринарній пропаганді.