Лекція 1.4. Чума

1. Чума

Чума собак (хвороба Карре, інфекційна катаральна лихоманка собак) – гостра контагіозна хвороба, яка характеризується гарячкою, катаральним запаленням слизових оболонок органів дихання, травлення й сечовиділення, а також ураженням центральної нервової системи, очей та шкіри.

1.1. Історична довідка.

Чума відома з часу одомашнення собак. У працях Арістотель її описав як ангіну. Чуму м’ясоїдних виявлено в Європі в другій половині XVIII століття. У 1762 році зареєстровано в Криму під назвою “кримська хвороба”. Вірус чуми собак вперше був виявлений французьким вченим Карре в 1905 р., вірусну природу хвороби довели Данкін і Лейдлоу в 1926 році. Захворювання реєструється в усіх країнах світу.

1.2. Збудник хвороби

Збудник хвороби – РНК-геномний пантропний вірус з родини Paramyxoviridae, роду псевдоміксовірусів (морбілівірус). Віріони поліморфні, найчастіше сферичної форми, діаметром 115 – 160 нм, вкриті поверхневою гліко-протеїдною оболонкою з виступами завдовжки 8 – 10 нм (рис. 41).

Рис. 41. Paramyxovirus. Електронна мікроскопія

(hpp://dspase.library.uu.nl)

В організмі хворих тварин вірус у високих титрах виявляється в крові, кістковому мозку, лімфатичних вузлах, плевральному та перитонеальному ексудатах, носових виділеннях. Добре розмножується в курячих ембріонах, первинних культурах клітин нирок собак, тхорів і кролів.

Вірус відносно стійкий у зовнішньому середовищі: за температури –200С залишається життєздатним в органах загиблих собак упродовж 6 місяців, у носовому слизі – 1–2 місяці, у крові – 3 місяці. За плюсових температур не змінює своє активності у фекаліях та носових виділеннях 7–11 діб, за температури –100С – кілька місяців, у ліофілізованому стані – понад рік. Інактивується за температури 600С через 30 хвилин, при 1000С – миттєво, під дією сонячного світла – через кілька годин, ультрафіолетового опромінення – 30 хвилин. Руйнується 2% розчином формаліну або фенолу впродовж кількох годин.

1.3. Епізоотологічні дані.

У природних умовах до чуми найбільш сприйнятливі собаки, лисиці, норки, єноти, стійкіші – песці, вовки, шакали, койоти, леопарди, рисі, леви, гієни, ведмеді, борсуки, ласки, видри, куниці, тхори. Захворювання можливе в будь-якому віці, однак частіше хворіють молоді тварини – собаки віком від двох місяців до одного року.

Резервуаром вірусу чуми у природі є дикі м’ясоїдні тварини та бродячі собаки. Джерелом збудника інфекції є хворі на чуму тварини, що виділяють вірус із витіканннями з очей і носа, слиною, калом, сечею, а також перехворілі тварини-вірусоносії впродовж 3-ох місяців після одужання.

Для чуми характерні 2-а способи зараження: оральний і аерогенний. Зараження собак відбувається за прямого чи непрямого контакту з хворими або перехворілими тваринами, через інфіковані об'єкти зовнішнього середовища (корми, вода, повітря, виділення хворих тварин і різні предмети догляду за ними). Механічними перенощиками збудника хвороби можуть бути птахи, гризуни, комахи, люди.

Захворювання реєструють впродовж усього року, однак частіше навесні та восени. Проходить у вигляді спорадичних випадків, ензоотій та епізоотій, що визначається рівнем імунітету у сприйнятливих тварин, величиною популяцій, частотою контактів серед диких звірів, умовами утримання та повноцінністю годівлі. Чума собак нерідко ускладнюється секундарною мікрофлорою (сальмонели, пастерели, коки) або супроводжується інфекційним гепатитом та парвовірусною інфекцією. У разі спалаху чуми серед неімунних тварин захворювання може сягати 90%, летальність – 60–80%. За штучного зараження до вірусу чуми собак сприйнятливі кошенята і кролі. Колостральний імунітет запобігає захворюванню протягом двох тижнів після відлучення цуценят від матері. Реєструють поодинокі випадки захворювання в підсисний період у тих випадках, коли цуценят утримують у поганих зоогігієнічних умовах.

Сприйнятливість до чуми залежить і від породи: більш стійкі до захворювання бездомні, а також тер’єри, ерделі, менш стійкі собаки культурних порід – німецька і південно-руська вівчарки, сибірська лайка, мисливські та декоративні собаки. Також сприяють захворюванню у собак – наявність глистної інвазії, відсутність моціону, інбридінг, авітаміноз, холодна сира погода.

1.4. Патогенез.

Первинне проникнення вірусу відбувається зазвичай через слизові оболонки, де він розмножується, а потім з кров'ю і лімфою розноситься по всьому організму, викликаючи численні патологічні зміни в різних органах і тканинах. При цьому спостерігається всеохопне ураження найбільш важливих систем організму: дихальної, імунної, кровоносної, лімфатичної, нервової, травної, ендокринної. Таким чином, чуму собак необхідно розглядати як полісистемну хворобу всього організму, а не окремих систем і органів.

При чумі у хворих тварин спостерігають значні ураження лімфатичної тканини і відповідно виснаження імунної системи. Чума собак нерідко проявляється в асоціації з іншими збудниками хвороб: аденовірозом, корона- і парвовірусним ентеритом, інфекційним гепатитом та ін. При важких формах чуми спостерігаються секундарні бактеріальні інфекції (коки, сальмонели та ін.).

1.5. Клінічні ознаки.

Інкубаційний період – 3–7 днів, хоча в окремих випадках може досягати 2–3 місяців. Для чуми собак характерна досить різноманітна клінічна картина хвороби, обумовлена багатьма факторами: вірулентністю (ступенем патогенності) даного штаму збудника, наявністю або відсутністю асоційованих і вторинних інфекцій, а також фізіологічними особливостями заражених тварин (станом імунної системи, наявністю в організмі інших патологічних чинників, зокрема незаразних хвороб тощо). У першу чергу, при чумі уражаються слизові оболонки верхніх дихальних шляхів, травної системи, очей, що викликає гострі катаральні запалення і лихоманку.

Чума може протікати надгостро (блискавично), гостро, підгостро, хронічно, а також типово і атипово.

Надгострий перебіг хвороби характеризується раптовим підвищенням температури тіла до 40–41°С, значним пригніченням, відмовою від корму, гострим ринітом та кон'юнктивітом. Потім різко настає коматозний стан, і тварина гине на 2–3 день.

Гострий і підгострий перебіг хвороби триває 2–4 тижні і характеризується великою різноманітністю симптомів. У дорослих собак з сильною імунною системою чума може проявитися тільки лихоманкою і пригніченням загального стану, в таких випадках хвороба триває 3–5 днів і закінчується одужанням.

Залежно від локалізації та ступеня вираженості найбільш характерних клінічних ознак розрізняють легеневу, кишкову, нервову, шкірну і змішану форми хвороби.

При всьому різноманітті симптомів клінічний період починається у більшості тварин, як правило, підвищенням температури тіла на 1–3°С і гострим катаральним запаленням слизових оболонок дихальної, травної, сечостатевої та інших систем організму. При гострій формі хвороби висока температура утримується 2–3 дні, при підгострій (помірна лихоманка) – 3–5 днів; потім температура трохи знижується, але залишається вище норми на 0,5°С (у різних порід собак вона може становити 39,5–40,5°С).

У цей період тварини мляві, в основному лежать, відмовляються від корму, але п'ють воду. У собак спостерігається сильний озноб, загальна депресія. Слизові оболонки очей, верхніх дихальних шляхів – почервонілі, сильно набряклі, спочатку з'являються слизові, а потім рясні слизисто-гнійні витіки з очей і носа, які поступово склеюють повіки і закупорюють носові отвори. Шкіра на носі суха, тріскається і на ній утворюються глибокі зморшки, вкриті сухими гнійними кірками. Собаки фиркають, часто чхають, чешуть лапами ніс. Дихання стає утрудненим (свистячим або сопучим), прискореним і становить у великих порід собак 40–60 дих/хв, а у дрібних – 60–80. Частота пульсу у хворих тварин також значно збільшується і становить у великих порід собак 100–130, а у дрібних – 130–170 уд/хв (у цуценят ці показники відповідно значно вище). Надалі, якщо тварини мають високу природну резистентність, хвороба приймає доброякісний перебіг, і собаки поступово одужують. При зниженій природній резистентності тварин, якщо їх не лікувати, гострі катаральні запалення слизових і інших оболонок наростають, викликаючи в організмі глибокі патологічні зміни, і хвороба переходить у наступну стадію клінічного розвитку. Саме в цій стадії, залежно від вірулентності збудника і його локалізації, індивідуальної, імунологічної та вікової реактивності організму, а також від наявності зазначених вище асоційованих і секундарних інфекцій, спостерігаються нові – "вторинні" клінічні ознаки хвороби, які проявляються в перерахованих нижче умовних формах.

Кишкова – характеризується ураженнями травної системи, зокрема гострим гастроентеритом, і супроводжується відмовою від корму, блювотою, а також запорами і проносами, що призводить до зневоднення і швидкого виснаження тварин. Калові маси містять слиз, нерідко з домішкою крові.

Легенева – характеризується ураженнями дихальної системи: спочатку верхніх, а потім нижніх дихальних шляхів. При цьому послідовно розвиваються риніт, трахеїт, бронхіт, пневмонія або їх змішані форми (гострий катар верхніх дихальних шляхів, трахеобронхіт, бронхопневмонія), які можна діагностувати при ретельній аускультації та перкусії (рис. 42).

Рис. 42. Легенева форма

(http://veterinariya.info)

Нервова – характеризується важкими, часто незворотніми ураженнями нервової системи, які найбільш яскраво проявляються наприкінці хвороби. У початковій стадії захворювання спостерігають короткочасне збудження, болючий, тривалий гавкіт, судомні скорочення, паралічі передніх або задніх кінцівок, порушення координації руху. Надалі за сприятливого перебігу хвороби нервові симптоми поступово слабшають, виявляються рідше або повністю проходять. Однак у деяких тварин паралічі кінцівок або окремі нервові ознаки можуть тривати кілька місяців або залишитися на все життя. У разі злоякісного перебігу хвороби, коли уражається одночасно і спинний, і головний мозок, у тварин спостерігають тривалі тоніко-клонічні судоми з частковою або повною втратою "свідомості", тобто малі чи великі епілептичні припадки, частота і тривалість яких швидко наростає, і тварини гинуть.

Шкірна – характеризується, крім загальних клінічних симптомів хвороби, появою дрібних червоних плям на внутрішній і зовнішній поверхні стегон, черевній стінці, вушних раковинах. Надалі на місці плям утворюються міхурці, наповнені прозорим або гнійним вмістом, які потім лопаються, засихають і відпадають (рис. 43).

Рис. 43. Шкірна форма

(http://veterinariya.info)

Змішана – проявляється у тварин великою різноманітністю клінічних ознак, перерахованих вище. Однак при змішаній формі хвороби, так само як і при нервовій формі, основне патогенетичне значення має ступінь ураження центральної нервової системи.

Хронічний перебіг найчастіше властивий нервовій формі. При цьому у перехворілих тварин судомні сіпання окремих груп м’язів, парези і паралічі, а також сліпота, глухота, втрата нюху, рубці на рогівці, заростання зіниці або атрофія очного яблука залишаються на тривалий час, інколи на все життя. За ускладненої чуми клінічні ознаки ще різноманітний.

Захворювання триває від 2–4 до 21–28 днів, а інколи декілька тижнів і місяців. При слабо вираженому катарі слизових оболонок і відсутності симптомів тварини в ряді випадків одужують через 1–4 тижні. Летальність складає в середньому близько 50%, підвищуючись за нервової форми до 85% і вище.

1.6. Патолого-анатомічні зміни.

Трупи виснажені, на слизовій оболонці ротової порожнини виявляють виразки. Гнійні виділення на слизовій носової порожнини. Кон’юнктива гіперемійована, в кутику очей кірочки або гній. Слизова оболонка трахеї катарально запалена. В передній і задній частках легень часто знаходять ущільнені ділянки, при розрізі яких витікає світло слизиста або гнійна рідина. На слизовій оболонці шлунка виявляють ерозії, а інколи й виразки. Як правило, зміни бувають у дванадцятипалій кишці: слизова оболонка якої катарально запалена, на ній добре помітні ерозії або виразки. На слизовій оболонці прямої кишки наявні крапкові або смугасті крововиливи.

Печінка кровонаповнена, жовчний міхур переповнений жовчю. Селезінка без змін або злегка набрякла. При розрізі нирок рисунок стертий, мозковий шар інколи гіперемійований, в корковому шарі виявляють крапкові крововиливи. Слизова оболонка сечового міхура завжди гіперемійована, на ній виявляють крапкові або смугасті крововиливи. Серцевий м’яз дряблої консистенції, інколи він має варений вигляд. На перикарді можуть бути крапкові або смугасті крововиливи. Часто виражений серозний перикардит. У головному і спинному мозку виявляють негнійний енцефаломієліт.

Рис. 44. Ураження печінки та шлунку при чумі собак

(http://veterinariya.info)

Рис. 45. Крововиливи під серозною оболонкою товстого кишечника

(http://veterinariya.info)

Рис. 46. Значні геморагії під слизовою оболонкою тонкого відділу кишечника

(http://veterinariya.info)

Необхідно відмітити, що характерними патолого-анатомічними ознаками для чуми собак вважаються крапчасті та смугасті крововиливи на слизових оболонках дванадцятипалої і прямої кишок, а також сечового міхура. За нервової форми спостерігається кровоперенаповнення судин головного мозку.

1.7. Діагностика.

Різноманіття форм прояву хвороби нерідко ускладнює своєчасний діагноз. Його встановлюють на підставі епізоотологічних даних, клінічних ознак, результатів лабораторних досліджень, а також патолого-анатомічних змін, характерних для цієї хвороби.

Під час гематологічних досліджень у початковій стадії хвороби виявляють виражену лейкопенію, тривалість якої яскраво свідчить про ступінь важкості ураження лімфатичної тканини, її виснаження та руйнації. Важливе значення мають ретельний анамнез і епізоотологічний аналіз хвороби. Під час їх проведення від власників тварини отримують відомості: про імунопрофілактику конкретних хвороб (тип і склад вакцин, терміни та умови вакцинації), можливі джерела інфекції та механізм передачі збудника хвороби, коли, як і за яких обставин вона проявилася, умови годівлі, догляду та утримання тварини та ін.

Для лабораторної діагностики, зокрема для індикації (виявлення) збудника і його ідентифікації (визначення видової приналежності) застосовують такі методи:

- реакція імунофлюоресценції – для встановлення раннього прижиттєвого діагнозу;

- реакція нейтралізації – для ідентифікації вірусу в культурі клітин;

- реакція дифузної преципітації – дозволяє виявляти збудник на 3–4 день хвороби;

- реакція зв'язування комплементу – для виявлення антигену в органах і тканинах хворих тварин і в культурі клітин;

- реакція непрямої гемаглютинації – для виявлення специфічних антитіл до збудника;

- експрес-тести для виявлення вірусу чуми собак – CDV Ag (Vet Expert, Польща); напівкількісний аналіз IgM антитіл проти чуми та парвовірусу – ImmunoComb® Canine Parvo & Distemper IgM (Biogal, Galed Labs.);

- біопроба на сприйнятливість тварин.

1.8. Диференційна діагностика

Диференційна діагностика передбачає виключення інфекційного гепатиту (інфекційного енцефаломієліту), сказу, хвороби Ауєскі, парвовірусного ентериту, сальмонельозу, авітамінозу В1, кормових отруєнь.

При інфекційному енцефаломієліті, як і при чумі, спостерігаються нервові явища, однак виражені вони значно сильніше і супроводжуються епілептичними нападами, судомами окремих груп м’язів, слинотечею. Характерні жовтушність і збільшення печінки. Не буває риніту, кон’юнктивіту, пустульозних висипів на шкірі, череві та внутрішній поверхні стегон. Позитивні результати біопроби на морських свинках і білих щурах, які не чутливі до вірусу чуми.

Сказ характеризується агресивністю хворих, паралічами нижньої щелепи та задніх кінцівок. В амонових рогах головного мозку виявляються тільця Бабеша-Негрі. Відсутні характерні для чуми риніти та кон’юнктивіти.

Перебіг хвороби Ауєскі у собак надзвичайно швидкий, упродовж однієї доби супроводжується сильним свербіжем. Хворі тварини енергійно розчухують і гризуть сверблячі ділянки, відмічаються часті жувальні рухи із виділенням з ротової порожнини значної кількості пінистої слини. Збудник патогенний для білих мишей, кролів і морських свинок, які не сприйнятливі до вірусу чуми.

На парвовірусний ентерит хворіють цуценята після відлучення їх від матерів. Хвороба виникає раптово, перебіг переважно гострий (5–7 діб), супроводжується ураженням в основному тонких кишок. Відсутні кон’юнктивіти, риніти, нервові явища, що характеризують чуму. Позитивні результати біопроби на молодих котенятах. Під час досліджень у фекаліях виявляються трубочки десквамованого епітелію слизової оболонки, а в епітелії тонких кишок – внутрішньоядерні включення. Заключний діагноз встановлюють після отримання позитивних результатів досліджень патологічного матеріалу за РГА та РЗГА.

Сальмонельоз спостерігається переважно влітку (липень – серпень) серед цуценят 1–2 місячного віку. На розтині виявляється збільшена в 5–10 разів селезінка. Збудник хвороби швидко визначається бактеріологічними дослідженнями.

Отруєння завжди пов’язане зі згодовуванням неякісних кормів, що встановлюється токсикологічними дослідженнями.

При гіповітамінозах В1 спостерігається дистрофія та переродження печінки. Діагноз підтверджується результатами біохімічних досліджень крові та сечі на вміст вітаміну В1 і піровиноградної кислоти.

Прогноз. При надгострому перебігу хвороби прогноз летальний, при важких формах чуми, ускладнених змішаними інфекціями, – несприятливий, в інших випадках – сприятливий або сумнівний.

1.9. Лікування.

Терапія хворих собак при чумі, як і при багатьох інших інфекційних хворобах, найбільш ефективна на ранніх стадіях захворювання. Враховуючи, що чума собак є полісистемною хворобою, що уражає важливі фізіологічні системи організму, слід проводити комплексне лікування хворих тварин.

Залежно від спрямованості терапевтичного впливу виділяють такі основні види терапії:

- етіотропна – спрямована на усунення причини хвороби (при інфекційних хворобах – це вплив безпосередньо на збудників інфекцій);

- патогенетична – спрямована на різні ланки патогенезу хвороби, тобто вплив безпосередньо на патологічні процеси розвитку хвороби для їх переривання або ослаблення (застосування дезінтоксикаційних, загальнозміцнювальних та інших засобів);

- симптоматична – спрямована на ліквідацію або ослаблення окремих проявів хвороби (використання болезаспокійливих, серцевих та інших засобів);

- заміщувальна – спрямована на заміщення фізіологічних функцій, порушених хворобою, зокрема введення в організм необхідних речовин, вироблення яких знижено чи припинено (застосування водно-сольових розчинів, вітамінів та ін.).

Під терміном "комплексне лікування" слід розуміти всі зазначені вище види терапії: етіотропну, патогенетичну, симптоматичну і заміщувальну. Для здійснення комплексного лікування застосовують специфічні і неспецифічні лікарські засоби.

Специфічні лікарські засоби – імунні сироватки, імуноглобуліни, антибіотики, хіміотерапевтичні препарати використовують в основному для проведення етіотропної терапії і в деяких випадках для патогенетичної.

Неспецифічні лікарські засоби застосовують у патогенетичній, симптоматичній та заміщувальниі терапії.

Специфічні засоби спрямовані на знищення збудника хвороби в організмі тварин. Для цього використовують моновалентну гіперімунну сироватку проти чуми, а також полівалентні сироватки: проти чуми, парвовірусного ентериту і аденовірусних інфекцій м'ясоїдних (Вітакан-С); проти чуми; парвовірусного, коронавірусного ентеритів і аденовірусних інфекцій собак (Гіскан-5). Зазначені сироватки використовують з лікувальною і профілактичною метою внутрішньом'язово або підшкірно в дозах відповідно до настанов щодо їх застосування. Наприклад, Гіскан-5 з лікувальною метою вводять собакам масою до в дозі 1 мл, понад – 2 мл 1–3 рази з інтервалом 12–24 год залежно від важкості патологічного процесу.

Для придушення бактеріальних асоційованих (змішаних) і секундарних (вторинних) інфекцій, які часто проявляються за важкого перебігу хвороби, рекомендовано застосовувати поряд з широко відомими антибіотиками (ампіцилін, бензилпеніцилін, левоміцетин, гентаміцин та ін.) антибіотики з широким спектром дії, зокрема цефалоспорини (цефалоридин, цефалексин, цефрадін та ін.), напівсинтетичні пеніциліни (азлоцилін, мезлоцилін, піперацилін та ін.), а також аміноглікозидні антибіотики третього покоління (амікацин, тоброміцин та ін.) Зазначені антибіотики широкого спектру дії слід використовувати при гіпертермії у високих дозах протягом декількох днів до повної нормалізації температури тіла відповідно до настанови щодо їх застосування.

Крім того, для придушення бактеріальних інфекцій, викликаних грамвід’ємною мікрофлорою і стафілококами, в останні роки з успіхом застосовують сучасні хіміопрепарати: цефлоксацин, ципрофлоксацин (ципробай). Вони вигідно відрізняються від інших хіміопрепаратів, бо не викликають важких алергічних реакцій і до них не виникає звикання.

Неспецифічні засоби при чумі, враховуючи яскраво виражені імунодепресивні властивості збудника хвороби, мають дуже важливе значення для стимулювання захисних сил організму, особливо імунної системи. Останніми роками застосовують імуномодулятори (імуностимулятори) – поліоксидоній, вегетан (вітан), лікопід, галавіт для неспецифічної імунопрофілактики та імунної терапії при різних інфекційних хворобах собак, зокрема при чумі. Зокрема, поліоксидоній і вітан проявили високу ефективність не тільки як імуностимулятори, але і як дезінтоксиканти. Під час їх використання значно підвищується результативність комплексного лікування; препарати добре поєднуються з різними противірусними, антибактеріальними, антимікозними і симптоматичними засобами. Поліоксидоній і вітан застосовують внутрішньом'язово або підшкірно в дозі 3–6 мг на 20–40 кг маси собаки, курс лікування – 3–5 ін'єкцій через одинь день.

Для нормалізації порушених функцій організму використовують оральне введення водно-сольових розчинів: регідрон, глюкосалан у дозі – 40–50 мл на маси.

Застосовують також анальгетики, антипіретики (жаропонижаючі), серцеві, протисудомні, седативні препарати. Застосування імунодепресивних засобів протипоказано.

1.10. Специфічна профілактика.

Після перехворювання чумою тварини набувають пожиттєвий імунітет. Поствакцинальний імунітет формується через 10–21 день і зберігається не менше року. Цуценята від своєчасно вакцинованих матерів несприйнятливі до чуми до 28-денного віку.

Для специфічної імунопрофілактики чуми застосовують моновакцини (Вакчум, ЕПМ, Мультикан-1), асоційовані вакцини (Біовак, Владівак, Гексаканівак, Діпентавак, Мультикан-4, 5, 6, 7, Бівіровакс, Вакцідог-комбі, Вангард-5, 7; Гексадог, Нобівак).

1.11. Заходи профілактики.

Грунтуються на суворому виконанні ветеринарно-санітарних правил розведення тварин та їх планомірної специфічної вакцинації. У разі появи хвороби хворих та підозрюваних щодо захворювання тварин негайно ізолюють і лікують. Усіх клінічно здорових тварин щеплюють вакциною проти чуми незалежно від віку та пори року. Тушки загиблих тварин спалюють. Після кожного випадку видалення хворої тварини проводять дезінфекцію. Для чого застосовують 2–4% розчин їдкого натру, просвітлений розчин хлорного вапна, що містить 2% активного хлору, 3% розчин креоліну, 3% емульсію лізолу.