Лекція 1.6. Інфекційний трахеобронхіт

1. Інфекційний трахеобронхіт

Інфекційний трахеобронхіт (інфекційний ларинго-трахеобронхіт, "комплекс вольєрного кашлю – собачий кашель", "кашель псарень", бордетельоз) – висококонтагіозна гостро-протікаюча змішана інфекція, яка характеризується переважно ураженням респіраторної системи собак і супроводжується сухим судомним кашлем.

1.1. Збудник.

Інфекційний трахеобронхіт собак далі – (ІТБС) викликають в основному змішані вірусні та бактеріальні інфекції. У різних країнах асоціація збудників ІТБС може бути різноманітною. Однак провідну роль у розвитку цієї хвороби відіграють віруси: парагрип-2, адено-віруси CAV-1 і CAV-2, реовіруси-3, герпес-вірус собак тощо. З бактеріальних інфекцій основне значення для ІТБС має Бордетелла бронхісептіка (Bordetella bronchiseptica), яка може викликати самостійне респіраторне захворювання як первинний збудник. В Україні першочергову роль в інфекційній патології респіраторної системи собак відіграють віруси чуми м’ясоїдних (параміксовірус) і аденовіруси CAV-1 і CAV-2, а друге місце займають вірус парагрипу (параміксовірус) і бордетела бронхісептика. Етіологічна роль інших збудників (герпес-вірусів, реовірусів і мікоплазм) у виникненні респіраторних захворювань незначна.

1.2. Епізоотологічні дані.

Інфекційним трахеобронхітом собак хворіють найчастіше тварини за групового скупченого утримання (розплідники, притулки для бездомних собак), а також після проведення різних масових заходів за участю собак (виставки та ін.). У разі виникнення епізоотії гострих змішаних вірусних і бактеріальних інфекцій, що мають єдиний симптомокомплекс, дуже важливо враховувати особливості епізоотичної ситуації не тільки в окремих областях, а й в окремих містах, населених пунктах, розплідниках і притулках для домашніх тварин. Зокрема, при ІТБС, як і при інших змішаних інфекціях, винятково важливо виявити етіологічну і патогенетичну роль конкретних збудників у кожному неблагополучному пункті. За ізольованого (кімнатного) утримання тварин це захворювання виявляють порівняно рідко. До захворювання сприйнятливі собаки всіх вікових груп і порід, але найбільш чутливі цуценята у віці 1–4 місяців. Захворювання спостерігають в основному в холодну, сиру пору року.

Джерелом збудника інфекцій є хворі собаки і носії. Собака може заразитися під час тренувань, випробувань, виставок, а також під час прогулянок за великого скупчення інших собак. Можливість заразитися цим респіраторним захворюванням дуже висока. Збудники передаються повітряно-крапельним шляхом і через різні заражені предмети, зокрема одяг людини. Періодами підвищеного ризику вважаються весна й осінь. Швидкому поширенню захворювання сприяє те, що вірус виділяється в зовнішнє середовище через дихальні шляхи вже зараженої, але ще без клінічних ознак захворювання собаки.

1.3. Патогенез.

ІТБС є поліетіологічним (кілька збудників хвороби) багатофакторним захворюванням, тому його клінічні форми і динаміка прояву характеризуються великим різноманіттям. Зокрема, тривалість різних стадій хвороби (інкубаційного, продромального, клінічного прояву залежить від виду та вірулентності конкретних збудників хвороби (вірусів, бактерій та ін.), а також від загальної резистентності та імунореактивності організму тварин. Місцем проникнення збудників є, як правило, епітелій слизових оболонок верхніх дихальних шляхів і кон'юнктиви, де вони інтенсивно розмножуються (рис.54 ).

Рис. 54. Ворота інфекції

(http://www.carnarvonvet.com.au/KennelCough)

Bordetella bronchiseptica має властивість закріплюватися на війках епітеліальних клітин трахеї й бронхів і викликати їхній стаз (нерухомість) на кілька годин. Відсутність руху війок не дає змоги мерехтливому епітелію виконувати елімінувальну функцію, що й спричиняє розвиток інфекційного процесу.

Крім того, відсутність елімінувальних рухів війок і нагромадження слизу в трахеї й бронхах знижують захисний потенціал слизових оболонок, що призводить до інфікування іншими мікроорганізмами (віруси, мікоплазми, бактерії).

Клінічні ознаки. Інкубаційний період при ІТБС безпосередньо залежить від виду збудника або асоціації збудників і може коливатися від 2 до 30 днів. Найчастіше він становить 3–10 днів. Клінічний прояв симптомів залежить від ступеня ураження дихальної системи, типу запалення, характеру перебігу, збудника та віку собаки.

Інколи захворювання проявляється тільки кашлем з мокротою або без. В інших випадках розвивається важка, загрозлива життю пневмонія.

Найчастіший прояв неускладненого інфекційного трахеобронхіту – кашель.

Він може бути сухим або вологим, грубим або м'яким. Іноді пароксизм кашлю супроводжується виділенням мокроти, як правило, білого або жовтуватого кольору, часте зригування об'ємного мокротиння може давати блювоту. Необхідно відмітити, що часто власники і лікарі ветеринарної медицини значні виділення мокроти інтерпретують як блювоту, в той час має місце – продуктивний кашель. Сухий кашель з’являється на 3–7 день захворювання. Виглядає це так, ніби у собаки щось застрягло в горлі і вона намагається відкашлятися.

Трахеобронхіт часто супроводжується лихоманкою (39–40°С), хоча й іноді без неї, зниженням апетиту і вологим (продуктивним) кашлем. Спостерігаються виділення з носа (рис. 55), сонливість, задишка. Дихальні шуми зазвичай не змінені, в деяких випадках прослуховуються бронхіальне дихання, крепітація, рідше хрипи.

Рис. 55. Рясні виділення з носа

(O'Mara: Pet infomed)

Основними клінічними ознаками хвороби є гострі напади судомного, гавкаючого сухого кашлю, рясні серозні, слизові, іноді серозно-гнійні виділення з носа, запалення кон’юктиви, а також гострі тонзиліти (запалення піднебінних мигдалин з характерною симптоматикою ангіни).

При цьому у тварин зберігається апетит і зовні вони виглядають здоровими. У початковій стадії відзначають гіпертермію (39,3–39,8°С). Хвороба протікає в основному в гострій або підгострій формах.

Гостра форма характеризується швидким розвитком зазначених клінічних ознак хвороби і супроводжується ринітом, трахеїтом, бронхітом, трахеобронхітом. Хвороба триває 7–14 днів і закінчується одужанням. За наявності змішаних і вторинних інфекцій у тварин з ослабленою імунною системою нерідко виникають ускладнені форми хвороби у вигляді ларинготрахеобронхітів, пневмоній або бронхопневмоній. У цих випадках відзначають несприятливий перебіг хвороби, який може закінчуватися загибеллю тварин.

За підгострої форми спостерігають більш тривалий перебіг хвороби (14-30 днів). Клінічні ознаки в основному типові для гострої форми, але менш виражені. У окремих тварин поряд із зазначеними симптомами хвороби відзначають розлад діяльності шлунково-кишкового тракту (блювота, пронос та ін.).

1.4. Патолого-анатомічні зміни.

Під час розтину виявляють в основному ураження верхніх дихальних шляхів. За бордетельозної інфекції виникає катарально-гнійний трахеїт та риніт. У більшості хворих собак збільшені й гіперемійовані заглоткові та бронхіальні лімфатичні вузли, а також мигдалики. При хронічному бронхіті на розтині в просвіті трахеї й бронхів виявляють у великій кількості гнійний ексудат білувато-зеленого, білувато-коричневого кольору або слизо-гнійний ексудат сірувато-білого кольору. Слизова оболонка бронхів потовщена, набрякла, часто гіперемійована. Інколи на ній виявляють поліпоподібні нарости у вигляді білувато-сірих утворень, які нагадують лімфатичний вузол. Відзначають альвеолярну емфізему, гнійну бронхопневмонію. У легенях, уражених вірусом парагрипу собак, виявляють петехіальні крововиливи.

1.5. Діагноз.

Встановлюють на підставі епізоотологічних даних і клінічних ознак хвороби. Заключний діагноз ставлять за результатами лабораторних досліджень. З цією метою застосовують методи ІФ, ІФА, РТГА та ін. Для виявлення антитіл до вірусних і бактеріальних інфекцій використовують спеціальні набори. При цьому важливо встановити провідний етіологічний фактор хвороби, тобто виявити основний збудник хвороби, який спочатку викликає інфекційний трахеобронхіт собак. Для постановки правильного діагнозу передбачається виключення неінфекційних причин кашлю. Важливим діагностичним заходом є ретельний збір анамнезу.

Початок інфекційного трахеобронхіту собак проявляється зменшенням вмісту лейкоцитів у крові. Ці зміни характеризують вірусне походження захворювання. Розвиток пневмонії супроводжується нейтрофільним лейкоцитозом з лівостороннім зсувом лейкограми.

Рентгенографія органів грудної клітки сприяє виключенню низки неінфекційних причин кашлю. Пневмонія характеризується рентгенологічним виявленням вогнищевого або дифузного затемнення.

Важкий трахеобронхіт є показанням до проведення бронхоскопії. Крім цього, передбачається взяття змиву з трахеї. Рідину, яку отримали, досліджують і визначають чутливість мікробів до антибактеріальних препаратів.

Для виявлення вірусу в циліндричних епітеліальних клітинах дихальних шляхів користуються методом флюоресценції.

1.6. Диференційна діагностика.

Під час диференційної діагностики необхідно виключити респіраторні форми чуми, інфекційного гепатиту, а також незаразні хвороби дихальних шляхів.

Прогноз хвороби в основному сприятливий, при ускладнених формах ларинготрахеобронхіту – сумнівний або несприятливий. Летальність у хворих тварин невелика і складає зазвичай 5–10%.

1.7. Лікування.

Засоби специфічного лікування не розроблені. При інфекційному трахеобронхіті проводять етіотропну, патогенетичну і симптоматичну терапію. У разі виявлення основного збудника хвороби застосовують специфічні засоби. Наприклад, при аденовірусних інфекціях використовують поліспецифічні (проти кількох хвороб) імуноглобуліни Глобкан-5 (проти чуми м'ясоїдних, парвовірусного, коронавірусного ентеритів і аденовірусних інфекцій) або аналогічну поліспецифічну сироватку Гіскан-5. Під час виділення збудника бордетела бронхісептіка призначають антибіотики: окситетрациклін, доксициклін (до пеніцилінів і цефалоспоринів збудник не чутливий). За несприятливого перебігу хвороби (змішані і вторинні інфекції) застосовують відповідні антибіотики: тетрациклін, канаміцин, гентаміцин, хлорамфенікол та ін.

Важливе значення має параімунізація – використання імуномодуляторів: лікопід, поліоксідоній, вегетан та ін. У лікуванні легкого трахеобронхіту використовують амоксицилін у поєднанні з клавулоновою кислотою. Йдеться про амоксиклав. За розвитку ускладнень користуються гентаміцином, цефалоспоринами і енрофлоксацином. Тривалість терапії – 10 діб. Щоб полегшити симптоми трахеобронхіту, застосовують парові інгаляції. Гучні хрипи є показанням до використання бронходилататорів (теофіліну).

Для лікування захворювання використовують засоби, що пригнічують кашель, а також препарати, що розширюють бронхи і розм'якшуючі мокроту. При ураженні легенів і для запобігання вторинних інфекцій застосовують антибіотики. Для запобігання передачі захворювання іншим собакам необхідна сувора ізоляція хворої собаки. Хотілося б застерегти власників собак від самостійної постановки діагнозу і самолікування. Кашель може бути симптомом безлічі інших захворювань.

Антибіотики в значній мірі є основою лікування кашлю і запобігають впливу вторинної бактеріальної інфекції. Антибіотики не вбивають віруси.

Використовують антибіотики, які мають клавуланову кислоту/амоксицилін (торгові назви – Augmentin, Clavulox і Novoclav).

Більшість бактеріальних інфекцій, ускладнюючих інфекційний трахеобронхіт, реагують на антибіотик амоксицилін. Комбінації амоксицилін/клавуланова кислота є безпечними для собак, зокрема цуценят і вагітних, годуючи сук. Доза 15–20 мг/кг перорально двічі на день протягом 10–14 днів.

Триметоприм у комбінації з сульфаніламідами (торгові назви – Tribrissen, Trivetrin) є ефективним до більшості бактерій, які ускладнюють інфекційний трахеобронхіт: стрептокококів, стафілококів, кишкової палички, клебсієл, протею, pasteurella і bordetella. Дозу 15 мг/кг призначають перорально двічі на день протягом 10–14 днів.

Доксициклін та інші препарати тетрациклінового ряду (торгова назва – Vibravet) є ефективними при інфекціях дихальних шляхів. Ці антибіотики потрапляють всередину клітини, вбиваючи внутрішньоклітинні бактерії. До недоліків слід віднести потемніння зубів під час застосування їх тваринам до 4- місячного віку, розлади травлення (блювота, діарея), втрата апетиту. Дозу 5 мг/кг призначають перорально двічі на день протягом 10–14 днів.

Енрофлоксацин та інші фторхінолони (торгові назви – Baytril і Orbax). Фторхінолони є одним з нових сімейств антибіотиків на ветеринарному ринку. Володіють доброю дією проти збудників багатьох бактеріальних інфекцій.

Фторхінолони є безпечними для більшості тварин. Їх не слід використовувати для лікування собак до 12- місячного віку (до 18- місячного віку давати собакам великих порід) через токсичний вплив на хрящі. Дозу 5 мг/кг призначають перорально один раз на день протягом 10–14 днів. Інші препарати – азитроміцин у дозі 5–10 мг/кг один раз на день протягом 5–7 днів. Протикашльові препарати призначають часто як додаток до антибіотиків. Кортикостероїдні протизапальні препарати (преднізолон, дексаметазон) застосовують для зменшення набряку і запалення трахеї.

1.8. Специфічна профілактика.

Спеціальних асоційованих вакцин проти комбінації основних збудників ІТБС ні у вітчизняній, ні в зарубіжній ветеринарній медицині немає. За наявності у собак змішаних інфекцій верхніх дихальних шляхів першорядне значення мають збудник чуми м'ясоїдних (параміксовірус) і аденовіруси, а вже після них – збудники парагрипу (параміксовірус) і бордетела бронхісептіка. У зв'язку з цим, враховуючи етіологічні особливості ІТБС, рекомендовано для застосування розроблену і апробовану наступну схему вакцинопрофілактики найбільш поширених інфекційних респіраторних та інших хвороб собак.

Первинна вакцинація цуценят (вік 10–12 тижнів) передбачає 2-і ін'єкції вакцини, її слід проводити асоційованими вакцинами, які мають відповідні антигени: Мультикан-5 – вакцина проти чуми, аденовірусних інфекцій, парагрипу, парвовірусного і коронавірусного ентеритів собак; Мультикан-4 – вакцина проти чуми, аденовірусних інфекцій, парвовірусного і коронавірусного ентеритів собак; Біовак-ДРА – вакцина проти чуми, парвовірусного ентериту, інфекційного гепатиту і аденовірозу собак.

Ревакцинацію собак слід проводити через 6–7 місяців вакцинами, які мають у своєму складі антигени чуми, аденовірусних інфекцій та парагрипу. Це вакцини Мультикан-5 (Росія); Вангард-SL, Вангард-7 (США) та ін.

Проти основних збудників інфекційного трахеобронхіту розроблені вакцини (Intra-Тгас-II, Naramune-2, Bronchi-Shield), які вводять інтраназально 2–4-тижневим цуценятам. Ревакцинацію проводять щорічно. Дорослих тварин ревакцинують одночасно з цуценятами. Проти Bordetella bronchiseptica існує парентеральна інактивована вакцина (CoughGuard В, CoughGuard BP, Bronchicine). Її вводять дворазово з проміжком 2–3 тижнів. Першу вакцинацію проводять у віці 6–8 тижнів. Ревакцинацію починають з 4-місячного віку. Необхідно розуміти, що вакцинація не гарантує повну несприйнятливість до інфекції.

1.9. Профілактика

Профілактика грунтується на дотриманні ветеринарно-санітарних правил і профілактиці вірусних захворювань.