Лекція 1.8. Коронавірусний ентерит

1. Коронавірусний ентерит

Коронавірусний ентерит (Coronavirus enteritis) – це висококонтагіозне вірусне захворювання собак, яке характеризується геморагічним запаленням шлунково-кишкового тракту, зневодненням і загальним виснаженням організму.

1.1. Збудник

Збудник – РНК-геномний вірус, сімейства коронавірусів (Canine coronavirus).

Коронавірус собак далі – (КВС) має антигенну спорідненість з коронавірусом котів, свиней і може їх інфікувати. КВС не стійкий у зовнішньому середовищі і зберігається в калових масах за кімнатної температури не більше 2 діб.

1.2. Епізоотологічні дані.

Вперше коронавірусні ентерити собак були зареєстровані в Німеччині в 1971 р., потім були виявлені в багатьох інших країнах Азії, Європи та Америки. В Україні КВС був вперше виділений та ідентифікований у 1997 р. До хвороби сприйнятливі собаки всіх вікових груп і порід, але найбільш чутливі до КВС цуценята до 5- місячного віку за групового методу утримання тварин. Фекально-оральне зараження найбільш типове, але може бути і орально-назальне.

1.3. Патогенез.

КВС після проникнення в організм уражає, в першу чергу, епітелій слизової оболонки тонкого кишечника та ободової кишки (за фекально-орального зараження) або слизову носоглотки собак (за орально-назального зараження). КВС виділяється з калом протягом 3–16 тижнів після зараження, іноді довше.

1.4. Клінічні ознаки.

Інкубаційний період триває зазвичай 1–5 днів, за експериментального зараження – не більше 2 днів.

Хвороба може проявлятися в 3-ох формах: надгострій, гострій і прихованій.

Надгостру форму відзначають в основному при змішаних кишкових вірусних інфекціях (корона-, парво-, ротавірусних) у цуценят у віці 2–8 тижнів. Тварини гинуть протягом 24–48 год.

Гостру форму спостерігають також у цуценят у ранньому віці. Хвороба супроводжується блювотою, тривалим проносом, анорексією, різким зневодненням організму і серцево-судинною недостатністю. Калові маси спочатку кашкоподібні слизові, потім водянисті з домішкою крові і різким смердючим запахом.

Прихована (латентна) форма хвороби характеризується тривалим безсимптомним перебігом, при цьому можуть спостерігатися окремі слабо-виражені клінічні ознаки вірусних кишкових інфекцій: депресія (пригнічений стан), втрата апетиту, хронічний пронос, зниження ритму серцевої діяльності, виснаження.

Прихована форма може проявлятися у собак-вірусоносіїв, а також у тварин з ослабленою імунною системою.

1.5. Патолого-анатомічні зміни.

За гострої форми хвороби спостерігають зміни, аналогічні парвовірусному ентериту собак, але більш локальні і менш виражені.

1.6. Діагноз.

При коронавірусному ентериті, як і при інших вірусних кишкових інфекціях, остаточний (заключний) діагноз ставлять на підставі лабораторних досліджень свіжих калових мас з використанням експрес-тестів.

Зокрема, метод люмінесцентної діагностики дозволяє встановити точний діагноз протягом 2 год.

1.7. Диференційна діагностика.

Виключають вірусні та бактеріальні кишкові інфекції (парво-, ротавірусні ентерити, чуму, інфекційний гепатит собак).

1.8. Лікування.

Через різноманіття прояву клінічних ознак хвороби необхідно здійснювати індивідуальне комплексне лікування тварин.

Розроблено комплексну систему лікування дрібних домашніх тварин, хворих на кишкові вірусні ентерити. Ця комплексна система лікування, успішно апробована на великій кількості собак, включає в себе етіотропну, патогенетичну, симптоматичну і заміщувальну терапію.

Для етіотропної терапії хворих тварин залежно від точності поставленого діагнозу використовують такі засоби:

• за попереднього діагнозу (симптоматичному, клінічному), коли немає впевненості в диференціальній діагностиці хвороби, рекомендується застосовувати полівалентні гіперімунні сироватки – проти парвовірусного ентериту і чуми м'ясоїдних; проти чуми, парвовірусної інфекції та вірусного гепатиту м'ясоїдних, а також полівалентні імуноглобуліни;

• за остаточного (заключного) діагнозу, встановленому на підставі клінічних, лабораторних та інших досліджень, необхідно використовувати насамперед моновалентний імуноглобулін або моновалентну гіперімунну сироватку проти парвовірусного ентериту собак.

Зазначені специфічні засоби рекомендовано використовувати в початковій стадії хвороби 1–2 рази на добу (залежно від тяжкості хвороби) протягом 1–3 днів. За наявності змішаних інфекцій необхідні ін'єкції системних антибіотиків протягом 3–7 днів.

Патогенетична терапія включає в себе такі основні методи і засоби:

• параімунізація – застосування неспецифічних антигенів або індукторів параімунітету для стимулювання неспецифічного імунітету. Для цього використовують імуномодулятори: лікопід, поліоксидоній, вегетан, вітан, галавіт, ріботан та інші. Слід зазначити, що імуномодулятори лікопід, поліоксидоній і деякі інші є також добрими дезінтоксикантами, що дуже важливо при вірусних кишкових інфекціях;

• регідратація – введення фізіологічних водно-сольових розчинів; розчинів, збагачених глюкозою, вітамінами та іншими речовинами, що компенсують зневоднення організму. З цією метою застосовують в основному парентеральний метод введення. Для внутрішньовенного введення використовують водно-сольові розчини: ацесоль, дисоль, трисоль, лактасоль, квартасоль;

• дезінтоксикація – застосування спеціальних засобів для знешкодження отруйних речовин в організмі і їх виведення. Для цього застосовують гемодез, квартасоль, реополіглюкін;

• десенсибілізація – використання спеціальних засобів для зниження чутливості організму до певних антигенів – гіперімунних сироваток. З цією метою зазвичай використовують неспецифічні десенсибілізувальні засоби (антигістамінні);

• загальностимулювальні і полівітамінні препарати застосовують для підвищення загальної резистентності організму, відновлення нормального обміну речовин.

Симптоматична терапія передбачає дозоване застосування протиблювотних і протидіарейних препаратів, а також знеболювальних, протизапальних, кровоспинних, серцевих та інших засобів, які доцільно вводити парентерально (Не перорально!).

Заміщувальну терапію спрямовано насамперед на заміщення та поступове відновлення порушених фізіологічних функцій шлунково-кишкового тракту – процесів травлення і всмоктування, а також функцій тонкого і товстого відділів кишечника. З цією метою в перші 2-а дні після припинення блювоти хворим тваринам не можна давати ніяких кормів (голодна дієта). Однак при цьому проводять інтенсивну регідратацію хворих тварин, використовуючи різні водно-сольові розчини, збагачені глюкозою, аскорбіновою кислотою.

Дієтотерапія, чи лікувальна годівля – метод лікування тварин, що полягає в застосуванні спеціально складених раціонів і режимів годівлі. Дієтотерапія включає в себе заміщувальну, десенсибілізувальну та інші види.

Заміщувальна дієтотерапія, спрямована на заповнення відсутніх в організмі поживних і біологічно активних речовин, відіграє виключно важливу роль у лікуванні та повному одужання тварин при хворобах травної системи, особливо при вірусних кишкових інфекціях.

Дієтотерапія передбачає збалансовану годівлю тварин, максимально щадний режим для слизової оболонки шлунково-кишкового тракту, включення в раціон натуральних дієтичних легкозасвоюваних продуктів, а також 4–5 кратний прийом корму невеликими порціями. Нині наявний широкий асортимент готових консервованих і сухих кормів для лікувальної годівлі тварин (понад 20 найменувань вітчизняних і зарубіжних фірм).

1.9. Імунітет

Імунітет при коронавірусному ентериті собак нетривалий, тому можливо повторне зараження.

1.10. Профілактика.

Для активної імунопрофілактики використовують асоційовані вакцини проти корона-, парвовірусного ентериту та інших хвороб: Мультикан-4, Мультикан-6, Мультикан-7, Нобівак.

Загальна профілактика вірусних кишкових інфекцій, особливо за групового методу утримання тварин, полягає в дотриманні комплексу ветеринарно-санітарних та організаційно-господарських заходів.