Лекція 2.6. Вірусна лейкемія

1. Вірусна лейкемія

Вірусна лейкемія (лейкемія, лейкоз, лімфосаркома) – пухлинне захворювання гемолімфопоетичної системи котів, яке характеризується злоякісним розростанням кровотворної тканини, порушенням процесу дозрівання кров'яних клітин з інтенсивним утворенням молодих клітинних форм.

1.1. Збудник.

Збудником лейкемії котів є РНК-геномний вірус родини Retroviridae, підродини Oncornavirinae, роду онковірусу, типу С, виду онковірусу котів. Розрізняють три варіанти збудника – А,В,С – серологічними і генетичними тестами. Лише ВЛК - А - специфічний для даного виду. За кордоном він носить назву FeLV. Збудник існує в двох формах – ендогенній (непатогенній) і екзогенній (патогенній).

Вірус розмножується в культурі клітин фібробластів ембріону котів, людини і собаки. Клітини, заражені вірусом, не гинуть, і вірусні геноми інтегруються з геном клітини господаря.

Встановлено надзвичайну поширеність і здатність до горизонтальної передачі вірусу FeLV, яка зближує його із звичайними інфекційними вірусами.

Низький відсоток захворюваності можна пояснити як наявністю у котів імунітету в результаті постійної реінфекції малими дозами вірусу, так і загибеллю їх від незлоякісних хвороб, частота яких підвищується за рахунок вірусної імунодепресії.

1.2. Епізоотологічні дані.

Джерелом збудника інфекції є заражені коти. Збудник передається контактно і аерогенно, аліментарно або через сечу. Можлива його передача блохами. Він знаходиться не лише в клітинах гемопоетичної системи хворих, але і в слизових оболонках респіраторних шляхів і органів травлення.

Резистентність котів до лейкемії залежить від кількості циркулюючих антитіл до вірусу FeLV. Коти з титром антитіл 1:32 і вище можуть не проявити ознак хвороби, але є вірусоносіями. У клінічно хворих котів антитіла можуть не виявлятися.

Поширення і клінічні прояви інфекції тісно пов’язані з віком, імунітетом та інфекційною дозою вірусу.

Сприйнятливість кошенят до інфекції знижується з віком. Віруснейтралізуючі антитіла, які містяться в молозиві, захищають їх у перші 4-и тижні життя.

Інфікуюча доза вірусу залежить від навколишнього оточення.

У великих котячих спільнотах ступінь контактів і ризик подальшого зараження дуже високі, в таких умовах у 30% котенят може розвинутися персистуюча інфекція.

Більше половини котів, які одужали після FeLV-інфекції, носять латентну інфекцію в кістковому мозку. Викид вірусу при латентній інфекції занадто низький для визначення або зараження епітеліальних клітин, і надалі, латентно інфіковані коти рідко є джерелом інфекції для інших тварин. Навіть латентний вірус зрештою елімінується, але приблизно 10% котів залишаються латентно інфікованими принаймні на три роки.

1.3. Патогенез.

У котів з персистентною віремією FeLV-вірус пригнічує імунітет і сприяє розвитку інших захворювань. До цих захворювань відносяться – інфекційний перитоніт котів, інфекційна анемія, вірусні респіраторні захворювання, токсоплазмоз, хронічний цистит і низка інших бактеріальних інфекцій. Вірус пригнічує діяльність кісткового мозку, призводячи до анемії і спонтанних кровотеч. Під час інфікування матері спостерігається порушення відтворної здатності, включаючи повторні аборти, мертвонародження, розсмоктування плодів і «синдром згасаючих котенят». Лейкемія у котів спостерігається набагато рідше, ніж лімфосаркома.

Головними воротами інфекції є шлунково-кишковий тракт, можлива також і рансплацентарна передача. Реплікація вірусу відбувається в носоглотці, особливо у мигдаликах, з яких він розповсюджується в інші лімфоїдні тканини, а також у головний мозок.

Персистенція вірусу лейкозу у котів виявляється в життєвому циклі ретровірусів всередині інфікованих клітин, вирішальним етапом якого є інтеграція вірусного гена в хромосоми клітин. Цей провірус залишається невизначено довго в інфікованих клітинах і керує синтезом нових вірусних частинок. У ході цього процесу інфіковані клітини не пошкоджуються і можуть продовжувати ділитися. У результаті вірусного синтезу в цитоплазмі інфікованих клітин виробляється велика кількість основного білка, р27, який також виділяється з клітин. Визначення р27 в крові є важливим моментом у діагностиці вірусної лейкемії в котів.

Іншою важливою особливістю ретровірусів є те, що вірус виділяється інфікованими клітинами тільки в стадії мітозу. Ця особливість дуже важлива в патогенезі, оскільки вірус розвивається в основному в тканинах, що містять клітини, які швидко діляться, які є в кістковому мозку, а також у стовбурових клітинах епітеліальних поверхонь.

1.4. Клінічні ознаки.

Інкубаційний період триває 2-а тижні після експериментального зараження через носоглотку, однак в природних умовах цей період може значно відрізнятися і коливатися в діапазоні від 4 до 30 тижнів.

Лімфоїдний лейкоз проявляється в чотирьох формах: тимусній, поліцентричній, аліментарній і справжній лейкемії.

Найбільш поширені – тимусна лімфосаркома і лімфатична лейкемія. Крім того, вірус викликає ретикулосаркому і гранулоеритромонозну лейкемію. Дещо рідше реєструються аутоімунний гломерулонефрит, деякі форми анемії, інфекційний перитоніт і пухлина молочної залози. Вважають, що FeLV викликає атрофію вилочкової залози і виснаження лімфоїдної системи, що призводить до порушень імунологічної компетенції.

Характерною клінічною ознакою є місцеве або регіонарне збільшення лімфатичних вузлів. Іншими ознаками цієї хвороби є розлад травлення, млявість, схуднення, блідість видимих слизових оболонок.

Рис. 81. Очі кішки при лейкозі

Розвивається гідроторакс, асцит, збільшення селезінки, нирок, недостатність серцевої діяльності. Гострий перебіг хвороби часто супроводжується лихоманкою. У значної кількості хворих на лейкоз відмічають підвищену кількість лейкоцитів у крові і появою атипових і незрілих міелоїдних клітин.

При лімфолейкозі найчастіше зміни виявляють у лімфатичних вузлах, селезінці, нирках, печінці та інших органах.

Аліментарний тип лімфоїдного лейкозу супроводжується пухлинними розростаннями на брижі, тимусний тип – ураженням середостіння, а поліцентричний – множинними новоутвореннями.

Коти хворіють і на лімфосаркому. Вона протікає переважно алейкемічно і поділяється на такі основні види:

1. Тимусна лімфосаркома.

2. Багатовогнищева лімфосаркома.

3. Абдомінальна лімфосаркома.

Патолого-анатомічні зміни. Макроскопічні зміни при злоякісній формі лейкемії: виснаження, анемія, невелике збільшення селезінки, лімфатичні вузли звичайного розміру або трохи збільшені. Кістковий мозок однорідно забарвлений у світло-червоний колір з сірим відтінком. Нерідко виявляють ознаки вторинних ускладнюючих хвороб: плеврит, пневмонію та інші.

При лімфомі топографічне розташування пухлинних уражень буває різним. Найчастіше їх виявляють одночасно у багатьох органах, що пов'язано з процесом метастазування.

Найрідше ці пухлини реєструються в шлунково-кишковому тракті, середостінні, нирках, окремих лімфатичних вузлах, ротовій порожнині, шкірі і ділянці очей.

1.5. Діагноз.

Важливе значення в діагностиці лейкемії мають клініко-морфологічні і гематологічні методи з обов'язковим підтвердженням діагнозу патолого-анатомічними і гістологічними дослідженнями, оскільки коти можуть бути тривалий час носіями вірусу FeLV без розвитку пухлинного процесу. За неповноти або відсутності видимих ознак хвороби діагноз встановлюють за результатами дослідження крові. При цьому враховують кількість молодих клітин, абсолютне і відносне число лейкоцитів. Проте ця методика аналізу крові не дозволяє виявити усіх хворих різними формами лейкозу котів. На сьогоднішній день розроблено до двадцяти різних методів лабораторної діагностики; найбільш придатними до цього виду тварин є: імуноферментний, реакція імунодифузії в агаровому гелі (РІД) і імунофлюоресценції. Важливим критерієм під час постановки діагнозу на лейкемію служать результати гістологічного дослідження

1.6. Лікування.

Нині лікування захворювання не достатньо розроблене. Лейкемія, викликана цими вірусами, невиліковна. Рання діагностика з застосуванням засобів симптоматичної терапії приносить полегшення, але повного одужання хворої тварини не відбувається. Симптоматичне лікування полягає в застосуванні антибіотиків широкого спектру дії (пеніцилін, ампіцилін, ампіокс та ін.), вітамінів і мікроелементів, а також протипухлинних препаратів. Корисне переливання крові.

1.7. Профілактика

Профілактика цієї інфекції повинна включати вакцинацію котів, своєчасне розпізнавання захворювання та ізоляцію усіх віруспозитивних котів з розплідників і місць їх групового утримання. Існуюча FeLV-вакцина не настільки ефективна, як від сказу, але потрібна для захисту організму здорових котів від лейкемії.

Кошенята, народжені від імунізованих котів, отримують колостральний імунітет з молозивом матері. Через 6–12 тижнів він слабшає, і вони стають сприйнятливими до захворювання і потребують щеплення.

Перед першим щепленням усім кошенятам проводять ЕLISA-тест. Якщо результат негативний, то першу вакцинацію проводять у 12 тижнів, а ревакцинацію – через 2–3 тижні. Подальші ревакцинації проводять щорічно.

Необхідно обробляти приміщення для котів і квартиру власника звичайними мийними засобами. Вірус лейкемії котів нестійкий, і його легко вбити. Обов'язково обробляють котячі потаємні місця, які можуть бути забруднені випорожненнями або слиною хворої тварини.