Лекція 2.3. Вірусний імунодефіцит

1. Вірусний імунодефіцит

Вірусний імунодефіцит котів (інфекційний імунодефіцит котів) – це переважно латентна інфекція, яка характеризується ураженням імунної системи.

1.1. Збудник.

Вірус інфекційного імунодефіциту котів був уперше виявлений в північно-каліфорнійському розпліднику котів у 1986 році, обумовлюючи велику частину випадків захворювань на хронічний імунодефіцит.

Вірус відносять до сімейства Retroviridae, до роду Lentivirus. Під цю систематику підводять також вірус імунодефіциту людини, що пояснюється наявністю спільних рис, при їх характерній видоспецифічності. Особливістю сімейства Retroviridae є характерна морфологія, наявність зворотної транскриптази (РНК-залежної ДНК-полімерази) всередині віріону, антигенна структура (рис. 86 ).

Рис. 86. Модель вірусу

(http://vettest.ru)

Вірусам властива лабільність. За кімнатної температури вони зберігаються до 4-ох діб. Кип’ятіння швидко вбиває їх, а під час нагрівання до 60°С загибель відбувається протягом 30 хвилин. Обробка спиртом, ефіром, гіпохлоридом призводить до інактивації вірусів через 5–10 хвилин. До ультрафіолетового опромінення віруси відносно стійкі.

Змінені штами цього вірусу інфікують як мінімум 17 видів диких представників сімейства котячих.

1.2. Епізоотологічні дані.

Частіше хворіють коти у віці 5–10 років. Найпоширенішим шляхом зараження є передача через інфіковану слину, при укусах під час котячих бійок. Внаслідок цього, захворювання найбільш часто трапляється серед бездомних, і поширення серед самців перевищує у співвідношенні 2–3 до 1, що відображає підвищений ступінь агресії, існуючий між самцями. Вірус нестійкий і для успішної передачі потрібно його значна кількість. Однак, іноді, досить і одного укусу. Дані про передачу статевим шляхом у природних умовах невідомі, незважаючи на те, що сперма інфікованих тварин часто містить вірус. Вірус імунодефіциту поширюється серед представників лише одного виду.

1.3. Патогенез.

Вірус проявляє тропізм до Т-лімфоцитів. Ураження імунокомпетентних клітин призводить до розладу імунної системи, що виражається пригніченням імунної відповіді на антигенні чинники, ослаблення імунних реакцій, зниження продукції інтерферону, комплементу та інших захисних факторів. У результаті імунодепресії, придушення клітинного та гуморального ланок імунітету організм стає беззахисним проти бактерій, грибів, вірусів, найпростіших та інших патогенів (https://www.youtube.com/watch? v=bGauUDIkDg0).

1.4. Клінічні ознаки.

Інкубаційний період триває 4–6 тижнів. Перші ознаки проявляються через 4–6 тижні після контакту зі збудником. Розвивається картина гострого захворювання, яка характеризується загальним пригніченим станом, високою температурою, генералізованим збільшенням лімфовузлів, а також лейкопенією і нейтропенією. Вірус виділяють з різних клітин імунної системи, також з крові та інших рідин організму, таких як цереброспінальна рідина і слина. У більшості тварин можуть зникнути основні ознаки, при цьому лімфаденопатія зберігається протягом декількох місяців.

За гострою стадією настає латентний період, що триває від декількох місяців до 3-ох років, після якого поступово наростають явища синдрому хронічного імунодефіциту. На цій стадії у тварини можуть виявити анорексію, зниження ваги, гарячковий стан, лімфаденопатію. З гематологічних показників: лейкопенію, лімфопенію, нейтропенію та анемію. У тварин діагностують інфекції секундарного походження, які набувають з часом хронічний характер. До них відносяться інфекції ротової порожнини (стоматит, гінгівіт), захворювання респіраторної системи, шкіри, ураження сечостатевої системи і шлунково-кишкового тракту (рис. 87 ).

Захворювання може прогресувати впродовж декількох місяців або років до тих пір, поки не наступає хронічна лейкопенія. На пізній стадії захворювання у деяких тварин виявляють різноманітні поведінкові і нейрологічні відхилення, що свідчить про ураження центральної нервової системи.

1.5. Патолого-анатомічні зміни.

Під час розтину трупів виявляють: зневоднення, виснаження, атрофію скелетних м'язів, трахеобронхіт, набряк легенів і бронхопневмонію, інтерстиціальний гломерулонефрит, а також атрофію окремих лімфатичних вузлів.

1.6. Діагноз.

Для діагностики використовують серологічне, імунологічне дослідження з визначенням стану і співвідношення субпопуляцій Т-лімфоцитів, а також виділення вірусу, визначення ретровірусної зворотної транскриптази та вірусного генома в інфікованих клітинах за допомогою гібридизації (in situ) або полімеразної ланцюгової реакції (ПЛР).

Для виявлення антигенів вірусного імунодефіциту котів у лабораторії використовують метод непрямої імунофлюоресценції, імуноферментний аналіз (ELISA) і радіоімунопреципітаційний аналіз (РІПА).

1.7. Лікування.

Засобів специфічної терапії не розроблено. Лікування в основному спрямоване на усунення окремих симптомів і підвищення імунітету у котів.

У схему лікування хворих на імунодефіцит котів включають імуноглобулін протигрипозний або протикоровий нормальний людський в дозі 0,5–1 мл. Вводять препарат підшкірно або внутрішньом'язово один раз у 2–3 дні до видужання. Одночасно для пригнічення патогенної мікрофлори застосовують антибіотики широкого спектру дії (ампіцилін, ампіокс, пеніцилін, цефалоспорини) в терапевтичних дозах. Per os або парентерально застосовують вітамінні і полівітамінні препарати. Доцільно використовувати антигістамінні засоби – димедрол, супрастин, тавегіл, піпольфен та інші в загальноприйнятих дозах. Курс лікування зазвичай триває до трьох тижнів, за щотижневого контролю гематологічних показників. При цьому обов’язково проводять планову вакцинацію тварин проти інших інфекцій вбитими вакцинами і дегельмінтизацію.

1.8. Профілактика.

Засобів специфічної профілактики проти вірусного імунодефіциту котів не розроблено. Найефективнішим засобом контролю над поширенням захворювання є обмеження контакту з інфікованими тваринами. Власникам котів слід пам’ятати про ризик, який виникає при безконтрольному ставленні до процесу розмноження тварин. Ризик інфікування домашніх котів, що проживають у звичайній родині, невеликий, за винятком тих, які знаходяться в контактах з бездомними особинами.