Лекція 2.5. Інфекційний перитоніт

1. Інфекційний перитоніт

Інфекційний перитоніт (Feline infectious рeritonitis) – це підгостро або хронічно протікаюча вірусна хвороба диких і домашніх котів, яка викликана одним з котячих коронавірусів. Захворювання проявляється в трьох формах – ексудативній (вологій), проліферативній (сухій), а у 75% котів у прихованій (безсимптомній) формі. Найчастіше інфекційний перитоніт уражає тварин віком від шести місяців до 5-и років.

1.1. Збудник

Збудник хвороби РНК-геномний вірус (FCoV), що відноситься до роду Alphacoronavirus родини Coronaviridae, геном представлений одноланцюговою молекулою РНК, що кодує три структурних білки.

Володіє гемаглютинуючою властивістю. Нуклеокапсид суцільний, представлений світлою, добре контурованою зоною. Зовні суперкапсид покритий булавоподібними шипиками – виступами, висотою 15–20 нм.

Рис. 95. Збудник коронавірусу

Виступи мають тонку шийку і грушоподібну або округлу головку (рис. 96, 97).

Коронавірусна інфекція може протікати двома шляхами:

• в одному випадку – в кишковій формі у вигляді легкого ентериту і хронічної інфекції;

• в іншому – у вигляді інфекційного перитоніту (Feline infectious peritonit – FIP), який викликає імунопатологічні захворювання, що супроводжуються системним запаленням серозних оболонок різних органів і скупченням ексудату в грудній клітці та черевній порожнині (асцит).

Вірус є епітеліотропним і здатний тривало персистувати в організмі перехворілих котів.

Ентеропатогенні коронавіруси пошкоджують епітелій кишечника і викликають висококонтагіозні ентерити.

Коронавірус, крім ентероцитів, уражає макрофаги, викликаючи розвиток перитоніту у котів віком від 6-ох місяців до 2-ох років, як правило, з летальним результатом.

Вірус малостійкий і легко інактивується простими дезінфікувальними засобами: 1% формаліном і 3% їдким натрієм.

1.2. Епізоотологічні дані.

До збудника сприйнятливі тільки коти, причому котенята набагато чутливіші, ніж дорослі тварини.

Джерелом збудника інфекції є хворі і перехворілі коти. Хвора тварина, починаючи з інкубаційного періоду і впродовж 2–3 місяців після перехворювання, виділяє вірус з калом, сечею і носовими витіками. Тварини в основному заражаються аліментарно, але не виключений і повітряно-крапельний шлях. Інші епізоотологічні аспекти хвороби не вивчені

1.3. Патогенез.

Штами коронавірусу, які викликають інфекційний перитоніт, володіють тропізмом до епітеліальних клітин кишечника (ентероцитів). Спочатку вірус розмножується в макрофагах, а ті розносять його по всьому організму. Це є основною ланкою патогенезу інфекції, що і пояснює генералізований характер прояву хвороби у котів

Вірус спочатку розмножується в мигдалинах або кишечнику, а потім поширюється в регіонарні лімфатичні вузли. При цьому виникає первинна віремія. Кров’ю вірус заноситься у багато органів і тканин, особливо в ті, які містять велику кількість судин і мають у своєму складі багато макрофагів. Далі виникає вторинна віремія, обумовлена рознесенням вірусу в макрофагах.

Якщо тварина має здатність на повноцінну імунну відповідь, то розмноження вірусу в макрофагах не триватиме, і хвороба не розвинеться. За відсутності адекватної імунної реакції, незважаючи на наявність специфічних антитіл, вірус продовжуватиме розмножуватися в макрофагах. Імунітет при зараженні котів збудником інфекційного перитоніту може значно ослабитись, якщо зараженню передувало інфікування вірусами лейкемії або імунодефіциту. Відомо, що 20–50% котів, які захворюють інфекційним перитонітом, раніше були інфіковані вірусом лейкемії.

Передуюча інфікуванню збудником інфекційного перитоніту наявність антитіл до коронавірусів, а також інтенсивне вироблення неповноцінних нейтралізуючих антитіл (які не нейтралізують антиген) призводить до утворення комплексів антиген-антитіло. Комплекси прикріпляються до макрофагів, які, знаходячись у крові, розносять їх кровоносними судинами. У кровоносних судинах до системи антиген-антитіло приєднується комплемент; комплекси, які утворюються таким чином, прикріпляються до стінок судин. Комплекси фагоцитуються макрофагами, які стимулюють через фактор хемотаксису скупчення нейтрофілів, що зрештою призводить до ушкодження судинної стінки.

Ці зміни за своєю суттю є імунними, відбуваються в стінках дрібних кровоносних судин (венул, артеріол), які найчастіше знаходяться під серозними оболонками різних органів і порожнин, у паренхімі печінки, нирок. Навколо кровоносних судин утворюються скупчення клітин – макрофагів, нейтрофілів, лімфоцитів.

Ураження судинної стінки призводить до випоту в серозні порожнини рідини, багатої білком – виникають зміни, властиві ексудативній формі інфекційного перитоніту.

1.4. Клінічні ознаки.

Інкубаційний період – від декількох тижнів до декількох місяців. Симптоми варіюють залежно від віку котів, кількості і вірулентності збудника і від сили імунної відповіді.

Характерними клінічними ознаками у котенят є анорексія, підвищення температури тіла до 40°С і вище, перитоніт, іноді плеврит.

http://www.dierenkliniekkenaupark.nl/sites/default/files/fip_kat.png

http://icatcare.org/advice/cat-health/feline-infectious-peritonitis-fip

У котів старшого віку хвороба клінічно проявляється в двох формах: ексудативній і неексудативній.

При ексудативному (вологому) перитоніті переважають такі ознаки: випоти в плевральну порожнину; активність і збережений апетит, або млявість і анорексія; у деяких випадках легка лихоманка; порушення дихання; втрата ваги; збільшені мезентеріальні лімфатичні вузли і печінка (https://www.youtube.com/watch? v=AWPD0nSbqqk).

При неексудативному (сухому) перитоніті клінічні ознаки часто слабо-виражені, неспецифічні і різноманітні; цей стан найбільш важко діагностувати. До характерних ознак належать: втрата ваги, відсутність апетиту. Інші симптоми залежать від того, які органи уражені, і від ступеня їх пошкодження. До них відносяться:

– увеїти, нашарування на рогівці, помутніння склоподібного тіла і опалесценція водянистої вологи, лімфоцитарна інфільтрація судин сітківки, піогранулема сітківки (рис. 99);

Рис. 99. Увеїт, котеня 2 міс.

(http://www.812vet.com)

– збільшені мезентеріальні лімфатичні вузли при пальпації;

– утворення піогранульом і розвиток гідроцефалії, що призводять до ністагму, вестибулярних розладів (наприклад, нахил голови), судом, мозочкова атаксія, дисфункція черепних нервів, парези, втрата пропріоцептивної чутливості, нетримання сечі або зміни в поведінці. Нервові симптоми відзначаються в 10% випадків сухого інфекційного перитоніту котів;

– жовтушність слизової оболонки (рис. 100).

Рис. 100. Жовтушність слизової оболонки

(http://zooforum.ru)

У більшості випадків інфікування безсимптомно завершується елімінацією вірусу з організму. В деяких випадках вірус уражає клітини епітелію кишечника і стає латентним, не зазнавши реплікації; тварина практично не екскретується вірусом і не є джерелом інфекції до переходу вірусу з латентного статусу в активний в результаті впливу ініціювального фактора. Основними ініціювальними факторами прийнято вважати різні стреси.

У частини тварин інфекція безсимптомно переходить в форму носійства: вірус реплікується в клітинах епітелію кишечника, активно екскретується в зовнішнє середовище; тварина є джерелом зараження для інших котів.

1.5. Патолого-анатомічні зміни.

Коти, які загинули від інфекційного перитоніту, переважно виснажені. У більшості тварин виявляють перитоніт. У черевній порожнині може накопичуватися до 1-ого літра ексудату. Рідина майже прозора, опалесцентна, в'язка, інтенсивно або злегка жовтувата. У ній можуть міститися пластівці і нитки фібрину.

Рис. 101. Накопичення ексудату в черевній порожнині

при інфекційному перитоніті у кота

Серозні поверхні часто покриті фібрином, що надає оболонкам тьмяний зернистий вигляд. Фібрин частіше лежить на серозних покривах внутрішніх органів, обумовлюючи неміцні спайки між ними.

Рис. 102. Спайний процес у внутрішніх органах при інфекційному перитоніті

На серозних покривах трапляються білі вогнища некрозу, а також маси щільного ексудату у вигляді дрібних бляшок і вузликів, проникаючих в органи (печінка, стінка кишечника та інші).

Бляшки і вузлики мають розміри від 2 до в діаметрі. Брижа переважно потовщена, тьмяна (рис. 103).

Рис. 103. Серозна оболонка тонкого кишечнику,

з блідими ділянками, які піддані некрозу

(http://www.812vet.com)

Нирки часто збільшені з наявністю під фіброзною капсулою білих щільнуватих вузликів, які вдавлюються до кіркової речовини.

У печінці і підшлунковій залозі також виявляють невеликі білі вогнища.

Рис. 104. Вогнища некрозу у печінці і підшлунковій залозі

У плевральних порожнинах ексудату менше, ніж у черевній порожнині. Під плеврою виявляють множинні білі вогнища, подібні до вогнищ в інших органах. Легені ущільнені, темно-червоного кольору. Лімфатичні вузли черевної і грудної порожнин збільшені.

1.6. Діагностика.

Діагноз ставлять на підставі серологічних досліджень у реакції нейтралізації (РН). Важливе значення мають дані розтину загиблих тварин і гістологічного дослідження. Для діагностики застосовують гематологічні та біохімічні дослідження крові і асцитної рідини, а також тест Rivalt.

Ексудат при ФІП є асептичною, багатою білком рідиною солом'яно-жовтого кольору з відносно малою кількістю клітин. Рідина в'язка, піниста внаслідок високого вмісту білка, часто в ній видно нитки або пластівці фібрину.

Кіт з вологим ФІП повинен мати загальний вміст білка у випітній рідині більш ніж 35 г/л, а співвідношення альбумінів/глобулінів повинно бути нижче 0,4 (або, як мінімум, нижче 0,8), рівень альфа-кислого протеїну повинен бути високим (більше 1500 мг/мл), цитологія повинна виявляти декілька типів ядерних клітин, серед яких більшість – нейтрофіли та макрофаги.

Коти з сухим ФІП повинні мати гіперглобулінемію та знижене співвідношення альбумінів/глобулінів, гематокрит нижче 30% з нерегенеративною анемією та, імовірно, нейтрофілією. Клінічні ознаки такі, як втрата ваги та, зазвичай, ураження очей (ірит, ін’єкції судин сітківки, водянисті преципітати на рогівці).

Серологічні та молекулярно-генетичні методи діагностики (ПЛР, ІФА, РІФ, РНГА) доцільно використовувати лише для моніторингу коронавірусної інфекції, і ФІП зокрема, в розплідниках, де ведуть на високому рівні племінну роботу з високопородними тваринами.

1.7. Диференційна діагностика.

При диференційній діагностиці ексудативної форми інфекційного перитоніту слід виключити бактерійний перитоніт, токсоплазмоз, асцити серцевого і ниркового походження, пухлини, серцеву недостатність і травми, а при неексудативній формі хвороби – лімфосаркоматоз, туберкульоз і токсоплазмоз.

1.8. Лікування.

Для полегшення загального стану тваринам проводять пункцію і видаляють ексудат, який накопичився в черевній (грудній) порожнині. Одночасно застосовують сечогінні засоби (лазикс, верошпірон, триампур, діакарб гіпотіазид, амонія хлорид, гексаметилентетрамін та ін.) в терапевтичних дозах.

Для пригнічення патогенної мікрофлори призначають антибіотики – впродовж 2 днів тилозин (160 мг/кг), ампіокс і ампіцилін, впродовж 5–7 днів (по 0,1–0,3 г/кг) пеніцилін, левоміцетин, клафоран, байтрил та інші під контролем лікаря ветеринарної медицини. Симптоматичне лікування повинно включати різні вітаміни, особливо групи В і С, полівітамінні препарати. При задовільному загальному стані тварини, не зважаючи на високу летальність ФІП та можливо тимчасовий терапевтичний ефект, можна надавати допомогу зі застосуванням комплексу імуномодуляторів, що стимулюють клітинний імунітет (Фоспреніл з Глобканом-5, Анандін, Максідін тощо) та симптоматичними засобами (Сульфокамфокаїн, Метронідазол, сорбенти, протектори, Гамавіт тощо). Показані імуностимулятори, особливо імуноглобулін та інтерферон.

1.9. Профілактика.

Інфекційний перитоніт є серйозною проблемою, особливо в притулках, та й для власників кількох котів.

Схема заходів з профілактики коронавірусної інфекції котенят:

Підготовка приміщення для котенят:

1. видалення усіх котів і котенят за тиждень до того, як розміщувати матір;

2. дезінфекція приміщення розчином гіпохлориту у розведенні 1:32;

3. закріплення за цим приміщенням окремих кошиків для котенят, миски для корму та води і дезінфекція їх розчином гіпохлориту;

4. розміщення в приміщенні кішки за 1–2 тижні до пологів.

Профілактика непрямого поширення вірусу:

1.заходьте до кімнати з котенятами до відвідування приміщень з іншими котами;

2. мийте руки з дезінфектантом перед входом до кімнати для котенят;

3. надягайте змінне взуття або бахіли при вході до кімнати.

Раннє відлучення та ізоляція кошенят:

1.досліджуйте кішку на антитіла до коронавірусу перед або після окоту;

2.якщо титри у матері більші за нуль, котенят слід помістити в окрему чисту кімнату до 5–6 – тижневого віку;

3.якщо титр антитіл матері дорівнює нулю, котенят можна залишити з нею до більш дорослого віку;

4.подбайте про те, щоб привчити кошенят, що знаходяться в ізоляції, віком 2–7 тижнів до людини.

Зменшувати забруднення довкілля фекаліями:

Мати достатню кількість лотків для кішок з приплодом – один лоток на 1 чи 2 кішки.

• Жмуття шерсті видаляти принаймні раз на день.

• Принаймні раз на тиждень видаляти наповнювач і дезінфікувати лотки.

• Лотки розташовувати на відстані від місць годівлі.

• Регулярно прибирати навколо лотків пилососом.

• Зістригти шерсть з задньої частини тулуба у довгошерстих кішок.

Для специфічної профілактики застосовують вакцину – Primucell®, яка запобігає розвитку захворювання у 50–75% імунізованих тварин.

Оскільки вакцина не дає 100% захисту, основний шлях профілактики – виконання санітарно-гігієнічних заходів. Гігієна має бути на першому місці. Профілактика стресу теж важлива складова, бо розвитку перитоніту зазвичай передує напружений період у житті тварини.