Лекція 2.2. Каліцивірусна інфекція

1. Каліцивірусна інфекція

Каліцивірусна інфекція (Feline calicivirus disease; каліцивіроз) – гостро протікаюча висококонтагіозна хвороба котів, що супроводжується гарячкою, з ураженням респіраторних органів і ротової порожнини, утворенням виразок на язику, м'якому і твердому піднебінні, губах і ніздрях, у важких випадках пневмоніями, іноді артритами.

1.1. Збудник

Збудник каліцивірусної інфекції – РНК-геномний вірус розміром (30 – 40 нм), який належать до роду Calicivirus, що відноситься до родини Рісоrnaviridae.

Каліцівірус – це безоболонковий, одноланцюговий РНК вірус, який має чашоподібну впадину на своїй поверхні від чого і пішла їх назва [calices – з лат. означає – "чашка"] (рис. 104).

При серологічному дослідженні виділено чотири антигенні штами (більше 20 серотипів). Збудник розмножується в плазмі культури клітин нирки і язика котеняти, цитопатогенна дія в цитоплазмі настає через 24–34 год без утворення внутрішньоядерних включень.

Вірус порівняно стійкий до підвищеної температури; змін рН до 4,0; ефіру і хлороформу. Деякі штами чутливі й до високих рН, однак інактивуються розчинами хлорного вапна і хлораміну. В сухому середовищі вірус зберігається 2–3 доби , а у вологому – до 10 днів.

1.2. Епізоотологічні дані.

Найбільш чутливий до захворювання молодняк віком від одного місяця до двох років. Хворі коти – вірусоносії можуть виділяти збудник із витіканнями з ротової і носової порожнин, із слізними секретами, з фекаліями і сечею впродовж декількох місяців. Зараження відбувається аліментарним шляхом, при безпосередньому контакті, аерогенним шляхом, через одяг і предмети догляду. Частіше хвороба проявляється в холодну пору року. Каліцивіруси котів слабовірулентні, і хвороба частіше протікає латентно. Проте у поєднанні з іншими агентами (бактерії, віруси, мікоплазми) каліцивірусна інфекція може викликати загибель великої кількості (більше 80%) котів.

1.3. Патогенез.

При ураженні вірусом епітелію слизової оболонки ротової порожнини спочатку утворюються гладкі напівсферичні, чітко відмежовані міхурці, які з'являються в основному в ділянці верхньої і бічних поверхонь язика, на твердому піднебінні, а також поза ротовою порожниною – на зовнішніх частинах ніздрів. Міхурці скоро тріскають. На їх місці утворюються ерозії. Ерозії можуть поглиблюватися і покритися виразками. Впродовж двох тижнів слизова оболонка в місцях ерозій регенерує.

Особливо активне розмноження каліцивірусу відбувається в епітеліальних клітинах крипт мигдалин, які під його дією піддаються дистрофії і некрозу. У криптах збудник може знаходитися ще впродовж декількох тижнів після одужання тварини.

Окремі штами збудника розмножуються в легеневих альвеоцитах, викликаючи некроз цих клітин і запальну реакцію.

1.4. Клінічні ознаки.

Інкубаційний період триває до 3-ох тижнів. Каліцивіроз може проявлятися з ознаками дихальної інфекції з ураженням очей і носа, також у вигляді виразок у роті, пневмонії, гострого артриту, і в будь-якій комбінації з перерахованого.

Початок каліцивірозу як у дорослих котів, так і у котенят раптовий. Анорексія (відмова від корму). Гіпертермія (температура підвищується до 40°С). Витікання з носа і очей з незначним чханням або без нього. Виразки на язиці, твердому піднебінні, губах, кінчику носа або навколо кігтів.

Задишка, часте дихання при пневмонії, кульгавість. Захворювання може проявлятися лише виразками в роті без інших ознак.

Гострий перебіг хвороби характеризується депресією, короткочасною горячкою, анорексією, набряком слизових оболонок носової і ротової порожнини, а також виділеннями з носа та очей.

Нерідко спостерігається чхання, кашель і помірний кон'юнктивіт. Найважливішим діагностичним симптомом є виразки на носовій перегородці і в порожнині рота: на язику, м'якому і твердому піднебінні, губах (рис. 107). Характерна ознака інфекції – рясна салівація.

Хвороба триває від 1 до 3-ох тижнів. Летальність сягає 30%.

У котенят розвивається вірусна пневмонія, яка характеризується пригніченням, змішаною задишкою, прискореним диханням і анемією. Одночасно з пневмонією реєструють ларингіт, трахеїт і бронхіт. Це спостерігають в основному у котенят віком 1–3 місяців, коли у них закінчується колостральний імунітет.

Смерть тварини настає протягом кількох днів, їй передують млявість, блювота, погіршення апетиту та діарея. При гематологічних дослідженнях виявляють лімфопенію і зниження рівня гемоглобіну на 25–30%.

Підгострий перебіг характеризується уповільненим розвитком зазначених вище клінічних ознак і спостерігається в основному в ослаблених, виснажених тварин. Захворювання триває 2–4 тижні і у випадку імунодепресивних станів може переходити в хронічну форму.

Хронічний перебіг хвороби спостерігають в основному при розвитку вторинних бактеріальних інфекцій. Ця форма становить небезпеку з огляду на те, що хворі тварини є тривалими вірусоносіями.

1.5. Патолого-анатомічні зміни.

Під час розтину трупів загиблих котів у грудній порожнині реєструють інтерстиціальну пневмонію (рис. 108).

Рис. 108. Дифузна інтерстиціальна пневмонія

(http://calicivirus.blogspot.com)

Найчастіше бувають уражені краніовентральні ділянки передніх і середніх часток легень. Запалена легенева тканина ущільнена. Спочатку вона забарвлена в яскраво-червоний колір, а потім забарвлення може змінитися. Іноді виявляють ерозивні ураження слизової оболонки шлунку.

Гістологічним дослідженням встановлюють некроз клітин слизової оболонки, а при глибокому ураженні респіраторного тракту – некроз альвеолярної перегородки з інфільтрацією лейкоцитів.

1.6. Діагностика

Включає аналіз епізоотологічних і клінічних даних, а також результатів лабораторних досліджень. Вірус виділяють у культурі клітин нирки котеняти і диференціюють у реакції нейтралізації (РН) із застосуванням імунофлюоресцентного методу. Для діагностики хвороби використовують також парні сироватки, взяті з інтервалом в 14 днів, які досліджують у РН.

З експрес-тестів застосовують системи Immunocomb (Biogal, Galed Labs. Acs Ltd., Israel) на виявлення віруного антигену. У сумнівних випадках ставлять біопробу. При цьому заражені котенята гинуть через 20 днів.

1.7. Диференційна діагностика

При диференційній діагностиці слід враховувати певну подібність клінічного прояву каліцивірозу з герпесвірусною інфекцією, хламідіозом, панлейкопенією і стоматитами різної етіології.

1.8. Лікування.

Полягає у використанні симптоматичних засобів, які спрямовані на усунення вторинних запальних процесів у верхніх дихальних шляхах, бронхах, легенях, у ротовій порожнині, шлунку і кишечнику. Необхідно запобігти обезводненню організму тварини за допомогою підшкірних ін'єкцій фізіологічних рідин – 0,9% розчину натрію хлориду, розчину Рінгера або Рінгера-Локка, 5% розчину глюкози в дозі 20–50 мл 2–4 рази на добу. Ефективні також клізми з перерахованими розчинами в об'ємі 20–100 мл. Їх ставлять 3–4 рази в день.

Для пригнічення розвитку і розмноження секундарної інфекції застосовують різноманітні антибіотики широкого спектру дії. Дози і курс лікування ті ж, що при терапії панлейкемії. Одночасно з антибіотиками використовують аскорбінову кислоту, вітаміни групи В, А і Е в терапевтичних дозах.

Для підвищення імунітету на ранній стадії хвороби застосовують гетерогенну сироватку, специфічний і неспецифічний імуноглобулін (антикоровий, антигрипозний, нормальний), леукорифелін, неоферон, інтерферон, анандин, тимоген, тималін згідно з інструкцією.

При гнійних виділеннях з очей і ніздрів проводять їх дезінфекцію розчинами фурациліну, фуразолідону, борної кислоти.

У процесі лікування хворим створюють комфортні умови утримання і призначають дієтотерапію, збагачуючи раціон вітамінами і мікроелементами.

1.9. Імунітет.

Після перехворювання імунітет нестійкий.

1.10. Профілактика.

Профілактика каліцивірозу включає дотримання таких вимог:

1. Максимально зменшити стресові фактори, уникати скупченості тварин.

2. Дотримуватися зоогігієнічних норм за групового утримання тварин, стежити за своєчасною дезінфекцією посуду, приміщень, засобів догляду.

3. Коти повинні піддаватися вакцинації, яка повинна проводитися у віці 8–10 тижнів і повторно через 3–4 тижні.

4. Рекомендується щорічна повторна вакцинація. У всьому світі серед ветеринарних лікарів вакцинація проти ринотрахеїту, панлейкопенії і каліцивірозу котів вважається основною і постійно необхідною.