Лекція №7 "Соціально-політичні небезпеки, їхні види та характеристики. Поведінкові реакції населення у НС"

1. Людський чинник в проблемі безпеки

За даними міжнародної статистики, головним винуватцем нещасних випадків є не техніка, навіть не організація праці, а сама людина.

Чому ж людина, якій властивий такий інстинкт – як самозбереження – сама наражається на небезпеку?

Перша причина – витікає вже з аналізу еволюції людини. Порівняємо сучасну людину з тою, що жила 10 – 20 тисячоліть тому – людина зовні не змінилась, навіть деякі фізичні якості погіршилась: знизилась гострота зору, слуху, не має тієї сили, витривалості. Незважаючи на це людина пройшла шлях від кам’яної сокири до космосу.

З розвитком техніки змінилась дія людини на оточуючий світ.

Збільшуються відповідні реакції зовнішнього світу на людину.

Отже, першу причину можна сформулювати так

З розвитком техніки небезпека зростає скоріше, ніж людська протидія їй.

Друга причина полягає у зростанні помилки.

Первісна людина могла вколотись, порізатись, обпектись – розплата за неї не була такою великою, зараз помилки людині обходяться набагато дорожче – люди гинуть від електричного струму, в аваріях, на виробництві.

Третя причина – адаптація людини до небезпеки

Використовуючи всі блага техніки – людина забуває що саме ця техніка – є основним джерелом небезпеки.

Усі ці причини вказують на те, що людський фактор в питанні безпеки відіграє основну роль.

Але мало навчитись виявляти роль людського фактору у окремому випадку, дуже важливо мати науково – обґрунтоване і систематизоване вивчення цього питання. Тому при вивченні питань безпеки праці розділ психології безпеки є обов’язковим.

Психологія безпеки – галузь психологічної науки, яка вивчає психологічні причини нещасних випадків, що виникають в процесі праці та інших видів діяльності і психологічні фактори підвищення їх безпеки. Об’єкт дослідження – вид діяльності людини. Предметом дослідження – психологічний стан людини; - психологічні процеси, які породжуються діяльністю та потребами людини.

Діяльність – активна взаємодія людини з навколишнім середовищем, завдяки чому вона досягає свідомо поставленої мети, що виникла внаслідок прояву у неї певної потреби. Характерні ознаки діяльності людини:

-                  вона діє під впливом тих чи інших мотивів для задоволення певної потреби;

-                  вона існує завдяки взаємодії з навколишнім середовищем (інші люди, предмети, природа тощо);

-                  обмінюється інформацією з іншими людьми, тобто бере участь у спілкуванні;

-                  з самого початку життя людина грається, вчиться, а далі – працює;

-                  саме завдяки діям, взаємодіям набуває певного досвіду;

-                  відчуває вплив умов життя як на рівні оточення (мікросередовище), так і на рівні суспільства (макросередовище);

-                  діяльність має ціле усвідомлений і цілеспрямований характер.

Потреби – це нужда, необхідність для людини того, що забезпечує її існування і самозабезпечення.

Потреби поділяються на групи:

-                  фізіологічні і сексуальні (у відтворенні людей, в їжі, диханні, рухові, одязі, житлі, відпочинку);

-                  екзистенціальні (це потреби у безпеці свого існування, впевненості у завтрашньому дні, стабільності суспільства, гарантованості праці);

-                  соціальні (у належності до колективу, групи чи спільноти у спілкуванні, турботі про інших та увазі до себе, в участі у спільній трудовій діяльності);

-                  престижні (у повазі з боку інших, їх визнанні та високій оцінці своїх якостей);

-                  особистісні (у самовираженні, у самореалізації);

-                  духовні (потреби в нових знаннях про навколишній світ, в самопізнанні, залученні до наук, мистецтв тощо).  

2. Характеристика небезпек соціально-політичного характеру

Соціальні і політичні небезпеки, викликані проблемами життєдіяльності, мають дуже складну природу. Суть цієї природи складає накопичення наслідків постійнодіючих, конфліктних, стресових та інших негативних ситуацій. У більшості випадків небезпека виражається у співвідношенні кількості людей, що беруть участь у конфліктах і відокремлені від суспільства відносно чисельності самого суспільства.

Політичні небезпеки виникають як результат розвитку різних видів політичних конфліктів. Динаміка і тенденції розвитку конфліктів на будь-якій основі визначаються цілим рядом факторів: ступенем складності причин і умов, що їх викликали; силою емоційних переживань учасників; ступенем рішучості сторін добиватися досягнення своїх цілей; реальними можливостями задоволення претензій сторін; наявністю матеріальних, фінансових, організаційних засобів у сторін; готовністю учасників йти один одному назустріч; втручанням зовнішніх факторів та іншими. Суворо кажучи, не буває двох абсолютно однакових конфліктів. Однак, в будь-якому з них можна визначити ті чи інші типологічні риси.

Як і соціальні конфлікти так і політичні дії можна кваліфікувати за різними основами: за причинами, щО їх народили; за складом конфліктуючих сторін — міжособові, внутрішньогрупові, міжгрупові, міжкласові, міжнаціональні, міжнародні; за динамікою розвитку − що гостро протікають, швидко розвиваються, загострюються, згасають, розростаються, хронічні; за формою дії сторін − з використанням насильства чи за його відсутності; за соціальними чи політичними цілями та їх наслідками.

Джерелами конфлікту можуть бути: 1.соціальна нерівність, яка існує в суспільстві, 2.система поділу влади, матеріальних благ, політичних інтересів тощо.

Отже, конфлікт – це зіткнення протилежних інтересів, поглядів, гостра суперечка, ускладнення, боротьба ворогуючих сторін різного рівня та складу учасників.

 Конфлікт, який виникає в суспільстві, як правило, має соціально-політичний характер.

Конфлікти, що відбуваються в різних сферах, набувають політичної значущості, якщо вони зачіпають міжнародні, класові, міжетнічні, міжнаціональні, релігійні, демографічні та інші відносини.

До соціально-політичних конфліктів або небезпек належать: виникнення локальних військових конфліктів на міжетнічній, релігійній основі ((або просто війни), Війна в сфері економіки і технології,  тероризм, захоплення заручників та важливих об’єктів, Екстремальні ситуації криміногенного характеру; епідемії, а також маніпулювання особистістю.

2.1. Війни

Війна – це збройна боротьба між державами (їх коаліціями) або соціальними, етнічними та іншими спільнотами;

Як форма соціально-політичного конфлікту, війна супроводжує всю історію розвитку світового суспільства. Наша епоха теж не є виключенням, її обличчя визначається озброєними сутичками, в тому числі двома світовими війнами. Взагалі, за останні п'ять з половиною тисяч років в світі відбулось приблизно 14,5 тисяч великих і малих війн, в ході яких загинуло, померло від голоду та епідемій більш як 3,6 мільярда людей.

Перша світова війна 1914-1918рр. 1 серпня 1914 р. початок. її основними причинами були економічні й політичні протиріччя між державами двох військово-політичних блоків: Сили Антанти на чолі з Францією, Росією, Великобританією і з 1917 року Сполученими Штатами перемогли держави Четверного Союзу (також відомі як Центральні Держави) на чолі з Австро-Угорщиною, Німеччиною й Османською Імперією. Італія приєдналася до Антанти у 1915 році.

11 листопада 1918року закінчилась. 3 жовтня 2010р. Німеччина завершила виплату репарацій, передбачених Версальським договором 1919 року після Першої світової війни.

Із дня підписання Версальського договору пройшло понад 90 років. Сьогодні німці переведуть останню велику суму - 70 мільйонів євро. Більшу частину грошей отримають Франція і Бельгія, повідомляє УНІАН.

Версальський договір, складений країнами-переможцями, зокрема США, Францією, Великобританією та Бельгією, німці підписали 28 червня 1919 року. Він офіційно поклав край Першій світовій.

Дру́га світова́ війна́— світова війна, що почалася 1 вересня 1939 і тривала до 2 вересня 1945, коли на борту лінкора «Міссурі» було підписано капітуляцію Японії перед союзними державами. Друга світова війна мала величезний вплив на долю людства. В ній брали участь 61 країна (80 % населення Землі). Воєнні дії відбувалися на територіях 40 країн. 40 місяців -  з 22 червня 1941 по жовтень 1944 р. — воєнні дії відбувались також на території України. У збройні сили було мобілізовано 110 млн. чоловік по всьому світу. Загальні людські втрати досягли 50-55 млн. чоловік, з них загинуло на фронтах 27 млн. чоловік.

Датою початку війни прийнято вважати 1 вересня 1939 року, коли Німеччина розпочала окупацію Польщі; Британія та Франція оголосили війну Німеччині через два дні. Інші дати початку війни: початок японської інтервенції в Манчжурію 13 вересня 1931 та початок другої японсько-китайської війни 7 липня 1937 року.

 У ХХ ст. військові дії проводились доволі активно. За приблизними даними, з часу закінчення Другої світової війни в локальних військових конфліктах загинуло 22-25 мільйонів осіб.

Це війна у В’єтнамі Під час в’єтнамської війни в 1960-ті роки було вбито близько 7 млн. місцевих мешканців і 57 тисяч американців. Окрім загибелі людей великих руйнувань, військові дії завдають величезних збитків навколишньому середовищу.

, воєнні дії в Афганістані,

вторгнення Іраку в Кувейт, війна в Руанді,

військовий конфлікт в Югославії.

Війна в Чечні та низка інших «малих» війн.

Протягом двадцятого століття досить швидко росла кількість загиблих у війнах мирних громадян, з 5% від  кількості усіх загиблих у Першій світовій війні до 75% - у другій й 80-90% - в 150 подальших малих війнах.

Глобальна геополітична, економічна, соціокультурна взаємодія на сучасному етапі характеризується „силовою домінантою” . Події в районі Перської затоки, а також в Югославії та Афганістані свідчать, що однополюсний світ став навіть небезпечнішим, ніж двополюсний у часи „холодної війни”.

Зіткнення цивілізацій можна розглядати на різних рівнях: глобальному, регіональному, локальному, місцевому, груповому і міжособистісному . Приміром, на глобальному рівні відбуваються лише функціональні зіткнення: антиталібська операція США та їх союзників в Афганістані (починаючи з 2001 pоку), антисаддамівська операція США та їх союзників в Іраку (2003 pік); на локальному рівні: війна між росіянами і мусульманами на Північному Кавказі (Чечня), боротьба між вірменами та азербайджанцями, між осетинами та інгушами, між сербами та албанцями в колишній Югославії; на місцевому рівні: терористична акція на Манхеттені; психологічний тиск провідних країн Заходу на Лівію, Сирію, Іран, Палестину. Ці події підтверджують насильницький характер відносин між західною та ісламською цивілізаціями, відображають глобальність протиріч і крайностей, реальність зіткнення двох світів – Сходу і Заходу.

Локальні війни і воєнні конфлікти все менше стають міждержавними і все більше, по суті своїй, мають внутрішньодержавний характер. За підрахунками фахівців, у 1990 - 2004 роках тільки 4 з 57 конфліктів були міждержавними: Еритрея - Ефіопія (1998 - 2000 рр.), Індія - Пакистан (1990 - 1992 і 1996 - 2003 рр.), Ірак - Кувейт (1991 р.), Ірак проти США, Великої Британії і Австралії (2003 р.) [25 с. 121]. Із закінченням „холодної війни” межа між міждержавними і внутрішньодержавними конфліктами почала розмиватися.

Війна́ в Іра́ку — це вторгнення Збройних сил Сполучених Штатів та Збройних сил Великобританії 20 березня 2003 року на теріторію Іраку, за підтримки урядів країн що входили у міжнародну коаліцію.( У своєму зверненні до нації 17 березня 2003 р., Президент США Джордж В. Буш завимагав від Президента Іраку Саддама Хусейна та двох його синів, Удая та Кусая, покинути протягом 48 годин Ірак [1]. Вимогу було відкинуто [2].)

Оскільки учасниками коаліції мандат ООН на інтервенцію не був отриманий, легітимність вторгнення була під сумнівом. Головною офіційною причиною війни була оголошена наявність в Іраку зброї масового ураження, а думки щодо обґрунтованості цього твердження значно варіювались серед країн-членів ООН. Після приблизно трьох тижнів боїв, збройні сили коаліції окупували Ірак, поклавши край правлінню Саддама Хусейна та його Баатистської Партії. Результатом інтенсивних та тривалих пошуків спеціально створеної урядом США команди для пошуку іракської зброї масового ураження стали всього кілька снарядів із хімічною начинкою, що склало разючий контраст із передвоєнними застереженнями про наявність значної збройової програми. Після завершення активних боїв та капітуляції регулярної іракської армії, розпочався період окупації Іраку.

Участь України в іракському конфлікті

Україна ввела свій контингент на територію Республіки Ірак 11 серпня 2003 року. Контингент складався з 19-ого окремого батальйону радіохімічнобіологічного захисту та 5-ої окремої бригади Сухопутних Військ Збройних Сил України. Загальна чисельність українських військових у зоні конфлікту на початок вересня 2003 складала 1680 осіб

Військова операція, що почалася з вторгнення коаліційних сил в 2003 році, продовжується доcі. Новий президент США Барак Обама заявив при ступі на посаду про виведення американських військ з Іраку в 2011 році.

Війна у Лівії. 20 березня 2011 Франція, США, Великобританія почали бомбардування Лівії. Каддафі відкрито звинуватив лідера Франції Ніколя Саркозі в тому, що Лівія фінансувала передвиборну компанію Саркозі в 2007.

Заява про нібито ядерний вибух у Бенгазі – інформаційна база для військового вторгнення США, Великобританії, НАТО в Лівію, скинення режиму Каддафі. Зверніть увагу: ще 14 лютого помічник керівника управління ФБР із питань зброї масової поразки доктор Вахіт Мажиді заявив журналістам: імовірність того, що в якийсь момент США піддадуться атаці із застосуванням зброї масової поразки становить 100 відсотків! У ці ж дні саме й почався «заколот» у Лівії. От так вони готовили фон для виправдання своєї агресії у випадку невдачі «заколоту». Поки “качку” про ядерний вибух у Бенгазі запустив сайт американських ветеранів. Її поширюють. Підуть нові «качки», щоб залякати світове співтовариство. Потім підуть офіційні гнівні заяви Білого дому. І пряма агресія.

Армії Китаю наказали розпочати підготовку до війни на морі

9 грудня 2011 | Перегляди:129 | Додати новину в закладки

Голова Китайської Народної Республіки заявив про необхідність «посиленої підготовки флоту до можливої війни»

В даний момент, на думки фахівців, міць американської армії істотно перевершує китайську. Незважаючи на те, що армія КНР найчисленніша в світі, основний її склад це сухопутні війська. Однак в останні роки морські амбіції Пекіна істотно зросли. І у розвиток військового флоту в даний момент інвестуються значні суми. Підтвердженням цьому служить нещодавня покупка колишнього радянського авіаносного крейсера і модернізація його під сучасні потреби морського військового флоту. За оцінками експертів, військові амбіції Китаю в останні роки зростають у геометричній прогресії, що викликає певне занепокоєння,

Військові витрати Китаю, в 2011 р. склали 119,8 млрд. доларів, до 2015 р. збільшаться до 238,2 млрд. дол, тобто подвояться. На тлі цього зазначається, що Сполучені Штати, котрі увійшли до потенційних супротивників КНР, військові витрати скорочують. До 2017 р. Пентагон планує зменшити витрат на оборону на 259 млрд. дол., а за 10 найближчих років - на 487 млрд. дол.

Втім, за заявами аналітиків, Китай готується до «війни» не з Америкою. Серед найбільш ймовірних країн, військовий конфлікт з якими може вибухнути найближчим часом, називаються В'єтнам і Філіппіни. Ці країни, втім як і США, Бруней і Малайзія, протягом довгого часу оспорюють право на кілька спірних територій в Південно-Китайському морі. На островах, на які вони претендують, велика ймовірність виявлення нафти і газу

Африканські країни. Війни Південного Судану і Північного за права на багаті нафтові приграничні території.

Війна на території Західної Африки. Бойові дії почались в сіні 2012 року. Тоді бойовики НДОА (Народний рух за визволення Азавада(територія проживання туарегів)) атакували позиції владних сил на півночі країни Малі. Спочатку армія Малі перемогла, але зараз туареги беруть верх, так як їх чисельність більше, деякі пройшли гарну школу в армії Кадаффі. Після того, як перемогли Кадаффі Французька армія зіткнулась з тим, що замість вміняємої Лівії одержали помісь Афганістану та Сомалі. Туареги здатні сколихнути не тільки Малі , але і Нігер та інші граничні держави.

Залишаються американські війська в Афганістані. 11березня 2012 сержант американської армії зайшов по черзі в три будинки і розстріляв всіх , хто там знаходився.

2.2. Основи кримінологічної безпеки

Із зникненням так званої «радянської загрози» між державами знову починається суперництво, але вже за місце на світовому ринку. Сучасна світова економічна війна набирає масштабності в найрізноманітніших формах як між державами, так і між підприємствами та організаціями. Її характерними рисами є ліберальні промови, прагнення домінувати в валютній сфері, нерівноправні тарифні угоди, безмірний торговий експансіонізм і конкуренція з порушенням економічних норм.

Одночасно ростуть і ставки: в надто слабких країнах під загрозу підпадає навіть їхня економічна незалежність, їх соціальній стабільності загрожує безробіття. Більше того, на карту поставлена стабільність загальної ситуації в світі і вже в самому найближчому майбутньому.

Кримінологічна злочинна діяльність в сфері економіки найбільш взаємозв'язана з багатьма іншими видами злочинної діяльності, тому найбільш важливою на сьогодні є проблема економічної безпеки.

Кримінологічна загроза безпеки економіки – це сукупність факторів і

 умов, що становлять небезпеку для нормального функціонування будь

-яких об'єктів економіки.

Суб'єктами кримінологічних загроз безпеки об'єктів економіки є:

• спецслужби іноземних держав, діяльністю яких є добування цінної інформації, здійснення підривних акцій відносно об'єктів економіки;
• недержавні організації та окремі особи, які спеціалізуються на проведенні промислового шпіонажу;
• організована злочинність;

Кримінологічна безпека передбачає забезпечення захисту основних об'єктів від посягань організованої злочинності та промислового шпіонажу.

Основним суб'єктом забезпечення безпеки громадян, громадських організацій, об'єднань, об'єктів економіки є держава, її законодавчі, виконавчі, судові органи влади.

Основні об'єкти забезпечення  кримінологічної безпеки:

• особистість, її права ї свободи;
• суспільство, його матеріальні та духовні цінності;
• держава, її конституційний устрій, суверенітет та територіальна цілісність.

Сучасна економічна безпека будь-якої країни – це загальнонаціональний комплекс заходів, направлених на постійний стійкий розвиток та вдосконалення економіки країни, який обов'язково передбачає механізм протидії кримінологічним загрозам злочинних структур.

Термін "економічна безпека" вперше з'явився в 70-ті роки, коли представники Західної Європи виступили за використання економічних методів забезпечення національної безпеки. Тоді і була визначена головна задача економічної безпеки – збереження і укріплення позицій у світовій економічній системі.

Війна в сфері економіки і технології

Епоху ще зовсім недавньої "холодної війни" з характерною для неї ідеологічною конфронтацією змінила нова епоха жорстокої конкурентної боротьби на світових ринках - держави світу ведуть жорстоку боротьбу між собою в області економіки і технології. Таку ж боротьбу (при підтримці держави чи без) ведуть між собою і підприємства всіх видів та розмірів – розгортається сучасна світова економічна війна.

До основних прийомів ведення сучасної економічної війни належать:

v   точне визначення тих галузей, що їх необхідно розвивати, тобто визначення домінантного економічного напряму країни;

v   аналіз сил і слабких сторін противника;

v   економічна розвідка і контррозвідка.

Застосовуються в економічній війні і такі дестабілізаційні методи, як компрометація фірм, проникнення і дезінформація, торпедування крупних контрактів, доктрина "наведення мостів" та інше, а економічна розвідка і контррозвідка стають пріоритетними направленнями в діяльності як державних, так і приватних спецслужб.

Розвідка - це цілеспрямована діяльність будь-яких суб'єктів по проведенню

заходів для збору відомостей про дії противника (конкурента) з метою

оцінки обстановки та прийняття рішень.

Комерційна розвідка з'явилася в XI столітті, коли італійські міста прокладали шлях на Схід. Всі купці, дипломати Венеції, які відправлялися в закордонні країни, в обов'язковому порядку ставали агентами правителя Венеції як в комерційних, так і в політичних питаннях, завдяки чому маленька республіка одержала ведучі позиції і зберегла їх, незважаючи на відкриття нових океанських шляхів та утворення великих держав.

На сьогодні ні будь-яка стратегія, ні будь-яка виробнича чи комерційна політика, ні капіталовкладення чи науково-дослідна робота не будуть мати успіху без глибокого вивчення сил, що керують світом: технологія, економіка, політика. І той, хто сьогодні найкраще володіє інформацією, може забезпечити собі вирішальну перевагу у сучасній світовій економічній війні.

Основною рисою економічної війни є розумна хитрість і невтомна діяльність, а вирішальне значення в досягненні успіху має економічна розвідка.

Економічна розвідка – сфера таємної діяльності по збору, аналізу і використанню особливо цінної інформації.

Вона охоплює всі сфери ринкової економіки:

• основні принципи та складові економічної розвідки;
• підпорядкованість задач і цілей економічної розвідки ключовим національним економічним інтересам;
• незалежність вибору об'єктів економічної розвідки від політичних, воєнних та інших відносин між державами;
• дестабілізуючий та інший деструктивний вплив на

об'єкти економіки та економічну структуру;

• стимулювання діяльності економічної розвідки компаніями та фінансово-промисловими групами і фірмами, що зацікавлені в одержанні розвідувальної інформації.

Найбільший інтерес для економічної розвідки становлять:

• науково-дослідні і конструкторські праці;
• фінансові операції  компаній,  інвестиційна політика;
• особливості технологічного процесу, результати досліджень;
• маркетинг, зокрема:  режим поставок, список замовників, кон'юнктура ринку, відомості про укладені угоди, звіти про реалізацію продукції;
• організація виробництва;
• комерційна філософія керівників фірм-конкурентів, стратегія їх бізнесу та ін.

Головна мета економічної розвідки – забезпечення конкурентної переваги, що є найважливішою умовою досягнення успіху в ринковій економіці.

Існує дві форми конкуренції: добросовісна і недобросовісна.

Добросовісна конкуренція передбачає одержання максимальних прибутків шляхом створення кращих товарів і надання більш якісних послуг – тобто це виправдана боротьба цін і якостей.

Недобросовісна конкуренція включає економічний шпіонаж, корупцію, неправдиву рекламу, демпінг, які використовуються з метою підриву економічних здобутків конкурента або витіснення його з ринку тощо.

Економічна розвідка підрозділяється на три складові:

1. макроекономічна розвідка
2. економічна контррозвідка
3. мікроекономічна розвідка

Макроекономічна розвідка - це збір інформації про:

-                     тенденцію економічного розвитку іноземних держав;

-                     енергетичні і сировинні ресурси;

-                     розроблені за кордоном технології;

-                     стан галузевих і регіональних ринків;

-                     діяльність значних корпорацій світу;

-                     функціонування фінансових систем та ін.

Головною особливістю макроекономічної розвідки є несподіваний факт - значна її частина здійснюється цілком легально, і за своїм змістом вона подібна до науково-дослідної роботи.

Економічна контррозвідка забезпечує припинення намагань іноземних фірм і спецслужб добування торгово-економічних і технологічних таємниць, які мають значну цінність.

Мікроекономічна розвідка, яка ведеться державними службами в інтересах промислових корпорацій у боротьбі з іноземними конкурентами, є найбільш делікатним напрямом в діяльності розвідувальних служб. Це сфера глобального бізнесу, тому для такої діяльності потрібні співробітники з досвідом роботи в галузі бізнесу та фінансів. Для них створюють так звані глибокі прикриття в транснаціональних корпораціях, фірмах і компаніях, їх представництвах за кордоном.

Промисловий шпіонаж. Діяльність економічної розвідки підрозділяється на:

1 Галузевий аналіз стану економіки певної країни;

2. Промисловий шпіонаж, який в свою чергу можна умовно підрозділити на комерційну, технологічну і науково-технічну розвідку.

Шпіонаж - це цілеспрямована діяльність у розвідувальних цілях, що може

нанести протилежній стороні певних втрат, і кваліфікується

законодавчими органами протилежної сторони як злочинна.

Характерні риси діяльності промислового шпіонажу:

-                    оволодіння ринками збуту;

-                    підробка товарів;

-                    дискредитація чи усунення конкурентів;

-                    перепродаж фірмових секретів;

-                    зрив переговорів по контрактах;

-                    шантаж окремих осіб;

-                    створення умов для підготовки та проведення терористичних і диверсійних акцій.

Із зростанням інфляції, посиленням конкуренції соціального напруження в світі промисловий шпіонаж активізується і коштів на його ведення, як правило, не жаліють. Причетними до його ведення є недержавні організації та приватні особи.

2.3. Екстремальні ситуації криміногенного характеру та способи їх уникнення.

Глобальна злочинність – ще одна соціальна проблема сучасності. Кількість зареєстрованих у світі злочинів у середньому зростає на 5% щороку. Але останнім часом особливо швидко зростає частка тих, що належать до категорії тяжких (убивства, насильства тощо).

Як свідчить статистика, злочинність в Україні набула неабиякого поширення. В умовах економічної кризи, нерівномірності суспільного розвитку, різкого спаду рівня життя, значних прогалин у законодавстві та інших негативних чинників збільшується кількість осіб, які схильні до скоєння злочинів.

Враховуючи складну криміногенну ситуацію в Україні, кожна людина повинна вміти захистити себе в ситуаціях, пов’язаних з насильством.

Правові основи захисту

Найдешевшим і доступним засобом самозахисту є газовий балончик. Для його придбання не потрібно ніякого дозволу.

Серйознішим засобом самооборони є пістолет. Для придбання. Збереження і носіння газових пістолетів і револьверів, а також патронів до них необхідно мати  спеціальний дозвіл органів внутрішніх справ.

Засобом самозахисту може стати і пневматична зброя. Однак ця зброя досиь громіздка і головне – не існує законодавчих актів, які регламентують її застосування як засобу самозахисту.

Досить ефективним засобом самозахисту є автономні сигнальні пристрої. Їх застосування дуже просте: висмикнеш дротик – брелок для ключів. Сумка чи дипломат починають видавати такі гучні й пронизливі звуки. Що будь-який зловмисник побоїться мати з вами справу далі. Не привертаючи до себе загальної уваги.

Найсуворіші покарання, передбачені Кримінальним кодексом України, встановлюються за вбивство та зґвалтування. Статеві злочини через серйозність фізичних та психологічних наслідків для жертв належать до особливо важких посягань. Кримінальні дані свідчать, що цей злочин (зґвалтування) має тенденцію до зростання. Потерпілі, як правило,  в міліцію не заявляють через страх громадського розголосу, а також не хочуть переживати неприємну процедуру слідства та суду. За результатами вибіркових досліджень, на кожне зґвалтування, за яким ведеться слідство, припадає 6-8 злочинів, які залишаються без покарання. Тому злочинці і коять нові й нові напади.

За деякі види зґвалтувань ст.152 кримінального кодексу України прийнятого 5 квітня 2001 року, передбачає покарання у вигляді позбавлення волі терміном до 15 років.

2.4. Маніпуляція

У живій природі людина – якісно нове явище. Вона володіє розумом, здатним на абстрактне мислення, мовленням, мовою. Мова і мислення – значні складні системи, на які можна впливати з метою програмування поведінки людини. Який же різновид впливу на нашу поведінку ми визначимо як маніпуляцію?

Власне корінь слова «маніпуляція» походить від латинського слова manus – рука. В словниках європейських мов це слово тлумачиться як дія, спрямована на об'єкти з певними намірами, цілями (наприклад, ручне керування, огляд пацієнта лікарем за допомогою рук тощо). Мається на увазі, що для таких дій потрібні спритність і вправність.

Оксфордський словник англійської мови трактує маніпуляцію як «акт впливу на людей або керування ними зі спритністю, особливо із зневажливим підтекстом, як приховане керування або вплив».

Слід відзначити наявність значної кількості різних визначень того, що розуміють під терміном „маніпуляція”. Це, зокрема:

психологічний вплив на людину, який не завжди нею усвідомлюється і змушує її діяти відповідно до цілей маніпулятора;

штучний процес створення суб’єктом ілюзій щодо дійсності (або щодо себе), які сприймаються іншими суб’єктами (або й самим творцем ілюзій);

особливий вплив на підсвідомість людини (переважно на її емоції, почуття) з метою програмування мотиву партнера до співпраці;

· приховане управління людиною всупереч її волі, яке приносить ініціаторові односторонні переваги;

Метою дій маніпулятора є психічні структури людської особистості.

Однією з перших книг, безпосередньо присвячених маніпуляції свідомістю, була книга соціолога з ФРН Герберта Франке «Маніпульована людина» (1964).

Отже, по-друге, маніпуляція – це прихований вплив, факт якого має залишитися непоміченим об'єктом маніпуляції. Як зазначає один із провідних фахівців щодо американських 3МІ, професор Каліфорнійського університету Г. Шіллер, «для досягнення успіху маніпуляція має залишатися непомітною. Успіх маніпуляції гарантований, коли маніпульований вірить: усе, що відбувається, природне і неминуче. Коротше кажучи, для маніпуляції потрібна фальшива дійсність, в якій її присутність буде непоміченою»[2].

По-третє, маніпуляція – це вплив, який вимагає значної майстерності й знань. Зустрічаються, звичайно, талановиті самоуки з могутньою інтуїцією, здатні на маніпуляцію свідомістю за допомогою доморослих засобів. Але сфера їхнього впливу незначна, вона обмежена особистим оточенням – сім'єю, бригадою, ротою чи бандою.

Коли ж ідеться про суспільну свідомість, про політику, навіть місцевого значення, то, зазвичай, до розробки акції залучаються фахівці або хоча б спеціальні знання, видобуті з літератури чи інструкцій. Оскільки маніпуляція суспільною свідомістю стала технологією, з'явилися професіонали, що володіють цією технологією (або її певними характеристиками). Виникла система підготовки кадрів, наукові заклади, наукова та науково-популярна література.

Ще одна важлива, хоча й не надто очевидна ознака: до людей, свідомістю яких маніпулюють, ставляться не як до особистостей, а як до об'єктів, різновиду речей. Маніпуляція – це складова технології влади, а не просто вплив на поведінку друга чи партнера.

Можна сказати, що в справі маніпуляції фахівці США досягли досконалості. Відомий американський учений Ноам Хомський у книзі «Необхідні ілюзії: контроль над свідомістю у демократичних суспільствах» пише: “протягом 80-х років урядам Рейгана та Буша у США вдавалося провадити цілком праву соціальну та мілітаристську політику навіть за обставин, коли в суспільній думці простежувався сильний зсув у бік соціал-демократичних принципів. При опитуванні переважна більшість підтримала введення державних гарантій повної зайнятості, державне медичне обслуговування та будівництво дитячих садків, а співвідношення прихильників і супротивників військових витрат Складало 3:1. Майже половина населення США була впевнена, що фраза “від кожного за здібностями, кожному за потребами” – стаття Конституції США, а не гасло з “Комуністичного маніфесту” Маркса

Маніпулятивний вплив у процесах ділового спілкування

Перш за все маніпуляції в спілкуванні спираються на такий психічний процес, як прийняття рішення. Таким є вибір з наявних альтернатив. Особливість цього процесу полягає в тому, що завжди порівнюється щось представлене свідомості, а не те, що знаходиться за його межами.

Якщо ставиться завдання управляти свідомістю, то людині пропонують ті аргументи, які потрібні саме сугестору, тобто тому, хто буде намагатися провести маніпуляцію у вигляді навіювання.

Розглянемо різні підходи сугестій.

Психоаналітично-орієнтовані підходи:

Наша свідомість, програмується латерально, тобто опосередковано, побічно (латеральний - бічний, поперечний, горизонтальний, побічний, другорядний, такий, що знаходиться осторонь). Цей механізм широко застосовується як в практиці ідеологічного впливу, так і в практиці ділового спілкування. Він називається механізмом латерального програмування психіки. Міцне відображення в пам'яті "очевидних" речей складає суть латерального програмування психіки. Коли людині впевнено говорять те, що виглядає як само собою зрозуміле, що не вимагає доказу факт, вона часто втрачає здатність критично оцінити ситуацію. Латеральне програмування впливає на поведінку людини безпосередньо, тобто як на її свідомість, так і на її волю. Головне в латерально сконструйованих висловах завжди залишається як би збоку і сприймається людьми як щось очевидне. Існує нібито другий або подвійний сенс у висловах, який практично не сприймається і не усвідомлюється, він минає свідомість людини, він не схильний до рефлексії, тоді як до основної теми розмови людина відноситься суб'єктивно, погоджуючись або не погоджуючись із співбесідником.

Латеральне програмування психіки є методом маніпулювання свідомістю іншої людини і він знаходить найширше застосування в діловому спілкуванні, при наявності сторонніх осіб, окрім співрозмовника, які можуть запам’ятати відповіді особи, які можна буде потім обернути на користь своєї мети.

Гіпнотичний підхід: Сугестія або навіювання - це процес дії на психіку людини, пов'язаний із зниженням свідомості і критичності при сприйнятті змісту, що усвідомлюється начебто таким, що не вимагає ні розгорненого особистого аналізу, ні оцінки спонукання до певних дій. Суть навіювання полягає в дії на відчуття людини, а через них - на його волю і розум. Слід мати на увазі, що різні люди володіють різним ступенем навіюваності. Психологи стверджують, що навіюваність залежить від ряду чинників, до яких належать:

-         невпевненість;

-         боязкість;

-         низький рівень самооцінки;

-         вразливість;

-         слабкість логічного аналізу.

Ось деякі з прийомів сугестії: конкретність і образність ключових слів. Використання слів, сенс яких конкретний, зміст яких легко собі уявити, істотно підвищує ефект навіювання. А ось абстрактні поняття різко знижують силу навіювання. Порівняємо дві підбірки слів: – ранг, премія, резерв на посаду, навчання на курсах, ніч, ножиці, вихідний, спокійно, догана, відпочинок. Будь-яке з цих слів відразу ж викликає уявний образ названого, або: – отже, в результаті, кон'юнктура, реалізація, устаткування, компанія, ексцес. Які образи можуть стояти за цими поняттями конкретно незрозуміло. Вимовляючи слово “яблуко”, навряд чи можна збагатити чиюсь уяву. Зовсім інша справа – якісні ознаки: соковите, стигле, рум'яне, солодке, дрібне, тверде, кисле, червиве. Різниця помітна навіть по уявних смакових відчуттях.

Уникнення негативних частинок "ні" і "не". Психіка людини чинить опір їм, насторожуючи, викликаючи сумніви. Одна справа під час наради заявити “Прийняття цього рішення нам не нашкодить” і зовсім інше “Прийняття цього рішення може нам допомогти”.

Одним із найсильніших засобів сугестії є мовна динаміка. Основні прийоми мовної динаміки, що здатні підвищити сугестію мови:

- м'якість та сила голосу;

- багатство інтонацій;

- паузи;

- високий темп мови;

Вважається, що вплив цього засобу є більш високим на людей з високим рівнем інтелекту і, відповідно викликають більшу довіру. За спостереженнями психологів, під час ділового спілкування з великою аудиторією більш виграшну позицію буде займати особа, що буде використовувати чоловічий голос, особливо низький, "оксамитовий".

Можливість цілеспрямовано впливати на людину, на його емоції за допомогою певних слів і словосполучень відомі із старовини. Деякі з них здатні викликати не тільки певні емоції, але й підсвідомо сприйматися у вигляді психологічних образів.

Існує безліч технік наведення трансового стану, що використовуються як в цілому в процесі управління так і під час ділового спілкування: показ трансової поведінки; вікова регресія; використання природних трансових станів; перевантаження свідомості; розрив шаблону; використання повної невизначеності, непередбачуваності; застосування штучних або неіснуючих слів;  техніка розсіювання; персеверація; звернення до авторитету та інше

Релігійні секти

Релігійні секти, здається, міцно увійшли до переліку речей, що турбують сучасного українця разом із розширенням НАТО і другою державною мовою. З 1991 року, коли Україна отримала дуже ліберальне релігійне законодавство, в нас з’явилася досить велика кількість нових громад віруючих, незрозумілих широкому загалу. Науковці схильні називати такі утворення новітніми релігійними рухами, а громадська думка “деструктивними релігійними культами”.

Сектантство або Секти — релігійні об'єднання, які навчанням і обрядами відрізняються від панівних релігійно-церковних організацій. Секти складаються здебільшого з колишніх вірних головної церкви, які, покинувши її, перебувають найчастіше у гострій до неї опозиції.

Термін «секта» застосовувався в царській Росії офіційною православною церквою з метою маргіналізації як і нових християнських церков і течій, так і дійсно шкідливих аморальних груп, які руйнували монополію російської православної церкви і переслідувалися.

У радянські часи практика цькування інших християнських течій продовжувалася. Самі реформаторські (протестантські) церкви ніколи себе не ототожнювали з назвою «секта», що була формою невизнання спочатку російською православною церквою, а згодом і урядом комуністичного СРСР — протестантських церков за церкви.

Назва походить від латинського «школа» і застосовувалася в Європі до зібрань віруючих з напрямом на вивчення Біблії і ретельному слідуванні Ісусу Христу.

Історія сучасної України дала певні підстави боятися негативного впливу окремих релігійних організацій. На початку 90-х років у нас почало активну діяльність знамените “Біле братство”. Майже відразу його організаторів почали небезпідставно підозрювати у витягуванні грошей і майна зі своїх “прихожан”. У 1993 році активісти братства захопили Софійський собор у Києві, бажаючи здійснити там масове самогубство. Керівники організації потрапили до в’язниці, але зараз вони вже намагаються зареєструвати “Біле братство”, принаймні як громадську організацію.

Існують в Україні й інші релігійні рухи, до яких із недовірою ставляться навіть чиновники профільного Державного комітету у справах національностей і релігій. Наприклад, вони не реєструють Церкву саєнтології або Церкву Муна, не надаючи їм переваг, які в Україні мають релігійні організації. До речі, головна з цих переваг – передбачене законом “Про свободу совісті та релігійні організації” право не платити податки з усіх фінансових і майнових пожертв, які ця громада отримує.

В Україні можна побачити перебільшення значення окремих прикладів та їх розповсюдження на всі новітні релігійні рухи, незалежно від того, чим і як вони займаються. Цілком нейтральне слово “секта” в нас, як і у багатьох інших країнах, було скомпрометовано. Хоча це не більше, ніж один із етапів розвитку певної релігії. Експерти-релігієзнавці серед ознак секти (латиною це слово звучить нейтрально та означає всього лише “образ думок”, “вчення”, “напрямок”) називають претензію її представників на свою виключність, прагнення до релігійних реформ, особливу прихильність до харизматичних лідерів, навколо яких і будуються подібні релігійні організації.

Натомість церква (у найширшому сенсі) від секти відрізняється якраз наявністю чітких структури, віровчення, традиції. Виходить, що багато організацій, які ми схильні вважати сектами, насправді є церквами, адже в них є і структура, і віровчення, і система роботи з віруючими. А ще варто відзначити, що ледь не кожна релігія, зокрема християнство, колись була сектою, боролася за реформування тієї чи іншої релігійної системи. А тому розмови про деструктивність усіх новітніх релігійних рухів є занадто сміливим узагальненням.

Нові релігійні рухи, звичайно, не домінують в Україні. Проте й бурхливого розвитку, наприклад, новітніх протестантських течій не можна не помітити. В нас сьогодні взагалі представлені найрізноманітніші – неохристиянські, орієнталістські (ті, що будуються на східних вченнях), теософські, неоязичницькі тощо. За інформацією Держкомнацрелігії, в Україні сьогодні діють по кілька сотень громад нових християнських рухів, майже 40 громад Товариства свідомості Крішни, понад 100 громад неоязичників тощо. Об’єднує такі організації, крім активності, недовіра до них широкого загалу, особливо представників традиційних релігій. І ця недовіра часто не має під собою ніяких підстав.

Суспільство має навчитися працювати з цим феноменом, треба відслідковувати, чи допомагає це людині, чи, навпаки, заважає. Є люди, яким категорично не можна ставати членами новітніх релігійних рухів. Вони страшенно навіюванні, їм взагалі не можна бути релігійними. А є такі, які виживають лише завдяки новітнім рухам.

Нові релігійні рухи в Україні не завжди сприймаються коректно. Головний стереотип щодо них – будь-яка нова релігійна організація є тоталітарною сектою, спрямованою на отримання якомога більших прибутків за рахунок зомбування, втягування, пограбування людей. З одного боку, зрозуміло, що традиційні релігійні конфесії, дуже важливі і для історії, і для сучасності України, мають захищатися від впливів, що можуть бути. Але ж українське законодавство виключає навіть можливість існування домінуючої релігійної традиції.

Та й чинити опір діяльності релігійної організації за законом можна тільки в тому разі, якщо вона загрожує громадській безпеці та порядку, життю, здоров’ю, моралі, правам і свободам інших громадян. Більшість цих організацій подібною діяльністю все таки не займається, принаймні громадськість про це знала би.

5.7. Бідність, бродяжництво, безпритульність, безробіття як соціальні загрози безпеці людини

Про соціальне становище населення і соціальну політику, яку проводить влада, свідчать рівні бідності, безпритульності та бродяжництва.

Бідність як соціальна загроза. Основною причиною бідності населення є низький рівень доходів. Людину вважають бідною, якщо в неї не вистачає коштів для повноцінного харчування, оплати житла і послуг, життєдіяльності у тій соціальній групі, до якої вона себе зараховує.

Бідність - соціальні відносини, що характеризуються відсутністю необхідних

матеріальних засобів для того, щоб провадити «нормальне» (відповідно до норм

прийнятих суспільством) життя, наприклад, неможливість прогодувати свою

родину, дати освіту дітям чи забезпечити сім'ю якісним медичним

обслуговуванням.

В Україні бідність має специфічні особливості:

1) низький рівень життя населення в цілому;

2) психологічне неприйняття економічної нерівності;

3) висока питома вага людей, котрі вважають себе бідними;

4) поширеність бідності серед працюючого населення.

В даний час у нашій державі використовується концепція абсолютної бідності, що припускає прожитковий мінімум як основний критерій оцінки рівня потреби. Існує кілька критеріїв для виміру рівня життя населення: прожитковий мінімум, що розраховується для всього населення, для працездатного населення (чоловіків і жінок), пенсіонерів і дітей двох віків; мінімальний споживчий бюджет і бюджет високого статку.

Виходячи з концепції абсолютної бідності, до числа бідних можна віднести 32 % населення, що мають середньостатистичні доходи нижче прожиткового мінімуму. У їхньому числі – працівники бюджетної сфери (медичні, соціальні працівники, працівники культури, освіти), багатодітні родини, самотні батьки, інваліди, пенсіонери, студенти. Використання прожиткового мінімуму як критерій оцінки бідності має на увазі, що витрати на освіту, медобслуговування, якісне житло є ознаками достатку. Використання як критерій оцінки рівня бідності мінімального споживчого бюджету, що має на увазі витрати не тільки на фізичне відтворення робочої сили, але і її розвиток, збільшує частку бідного населення як мінімум у два рази.

Головними причинами бідності в нашій країні є неефективна зайнятість і низька ефективність керування економікою.

Про неефективну зайнятість говорить значна кількість працівників, що одержують заробітну плату нижче прожиткового мінімуму. Великий відсоток працівників, зайнятих неповний робочий тиждень, а також працівників, що знаходяться в адміністративних відпустках дозволяє збільшенню  числу вакансій на підприємствах із заробітною платою менше  прожиткового мінімуму. Неефективна зайнятість у даний час відіграє двояку роль - з одного боку, вона вигідна державі, тому що дозволяє підтримувати досить високий рівень зайнятості і забезпечувати хоча б мінімальний рівень доходів для значної частини населення. З іншого,  така зайнятість стримує зростання виробництва і заробітної плати і при різкій зміні економічної ситуації грозить перетворитись в структурне безробіття застійного характеру, масштаби якого можуть бути величезні.

Неефективна зайнятість веде до втрати кваліфікації, конкурентноздатності, зниженню самооцінки.

Проблема неефективної зайнятості особливо актуальна для невеликих міст і сільських населених пунктів з моноекономічною структурою, де альтернативи зайнятості обмежені.

Слід, нарешті, відмовитися від практики регулювання оплати праці виключно шляхом підвищення мінімальної зарплати. Очевидно, що за таких умов зарплата аж ніяк не може стимулювати ефективну працю, творчу активність - фактично вона давно перетворилася на засіб соціальної підтримки працівників бюджетних галузей.

Однак економічне зростання як таке не вирішувало соціальних проблем. Необхідні впровадження гнучкої податкової політики, раціональних соціальних трансфертів, стимулювання малого та середнього бізнесу, захисту прав дрібних акціонерів, реформи в пенсійній системі. 

Система соціальної підтримки вразливих верств населення повинна бути орієнтована на справді нужденних. Необхідно затвердити офіційні критерії і межі бідності, розробити механізми державної підтримки бідних верств населення.

Метою соціальної підтримки має стати максимально повне охоплення усіх, хто потребує допомоги. 

Бродяжництво та безпритульність.

За матеріалами державної доповіді про становище дітей в Україні за підсумками 2010р., кількість дітей, які бродяжать і жебракують, затриманих працівниками органів внутрішніх справ, зростає з року в рік: 36 тис. – у 2001р., 37 тис. – у 2005 р., 39 тис. – у 2011 р. (з них за бродяжництво – 27 тис. та за жебракування – майже11 тис.).

Бродяжництво – стиль життя, що характеризується прагненням уникнути

соціального контролю, дистанціюватись від соціальних відносин, бути вільним,

незалежним у виборі власного оточення і способів життя.

Виділяють макросоціальні, мікросоціальні та індивідуально-психологічні чинники, що зумовлюють схильність підлітків до бродяжництва. До макросоціальних чинників зараховано погіршення соціально-економічної і політичної ситуації в країні, стихійні лиха, погіршення екологічної ситуації у ряді регіонів країни, житлові проблеми. До мікросоціальних чинників належать несприятливі фактори, пов'язані з сім'єю і дитячими установами, а також існування певних «вуличних» традицій у спільноті однолітків та готовність вуличної компанії прийняти дитину. До індивідуально-психологічних чинників відносяться життєві установки, емоційна нестійкість, наявність акцентуацій характеру, відхилення в психічному розвитку.

Високий рівень схильності підлітків до бродяжництва корелює з такими індивідуально-психологічними особливостями, як: вираженість  характеру; стан соціальної апатії (відсутність інтересу до життя, почуття втрати сенсу життя і безвихідності); дефіцит щирих емоційних стосунків; байдуже ставлення до власного здоров’я.

Мікросоціальні чинники високого рівня схильності до бродяжництва пов’язані з порушеннями міжособистісної взаємодії з батьками, вчителями, однолітками. Основними стимулами, що сприяють втечам з дому і бродяжництву підлітків, є готовність вуличної компанії прийняти підлітка-втікача та існування певних «вуличних» традицій у спільноті однолітків.

Життєвий стиль підлітків, схильних до бродяжництва, можна змінити у процесі впровадження спеціальної програми психологічної допомоги, яка створює умови для позитивної соціалізації таких підлітків.

Надалі актуальною є розробка програми психопрофілактичної допомоги підліткам «групи ризику» з метою попередження втеч з дому та розробка семінару-тренінгу щодо підготовки психологів і педагогів у системі післядипломної педагогічної освіти для роботи з підлітками, схильними до бродяжництва.

На сьогодні в Україні існує багато громадських організацій, які опікуються “дітьми вулиці”.

Безпритульність - особливий соціальний стан неповнолітніх дітей, що

характеризується: а) відсутністю постійного місця проживання; б) розривом

відносин з батьками, родичами, педагогами; в) відчуженням від усіх інститутів

соціалізації особистості дітей і підлітків (родини, навчально-виховних

установ); г) відсутністю зайнятості суспільно-корисною працею (навчанням,

роботою).

Дитяча безпритульність являється серйозною загрозою для нормального розвитку не лише особистості неповнолітнього, але і держави загалом. Серед безпритульників поширені різні форми девіантної поведінки: пияцтво, наркоманія, токсикоманія, ранні статеві контакти.

Безробіття. Воно є джерелом численних загроз нормальній життєдіяльності людини.

Безробіття - незайнятість частини економічно активного населення у

господарчій діяльності.

Економічно активне населення - частина населення, зайнята суспільно корисною діяльністю, яка приносить прибуток. Найчастіше, до цієї категорії включають також і безробітних.

Зайнятими вважаються особи віком від 17 до 70 років, які протягом тижня відпрацювали хоча б одну годину (в сільському господарстві не менше 30 годин), незалежно від того є ця робота постійною чи тимчасовою.

Причинами безробіття є: структурні зрушення в економіці, що виражаються у впровадженні нових технологій, згортанні виробництва в традиційних галузях, закритті технічно відсталих підприємств; економічний спад чи депресія, що змушують роботодавців знижувати потребу у всіх ресурсах, у тому числі і трудових; економічна конкуренція, зокрема на ринку праці; політика уряду в галузі оплати праці: підвищення мінімального розміру заробітної плати збільшує витрати виробництва і тим самим знижує попит на робочу силу.; сезонні зміни в рівні виробництва в окремих галузях економіки; зміни в демографічній структурі населення, зокрема зростання чисельності населення в працездатному віці збільшує попит на працю і, отже, зростає імовірність безробіття.

Отже бідність, бродяжництво, безпритульність, безробіття є основними соціальними проблемами суспільства і становлять загрозу безпеці людини.

3. Сучасний тероризм

Тероризм (лат. terror − залякування) - цілеспрямована діяльність, яка пов'язана зі здійнеснням системи спланованих акцій залякування.

Сучасні змі показують терористичні акти досить однобоко: або із політичним підтекстом, або із релігійним. Розмах терористичної акції або цілої їх серії можуть бути від найменшого, побутового рівня до розмірів державного тероризму.

Існують кілька підходів щодо класифікації типів тераризму. Виділяють фізичний, психологічний, релігійний види тероризму. Розглянемо дві головні форми сучасного тероризму: фізичний та психологічний.

Фізичний тероризм

Існують дві головні форми фізичних терористичних актів:

-    захопленя заручників;

-    диверсійний акт терористичного змісту.

Захоплення заручників

При захопленні заручників переслідується мета політичного або іншого торгу з суперником перед страхом знищення захоплених людей. Захоплення заручників, як правило, супроводжується висуненням вимог, за якими розгортаються переговори.

Диверсійний акт

На відміну від вшскової диверсії, переслідує не тільки і не стільки завдання військового або матеріального збитку, скільки залякування, досягнення значного суспільного резонансу, завдання політичного, морального збитку, приниження гідності суперника, примушення його до переговорів. Примушення суперника до переговорів може здійснюватися не тільки через захоплення заручників, а й у разі захоплення техногенно небезпечних об'єктів.

У окремих випадках диверсійні терористичні акти можуть мати виключно гоміцидний характер, тобто бути спрямованими на знищення людей, особливо духовних, політичних, релігійних лідерів, видатних особистостей, здатних вести за собою маси.

Терористичний акт із захопленням заручників і диверсійний акт терористичного змісту можуть поєднуватись або переходити один в інший.

Психологічний тероризм

Акції залякування суперника не пов'язані з фізичною дією на нього, а спрямовані на використання психологічної дії, насамперед через ЗМІ. Такі акції набуди значного поширення в другій половині двадцятого століття. Психологічною наукою доведено, що свідомістю можна вільно маніпулювати, а люди зі зміненою свідомістю з легкістю віддадуть усі свої матеріальні та духовні блага і, до того ж, самі себе знищать, вимовляючи при цьому заздравиці на адресу завойовника.

У даний час у світі існує суперництво у військовій та економічній сфері, а також у сфері індивідуальної та масової і масової психології. Останій вид протистояння набуває величезних масштабів. Результатами психологічного тероризму є втрати матеріальні і фізичні.

Так, розгром СРСР відбувся насамперед на інтелектуальному рівні, а після цього завалилася ідеологія, політика, економіка, кордони.

Метою фізичного та психологічного тероризму є отримання ефекту залякування.

Ядерний тероризм

Ця проблема є актуальною для всіх держав з розвинутою ядерною енергетикою, у тому числі України. Ядерний тероризм несе такі реальні загрози:

-    приведення в дію вибухового пристрою;

-    зараження місцевості радіактивним матеріалом;

-    диверсії на ядерних об'єктах.

Технологічний тероризм

У XXI столітті виникла ситуація з великою вирогідністю зростання технологічного тероризму. Технологічний тероризм проявляється в проведенні терористичних актів на підприємствах, аврії на яких можуть створити загрозу для життя і здоров'я населення та викликати значні екологічні наслідки.

Значну небезпеку для населення міст становить сховища нафтопродуктів і хімічно небезпечних речовин: хлор, аміак, бензол, азотна^рчана кислота тощо.

Екологічний тероризм

Факт доступності для терористів складних видів зброї і вибухових систем становить потенційну загрозу заподіянню збитків навколишньому середовищу. Використання великомасштабних вибухових пристроїв проти різних об'єктів (місця поховання радіактивних відходів, АЕС, ТЕС, насосні станції на нафто-, газо- та водопроводах) можуть мати величезні наслідки. Слід зазначити, що будь-яка вели/G? масштабна тероретична акція призводить до значних екологічних наслідків.

Кібертероризм

Використання комп'ютерних технологій з метою порушення суспільної рівноваги, залякування населення, вплив на прийняття рішень органами влади для досягнення політичних або інших цілей, а також напад комп'ютерні мережі, обчислювальні центри, центри керування військовими мережами і медичними установами, банківськими та іншими установами.

Електромагнітний тероризм

Цей вид тероризму пов'язаний з використанням електротехнічних пристроїв для створення електромагнітного випромінювання і полів високої напруги з метою впливу на конкретні технічні засоби і системи. Внаслідок такого електромагнітного впливу буде дезорганізована робота або повне виведення з ладу. Такий вид тероризму є складовою частиною інформаційної війни одних країн проти інших.

Прояви тероризму

Найбільш поширеними у світі терористичними актами є:

-    напади на державні або промислові об'єкти;

-    захоплення державних установ або посольств;

-    захоплення літаків та інших транспортних засобів;

-    насильницькі дії проти особистості жертви;

-    викрадення з метою політичного шантажу;

-    політичні вбивства;

-    вибухи або масові вбивства.

Чинники для можливих проявів тероризму в Україні

В Україні немає терористичних організацій, діяльність яких спрямована на повалення державного ладу. Разом з тим, в нашій державі існує «кримінальний тероризм», який представлений як діяльністю закордонних терористичних організацій та організацій всередині країни.

До комплексу причин, що може породити тероризм в Україні віднесено:

-      глибинні суперечності в економічній сфері, що зумовлені труднощами переходу до ринку;

-   зростання соціальної диференціації громадян, співвідношення доходу між найбагатшими та найбіднішими громадянами в. Україні вдвічі перевищує світові стандарти (за межою бідності перебуває 60% населення; китичними вважається цифра 10%);

- зростання зареєстрованого і прихованого безробіття (4,1%);

- наявність у країні значної частини громадян, що вважають необхідними зміни політичної системи (понад 60% населення);

- низька ефективність роботи державного апарату іправоохоронних органів;

- низький рівень влади у суспільній свідомості, зростання недовіри до неї громадян (рівень довіри в Україні не перевищує 10%; критичний показник - 20-25%);

- найжорстокіша боротьба за владу політичних партій;

-    зниження ефективності функціонування захисних механізмів у сфері моралі, втрату орієнтирів у виховній роботі, особливо серед молоді;

-    нарощування тенденцій розв'язання суперечностей, що виникають силовими методами (10-40% населення країни заявляють про готовність до участі в акціях протесту);

-    погіршення демографічної ситуації, зниження трудоресурсної безпеки держави (населення в період з 1992 р до 2002р. знизилось від.52,2 млн. до 48 млн. відповідно);

-   погіршення етнополітичної ситуації в країні (депортовані народи, біженці, поширення ваххабізму, російські меншини в Україні);

- посилення суперечностей під впливом зростання злочинності.

Головні стратегічні умови боротьби з тероризмом :

- відновлення ролі держави і його монополії на застосування сили усередині товариства.

Що стосується практичних тактик і технологій по боротьбі з тероризмом, то антитерористичні служби США, Ізраїлю, Франції й інших країн рекомендують:

- попередження; блокування тероризму на початковій стадії і недопущення становлення і розвитку його структур;

- недопущення ідеологічного виправдання терору;

- передача всього керування антитерористичною діяльністю найбільш надійним спецслужбам при невтручанні в їхню роботу будь-яких інших органів керування;

- використання договорів з терористами тільки цими спецслужбами і тільки для прикриття підготування акції по повному знищенню терористів;

- ніяких поступків терористам, жодного безкарного теракту, навіть якщо це коштує крові заручників і випадкових людей - тому що практика показує, що будь-який успіх терористів провокує подальше зростання терору і кількості жертв.

За останні роки вироблено більше десяти конвенцій і протоколів з питань боротьби проти тероризму. Але багатоманітність форм його проявів ускладнюють вирішення цієї проблеми.

Якщо будуть знайдені методи боротьби з тероризмом, світ стане спокійнішим і безпечнішим. А поки він існує, необхідно знати, як треба поводитись. Опинившись у становищі заручника. Найважливіше для заручника – це залишитись живим.

-  не можна провокувати терористів на  насильницькі дії. 

– це тихо сидіти і не привертати до себе уваги.

- не вставати без дозволу.

- Не ходити, навіть не дивитися в бік терористів (прямий погляд у вічі сприймається як виклик).

- У присутності терористів бажано не вести розмов поміж собою. В крайньому випадку розмовляти тихо.

- Слід позбавитись усього, що виділяє заручника з-поміж усіх потерпілих. Особливо це стосується жінок – зняти косметику, прикраси (зокрема, сережки).

При стрілянині, відкритої терористами, негайно лягайте на підлогу і чекайте припинення вогню. Виконуйте всі накази терористів.

3.1. Російський тероризм

          Уже найближчим часом  росія має усі шанси офіційно приєднатися до ганебної компанії країн-спонсорів тероризму, неофіційно – вона вже давно там. Усі жорстокі та цинічні масовані російські атаки цивільної інфраструктури, мирного населення в Кременчуці, Києві, Харкові, Миколаєві, Одесі та інших українських містах, які сколихнули не лише всю Україну, а й весь світ, не мають жодного сенсу і виправдання. І йдеться тут про звичайнісіньку поведінку та тактику терориста, для якого немає жодних правил і меж, окрім залякування, а в нашому випадку ще й фактичного геноциду українців.