Лекція №2 "Застосування ризик орієнтованого підходу для побудови імовірнісних структурно-логічних моделей у технології забезпечення безпеки готелю"

Сайт:	Навчально-інформаційний портал НУБіП України
Курс:	Безпека праці і життєдіяльності (НОТ) ☑️
Книга:	Лекція №2 "Застосування ризик орієнтованого підходу для побудови імовірнісних структурно-логічних моделей у технології забезпечення безпеки готелю"

Надруковано:	Гість-користувач
Дата:	субота, 7 червня 2025, 20:06

Опис

Зміст

1. Загальний аналіз ризику і проблем безпеки складних систем, які охоплюють людину (керівник, оператор, персонал, населення), об’єкти техносфери та природне середовище.
2. Технологія забезпечення безпеки готелю
- 2.1. Економічні підходи до підвищення рівня безпеки готелю
3. Індивідуальний та груповий ризик.
4. Концепція прийнятного ризику
5. Головні етапи кількісного аналізу та оцінки ризику
6. Методологічні підходи до визначення ризику.

Зміст

1. Загальний аналіз ризику і проблем безпеки складних систем, які охоплюють людину (керівник, оператор, персонал, населення), об’єкти техносфери та природне середовище.
2. Технологія забезпечення безпеки готелю
- 2.1. Економічні підходи до підвищення рівня безпеки готелю
3. Індивідуальний та груповий ризик.
4. Концепція прийнятного ризику
5. Головні етапи кількісного аналізу та оцінки ризику
6. Методологічні підходи визначення ризику

1. Загальний аналіз ризику і проблем безпеки складних систем, які охоплюють людину (керівник, оператор, персонал, населення), об’єкти техносфери та природне середовище.

Україна належить до країн з високим рівнем ризику техногенних аварій і катастроф. Найбільша кількість потенційна небезпечних об'єктів експлуатується в хімічній, оборонній промисловості, енергетиці, транспорті та будівництві.

Сучасний стан безпеки в Україні є гіршим в порівнянні з іншими європейськими країнами. Щорічно від нещасних випадків, природних катастроф та техногенних аварій

виникає понад 50 тис. пожеж, під час яких гинуть сотні людей; ще вищим є показник загибелі від дорожньо-транспортних пригод – гине від 50 до 85 тис. осіб. Ступінь ризику отримати травму або загинути в Україні на один-два щаблі вища, ніж у країнах Центральної та Західної Європи і ймовірність цієї величини наближено складає біля 1∙10^-3.

З метою уніфікації всі наслідки прояву небезпек розглядають як шкоду.

Кожний вид шкоди має своє кількісне вираження.

Наприклад: Ø кількість загиблих, поранених або хворих;

Ø площа зараженої території;

Ø площа вигорілого лісу;

Ø вартість зруйнованих споруд і т.п..

Показовим кількісним способом визначення шкоди вважається вартісний спосіб, у цьому випадку, шкода, визначається у грошовому еквіваленті. Друга, не менш важлива характеристика небезпеки, а точніше міра можливої небезпеки – це частота її прояву.

Універсальною характеристикою небезпеки, яка охоплює імовірність реалізації небезпеки та можливу шкоду від прояву небезпеки є ризик. В залежності від джерел небезпеки ризики можуть бути техногенними, природними, соціально-політичними та комбінованими. Природний ризик пов'язаний з імовірністю прояву несприятливих природних явищ; соціально-політичний – небезпечних дій інших людей. Техногенний ризик виникає в результаті аварій на АЕС, танкерах, небезпечних хімічних об'єктах і при руйнуванні гребель водоймищ.

Згідно з ДСТУ 2293-99 ризик (R) - це імовірність заподіяння шкоди з урахуванням її тяжкості.

Чисельно ризик визначається за допомогою декількох підходів - 1)статимтичний метод, який використовується:

• при оцінці загального ризику величина N визначає максимальну кількість усіх подій;

• при оцінці групового ризику - максимальна кількість подій у конкретній групі, яка обрана із загальної кількості за певними ознаками.

Група може бути складена з людей однієї професії, віку й статі; транспортних засобів одного типу; суб'єктів господарської діяльності одного класу тощо.

2) добуток імовірності виникнення небезпеки на очікуваний розмір збитку від прояву небезпеки;

3) добуток серйозності небажаної події на частоту її реалізації;

4) чисельне значення, що характеризує стан небезпеки.

R=H+V-C (2.2)

де Н – небезпеки;

V – уразливість (сукупність умов і процесів, які є результатом прояву фізичних, соціальних, економічних факторів і факторів навколишнього середовища, що визначають чутливість людини або суспільства до дії небезпеки);

С – захищеність (сукупність засобів і методів окремої людини або суспільства в цілому, які вони використовують для запобігання наслідків прояву небезпеки).

Найчастіше ризик вимірюється в тій же величині, що і вражаючий чинник небажаної події / потенційний збиток.

2. Технологія забезпечення безпеки готелю

Готелі є місцем відпочинку і, як наслідок, великого скупчення людей. Адміністрація готелю бере на себе обов'язок не лише забезпечити затишне проживання і гарантії гарного відпочинку, але і гарантію безпеки людей, що проживають у готелях, їхнього життя, здоров'я, майна тощо. Саме тому необхідний найретельніший контроль у сфері безпеки готелів.

Під час відпочинку люди найменше думають про свою безпеку, що іноді призводить до небажаних наслідків, пов'язаних з ризиком для життя. Тому завдання адміністрації готелів полягає в попередженні всіх можливих ризиків для життя і здоров'я гостей.

Принциповими положеннями забезпечення безпеки готелів є:

o формування вичерпної множини цілей і завдань із забезпечення безпеки готелю;
o аналіз переліку можливих загроз, ймовірностей ризику і потенційного збитку;
o реалізація комплексного підходу і взаємного сумісництва організаційних, технічних та кадрових заходів й рішень:
o мінімізація витрат за критерієм "ефективність/вартість";
o забезпечення живучості, гнучкості і керованості комплексу безпеки;
o можливість подальшого розвитку, модернізації і зміни конфігурації комплексу безпеки. Поняття "безпеки" містить у собі не лише захист від кримінальних зазіхань, але ще в більшому ступені створення запобіжних заходів забезпечення захисту від пожежі, вибуху й інших незвичайних подій.

Ефективне вирішення проблеми безпеки готелю вимагає розумного підходу, заснованого на аналізі функціонування і виявленні найбільш вразливих зон і особливо небезпечних загроз, складання всіх можливих сценаріїв і вироблення адекватних заходів протидії.

Комплексний підхід передбачає оптимальне сполучення організаційних, технічних і фізичних заходів попередження і своєчасне реагування на будь-яку нестандартну ситуацію. Ключового значення набув адекватний вибір технічних засобів систем безпеки, їх правильне проектування, монтаж і обслуговування.

Традиційний метод посилення безпеки шляхом збільшення чисельності співробітників не дає бажаного результату як через економічні розуміння, так і малу ефективність такого підходу. Людина, що несе службу, втомлюється, стає неуважною, не виключена змова зі злочинцями, шантаж, залякування тощо. Єдине правильне рішення питання безпеки - використання системного, комплексного підходу, що поєднує в собі методи організаційного, технічного і фізичного характеру в їхньому правильному сполученні і розумному визначенні частки кожної складової.

До організаційних заходів належать: спеціально розроблені системи регламентації поведінки обслуговуючого персоналу співробітників, що відповідають за безпеку; проведення заходів для спеціальної підготовки персоналу служби безпеки; технологія готельного обслуговування; принципи організації порядку доступу й охорони різних категорій готельних номерів і службових приміщень; регламентація дій співробітників в екстремальних ситуаціях.

Необхідно особливо відзначити, що великою (можливо, головною) небезпекою для готелю є можливість пожежі, випадкового або навмисного підпалу, що також вимагає розробки і впровадження адекватних організаційно-технічних заходів протидії і є однією з найважливіших складових комплексної системи безпеки.

Очевидно, що перехід до нової, сучасної концепції безпеки, що передбачає застосування складної спеціальної техніки, вимагає перегляду тактичних аспектів у роботі різних служб готелю.

Необхідно реалізувати такі організаційні заходи: розробити детальні інструкції дій у всіх можливих позаштатних ситуаціях і довести їх до кожного співробітника; скласти короткі, лаконічні, широко інформативні й інтуїтивно зрозумілі інструкції з користування апаратурою безпеки для гостей, у них повинні бути внесені короткі правила поведінки в екстремальній ситуації; регулярно проводити заняття і підвищувати кваліфікацію персоналу із теоретичних засад безпеки, фізичної і бойової підготовки; провести навчання всього персоналу готелю правилам користування апаратурою комплексу безпеки; організувати для персоналу періодичну (не менше одного разу в рік) перевірку знань в області безпеки, провести додаткове навчання в міру зміни кадрів і модернізації обладнання; організувати і нечисленну, але професійну інженерну службу (у рамках штату служби безпеки), в обов'язки якої ввійшло б проведення технічного обслуговування комплексу автоматизації готелю, проведення навчання і консультування співробітників інших служб готелю; інші заходи (розробляються індивідуально для кожного конкретною готелю).

Працівники служби безпеки готелю мають постійно покращувати досвід експлуатації готелів і роботу їх служб безпеки, дані статистики правопорушень, мати консультаційну взаємодію з філіями державних служб охорони порядку, пожежної безпеки, силових відомств.

Сьогодні у розпорядженні професіоналів готельної справи наявні різноманітні засоби боротьби зі злочинами: системи електрочіпових карткових замків, сейфи, системи охоронної сигналізації, системи відео спостереження тощо. Слід зазначити, що в сучасних умовах повна безпека готелю неможлива без системи технічних засобів, без грошей.

Заходи безпеки, що розроблюються та впроваджуються в готелі, мають бути націлені на виконання таких завдань:

o забезпечення охорони і безпеки проживаючих та їхнього особистого майна під час перебування в готелі;
o захист майна готелю від ворожих дій (крадіжок, актів вандалізму тощо);
o забезпечення захисту готелю (самого будинку і всього, що в ньому знаходиться) від терористичних актів (нападів, саботажу тощо);
o підтримування громадського порядку і забезпечення належної поведінки у всіх громадських місцях готелю;
o забезпечення спокою і конфіденційності під час їх перебування в готелі;
o забезпечення можливості і негайного й ефективного реагування у випадку будь-якої події, негайне втручання персоналу готелю або представників сторонніх відомств (наприклад, міліції, швидкої допомоги тощо);
o гарантування належної поведінки, а також сумлінності, чесності всього персоналу готелю;
o гарантування можливості надання готелем спеціальних послуг щодо забезпечення підвищеної безпеки високопоставлених осіб, до охорони яких висуваються особливі вимоги.

Застосування цих заходів безпеки не лише убезпечить клієнта під час його перебування в готелі, але і захистить співробітників від необґрунтованих звинувачень. А це, поряд з іншими аспектами, підвищить репутацію готелю і, як наслідок, збільшить його рейтинговість.

2.1. Економічні підходи до підвищення рівня безпеки готелю

У процесі розгляду проблеми забезпечення безпеки готелю можна передбачити: по-перше, що генеральною метою готелю є одержання максимального прибутку в процесі виробництва і реалізації продукції, надання послуг; по-друге, готель прагне робити лише ті витрати, які дозволяють отримати дохід, або зменшити можливі витрати в майбутньому. Наприклад, витрати на дослідження ринку, рекламу, закупівлю нового обладнання тощо традиційно вважаються продуктивними, тобто здатними принести прибуток; а витрати на сплату штрафів, ліквідацію аварій і катастроф - непродуктивними, котрих варто уникати.

Тоді, якщо додатково припустити, що витрати на забезпечення безпеки є продуктивними, тобто вони створюють додатковий дохід у сьогоденні або майбутньому, то адміністрація готелю буде прагнути підвищити рівень безпеки.

Для обрання економічного підходу з метою підвищення рівня безпеки певного готелю ставляться такі завдання:

o провести аналітичний огляд уявлень ряду дослідників про проблему забезпечення безпеки, опублікованих у сучасній літературі;
o оцінити ефективність деяких моделей прийняття рішень у сфері забезпечення безпеки;
o виявити економічні стимули підвищення рівня безпеки.

При вирішенні питань підвищення рівня безпеки готелю необхідно розглянути:

1. Як готель в даний час використовує ресурси для підвищення рівня безпеки?
2. Як варто використовувати ресурси для досягнення достатнього рівня безпеки при мінімумі витрат, тобто знайти модель оптимального використання ресурсів.

Нижче наводяться деякі економічні підходи до забезпечення безпеки готелю.

Принцип мінімізації загальних витрат на забезпечення безпеки

Розробка і реалізація превентивних заходів дозволяє знизити частоту негативних подій і важкість наслідків та скоротити загальні витрати на забезпечення безпеки.

Прихильники даного підходу вважають, що підприємство, яке мінімізує витрати, повинне прагнути до того, щоб маржинальні витрати превентивних заходів були рівні маржинальним витратам ліквідації наслідків негативних подій, що відбулися, (аварій, катастроф, нещасних випадків, збоїв у процесі виробництва і реалізації продукції готелю тощо). Іншою мовою, на розробку і реалізацію превентивних заходів варто направляти ресурси доти, поки сумарні/загальні витрати на забезпечення безпеки не виявляться мінімальними.

Превентивні заходи покликані підвищити рівень безпеки готелю. Практика показує, що співвідношення витрат, здійснених до моменту настання негативної події і різних втрат готелю, і витрат на ліквідацію наслідків небезпеки та відновлення майна і ресурсів дорівнює 1/15. Необхідність проведення превентивних заходів очевидна; але якого розміру мають бути ці заходи з матеріальної, трудової, фінансової точки зору оцінити складно. Проблема полягає в тому, що превентивні витрати відносяться до поточного періоду і легко піддаються оцінці; ліквідаційні витрати - це витрати майбутніх періодів, що носять імовірнісний характер і залежать від частоти виникнення і реалізації негативних подій, а також масштабу завданих збитків. Таким чином, ці два види витрат важко зіставити. Негативні події поодинокі і непередбачувані, тому побудувати криву ліквідаційних витрат готелю на практиці досить складно. З упевненістю можна лише сказати, що знизити до нуля число негативних подій неможливо.

Крім цього, принцип оптимальних загальних витрат на забезпечення безпеки має ряд недоліків. По-перше, деякі витрати важко однозначно кваліфікувати як превентивні, або як ліквідаційні. Наприклад, витрати на розслідування й аналіз наслідків негативної події. З одного боку, момент здійснення витрат настає відразу після реалізації негативної події і процес розслідування та його фінансування включений у програму ліквідації наслідків. З іншого боку, мета розслідування полягає в зборі даних про причини й умови виникнення негативної події; нагромадженні досвіду і недопущенні виникнення подібних подій у майбутньому. Таким чином, витрати на дослідження негативної події можна віднести як до превентивних, так і до ліквідаційних.

По-друге, цей принцип не бере до уваги вплив таких факторів підвищення безпеки готелю, як підвищення продуктивності готелю, економію ресурсів, зниження відходів виробництва, підвищення якості продукції тощо, тобто факторів, які необхідно враховувати при розробці моделі забезпечення безпеки готелю.

Вважають, що підприємство, яке мінімізує витрати, повинне прагнути до того, щоб маржинальні витрати превентивних заходів були рівні маржинальним витратам ліквідації наслідків негативних подій, що відбулися (аварій, катастроф, нещасних випадків, збоїв у процесі виробництва і реалізації продукції готелю тощо). Превентивні заходи покликані підвищити рівень безпеки готелю. Практика показує, що співвідношення витрат, здійснених до моменту настання негативної події і різних втрат ГРБ, і витрат на ліквідацію наслідків небезпеки та відновленні майна і ресурсів дорівнює 1/15. Необхідність проведення превентивних заходів очевидна; але якого розміру мають бути ці заходи з матеріальної, трудової, фінансової точки зору оцінити складно. Проблема полягає в тому, що превентивні витрати відносяться до поточного періоду і легко піддаються оцінці; ліквідаційні витрати - це витрати майбутніх періодів, що носять імовірнісний характер і залежать від частоти виникнення реалізації негативних подій, а також масштабу завданих збитків.

Таким чином, ці два види витрат важко зіставити. Негативні події поодинокі і непередбачувані, тому побудувати криву ліквідаційних витрат у ГРБ на практиці досить складно.

3. Індивідуальний та груповий ризик.

Індивідуальний ризик – це ймовірність ураження окремої особи протягом певного періоду часу в результаті впливу досліджуваних чинників небезпеки при реалізації несприятливої випадкової події з урахуванням ймовірності її перебування в зоні ураження. Індивідуальний ризик Rі характеризує реалізацію небезпеки певного виду для конкретної особи, а також розподіл ризику в часі та просторі.

Індивідуальний ризик може бути побутовим, професійним, добровільним та вимушеним. Так, індивідуальний ризик може бути добровільним, якщо він обумовлений діяльністю людини на добровільній основі, і вимушеним, якщо людина піддається ризику у складі частини суспільства (наприклад, проживання в екологічно несприятливих регіонах, поблизу джерел підвищеної небезпеки).

Індивідуальний ризик не дозволяє судити про масштаб катастрофи, тому вводиться поняття групового (соціального) ризику.

Груповий ризик є залежністю між частотою негативних подій (аварій, катастроф, стихійних лих) та кількістю постраждалих в них людей, характеризує масштаби і тяжкість негативних наслідків надзвичайних ситуацій, а також різного роду явищ і перетворень, що знижують якість життя людей.

Нескінченно малий («нульовий») ризик свідчить про відсутність реальної небезпеки в системі, і навпаки, чим вищий ризик, тим вища реальність впливу небезпеки.

Ризик класифікують в залежності від джерел небезпеки. Так, техногенний ризик виникає в результаті аварій на АЕС, танкерах, небезпечних хімічних об'єктах і при руйнуванні гребель водоймищ. Причинами таких техногенних аварій є інтенсивність технологічних процесів, висока концентрація виробництва, використання технологій, які використовують велику кількість ресурвіс та мають ще більше відходів, недостатнє забезпечення пристроями очистки та утилізації. Природний ризик пов'язаний з імовірністю прояву несприятливих природних явищ.

Також ризик можна класифікувати як:

Ø внутрішній ризик ( пов'язаний з функціонуванням підприємства);

Ø зовнішній ризик (не пов'язаний з функціонуванням підприємства);

Ø людський фактор (ризик, пов'язаний з помилками людини).

Часто достатньо якісної оцінки ризику небезпеки, яка ґрунтується на складанні матриць ризику без виконання числових розрахунків. Для цього оцінюють категорії серйозності небезпеки та рівні ймовірності небезпеки.

4. Концепція прийнятного ризику

Категорії серйозності небезпеки встановлюють якісні значення відносної серйозності ймовірних наслідків небезпечних умов. Категорії серйозності небезпеки застосовують, в першу чергу, для визначення важливості використання тих чи інших профілактичних заходів безпеки.

В залежності від серйозності наслідків небезпеки поділяють на чотири категорії:

Ø І - катастрофічні (приводять до смерті людини або руйнування системи);

Ø ІІ - критичні (призводять до серйозних травм, стійких захворювань, істотних ушкоджень у системах);

Ø ІІІ - граничні (призводять до незначних травм, короткочасних захворювань, ушкоджень у системах);

Ø IV - незначні (призводять до менш значних ушкоджень, ніж в ІІІ категорії).

Так, ситуації, які відносяться до І-ї категорії (катастрофічні небезпеки), вимагають значно більшої уваги, ніж ті, які відносяться до IV-ї категорії (незначні небезпеки). Категорії серйозності небезпеки використовують при визначенні профілактичних заходів щодо забезпечення безпеки для певних умов або пошкоджень системи.

Рівні ймовірності небезпеки – це якісне відображення відносної ймовірності реалізації небажаної події.

В залежності від частоти прояву, небезпеки поділяють на п'ять рівнів

Ø А - часті (велика ймовірність того, що небезпека буде реалізована);

Ø В - можливі (може проявитися кілька разів за період життєвого циклу);

Ø С - випадкові (іноді може відбутися за період життєвого циклу);

Ø D - віддалені (малоймовірне, але можлива подія за період життєвого циклу);

Ø Е - неймовірні (настільки малоймовірно, що можна припустити, що така небезпека ніколи не відбудеться).

Наприклад, зіткнення літаків у повітрі відноситься до І категорії серйозності небезпеки – катастрофічної. Імовірність такої події, виходячи із статистичних даних, можна вважати віддаленою – рівень D. В той самий час зіткнення автомобілів на автостоянці відноситься до IV категорії серйозності небезпеки, імовірність якої часта або можлива (A або B). Через високу імовірність аварії на автостоянці достатньо інтенсивно використовують ряд заходів, які не потребуються значних витрат: обмеження швидкості, широкі місця для паркування, розмітка напрямку руху тощо.

Серйозну небезпеку можна вважати припустимою, якщо буде доведено, що її ймовірність низька, а можливу подію можна вважати припустимою, якщо буде доведено, що її наслідки незначні. Так, небезпеки з індексом 4C, 4D, 4E мають незначний рівень ризику; з індексом 1A, 1B, 1C, 2A, 2B, 3A – мають неприпустимий рівень ризику і потребують розробки заходів та прийняття управлінських рішень, спрямованих на мінімізацію можливого ризику.

Вважають, що ймовірність припустимого ризику небезпеки обернено пропорційна її серйозності. Розробка матриці оцінки ризику полегшує оцінку та класифікацію ризику за ступенем припустимості.

Таблиця 2.1 – Матриця оцінки ризику

Очікувана частота небезпеки	Категорія (серйозність) небезпеки
Очікувана частота небезпеки	І Катастрофічна	ІІ Критична	ІІІ Гранична	ІV Незначна
Часто А	1А	2А	3А	4А
Можливо В	1В	2В	3В	4В
Випадково С	1С	2С	3С	4С
Віддалено D	1D	2D	3D	4D
Неймовірно Е	1Е	2Е	3Е	4Е

*Індекс ризику небезпеки

Класифікація ризику	Критерії ризику
1A, 1B, 1C, 2A, 2B, 3A	Неприпустимий (надмірний)
1D, 2C, 2D, 3B, 3C	Небажаний (гранично допустимий)
1E, 2E, 3D, 3E, 4A, 4B	Прийнятний
4C, 4D, 4E	Знехтуваний

Використовуючи спільно методики визначення серйозності та імовірності небезпеки можна вивчати та класифікувати небезпеки, визначати їх потенційно можливі наслідки та ризики.

1. КОНЦЕПЦІЯ ПРИПУСТИМОГО (ПРИЙНЯТНОГО) РИЗИКУ

Знехтуваний ризик має настільки низький рівень, що він перебуває в межах припустимих відхилень природного / фонового рівня (R ≤ 10^-7).

Припустимим (прийнятним) вважається рівень ризику, який враховує техніко-економічні й соціальні можливості на даному етапі розвитку суспільства (10^-7 < R ≤ 10^-4).

Гранично допустимий ризик - це максимальний ризик, який у жодному разі не повинен перевищуватися (10^-4 < R ≤ 10^-2).

Надмірний ризик характеризується винятково високим рівнем (R > 10-²) і в переважній більшості випадків приводить до негативних наслідків.

Інтегральний ризик – сумарний ризик для населення, соціальних, техногенних і природних об’єктів від всіх можливих негативних подій природного і техногенного походження.

На практиці досягти нульового рівня ризику, тобто абсолютної безпеки, неможливо. Тому, сучасна концепція безпеки життєдіяльності базується на досягненні припустимого (прийнятного) ризику. Сутність концепції припустимого (прийнятного) ризику полягає в прагненні створити мінімальну безпеку, яку сприймає суспільством у цей час. Припустимий ризик є певним компромісом між рівнем безпеки та можливостями його досягнення.

Максимально припустимим рівнем індивідуального ризику загибелі людину вважають ризик, рівним 10^-6 у рік. Низьким вважають індивідуальний ризик загибелі людину, рівним 10^-8 у рік.

Концепцію припустимого ризику можна ефективно використовувати для будь-якої сфери діяльності, галузі виробництва, підприємств, організацій і установ.

На рис. 2.1 наведене спрощений приклад визначення прийнятного ризику загибелі людини за рік.

Із графіка помітно, що порушення балансу на користь кожної з сфер діяльності людини може послужити причиною різкого збільшення ризику і його рівень може вийти за межі припустимих значень. Зі збільшенням витрат на забезпечення безпеки технічних систем, технічний ризик зменшується, але зростає соціально-економічний. Надмірні витрати на підвищення безпеки технічних систем, в умовах обмежених коштів, може завдати шкоди соціальній сфері, наприклад, погіршити медичну допомогу. Сумарний ризик буде мінімальним при збалансованому співвідношенні інвестицій у технічній та соціальній сферах. Повна безпека не може бути гарантована нікому, незалежно від способу життя.

При зменшенні ризику нижче рівня 10^-6 на рік громадськість, як правило, не висловлює надмірної заклопотаності, і тому рідко вживаються спеціальні заходи для зниження ступеня ризику. Досить малим вважається індивідуальний ризик загибелі 10^-8 на рік.

Рис. 2.1 Визначення припустимого (прийнятного) ризику

2. РОЗПОДІЛ ПІДПРИЄМСТВ, УСТАНОВ ТА ОРГАНІЗАЦІЙ ЗА СТУПЕНЕМ РИЗИКУ ЇХ ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 року № 493 «Про затвердження критеріїв розподілу суб’єктів

господарювання за ступенем ризику від провадження господарської діяльності для безпеки життя і здоров’я населення, навколишнього природного середовища та періодичності здійснення заходів державного

нагляду (контролю)», критерії розподілу суб’єктів господарювання за ступенем ризику їх господарської діяльності для безпеки життя і здоров’я населення, навколишнього природного середовища встановлюються з метою оцінювання ступеня ризику від провадження господарської діяльності.

Так, суб’єкти господарської діяльності незалежно від форм власності характеризуються високим, середнім та незначним ступенем ризику для безпеки життя і доров’я населення, а також навколишнього природного середовища.

Критеріями оцінки ступеня ризику є наявність:

· хімічних, біологічних, радіаційних, вибухо-, пожежо- та інших небезпечних речовин і матеріалів;

· загрози від потенційно небезпечних об'єктів, об'єктів підвищеної небезпеки;

· загрози від небезпечних гідрологічних та геологічних процесів;

· гідротехнічних споруд, хвостосховищ, шламонакопичувачів, накопичувачів токсичних відходів;

· будівель та споруд, що належать до аварійно небезпечних об'єктів;

· об'єктів інфраструктури життєзабезпечення населення та населених пунктів;

· будівель з покрівлею площею понад 1000 кв. метрів, виготовленою з використанням вантових та арочних конструкцій.

Також критеріями розподілу суб’єктів господарювання за ступенем ризику їх господарської діяльності є чисельність людей, що за прогнозами можуть постійно або тимчасово перебувати на об'єктах та у місцях масового скупчення населення, а також належність підприємств до потенційно небезпечних об'єктів, об'єктів підвищеної небезпеки і таких, що мають стратегічне значення для економіки та безпеки держави.

До суб'єктів господарювання з високим ступенем ризику належать суб'єкти, у яких на праві власності, володіння чи користування перебувають:

1) об'єкти підвищеної небезпеки, потенційно небезпечні об'єкти і такі, що мають стратегічне значення для економіки та безпеки держави;

2) аварійно-рятувальні служби та формування;

3) об'єкти виробництва, зберігання, транспортування, використання, захоронення, знищення та утилізації отруйних речовин, у тому числі продуктів біотехнології та інших біологічних агентів;

4) бази, склади, арсенали боєприпасів та військового озброєння;

5) об'єкти утилізації боєприпасів, небезпечних речовин та матеріалів;

6) радіаційно небезпечні об'єкти (крім атомних електростанцій), підприємства з виготовлення і переробки відпрацьованого ядерного палива, підприємства із захоронення радіоактивних відходів, науково- дослідні та проектні організації, що працюють з ядерними реакторами;

7) шлаконакопичувачі, накопичувачі токсичних відходів та гідротехнічні споруди;

8) об'єкти, що підлягають постійному та обов'язковому обслуговуванню державними аварійно-рятувальними службами;

9) об'єкти з масовим перебуванням людей, стадіони, ринки, рекреаційні зони, місця відпочинку населення (турбази, водні об'єкти тощо);

10) захисні споруди цивільного захисту (цивільної оборони).

До суб'єктів господарювання з середнім ступенем ризику належать суб'єкти, у яких на праві власності, володіння чи користування перебувають:

1) об'єкти, що за прогнозами можуть опинитися у зоні можливого ураження у разі виникнення надзвичайної ситуації на об'єкті підвищеної небезпеки та потенційно-небезпечному об'єкті;

2) об'єкти, розташовані на територіях з небезпечними гідрологічними та геологічними процесами;

3) об'єкти, розташовані на територіях, що за прогнозами можуть опинитися у зоні можливого затоплення у разі прориву або руйнування гідроспоруди;

4) об'єкти інфраструктури життєзабезпечення населення та населених пунктів;

5) будівлі та споруди з покрівлею площею понад 1000 кв. метрів, виготовленою з використанням вантових та арочних конструкцій;

6) навчальні та дошкільні заклади, домоуправління, інші суб'єкти господарювання, що згідно з нормативно-правовими актами проводять навчання населення діям у

надзвичайній ситуації;

7) проектні та експертні, інші організації, діяльність яких пов'язана із забезпеченням техногенної безпеки у сфері цивільного захисту.

До суб'єктів господарювання з незначним ступенем ризику належать суб'єкти, що не віднесені до суб'єктів господарювання з високим та середнім ступенем ризику.

Заходи державного нагляду (контролю) за діяльністю суб'єктів господарювання здійснюються з такою періодичністю:

– з високим ступенем ризику - один раз на рік;

– із середнім ступенем ризику - один раз на три роки;

– з незначним ступенем ризику - один раз на п'ять років.

Розподіл суб'єктів господарювання за ступенем ризику здійснюється територіальними органами Державної інспекції цивільного захисту та техногенної безпеки щороку.

Згідно Закону України «Про об'єкти підвищеної небезпеки» кожне підприємство повинне здійснювати декларування безпеки об'єктів підвищеної небезпеки. Воно проводиться з метою запобігання надзвичайних ситуацій техногенного й природного характеру, а також з метою забезпечення готовності до локалізації й ліквідації надзвичайних ситуацій техногенно-природного характеру або їх наслідків.

Шкода навколишньому середовищу (екологічна) і інші види збитку, мають кількісну оцінку, яка виражається у вигляді можливих ризиків нанесеної шкоди. Усі види збитку компенсуються об'єктами господарської діяльності або споживачами їх продукції, з вини яких нанесений збиток. Ці збитки враховують у собівартості та ціні продукції.

Для об'єктів підвищеної небезпеки припустимий (прийнятний) ризик встановлюється з урахуванням масштабів небезпеки, які можуть бути ним створені, та розташуванням в регіоні інших підприємств, що мають об'єкти підвищеної небезпеки, за умови, що сумарний ризик виникнення небажаних наслідків не перевищує встановленого. Встановлені значення, вище яких ризик вважається абсолютно неприйнятним (верхній рівень), і значення, нижче яких ризик вважається абсолютно прийнятним (нижній рівень).

Неприйнятними значеннями ризиків для життя людини, вважають:

R> 10^-5 - для територіального ризику за межами санітарно- захисної зони підприємства, у складі якого є хоча б один об'єкт підвищеної небезпеки;

R > 10^-6 - для індивідуального ризику - для людини, що перебуває в за межами санітарно-захисної зони підприємства, у складі якого є хоча б один об'єкт підвищеної небезпеки (місті, селищі, селі, на території промислової зони підприємств і організацій);

R> 10^-5 - для соціального ризику загибелі більш 10 людей за рік, що перебувають за межами санітарно-захисної зони підприємства, у складі якого є хоча б один об'єкт підвищеної небезпеки (місті, селищі, селі, на території підприємств і організацій).

Також, у якості критерію соціального ризику може використовуватися очікувана кількість загиблих з розрахунку на 1000 жителів, на території санітарно-захисної зони, яка перебуває за межами, підприємства (міста, селища, села, на території підприємств і організацій, що перебувають у промисловій зоні).

У всіх випадках ризик виникнення аварій на об'єктах підвищеної небезпеки, для населення рекомендується вважати прийнятним при наступних його рівнях:

Ø територіального ризику R≤ 10^-7;

Ø індивідуального ризику R≤ 10^-8;

Ø соціального ризику R≤ 10^-7.

З урахуванням особливостей регіону, місцеві органі виконавчої влади можуть встановлювати інші значення верхнього й нижнього рівнів ризику. Значення верхнього рівня кожного з перерахованих вище критеріїв прийнятного ризику допускається встановлювати в 100 раз нижче їх аналогів, пов'язаних з небезпеками повсякденного життя і ризиком проживання в регіоні (дорожньо-транспортні пригоди, нещасні випадки в побуті, пожежі, вибухи газу тощо). У всіх випадках припустимий (прийнятний) ризик, який встановлений органами виконавчої влади в регіонах, не повинен перевищувати рівнів, які встановлено методикою визначення ризиків.

5. Головні етапи кількісного аналізу та оцінки ризику

Обчислення ризику, його аналіз і розробку рекомендацій з його мінімізації розглядають як частину системного підходу до прийняття політичних рішень, процедур і практичних засобів у вирішенні завдань попередження або зменшення небезпеки для життя людини, захворювань або травм, збитку майну і навколишньому середовищу.

Міжнародним суспільством під проводом Всесвітньої торгівельної організації (WTO) встановлено відповідні умови до застосування методів імовірнісної оцінки ризиків для прийняття рішень про потенційну небезпеку для людини, об’єктів, технологій.

Підхід, що полягає в науковому оцінюванні ризику для ухвалення рішення називається ризик-орієнтований підхід (РОП). Початок його використанню поклав міжнародний стандарт OHSAS 18001-1999 «Система менеджменту охорони здоров'я і безпеки персоналу (Occupational Health and System)».

Дивитись OHSAS 18001:2007

Концептуально теорія РОП включає оцінку і управління ризиком.

Аналіз ризику(ризик-аналіз) – це систематичне використання наявної інформації для виявлення небезпек і оцінки ризику для окремих осіб або груп населення, майна або навколишнього середовища.

Оцінка ризику містить у собі аналіз походження (виникнення) і масштабів ризику в конкретній ситуації (частоти, з якою здійснюється небезпечна подія і аналіз наслідків небезпечної події), рис 1.

Рис. 1. Схема оцінки ризику

Аналіз ризику проводять за наступною схемою:

1. Планування і організація.

2. Ідентифікація небезпек:

2.1. виявлення небезпек;

2.2. попередня оцінка характеристик небезпек.

3. Оцінка ризику:

3.1. аналіз частоти здійснення небезпек;

3.2. аналіз наслідків небезпечних подій;

3.3. аналіз невизначеностей.

4. Розробка рекомендацій з управління ризиком.

Управління ризиком – це аналіз ризикової ситуації, розробка і обґрунтування рішення, нерідко у формі правового акту, спрямованого на мінімізацію ризику.

В управління ризиком повинен бути включений весь сукупний спектр існуючих у суспільстві небезпек, і загальний ризик від них для будь-якої людини і для суспільства в цілому не може перевищувати «прийнятний» для нього рівень.

Схема процесу управління ризиком наведена на рис 2.

Модель управління ризиком складається із чотирьох частин і етапів.

Перший етап пов'язаний з характеристикою ризику і встановленням ступеню небезпеки.

Другий етап – це визначення прийнятності ризику. Ризик порівнюється з рядом соціально-економічних факторів. Процес порівняння опирається на метод «витрати – вигоди» (рис. 3).

У порівнянні «не ризикових» факторів з «ризиковими» міститься суть процесу управління ризиком. При цьому можливі три варіанти прийняття рішень:

1) ризик прийнятний повністю;

2) ризик прийнятний частково;

3) ризик неприйнятний повністю.

На теперішній час рівень зневажливої межі ризику встановлюють як 1% від максимально припустимого. У двох останніх випадках необхідно встановити пропорції контролю, що входить до завдання третього етапу процедури управління ризиком.

Третій етап – визначення пропорції контролю, полягає у виборі одного з «типових» засобів, що сприяє зменшенню (у першому і другому випадку) або усуненню (у третьому випадку) ризику.

Четвертий етап – ухвалення регулюючого рішення – нормативних актів. Даний елемент, завершує процес управління ризиком і одночасно враховує всі його стадії.

Таким чином:

– концепція прийнятого ризику містить дві складові, а саме, оцінку ризику та керування ризиком:

– оцінка ризику – це аналіз походження (виникнення) масштабів ризику в конкретній ситуації. Оцінка ризику запроваджується, щоб визначити причини існуючих проблем;

– процес розробки рішення про те, як усунути причини відповідних небезпек є керування ризиком.

Рис 2. Схема процесу управління ризиком

Рис. 3. Співвідношення збитку і витрат на безпеку:

З – збиток; В_б – витрати на безпеку; К_б – критерій безпеки (заштрихована площа – область прийнятних значень З і В_б).

6. Методологічні підходи визначення ризику

Підхід, при якому прийняття конкретного рішення базується на оцінці ризику називають ризико-орієнтованим (РОП). Концепція РОП деякою мірою протилежна тому підходу, при якому необхідність і можливість досягнення кращого результату диктується жорсткою системою нормативів, правил, стандартів. Для того щоб надати перевагу конкретним заходам та засобам або певному їх комплексу, порівнюють витрати на ці заходи та засоби і рівень зменшення шкоди, який очікується в результаті їх запровадження.

Управління ризиком – аналіз ризикованої ситуації та розробка заходів, спрямованих на мінімізацію ризику.

Мета оцінки ризику - виявлення небезпек, одержання й узагальнення якісної та кількісної інформації про рівень і наслідки впливу шкідливих з метою попередження розвитку несприятливих ефектів і обґрунтування управлінських рішень для зниження рівня ризику.

Процедура оцінки ризику здійснюється в три етапи, це:

- ідентифікація небезпек;

- оцінка ризику впливу;

- характеристика ризику.

Ідентифікація небезпек - це початковий етап процедури оцінки ризику, який визначає, чи здатний фактор небезпеки викликати несприятливі ефекти або наслідки для об'єктів, на які він впливає. Головним завданням цього етапу є виявлення найбільш нестійких об'єктів, а також пріоритетних шкідливих і небезпечних факторів, які необхідні для визначення характеристики рівня ризику та джерел його виникнення.

На другому етапі процедури оцінки ризику – тобто при оцінці ризику впливу встановлюються причинні зв'язки між впливом потенційно-небезпечного фактору та розвитком несприятливих наслідків на об'єкті.

Для оцінки ризику переважно використовують 4 методологічних підходу:

Ø статистичний;

Метод базується на аналізі коливань досліджуваного показника за певний відрізок часу. Вважають, що закономірність змін аналізованої величини поширюється на майбутнє; є достатньо ефективним для тривалих періодів часу.

Ø інженерний;

Метод базується на використанні теорії імовірності, статистичних методів, розрахунку частоти тощо.

Ø модельний;

Метод грунтується на побудові моделей передумов події в системі з урахуванням впливу шкідливих факторів на окрему людину, соціальні, професійні групи і т.п..

Ø експертний (оцінка ризику фахівцями-експертами; відноситься до суб’єктивних методів визначення рівня безпеки);

Ø соціологічний;

Метод заснований на системі методологічних, методичних та організаційно- технічних заходів, пов’язаних між собою єдиною метою; отримання достовірних даних про явище або процес, які вивчаються, для їх наступного використання щодо зменшення небезпеки життю людини. В рамках соціологічного методу здійснюють опитування працівників та населення.

Ø нормативний;

Систему нормативів можна розглядати як один із варіантів рейтингового методу з тією різницею, що шкала оцінки заздалегідь сформована і складається з мінімуму значень ранжування. Нормативний метод оцінки дає змогу визначити ступінь ризику з максимальною точністю, але не дає можливості врахування деталей та обставин конкретної ситуації.

Ø аналоговий (використання та порівняння небезпек і факторів ризику, які відбувалися в подібних умовах та ситуаціях);

Ø комбінований (базується на використанні декількох методів).

Для оцінки ризику впливу також достатньо широко використовують логіко-графічний метод (метод дерева відмов), метод аналогій та ймовірнісно-статистичний метод.

Логіко-графічний метод полягає в аналізі «дерева відмов». При аналізі «дерева відмов» виявляються комбінації відмов (несправностей) устаткування, помилок персоналу й зовнішніх (техногенних, природних) впливів, які приводять до основної події (аварійної ситуації, нещасного випадку). Метод використовується для аналізу можливих причин виникнення аварійної ситуації й визначення її частоти (на підставі значення частоти вихідних подій). Метод дерева відмов, як правило, застосовується для аналізу або модернізації складних технічних систем і виробництв.

Метод аналогій полягає в порівнянні якої-небудь ризикованої ситуації з аналогічної, що відбувся раніше. Таке порівняння дозволяє використовувати більш надійні вихідні дані для оцінки ризику.

Ймовірнісно-статистичний метод є основним методом для сучасних інфраструктур з оцінки ризику впливу в будь-яких галузях господарського комплексу. Кількісний аналіз ризику в цей час використовується в ядерній і в хімічній галузях США і Європи. Міжнародне агентство з атомної енергії (МАГАТЕ) розробило рекомендації для визначення безпеки АЕС на основі імовірнісних моделей.

На третьому етапі - етапі характеристики ризику, здійснюється порівняльна оцінка ризиків і аналіз їх розподілу: територіального, за часом, об'єктам, факторам і наслідкам.

При виконанні цього етапу проводять узагальнення отриманих даних, робляють рекомендації, які необхідні для реалізації заходів щодо керування ризиком.На цьому етапі також оцінюють значимість виниклих проблем і порівнюють отримані кількісні характеристики ризику зі значеннями умовно визначеного припустимого (прийнятного) ризику. За результатами проведених досліджень узагальнюється отримана інформація й робляться висновки про рівень фактичного ризику.

Управління ризиком засноване на використанні всіх отриманих висновків при оцінці ризику. При виборі пріоритетів, під час розробки будь-якого проєкту, необхідно ще на першому етапі розробки виробу або системи максимально врахувати елементи, що виключають небезпеку.

Якщо виявлену небезпеку неможливо виключити повністю, необхідно знизити ймовірність ризику до припустимого рівня шляхом вибору відповідного рішення, а саме:

Ø повною або частковою відмовою від робіт і технологій, що мають високий ступінь небезпеки;

Ø заміною небезпечних операцій іншими - менш небезпечними;

Ø удосконаленням технічних систем і об'єктів;

Ø розробкою й використанням спеціальних засобів захисту;

Ø заходами організаційно-управлінського характеру, у тому числі контролем рівня безпеки, навчанням людей з питаннь безпеки, стимулюванням безпечної роботи й поведінки.

При виборі конкретних заходів і засобів або певного їхнього комплексу порівнюють витрати на ці заходи і засоби з рівнем зниження шкоди, який очікують в результаті їх впровадження / отриманої вигоди від зниження ризику. Для підвищення рівня безпеки до технічних, організаційних та адміністративних заходів додаються економічні, наприклад, страхування, грошові компенсації збитку, плата за ризик та інші. Іншим необхідним аспектом встановлення співвідношення витрат з розміром припустимого (прийнятного) ризику є можливість контролю або ліквідації ризику.

Деякі небезпеки, що мають відносно низький рівень ризику вважаються неприпустимими, тому що їх досить складно контролювати або ліквідувати. Наприклад, хоча ризик удару блискавкою, імовірність якого 1 на 14 млн., можна вважати відносно низьким, люди рідко перебувають на вулиці під час грози. У цьому випадку, незважаючи на те, що ризик невеликий, необхідність його ліквідації ґрунтується на тому, що ціна повної зневаги такою небезпекою дуже висока (смерть або серйозні фізичні ушкодження), а ціна контролю або ліквідації цього ризику, навпаки, незначна (наприклад, треба просто залишатися в приміщенні). Проте, коли будівельні роботи повинні здійснюватися за графіком, вартість зниження можливості поразки людину блискавкою розглядається з погляду інші перспективи.

Існують небезпеки, які вважаються припустимими, хоча, мають великий потенціал ризику через те, що їх важко або практично неможливо усунути. Наприклад, це дії із запуску космічного човна. З погляду експлуатації всієї системи рівні ризиків, пов'язані із запуском і посадкою човна на кілька порядків вище ризиків польоту на авіалайнері, а ризики польоту на авіалайнері, ризиків пілотування легкого одномоторного літака. Але в цьому випадку такий ризик приймається, тому що, по-перше, його практично неможливо усунути на даному етапі розвитку космонавтики, а по-друге, кожний політ космічного човна відкриває нові перспективи для розвитку багатьох областей науки, техніки, оборони й об'єктів господарської діяльності.

Останньою процедурою системного аналізу ризику є інформування про ризик. Відповідна інформація, отримана при оцінці та управлінні ризиком, повинна бути доведена до фахівців, представників засобів масової інформації, зацікавлених груп і осіб. Інформування громадськості та зацікавлених осіб про ризики здійснюється шляхом обговорення проблематики з фахівцями, а також висвітлення в засобах масової інформації, експертиз та заслуховування відповідних звітів на громадських слуханнях.

Доступність

Скинути все

Шрифти