Тема 2. Система заходів у галузі охорони земель

1. Державна комплексна система спостережень

Державна комплексна система спостережень являє собою Державну систему моніторингу довкілля.Це система спостережень, збирання, оброблення, передавання, збереження та аналізу інформації про стан довкілля, прогнозування його змін і розроблення науково-обгрунтованих рекомендацій для прийняття рішень про запобігання негативним змінам стану довкілля та дотримання вимог екологічної безпеки.

Предметом моніторингу навколишнього середовища є організація та функціонування системи моніторингу, оцінювання та прогнозування стану екологічних систем, їх елементів, біосфери, характеру впливу на них природних та антропогенних факторів.

Об'єктами моніторингу навколишнього середовища залежно від рівня та мети досліджень є навколишнє середовище, його елементи і джерела впливу на нього, зокрема, атмосферне повітря, підземні та поверхневі води, грунти, відходи, несприятливі природні процеси (зсуви, карст тощо).

Система моніторингу будується на принципах:

• об'єктивності і достовірності;
  
• систематичності спостережень за станом навколишнього природного середовища; 
  
• багаторівневості;
  
• узгодженості нормативного та методичного забезпечення;
  
• узгодженості технічного та програмного забезпечення;
  
• комплексності в оцінці екологічної інформації;
  
• оперативності проходження інформації між окремими ланками системи;
  
• відкритості інформації для населення. 
  

• захист життєво важливих екологічних інтересів людини і суспільства;
  
• збереження природних екосистем; 
  
• відвернення кризових змін екологічного стану довкілля і
  
• запобігання надзвичайним екологічним ситуаціям.

Державна комплексна система спостережень включає топографо-геодезичні, картографічні, ґрунтові, агрохімічні, радіологічні та інші обстеження і розвідування стану земель і ґрунтів, їх моніторинг. На основі даних державної комплексної системи спостережень формуються національний, регіональний та місцевий банки даних про стан навколишнього природного середовища стан земель і ґрунтів.

Залежно від призначення, здійснюється загальний (стандартний), оперативний (кризовий) та фоновий (науковий) моніторинг навколишнього природного середовища. Загальний (стандартний) моніторинг – це оптимальні за кількістю параметрів спостереження на пунктах, об’єднаних в єдину інформаційно- технологічну мережу, які дають змогу на основі оцінки і прогнозування стану довкілля розробляти необхідні природоохоронні заходи й приймати відповідні рішення з охорони природного середовища. Оперативний (кризовий) моніторинг – це спостереження за окремими об’єктами, які є джерелами підвищеного екологічного ризику, в регіонах, що визнані як зони надзвичайної екологічної ситуації, а також у районах аварій із шкідливим екологічними наслідками з метою оперативного реагування на кризові ситуації, прийняття рішень щодо їх ліквідації та створення безпечних умов для населення, захисту життя та здоров’я людей. Оперативний моніторинг виконується за спеціальною програмою, складеною відповідно до кризових умов, що виникли. Вимірювання здійснюються з частотою і за обмеженою кількістю показників, які дають найбільш змістову екологічну характеристику кризової ситуації та ліквідації її наслідків. Фоновий (науковий) моніторинг – це спеціальні високоточні спостереження за всіма складовими навколишнього природного середовища, а також за характерним складом, кругообігом та міграцією забруднюючих речовин, за реакцією організмів на забруднення на рівні окремих популяцій, екосистем і біосфери в цілому. Фоновий моніторинг здійснюється у природних і біосферних заповідниках, на інших природних територіях і об’єктах, що охороняються, на базових станціях.

Моніторинг довкілля здійснюють:

Міндовкілля – здійснюють моніторинг ґрунтів на природоохоронних територіях (вміст ЗР, у тому числі радіонуклідів); державного екологічного картування території України для оцінки його стану та його змін під впливом господарської діяльності; наземних екосистем (фонова кількість ЗР, у тому числі радіонуклідів); видів рослинного і тваринного світу, що перебувають під загрозою зникнення, та видів, що перебувають під особливою охороною;

Державна служба з надзвичайних ситуацій (ДСНС ) здійснює моніторинг – (на пунктах державної системи гідрометеорологічних спостережень) – вмісту радіонуклідів в атмосферному повітрі, транскордонного перенесення забруднювальних речовин; снігового покриву; ґрунтів різного призначення (вміст залишкової кількості пестицидів та важких металів); радіаційної обстановки (визначення експозиційної дози гамма-випромінювання); повеней, паводків, снігових лавин, селів;

Державне агентство України з управління зоною відчуження (ДАЗВ) (у зоні відчуження і відселеній частині зони безумовного (обов’язкового) відселення) – вмісту радіонуклідів в атмосферному повітрі; наземних екосистем (біоіндикаторні визначення); ґрунтів і ландшафтів (вміст ЗР, радіонуклідів, просторове поширення); джерел викидів в атмосферу (вміст ЗР, обсяги викидів); об’єктів зберігання та/або захоронення радіоактивних відходів (вміст радіонуклідів, радіаційна обстановка);

Міністерство аграрної політики та продовольства України здійснює моніторинг ґрунтів сільськогосподарського використання (радіологічні, агрохімічні та токсикологічні визначення, залишкова кількість пестицидів, агрохімікатів і важких металів); сільськогосподарських рослин і продуктів з них (токсикологічні та радіологічні визначення, залишкова кількість пестицидів, агрохімікатів і важких металів); сільськогосподарських тварин і продуктів з них (зоотехнічні, токсикологічні та радіологічні визначення, залишкова кількість пестицидів, агрохімікатів і важких металів);

Держлісагентство – ґрунтів земель лісового фонду (радіологічні визначення, залишкова кількість пестицидів, агрохімікатів і важких металів); лісової рослинності (стан, продуктивність, пошкодження біотичними та абіотичними чинниками, біорізноманіття, радіологічні визначення); мисливської фауни (видові, кількісні та просторові характеристики);

Держводагентство – якості вод водогосподарських систем міжгалузевого та сільськогосподарського водопостачання; водних об’єктів за радіологічними показниками на територіях, що зазнали радіоактивного забруднення; на транскордонних ділянках водотоків, визначених відповідно до міждержавних угод про співробітництво на транскордонних водних об’єктах; зрошуваних та осушуваних земель (глибина залягання та мінералізація ґрунтових вод, ступінь засоленості та солонцюватості ґрунтів); підтоплення сільських, селищних населених пунктів, прибережних зон водосховищ.

Держгеокадастр – ґрунтів і ландшафтів (вміст ЗР, прояви ерозійних та інших екзогенних процесів, просторове забруднення земель об'єктами промислового і сільськогосподарського виробництва); зрошуваних і осушених земель (вторинне підтоплення засолення тощо); берегових ліній річок, морів, озер, водосховищ, лиманів, заток, гідротехнічних споруд (динаміка змін, ушкодження земельних ресурсів);

Мінрегіон – питної води централізованих систем водопостачання (вміст ЗР, обсяги споживання); стічних вод міської каналізаційної мережі та очисних споруд (вміст ЗР, обсяги надходження); зелених насаджень у містах і селищах міського типу (ступінь пошкодження ентомошкідниками, фітозахворюваннями тощо); підтоплення міст і селищ міського типу (небезпечне підняття рівня грунтових вод);

Держгеонадра – підземних вод (ресурси та використання); ендогенних та екзогенних процесів (видові і просторові характеристики, активність прояву); геофізичних полів (фонові та аномальні визначення); геохімічного стану ландшафтів (вміст і поширення природних і техногенних хімічних елементів і сполук);

Державне космічне агентство України (ДКА) – стану територій за даними дистанційного зондування Землі (відстеження теплових аномалій, паводкової та повеневої обстановки, льодової обстановки); сейсмічної обстановки та інших геофізичних явищ на території України та всієї Земної кулі; радіаційної обстановки в пунктах дислокації підрозділів спеціального контролю; космічної обстановки в навколоземному просторі (визначення місця падіння космічних апаратів, ракетоносіїв та їх частин).

Суб'єкти системи моніторингу забезпечують вдосконалення підпорядкованих їм мереж спостережень за станом довкілля, уніфікацію методик спостережень і лабораторних аналізів, приладів і систем контролю, створення банків даних для їх багатоцільового колективного використання з допомогою єдиної комп'ютерної мережі, яка забезпечує автономне і спільне функціонування складових цієї системи та взаємозв'язок з іншими інформаційними системами, які діють в Україні і за кордоном.

Підприємства, установи і організації незалежно від їх підпорядкування і форм власності, діяльність яких призводить чи може призвести до погіршення стану довкілля, зобов'язані здійснювати екологічний контроль за виробничими процесами та станом промислових зон, збирати, зберігати та безоплатно надавати дані і/або узагальнену інформацію для її комплексного оброблення. Для раціонального використання та охорони земель моніторинг має одне із ключових значень, адже моніторинг земель це система спостереження за станом земель з метою своєчасного виявлення змін, їх оцінки, відвернення та ліквідації наслідків негативних процесів.

Залежно від мети спостережень та ступеня охоплення територій проводиться такий моніторинг земель:

• національний – на всіх землях у межах території України;
• регіональний – на територіях, що характеризуються єдністю фізико- географічних, екологічних та економічних умов;
• локальний – на окремих земельних ділянках та в окремих частинах (елементарних структурах) ландшафтно-екологічних комплексів.

Моніторинг земель складається із систематичних спостережень за станом земель (агрохімічна паспортизація земельних ділянок, зйомка, обстеження і вишукування), виявлення у ньому змін, а також проведення оцінки:

• стану використання земельних ділянок;
• процесів, пов’язаних із змінами родючості ґрунтів (розвиток водної і вітрової ерозії, втрата гумусу, погіршення структури ґрунту, заболочення і засолення), заростання сільськогосподарських угідь, забруднення земель пестицидами, важкими металами, радіонуклідами та іншими токсичними речовинами;
• стану берегових ліній річок, морів, озер, заток, водосховищ, лиманів, гідротехнічних споруд;
• процесів, пов’язаних з утворенням ярів, зсувів, сельовими потоками, землетрусами, карстовими, кріогенними та іншими явищами;
• стану земель населених пунктів, територій, зайнятих нафтогазодобувними об’єктами, очисними спорудами, гноєсховищами, складами паливно-мастильних матеріалів, добрив, стоянками автотранспорту, захороненням токсичних промислових відходів і радіоактивних матеріалів, а також іншими промисловими об’єктами.

Спостереження за станом земель залежно від терміну та періодичності їх проведення поділяють на:

• базові (вихідні, що фіксують стан об’єкта спостережень на момент початку ведення моніторингу земель);
• періодичні (через рік і більше);
• оперативні (фіксують поточні зміни).

Проведення моніторингу земель здійснюється у такому порядку:

• виконання спеціальних зйомок і обстежень земель;
• виявлення негативних факторів, вплив яких потребує здійснення контролю;
• оцінка, прогноз, запобігання впливу негативних процесів.

Ведення моніторингу земель координує Держгеокадастр. Інформація, одержана під час спостережень за станом земель, узагальнюється по районах, містах, областях, по окремих природних комплексах і передається в пункти збору автоматизованої інформаційної системи обласних головних управлінь земельних ресурсів. Форма та порядок надання інформації з моніторингу земель затверджується Мінагрополітики.

За результатами оцінки стану земель складаються звіти, прогнози та рекомендації, що подаються до місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування та Держгеокадастру для вжиття заходів до запобігання і ліквідації наслідків негативних процесів. Складовою частиною моніторингу земель є моніторинг ґрунтів на землях сільськогосподарського призначення, являє собою систему спостережень, збирання, оброблення, передавання, збереження та аналізу інформації про зміни показників якісного стану ґрунтів, їх родючості, розроблення науково обґрунтованих рекомендацій щодо прийняття рішень про відвернення та ліквідацію наслідків негативних процесів.

2. Розробка програм використання та охорони земель

Система заходів у галузі охорони земель включає розробку загальнодержавних і регіональних програм використання та охорони земель, документації із землеустрою в галузі охорони земель.

Загальнодержавна цільова програма використання та охорони земель розробляється відповідно до програм економічного, науково-технічного і соціального розвитку України та охорони довкілля.

Загальнодержавна програма використання та охорони земель визначає склад та обсяги першочергових і перспективних заходів з охорони земель, а також обсяги і джерела ресурсного забезпечення виконання робіт з їх реалізації.

Загальнодержавна цільова програма використання та охорони земель (далі - Програма) розробляється з метою реалізації державної політики України щодо забезпечення сталого розвитку землекористування, створення екологічно безпечних умов проживання населення і провадження господарської діяльності, захисту земель від виснаження, деградації та забруднення, відтворення та підвищення родючості ґрунтів, збереження функцій ґрунтового покриву, збереження ландшафтного і біологічного різноманіття в умовах ринкового середовища та з урахуванням глобальної зміни клімату.

Розроблення і подання на розгляд Верховної Ради України проекту Закону України про затвердження Загальнодержавної цільової програми використання та охорони земель передбачено Законом України “Про охорону земель”.

У розпорядженні Кабінету Міністрів України від 19 січня 2022 року № 70-р «Про схвалення концепції загальнодержавної цільової програми використання та охорони земель»  визначено шляхи і способи розв’язання проблеми та строки виконання Програми. 

Відповідно, з метою розроблення Програми передбачається:

• провести аналіз структури земельного фонду, його динаміки у межах України в цілому та у регіонах;
  
• вивчити стан використання земельних ресурсів у розрізі категорій земель, землекористувань, провести аналіз його стану;
  
• провести аналіз зарубіжного досвіду в галузі використання та охорони земель;
  
• навести характеристику деградаційних процесів та їх вплив на стан земельних ресурсів;
  
• визначити перелік розроблених та затверджених прогнозних і програмних документів щодо планування використання та охорони земель окремих галузей для узгодження дій і заходів.
  

Враховуючи інтереси держави передбачається розробити:

• прогноз і пріоритети використання земельних ресурсів;
  
• основні напрями використання земель залежно від їх категорій;
  
• напрями сталого землекористування;
  
• пропозиції щодо раціонального - економічно ефективного та екологічно безпечного використання земель;
  
• головні напрями охорони земельних ресурсів;
  
• заходи щодо боротьби з деградацією земель та опустелюванням, досягнення нейтрального рівня деградації земель;
  
• шляхи охорони і відновлення родючості ґрунтів земель сільськогосподарського призначення;
  
• заходи з адаптації до зміни клімату;
  
• узгоджені заходи охорони земель лісового та водного фондів;
  
• напрями охорони земель природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, земель оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення.
  

Передбачені заходи Програми повинні здійснюватися шляхом розроблення необхідної землевпорядної документації, освоєння проектів з визначенням обсягів та джерел фінансування, проведенням моніторингу за здійсненням зазначених заходів.

Програма виконується шляхом розроблення, прийняття і впровадження нормативно-правових актів, зокрема законів України, постанов Кабінету Міністрів України, нормативно-правових актів та нормативно-технічних документів  центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері земельних відносин, норм і правил у сфері землеустрою, в тому числі шляхом впровадження економічних важелів.

На здійснення заходів Програми розробляються регіональні програми використання та охорони земель з урахуванням стану земельних ресурсів і місцевих особливостей, можливостей матеріального та ресурсного забезпечення виконання запланованих заходів шляхом розроблення і впровадження:

схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, територій територіальних громад;

комплексного плану просторового розвитку території територіальної громади;

цифрових процесів під час здійснення землеустрою та моніторингу земель;

автоматизованих інформаційно-аналітичних систем та дистанційного зондування Землі;

критеріїв і технологій для здійснення моніторингу земель та земельних відносин, у тому числі на основі алгоритмів штучного інтелекту;

комплексної обробки даних про землю і земельні ділянки з різних джерел офіційних реєстрів країни;

автоматизованої платформи для моніторингу земель і якості ґрунтів на всіх рівнях управління на основі сучасних цифрових процесів і технологій;

інформаційної взаємодії між державними реєстрами за унікальними ідентифікаторами об’єктів інформаційної системи для обміну інформацією за ними.

Виконання заходів Програми пропонується розділити на два етапи відповідно до нагальноїпотреби в них, наявності матеріально-технічних, фінансових і трудових ресурсів, рівня нормативно-правового і нормативно-технічного забезпечення.

На першому етапі (до 2028 року) передбачається вдосконалення законодавчого, наукового, інформаційного, організаційного забезпечення раціонального використання земельних ресурсів та їх охорони на загальнодержавному рівні, створення нормативно-правової та нормативно-технічної бази, включаючи норми і правила у сфері землеустрою, для виконання Програми в цілому, а також розроблення схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, територій територіальних громад; комплексних планів просторового розвитку території територіальних громад; розроблення критеріїв для здійснення моніторингу; засад моніторингу на основі автоматизованих інформаційно-аналітичних систем та дистанційного зондування Землі.

На другому етапі (2028-2032 pоки) планується впровадження заходів, передбачених схемами землеустрою і техніко-економічними обґрунтуваннями використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, територій територіальних громад; комплексними планами просторового розвитку території територіальних громад; розроблення і впровадження алгоритмів і технологій автоматизованого збору, обробки, постачання та оприлюднення земельно-просторової інформації в рамках геоінформаційної автоматизованої платформи національного рівня.

Пріоритетним завданням Програми є здійснення заходів щодо екологічної освіти, інформування та залучення громадськості до співпраці з державними органами на засадах партнерських відносин у процесі планування і виконання відповідного плану дій.

Для отримання коректної інформації про стан земельних ресурсів і здійснення контролю за їх використанням та охороною передбачається розроблення автоматизованої системи моніторингу земель на основі використання даних дистанційного зондування Землі.

Здійснення заходів Програми базується на оперативному впровадженні результатів фундаментальних і прикладних науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт.

Для наукового забезпечення Програми необхідно передбачити комплекс фундаментальних і прикладних досліджень за такими напрямами:

розроблення концептуальних підходів до використання та охорони земель;

розроблення наукових основ та методів землевпорядкування, охорони земель у разі зміни форми власності на землю та цільового призначення;

удосконалення методології оптимізації землекористування та обліку земельних ресурсів в сучасних умовах;

удосконалення методики ґрунтових обстежень та агрохімічної паспортизації земель сільськогосподарського призначення;

планування, прогнозування і організація раціонального використання та охорони земель;

розроблення нормативів використання та охорони земель;

розроблення методики та еталону паспортизації об’єктів землеустрою регіонального та місцевого рівня: територій адміністративно-територіальних одиниць, територіальних громад, земельних масивів, земельних ділянок;

розроблення науково-методичних засад здійснення моніторингу земель на основі дистанційного зондування Землі, геоінформаційних технологій.

Виконання передбачених Програмою заходів дасть змогу:

оптимізувати структуру земельних угідь;

зменшити сільськогосподарську освоєність (на 5 відсотків) та розораність території (на 10 відсотків);

оптимізувати структуру агроландшафту;

підвищити продуктивність сільськогосподарських угідь (на 40-50 відсотків) шляхом раціонального застосування органічних, органо-мінеральних та мінеральних добрив і хімічних меліорантів на кислих та солонцевих грунтах; збільшити площі земель із природними ландшафтами до рівня, достатнього для збереження ландшафтного і біологічного різноманіття (до 10,5 відсотка загальної площі території країни);

створити єдину та завершену систему лісомеліоративних заходів;

здійснити консервацію деградованих, малопродуктивних і техногенно забруднених земель;

зберегти захисні лісові насадження, вжити заходів до їх відновлення;

зберегти природні водно-болотні угіддя;

здійснити екологічну та соціально-економічну реабілітацію забруднених радіонуклідами земель;

зменшити загрозу земельним ресурсам від деградаційних процесів та сприяти досягненню нейтрального рівня деградації земель;

створити та упорядкувати водоохоронні зони і прибережні захисні смуги водних об’єктів, запровадити особливий режим використання земель на ділянках витоку річок;

домогтися збереження природних ландшафтів на землях промисловості, транспорту, зв’язку, оборони тощо;

розробити еколого-економічне, ґрунтово-ерозійне та інші види районування земель України, які узагальнюють уявлення про земельний фонд країни і є основою інформаційної бази та обґрунтування системи природоохоронних заходів;

удосконалити природно-сільськогосподарське районування земель України з урахуванням глобальних змін клімату;

запровадити цілісну систему нормативно-правових актів і нормативно-технічних документів у галузі використання, обліку та охорони земель;

обґрунтувати напрями фундаментальних і прикладних наукових досліджень у галузі використання та охорони земель;

запровадити режим використання земель у захисних і охоронних зонах;

запровадити періодичне ґрунтове обстеження; удосконалити моніторинг ґрунтів на землях усіх категорій та форм власності;

посилити державний характер землеустрою і вдосконалити управління у галузі використання та охорони земель;

розробити моделі сталого землекористування для природно-сільськогосподарських регіонів України і забезпечити сталий розвиток землекористування в цілому;

розробити науково-методичні засади здійснення моніторингу земель на основі дистанційного зондування Землі, геоінформаційних технологій;

забезпечити обмін інформацією за унікальними ідентифікаторами об’єктів інформаційних систем;

установити обмеження щодо використання земель.

Поетапне виконання Програми шляхом здійснення комплексу організаційних, правових, еколого-економічних та інших заходів дасть змогу зменшити рівень розораності території країни на 10 відсотків, зупинити процеси деградації ґрунтового покриву, мінімізувати передусім ерозійні процеси, створити стійку систему нарощування біоресурсного потенціалу земель і підвищити економічну ефективність їх використання.

Основним результатом виконання Програми є збереження і відтворення продуктивного потенціалу земель як основного засобу виробництва в сільському та лісовому господарстві в умовах глобальних змін клімату, земельного ринку і децентралізації влади.

Передбачається забезпечити у сфері:

економічній - підвищення ефективності суспільного виробництва шляхом раціонального використання природно-ресурсного потенціалу земель, зокрема підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва в умовах реформування земельних відносин;

екологічній - раціональне використання та охорону земель, збереження природних ландшафтів, техногенно-екологічну безпеку життєдіяльності людини шляхом дотримання екологічно допустимих рівнів та режимів використання земель;

соціальній - створення та підтримання повноцінного життєвого середовища, усунення регіональних відмінностей в умовах життєдіяльності, поліпшення умов праці і життя населення.

 Регіональні програми використання та охорони земель розробляються відповідно до загальнодержавної цільової програми з урахуванням місцевих особливостей.

Виконання загальнодержавної і регіональних програм використання та охорони земель забезпечується органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування відповідно до повноважень, визначених законом.

Розглянемо зміст програми використання та охорони земель міста Києва на 2021-2025 роки.

Програма включає такі розділи:

1. Визначення проблем, на розв’язання яких спрямована програма;

1.1. Формування земель комунальної власності

1.2. Удосконалення управління у сфері використання та охорони земель

1.3. Основні проблеми землеустрою: встановлення межі міста; інвентаризація земель; земельно-господарський устрій території; удосконалення порядку набуття права на землю

1.4. Ефективність використання міських земель

1.5. Проблеми організації ринку земель

1.6. Топографо-геодезичне забезпечення робіт, пов’язаних з регулюванням земельних відносин

 Визначення мети програми. Встановлення межі міста Києва;

формування та оформлення земель комунальної власності територіальної громади міста Києва; визначення шляхів удосконалення управління у сфері використання та охорони земель міста Києва, підвищення ролі місцевого самоврядування у сфері регулювання земельних відносин; організація оформлення прав на землю усіма землекористувачами; оптимізація земельно-господарського устрою території міста; спрощення процедури оформлення прав на землю;підвищення ефективності міського землекористування та збільшення надходжень коштів до міського бюджету від плати за землю, продажу земельних ділянок та права оренди землі;підвищення еколого-економічної ефективності міського земле­користування.

3. Обґрунтування шляхів і засобів розв’язання проблеми, обсягів та джерел фінансування, строків виконання програми.

3.1. Розробка проекту землеустрою щодо  встановлення  (зміни)  межі міста Києва

3.2. Організація землеустрою та ведення міського земельного кадастру

3.3. Оформлення права користування земельними ділянками, орендні відносини та удосконалення функціонування ринку земель

3.4. Удосконалення нормативно-правового забезпечення регулювання земельних відносин, підвищення ефективності використання земель

3.5. Контроль за використанням та охороною земель

3.6. Оновлення планово-картографічних матеріалів та підтримка міської геодезичної мережі

3.7. Наукове, містобудівне та фінансове забезпечення програми

У четвертому розділі  представлено напрями діяльності, перелік завдань і заходів програми, резуль­тативні показники; джерела фінансування та Очікуваний результат, Прогноз надходження коштів в результаті реалізації програми.

Система заходів у галузі охорони земель включає розробку документації із землеустрою в галузі охорони земель.

Документацією із землеустрою в галузі охорони земель є схеми землеустрою і техніко-економічні обґрунтування використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць та робочі проекти землеустрою.

Склад документації із землеустрою в галузі охорони земель та порядок її погодження і затвердження встановлюються Земельним кодексом України та Законом України "Про землеустрій".

Власники землі та землекористувачі забезпечують виконання заходів з охорони земель та обмежень у використанні земель, передбачених документацією із землеустрою в галузі охорони земель.

Відповідно до статті 25 Закону про землеустрій, документація із землеустрою розробляється в електронній та паперовій формах у вигляді схеми, проекту, робочого проекту або технічної документації. Особливим видом такої документації є документація із землеустрою, яка одночасно є містобудівною документацією, - комплексні плани просторового розвитку територій територіальних громад, генеральні плани населених пунктів, детальні плани територій. Затверджена документація із землеустрою є публічною та загальнодоступною. [   ]

Види документації із землеустрою: схеми землеустрою і техніко-економічні обґрунтування використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць; проекти землеустрою щодо встановлення (зміни) меж адміністративно-територіальних одиниць;містобудівна документація, яка одночасно є документацією із землеустрою (комплексні плани просторового розвитку територій територіальних громад, генеральні плани населених пунктів, детальні плани територій); проекти землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон, обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об’єктів;проекти землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок; проекти землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб; проекти землеустрою, що забезпечують еколого-економічне обґрунтування сівозміни та впорядкування угідь; проекти землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів; проекти землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв); робочі проекти землеустрою; технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості); технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки, на яку поширюються права суборенди, сервітуту; технічна документація із землеустрою щодо поділу та об’єднання земельних ділянок; технічна документація із землеустрою щодо інвентаризації земель; технічна документація із землеустрою щодо резервування цінних для заповідання територій та об’єктів.

3. Створення екологічної мережі

Одними з наймасштабніших викликів сучасності є швидкі темпи втрати біологічного та ландшафтного різноманіття. З метою вирішення даної проблеми було розроблено сучасну концепцію збереження біологічного та ландшафтного різноманіття в межах Європи – Загальноєвропейська екологічна мережа. Україна також приєдналась до спільної європейської концепції збереження біологічного та ландшафтного різноманіття і почала формувати екологічну мережу України.

У відповідь на вирішення цих завдань сформувалася ідея екологічної мережі як основи збереження ландшафтної і біотичної різноманітності в умовах антропогенно трансформованих ландшафтів і домінування вторинних екосистем у біогеоцентричному покриві. 

Ідею Загальноєвропейської екологічної мережі вперше було запропоновано колективом голландських дослідників у 1993 році на конференції в Маастріхті.

Екологічна мережа є комплексним явищем, яке в правовій доктрині і на законодавчому рівні піддається різним трактуванням, але водночас несе в собі єдине уявлення про призначення цих територій та їхню цінність у сучасному світі. 

Поняття «екологічна мережа» в Україні розкривається у двох законодавчих актах – Закон України «Про екологічну мережу України» та Закон України «Про Загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 роки». Відповідно до статті 3 Закону України «Про екологічну мережу України» екологічна мережа (далі - екомережа) – це єдина територіальна система, яка утворюється з метою поліпшення умов для формування та відновлення довкілля, підвищення природно-ресурсного потенціалу території України, збереження ландшафтного та біорізноманіття, місць оселення та зростання цінних видів тваринного і рослинного світу, генетичного фонду, шляхів міграції тварин через поєднання територій та об’єктів природно-заповідного фонду, а також інших територій, які мають особливу цінність для охорони навколишнього природного середовища і відповідно до законів та міжнародних зобов’язань України підлягають особливій охорони.

Відповідно до Закону України «Про Загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 роки» екологічною мережею виступає єдина територіальна система, яка включає ділянки природних ландшафтів, що підлягають особливій охороні, і території та об’єкти природно-заповідного фонду, курортні і лікувально-оздоровчі, рекреаційні, водозахисні, полезахисні території та об’єкти інших типів, що визначаються законодавством України, і є частиною структурних територіальних елементів екологічної мережі – природних регіонів, природних коридорів, буферних зон.

Отже, терміном «екомережа» позначають сукупність ділянок відносно недоторканної природи, де тварини і рослини практично позбавлені впливу людини (ядра екомережі), та шляхів, якими ці ділянки сполучаються між собою (екологічні коридори). Так, наприклад, ядрами екомережі можуть бути два ліси, а коридором – річка, що протікає між ними. Руслом і берегами ріки тварини зможуть пересуватися з однієї ділянки лісу в інший. Це приклад локальної мережі; такі системи поєднуються у більші, котрі, в свою чергу, формують глобальнуекомережу, що охоплює всю планету. 

Природні ядра – слугують для збереження екосистем, середовищ існування видів і ландшафтів. Це природно-заповідні території та обєкти, а також водно-болотні угіддя міжнародного значення.

Екологічні коридори – ділянки, що забезпечують взаємозвязки між ядрами та цілісність екомережі  - можуть бути прибережні смуги та інші території .

Буферні зони  - території які оточують зовні природні ядра і захищають їх від зовнішніх впливів; є перехідними смугами між природними територіями

і територіями господарського використання -  можуть бути водоохоронні території. Буферні зони створюється для підтримки направленого управління 

захищеною територію, з метою послаблення впливу, для уникнення загроз.

Відновлювані райони  - де є потреба у відновленні порушених елементів екосистем, середовищ існування і ландшафтів або повне відновлення деяких районів. Це території з проявами негативних процесів (ерозія , зсуви),осушені торфовища, вибиті луки, зріджені ліси, тощо. Після проведення відповідних заходів відновлювана територія може бути включена до складу природних ядер чи екокоридорів

Сформовані екологічні мережі мають важливе значення для підвищення стійкості природних екосистем, тим самим допомагаючи розробляти адекватні стратегії адаптації та пом’якшувати негативні наслідки зміни клімату 

Вагоме значення в регулюванні відносин у сфері формування, збереження та використання екологічної мережі України відіграє і міжнародне законодавство, зокрема Конвенції про водно-болотні угіддя, що мають міжнародне значення, головним чином як середовища існування водоплавних птахів (1971 р.), Конвенції про охорону всесвітньої культурної і природної спадщини (1972 р.), Конвенції про охорону дикої флори і фауни та природних середовищ їх існування в Європі (1979 р.), Конвенції про збереження мігруючих видів диких тварин (1979 р.), Конвенції про захист Чорного моря від забруднення (1992 р.), Конвенції про охорону біологічного різноманіття (1994 р.), Всеєвропейської стратегії збереження біологічного та ландшафтного різноманіття (1995 р.), Конвенції про охорону та відтворення транскордонних водотоків та міжнародних озер (1999 р.). 

Відносини, що виникають у сфері формування, збереження та використання екологічної мережі України регулюються також наступними нормативно- правовими актами: Земельний кодекс України, Водний кодекс України, Лісовий кодекс України, а також Закони України «Про охорону навколишнього природного середовища», «Про тваринний світ», «Про рослинний світ», «Про Червону книгу України», «Про природно-заповідний фонд України», «Про Основні засади (стратегію) державної екологічної політики України на період до 2020 року», «Про охорону земель», «Про оцінку впливу на довкілля», постанова Кабінету Міністрів України від 29 серпня 2002 року No 1286 «Про затвердження Положення про Зелену книгу України» тощо .

Екологічна мережа виступає єдиною територіальною системою, що направлена на забезпечення можливості міграції тварин через поєднання природоохоронних територій природними коридорами, збереження ландшафтного різноманіття, біорізноманіття тощо. 

Отже: державне управління територіями екологічної мережі України є комплексним та здійснюється значною кількістю державних органів. Роззосередженість в управлінні спостерігається не лише в залежності від складових території екомережі, а й в середині самих складових, яскравим прикладом якої виступають території та обєкти природно-заповідного фонду. На місцях же повноваження від територіальних органів Мінприроди віднесено до компетенції місцевих державних адміністрацій, що розширює автоматично залученість оранів державної влади різних рівнів до процесів формування, збереження та використання екологічної мережі. На жаль, не завжди це виправдовується, наприклад, в питаннях фінансування заходів, спрямованих на формування, збереження та використання екомережі. Це пов’язано з тим, що в  основному такі заходи фінансуються за залишковим принципом, що жодним чином не сприяє активному розвитку екомережі на місцях. На сьогоднішній день жодним чином не передбачено юридичної відповідальності за порушення режиму території екологічної мережі України. А це може  сприяти повсюдному порушенню природних процесів в межах спільної екосистеми, внаслідок чого екомережа не в змозі буде виконувати найголовнішісвої функції.

4. Районування (зонування) земель

Природно-сільськогосподарське, еколого-економічне, протиерозійне та інші види районування (зонування) земель включають:

поділ земель за цільовим призначенням з урахуванням природних умов, агробіологічних вимог сільськогосподарських культур, розвитку господарської діяльності та пріоритету вимог екологічної безпеки;

установлення вимог щодо раціонального використання земель відповідно до району (зони);

визначення територій, що потребують особливого захисту від антропогенного впливу;

установлення в межах окремих зон необхідних видів екологічних обмежень у використанні земель або ґрунтів з урахуванням їх геоморфологічних, природно-кліматичних, ґрунтових, протиерозійних та інших особливостей відповідно до екологічного району (зони).

Порядок здійснення природно-сільськогосподарського, еколого-економічного, протиерозійного та інших видів районування (зонування) земель визначає Кабінет Міністрів України.

 Відповідно  до  статті  179  Земельного  кодексу   України природно-сільськогосподарське  районування є основою для оцінки земель  і розробки  землевпорядної  документації  щодо використання та охорони земель. 

 Згідно зі статтею 26 Закону України "Про охорону земель" 

природно-сільськогосподарське  районування  земель  є 
основою  для  поділу земель за цільовим призначенням з урахуванням природних  умов,   агробіологічних   вимог   сільськогосподарських культур,  розвитку  господарської  діяльності та пріоритету вимог екологічної безпеки,   встановлення   вимог   щодо   раціонального використання   земель  відповідно  до  району  (зони),  визначення територій,  що потребують особливого  захисту  від  антропогенного 
впливу,   встановлення   в  межах  окремих  зон  необхідних  видів екологічних обмежень у використанні  земель  з  урахуванням  їхніх геоморфологічних,  природно-кліматичних, ґрунтових, протиерозійних та інших особливостей територій. 

   Природно-сільськогосподарське   районування   є    також 
інформаційною  базою  державного земельного кадастру й основою для розробки схем  землеустрою  і  техніко-економічного  обґрунтування використання   та  охорони  земель адміністративно-територіальних утворень,  систем  ведення  сільського  господарства  і   проектів землеустрою. 

Природно-сільськогосподарське районування земель будується за системою, яка являє собою ієрархічні взаємопідпорядковані таксономічні виділи, - від природно-сільськогосподарської зони до природно-сільськогосподарського району в межах рівнинної частини України і від гірської природно-сільськогосподарської області до природно-сільськогосподарського району в межах гірських систем України. 

    Таблиця 1.

За результатами робіт із районування (зонування) земель складається відповідна схеми (карта). Схему (карту) природно-сільськогосподарського районування земель розробляють послідовно - від найвищих таксономічних одиниць (природно-сільськогосподарських зон та гірських природно-сільськогосподарських областей) до нижчих таксонів (провінцій, округів, районів). Для кожної таксономічної одиниці враховують притаманні їй поєднання природних умов і пов’язані з ними особливості використання земель, насамперед сільськогосподарського призначення. 
Схему (карту) природно-сільськогосподарського районування земель розробляють у певному масштабі:

в електронній формі - не менше 1:10000; 

в паперовій формі - не менше 1:500000. 

Схема (карта) природно-сільськогосподарського районування земель є складовою технічної документації із загальнонаціональної (всеукраїнської) нормативної грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення.

За  результатами  робіт  з районування земель складаються відповідні схеми (карти), на яких відображаються природно-сільськогосподарські, еколого-економічні, протиерозійні, екологічні, інші дані. Таблиця 2.

Таблиця 2.

     Для  потреб  сільського  господарства  здійснюється  також 
районування  земель  за  ступенем  забезпечення  ґрунтів поживними 
речовинами,  мікроелементами  та  за  придатністю  для вирощування 
основних сільськогосподарських культур. Критеріями природного-сільськогосподарського районування є кліматичні, геоморфологічні,  гідрологічні  умови,  властивості ґрунтів, площа деградованих і малопродуктивних земель тощо; еколого-економічного -   рівень    перетворення    природного середовища,  його  стійкість  до  антропогенного  навантаження  та  ступінь ураженості території негативними геологічними процесами;  протиерозійного -  інтенсивність   ерозійних   процесів,   їх причини,  ступінь  та динаміка еродованості ґрунтів, однотипність протиерозійних заходів;  інших видів - кількісний вміст токсичних забруднюючих речовин  (пестициди,  важкі метали,  радіонукліди тощо),  мікроелементів та ступінь придатності ґрунтів для вирощування  сільськогосподарських культур. Проведення        природно-сільськогосподарського, еколого-економічного,  протиерозійного  та інших видів районування земель  та  затвердження  відповідної документації здійснюється за спільним    наказом    Мінагрополітики    та   Міндовкілля   (крім природно-сільськогосподарського  районування  у  складі  технічної документації  із загальнонаціональної (всеукраїнської) нормативної грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення).

В Україні виділяється п’ять природно-сільськогосподарських зон (зона Полісся, зона Лісостепу, зона Степу, зона Степу Посушливого, Сухостепова зона) та дві гірські природно-сільськогосподарські області (Карпатська, Кримська).

5. Економічне стимулювання та нормування сфері використання й охорони земель

Важливим інструментом у системі регулювання земельних відносин є економічне стимулювання раціонального використання та охорони земель. Особливого значення економічне стимулювання набуває у зв’язку з погіршенням якісного стану земельних ресурсів, залучених до сільськогосподарського обороту. Розвиток ґрунтової ерозії, засолення, підкислення, забруднення важкими металами, радіонуклідами, пестицидами, іншими сполуками зумовлюють необхідність застосування комплексу заходів, спрямованих на припинення прогресуючих деградаційних процесів. 

Метою економічного стимулювання раціонального використання та охорони земель є збільшення виробництва сільськогосподарської продукції, частина якої стає повною власністю виробників. Таким чином, економічне стимулювання раціонального використання та охорони земель – це підви- щення зацікавленості власників землі і землекористувачів, спрямоване на збереження та відтворення родючості ґрунтів, захист земель від негативних наслідків виробничої діяльності з метою збільшення виробництва сільсько- господарської продукції та самостійного розпорядження належною їм кіль- кістю від загального обсягу.

Під економічним стимулюванням раціонального використання та охорони земель прийнято розуміти комплекс взаємопов'язаних заходів, спрямованих на підвищення зацікавленості власників землі й землекористувачів у збереженні та відтворенні родючості ґрунтів, збереженні екологічної цінності природних і набутих якостей земель, здійсненні заходів із захисту земельних ресурсів від негативних наслідків господарської діяльності, нераціонального перерозподілу земельних угідь або необґрунтованого їх вилучення із сільськогосподарського обороту.

В умовах формування ринкового обігу земель важливо створити умови, за яких власники землі і землекористувачі добровільно, без будь-яких примусів братимуть участь у виконанні заходів, націлених на забезпечення раціонального використання та охорону земель. 

Виняткової ваги дане питання набуває в контексті реалізації загальнодержавної політики, орієнтованої на дерегуляцію господарської діяльності. Ефективне функціонування економічного механізму стимулювання землеохоронної діяльності можна забезпечити лише за наявності повноцінної нормативно-правової бази.

Земельним кодексом. України та прийнятими відповідно до нього законодавчими актами закріплено норми щодо економічного стимулювання запровадження заходів із використання та охорони земель і підвищення родючості ґрунтів. 

Окрім того, чинні законодавчі акти, а саме Земельний кодекс України, закони України «Про охорону земель» та «Про охорону навколишнього природного середовища», містять інструменти економічного стимулювання раціонального використання й охорони земель. 

Серед інструментів економічного стимулювання раціонального землекористування слід виокремити: надання податкових і кредитних пільг; компенсування з бюджетних коштів недоодержаної частини доходу внаслідок консервації земель;  надання на пільгових умовах коротко- і довгострокових позичок; застосування прискореної амортизації основних фондів землеохоронного призначення.

Фактично із існуючих інструментів дієвими на сьогодні є лише відшкодування втрат під час вилучення земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності та відшкодування втрат сільськогосподарського й лісогосподарського виробництва. 

Предметом економічного стимулювання є:

заходи з охорони земель, їх захисту від розвитку та попередження ерозійних процесів, відтворення й підвищення родючості ґрунтів, що виконуються за власні кошти;

дотримання вимог контурно-меліоративної організації території;

заходи пов’язані з переходом на маловідходні, ресурсо- й енергозберігаючі технології;

заходи пов’язані з організацією утилізації відходів, у т. ч. й непридатних до використання агрохімікатів;

роботи з меліорації, рекультивації, консервації земель та інших робіт з охорони земель на період тимчасової консервації, будівництва та сільськогосподарського освоєння;

зниження доходу внаслідок тимчасової консервації деградованих, малопродуктивних та техногенно забруднених земель, що стали такими не з їх вини;

наявність та експлуатація основних фондів землеохоронного призначення.

Підставою для економічного стимулювання здебільшого будуть загальнодержавні та регіональні програми, у межах яких реалізовуватимуться землеохоронні заходи, документація із землеустрою, проекти угод з підрядними організаціями на виконання землеохоронних робіт, експертні висновки про поліпшення якісного стану земельних угідь, видані компетентними органами

Нормування сфері використання й охорони земель — функція державного управління земельними ресурсами, яка полягає у прийнятті та забезпеченні використання суб'єктами земельних відносин вимог щодо якості земель, родючості ґрунтів і допустимого антропогенного навантаження та господарського освоєння земель. Напрям забезпечення впорядкованості суспільних відносин у галузі охорони земель — нормування. Згідно зі статтею 28 Закону України «Про охорону земель» нормування в галузі охорони земель полягають у забезпеченні екологічної та санітарно-гігієнічної безпеки громадян шляхом визначення вимог щодо якості земель, родючості ґрунтів і допустимого антропогенного навантаження та господарського освоєння земель.

Воно полягає у прийнятті нормативів, перелік яких встановлений статтею 30 ЗК України «Про охорону земель»:

• гранично допустимого забруднення ґрунтів;
  
• якісного стану ґрунтів;
  
• оптимального співвідношення земельних угідь;
  
• показники деградації земель та ґрунтів.
  

Згідно зі ст. 33 Закону України «Про охорону земель» Нормативи оптимального співвідношення земельних угідь встановлюються для запобігання надмірному антропогенному впливу на них, у тому числі надмірній розораності сільськогосподарських угідь. До нормативів оптимального співвідношення земельних угідь належать:

оптимальне співвідношення земель сільськогосподарського, природно-заповідного та іншого природоохоронного, оздоровчого, історико-культурного, рекреаційного призначення, а також земель лісового та водного фондів;

оптимальне співвідношення ріллі та багаторічних насаджень, сіножатей, пасовищ, а також земель під полезахисними лісосмугами в агроландшафтах.

Нормативи гранично допустимого забруднення ґрунтів запроваджуються з метою встановлення критеріїв придатності земель за їх основним цільовим призначенням (сільськогосподарським, оздоровчим, рекреаційним тощо). До нормативів гранично допустимого забруднення ґрунтів належать: гранично допустимі концентрації у ґрунтах хімічних речовин, залишкових кількостей пестицидів і агрохімікатів, важких металів тощо; максимально допустимі рівні забруднення ґрунтів радіоактивними речовинами.

Нормативи рівня деградації земель та ґрунтів встановлюються для кожної категорії земель з метою здійснення ефективного контролю за земельними ресурсами та запобігання погіршенню їх стану.