Лекція №3. Правові відносини в АПК

Правовідносини, що складаються в процесі виробництва сільськогосподарської продукції, є серцевиною, віссю, аграрних правовідносин, що об'єднують усі інші суміжні з ними правовідносини, утворюючи їх комплекс. Саме вони здійснюють найбільший вплив на інші правовідносини, зокрема у сфері переробки і реалізації сільськогосподарської продукції, створення матеріально-технічної бази виробництва, його виробничо-технічного, хімічного і гідромеліоративного обслуговування тощо. У зв'язку з цим, попри всю багатогранність і неоднорідність аграрних правовідносин, вони не тільки тяжіють одне до одного, але й становлять єдиний комплекс зі своєю специфікою, пов'язаною з сільськогосподарським виробництвом та інтересами його виробників.

Складність, багатогранність і своєрідність аграрних правовідносин обумовлюються особливостями виробництва в аграрному секторі, пов'язаними передусім з обробкою землі як основного засобу виробництва, вирощуванням, переробкою і реалізацією сільськогосподарської продукції, використанням у процесі виробництва живих організмів, його сезонністю, умовами проживання і праці в сільській місцевості та іншими факторами.

Сферою виникнення й існування аграрних правовідносин є сільськогосподарська й пов’язана з нею інша діяльність.

Під першою розуміється діяльність по виробництву сільськогосподарської продукції, її переробці й реалізації. Слід погодитися з необхідністю розширення сфери аграрних правовідносин за рахунок включення до них відносин з матеріально-технічного постачання, виробничо-технічного й соціального забезпечення селян.

Аграрні правовідносини – це врегульований нормами права (аграрного та інших галузей) комплекс суспільних відносин, що виникають між сільськогосподарськими товаровиробниками (суб’єктами аграрного господарювання) з одного боку, та іншими видами господарюючих суб’єктів, членами сільськогосподарських підприємств і їх найманими працівниками, органами державної влади й органами місцевого самоврядування з другого, з приводу конкретних об’єктів (майна, земель, праці тощо) на підставі певних юридичних фактів і які надають їх учасникам взаємозумовлені права й обов’язки у сфері сільськогосподарської й пов’язаної з нею діяльності.

Характерними ознаками аграрних правовідносин є те, що вони:

1. Виникають, змінюються, припиняються на підставі правових

2. Мають продовжувану, стабільну природу.

З. Їх характеризує різноманітний суб’єктний склад.

4. Мають специфічні об'єкти, найважливішим з яких є земля з її неповторними властивостями і якостями.

5. Різноманітні форми власності, на яких базується діяльність виробників сільськогосподарської продукції.

6. Учасники трудових відносин взаємно пов’язані між собою суб’єктивними правами та обов’язками. В межах цього зв'язку праву однієї особи кореспондує обов'язок іншої і навпаки.

7. Є вольовими правовідносинами, оскільки у них втілюється воля їх учасників.

8. Правове відношення – це двосторонній зв’язок, бо норма права надає право одній особі та покладає обов’язок на іншу, тобто когось уповноважує, а когось зобов’язує.

9. В одній і тій же галузі можуть мати як горизонтальний, так і вертикальний характер на відміну від традиційних галузей права: цивільного та адміністративного.

10. Охороняються державою, забезпечуються заходами державного впливу. У більшості випадків здійснення суб’єктивного права і виконання обов’язків проходить без застосування заходів державного примусу. Якщо в цьому виникає необхідність, то зацікавлена сторона звертається до суду, який розглянувши юридичну справу, виносить владне рішення (правозастосовчий акт), в якому точно визначаються суб’єктивні права й обов’язки сторін.

До складу правовідносин входять такі елементи: суб'єкт, об'єкт і зміст правовідносин.

Специфічною ознакою аграрних правовідносин є їх суб’єкти, до яких належать сільськогосподарські підприємства, їх об’єднання, фермерські господарства, особисті селянські господарства громадян, члени і наймані працівники сільськогосподарських підприємств та ін.

Суб'єктами аграрних правовідносин визнаються фізичні й юридичні особи, наділені правами та обов'язками у сфері виробництва, переробки й реалізації сільськогосподарської продукції, а також у їхньому виробничо-технічному й соціальному забезпеченні.

Склад суб'єктів аграрних правовідносин, так само як і їхня роль у сільськогосподарському виробництві, не лишилися незмінними. Вони змінюються внаслідок зміни самих регульованих аграрним правом суспільних відносин. Земельна й аграрна реформи докорінно змінили не тільки статус сільськогосподарських підприємств та організацій, які раніше функціонували, але й сприяли виникненню нових суб'єктів аграрних правовідносин.

В умовах розвитку аграрного сектора і зміни структури інвестицій розширюються зв'язки учасників аграрних правовідносин України з іноземними партнерами і створюються спільні підприємства, які також є суб'єктами аграрних правовідносин.

Аграрні правовідносини відрізняються не тільки своїм особливим складом учасників (суб'єктів), але й специфічними об'єктами.

Об'єктом правовідносин визнають матеріальні і нематеріальні блага, з приводу яких суб'єкти вступають у правовідносини, здійснюють свої суб'єктивні юридичні права і суб'єктивні юридичні обов'язки.

В аграрних правовідносинах поведінка їх суб'єктів спрямована на різноманітні матеріальні (як правило, результати людської праці), нематеріальні (ділова репутація, честь, гідність) і природні блага (земля, загальнопоширені надра, ліси, води).

Одним із найважливіших об’єктів аграрних правовідносин є земля з її неповторними властивостями і якостями.

Земля як об'єкт аграрних правовідносин відіграє винятково важливу роль у сільськогосподарському виробництві. 

Вона – головний засіб виробництва сільськогосподарської продукції і просторовий базис будь-якої діяльності, в тому числі й місце проживання сільських жителів. Унікальні властивості землі: обмеженість, наявність родючих ґрунтів тощо впливають і на правове становище суб'єктів аграрних правовідносин, і на саме регулювання цих правовідносин.

Об'єктами аграрних правовідносин, окрім землі, можуть бути і такі природні ресурси, як ліси, води, загальнопоширені корисні копалини тощо, характер і межі використання яких визначається спеціальним законодавством.

Аграрні правові відносини можуть виникати з приводу сільськогосподарської техніки, реманенту, праці членів такого підприємства на землі тощо.

Аграрні правовідносини виникають, змінюються і припиняються не самі по собі, а лише з настанням певних життєвих обставин, які називаються юридичними фактами. Це такі обставини, з якими закон пов'язує виникнення, зміну чи припинення певних прав та обов'язків учасників аграрних правовідносин.

Ці факти виступають як ланка, що пов'язує правову норму і аграрні відносини.

Так, аграрне законодавство передбачає державну закупку сільськогосподарської продукції в товаровиробників АПК. Проте, щоб ці правовідносини настали, необхідний такий юридичний факт, як договір, який повинні укласти учасники закупки продукції. Але підстави виникнення деяких аграрних правовідносин, в тому числі й організаційно-управлінських, становить не один юридичний факт, а декілька, які можуть виникати в один і той же час або ж у певній послідовності.

У цивільному законодавстві передбачено перелік (який не є і не може бути вичерпним) юридичних фактів як підстав виникнення, зміни чи припинення правовідносин. Ці юридичні факти мають універсальне значення і стосуються не тільки цивільних правовідносин. Роль правоутворюючих, правозмінюючих та правоприпиняючих відносин вони відіграють і в інших галузях права, в тому числі і аграрного.

З урахуванням цього для полегшення орієнтування серед численних юридичних фактів, відмежування один від одного проведена їх класифікація.

Залежно від характеру перебігу та вольових ознак усі юридичні факти поділяються на дві основні групи: дії та події.

Дії – це такі юридичні факти, в яких виражена воля людей, конкретних індивідів або їх колективів, наприклад, укладення угоди, виконання зобов'язання, здійснення правочинів, заподіяння шкоди.

У свою чергу дії поділяються на правомірні та неправомірні. Правомірними є всі дозволені, не заборонені законом дії. І навпаки, дії, які порушують установлені законом заборони, визнаються як неправомірні (заподіяння шкоди, невиконання або неналежне виконання зобов'язань тощо).

Правомірні дії поділяються на три великі групи – адміністративні акти, правочини та юридичні вчинки.

Адміністративні акти становлять владні розпорядження державних органів і органів самоврядування, адресовані конкретним суб'єктам аграрних правовідносин, або управлінських органів того чи іншого сільськогосподарського підприємства своїм підрозділам, які спрямовані на виникнення, зміну чи припинення аграрних правовідносин, наприклад, акти місцевих органів влади і управління про закупки зерна та іншої сільськогосподарської продукції, рішення загальних зборів кооперативних сільськогосподарських підприємств і об'єднань про оплату праці відповідно до кінцевого виробничого результату тощо.

Правочинами є дії, спеціально спрямовані на встановлення, зміну або припинення аграрних правовідносин. Це вольові дії фізичних чи юридичних осіб, які передбачають досягнення конкретного правового результату. В умовах запровадження ринкових відносин в аграрному секторі правочини набувають широкого розвитку. З'являються їх нові види, причому такі, які в умовах командно-адміністративної системи були просто неможливі.

Так, членство в сільськогосподарському підприємстві (дія) викликає до життя низку правовідносин – земельних, майнових, трудових та ін. Однак для появи внутрішніх аграрних майнових і земельних правовідносин необхідно не одиничний юридичний факт (виникнення членських правовідносин), а наявність фактичного (юридичного) складу. Окрім членства до останнього входить передача членом підприємству пайових (майнового, земельного) внесків.

Дещо інша ситуація спостерігається з появою членських трудових правовідносин. Між виникненням членства й початком виконання членом підприємства своїх трудових обов’язків існує необхідність окреслення трудової функції останнього, яке слід розглядати як самостійний юридичний факт. Членство в сільськогосподарському підприємстві служить юридичним фактом для виникнення управлінських правовідносин.

Виникнення зовнішніх аграрних правовідносин пов’язують з укладенням аграрно-правових договорів, правочинів, набуттям господарюючими суб’єктами майна у власність, спричиненням шкоди та іншими юридичними фактами.

Припинення членства тягне за собою припинення членських правовідносин і втрату відповідною особою статусу члена сільськогосподарського підприємства. Ця дія є правоприпиняючим юридичним фактом для внутрішніх аграрних майнових, земельних, трудових правовідносин, що одночасно породжує низку нових правовідносин: щодо повернення вартості паю, частини майна фермерського господарства, видачі особі трудової книжки і проведення з нею остаточних роз- рахунків за виконану роботу тощо. 

Припинення членських правовідносин позбавляє колишнього члена підприємства права на участь в управлінні його справами. Ніяких наступних правовідносин, пов’язаних із припиненням управлінських, у такого члена підприємства не виникає, що пояснюється тим, що останні не містять у собі майнових елементів.

Правовідносини в АПК становлять собою відповідну цілісність. Об’єднання їх різновидів (членських, земельних, майнових, трудових, управлінських, договірних, деліктних, правовідносин у сфері державного регулювання сільського господарства тощо) в певну систему здійснюється не лише за формальними, а й за сутнісно- змістовними ознаками.

Системі правовідносин в АПК повною мірою притаманна інтегративність. Її елементи – членські, земельні, майнові, трудові, управлінські, договірні та інші правовідносини – об’єднані в цілісність за сутнісно-змістовними ознаками. Формально всі ці різновиди складаються з однакових структурних елементів: суб’єктів, об’єктів, змісту та юридичних фактів (підстав виникнення, зміни й припинення), що й дозволяє досягти їх інтеграції. Система цих правовідносин існує, функціонує, виконує певну роль, яка полягає у впорядкуванні сукупності суспільних аграрних відносин, що виникають при виробництві сільськогосподарської продукції. Для характеристики цієї системи справедливим є також і те, що діє не лише вона вцілому, а й кожний її елемент. Елементи систем різновидів аграрних правовідносин поєднані в цілісність за сутнісно-змістовними ознаками з урахуванням об’єкта (для внутрішніх аграрних), кожного їх виду (членських, земельних, майнових, трудових, управлінських) або ж їх змісту (для зовнішніх аграрних).

Залежно від сфери, в якій виникають ті чи інші аграрні правовідносини, вони можуть бути поділені на дві великі групи: внутрішні (внутрішньогосподарські) і зовнішні (зовнішньогосподарські). Цим відносинам притаманний свій зміст, характер нормативних актів, які їх регулюють, принципи, а також методи їх регулювання.

Внутрішні аграрні правовідносини визначаються як урегульований нормами аграрного права комплекс суспільних відносин, які виникають між сільськогосподарськими підприємствами і їх членами, сільськогосподарськими підприємствами і їх найманими працівниками, сільськогосподарськими підприємствами і їх структурними підрозділами й органами управління з приводу земель, майна, праці та інших об’єктів на підставі членства (участі) в сільськогосподарському підприємстві, трудового договору (контракту) із сільськогосподарським підприємством і які надають їх учасникам взаємозумовлені суб’єктивні права та юридичні обов’язки.

Cуб’єктами внутрішніх правовідносин є не публічні органи, а приватні особи (сільськогосподарські підприємства та їх члени, наймані працівники, такі утворення, як структурні підрозділи підприємств, їх органи управління), що дозволяє віднести цей різновид правовідносин до приватного типу, тобто до відносин приватноправових. Властивість “приватності” притаманна всім внутрішнім аграрним правовідносинам – земельним, майновим, управлінським та іншим.

Зовнішні аграрні правовідносини визначаються як урегульований нормами права (аграрного та інших галузей) комплекс суспільних відносин, які виникають між сільськогосподарськими товаровиробниками (суб’єктами аграрного господарювання) з одного боку, та іншими видами господарюючих суб’єктів, фізичними особами, органами державної влади й органами місцевого самоврядування з другого, з приводу конкретних об’єктів (майна, земель, праці тощо) на підставі договору, через спричинення шкоди, внаслідок видання уповноваженим органом нормативно-правового акта тощо і які надають їх учасникам взаємозумовлені права й обов’язки у сфері сільськогосподарської й пов’язаної з нею діяльності.

Внутрішні аграрні членські правовідносини є самостійними й автономними, оскільки вони служать підвалинами, первинною субстанцією виникнення й існування всіх інших внутрішніх аграрних правовідносин.

Єдиними учасниками внутрішніх аграрних членських правовідносин є сільськогосподарські підприємства та їх члени – фізичні та юридичні особи. Об’єктом зазначених правовідносин виступають дії їх суб’єктів, спрямовані на встановлення членського зв’язку, його розвиток і припинення. Підставою виникнення таких правовідносин служить членство в сільськогосподарському підприємстві, набуття особою статусу його члена. Припиняються вони зі зникненням членського зв’язку між особою й сільськогосподарським підприємством, із втратою членського статусу.

Органи управління такого підприємства можуть установлювати у відповідному порядку додаткові умови щодо набуття членства в кооперативі (максимальне число його членів, освіта, рівень кваліфікації, місце проживання, стан здоров’я тощо).

Внутрішні аграрні земельні правовідносини. Обов’язковими учасниками досліджуваних правовідносин виступають сільськогосподарські підприємства та їх члени. Структурні підрозділи зазначених підприємств також можуть брати участь у внутрішніх аграрних земельних правовідносинах. У таких правовідносинах об’єктами є:

- земельні ділянки (передусім сільськогосподарського призначення), а також право користування ними і право на земельні частки (паї). Підставою виникнення внутрішніх аграрних земельних правовідносин виступає юридичний (фактичний) склад, що охоплює:

- членство (участь) у сільськогосподарському підприємстві, виникнення й існування членських правовідносин (правовідносин з участі в господарському товаристві) між цим підприємством та особою (його членом, учасником);

- передачу (внесення) особою такому підприємству свого земельного пайового внеску. Припиняються зазначені правовідносини з припиненням членських правовідносин (правовідносин з участі в господарському товаристві).

При передачі сільськогосподарському підприємству пайових внесків у вигляді земельних ділянок треба укладати договір про передачу земельної ділянки як пайового внеску, який підлягає нотаріальному посвідченню й державній реєстрації.

Внутрішні аграрні майнові правовідносини. Обов’язковими учасниками таких правовідносин є сільськогосподарські підприємства та їх члени. Суб’єктному складу правовідносин, що розглядаються, властива також наявність структурних підрозділів сільськогосподарських підприємств. Об’єктами зазначених правовідносин служать майнові об’єкти (речі), сільськогосподарська продукція, сільськогосподарські технології, майнові частки (паї) і права на них, а в окремих випадках – загальнопоширені корисні копалини, торф, лісові насадження, водні об’єкти. Підставою виникнення таких правовідносин є фактичний (юридичний) склад, що містить у собі 2 елементи – членство (участь) у сільськогосподарському підприємстві, виникнення й існування членських правовідносин (правовідносин з участі в господарському товаристві) між цим підприємством та особою (його членом, учасником), а також передача (внесення) названому підприємству його членом майнового пайового внеску. Припиняються вони з припиненням членських правовідносин (правовідносин з участі в господарському товаристві).

При передачі пайових внесків у вигляді майна, права на майнову частку (пай), інших майнових прав (права користування певним майном, права вимоги виконання обов’язків майнового характеру) їх приймання-передача фіксується відповідним актом. У випадку передачі нерухомого майна як пайового внеску між сільськогосподарським підприємством і відповідною особою належить укладати про це правочин (угоду, договір), який набуватиме чинності з моменту його нотаріального посвідчення з наступною державною реєстрацією права власності цього підприємства на передане нерухоме майно.

Пай повинен повертатися переважно в грошовій формі і тільки як виняток – у натуральній. Можливим є відшкодування їх вартості шляхом надання сільськогосподарським підприємством відповідних послуг.

Щодо внутрішніх майнових правовідносин у фермерському господарстві його члени вправі робити внески у створення майна господарства. Природа таких внесків аналогічна сутності внесків пайових, вони можуть передаватися і як майно, і як майнові права. Обґрунтовано, що поняття “майно фермерського господарства” і “складений капітал” є синонімами. В разі припинення членських правовідносин члени такого господарства вправі отримати частку майна останнього, пропорційну розміру їх внеску до його складеного капіталу (пайового фонду).

Внутрішні аграрні трудові правовідносини. Їх суб’єктами можуть бути сільськогосподарські підприємства, їх члени й наймані працівники. Органи управління й структурні підрозділи такого підприємства також наділені певними правами й обов’язками з організації спільної праці його членів і найманих працівників. Трудова активність (фізична й інтелектуальна) фізичних осіб, їх здатність до праці, робоча сила – об’єкти внутрішніх аграрних трудових правовідносин, які за участю членів сільськогосподарського підприємства виникають на підставі фактичного (юридичного) складу, що містить у собі 2 елементи: членство в такому підприємстві, виникнення й існування членських правовідносин між ним та особою (його членом) і визначення трудової функції цієї особи. Зникають внутрішні аграрні трудові правовідносини з припиненням правовідносин членських. Трудові ж правовідносини з найманими працівниками виникають унаслідок укладення трудового договору (контракту). У такому разі й припинення дії останнього (його розірвання) є правоприпиняючим юридичним фактом.

Чинне законодавство України виходить з концепції регламентування праці членів сільськогосподарських підприємств нормами аграрного законодавства зі встановленням нормами права трудового лише окремих гарантій, пов’язаних із застосуванням їх праці. Це пояснюється наявністю особливого способу (форми) поєднання робочої сили із засобами виробництва (членство в підприємстві) і юридичного ставлення працівників до цих засобів.

Комплекси правовідносин, що складаються у зв’язку з веденням фізичними особами особистого селянського господарства, правовідносин щодо соціального забезпечення й соціального розвитку села належать до зовнішніх аграрних і поділяються на правовідносини стосовно здійснення права власності, договірні, податкові та ін.