Тема 6. Охорона земель природоохоронного рекреаційного та історико-культурного призначення

1. Склад земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення.

У законодавстві, яке регулює земельні питання природно-заповідного фонду, вживається низка різних термінів та визначень, які в різній мірі співставляються одне з іншим. Природно-заповідний фонд — «ділянки суші і водного простору, природні комплекси та об’єкти яких мають особливу природоохоронну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність і виділені з метою збереження природної різноманітності ландшафтів, генофонду тваринного і рослинного світу, підтримання загального екологічного балансу та забезпечення фонового моніторингу навколишнього природного середовища» (Закон України «Про природно-заповідний фонд України», Преамбула). Це поняття є найбільш загальним і включає всю сукупність територій та об’єктів, щодо яких прийняті чинні рішення щодо їх оголошення (створення) територіями і об’єктами природно-заповідного фонду, не залежно від їх категорії, форми власності та стану оформлення землевпорядної документації. Відповідно охоплює в себе землі різних цільових призначень, проте, які увійшли у території певного виду ПЗФ та на які поширюють обмеження ПЗФ.

Землі природно-заповідного фонду — це законодавчо визначені землі, що входять до складу однієї з категорій земель України та включені до національної екологічної мережі України, які є просторово-операційним базисом для здійснення природоохоронних заходів стосовно особливо цінних природних комплексів та об’єктів, розташованих на них, і в той же час самі є об’єктами особливої охорони зі спеціальним правовим режимом збереження, відтворення та використання, що мають особливу екологічну, естетичну та рекреаційну цінність17. Подане визначення є науково обґрунтованим. Тим часом, у законодавстві закріплені інші, проте схожі між собою поняття (ст. 43 Земельного кодексу України; ст. 7 Закону України «Про природно-заповідний фонд України», ст. 61 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища»). Землі ПЗФ у широкому розуміння, це частина земельної ділянки, яка окреслена зовнішньою межею територій чи об’єктів ПЗФ. Землі ПЗФ як земельна категорія, це чітко визначена частина земної поверхні з установленими межами, з певним місцем розташування, із конкретними межами, яка належним чином оформлена у власність чи користування. 

Межі територій та об’єктів природно-заповідного фонду — лінійний обрис, який відображає зовнішні межі земельних ділянок, включених до природно-заповідного фонду на картографічних матеріалах. Межі ПЗФ встановлюються в натурі відповідно до законодавства. До встановлення меж територій та об’єктів природно-заповідного фонду в натурі їх межі визначаються відповідно до проектів створення територій та об’єктів природно-заповідного фонду. Закон України «Про природно-заповідний фонд України», Стаття 7). Саме межі території відображають на кадастровій карті як обмеження використання земельних ділянок інших землекористувачів, ніж відповідний ПЗФ, які увійшли у ці межі.

Отож, територія з визначеними межами отримує статус природнозаповідного фонду після прийняття рішення про створення певного виду ПЗФ. Після цього залежно від виду ПЗФ вся територія ПЗФ може стати ділянкою, що винесена в натуру, внесена у Земельний кадастр та отримала окрему категорію земель — землі ПЗФ та іншого природоохоронного призначення, наприклад, заповідники. НПП та РЛП у межах своєї території містять як землі ПЗФ, надані їм у постійне користування, так і землі інших користувачів, зазвичай віднесені до інших категорій (наприклад, присадибні ділянки, що входять у господарську зону тощо). Всі території ПЗФ, не залежно від категорій земель, що складають їх в сукупності, становлять — природно-заповідний фонд. Особливій охороні підлягають природні території та об’єкти, що мають значну екологічну цінність як унікальні та типові природні комплекси, необхідні для збереження біорізноманіття, попередження та стабілізації негативних природних процесів і явищ.

Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» визначає природно-заповідний фонду як «ділянки суші та водного простору, природні комплекси й об’єкти, які мають особливу екологічну, наукову, естетичну і економічну цінність і призначені для збереження природної різноманітності, генофонду видів тварин і рослин, підтримання загального екологічного балансу та фонового моніторингу навколишнього природного середовища, вилучаються з господарського використання повністю або частково і оголошуються територією чи об’єктом природно-заповідного фонду України». 

На землях ПЗФ існує спеціальний правовий режим земель, який може бути і уніфікованим (єдиним для всієї території), і диференційованим (різним залежно від функціонального призначення відповідних зон або інших форм диференціації території). Уніфікованим є правовий режим природних заповідників, заказників, пам’яток природи, заповідних урочищ та парків-пам’яток садово-паркового мистецтва. Диференційованим є правовий режим тих об’єктів, територія яких, згідно з вимогами законодавство про природно-заповідний фонд України та проектом організації відповідної території, підлягає функційному зонуванню. Так, диференційований правовий режим встановлюється для біосферних заповідників, національних природних парків та зоологічних парків. Законодавство передбачає можливість, але не зобов’язує, здійснювати функційне зонування регіональних ландшафтних парків, ботанічних садів, дендрологічних парків. Це означає, що у разі уніфікованого режиму вся земельна ділянка об’єкту ПЗФ використовується однаково, у разі диференційованого — різні зони передбачають можливості здійснення різного виду діяльності на них. Варто наголосити, що правовий режим ПЗФ поширюється на всю його територію незалежно від того, чи надана земельна ділянка установі ПЗФ у постійне користування, чи це земельні ділянки інших користувачів.

Для правового режиму земель ПЗФ характерні такі ознаки:

1. Заборона будь-якої діяльності, що суперечить їхньому цільовому призначенню або може негативно впливати на їхній якісний стан.
2. Встановлення довкола цих земель охоронних зон для забезпечення їхніх режимів і заборона будь-якої діяльності, яка порушує порядок їхнього використання та охорони.
3. Внутрішнє функціональне зонування земель ПЗФ, в яких визначаються диференційований режим охорони, використання і відтворення.

Землі ПЗФ одночасно можуть бути землями історико-культурного призначення (Стаття 6 ЗУ «Про ПЗФ України»), лісогосподарського призначення (Статті 70, 85, 100 ЛК України), водного фонду (Стаття 5, 8-1, 51, 88, 94 ВК України) тощо. Розвиток мережі ПЗФ передбачається забезпечити у поєднанні з оптимізацією структури інших природних територій, що також охороняються і мають екологічні, захисні функції (ліси 1,2,3 категорії26, зелені зони міст та селищ міського типу, водоохоронні зони, полезахисні лісосмуги та інші), з метою формування з урахуванням ландшафтних умов, структури гідрологічних басейнів, динамічних та інших особливостей природних територій — просторової основи системи охорони навколишнього природного середовища. Це у свою чергу має суттєвий вплив на особливості формування земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення. Території ПЗФ» є ширшим поняттям, ніж «земельні ділянки ПЗФ».

Територія ПЗФ більше пов’язана із таким поняттям як режим, який поширюється на ці території, та дотримання природоохоронного законодавства, а земельна ділянка — із належним оформленням документів на право користування земельною ділянкою та дотримання власне земельного законодавства. Території ПЗФ підлягають охороні незалежно від того, чи набули вони статусу земель ПЗФ відповідно до земельного законодавства України. Природні території та об’єкти, що підлягають особливій охороні, утворюють єдину територіальну систему і включають території та об’єкти ПЗФ, курортні та лікувально-оздоровчі, рекреаційні, водозахисні, полезахисні та інші типи територій та об’єктів, що визначаються законодавством України.

Режим територій та об’єктів ПЗФ — це сукупність науково-обґрунтованих екологічних вимог, норм і правил, які визначають правовий статус, призначення цих територій та об’єктів, характер допустимої діяльності в них, порядок охорони, використання і відтворення їхніх природних комплексів. Цей режим визначається з урахуванням класифікації територій та об’єктів ПЗФ та їхнього цільового призначення у проект організації території об’єкта природно-заповідного фонду. Важливо відзначити, що проект організації території розробляється на всю територію відповідного об’єкту ПЗФ3 Відповідно до ст. 47 Закону України «Про землеустрій»35 з метою збереження природного різноманіття ландшафтів, охорони довкілля, підтримання екологічного балансу, визначення в натурі (на місцевості) меж охоронних зон та інших обмежень у використанні земель, встановлених законами та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами, а також інформування про такі обмеження землевласників, землекористувачів, інших фізичних та юридичної осіб розробляються та затверджуються проекти землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон, обмежень у використанні земель та їхніх режимоутворюючих об’єктів.

Проекти землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, визначають місце розташування і розміри земельних ділянок, власників земельних ділянок, землекористувачів, у тому числі орендарів, межі територій природнозаповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, а також встановлюють режим використання та охорони їхніх територій. Рішення про затвердження проектів землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історикокультурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон одночасно є рішенням про встановлення меж таких територій.

Таким чином, на законодавчому рівні закріплено, що з моменту створення ПЗФ вся його територія повинна охоронятися як особливо цінна відповідно до проекту створення. Тобто при використанні та розпорядженні земельними ділянками (купівля-продаж, здача в оренду, тощо), що знаходяться у межах території ПЗФ, сторони мали б враховувати наявність проекту створення ПЗФ та його межі. Адже місцезнаходження земельної ділянки у межах територій ПЗФ може мати свої негативні та позитивні наслідки. Наприклад, вартість земельної ділянки зростає у зв’язку із її входженням до території ПЗФ. Попри це такі території можуть мати свої обмеження. До прикладу, після створення ПЗФ, землевласник вже не зможе будь-де випасати худобу або на свій розсуд визначати її поголів’я.

Строки випасу, кількість туристів буде визначатися відповідно до режиму відповідної зони, а охоронний режим посилиться. Проте це додатковий стимул до розвитку інфраструктури у межах територій ПЗФ для забезпечення їхньої належної охорони та функціонування. Загалом інформація про створення ПЗФ повинна бути достатньою для прийняття відповідних управлінських рішень, збереження цих земель та недопущення їхньої передачі із територій ПЗФ в інші категорії (житлова забудова, промислова діяльність тощо) після оголошення цих територій чи об’єктів ПЗФ.

Закон України «Про землеустрій» підказує, що проект створення будь-якого ПЗФ повинен включати проект землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, який визначатиме місце розташування і розміри земельних ділянок, власників земельних ділянок, землекористувачів, у тому числі орендарів, межі територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, а також встановлюють режим використання та охорони їхніх територій. Уся ця інформація відображається на публічній кадастровій карті України.

Оскільки земельне законодавство постійно реформувалось, на практиці часто проявлялись ситуації, коли після створення об’єктів ПЗФ, але до встановлення їхніх меж в натурі, їхні території роздавались іншим землекористувачам у власність для ведення бізнесу чи іншої діяльності, що суперечить законодавству про ПЗФ та породжує судові спори, у яких установа ПЗФ чи прокуратура в інтересах держави чи громадська організація подають позов про витребування ділянки з чужого незаконного володіння та повернення її до земель ПЗФ.

2. Використання земельних ділянок у межах території природно-заповідного фонду. Обмеження та обтяження.

Надання заповідного статусу передбачає введення певних заборон та обмежень на використання земель та інших ресурсів в межах територій ПЗФ. При цьому процедура створення заповідних об’єктів є тотожною процедурі введення заборон та обмежень у межах визначених землекористувань, яке регулюється земельним законодавством. Варто зазначити, що земельна ділянка — це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами. Право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий (ґрунтовий) шар, а також на водні об’єкти, ліси і багаторічні насадження, які на ній знаходяться, якщо інше не встановлено законом та не порушує прав інших осіб. Право власності на земельну ділянку розповсюджується на простір, що знаходиться над та під поверхнею ділянки на висоту і на глибину, необхідні для зведення житлових, виробничих та інших будівель і споруд.

Землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, землі історико-культурного призначення належать до особливо цінних земель, що передбачає ряд обмежень. Відповідно до ст. 110 ЗКУ на використання власником земельної ділянки або її частини може бути встановлено обмеження. Право власності на земельну ділянку може бути обтяжено правами інших осіб. Перехід права власності на земельну ділянку, поділ чи об’єднання земельних ділянок не припиняє дії обмежень, обтяжень, встановлених на земельні ділянки, крім випадків, коли обмеження (обтяження) поширювалося лише на частину земельної ділянки, яка в результаті поділу земельної ділянки не увійшла до сформованої нової земельної ділянки. Відповідно до ст. 111 ЗКУ, обтяження прав на земельну ділянку встановлюється законом або актом уповноваженого на це органу державної влади, посадової особи, або договором. 

На землях ПЗФ та іншого природоохоронного призначення забороняється будь-яка діяльність, яка негативно впливає або може негативно впливати на стан природних та історико-культурних комплексів та об’єктів чи перешкоджає їхньому використанню за цільовим призначенням. На землях територій та об’єктів ПЗФ, які створюються в зоні відчуження та зоні безумовного (обов’язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, забороняється будь-яка діяльність, що не забезпечує режим радіаційної безпеки.

Обмеження (обтяження) підлягає державній реєстрації і діє протягом строку, встановленого законом або договором. Відомості про обмеження у використанні земель зазначаються у схемах землеустрою і проектах землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природнозаповідного фонду та іншого природоохоронного призначення. Відомості про такі обмеження вносяться до Державного земельного кадастру. Завдані внаслідок обмеження (обтяження) у землекористуванні втрати відшкодовуються в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Витрати, пов’язані із забезпеченням режиму охорони заказників, пам’яток природи, заповідних урочищ та парків-пам’яток садово-паркового мистецтва, здійснюються за рахунок підприємств, установ, організацій, інших землевласників та землекористувачів, на території яких вони знаходяться. У разі необхідності проведення спеціальних заходів, спрямованих на запобігання знищенню чи пошкодженню природних комплексів територій та об’єктів природно-заповідного фонду зазначених категорій, можуть виділятися кошти:

• державного бюджету — для територій та об’єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення;
• місцевих бюджетів — для територій та об’єктів природно-заповідного фонду місцевого значення.

• державного бюджету України — для територій та об’єктів природнозаповідного фонду загальнодержавного значення;
• місцевих бюджетів — для територій та об’єктів природно-заповідного фонду місцевого значення.

Охоронні зони ПЗФ. Встановлення охоронних зон відбувається після створення ПЗФ, на землях, що до природно-заповідного фонду не включені і належать іншим землекористувачам. Для забезпечення необхідного режиму охорони природних комплексів та об’єктів природних заповідників, запобігання негативному впливу господарської діяльності на прилеглих до них територіях установлюються охоронні зони. В разі необхідності охоронні зони можуть установлюватися на територіях, прилеглих до окремих ділянок ПЗФ. Розміри охоронних зон визначаються відповідно до їх цільового призначення на основі спеціальних обстежень ландшафтів та господарської діяльності на прилеглих територіях. В охоронних зонах не допускається будівництво промислових та інших об’єктів, мисливство, розвиток господарської діяльності, яка може призвести до негативного впливу на території та об’єкти природно-заповідного фонду. Оцінка такого впливу здійснюється на основі екологічної експертизи, що проводиться в порядку, встановленому законодавством України.

Також законодавство передбачає встановлення охоронних зон навколо об’єкта ПЗФ (такі є на публічній карті). Також класифікатор передбачає нанесення на кадастрову карту інформацію про заборону на провадження окремих видів діяльності. Підставою нанесення такої інформації на карту є розроблені та затверджені проекти землеустрою з організації та встановлення меж територій природно-заповідного фонду, які затверджені відповідними органами місцевого самоврядування (обласними радами) та виконавчої влади (департаментами екології та природних ресурсів, Мінприроди). Оскільки практика створення ПЗФ не супроводжується одночасним оформленням землевпорядної документації, інформація про це не потрапляє до територіальних органів Держгеокадстру. Станом на 1.01.2019 року в Україні створено 8165 територій і об’єктів ПЗФ загальною площею 3917506,67 га. Враховуючи, що 955 територій ПЗФ загальною площею 50969,02 га територіально повністю входять до складу інших ПЗФ, більших за площею, фактична площа ПЗФ України становить 3866537,65 га, тобто 6,4%.

Проекти землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду розробляються з метою:

а) збереження природного різноманіття ландшафтів, охорони довкілля, підтримання екологічного балансу;

б) створення місць для організованого лікування та оздоровлення людей, масового відпочинку і туризму;

в) створення приміських зелених зон, збереження і використання об’єктів культурної спадщини;

г) проведення науково-дослідних робіт;

ґ) встановлення меж водоохоронних зон та прибережних захисних смуг;

д) визначення в натурі (на місцевості) меж охоронних зон та інших обмежень у використанні земель, встановлених законами та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами, а також інформування про такі обмеження землевласників, землекористувачів, інших фізичних та юридичних осіб.

Проекти землеустрою щодо організації і встановлення меж територій ПЗФ, обмежень у використанні земель та їхніх режимо утворюючих об’єктів визначають місце розташування і розміри земельних ділянок, власників земельних ділянок, землекористувачів, у тому числі орендарів, межі територій ПЗФ, а також встановлюють режим використання та охорони їх територій. Проекти землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду розробляються на підставі укладених договорів між замовниками документації із землеустрою та її розробниками. Проекти землеустрою щодо організації і встановлення меж територій ПЗФ розробляються для біосферних заповідників, природних заповідників, національних природних парків, регіональних ландшафтних парків, ботанічних садів, дендрологічних парків, парків — пам’яток садово-паркового мистецтва та зоологічних парків на землях та земельних ділянках, що включаються до складу цих територій без вилучення у землевласників та землекористувачів. Проекти землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду включають:

а) завдання на складання проекту землеустрою;

б) пояснювальну записку;

в) характеристику території із встановленням режиму використання земель природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, обмежень у використанні земель та їхніх режимоутворюючих об’єктів;

г) довідку, що містить узагальнену інформацію про землі (території);

ґ) матеріали геодезичних вишукувань та землевпорядного проектування; у межах населеного пункту — опію графічної частини генерального плану населеного пункту (за наявності), а за межами населеного пункту — копію відповідної містобудівної документації (за наявності) і копію рішення про затвердження такої документації;

е) інформацію про перспективний стан використання та охорони земель у межах адміністративно-територіальної одиниці, яка є складовою схеми землеустрою і техніко-економічного обґрунтування використання та охорони земель відповідної адміністративно-територіальної одиниці (за наявності);

є) план організації території з відображенням угідь, землевласників і землекористувачів, у тому числі земельних ділянок, щодо яких встановлені обмеження у використанні;

ж) план меж земельних ділянок, що включаються до території природнозаповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, водного фонду та водоохоронних зон, меж обмежень у використанні земель та їхніх режимоутворюючих об’єктів без їхнього вилучення у землевласників та землекористувачів;

з) креслення перенесення в натуру (на місцевість) меж території природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення та земель водного фонду та водоохоронних зон, меж обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об’єктів;

и) акт перенесення в натуру (на місцевість) меж території природнозаповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, меж обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об’єктів у натурі (на місцевості);

і) перелік обмежень у використанні земельних ділянок;

ї) матеріали погодження проекту землеустрою, встановлені статтею 186 Земельного кодексу України.

Межі територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, встановлюються і по суходолу, і по водному простору. Це пов’язано з тим, що окрім суходолу і внутрішніх водойм, до складу території України включено 302 950 гектарів територіальних вод України (входять до складу 36 об’єктів ПЗФ, переважно загальнодержавного значення), що складає 8,2% ПЗФ України і співставляється більш як з двома середніми площами ПЗФ області.

3. Охорона територій та об'єктів природно-заповідного фонду

Система охорони земель ПЗФ складається з внутрішньої та зовнішньої охорони. Внутрішню охорону (в межах території ПЗФ) здійснює самостійно адміністрація об’єкту ПЗФ або власник чи користувач земельної ділянки, на території якої є об’єкт ПЗФ (наприклад, пам’ятка природи). Охорона природних заповідників, біосферних заповідників, національних природних парків, а також ботанічних садів, дендрологічних парків, зоологічних парків, парків-пам’яток садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення, а також регіональних ландшафтних парків, управління якими здійснюється спеціальними адміністраціями, покладається на служби їх охорони, які входять до складу служби державної охорони природно-заповідного фонду України. Положення про службу державної охорони природно-заповідного фонду України затверджується Кабінетом Міністрів України.

Охорона територій та об’єктів ПЗФ інших категорій покладається на підприємства, установи та організації, у віданні яких вони перебувають. У разі необхідності їх охорона може покладатися на служби державної охорони розташованих поблизу природних заповідників, біосферних заповідників, національних природних парків та регіональних ландшафтних парків. Органи місцевого самоврядування, місцеві державні адміністрації, виконавчі органи місцевого самоврядування сприяють охороні й збереженню територій та об’єктів природно-заповідного фонду, виконанню покладених на них завдань. Служба державної охорони природно-заповідного фонду України має статус правоохоронного органу. 

Одним із способів організації охорони територій ПЗФ є ведення кадастру територій об’єктів ПЗФ, який здійснюється відповідно до Інструкції про зміст та складання документації державного кадастру територій та об’єктів природно-заповідного фонду України, затвердженої наказом Мінприроди України 16.02.2005 року.

Державний кадастр територій та об’єктів ПЗФ ведеться з метою оцінки складу та перспектив розвитку природно-заповідного фонду, стану територій та об’єктів, що входять до нього, організації їхньої охорони й ефективного використання, планування наукових досліджень, а також забезпечення державних органів, заінтересованих підприємств, установ та організацій відповідною інформацією, необхідною для вирішення питань соціальноекономічного розвитку, розміщення продуктивних сил та в інших цілях, передбачених законодавством України. Збереження територій та об’єктів природно-заповідного фонду забезпечується шляхом:

• встановлення заповідного режиму;
• організації систематичних спостережень за станом заповідних природних комплексів та об’єктів;
• проведення комплексних досліджень з метою розробки наукових основ їх збереження та ефективного використання;
• додержання вимог щодо охорони територій та об’єктів природнозаповідного фонду під час здійснення господарської, управлінської та іншої діяльності, розробки проектної і проектно-планувальної документації, землевпорядкування, лісовпорядкування, проведення екологічних експертиз;
• запровадження економічних важелів стимулювання їх охорони;
• здійснення державного та громадського контролю за додержанням режиму їх охорони та використання;
• встановлення підвищеної відповідальності за порушення режиму їх охорони та використання, а також за знищення та пошкодження заповідних природних комплексів та об’єктів;
• проведення широкого міжнародного співробітництва у цій сфері;
• проведення інших заходів з метою збереження територій та об’єктів природно-заповідного фонду.

Території та об’єкти ПЗФ або їхні частини, що створюються чи оголошуються без вилучення земельних ділянок, що вони займають, передаються під охорону підприємствам, установам, організаціям і громадянам органами центрального органу виконавчої влади в галузі охорони навколишнього природного середовища з оформленням охоронного зобов’язання. Охоронним зобов’язанням оформляється передача під охорону території чи об’єкта ПЗФ з визначенням переліку зобов’язань щодо забезпечення додержання встановленого режиму охорони та збереження.

Оскільки території та об’єкти ПЗФ є особливими об’єктами, які виконуються природоохорону функцію, і обов’язок у сприянні виконання цієї функції покладається на всі підприємства, установи та організації, які розташовуються в межах території ПЗФ чи біля об’єкту ПЗФ, важливо контролювати дотримання ними усіма природоохоронного законодавства. Земельне законодавство наділяє певними правами та покладає певні обов’язки щодо дотримання земельного законодавства і на об’єкти ПЗФ, і на інші підприємства, установи та організації, а також фізичних осіб. Таким чином, контролювати в межах територій та земель ПЗФ слід за дотримання і природоохоронного, і земельного законодавства. Такий контроль здійснюють різні суб’єкти контролю.

За дотриманням вимог про ПЗФ, відповідно до ЗУ «Про охорону навколишнього природного середовища» та Положення про державну екологічну інспекцію здійснює ДЕІ, яка організовує та проводить у межах компетенції державного нагляду (контролю) за додержанням центральними органами виконавчої влади, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування в частині здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та господарювання, громадянами України, іноземцями та особами без громадянства, а також юридичними особами — нерезидентами законодавства про використання та охорону земель щодо:

• збереження водно-болотних угідь;
• додержання режиму використання земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, а також територій, що підлягають особливій охороні;
• охорони тваринного світу на територіях та об’єктах природно-заповідного фонду України;
  
• законодавства про додержання режиму територій та об’єктів природнозаповідного фонду.

Контроль за додержання режимів територій та об’єктів природнозаповідного фонду передбачено також статтею 62 Закону України «Про ПЗФ України». Цей контроль здійснюється Мінприроди, посадові особи служби державної охорони ПЗФ та іншими спеціально уповноваженими державними органами.

На противагу державному громадський контроль за додержанням режиму територій та об’єктів природно-заповідного фонду здійснюється громадськими інспекторами охорони навколишнього природного середовища, які проводять свою діяльність відповідно до Положення про громадський контроль у галузі охорони навколишнього природного середовища.