Тема 8. Стандартизація товарів

1. Сутність та основні поняття у сфері стандартизації

Поліпшення якості та конкурентоспроможності товарів (процесів,  робіт,  послуг) можливе тільки на основі стандартизації. Вона дозволяє  регламентувати  вимоги  до якості  продукції,  більш  ефективно  вирішувати  проблеми спеціалізації, визначати найбільш раціональні  способи виробництва продукції і переробки сировини, здійснювати управління якістю товарів у виробництві та сфері обігу.

Для успішної діяльності в галузі стандартизації, як і в інших  галузях  науки  і  техніки,  потрібна  точна,  науково обґрунтована термінологія.

На  сьогоднішній  день  правові  та  організаційні  засади стандартизації  в  Україні  установлені  в  Законі  України «Про  стандартизацію».  Цей  Закон  регулює  відносини, пов’язані  з  діяльністю  у  сфері  стандартизації  та застосуванням її результатів. 

Дія  ЗУ  «Про  стандартизацію»  не  поширюється  на санітарні  заходи  безпечності  харчових  продуктів, ветеринарно-санітарні  та  фітосанітарні  заходи,  будівельні норми,  лікарські  засоби,  військові  стандарти,  стандарти медичної допомоги, бухгалтерського обліку, оцінки майна, освіти  та  інші  соціальні  стандарти,  передбачені законодавством.

Відповідно  до  ЗУ  «Про  стандартизацію», стандартизація  –  діяльність, що полягає в установленні положень для загального та неодноразового використання щодо  наявних  або  потенційних  завдань  і  спрямована  на досягнення  оптимального  ступеня  впорядкованості  в певній сфері. 

Зокрема  ця  діяльність  складається  з  процесів розроблення, видання та застосування стандартів.

Стандартизація  встановлює  єдині,  найбільш  раціональні для  економіки  норми,  параметри,  розміри  продукції (процесів,  робіт,  послуг),  вимоги  до  якості  та  технології виготовлення,  методи  контролю  та  випробувань, правила пакування, маркування, транспортування та  зберігання.

Важливі  переваги  стандартизації полягають у підвищенні відповідності продукції, процесів і послуг для їх  використання  за  призначенням,  у  запобіганні виникненню  бар’єрів  у  торгівлі  та  сприянні  науково-технічній співпраці.

Метою стандартизації в Україні є:

забезпечення  відповідності  об’єктів  стандартизації своєму призначенню;

керування  різноманітністю,  застосовністю, сумісністю, взаємозамінністю об’єктів стандартизації;

забезпечення  раціонального  виробництва  шляхом застосування визнаних правил, настанов і процедур;

забезпечення охорони життя та здоров’я;

забезпечення прав та інтересів споживачів;

забезпечення безпечності праці;

збереження навколишнього природного середовища і економія всіх видів ресурсів;

усунення технічних бар’єрів у торгівлі та запобігання їх  виникненню,  підтримка  розвитку  і  міжнародної конкурентоспроможності продукції.

Головним завданням  стандартизації  є  створення системи  нормативної  документації, яка визначає прогресивні вимоги до продукції, що  виготовляється  для потреб  народного  господарства,  населення,  оборони держави  та  експорту,  до  її  розробки,  вироблення  та застосування,  а  також  забезпечення  контролю  за правильністю використання цієї документації.

Основні функції стандартизації наведено в таблиці 7.1.

Таблиця 7.1

Функції стандартизації

Об’єкт стандартизації – досліджуваний предмет, що підлягає стандартизації (ДСТУ 1.1:2015).

Відповідно до положень ЗУ «Про стандартизацію» (ст. 5), об’єктами стандартизації є:

матеріали,  складники,  обладнання,  системи,  їх сумісність;

правила, процедури, функції, методи, діяльність чи її результати,  включаючи  продукцію,  персонал,  системи управління;

вимоги  до  термінології,  позначення,  фасування, пакування, маркування, етикетування тощо.

Суб’єктами стандартизації є:

центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері стандартизації;

центральний  орган  виконавчої  влади,  що  реалізує державну політику у сфері стандартизації;

національний орган стандартизації;

технічні комітети стандартизації;

підприємства,  установи  та  організації,  що здійснюють стандартизацію.

Відповідно  до  вітчизняного  законодавства, стандартизація поділяється на міжнародну, регіональну та національну.

Міжнародна стандартизація – стандартизація, участь у якій відкрита для відповідних органів усіх держав.

Регіональна стандартизація – стандартизація, участь у  якій  відкрита  для  відповідних  органів  держав  лише одного  географічного,  політичного  або  економічного простору.

Національна  стандартизація  –  стандартизація,  яку здійснюють на рівні однієї держави. При цьому, усередині держави  чи  адміністративно-територіальної  одиниці держави  стандартизацію  можуть  також  здійснювати  на місцевому  рівні,  на  рівні  асоціацій  і  підприємств  у промисловості  та  на  окремих  фабриках,  заводах  або установах.

У процесі стандартизації виробляються норми, правила, вимоги,  характеристики,  що  стосуються  об’єкта стандартизації, які оформляються у вигляді нормативного документа.

Нормативний  документ  (НД)  –  документ,  що встановлює  правила,  настанови  чи  характеристики  щодо діяльності або її результатів.

Залежно від рівня суб’єкта стандартизації, що приймає нормативні документи, вони поділяються на:

національні  стандарти  та  кодекси  усталеної практики, прийняті національним органом стандартизації;

стандарти,  кодекси  усталеної  практики  та  технічні умови,  прийняті  підприємствами,  установами  та організаціями, що здійснюють стандартизацію.

Стандарт  –  нормативний  документ,  заснований  на консенсусі,  прийнятий визнаним органом, що встановлює для  загального  і  неодноразового  використання  правила, настанови  або  характеристики  щодо  діяльності  чи  її результатів,  та  спрямований  на  досягнення  оптимального ступеня впорядкованості в певній сфері.

Консенсус  –  загальна  згода,  що  характеризується відсутністю  серйозних  заперечень  із  суттєвих  питань  у більшості  зацікавлених  сторін та досягається в результаті процедури, спрямованої на врахування думки всіх сторін і зближення розбіжних поглядів. 

Законом  України  «Про  стандартизацію»  визначено наступні види стандартів:

Міжнародний  стандарт  –  стандарт,  прийнятий міжнародною  організацією  зі  стандартизації  і  доступний для широкого кола користувачів;

Регіональний  стандарт  –  стандарт,  прийнятий регіональною організацією стандартизації і доступний для широкого кола користувачів.

Національний  стандарт  –  стандарт,  прийнятий національним  органом  стандартизації  та  доступний  для широкого кола користувачів.

Технічні  умови  (ТУ)  –  нормативний  документ,  що встановлює  технічні  вимоги,  яким  повинна  відповідати продукція, процес або послуга, та визначає процедури, за допомогою яких може бути встановлено, чи дотримані такі вимоги.

2. Категорії нормативних документів зі стандартизації та види стандартів

Національна  система  стандартизації  України  вміщує різноманітні  стандарти,  в  яких  встановлені  вимоги  до конкретних  об’єктів  стандартизації.  Залежно  від  об’єкта стандартизації,  складу,  змісту,  сфери  діяльності  та призначення вони поділяються на такі види:

державні стандарти України – ДСТУ;

галузеві стандарти України – ГСТУ;

стандарти  науково-технічних  та  інженерних товариств і спілок України – СТТУ;

технічні умови України – ТУУ;

стандарти підприємств – СТП;

кодекси усталеної практики.

Державні  стандарти  України  (ДСТУ)  –  стандарти, розроблені відповідно до чинного законодавства України, які  діють  на  території  України  і  використовуються  усіма підприємствами  незалежно  від  форми  власності  та підпорядкування,  громадянами-суб’єктами  підприємницької діяльності,  міністерствами  (відомствами),  органами державної  виконавчої  влади,  на  діяльність  яких поширюється дія стандартів. Станом на 1 серпня 2019 року фонд  національних  стандартів  в  Україні  становить  24024 документів.

ДСТУ  мають  міжгалузеве  використання  і запроваджуються  переважно  на  продукцію  масового  чи серійного  виробництва,  на  норми,  правила,  вимоги, терміни  та  поняття,  позначення  й  інші  об’єкти, регламентування  яких  потрібно  для  забезпечення оптимальної  якості  продукції,  а  також  для  єдності  та взаємозв’язку різних галузей науки, техніки, виробництва та  культури.  До  державних  стандартів  прирівнюються державні  будівельні  норми  і  правила,  а  також  державні класифікатори  техніко-економічної  та  соціальної інформації. 

Державні  стандарти  України  містять  обов’язкові  та рекомендовані вимоги. До обов’язкових належать:

вимоги,  що  забезпечують  безпечність  продукції  для життя,  здоров’я,  майна  громадян,  її  сумісність  і взаємозамінність,  охорону  навколишнього  природного середовища  та  вимоги  методів  випробувань  цих показників;

вимоги техніки безпеки та гігієни праці з посиланням на відповідні норми і правила;

метрологічні  норми,  правила,  вимоги  та  положення, що забезпечують достовірність і єдність вимірювань;

положення, що забезпечують технічну єдність під час розроблення,  виготовлення,  експлуатації  (застосування) продукції.

Обов’язкові  вимоги  ДСТУ  підлягають  безумовному виконанню  органами  державної  виконавчої  влади,  всіма підприємствами  та  громадянами  –  суб’єктами підприємницької  діяльності,  на  діяльність  яких поширюється дія стандартів.

З  1  січня  2016  р.  на  території  України  замість національних  стандартів  поступово  впроваджуються європейські  стандарти  (євронорми). 

З  1  січня  2019  року  в  Україні  перестали  діяти  більш 90%  радянських  ГОСТів.  На  зміну  понад  12  тис. застарілим  стандартам  прийшли  нові,  гармонізовані  з європейським законодавством – ДСТУ EN.

Галузеві  стандарти  України  (ГСТУ)  розробляють на продукцію,  послуги  в  разі  відсутності  ДСТУ,  або  за потребою  встановлення  вимог,  які  перевищують  або доповнюють вимоги державних стандартів. Вимоги ГСТУ не  повинні  суперечити  обов’язковим  вимогам  ДСТУ.

ГСТУ є обов’язковими для всіх підприємств і організацій даної галузі, а також для підприємств і організацій інших галузей (замовників), які використовують чи застосовують продукцію цієї галузі.

Стандарти  науково-технічних  та  інженерних товариств  (спілок)  України  (СТТУ)  розробляють  за потребою  розповсюдження  та  впровадження систематизованих, узагальнених  результатів фундаментальних  і  прикладних  досліджень,  одержаних  у певних  галузях  знань  та  сферах  професійних  інтересів.

Вимоги  СТТУ  не  повинні  суперечити  обов’язковим вимогам ДСТУ та ГСТУ.

Підприємства  застосовують  СТТУ  добровільно,  а окремі  громадяни  –  суб’єкти  підприємницької  діяльності, якщо вважають доцільним використовувати нові передові засоби, технології, методи та інші вимоги, які містяться в цих  стандартах.  Використання  СТТУ  для  виготовлення продукції  можливе  лише  за  згодою  замовника  або споживача  цієї  продукції,  що  закріплено  договором  або іншою угодою.

Технічні  умови  (ТУ)  –  нормативний  документ,  який розробляють  для  встановлення  вимог,  що  регулюють відносини  між  постачальником  (розробником, виробником)  і  споживачем  (замовником)  продукції, послуг.  ТУ  є  невід’ємною  частиною  комплекту  технічної документації на  продукцію  (вироби,  матеріали,  речовини, послуги),  на  яку  вони  поширюються,  або  самостійним документом.

ТУ розробляють у таких випадках:

за  відсутності  державних  та  галузевих  стандартів  на розроблювану  продукцію,  послуги  або  за  необхідності конкретизації їхніх вимог;

за необхідності доповнення та (або) посилення вимог, норм  та  правил  чинних  стандартів  на  дану  продукцію, послуги.

ТУ  розробляються  на  один  чи  кілька  конкретних виробів, матеріалів, речовин, послугу чи групу послуг. 

Підприємства використовують ТУ незалежно від форми власності  та  підлеглості,  громадяни  –  суб’єкти господарювання  –  за  договірними  зобов’язаннями  або ліцензіями на право виготовлення та реалізацію продукції (надання послуг).

Відповідно  до  чинного  законодавства,  вимоги,  які висувають  до  продукції  технічні  умови,  повинні  бути  не нижчими ніж ті, що передбачені державними стандартами (ДСТУ). ДСТУ і ТУ не суперечать один одному. 

Стандарти  підприємств  (СТП)  розробляються  на продукцію  (процес,  роботу,  послугу),  яку  виробляють  і застосовують  (надають)  лише  на  конкретному підприємстві.  СТП  не  повинні  суперечити  обов'язковим вимогам  ДСТУ  та  ГСТУ.  Об’єктами  СТП  є  складові продукції,  технологічне  оснащення  та  інструмент; технологічні  процеси;  послуги,  які  надають  на  певному підприємстві;  процеси  організації  та  управління виробництвом. СТП – основний організаційно-методичний документ у діючих на підприємствах системах управління якістю  продукції.  Як  СТП  можуть  використовуватися міжнародні,  регіональні  та  національні  стандарти  інших країн на підставі міжнародних угод про співробітництво.

Кодекс  усталеної  практики  –  документ,  що рекомендує  практики  чи  процедури  проектування, виготовлення,  монтажу,  технічного  обслуговування  чи експлуатації обладнання, конструкцій чи виробів.

Кодекси  усталеної  практики  розробляють  на устаткування, конструкції, технічні системи, які різняться конструктивним  виконанням.  В  кодексах  усталеної практики  зазначають  правила  та  методи  розв’язування завдань  щодо  координації  робіт  зі  стандартизації  та метрології,  а  також  реалізації  певних  вимог  технічних регламентів чи стандартів.

Залежно  від  специфіки  об’єкта  стандартизації, призначення,  складу  та  змісту  вимог,  які  встановлені  до нього,  для  різних  категорій  нормативних  документів  зі стандартизації  розробляють  стандарти  таких  видів: основоположний;  термінологічний;  на  методи випробування;  на  продукцію,  на  процес;  на  послугу;  на сумісність; стандарт з незаповненими даними.

Основоположний  стандарт  –  стандарт,  який  має широку сферу застосування або містить загальні положення для  однієї  конкретної  галузі.  Даний  вид  стандарту  можна використовувати  як  стандарт  для  безпосереднього застосування або як основу для інших стандартів.

Термінологічний  стандарт  –  стандарт,  який стосується термінів, поряд з якими зазвичай наводять їхні визначення,  а  іноді  пояснювальні  примітки,  ілюстрації, приклади тощо.

Стандарт на методи випробування – стандарт, який стосується  методів  випробування,  іноді  доповнений іншими  положеннями,  пов’язаними  з  випробуваннями, зокрема,  відбиранням  проб,  використанням  статистичних методів, порядком проведення випробувань.

Стандарт  на  продукцію  –  стандарт,  який  визначає вимоги,  що  їх  має  задовольняти  продукція  (група продукції),  щоб  забезпечити  відповідність  призначеності.

Стандарт  на  процес  –  стандарт,  який  визначає вимоги, що їх  має  задовольняти процес, щоб забезпечити свою відповідність призначеності.

Стандарт  на  послугу  –  стандарт,  який  визначає вимоги, що їх має задовольняти послуга, щоб забезпечити свою  відповідність  призначеності.  Стандарти  на  послуги можна  розробляти  в  таких  галузях  як,  наприклад,  прання білизни,  готельне  господарство,  транспорт, обслуговування автомобілів, телекомунікації, страхування, банківська справа, торгівля. 

Стандарт  на  сумісність  –  стандарт,  що  визначає вимоги стосовно сумісності продукції чи систем у місцях їх взаємозв’язку. 

Стандарт із незаповненими даними – стандарт, який містить  перелік  характеристик,  щодо  яких  значення  чи інші дані має бути наведено для визначення специфікацій продукції,  процесу  чи  послуги.  Так,  деякі  стандарти передбачають  необхідність  зазначення  даних постачальниками, інші – покупцями. 

3. Міжнародні та національна організації зі стандартизації

Міжнародна  стандартизація  –  діяльність,  у  якій беруть участь органи стандартизації різних країн. 

Провідна  роль  у  міжнародній  стандартизації належить двом  неурядовим  міжнародним  організаціям  – Міжнародній  організації  зі  стандартизації  (ISO)  і Міжнародній  електротехнічній  комісії  (IEC).  Важливою для  міжнародної  стандартизації  є  діяльність  двох міжурядових  організацій  –  Світової  організації  торгівлі  і Європейської економічної комісії ООН.

Міжнародна організація зі  стандартизації  – Іпtегnаtionаl  Stаndагdization  Оrgаnіzаtіоn  /  ISO  –  почала функціонувати  23  лютого  1947  року  як  добровільна, неурядова  організація.  Вона  була  заснована  на  основі досягнутої  на  нараді  в  Лондоні  в  1946  році  угоди  між представниками 25-ти індустріально розвинених країн про створення організації, яка має повноваження координувати на  міжнародному  рівні  розробку  різних  промислових стандартів і здійснювати процедуру прийняття їх в якості міжнародних стандартів.

Основна  мета,  яку  переслідує  організація,  полягає  в забезпеченні однакових вимог до проведення випробувань, кваліфікації  працівників,  системи  управління  й  інших виробничих  факторів. 

ІSО  сьогодні  –  це  160  країн-учасниць,  близько  3000 структурних  підрозділів  технічних  комітетів  (ТК);  650 підкомітетів;  2188  робочих  груп;  це  –  понад  15000 опублікованих стандартів ІSО.

До  основних пріоритетів діяльності ІSО, передусім, належать: 

заходи,  які  сприяють  координації  та  уніфікації національних стандартів; 

розроблення та затвердження міжнародних стандартів; 

обмін інформацією з проблем стандартизації; 

співробітництво з іншими міжнародними організаціями,  які  зацікавлені  у вирішенні суміжних проблем, і на їх прохання, вивчає проблеми стандартизації та ін. 

За  версією  ISO  найважливішими  результатами стандартизації повинні бути:

підвищення  ступеня  відповідності  продукції, процесів та послуг їх функціональному призначенню;

усунення перешкод у торгівлі;

сприяння науково-технічному співробітництву.

У  1961  році на нараді в Парижі  представники національних  організацій  зі  стандартизації  утворили Комітет  європейської  координації  стандартів,  який  нині відомий назвою Європейський комітет стандартів (CEN).

Головним завданням цього комітету є розроблення загальних  стандартів  для  країн,  що  входять  до Європейського  економічного  співтовариства  та Європейського товариства вільної торгівлі.

Щоб  міжнародний  стандарт  отримав  статус національного  стандарту  необхідний  спеціальний  дозвіл відповідних  органів  стандартизації.  У  країнах ЄС стандарти ISO за рішенням європейської організації стандартизації  (CEN)  спочатку  набувають  статусу європейського  стандарту  (EN  ISO),  а  потім  статус національного стандарту в кожній з країн ЄС (наприклад, DIN EN ISO 9001:2008 – в Німеччині).

Міжнародна електротехнічна комісія (МЕК) – International Electrotechnical Commission / IEC – утворена в  1906  році,  є  добровільною  неурядовою організацією. Її діяльність, в основному, пов’язана зі  стандартизацією фізичних  характеристик  електротехнічного  та електронного  обладнання. Основну увагу IEC приділяє таким  питанням,  як:  електровимірювання,  тестування, утилізація,  безпека  електротехнічного  й  електронного обладнання.  Членами  IEC  є  національні  організації (комітети)  стандартизації  технологій  у  відповідних галузях,  що  представляють  інтереси  своїх  країн  в  справі міжнародної стандартизації.

Міжнародні неурядові організації ISO і IEC розробили низку  правил  щодо  застосування  стандартів.  Міжнародні стандарти  ISO  представляють  собою  варіант  технічних вимог до продукції (послуг), що полегшує обмін товарами та послугами між економічними агентами світового ринку (ці вимоги не є обов’язковими для всіх країн-учасниць).

Міжнародний  союз  електрозв’язку  –  International Telecommunication Union / ITU – міжнародна міжурядова організація  в  галузі  стандартизації  електрозв’язку.

Організація  об’єднує  понад  500  урядових  і  неурядових організацій.  До  її  складу  входять  телефонні, телекомунікаційні  та  поштові  міністерства,  відомства  та агентства різних країн, а також  організації-постачальники обладнання для забезпечення телекомунікаційного сервісу.

Основне  завдання  ITU  полягає  в  координації  розробки гармонізованих  на  міжнародному  рівні  правил  і рекомендацій,  призначених  для  побудови  і  використання глобальних  телемереж  і  їх  сервісів.  У  1947  році  ITU отримала  статус  спеціалізованого  агентства  Організації Об’єднаних Націй (ООН).

З  набуттям  Україною  незалежності  в  1991  році Постановою  Кабінету  Міністрів  України  №  293  від 23.09.91 р. була створена державна система стандартизації на  базі  Українського  республіканського  управління Держстандарту СРСР. 

У травні 1993 року вийшов Декрет Кабінету Міністрів України «Про стандартизацію і сертифікацію». У 1998 році Держстандартом  України  була  розроблена  «Концепція розвитку національних систем стандартизації, сертифікації і  акредитації»,  яка  узагальнює  досягнення  багаторічного досвіду  стандартизації  і  визначає  завдання  з  актуалізації цілей  і  методів  стандартизації,  вибору  пріоритетних напрямків стандартизації і міжнародного співробітництва, гармонізації  основної  термінології  з  основними документами ІSО, ІEC, СОТ та ін. 

У  травні  2001  року  Президентом  України  був підписаний  Закон  України  «Про  стандартизацію»,  що набрав  сили  20  червня  2001  року.  Цей  закон  установлює правові  й  організаційні  основи  стандартизації  в  Україні  і спрямований на забезпечення єдиної політики в цій сфері. 

Оновлений Закон України «Про стандартизацію», який набрав  чинності  03.01.2015  року,  створює  передумови наближення  національної  системи  стандартизації  до міжнародних  і  європейських  норм  та  правил,  а  також реалізації  Угоди  про  асоціацію  між  Україною,  з  однієї сторони,  та  Європейським  Союзом,  Європейським Співтовариством  з  атомної  енергії  та  їх  державами-членами,  з  іншої  сторони,  зокрема  в  частині  здійснення необхідної адміністративної та інституційної реформ.

Угодою про асоціацію між Україною та Європейським Союзом  передбачено  створення  національного  органу стандартизації  (HOC)  –  орган  стандартизації,  визнаний на  національному  рівні,  що  має  право  бути  національним членом  відповідних  міжнародних  та  регіональних організацій стандартизації.

Згідно  з  розпорядженням  Кабінету  Міністрів  України від  26.11.2014  р.  №  1163  «Про  визначення  державного підприємства,  яке  виконує  функції  національного органу стандартизації»,  функції  НОС  виконує  державне підприємство  «Український  науково-дослідний  і навчальний центр проблем стандартизації, сертифікації та якості» (ДП «УкрНДНЦ»). 

Наразі  підприємство  проходить  процес  ребредингу, тобто  зміни  назви  на  ДП  «Українське  агентство  зі стандартизації» (UAS).

Отже, НОС, ДП «УкрНДНЦ» та УАС (UAS) – це одне й те саме підприємство.

Відповідно  до  Закону  «Про  стандартизацію» до основних  повноважень  національного  органу стандартизації належить:

організація  та  координація  діяльності  щодо розроблення, прийняття, перевірки, перегляду, скасування та відновлення дії національних стандартів;

прийняття,  скасування  та  відновлення  дії національних стандартів;

підготовка  та  затвердження  програми  робіт  з національної стандартизації;

координація  діяльності  технічних  комітетів стандартизації;

видання національних стандартів;

формування  та  ведення  національного  фонду нормативних документів.

забезпечення  функціонування  та  розвитку національної  системи  стандартизації;  технічна  перевірка проектів стандартів, гармонізація національних стандартів з міжнародними та європейськими, координація діяльності національних  технічних  комітетів  стандартизації  (ТК), консультації щодо маркування продукції;

сертифікація продукції, послуг та систем управління;

оцінка  відповідності  продукції  технічним регламентам;

підготовка  та  підвищення  кваліфікації  фахівців  у сфері  стандартизації,  сертифікації,  метрології  та  систем управління, підготовка наукових кадрів вищої кваліфікації;

видання  наукового  фахового  журналу «Стандартизація, сертифікація, якість».

В Україні стандартизація, що має державний характер, спрямована на забезпечення: 

єдиної технічної політики; 

захисту  інтересів  вітчизняних  виробників  та споживачів продукції (процесів, робіт, послуг); 

економії всіх видів ресурсів; 

відповідності  продукції  (процесів,  робіт,  послуг) світовому рівню якості та надійності; 

гармонізації національних нормативних документів зі світовими аналогами; 

відповідності  вимог  нормативних  документів законодавчим актам; 

сприяння  виходу  української  продукції  на  світовий ринок. 

4. Презентація до теми 7

Презентація до теми 7

5. Відеофайл "Екологічне маркування продукції"