Лекція № 8. Правове регулювання охорони довкілля в сільському господарстві

1. Загальна характеристика законодавства про охорону до- вкілля в сільському господарстві

Розвиток АПК неможливий без екологізації всього суспільного розвитку. Навколишнє середовище є необхідною умовою і складовим елементом процесу відтворення матеріальних цінностей, воно одно- часно виконує функції сировинних ресурсів і життєвого простору. Відтворюючи навколишнє середовище, суспільство відтворює і свої продуктивні сили.

Поступовий перехід на систему економічного зростання на під- ставі екологічного балансування передбачає дотримання цілої низки вимог. Одна з них полягає в адекватності сучасних економічних пере- творень новій екологічній культурі. Передусім це торкається застосу- вання економічних важелів управління в системі «природа- суспільство-людина».

Вважається вже аксіомою, що добробут людей залежить не тільки від споживчого кошика, а й багато в чому від стану довкілля, екологічної якості продукції, товарів і послуг, тобто від екологічних благ. При цьому технолого-економічні проблеми забруднення навко- лишнього середовища взаємообумовлені вирішенням соціально- економічних проблем. Так, критерієм якості навколишнього середо- вища поряд з іншими можна вважати і ступінь екологічного ризику, під який підпадають люди та інші живі істоти внаслідок застосування забруднюючих технологій. Стан навколишнього середовища безпосе- редньо впливає на якість життя. Співставлення економічного і еколо- гічного комфорту, як складових життєвого рівня, свідчить, що якість навколишнього середовища вже виступає як пріоритетне споживче благо. Це теоретичне положення нової природоохоронної культури передбачає практичну реалізацію прав людини на безпечне довкілля, прав майбутніх поколінь на володіння природно-ресурсним потенціа- лом для створення власного добробуту.

Об'єктивно сільське господарство є найбільш природомісткою цариною суспільного виробництва, адже його ведення неможливе без використання грунтів та інших природних ресурсів.

Із веденням сільського господарства пов'язана ціла низка еколо-

гічних проблем. Глобальний характер має продовольча проблема, по- заяк за підрахунками фахівців, використання людством біосфери вже перетнуло критичну межу її спроможності прогодувати людство. Над- звичайно гострими є проблеми виснаження ґрунтів та інших природ- них ресурсів, їх забруднення, ущільнення засобами сільськогосподар- ської техніки; проблема використання сільскогосподарських відходів, застосування новітніх біотехнологій у сільському господарстві: йдеть- ся, зокрема, про технології генетичної модифікації і клонування, ген- ної інженерії та ін.

За своєю правовою природою правовий інститут охорони до- вкілля в сільському господарстві є складним інститутом одночасно аграрного й екологічного права як комплексних галузей права. Це, так би мовити, точка їх перетину. Окремо слід говорити про таке явище, як екологізація аграрного права. Процес екологізації, тобто наповнен- ня екологічним змістом правових приписів охопив практично всі галу- зі вітчизняного права. Еколого-правові норми і приписи ми можемо відшукати у цивільному, кримінальному, адміністративному та інших галузях права.

2. Правова охорона ґрунтів та інших природних ресурсів у сільському господарстві

Серед великої кількості наявних у нашій країні типів грунтів найпоширенішими є чорноземи. Їм властива висока природна родю- чість через високий вміст гумусу.

Правова охорона грунтів — складова правової охорони земель. Усі передбачені законодавством вимоги щодо раціонального викорис- тання та охорони земель повною мірою стосуються і грунтів. Однак охорона грунтів має ряд особливостей, які відображені у правовому регулюванні їх охорони та використання. Ці особливості виявляються, по-перше, у забезпеченні підвищеної правової охорони земель, вкри- тих цінними в екологічному, економічному, сільськогосподарському та соціальному відношеннях видами грунтів, та, по-друге, у правовій регламентації використання земель, пов’язаного з відокремленням ґрунтового покриву від материнської основи та його перенесенням на інші землі.

Перша особливість правової охорони грунтів виявилася у запро- вадженні в земельне законодавство категорії «особливо цінні землі». Згідно зі ст. 150 Земельного кодексу України до особливо цінних зе-

мель належать: 1) ділянки сільськогосподарського та іншого призна- чення з особливо цінними видами грунтів, а саме: чорноземи нееродо- вані несолонцюваті на лесових породах; лучно-чорноземні незасолені несолонцюваті суглинкові ґрунти; темно-сірі оггідзолені та чорноземи опідзолені на лесах і глеюваті; бурі гірсько-лісові та дерново- буроземні глибокі і середньоглибокі; дерново-підзолисті суглинкові ґрунти; торфовища з глибиною залягання торфу більше одного метра і осушені незалежно від глибини; коричневі ґрунти Південного узбе- режжя Криму; дернові глибокі ґрунти Закарпаття; 2) землі дослідних полів науково-дослідних установ і навчальних закладів; 3) землі при- родно-заповідного фонду; 4) землі історико-культурного призначення. Друга особливість правової охорони грунтів зумовлена тим, що грунти як природну субстанцію можна відокремити від материнської основи, що може негативно позначитися на їх природних властивос- тях, зокрема на виконанні грунтами екологічної, сільськогосподарсь- кої та інших функцій. В зв’язку з цим у ст. 168 Земельного кодексу України грунти проголошено об’єктом особливої охорони та встанов- лений спеціальний порядок проведення діяльності, пов’язаної з пору- шенням ґрунтового покриву земель. Так, власники і користувачі земе- льних ділянок не мають права знімати та переносити ґрунтовий по- крив земельних ділянок без спеціального дозволу органів, які здійс-

нюють державний контроль за використанням та охороною земель.

Певні кроки зроблено в напрямі створення законодавчої системи стимулювання переходу на прогресивні методи ведення сільського господарства. Зокрема, прийнято закони України «Про охорону зе- мель», «Про державний контроль за використанням та охороною зе- мель». Закони прийняті відповідно до положень Земельного кодексу України та покликані започаткувати нову систему охорони ґрунтів у сільському господарстві.

Закон України «Про охорону земель» передбачає систему захо- дів щодо охорони грунтів та інших природних ресурсів у сільському господарстві. Важливою складовою цієї системи є налагодження пов- ноцінного моніторингу за станом використання земель у сільському господарстві. Передбачається комплекс заходів із сільськогосподарсь- кого районування земель, господарське стимулювання грунтоохорон- них і ресурсоощадних заходів, удосконалення системи нормування

використання грунтів. Встановлюються заборони та обмеження на діяльність, що може негативно вплинути на якісний стан грунтів. Пе- редбачається відшкодування збитків заподіяних власникам або корис- тувачам сільськогосподарських грунтів у зв'язку з їх використанням для несільськогосподарських цілей.

Важливим законодавчим актом, який регулює охорону надр при веденні сільськогосподарської діяльності є Кодекс України про надра України. Кодекс встановлює обмеження на видобування корисних ко- палин місцевого значення і торфу із застосуванням спеціальних техні- чних засобів, які можуть призвести до небажаних змін у довкіллі.

Використання надр для захоронення відходів сільського госпо- дарства, засобів хімізації, скидання стічних вод сільськогосподарських підприємств допускається на підставі ст. 22 Кодексу про надра Украї- ни у виняткових випадках із дотриманням вимог законодавства про відходи і про пестициди й агрохімікати. При цьому надра для зазначе- них потреб повинні надаватися за результатами спеціальних дослі- джень та на підставі проектів, виконаних на замовлення таких сільсь- когосподарських підприємств.

Закон покладає на користувачів надр при здійсненні сільського- сподарської діяльності обов'язок охороняти надра, забезпечувати без- пеку людей, майна та довкілля. Відповідно до ст. 55 кодексу користу- вання надрами для сільськогосподарської діяльності здійснюється за відповідними проектами, в яких мають передбачатися заходи, що за- безпечують знешкодження стічних вод, шкідливих речовин і відходів сільського господарства або локалізацію їх у визначених межах, а та- кож запобігають їх проникненню в інші природні об'єкти. Невиконан- ня цих обов'язків може потягнути за собою позбавлення права надро- користування чи обмеження сільськогосподарської діяльності в над- рах.

Важливим законодавчим актом, який регулює порядок охорони вод при веденні сільськогосподарської діяльності, є Водний кодекс України. Ним передбачено нормування водокористування, зокрема, встановлення нормативів гранично допустимого скидання сільського- сподарських стічних вод, лімітів забору води для сільськогосподарсь- ких потреб, нормативів якості води, обмеження сільськогосподарської діяльності у водоохоронних зонах тощо.

Відповідно до ст. 65 Водний кодекс України, користування во- дами для потреб сільського господарства може здійснюватися як у порядку загального, так і спеціального використання водних ресурсів. Під час зрошення земель сільськогосподарського призначення водо- користувачі зобов'язані здійснювати заходи щодо попередження під- топлення, заболочення, засолення та забруднення цих земель.

Особливі вимоги законодавство ставить до водних об'єктів, що використовуються для рибництва. Так, згідно зі ст. 2 Закону України

«Про рибу, інші водні живі ресурси та харчову продукцію з них» ви- рощування риби чи інших водних живих ресурсів у рибогосподарсь- ких водних об'єктах (їх ділянках) та континентальному шельфі Украї- ни дозволяється суб'єктам господарства за наявності позитивної вете- ринарно-санітарної оцінки стану водних об'єктів державними органа- ми ветеринарної медицини. Відповідно до ст. 68 Водний кодекс Укра- їни на водних об'єктах, що використовуються для рибного господарс- тва, права водокористувачів можуть бути обмежені в інтересах остан- нього. На водокористувачів покладається обов'язок поліпшувати еко- логічний стан рибогосподарських водних об'єктів та дотримуватися санітарного режиму прибережних захисних смуг. Проведення гідро- меліоративних робіт у місцях, де перебувають водоплавні птахи, хут- рові звірі, а також промисловий вилов риби в місцях розведення боб- рів і хохулів здійснюється за погодженням з державними органами рибного й мисливського господарства.

Законодавство регулює скидання сільськогосподарських стічних вод у водні об'єкти. Зокрема, ставляться вимоги щодо отримання до- зволів на спеціальне використання водних об'єктів для цих потреб, встановлення і дотримання нормативів гранично допустимих концен- трацій шкідливих речовин у стічних водах і гранично допустимого скидання забруднюючих речовин у водні об'єкти. Забороняється ски- дати стічні води без встановлення нормативів гранично допустимого скидання та використовувати для цього рельєф місцевості: балки, по- низзя, кар'єри тощо. У разі перевищення встановлених нормативів скидання сільськогосподарських стічних вод може бути обмежене або й заборонене.

Закон встановлює особливий режим сільськогосподарської дія- льності у водоохоронних зонах. Зокрема, в них забороняється змен-

шувати природний рослинний покрив і лісистість, розорювати заплав- ні землі та застосовувати на них засоби хімізації, провадити осушува- льні меліоративні роботи на заболочених ділянках та урочищах у вер- хів'ях річок, здійснювати сільськогосподарську діяльність, що може негативно вплинути на стан водного об'єкта.

Законодавство встановлює вимоги щодо охорони об'єктів тва- ринного і рослинного світу при веденні сільського господарства. Йдеться про дикі тварини і дикорослі рослини, які хоча не є об'єктами аграрного права, але підлягають охороні від негативних наслідків сільськогосподарської діяльності. Важливими  законодавчими актами в цій галузі є закони України «Про тваринний світ», «Про рослинний світ», «Про Червону книгу України», а також Положення про Зелену книгу України, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 29 серпня 2002 р. № 1286.

Зазначені закони передбачають обов'язок суб'єктів аграрного права під час ведення сільськогосподарської діяльності зберігати умо- ви існування видового й популяційного розмаїття тваринного й рос- линного світу, не допускати погіршення середовища існування, шля- хів міграції та умов розмноження диких тварин, а також умов місце- зростання дикорослих рослин. Законодавство встановлює загальний обов'язок запобігати негативному впливу сільськогосподарської дія- льності на рослинний і тваринний світ.

При веденні сільського господарства, зокрема, бджільництва, допускається використання корисних властивостей диких тварин, на- приклад, здатність диких комах запилювати сільськогосподарські рос- лини. При цьому забороняється вилучати та знищувати диких тварин.

Важливою з точки зору екологічних аспектів ведення сільського господарства є ст. 50 Закону України «Про тваринний світ», яка пе- редбачає заборону на самовільне переселення, акліматизацію і схре- щування диких тварин. Непродумане переселення тварин у місцевості, не властиві для їхнього проживання, може бути згубним для довкілля.

Особливі правила встановлені для ведення лісового господарст- ва і для охорони лісів від вирубки, забруднення та засмічення, хвороб та шкідників, пожеж та інших негативних впливів. Важливим актом у цій царині є Лісовий кодекс України. Зазначений кодекс і численні підзаконні акти, що прийняті на його виконання, регулюють порядок

лісокористування і ведення лісового господарства, а також режим охо- рони лісів України.

Важливим законодавчим актом, у сфері охорони атмосферного повітря є Закон України «Про охорону атмосферного повітря». Для тих сільськогосподарських підприємств, технологічні процеси яких передбачають наявність стаціонарних джерел викидів в атмосферне повітря шкідливих речовин, закон передбачає необхідність отримання дозволів і встановлення нормативів гранично допустимого викиду шкідливих речовин. Для стаціонарних джерел фізичних або біологіч- них впливів на атмосферне повітря, наприклад, тваринницьких ферм  зі стійким запахом, закон передбачає встановлення нормативів грани- чно допустимого впливу фізичних і біологічних чинників.

Згідно зі ст. 16 Закону України «Про охорону атмосферного по- вітря», діяльність, спрямована на штучні зміни стану атмосфери та атмосферних явищ для потреб сільського господарства (виклик дощу, розстріл із гармат хмар із градом тощо) може провадитися тільки за дозволами, виданими органами Мінприроди за погодженням з орга- нами Міністерства охорони здоров'я, місцевими державними адмініс- траціями та місцевими радами.

Пестициди та агрохімікати мають використовуватися способа- ми, які не впливають негативно на стан атмосферного повітря. Скла- дування, розміщення, зберігання або транспортування сільськогоспо- дарських відходів, які є джерелами забруднення атмосферного повітря смородом або іншого шкідливого впливу, допускається лише за наяв- ності спеціального дозволу на визначених місцевими державними ад- міністраціями й радами територіях із додержанням нормативів еколо- гічної безпеки й законодавства про відходи.

Всупереч широко поширеній практиці, ст. 20 Закону України

«Про охорону атмосферного повітря» забороняє спалювати відходи сільського господарства на території сільськогосподарських підпри- ємств і населених пунктів, за винятком випадків, коли це здійснюється з використанням спеціальних установок при додержанні екологічних нормативів. Сільськогосподарські підприємства зобов'язані забезпечу- вати переробку, використання та своєчасне вивезення сільськогоспо- дарських відходів на підприємства, що використовують їх як сирови- ну, або на спеціально відведені місця чи об'єкти.

3. Правовий інститут меліорації земель у сільському господарстві

Інститут меліорації земель отримав правове закріплення з при- йняттям Закону України «Про меліорацію земель».

Меліорації земель — це комплекс гідротехнічних, культуртехні- чних, хімічних, агротехнічних, агролісотехнічних та інших меліорати- вних заходів, здійснюваних для регулювання водного, теплового, по- вітряного й поживного режиму ґрунтів, збереження та підвищення їх родючості й формування екологічно збалансованої раціональної стру- ктури угідь.

Будівництво меліоративних систем належить до екологічно не- безпечних видів діяльності, що можуть здійснюватися виключно за умови попереднього позитивного висновку державної екологічної експертизи.

Залежно від спрямування здійснюваних меліоративних заходів, Закон поділяє меліорацію на такі види: гідротехнічна, культуртехніч- на, хімічна, агротехнічна, агролісотехнічна.

Гідротехнічна меліорація передбачає заходи щодо поліпшення ґрунтів з несприятливим водним режимом (зрошувальні, осушувальні, протипаводкові тощо). Культур технічна меліорація передбачає захо- ди щодо упорядкування поверхні землі (викорчовування дерев, роз- чищення від каменів, вирівнювання поверхні, меліоративна оранка, залуження, влаштування тимчасової вибіркової мережі каналів тощо). Хімічна меліорація охоплює заходи щодо поліпшення фізичних влас- тивостей і хімічного складу ґрунтів (вапнування, гіпсування, збага- чення фосфором). Агротехнічна меліорація передбачає заходи, спря- мовані на поліпшення потужності й агрофізичних властивостей коре- невмісного шару ґрунтів (плантажна оранка, глибоке меліоративне розпушення, аераційний дренаж, піскування, глинування, щілювання тощо). Агролісотехнічна меліорація передбачає заходи щодо поліп- шення ґрунтів шляхом використання ґрунтозахисних, стокорегулюю- чих та інших корисних властивостей захисних лісонасаджень.

Оскільки Закон України «Про меліорацію земель» передбачає можливість перебування меліоративних систем у приватній власності, екологічні обмеження в цій сфері поширюються і на фермерські гос-

подарства, сільськогосподарські підприємства, що можуть бути їх власниками.

Під час здійснення меліоративних заходів мають забезпечувати- ся: захист грунтів від деградації, вітрової і водної ерозії, виснаження, засолення, заболочення, насичення пестицидами, нітратами, радіоак- тивними та іншими шкідливими речовинами, погіршення інженерно- геологічних властивостей; охорона поверхневих і підземних вод від забруднення та виснаження, запобігання негативному впливові меліо- ративних заходів на рослинний і тваринний світ, збереження природ- них ландшафтів, територій та об'єктів природно-заповідного фонду України, водно-болотних угідь міжнародного значення, інших терито- рій, що підлягають особливій охороні.

Проектна документація на проведення меліорації земель має в обов'язковому порядку містити матеріали оцінки впливу на навколи- шнє середовище і довідку про екологічні наслідки запроектованої дія- льності, відповідно до вимог законів «Про охорону навколишнього природного середовища» і «Про екологічну експертизу». Проектні рішення мають забезпечувати оптимально збалансоване врахування раціонального використання природних ресурсів і ефективної охорони довкілля. Зрошення сільськогосподарських угідь стічними водами може бути дозволено органами Мінприроди за погодженням з органа- ми МОЗ та державного ветеринарного нагляду.

4. Правове регулювання хімізації сільського господарства

способом, мають бути затверджені Мінприроди за погодженням з МОЗ.

Сільськогосподарські підприємства, установи й організації зо- бов'язані вести облік наявності та використання пестицидів і агрохімі- катів і надавати інформацію органам Держкомстату в порядку пері- одичної державної статистичної звітності. Слід мати на увазі, що ця вимога стосується лише юридичних осіб і не поширюється на суб'єк- тів аграрного права — фізичних осіб.

Стаття 13 Закону України «Про пестициди і агрохімікати» ви- значає, що пестициди й агрохімікати, які становлять підвищену еколо- гічну небезпеку, застосовуються лише за спеціальним дозволом Мінп- рироди і МОЗ.

Особливі вимоги ставляться законодавством до умов виробниц- тва продукції дитячого харчування. Сільськогосподарська сировина для виготовлення продукції дитячого й дієтичного харчування має вироблятися у спеціальних сировинних зонах. У спеціальних сиро- винних зонах забороняється використання пестицидів. Застосування агрохімікатів провадиться за спеціальними технологіями, що забезпе- чують отримання продукції, яка відповідає санітарно-гігієнічним ви- могам щодо дитячого та дієтичного харчування.

5. Правове регулювання поводження з відходами сільського господарства

повне збирання, належне зберігання та недопущення знищення й псу- вання відходів, для утилізації яких в Україні існує відповідна техноло- гія; брати участь у будівництві об'єктів поводження з відходами; за- безпечувати їх переробку чи видалення; не допускати зберігання та видалення відходів у несанкціонованих місцях або об'єктах; здійсню- вати контроль за станом місць або об'єктів розміщення власних відхо- дів; своєчасно вносити збір за розміщення відходів; надавати відпові- дним державним органам інформацію про утворювані ними сільсько- господарські відходи; призначати відповідальних осіб у сфері пово- дження з відходами; забезпечувати розробку та виконання планів ор- ганізації роботи щодо цього; професійну підготовку, підвищення ква- ліфікації та проведення атестації фахівців з питань поводження з від- ходами, отримати дозвіл і ліміти на утворення та розміщення відходів та багато інших обов'язків.

Що ж стосується конкретного законодавства про відходи при класти до конкретного фермера, то не важко зрозуміти наскільки не- реально вимагати від нього дотримуватися перелічених вище обов'яз- ків. Саме тому вітчизняне законодавство про відходи є неефективним  і майже повсюди не виконується. Очевидною є потреба встановлення різних правових режимів для різних видів відходів: побутових, про- мислових, небезпечних, сільськогосподарських тощо. Щодо сільсько- господарських відходів, як вже зазначалося, необхідно прийняти спе- ціальні правові приписи, зокрема, програму поводження із сільського- сподарськими відходами.

У науці обговорюється доцільність впровадження у чинне законо- давство України новітню концепцію поводження з відходами – конце- пцію «Zero Waste», згідно якої передбачається максимізація збере- ження матеріалів, лише обґрунтоване виробництво та чисті технології; виробництво продуктів, для яких не існує безпечних технологій пере- робки, у довгостроковій перспективі поступово повинно бути припинено.