Тема 12. Пакування та зберігання товарів

1. Пакування товарів

На  сьогоднішній  день  будь-яке  підприємство  при виготовленні будь-якого товару застосовує у виробничому процесі  стадію  пакування.  Упаковка  необхідна  не  лише для  надання  естетичного  вигляду  товару,  але  й  для  його захисту  при  транспортуванні  та  збереженні.  Отже, упаковка  –  це  технічний  засіб  або  комплекс  засобів  з розміщеним  в  ньому  товаром,  який  забезпечує  захист товару від пошкоджень і втрат у процесі транспортування, зберігання та продажу, а довкілля – від забруднень.

В  той  же  час,  упаковка  є  не  тільки  вмістилищем  для товару і його захисту від пошкодження, але і ефективним рекламним засобом, оскільки вона відіграє важливу роль у сприйнятті споживачем товару і впливає на його рішення про покупку.

Елементами  пакування  є  тара,  пакувальний  та перев’язочний матеріал.

Тара – це основний елемент упаковки, що являє собою виріб для вміщення товарів. Таким чином, упаковка є більш широким поняттям, що поєднує  в  собі  і  тару.  Упаковка  зберігає  товар  від пошкоджень,  сприяє  його  безпечному  транспортуванню, збереженню  та  продажу.  Тара  забезпечує  збереження споживчих  властивостей  товарів,  полегшує  їх транспортування  та  виконання  вантажно-розвантажувальних робіт. Наприклад, ампула, флакон – це тара, а коробка з ампулами чи флаконами, на якій нанесені відповідні реквізити, – це вже упаковка.

Пакувальний  матеріал  –  це  матеріал,  з  якого виготовляють пакування, що забезпечує захист товарів від механічних  пошкоджень,  а  також  можливість  повторного його використання або екологічно чистого знищення.

Перев’язочний  матеріал  –  це  додатковий  елемент пакування, який забезпечує підвищення міцності тари.

Протягом  останніх  десятиліть  роль  упаковки  значно змінилася. Цьому сприяли наступні фактори: 

збільшення кількості самообслуговування споживачів у торговельних залах і маркетах; 

збільшення рівня доходів споживачів; 

зростання ролі іміджу підприємств і зацікавленість їх у його посиленні; 

збільшення  кількісних і якісних можливостей до виготовлення упаковки за будь-яким критерієм тощо. 

Треба враховувати, що часто упаковка виступає в ролі носія  комерційної  інформації  та  даних  про  рекламодавця торговельної марки.

До упаковки висуваються наступні вимоги: 

відповідність стандарту та нормативним вимогам; 

захист  товару  від  впливу  зовнішнього  середовища,  а якщо  товар  має  небезпечні  або  шкідливі  властивості,  то захист навколишнього середовища від товару; 

захист товару від впливу інших товарів; 

дотримання  умов  збереження  якісних  і  кількісних характеристик товару; 

створення  умов  для  безпечного  транспортування, навантаження та розвантаження товару; 

зведення  до  мінімуму  співвідношення  ваги  упаковки та ваги товару тощо.

Основними ознаками, за якими класифікують тару та упаковку,  є:  місце  пакування,  призначення,  матеріал, кратність  використання,  здатність  зберігати  свою  форму, технологія виробництва, конструкція, форма, розмір.

За  місцем  пакування  розрізняють  пакування виробниче,  яке  здійснює  виробник,  та  торговельне,  яке виконує продавець. 

За  призначенням тару і упаковку можна розділити на споживчу, транспортну, промислову. 

Споживча  тара  і  упаковка  призначені  для  продажу населенню  товару,  є  частиною  товару  і  входять  в  його вартість,  а  після  реалізації  переходять  в  повну  власність споживача,  як  правило,  не  призначені  для  самостійного транспортування  і  перевозяться  в  транспортній  упаковці.

Споживча тара має обмежену масу, місткість і розміри. В більшості  випадків  її  сумарний  периметр  не  повинен перевищувати 600 мм.

До споживчої тари відносяться різноманітні пакувальні матеріали  (папір,  фольга,  пергамент,  картон,  полімерні матеріали), картонні коробки,  кошики, лотки, жерстяні та скляні банки, флакони, тюбики, тетрапаки тощо. Вартість цієї  тари  повністю  включається  у  вартість  товару  і сплачується  покупцем,  оскільки  переходить  у  власність покупця.

Транспортна  тара  представляє  собою  самостійну транспортну  одиницю  і  призначена  для  перевезення, складування і зберігання продукції. Після продажу товару транспортна  тара,  як  правило,  залишається  в  роздрібних торговельних  підприємствах.  До  транспортної  тари належать:  вантажні  цистерни,  контейнери,  лотки,  ящики, кошики,  бочки,  бідони,  мішки  тощо.  Цю  тару  називають ще зовнішньою.

Найбільш  габаритним  видом  транспортної  тари,  що застосовують  у  ланцюгах  постачань,  є  контейнер  – стандартизована  тара  багаторазового  використання,  яка призначена  для  перевезення  вантажів  автомобільним, залізничним,  морським  і  повітряним  транспортом  і пристосована для механізованого перевантаження з одного транспортного  засобу  на  інший;  може  бути  виконана  з різних матеріалів, і мати різноманітні форми. Складнішим різновидом контейнерів є контрейлери – причіпні (зйомні) кузова  автомобілів,  пристосовані  для  перевезення залізничним і морським видами транспорту. 

Промислова  тара  призначена  для  виконання внутрішньоцехових, внутрішньозаводських і міжзаводських перевезень  і  накопичення  сировини,  матеріалів, напівфабрикатів, заготовок, готових виробів і відходів.

В залежності від використаного матеріалу тару і упаковку  підрозділяють на скляну (банки,  пляшки), дерев’яну  (ящики,  бочки),  металеву  (ящики, бочки, бідони), полімерну (блістер-упаковка,  поліетиленові пакети,  упаковка  з  плівкових   матеріалів),  картонну (коробки), тканинну (мішки) та ін. 

Використання  пакувального  матеріалу  в  якості  одного із  основних  ознак  класифікації  дозволяє  вибирати  його, виходячи  із фізичних, хімічних, гігієнічних, біологічних і інших властивостей продукції. Крім цього, полімерну тару можна  ідентифікувати  за  назвою  полімеру,  з  якого  вона виготовлена, наприклад: поліетиленова, полістирольна, поліетилентерифталатна тощо.

За кратністю використання тара може бути однооборотною чи багатооборотною. 

Однооборотна тара – здатна забезпечити тільки один оборот продукції від постачальника до споживача.  Тара  одноразового  використання  (упаковка  цигарок, коробки  з-під  сірників,  цукерок  тощо)  використовується для  затарювання  товарів  один  раз  і  після  її  звільнення підлягає  утилізації,  тобто  така  тара  непридатна  для повторного  використання,  бо  її  збирання,  зберігання, повернення менш вигідні, ніж нове виготовлення.

Багатооборотна  тара  –  має  зробити  декілька оборотів; вона повинна повертатися постачальнику товарів або  тарозбиральним  організаціям  відповідно  до  чинних положень.  Кількість  оборотів  залежить  від  її  міцності  та дотримання правил експлуатації.

Залежно  від  здатності  зберігати  свою  форму розрізняють жорстку, напівжорстку та м’яку упаковку. 

Жорстка упаковка  досить надійно захищає товари від механічних  дій,  що  виникають  під  час  перевезення  та зберігання в тарі, і запобігає псуванню товарів. Крім того, жорстка  упаковка  зменшує  окислювальне  псування (прогіркання,  руйнування  вітамінів,  барвників),  а  також мікробіологічне  псування  (гниття,  пліснявіння).  Поряд  із вказаними  перевагами  жорстке  пакування  має  і  певні недоліки:  відносно  високу  питому  вагу  й  обсяг  тари  до маси і обсягу брутто (25-30 %), високу вартість.

До  жорсткого  пакування  відноситься  тара,  яка виготовлена з металу (банки, туби, контейнери, цистерни), скла (банки, пляшки, балони), дерева (ящики, контейнери, лотки, корзини, бочки), полімеру (ящики, бочки).

Напівжорстка  упаковка  відрізняється  від  жорсткої меншими  масою  і  обсягом.  Порожня  упаковка  легко складається  або  вкладається  одна  в  іншу,  що  полегшує  і здешевлює  її  перевезення  та  зберігання.  Вартість  такої упаковки значно нижче, оскільки застосовуються недорогі матеріали,  у  тому  числі  отримані  вторинною  переробкою деревини.  У  напівжорстку  упаковку  поміщають  товари, відносно стійкі до механічних впливів. 

Однак  напівжорстка  упаковка  є  недостатньо  стійкою, тому при перевезенні та зберіганні  необхідно створювати умови, які б запобігали значним механічним пошкодженням. 

До  напівжорсткого  пакування  відноситься  тара,  яка виготовлена  з  картону  (коробки)  та  комбінована (тетрапаки, перпаки).

М’яка  упаковка  призначена  для  товарів  з  високою механічною  стійкістю  або  потребує  додаткового використання  жорсткої  або  напівжорсткої  тари  через недостатню захищеність товару від зовнішніх механічних пошкоджень. 

М’яка  споживча  упаковка  дозволяє  надійно  захистити продукцію  від  зовнішнього  впливу,  повністю автоматизувати  процес  пакування.  До  м’якої  споживчої тари  відноситься  тара,  яка  виготовляється  із  одно-  і багатошарових  плівок  і  комбінованих  матеріалів.  При пакуванні продукції в плівкові або комбіновані  матеріали автомати  виконують  фасування  продукції,  герметизацію упакованої продукції і укладку в транспортну тару.

До м’якої транспортної тари відносяться мішки, чохли, вкладиші,  м’які  складні  контейнери  й  упаковка  з термоусаджувальної плівки.

М’яку  тару  широко  використовують  для  пакування багатьох  товарів  завдяки  невеликим  витратам  на придбання,  зберігання,  перевезення  та  повернення,  що  й обумовлює її переваги над іншими видами пакування.

В  залежності  від  технології  виготовлення розрізняють  видувну,  литтєву,  пресовану, термоформовану, зварену полімерну тару і упаковку.

За  конструктивними  особливостями  тара поділяється  на  нерозбірну  і  розбірну,  складану,  розбірно-складану, щільну, решітчасту, відкриту і закриту. 

За  формою  тара  буває  циліндричною,  круглою, овальною, чотирибічною, складної конфігурації.

За  розмірами  розрізняють  упаковку  (тару)  велико-, середньо- і малогабаритну.

Також  слід  зазначити,  що  одним  з  факторів забезпечення  конкурентоспроможності  товару  виступає якість  упаковки  товару,  яка  має  передбачати  всі  види пошкоджень  для  даного  товару.  Наприклад,  споживач може  заздалегідь  обговорити  вимоги  до  матеріалу  та способу  пакування,  замовити  спеціальне  розфасування тощо.  Неякісне  пакування  може  стати  причиною повернення  товару  або  вимогою  матеріального відшкодування, якщо продавець неякісно запакував товар і під час транспортування він зазнав певних пошкоджень. 

Оплата  вартості  упаковки  може  залежати  від  таких факторів: 

включення ціни упаковки у вартість товару; 

розрахунок  ціни  упаковки  як  відсотка  від  вартості товару; 

формування ціни упаковки окремо від вартості товару. 

Також  упаковка  виступає  одним  з  основних  факторів при формуванні іміджу товару в процесі купівлі-продажу.

Адже  значна  кількість  споживачів  при  виборі  того  чи іншого товару враховує особливість пакування товару, як-то  вид,  колір,  розмір  та  ін.  Товари  щоденного  вжитку  зі звичною для споживача упаковкою купуються зважено та з урахуванням  особливостей  складу.  Хоча  в  більшості випадків  покупець  звертає  увагу  на  склад,  якість, опирається  на  потребу  в  тому  чи  іншому  товарі  та керується власною платоспроможністю. 

Під  час  вибору  товару  споживач  бажає  отримати максимальну  інформацію  про  склад,  виробника  і  торгову марку товару, зосереджує увагу на назві, іміджі виробника та  керується  особливостями  дизайну  упаковки.  Тому, зазвичай,  виробники  на  передньому  плані  упаковки розміщують  всю  необхідну  інформацію  про  склад продукції.

2. Режими зберігання товарів

Продукція, вироблена підприємством, надходить на склад  підприємства,  потім  транспортується  на  склад  торгової організації. На складах здійснюється розміщення та тимчасове зберігання товарів.

Зберігання – етап технологічного циклу товароруху від випуску  готової  продукції  до  споживання  чи  утилізації, метою  якого  є  забезпечення  стабільності  вихідних властивостей  або  їх  зміна  з  мінімальними  втратами.

Зберігання  товарів  здійснюється  в  особливих  умовах  у спеціально підготовлених приміщеннях.

Зберігання товару дуже важлива складова комерційної діяльності,  оскільки  від  неї  залежить  якість  продукції, зручність  роботи  та  рівень  задоволеності  клієнтів,  а значить,  і  прибуток.  Існує  ряд  важливих  аспектів,  які обов’язково необхідно брати до уваги під час складського зберігання.

Умови  зберігання  –  це  сукупність  зовнішніх  впливів навколишнього  середовища,  обумовлених  режимом зберігання  та  розміщенням  товарів  у  сховищі:  їх вибирають залежно від властивостей товарів.

Режим  зберігання  –  це  сукупність  кліматичних  і санітарно-гігієнічних  вимог,  що  забезпечують  зберігання товарів.

Режим зберігання  характеризується  наступними показниками:  температурою  і  відносною  вологістю повітря,  його  газовим  складом,  повітрообміном  і освітленням.

 Температура  повітря  –  це  температура  повітря  у сховищі.  Один  з  важливих  факторів,  які  визначають характер  та  інтенсивність  тих  процесів,  що  можуть відбуватися в товарах при зберіганні. 

Температура  повітря  при  зберіганні  впливає  не  тільки на фізичний стан продукту і його структурні зміни, а й на швидкість  хімічних,  біохімічних  і,  особливо, мікробіологічних процесів. Згідно з правилом Вант-Гоффа, швидкість  хімічних  процесів  з  підвищенням  температури на кожні 10° С збільшується вдвічі.

Для  багатьох  товарів,  що  зберігаються  при  знижених температурах,  нижня  межа  обмежена  температурою замерзання, якщо при заморожуванні погіршуються окремі споживні  властивості.  Це  ставиться  в  першу  чергу  до товарів, до складу яких входить вода. При замерзанні води руйнується  мікроструктура  товару,  а  іноді  й  упаковки, внаслідок  чого  утворюються  мікротріщини,  руйнуються клітини  й  гинуть  біооб’єкти.  Товари  з  гомогенізуючою структурою  при  замерзанні  розшаровуються,  внаслідок чого  втрачають  товарний  вид  (молоко,  кисломолочні продукти,  шампуні,  гелі,  пінки).  У  деяких  напоях  при температурах,  близьких  до  температури  замерзання, випадає осад (наприклад, у вина).

Для  заморожених  продуктів  не  існує  настільки вираженого  обмеження  нижньої  межі  температур.  Їх можна зберігати в інтервалах температур: -10 … -12; -23 … -25;  -30  …  -40°С.  При  більш  низьких  температурах відзначаються  інтенсивна  сублімація  льоду  й  сильне зневоднення продукту. Однак для заморожених продуктів обмежується  верхня  межа  температур  (не  вище  -8  °С), тому  що  при  більш  високих  температурах  відбувається перекристалізація  льоду,  укрупнення  кристалів,  внаслідок чого якість продукту при розморожуванні погіршується.

Товари, що не містять вільної води, можуть зберігатися без  псування  при  дуже  низьких  температурах  (тканини, шкіра, хутра й вироби з них, бакалійні товари).

Разом  з  тим  є  товари,  які  завдяки  консервантам  або впливам, що консервують, можуть зберігатися при досить широкому діапазоні температур (високих і низьких).

Єдиної  оптимальної  температури  зберігання  всіх споживчих  товарів  не існує через різноманіття властивостей, що забезпечують їхню  збереженість.  У зв’язку  із  цим  всі  споживчі  товари  підрозділяються  за термічним  станом  і  вимогам  до  оптимального температурного режиму на шість груп.

Санітарні  норми  регламентують  умови  (у  тому  числі температуру  й  відносну  вологість  повітря)  і  строки зберігання особливо швидкопсувних товарів.

Температурний  режим  під  час  перевезення  товарів установлюється  відповідними  правилами  (кодексами  або статутами органів транспорту). 

Суттєво впливає на зберігання товарів і такий показник як вологість  повітря.  Вологість  повітря  може  бути абсолютною і відносною.

Абсолютна вологість повітря – це фактична кількість водяних  парів,  що  міститься  у  повітрі  при  даній температурі.

Відносна  вологість  повітря  –  показник,  що характеризує ступінь насичення повітря водяною парою. Відносна вологість повітря визначається як відношення фактичного  вмісту  водяних  парів  у  повітрі  до  тієї кількості, яка необхідна для насичення того самого обсягу при однаковій температурі.

Між  температурою  і  відносною  вологістю  повітря  є зворотній  зв’язок:  при  пониженні  температури  зростає відносна  вологість  повітря.  Відносна  вологість  повітря впливає  на  вміст  води  у  товарах.  При  високій  відносній вологості  повітря  товари  зволожуються,  а  при  низькій відносній  вологості  –  усихають.  Все  це  призводить  до небажаних змін якості продовольчих товарів.

Між відносною вологістю повітря і вологістю продукту поступово  встановлюється  рівновага,  при  якій  не відбувається  ні  усихання,  ні  зволоження  товару  і  яке носить  назву  рівноважної  вологості  товару.  Чим  вище відносна  вологість  повітря,  тим  більше  їй  відповідає рівноважна вологість товару. Знаючи рівноважну вологість товару,  можна  передбачити  зміни  у  масі  і  якості  товару при коливаннях відносної вологості повітря.

Для  підтримки  необхідної  масової  частки  вологи  у товарі  при  зберіганні  необхідна  певна  відносна  вологість повітря.  Чим  вище  масова  частка  вологи  у  продукті,  тим вище повинна бути відносна вологість повітря. 

Відносна  вологість  повітря  як  і  температура,  повинна бути  постійною.  Відносну  вологість  повітря  вимірюють різними  приладами:  психрометрами,  гігрометрами, гігрографами.  Для  постійного  вимірювання  зміни відносної  вологості  використовують  тижневі  і  добові гігрографи.

Таким  чином,  вибір  оптимальної  відносної  вологості повітря  визначається  насамперед  хімічним  складом товарів,  їх  гігроскопічністю,  температурою  зберігання  й наявністю захисних оболонок. 

Відносна  вологість  повітря  регламентується  ДСТУ  і санітарно-епідеміологічними  нормами.  Однак  для  деяких груп  товарів  у  стандартах  указуються  не  конкретні значення відносної вологості повітря, а лише необхідність зберігання в сухих, провітрюваних сховищах. Для багатьох харчових  продуктів  діапазон  відносної  вологості  повітря встановлюється  залежно  від  температурного  режиму зберігання. 

Стабільність  температурно-вологого  режиму  можна забезпечити за рахунок оптимального повітрообміну.

Повітрообмін  –  показник  режиму,  що  характеризує інтенсивність  і  кратність  обміну  повітря  в  середовищі навколо товарів.

Основне  значення  повітрообміну  у  сховищі  –  це підтримка  рівномірного  температурно-вологого  режиму.

Крім  того,  при  повітрообміні  видаляються  газообмінні речовини,  які  виділяються  товарами,  тарою,  обладнанням тощо при зберіганні. 

Повітрообмін  характеризується  швидкістю  руху повітря в сховищі й кратністю його обміну. Він може бути з  подачею  повітря  ззовні  й  у  цьому  випадку  називається вентиляцією, повітрообмін без подачі зовнішнього повітря, а за рахунок повітря в сховищі – це циркуляція. 

Вентиляція  буває  природна  (через  вікна,  двері, приточно-витяжні  труби)  і  примусова  (за  допомогою вентиляційного обладнання).

За  спрямованістю  повітряного  потоку  стосовно товарної  маси  розрізняють  загальнообмінний  й  активний повітрообмін.

При  загальнообмінному  повітрообміні  повітря переміщується  лише  у  вільному  від  вантажу  просторі сховища. Спонукальної подачі повітря в масу товарів, що зберігаються, не відбувається, товарна маса провітрюється лише  за  рахунок  природної  вентиляції  й  завихрень повітряних  потоків.  Цей  повітрообмін  дозволяє  створити рівномірний температурно-вологий режим у різних місцях вільного від вантажу простору.

Активний  повітрообмін  –  обмін  повітря  шляхом  його спонукальної подачі через товарну масу.

За  допомогою  активної  вентиляції  або  циркуляції забезпечується  рівномірний  температурно-вологий  режим у масі  товарів, що  зберігаються,  за  рахунок періодичного видалення зайвого тепла та водяних випаровувань, а також підсушування поверхні, що поліпшує збереженість товарів.

Даний метод вимагає значних витрат на устаткування, електроенергію й економічно виправданий у тих випадках, коли вдається збільшити висоту завантаження й за рахунок цього зменшити витрати на зберігання. 

На практиці активний повітрообмін застосовуються при зберіганні  зерна,  картоплі,  коренеплодів,  білокачанної капусти.

Газовий  склад  повітря  –  показник  режиму,  що характеризує склад газів у навколишньому середовищі. Він обумовлений трьома групами компонентів:

основні гази – кисень, азот і вуглекислий газ;

інертні гази – водень, гелій, аргон та ін.;

шкідливі газоподібні домішки – окисли азоту, сірки, а також озон, аміак, фреон та ін. 

Повітря складається із різних газів: азоту –78 %, кисню – 21 %, водню й інертних газів – 1 %, вуглекислого газу – 0,03 %. 

Кількість  шкідливих  газоподібних  домішок індивідуальна  для  різних  сховищ  і  залежить  від  ступеню забруднення  зовнішнього  повітря  промисловими відходами,  а  також  вихлопними  газами  й  іншими речовинами.  При  вентилюванні  зовнішнім  забрудненим повітрям вони потрапляють у сховище і змінюють газовий склад  повітря.  Крім  того,  деякі  товари  при  зберіганні виділяють газоподібні речовини (вуглекислий газ, етилен, ароматичні речовини й т.п.), що також впливає на газовий склад повітря в сховищі.

На  збереженість  товарів  найбільший  вплив  мають кисень,  вуглекислий  газ  і  газоподібні  домішки.  Під  дією кисню  відбуваються  різні  хімічні  окислювальні  процеси (окислення жирів, вина, соків тощо) і активно розвивається пліснява  на  продовольчих  товарах.  Для  запобігання псування  продуктів  під  впливом  кисню,  їх  герметично упаковують.  Зміна  газового  складу  повітряного середовища  (зниження  концентрації  кисню  і  збільшення концентрації  вуглекислого  газу)  використовується  при зберіганні  свіжих  плодів  і  овочів.  Зберігання  у  газовому середовищі  відбувається  у  модифікованому  (МГС)  і регульованому (РГС) газовому середовищі. При зберіганні у ГРС у 1,5-2 рази затримуються процеси життєдіяльності плодів  і  овочів  (дозрівання,  перезрівання,  дихання)  призупиняється розвиток мікроорганізмів.

Освітленість  –  показник  режиму  зберігання,  що характеризується інтенсивністю світла у сховищі. 

На  збереженість  більшості  товарів  світло,  особливо сонячне,  робить  негативний  вплив,  тому  що  активізує окисні  процеси,  внаслідок  чого  руйнуються  барвники, вітаміни  та  інші  цінні  речовини.  У  результаті  багато товарів  втрачають  властиве  їм  фарбування,  піддаються псуванню.  Наприклад,  дуже  сильно  вицвітають  тканини, шкіра, хутра й вироби з них при тривалому зберіганні на світлі (особливо при інтенсивному сонячному).

У  зв’язку  з  цим  більшість  споживчих  товарів рекомендується зберігати в темряві, а якщо це неможливо (наприклад,  у  торговельному  залі  магазину),  то  уникати потрапляння  на  товари  сонячних  променів.  Саме  тому сховища  будують  без  вікон,  а  в  магазинах  вікна закривають сонцезахисними козирками, завісами тощо.

Вимоги до  санітарно-гігієнічного  режиму  зберігання характеризуються  комплексним  показником  чистоти,  що включає ряд одиничних показників.

Чистота  –  стан  об’єктів  зберігання  і  навколишнього середовища,  що  характеризується  забрудненнями,  що  не перевищують установлені норми.

Чистота  визначається  двома  групами  показників.  До першої  групи  відносяться  показники  чистоти,  що розрізняються  природою  забруднення:  мінерального, органічного,  мікробіологічного  або  біологічного.  Друга група показників чистоти характеризує місце знаходження забруднення:  повітря,  підлога,  стіни,  устаткування, механізми,  товари,  тара  в  сховищах  або  транспортних засобах.

Таким чином, для того щоб створити оптимальні умови для  зберігання  товару  в  сховищі,  необхідно  чітко дотримуватися певних правил і нормативів. Це: 

Чистота  і  порядок.  Складське  приміщення  має  бути чистим,  добре  провітреним  без  сторонніх  запахів.  Слід вибирати місце, якщо не нове, то з капітальним ремонтом. У  будь-якому  випадку  необхідне  дотримання  санітарних норм і регулярне проведення вологого прибирання.

Температура  і  вологість.  Важливо,  щоб  у  сховищі підтримувалася  постійна  температура  і  вологість  залежно від різновиду продукції, яку зберігають.

Безпека. Складське приміщення має відповідати всім вимогам безпеки, зокрема мати пожежну та вентиляційну системи у робочому стані.

Відсутність  шкідників.  Зберігання  будь-якої продукції  не  припустиме  за  наявності  комах,  гризунів  та інших шкідників.

Переміщення. Не можна забувати і про те, що умови тривалого  зберігання  товарів  вимагають  їхнього регулярного  переміщення  (їх  слід  час  від  часу  міняти місцями).

Зручність.  Сховище  повинне  вигідно розташовуватися  з  логістичного  погляду.  Важливо,  щоб воно мало зручний під’їзд для вантажного транспорту.

Додаткове  обладнання.  Залежно  від  типу  товару може  знадобитися  додаткове  обладнання,  наприклад, морозильні камери. Необхідно постійно стежити за станом техніки й утримувати її в чистоті.

Індивідуальні  умови.  Від  того,  яку  продукцію  треба зберігати,  залежать  і  інші  нюанси:  товарне  сусідство, освітлення, упаковка. Наприклад, не можна зберігати інші товари  поруч  з  такими  як:  прянощі,  м’ясо  і  риба, парфумерія  тощо  (вироби  з  сильним  запахом  або складовими,  які  разом  з  іншими  продуктами  можуть завдати шкоди здоров’ю).

Супровідна  документація.  Складське  зберігання мають  супроводжувати  підтверджувальні  документи.  До них  можна  зарахувати  описи,  схеми,  інструкції,  журнали реєстрації, експлуатації  та обліку тощо  –  словом, все, що стосується  контролю  і  умов  зберігання  продукції  у сховищі.

3. Правила та принципи зберігання товарів

Розміщення товарів є одним з найважливіших чинників, що  визначає  умови  зберігання.  Характеризується показниками завантаження складів: площею і коефіцієнтом завантаження, висотою розташування.

При  розміщенні  товарів  на  зберігання  необхідно керуватися  правилами,  заснованими  на  принципах сумісності, безпеці й ефективності.

Правило  товарного  сусідства  встановлює  вимоги  до спільного  зберігання  товарів  з  однаковим  режимом зберігання,  а  також  із  прийнятними  один  для  одного сорбційними властивостями. 

Товарне  сусідство  –  одне  з  важливих  правил перевезення,  зберігання,  реалізації  товарів.  Поняття товарного сусідства базується на позиції сумісності товарів і  регламентується  законодавством,  санітарними правилами.  Товари  вважаються  сумісними,  якщо  їх сусідство  не  призводить  до  шкідливого  впливу  один  на одного,  а  також  володіють  однаковими  вимогами  до режимів  (температурного  і  вологого),  газового  складу  та повітрообміну  середовища.  Так,  якщо  товари  мають  різні сорбційні  властивості,  то  волога  може  перерозподілятися між  ними,  буде  відбуватися  усихання  або,  навпаки, зволоження продуктів, і, після зберігання продукти вже не будуть  відповідати  вимогам  нормативно-технічної документації  (наприклад,  при  одночасному  зберіганні борошна  або  цукру  зі  свіжими  фруктами  і  овочами-вологість борошна і цукру може значно збільшитися).

При  порушенні  правил  товарного  сусідства  продукти можуть  придбати  не  властивий  даному  виду  і  навіть неприємний  запах.  Наявність  сторонніх  запахів  для харчових  продуктів  не  допускається,  так  як  при  їх наявності товар повинен бути переведений в нестандартну категорію.  Внаслідок  недотримання  принципів  товарного сусідства  можуть бути понести якісні  втрати в результаті заборони на реалізацію товарів зі сторонніми запахами, а також  кількісні  втрати  через  недотримання  режиму зберігання.

Також  не  можна  організовувати  спільне  зберігання охолодженої  продукції та  продукції глибокої заморозки в холодильному  обладнанні  з  середнім  температурним режимом,  так  як  перша  замерзне,  а  друга – розморозиться.

Найбільш  часто правила  товарного  сусідства порушуються  на  великих  складах,  у  магазинах  і дрібнороздрібній  торгівлі  з  широким  асортиментом товарів.  Такі  випадки  свідчать  про  некомпетентність керівників і фахівців цих торговельних підприємств.

Раціональне використання складських приміщень передбачає  оптимальне  їх  завантаження  з  урахуванням мінімально  дозволених  відстаней  товарів  від  стін,  стелі, охолоджувальних  та  опалювальних  приладів.

Завантаження  складів  визначається  площею,  обсягом  або коефіцієнтом завантаження.

Площа  завантаження  –  обсяг  складу,  який  займає товар.

Коефіцієнт  завантаження  –  відносний  показник,  що розраховується  як  відношення  обсягу  завантаження  до загального  обсягу  складу.  Зауважимо,  що  для  багатьох товарів,  у  тому  числі  й  непродовольчих,  відсутні рекомендації  щодо  оптимальних  коефіцієнтів завантаження складів.

Мінімально  дозволені  відстані  передбачені будівельними  нормами  та  правилами.  Вони  не  повинні порушуватися.  Це  особливо  важливо  для  товарів  із довгостроковим  терміном  зберігання  на  складах  з регульованим  режимом  зберігання.  Завдяки  мінімально припустимим  відстаням,  проходам  і  проїздам  у приміщенні  створюється  єдиний  аеропростір,  що забезпечує необхідний повітрообмін.

При  перевантаженні  складів  збільшується  коефіцієнт завантаження,  більш  повно  використовується  їх  простір, однак можливі порушення режиму зберігання на окремих ділянках складу з недостатнім повітрообміном. Виникають так  звані  «мертві  зони»,  де  підвищується  температура  і вологість, внаслідок чого можливе псування товарів. Окрім цього,  через  відсутність  вільного  доступу  до  товарів неможливо  здійснювати  повною  мірою  контроль  за режимом  зберігання  та  якістю  товарів.  Ускладнюється вивантаження  раніше  завантажених  товарних  партій,  не дотримується  черговість  реалізації  у  відповідності  до строків реалізації.

Тривале  недовантаження  складів  також  призводить  до їх неефективного використання. У ряді випадків не тільки зростають  відносні  витрати  на  зберігання,  але  й погіршується  збереженість  товарів,  особливо  при холодильному зберіганні із примусовою вентиляцією. Чим менше  коефіцієнт  завантаження  й  більший  аеропростір, тим вище відносні витрати води й усушка товарів.

Таким чином, раціональна експлуатація  складів передбачає  їх  оптимальне завантаження, що виключає недозавантаження та  перезавантаження.  Правила раціональної експлуатації складів базуються на принципах сумісності, безпеки й ефективності, при цьому мається на увазі ефективність – економічна та соціальна.

Економічна ефективність визначається витратами на зберігання  (амортизація складів і обладнання, оренда приміщень,  витрати  електроенергії  та  інших  ресурсів, витрати на оплату праці тощо), втратами при зберіганні, а

також вартістю реалізованої продукції.

Соціальна ефективність при зберіганні товарів обумовлена їх  збереженістю,  тому  що  її  покращення  та зменшення  витрат  на  зберігання  сприяє  раціональному використанню природних і трудових ресурсів.

Принципи безпеки й ефективності покладені і в основу останнього  правила  –  забезпечення  механізації завантажувально-розвантажувальних  робіт,  що дозволяє  зменшити  нераціональні  витрати  важкої  ручної праці, замінивши її механізованою роботою. Результатом є зменшення  витрат  на  завантаження  та  розвантаження товарів,  що  є  часткою  загальних  витрат  на  зберігання.

Додержання  правил  охорони  праці  під  час завантажувально-розвантажувальних  робіт  і  експлуатації складів  дозволяє  повністю  забезпечити  реалізацію принципу безпеки для людей і товарів.

Для механізації робіт на складі повинні бути залишені вантажні  проїзди,  призначені  для  пересування навантажувачів,  візків  й  інших  механізмів.  При  їхньому використанні,  як  правило,  залишають  центральний вантажний  проїзд  шириною  не  менше  1…1,5  м  і  бічні проходи  або  проїзди  шириною  0,7…1  м  залежно  від використовуваних засобів механізації.

Крім  того,  повинна  дотримуватися  гранична  висота завантаження,  що  обмежується  дозвільною  здатністю завантажувально-розвантажувальних  механізмів  (зазвичай 2,8…4,5  м),  а  також  забезпечує  стійкість  штабеля.

Дотримання  цієї  вимоги  також  ґрунтується  на  принципі безпеки для товарів, що зберігаються, і для працюючих у приміщенні людей.

Нормативними  документами  регламентуються  основні принципи зберігання продукції, а саме:

безперервність  і  обов’язковість  дотримання  умов зберігання  полягає  в  обов’язковості  дотримання  при проходженні  товаром  усіх  стадій  (транспортування, розвантаження, зберігання, реалізація) встановлених вимог до  кліматичного  й  санітарно-гігієнічного  режимів.

Оптимальні умови повинні бути створені і підтримуватися відразу  з  моменту  отримання  готової  продукції.  Принцип особливо  важливий  для  швидкопсувних  продуктів,  для збереження  яких  мають  значення  навіть  незначні коливання температури;

запобігання  та  захист  від  впливу  несприятливих зовнішніх  умов  –  полягає  в  охороні  товарів  від  дії кліматичних  та  інших  несприятливих  умов  під  час транспортування  та  зберігання.  Для  реалізації  цього принципу повинні бути забезпечені оптимальні параметри стосовно  санітарно-гігієнічного,  кліматичного  режимів,

вимог  граничної  висоти  завантаження,  а  також  дбайливе поводження  з  продукцією  при  навантажувально-розвантажувальних роботах та ін.;

інформаційне забезпечення зберігання – це доведення зацікавленим  осібам  відомостей,  що  стосуються  умов, термінів зберігання та ін. Реалізується шляхом проведення інструктажу  працюючих  відносно  вимог  нормативних  і технічних  документів  щодо  кліматичного,  санітарно-гігієнічного  режиму,  правил  розташування  товарів  при транспортуванні та зберіганні.

Розташування  товарів  на  складах  повинно  полегшити ідентифікацію  товарних  партій.  Для  цього  при  тарному зберіганні  товари  складають  так,  щоб  маркування транспортної  тари  було  на  зовнішній  стороні  штабеля.

Кожен  штабель  і  товарна  партія  повинні  забезпечуватися паспортами  або  етикетками,  що  полегшує  ідентифікацію товарів.  Окремими  штабелями  розміщують  однойменні товари  певного  сорту,  марки,  класу,  додержуючись  при цьому правил товарного сусідства.

Інформаційне  забезпечення  дозволяє  не  тільки скоротити  товарні  витрати  при  зберіганні,  а  й  зменшити витрати робочого часу на пошук необхідного товару, його розвантаження;

систематичність  контролю  –  здійснення періодичного  контролю  на  всіх  стадіях  проходження товару,  а  при  організації  тривалого  зберігання  –  через певні проміжки часу. Обов’язковий контроль здійснюється під  час  приймання-здавання  продукції.  Цей  контроль одночасно є остаточним для постачальника й вхідним для одержувача,  при  цьому  контроль  виконує  ідентифікуючу функцію. 

При  зберіганні  систематичному  контролю  піддаються три групи об’єктів: товари, їх упаковка, режим зберігання. 

Контроль  за  якістю  товарів,  що  зберігаються, здійснюють  шляхом  візуального  огляду  штабелів  або насипу товарів. При цьому відзначають зовнішній вигляд, що повинен бути притаманний певному товару. 

Про  якісні  характеристики  товарів  можна  побічно робити висновки також за станом тари: поломкам, слідам підтьоків на тарі та підлозі, деформації упаковки та ін. 

Контроль за якістю товарів і станом тари товарознавці суміщають з контролем за режимом зберігання. Контроль за  температурою  повітря  в  сховищі  здійснюється  за допомогою  термометрів  (спиртових,  ртутних, дистанційних),  термографів  (тижневих,  добових),  а  за відносною  вологістю  повітря  –  за  допомогою психрометрів,  гігрометрів,  гігрографів  (тижневих  і добових).

Повітрообмін, як правило, контролюють за тривалістю і частотою вентилювання. Інтенсивність повітряного потоку визначають  за  допомогою  спеціальних  приладів  – анемометрів,  або  простішим  методом  –  за  відхиленням полум’я свічки. Газовий склад середовища перевіряють за допомогою газоаналізаторів. 

Результати  вимірів  записують  у  місячні  графіки температури і відносної вологості повітря або в спеціальні журнали,  які  повинні  бути  підписані  товарознавцями  і  є технічними  документами.  Записи  вимірів  показників режиму  зберігання  є  доказом  дотримання  або  порушення заданого  оптимального  режиму  і  можуть  бути використанні  при  необхідності  для  пред’явлення експертам,  представникам  постачальника  та  іншим зацікавленим особам.

Економічна  ефективність  зберігання  –  здатність вибраних  методів  зберігати  товари  з  найменшими втратами на зберігання.

Товарні втрати й витрати на зберігання відносяться до найважливіших  критеріїв  вибору  методу  й  строків зберігання. Втрати можна знизити за рахунок скорочення строків  зберігання  до  мінімального  або  за  рахунок застосування  дорогих  методів.  У  кожному  із  зазначених випадків  не  можна  говорити  про  високу  ефективність, тому  що  скорочення  строків  зберігання  в  умовах  високої насиченості  ринку  найчастіше  пов’язано  зі  значними збитками (наприклад, за рахунок зниження ціни).

Високі витрати на зберігання не завжди окуповуються скороченням  втрат,  а  в  окремих  випадках  витрати виявляються істотно вищими, ніж прибуток від скорочення втрат.  Саме  цим  і  пояснюється  необхідність  розрахунку реальної  економічної  ефективності  вибраних  методів зберігання товарів.

4. Зберігання товарів під час товароруху

Товарорух  –  це  система,  яка  охоплює  рух  товару  від виробника  до  споживача;  підсистемами  цієї  системи  є зберігання,  транспортування  (доставка),  розвантажування, реалізація товару.

Транспортування  є  різновидом  зберігання  товарів,  яке впливає на зберігання їх якості при наступному зберіганні.

Доставка  товарів  –  торговельна  послуга  із транспортування  придбаних  товарів  за  адресою, зазначеною  споживачем.  Її  призначенням  є  забезпечення збереження товарів у процесі транспортування. Для цього товари або додатково упаковують у транспортну тару, або використовують  спеціальні  пристосування,  транспорт  і навчених для цих цілей працівників. 

Процес  переміщення  товару  від  виробника  до споживача  вимагає  якісної  підготовки  і  важливу  роль  у цьому процесі займає транспорт. Вибираючи той чи інший вид  транспортного  засобу,  потрібно  звертати  увагу  на відповідність  транспортного  засобу  перевезенню конкретного  виду  вантажу,  його  спеціалізації  та вантажопідйомності, маршруту транспортування. 

Для товарів, що мають термін зберігання та вимагають спеціальних  умов  транспортування,  термін  доставки  має складати не більше третини зазначеного терміну.

При  перевезенні  продуктів  харчування  важливу  роль відіграє  захист  їх  від  впливу  зовнішнього  середовища, тому  при  транспортуванні  таких  товарів  необхідно використовувати  спеціальний  транспорт,  який  має відповідати  санітарним  умовам.  Так,  при  перевезенні продуктів,  які  швидко  псуються,  використовують автотранспорт із холодильним обладнанням або транспорт із  спеціальним  закритим  кузовом,  у  якому  підтримується температура  близько  8  °С.  Слід  зазначити,  що  будь-яке порушення  режиму  транспортування  харчових  продуктів призводить  до  їх  псування  та  забруднення  різними мікроорганізмами, яйцями глистів тощо.

Для  перевезення  продуктів  харчування використовується  також  і  відкритий  транспорт,  який  має бути  забезпечений  чистим  брезентом  чи  іншим полімерним матеріалом для прикриття товарів. 

В  основному  всі  продукти  харчування  перевозять  в упаковці,  винятком  є  лише  зерно  та  деякі  види  овочів, зокрема  картопля,  буряк,  гарбуз,  морква  тощо.  Не  можна перевозити харчові та нехарчові продукти разом.

Також  необхідно  зазначити,  що  тару  і  транспорт,  які були  використані  для  перевезення  харчових  продуктів, необхідно  обробляти  гарячою  водою  з  застосуванням иючих  засобів  і  один  раз  на  п’ять  днів  промивати  1-2-відсотоковим освітленим розчином хлорного вапна або 2-відсотковим розчином хлораміаку. 

При перевезенні небезпечних, токсичних, легкозаймистих,  концерогенних  речовин  і  матеріалів повинні  бути  вжиті  заходи,  спрямовані  на  відсутність бруднення ними навколишнього середовища.

При  доставці  товарів  транспортні  організації відповідають  за  їх  збереження  під  час  вантажно-розвантажувальних робіт й транспортування. А продавець –  за  відпуск  товарів  належної  якості,  кількості  та комплектності. У разі пошкодження товару в дорозі мають бути  обумовлені  умови  його  повернення  або відшкодування.

Реалізація товарів – діяльність, пов’язана з відпуском товарів  споживачам.  Призначенням  процесу  реалізації  є створення  споживних  переваг,  що  забезпечують  збут товарів.

Від усіх перерахованих раніше факторів, що зберігають якість,  реалізація  товарів  відрізняється  найменшим  часом здійснення,  тому  робить  незначний  вплив  на  збереження, особливо  якщо  товар  заздалегідь  пройшов передреалізаційну товарну обробку.

Досить  часто  плутають  процес  реалізації  із  процесом короткочасного  зберігання  товарів  у  роздрібній торговельній  мережі:  на  складі  й  у  торговельному приміщенні.  Про  це  свідчить  й  той  факт,  що  у  ряді нормативних  документів  установлюються  навіть  строки реалізації,  які  по  суті  є  не  чим  іншим,  як  строками зберігання в роздрібній торгівлі. 

У  роздрібних  магазинах  процес  реалізації  нерідко сполучається  з  рядом  операцій  товарної  обробки: сортуванням,  фасуванням,  пакуванням,  наданням привабливого  зовнішнього  вигляду,  які  робить безпосередньо  на  робочому  місці  продавець.  У  цьому випадку вплив реалізації на збереження підвищується. 

Діяльність  з  реалізації  товарів  включає  ряд торговельних послуг:

консультація  покупців  про  переваги  певного  товару, способах використання або правилах експлуатації;

інформування  про  можливі  вигоди  шляхом порівняння  характеристики  товарів-аналогів,  що  дозволяє споживачеві зробити правильний вибір.

При  цьому  продавець  повинен  знати  й  уміти використовувати доступні інформаційні джерела.

До безпосередніх операцій для відпуску товару відносяться:  зважування  або  відмірювання,  пакування, розрахунок з покупцем, передача йому товару, касового й товарного  чеків.  Із  всіх  операцій  тільки  перші  дві впливають на збереження товарів.

Втрати, які виникають при відпуску товарів називаються передреалізаційними. 

На  етапах  передреалізаційної  товарної  обробки  й реалізації відзначаються певні кількісні та якісні зміни. До найпоширеніших варто віднести:

поліпшення товарного виду;

зміна кількісних і якісних характеристик;

порушення  цілісності  товарних  партій,  а  й  в  ряді випадків  й  одиничних  екземплярів,  корті  відпускають певною мірою в упаковці, зручній для споживача.

Кінцевим  результатом  цих  змін  є  створення  таких кількісних,  якісних  і  вартісних  характеристик,  які  б забезпечували створення споживних переваг.

Реалізація товару повинна здійснюватися без зниження якості  товару.  Післяпродажне  обслуговування регламентується  правилами  гарантійного  обслуговування товару.

Післяпродажне  обслуговування  –  комплекс торговельних послуг, які забезпечують збереження товарів у  споживача  в  процесі  їхньої  доставки,  зберігання, експлуатації й використання. 

Призначення  цих  послуг  –  створення  позитивного післяпродажного  ставлення  споживачів  до  товару,  фірми-виробника  й/або  до  продавця  за  рахунок  більш  повного задоволення потреб під час використання або експлуатації товарів,  завдяки  тривалому  збереженню  функціонального призначення,  безпеки  й  інших  споживчих  властивостей, значимих для споживача.

Відповідно  до  Закону  України  «Про  захист  прав споживачів»  технічні  служби  можуть  ефективно  сприяти попередженню  проблем  з  якістю.  Постачальник  може надавати  споживачам  інформацію  щодо  правильного використання продукції і поводження з нею. Для того, щоб бути  спроможною  надавати  правильні  рекомендації, організація-постачальник  повинна  одержати найдокладнішу  інформацію  про  призначення,  методи  і умови використання продукції.

Технічне обслуговування – сукупність сервісних послуг, здійснюваних  продавцем  або  спеціальними  сервісними організаціями  й  призначених  для  збереження  й/або відновлення якості товарів у процесі їхньої експлуатації.

Гарантійний  ремонт  –  послуга,  яка  надається споживачеві  виробником  і/або  продавцем,  і/або спеціальними  сервісними  організаціями  для  відновлення функціонального  призначення  ремонтопридатних  товарів, на які встановлені гарантії виробника (або постачальника).

Гарантійний  ремонт  товару  проводиться  згідно  з переліком  обов’язкових  робіт,  визначених  виробником  в експлуатаційному  документі.  Відремонтований  товар повинен  відповідати  вимогам  нормативного  й експлуатаційного документів.

Крім  того,  п.  4  Порядку  №  506  (як  і  ГК)  встановлено два  терміни,  протягом  яких  діє  гарантія  –  це  термін зберігання і термін експлуатації: 

1) гарантійний термін зберігання – це термін, протягом якого  споживчі  властивості  товару  не  повинні погіршуватися  за  умови  дотримання  вимог  нормативних документів. Гарантійний термін зберігання обчислюється з дати  виготовлення  товару  і  закінчується  датою, визначеною виробником; 

2)  гарантійний  термін  експлуатації  –  це  термін, протягом якого гарантується використання товару, у т. ч. комплектуючих  виробів  та  складових  частин  за призначенням  за  умови  дотримання  споживачем  правил користування,  і,  протягом  якого  виробник  (продавець, виконавець) виконує гарантійні зобов’язання. 

Обидва  ці  терміни  мають  бути  зазначені  в експлуатаційних  документах  –  технічному  паспорті  чи іншому документі, що додається до товару.

Важливе значення для забезпечення якості та кількості товарів на етапі  споживання має  дотримання споживачем умов  використання  виробу  за  призначенням,  про  які  він повинен бути проінформований.

5. Презентація до теми 10

Презентація до теми 10

6. Відеофайл "Стретч-худ пакування. Упаковка товарів на піддонах."