Лекція 2. Концепції економічного аналізу та теорії, покладені в його основу

1. Концепція збереження і нарощування капіталу

Концепція (від лат. conceptio - розуміння) це система поглядів на що-небудь. Наприклад, концепція вартості - це елемент економічних відносин в кооперації праці при товарно-грошовій системі взаємозв'язків виробників. Вона утворює кількісні значення цих взаємозв'язків у виробництві, розподілі, обміні і споживанні продуктів як товарів.

На основі теорії вартості визначаються цілі та мотиви діяльності економічних суб'єктів, вибираються варіанти розподілу економічних ресурсів і доходів, функціонує процес ринкового обміну. Концепція закону вартості називається економічний закон, згідно з яким товари на ринку обмінюються у відповідно до кількості і якості витраченої на їх виробництво праці

Концепції збереження капіталу. Розглядаються дві концепції капіталу:

- фінансова та

- фізична.

Згідно з фінансовою концепцією капіталу (інвестовані кошти або інвестована купівельна спроможність) капітал є синонімом чистих активів або власного капіталу підприємства. Згідно з фізичною концепцією капіталу (виробнича потужність) капітал розглядається у вигляді продуктивності підприємства (напр. кількість випущеної продукції за день).

Згідно з концепцією збереження фінансового капіталу прибуток заробляться, тільки якщо фінансова (або грошова) сума чистих активів на кінець періоду перевищує фінансову (або грошову) суму чистих активів на початок періоду після вилучення будь-яких виплат власникам або внесків власників упродовж цього періоду.  Згідно з концепцією збереження фізичного капіталу, прибуток заробляться, тільки якщо фізична виробнича потужність (або продуктивність) підприємства (або ресурси чи кошти, необхідні для досягнення такої потужності) на кінець періоду перевищує фізичну виробничу потужність на початок періоду після вилучення будь-яких виплат власникам та внесків власників упродовж цього періоду.

Загальна сума коштів, яку потрібно сплатити за використання фінансових ресурсів, виражені в відсотках до цього об'єму, називається ціною капіталу. Поточні активи фінансуються за рахунок короткострокових, а кошти тривалого використання - за рахунок довгострокових джерел коштів. Це сприяє оптимізації загальної суми витрат по залученню коштів.

Концепція збереження і нарощення капіталу є однією з базових у теорії капіталу. Вона полягає в обчисленні відсотків, які треба заплатити власникам фінансових ресурсів, а також характеризує ту норму рентабельності, яку повинно забезпечувати підприємство, щоб не зменшувати свою ринкову вартість.

Слід розрізняти два поняття - ціна капіталу даного підприємства і ціна підприємства в цілому як суб'єкта на ринку капіталів.

Ціна капіталу кількісно виражається в сформованих на підприємстві річних витратах по обслуговуванню своєї заборгованості перед власниками та інвесторами.

Ціна підприємства як суб'єкта на ринку капіталу може характеризуватися різними показниками, в Зокрема величиною власного капіталу. Обидва ці поняття кількісно пов'язані. Так, якщо підприємство бере участь в інвестиційному проекті, прибутковість якого менше, ніж ціна капіталу, ціна підприємства по завершенню цього проекту зменшиться. Таким чином, ціна капіталу є ключовим елементом теорії і практики рішень інвестиційного характеру.

Аналіз структури пасиву балансу показує, що основними джерелами коштів на підприємства є:

· внутрішні джерела (кошти власників або учасників у вигляді статутного капіталу, нерозподіленого прибутку і фондів власних коштів),

· позикові кошти (позики і позики банків та інших інвесторів), тимчасово залучені кошти (кредитори).

Причини їх утворення, а також величина і частка в загальній сумі джерел коштів можуть бути різними.

2. Концепція підприємницького ризику

В економічній науці виділяють дві основні теоретичні концепції підприємницьких (економічних) ризиків:

- класичну;

- неокласичну.

Згідно з класичною теорією ризиків у структурі підприємницького доходу виділяють такі складові:

- відсоток як частку на вкладений капітал, або, по термінології представників цієї теорії, «заробітну платню капіталіста»;

- плата за ризик або відшкодування можливого ризику в сфері економічної підприємницької діяльності.

З цих позицій підприємницький ризик можна розглядати з двох сторін:

1) як відшкодування можливого отримання доходу внаслідок якого-небудь рішення;

2) як можливе отримання збитків з причини несприятливих наслідків у результаті реалізації того чи іншого рішення.

У класичній теорії ризик є чинником формування лише частини прибутку. При цьому підприємницький ризик ототожнюється з математичним очікуванням втрат, які можуть відбутися в результаті обраного рішення. Ризик тут не що інше, як імовірність понесення збитків та втрат від обраного рішення та стратегії діяльності. Таке одностороннє тлумачення сутності ризику викликало різке заперечення у частини економістів, що спричинило за собою появу іншого розуміння змісту підприємницького ризику.

В 30-і роки минулого сторіччя економісти А. Маршал і А. Пігу розробили основи неокласичної теорії підприємницького ризику, який розглядається як імовірність відхилення від поставлених цілей. Основи цієї теорії полягають у такому: підприємець, який працює в умовах невизначеності і прибуток якого є випадкова змінна, керується двома критеріями:

- розмірами очікуваного прибутку;

- величиною її можливих коливань (відхилень від очікуваної величини).

Поведінка підприємця в таких умовах виходить з концепції “граничної корисності”, тобто підприємцю потрібно вибрати той з варіантів інвестування коштів, в якому у порівнянні з іншими коливання прибутку будуть меншими. Звідси витікає, що надійно отримуваний стабільний прибуток завжди матиме більшу корисність, ніж прибуток того ж очікуваного розміру, але пов'язаний з можливими коливаннями.

Згідно з неокласичною теорєю для підприємця надійно отримуваний прибуток однакового очікуваного розміру, але пов'язаний з можливими коливаннями, менш привабливий. Виходячи з цього, Альфред Маршал зробив висновок про те, що, зокрема, недоцільно грати в лотереях, тримати парі та ін. і взагалі: оскільки прибуток в умовах невизначеності є випадково-змінною величиною, економічний ризик, як правило, неприйнятний.

В сучасних умовах у своєму «чистому вигляді» обидва вказані економічні тлумачення ризику не мають сенсу, оскільки обидві теорії зазнали певної трансформації. Найпоширенішою теорією економічного ризику зараз є неокласична, яка доповнена Дж. Кейнсом. Він вперше дав докладну класифікацію підприємницьких ризиків. І головне – він ввів у теорію так званий «чинник задоволення». У неокласичній теорії недооцінювалася схильність до азарту. Кейнсом же доведено, що заради великого прибутку підприємець, як правило, піде на великий ризик.

На сучасному етапі розвитку економічних знань проблемам ризику приділяється все більше уваги. Про це свідчить кількість Нобелевських премій, присуджених в галузі економіки вченим, які працюють в галузі досліджень ризику (М.Фридмен -1976 р., М.Алле – 1988 р., Д.Тобін – 1981 р., К.Ерроу -1972 р., М.Шоулз, Р.Мертон – 1997 р., Д.Канеман – 2002 р.) Також вважається, що засвоєння методів оцінки ризику та контролю над ним є однією із головних особливостей нашого часу, що відрізняє його від більш ранніх епох. Достатньо сказати, що лише в англомовних країнах виходить десяток спеціалізованих журналів, присвячених проблемам дослідження економічних ризиків. Існує Міжнародний інститут досліджень проблем ризику в м. Торонто (Канада).

Що ж до нашої країни і країн колишнього СРСР, то відношення до вивчення проблем економічного ризику було суперечливим. У 20-ті роки минулого сторічча в деяких законодавчих актах було закріплене таке поняття, як «нормальний виробничо-господарський ризик». Проте в подальшому разом із становленням системи жорсткого централізованого планування і управління це поняття було проголошено непотрібним, природно, в рамках вказаної вище системи. Разом з тим, існували експортно-імпортні операції, які обумовлювали можливість зовнішньоекономічних ризиків. Але найхарактернішим для того періоду був ризик невиконання державних планів, наслідки якого не відбивалися безпосередньо на товаровиробниках, а лягали на плечі держави. Іншими словами, існувала така ситуація, коли при прийнятті економічних рішень суб'єктами господарської діяльності останні не несли відповідальності за наслідки рішень, а перекладали її на суспільство в цілому. Таким чином, відсутність зацікавленості в результатах економічних рішень була причиною відсутності ризику як такого.

Відставання в сфері теоретичних досліджень економічних ризиків від більшості країн відбилося і на практиці прийняття економічних рішень. Цьому сприяло невміння прораховувати можливі наслідки економічних рішень, кількісно та якісно оцінити ступінь економічних ризиків.

Не можна сказати, що при директивній економіці керівнику взагалі не доводилося ризикувати. Звичайно, доводилося. Господарські керівники всіх рівнів знають, що таке виробничий, збутовий, постачальницький ризик в плановій економіці. У директивній економіці доводилося мати справу з ризиком невиконання державного плану, порушень договірних зобов'язань, недопостачання продукції та ін., обумовлених частіше за все недотриманням правил і норм господарської діяльності. Але це не той або зовсім не той ризик, що притаманний економіці ринкового типу.

У ринковій економіці першорядними елементами ризику є непередбаченість кон'юнктури ринку, попиту, цін і поведінки споживача. Підприємець вимушений вивчати ризик, який виникає при виробництві, закупівлі, продажу продукції і при всіх інших видах діяльності підприємства. Адже його цікавить не компенсація ризику, а запобігання збитку. І чим складнішим і невизначенішим є соціально- економічне середовище, тим нагальніша необхідність урахування ризику, побудови й удосконалення інструментарію його аналізу, моделювання і прогнозування. Особи, які займаються цими питаннями, в економічно розвинутих країнах - одні з найбільш високо оплачуваних і не зацікавлені у широкому розповсюджені своїх знань та досвіду, а тому вивчення відповідними фахівцями України основ сучасної економічної ризикології сприятиме усвідомленню глибокого розуміння суті економічних явищ і процесів, гнучкого професійного мислення, вмінню маніпулювати методологією аналізу та прийняття рішень в умовах невизначеності, знанням стратегії і тактики антикризового управління економічним об'єктом у реальних умовах. А для цього важливо встановити причини виникнення та чинники, які визначають міру ризику.

3. Концепція грошових потоків

Концепція грошового потоку передбачає:

·                       ідентифікацію грошового потоку (його тривалості та виду);

·                      оцінку факторів, що визначають величину елементів грошового потоку;

·                       визначення коефіцієнта дисконтування, що дозволяє зіставляти елементи потоку, що генеруються в різні моменти часу;

·                       оцінку ризику, пов'язаного з даним потоком, і спосіб його обліку.

Тимчасова цінність є об'єктивно існуючої характеристикою грошових ресурсів. Сенс її полягає в тому, що грошова одиниця, наявна сьогодні, володіє вищою цінністю, ніж та ж сама грошова одиниця, очікувана до одержання через якийсь час.

Ця нерівноцінність визначається трьома основними причинами: інфляція, ризик неотримання очікуваної суми і можлива альтернативна дохідність.

В умовах інфляції купівельна спроможність грошової одиниці в поточний момент є більш високою, ніж у її аналога через деякий проміжок часу, відповідно, грошова одиниця сьогодні має більш високу цінність.

Ризик неотримання очікуваної суми пов'язаний з тим, що будь-який договір, згідно з яким в майбутньому очікується надходження грошових коштів, має деяку ймовірність бути виконаним частково або не виконаних повністю, що визначає ризик неотримання коштів у майбутньому. Тоді як грошові кошти, що знаходяться в поточному розпорядженні, подібним ризиком не володіють, що визначає їх більш високу цінність.

Грошові кошти, як і будь-який актив, є об'єктом звернення, при цьому вони повинні з часом генерувати дохід за ставкою, яка представляється прийнятною власнику цих коштів. Тому грошова сума, наявна в поточному розпорядженні, може бути прибутково розміщена, і через деякий проміжок часу отримано дохід, тоді як її майбутній аналог не має сьогодні такої можливості.

Концепція тимчасової цінності грошей має особливе значення для фінансового менеджера, в силу того що рішення фінансового характеру припускають порівняння, облік і аналіз грошових потоків, що генеруються в різні часові періоди.

Концепція компромісу між ризиком і прибутковістю полягає в тому, що отримання будь-якого доходу в бізнесі найчастіше пов'язане з ризиком, причому зв'язок між прибутковістю і ризиком є прямо пропорційною: чим вище необхідна або очікувана дохідність на вкладений капітал, тим вище і рівень ризику, пов'язаного з можливим неотриманням цієї прибутковості. Категорія ризику у фінансовому менеджменті приймається до уваги в різних аспектах: у додатку до оцінки інвестиційних проектів, формування інвестиційного портфеля, вибору тих чи інших фінансових інструментів, прийняттю рішень по структурі капіталу, обгрунтування дивідендної політики, оцінці структури витрат і ін.

Діяльність будь-якої компанії можлива лише за наявності джерел її фінансування. При цьому однією з ключових характеристик джерел фінансування є вартість капіталу. Сенс концепції вартості капіталу полягає в тому, що обслуговування того чи іншого джерела обходиться компанії нс однаково. Кожен джерело фінансування має свою вартість. Вартість капіталу показує мінімальний рівень доходу, необхідного для покриття витрат по підтримці даного джерела і що дозволяє не опинитися в збитку. Кількісна оцінка вартості капіталу має ключове значення в аналізі інвестиційних проектів і виборі альтернативних варіантів фінансування діяльності компанії.

В умовах ринкової економіки більшість компаній в тій чи іншій мірі пов'язані з ринком капіталу. Великі компанії та організації виступають там і в ролі кредиторів, і в ролі інвесторів, участь дрібних фірм найчастіше обмежується рішенням короткострокових завдань інвестиційного характеру. У кожному разі прийняття рішень і вибір поведінки на ринку капіталу, так само як і активність операцій, тісно пов'язані з концепцією ефективності ринку капіталу. Логіка подібних операцій така: обсяг угод але купівлі або продажу цінних паперів залежить від того, наскільки точно поточні ціни відповідають внутрішнім вартостям і очікуванням інвесторів.

4. Концепція мікроекономічного аналізу виробничого росту

Поява мікроекономічного аналізу була об'єктивно зумовлена глибокими якісними змінами на мікро- та макрорівнях, які сталися в останній третині XIX ст. в суспільно-економічному житті розвинутих країн Заходу, а саме: дедалі більшою монополізацією економіки, формуванням складніших форм господарювання та взаємовідносин між виробником і споживачем, інтенсивним процесом інтернаціоналізації ринків тощо. Значною мірою його поява стала наслідком величезного прогресу науки, особливо її природничих і гуманітарних галузей.

Ефективне проведення мікроекономічного аналізу господарської діяльності фірми неможливе без дотримання основних принципів, зокрема:

1. Використання наукової методики та організації аналітичних досліджень, що забезпечує широке застосування в мікроекономічному аналізі економіко-математичних методів і моделей та комп'ютерної технології обробки економічної інформації.

2. Дослідження економічних явищ і процесів, що відбуваються на фірмі як складних систем з функціонально-структурною будовою елементів взаємозв'язку і взаємообумовленості їх складових (всі структурні складові фірми діють як єдина система для досягнення поставленої мети).

3. Дослідження причинних взаємозалежностей між окремими показниками повинно здійснюватись у поточній і стратегічній перспективі, за кількісними й якісними параметрами, при цьому у полі зору мікроаналізу повинні бути не лише основні результати, а й побічні.

4. Періодичність (або регулярність) проведення мікроаналітичних досліджень на базі високої їх організації та планування аналітичної роботи.

5. Мікроаналіз повинен базуватися на достовірній, перевіреній інформації, що реально відображає об'єктивну дійсність, а його висновки повинні обґрунтовуватися точними аналітичними розрахунками.

6. Оперативність проведення мікроаналізу передбачає вміння чітко та швидко проводити аналіз, приймати відповідні управлінські рішення і він повинен здійснюватися лише тоді, коли виникає потреба виявити причини недоліків у роботі підприємства та розробити шляхи підвищення ефективності господарської діяльності.

7. Дієвість мікроаналізу означає можливість практичного використання результатів для прогнозування господарських подій, майбутнього фінансового стану підприємства.

8. Ефективність аналітичного дослідження означає, що витрати на його проведення повинні бути найменшими при оптимальній глибині мікроаналізу та його комплексності, при цьому доцільно застосовувати раціональні методи збирання та зберігання даних, впровадження у практику мікроаналізу використання комп'ютерної техніки та пакетів прикладних програм.

Мікроекономічний аналіз упорядковує аналітичну роботу, підвищує її ефективність, допомагає приймати обґрунтовані управлінські рішення на підприємстві і передбачає:

- дослідження економіки об'єднань і підприємств як відносно відособленої системи в межах економічної системи;

- встановлення цілей функціонування підприємства та його підрозділів як критеріїв ефективності їх роботи;

- використання конкретної системи економічних показників, що характеризують виробничо-господарську діяльність загалом й окремі її сторони зокрема;

- дослідження причинних залежностей між економічними показниками діяльності фірми;

- побудову кількісних залежностей (рівнянь взаємозв'язку) між економічними показниками;

- вивчення змін економічних показників у динаміці, а також протиріч господарської діяльності та шляхів їх подолання як причини розвитку економічної системи.

5. Теорія інформації та її використання у теорії та методології економічного аналізу

Термін «інформація» (лат. informatio) означає «пояснення», «викладення», «повідомлення». Він набув ужитку ще наприкінці ХІХ сторіччя, але спочатку використовувався лише щодо засобів зв’язку. З розвитком науки і техніки інформацію почали розглядати залежно від конкретного змісту з виокремлюванням її різновидів, які стосуються різних галузей людської діяльності.

Нині під інформацією розуміють сукупність корисних відомостей, які є об’єктом збирання, реєстрації, зберігання, передавання й перетворення. Інформація є одним із ресурсів, який може накопичуватися, реалізуватися, поновлюватися, є придатним для колективного використання та (на відміну від інших ресурсів) у процесі споживання не втрачає своїх якостей. Інформація — це головний елемент будь-якої з функцій управління. Володіння повною, достовірною, актуальною та оперативною інформацією уможливлює отримання ринкових переваг, знижує фінансовий ризик, ефективно підтримує прийняття рішень.

Нині інформацію розглядають у нерозривній єдності з комп’ютерними системами, які забезпечують її збирання, реєстрацію, зберігання, передавання й перетворення. За допомогою комп’ютерів усю інформацію можна швидко одержати, «відсортувати» у заздалегідь визначеному порядку, що позбавляє необхідності переглядати стоси паперів у пошуках потрібних відомостей. Комп’ютери не створюють інформацію із нічого, але вони здатні надзвичайно швидко сприймати, сортувати, аналізувати та інтерпретувати її за допомогою програмних засобів, розроблених людиною.

Велике значення мають інформаційні технології, які базуються на застосуванні комп’ютерів, активній участі користувачів (непрофесіоналів у галузі програмування) в інформаційному процесі, високому рівні «дружнього» інтерфейсу користувача, широкому використанні пакетів прикладних програм загального призначення, доступі до віддалених баз даних і програм завдяки обчислювальним мережам ЕОМ.

Широке використання новітніх інформаційних технологій сприяло створенню електронних офісів, які забезпечували комплексну реалізацію завдань предметної галузі, причому обладнання та працівники цих офісів перебували в різних приміщеннях. Необхідність роботи з документами, матеріалами, базами даних конкретної організації або установи вдома, у готелі, у транспортних засобах привела до появи так званих віртуальних офісів. Вони базуються на роботі локальної мережі, з’єднаної з територіальною або глобальною мережею. Абонентські системи працівників установ незалежно від місця їхнього перебування вмикаються в спільну для всіх мережу.

Останнім часом мова вже йде про віртуальні підприємства та Internet-економіку, основу якої складає електронний бізнес, побудований на спільних діях бізнес-процесу в особі бізнесмена та комп’ютера або іншого автоматизованого засобу зв’язку з обміну інформацією. Використання Internet (а також Intranet та Extranet) спільно з новітніми інформаційними технологіями роблять віртуальний бізнес привабливим і прибутковим.

Отримали право на існування так звані віртуальні підприємства як нова форма економічної організації. Структурно таке підприємство складається з територіально роз’єднаних фірм чи співробітників, що обмінюються продуктами своєї праці і спілкуються винятково електронними засобами при мінімальному або цілком відсутньому особистому контакті. Це вже не просто департаменти, відділи, цехи і групи, а сукупність бізнес-процесів, і робота організовується навколо бізнес-процесів, тому що не товари, а процеси їх створення приносять компаніям довгостроковий успіх.

Комп’ютери стали основним «знаряддям праці» всіх спеціалістів (також і аналітиків), тому розглядати особливості формування й використання сучасної інформаційної бази економічного аналізу неможливо без урахування цієї обставини.

Різновидом управлінської інформації є економічна інформація, тобто ті економічні дані, що відображають через систему натуральних, трудових і вартісних показників характер планової та фактичної виробничо-господарської діяльності, причинні взаємозв’язки між системою управління та об’єктами управління.

Цінність і своєчасність управлінського рішення значною мірою залежить від здатності управління в потрібний момент зібрати, проаналізувати та проінтерпретувати інформацію. Спеціалісти кажуть, що рецепт для ефективного рішення є тільки один: 90 % інформації і 10 % натхнення. Прийняття управлінських рішень пов’язане з постійним перетворенням інформації, а сам процес управління має інформаційний характер. На кожній зі стадій управління використовується конкретна вхідна інформація й одночасно формується результатна вихідна інформація, яка є вхідною на інших стадіях управління. Стадії управління повторюються, утворюючи замкнутий контур. Широкий доступ користувачів до інформації на всіх стадіях управління можливий завдяки сучасним інформаційним технологіям, а також організації баз і банків даних, які забезпечують прямий і зворотний обмін інформацією.

Інформацію для економічного аналізу поділяють на кілька типів, які є суттєвими для розробки технологій. Це: факти, оцінки, прогнози, узагальнені зв’язки, конфіденційна інформація, чутки.

Факт — це інформація про подію або умову, що їх можна безпосередньо спостерігати та аналізувати (наприклад, виробництво, продаж). Фактична інформація, яка використовується для аналізу, є дуже різноманітною і великою за обсягом, формується з різних джерел, потребує накопичення в базі даних і дальшої обробки, в основній масі циклічно повторюється.

Розв’язання аналітичних задач потребує фактичної інформації як про внутрішнє, так і про зовнішнє середовище. Ця інформація є основою для аналізу виконання планів, вивчення динаміки економічних показників та прогнозування на майбутнє.

Оцінка ґрунтується на висновках, зроблених щойно чи колись у минулому. Вона не завжди є достовірною і може мати різні похибки, пов’язані із використанням певних методів вимірювання і розрахунків, похибками у вибірці, глибиною професійних знань спеціаліста, який вибрав методику розрахунку та дав оцінку. За результатами оцінки формується база даних для прогнозування майбутнього, особливо коли використовуються бази знань та експертні системи.

Прогнози частково ґрунтуються на аналогії і частково на тому, що заведено називати «здоровим глуздом». Для прогнозування використовуються різні методи й моделі розрахунків (кореляційний і регресивний аналіз, екстраполяція тенденцій), знання експертів і спеціалістів у конкретній сфері. Для забезпечення достовірності прогнозу доцільно використовувати різні методи прогнозування та порівнювати отримані результати. Також майже завжди є можливість порівняти прогнозну й фактичну інформацію та зробити необхідні висновки. Основою для оцінки та прогнозування є узагальнені зв’язки, які характеризують рівень залежності досліджуваного показника від одного чи кількох інших показників, як, наприклад, обсяг продажу і план витрат ресурсів підприємства.

Конфіденційна інформація, як і джерело її отримання, не підлягає розголошенню і має різний рівень надійності. До неї відносять відомості про плани конкурентів, про науково-технічні досягнення, можливі зміни в законодавстві країн стосовно виробництва, торгівлі, податків тощо.

В аналітичних розрахунках багато важать чутки. Хоч чутки є не дуже надійним джерелом інформації, проте коли їх опубліковано в пресі, оприлюднено в публічних виступах і заявах, вони можуть тимчасово спричинити зміни на ринку, навіть якщо зміст чуток не відповідає дійсності.

Аналітичну інформацію можна подати в табличній та графічній формах, у вигляді текстів і динамічних рядів.

Найбільш поширеною формою подання первинної та результатної інформації є таблична. Таку форму мають первинні документи (рядки в документах і реквізити, які можна розглядати як графи), вихідні документи (звіти, відомості, розрахунки, таблиці), дані на машинних носіях у реляційних базах даних.

Обробка табличної інформації забезпечується засобами електронних таблиць (Excel, Quattro Pro, Lotus 1-2-3 в сучасних версіях) та організацією реляційних баз даних з використанням систем управління базами даних (СУБД): FoxPro for Windows, Access, Informix, Oracle. Табличні процесори сприяють виконанню традиційних розрахунків, пов’язаних з маніпулюванням даними рядків і граф, завдяки наявності вбудованих функцій, а також дають змогу виконувати спеціальні аналітичні розрахунки. Передбачено також функцію експорту-імпорту даних з формату електронних таблиць у бази даних, і навпаки.

У реляційній базі даних будь-який документ чи лінійний файл даних подається у вигляді набору двовимірних плоских таблиць, які складаються зі стовпчиків (граф) і рядків. Необхідні аналітичні задачі розв’язуються за допомогою спеціального програмного забезпечення.

Чільне місце у відображенні результатів аналітичних розрахунків належить графічній формі, яка дає наочне й концентроване уявлення про динаміку процесів, функціональні залежності між двома і більше факторами економічного аналізу, сприяє виявленню тенденцій і закономірностей.

Графіки різних видів будуються за допомогою електронних таблиць, окремих текстових процесорів або спеціального програмного забезпечення (наприклад STATGRAPHICS). Аналітик може користуватися графічною інформацією, яка є результатом розв’язання аналітичних задач на підприємстві або надійшла із зовнішніх джерел. Сучасні засоби оргтехніки з відповідним програмним забезпеченням уможливлюють використання зовнішньої графічної інформації.

Текстова інформація — найменш формалізована форма відображення інформації. Переважну більшість такої інформації не фіксовано на машинних носіях, певна частина її перебуває в базах даних. Для її формування в електронному вигляді використовуються текстові процесори Windows Word, ЛЕКСИКОН та ін. Текстові файли не підлягають автоматизованій обробці (наприклад, пошуку та групуванню даних, видачі інформації на запит). Використання Web-технологій забезпечує організацію, ведення і дальше використання баз даних у вигляді гіпертексту. Гіпертекстова технологія дає змогу користувачеві переміщуватися від одних об’єктів інформації до інших з урахуванням їхніх змістових і семантичних зв’язків.

6. Теорія корисності та її використання у теорії та методології економічного аналізу

Усю сукупність інформації, яка використовується в економічному аналізі й забезпечує управлінську систему та заінтересованих сторонніх користувачів, можна розподілити (з урахуванням головних джерел) на внутрішню та зовнішню групи, які утворюються з планово-облікових та позаоблікових даних.

До зовнішньої інформації відносять: матеріали перевірок податкової служби, пояснювальні й довідкові записки, листування з керуючою організацією, з фінансовими й кредитними органами; матеріали цільових обстежень, перевірок, особистих спостережень працівників та аналітиків, спеціальних вибірок, відомості, передані по радіо чи телебаченню, технічну документацію та устаткування, технологію тощо. Зовнішню офіційну бухгалтерську й статистичну звітність уніфіковано відповідними стандартами бухгалтерського, податкового та статистичного обліку і звітності. Джерелом зовнішньої інформації можуть бути:

1. Публікації: звіти державних агентств; звіти торговельних асоціацій; наукові публікації; аналітичні журнали; довідники та списки.

2. Інші підприємства: постачальники; замовники; конкуренти.

3. Інформаційна індустрія: фірми, які надають інформаційні послуги (консультування), досліджують відповідні проблеми.

Публікації містять різноманітну інформацію з багатьох питань, що стосуються аналізу, як наприклад, економічні умови, виробництво, продаж товарів (послуг). Обсяг і надійність такої інформації є різними в різних галузях і країнах. Офіційною відкритою звітною інформацією вважають бухгалтерський баланс підприємства (річний, квартальний), звіти про фінансові результати (річний, квартальний), звіт про фінансово-майновий стан підприємства, документи податкової звітності.

Корисну інформацію можна одержати і від підприємств, з якими є економічні стосунки. Наприклад, якщо дізнатися в постачальника упаковки про кількість упаковки, замовленої конкуре-нтом, то можна визначити прогнозний рівень продажу нового продукту конкуруючою фірмою.

Корисну інформацію регулярно можна отримувати від рекламних агентств як послуги рекламодавцю та від засобів масової інформації, котрі надають її, бажаючи продати «час і місце».

Надзвичайно корисною інформацією про товар, якість упаковки або обслуговування, а також про можливі дії конкурентів володіють покупці, особливо дилери та оптовики. Хоч як дивно, але й від персоналу конкуруючих фірм, не зважаючи на суворі обмеження щодо розголошення окремих видів інформації, часом теж можна отримати певні корисні відомості, не наражаючись на судовий процес.

Фірми, які спеціалізуються на збиранні та аналізі інформації, або пропонують стандартизовані інформаційні продукти, або виконують конкретне завдання замовника.

Складність використання зовнішньої інформації в аналітичних розрахунках в Україні полягає в тому, що в нас лише формуються такі фірми.

Основними споживачами результатів обробки зовнішньої аналітичної інформації є контрольні органи, банківські установи, фондові та товарні біржі, інші ділові партнери підприємства, у тому числі потенційні інвестори, кредитори.

Як правило, найбільша частина інформації надходить із в нутрішніх джерел. Використовуються дані оперативного й бухгалтерського обліку, планування тощо. Збирання інформації відбувається регулярно (у строки бухгалтерської та статистичної звітності), або епізодично (у разі потреби). Збирання епізодичної інформації потребує розробки спеціальних процедур проведення обстежень, одержання індивідуальних і групових оцінок.

До джерел внутрішніх облікових даних належать: бухгалтерський облік і звітність; статистичний облік і звітність; оперативний облік і звітність. Дані бухгалтерського обліку дають об’єктивну кількісну характеристику різноманітних господарських операцій, узагальнену характеристику всієї сукупності засобів господарства за складом і розміщенням, за джерелами утворення і цільовим призначенням. Для цього використовуються методи наскрізного і безперервного спостереження, суворе документування, систематизація на рахунках, групування в балансі та інших звітних таблицях.

Крім даних бухгалтерського обліку, для оцінки виконання планів (щомісячних, квартальних, річних) використовуються й статистичні дані, завдяки яким виявляються певні економічні закономірності.

Поточний аналіз використовує відомості оперативного обліку і звітів, забезпечуючи швидке отримання відповідної інформації.

Результатна інформація подається у вигляді даних про недоліки в роботі та відповідних винуватців або про невикористані резерви та способи їх мобілізації. На відміну від поточного аналізу оперативний використовує щоденну інформацію про діяльність підприємства, дані первинних бухгалтерських та інших документів, матеріалів контролю, спостереження, нарядів тощо. Для нього характерна певна приблизність результатної інформації.

Вибіркові облікові дані необхідні для деталізації показників звітності. Використовуються епізодичні вибірки, спостереження, поглиблені перевірки. Джерелом вибіркових даних є поточний бухгалтерський облік і первинна документація.

До позаоблікових даних відносять, наприклад, матеріали зборів трудових колективів, бесід з робітниками і службовцями підприємств. Особливо багато інформації можна одержати з питань організації праці й виробництва, фінансового стану. На практиці керівники різних рівнів виконують власний оперативний аналіз, ведуть реєстрацію найважливіших процесів і операцій, приблизні розрахунки, планують відповідні заходи. У такий спосіб кожна особа, яка відповідає за прийняття рішень, одночасно стає і користувачем (інформантом), і джерелом інформації (інформатором).

7. Поведінкова теорія та її використання у теорії та методології економічного аналізу

У проектуванні інформаційної бази економічного аналізу враховують основні характеристики економічної інформації, які впливають на вибір інформаційних технологій розв’язування задач. Це можна зробити за допомогою її класифікації за певними ознаками.

За стадіями управління розрізняють прогнозну, планову, облікову, нормативну інформацію та інформацію для аналізу господарської діяльності, оперативного управління.

Прогнозну інформацію пов’язано з функцією прогнозування, планову — з плануванням (стратегічним, техніко-економічним, оперативно-виробничим); облікову — з управлінським, фінансовим обліком; інформацію аналізу господарської діяльності — з функцією економічного аналізу; оперативного управління й регулювання — з відповідними функціями.

 Нормативна інформація виникає і використовується на стадіях технічної підготовки виробництва, а також в інших випадках, наприклад, для формування цін, тарифікації. Вона містить норми й нормативи, ціни, розцінки, тарифи, а також деякі інші дані, наприклад, заздалегідь обумовлені табличні величини (ставки прибуткового податку з громадян).

Нормативну інформацію можна умовно поділити на нормативно-правову та нормативно-довідкову. До нормативно-правової належать розпорядження органів законодавчої та виконавчої влади (закони, акти), які регулюють економічну діяльність підприємства. Нормативно-довідкова інформація — це норми та нормативи, які визначаються керівництвом підприємства (наприклад, норми витрат матеріалів). До довідкової відносять інформацію, однакову для всіх функціональних різновидів: назва підприємства, міністерства, відомства, штатний розпис, список постачальників і покупців тощо.

Нормативна й довідкова інформація створюють фонд нормативно-довідкової інформації, призначений для розв’язання різноманітних управлінських завдань.

За місцем утворення інформація для економічного аналізу поділяється на внутрішню й зовнішню. Внутрішня інформація — це сукупність даних, що виникають на самому об’єкті і характеризують його діяльність. Вона формується на стадії конструкторсько-технологічної підготовки виробництва, у поточному виробництві товарів і їх збуті, оперативному, бухгалтерському та статистичному обліку. Частину внутрішньої інформації фіксовано на машинних носіях, частину — тільки на паперових документах. Зовнішня інформація виникає за межами об’єкта і має безпосереднє відношення до досліджуваної предметної області.

За стабільністю аналітичну інформацію поділяють на постійну (сталу), умовно-постійну та змінну. Постійна інформація не змінює своїх значень (наприклад, звітні дані); умовно-постійна зберігає їх протягом тривалого періоду (наприклад, нормативи, норми), а змінна характеризується частою зміною своїх значень (наприклад, відомості про нарахування заробітної плати). Період стабільності має конкретний характер для певних задач, управлінських робіт. Його визначають за певний проміжок часу (наприклад, за місяць).

За стадіями створення економічна інформація поділяється на вхідну та вихідну. До вхідної інформації відносять дані, що необхідні для розв’язання аналітичних задач (наприклад, наявність основних засобів, кількість і склад працівників). Вхідна інформація реєструється в місці її збирання чи виникнення і вводиться в ПЕОМ без попередньої обробки. Вхідна первинна інформація є найбільш детальною і становить основу для наступної логічної та арифметичної обробки даних. До вхідної інформації може належати не лише змінна, а й умовно-постійна та постійна інформація за особливо великої ролі умовно-постійної.

Вихідна інформація є підсумком обробки вхідних даних, але вона містить поряд з результатною інформацією і певні первинні дані. Спеціального значення набуває проміжна інформація, яка потрібна для розв’язування тих самих задач у наступних періодах. Результатні дані в багатьох випадках архівуються й накопичуються у базі даних для розв’язування інших взаємозв’язаних задач, для вивчення динаміки показників чи процесів.

За насиченістю реквізитами аналітична інформація буває: достатньою, недостатньою і надлишковою. Достатня — це цілком конкретна за змістом мінімальна інформація, яка необхідна для розв’язання певної задачі. Недостатність інформації робить розв’язання задачі неможливим; надлишкова містить зайві дані, які або зовсім не використовуються, або виконують контрольно-дублюючі функції. Для сучасної економічної інформації характерним є поєднання надмірності й недостатності даних. Це пов’язане з традиційними методами обробки даних, що призводять до дублювання інформації, із наявністю застарілих даних, браком окремих показників, необхідних для аналізу, у звітності, статистиці, поточних документах.

За способом фіксації розрізняють усну й документальну інформацію, зафіксовану на паперових і машинних носіях. Запис даних на машинних носіях — необхідна умова наступної автоматизованої обробки інформації. Запис — це найбільш трудомісткий процес, на який припадає до 95 % усіх помилок. Треба брати до уваги також і те, що на сучасних підприємствах значна частина внутрішньої інформації є фіксованою, записаною в базі даних, а другу її частину відображено в традиційних документах, звітах і за необхідності вона додатково формується в базі даних. Зовнішня інформація є переважно нефіксованою і зберігається в друкованому вигляді. З розвитком інформаційних служб і засобів телекомунікацій значну частину зовнішньої інформації також можна буде вводити в базу даних підприємства з використанням машинних носіїв.

За елементами структури: реквізит, показник, масив, потік. Ця класифікація має значення для розробки баз і банків даних.

Відомі й інші схеми класифікації економічної інформації: за формою подання даних — алфавітна, цифрова, алфавітно-цифрова; за стабільністю руху відносно системи керування: періодична (регулярна), неперіодична (епізодична), одноразова; за певними додатковими ознаками — наприклад, інформація про фінансовий стан тощо; за предметом господарської діяльності — інформація про продукцію; інформація про послуги. Цю класифікацію можна деталізувати аж до найменувань специфікаційної номенклатури товарів.

Названі ознаки класифікації інформації є одночасно ознаками її ідентифікації (кодифікації) у разі подання в документальній формі і використовуються в операціях пошуку інформації. Найважливішими особливостями економічної інформації є: динамічність, взаємозв’язаний характер, нерівномірність виникнення протягом року, дискретність, єдність і взаємообумовленість показників (як передумова системного використання економічної інформації в процесі машинної обробки).

Специфічними ознаками економічної інформації є її залежність від об’єкта управління; переважання у формі подання даних алфавітно-цифрових знаків; необхідна висока точність результатів обчислень та оформлення їх у вигляді, зручному для сприйняття людиною; значне поширення документів як носіїв вхідних даних та результатів обробки; великі обсяги оброблюваної інформації; можливість одержання значної кількості похідних даних у разі обробки тих самих показників за різною методикою; постійне нагромадження й тривале зберігання.

Економічна інформація досить неоднорідна, вона має складну схему взаємозв’язків окремих її видів. Різновидами економічної інформації є облікова інформація та інформація аналізу господарської діяльності, яким притаманні як спільні властивості, так і низка специфічних особливостей.

Обліково-аналітична інформація є основою для прийняття рішень з організації, планування й регулювання господарської діяльності підприємства. Особливості облікової інформації залежать від видів обліку (оперативний, бухгалтерський, статистичний); форми бухгалтерського обліку (таблично-автоматизована, діалогова, безпаперова); від джерел та методів формування змінної та умовно-постійної інформації та алгоритму їх машинної обробки.

Облікові дані відображають фактичний стан виробничо-господарської діяльності підприємства і є інформаційною моделлю виробництва. Крім відображення дійсного стану об’єкта, на облікову інформацію покладається й ретроспективна функція, що потребує тривалого зберігання цієї інформації (у вигляді форм бухгалтерської звітності).

Кінцеві дані є результатом розв’язання облікових задач зі знаходження зведено-підсумкових величин за встановленими групувальними ознаками, для чого реалізуються арифметичні та логічні операції, операції сортування інформації. Якість облікової інформації залежить від використаної методології її сприйняття, систематизації та узагальнення, а також від специфічних особливостей облікових задач: розв’язності (завжди розрахунковим або логічним способами); алгоритмічності; документальності вхідних та вихідних даних; використання тих самих даних для формування різних показників; інформаційного зв’язку облікових задач; необхідності накопичення даних; регламентації термінів розв’язання задач.

Аналітична інформація відрізняється від облікової. Дані для аналізу беруть з одного або кількох різновидів економічної інформації (планової, облікової, нормативної, прогнозної).

Наприклад, для аналізу виконання планових завдань використовуються планові та облікові дані. Факторний аналіз обмежує джерела формування інформації для аналізу господарської діяльності одним різновидом даних. Тому первинне формування такої інформації залежить від низки причин, основними з яких слід вважати вид аналізу господарської діяльності, а також цілі аналізу та його завдання.

Аналітична інформація нагромаджується, зберігається та використовується відповідно до планів та програм аналітичної роботи на підприємстві згідно з визначеною організаційною формою.

Аналітичним розрахункам властива наявність значного обсягу логічних операцій, поєднаних з арифметичними за складними алгоритмами. Можливість формалізованого запису даних сприяє використанню ЕОМ для розв’язування аналітичних задач. До інформації, яка використовується для аналізу господарської діяльності, висуваються такі вимоги: достовірність, своєчасність, повнота, детальність, багатоаспектність.

Результати аналізу можна подати також у вигляді графіків, діаграм тощо. Для аналітичної роботи найбільшу значущість має процедура математичної обробки та наступне використання результатів аналітичних розрахунків у інтересах управління. На відміну від облікової інформації, коло споживачів результатів аналітичних розрахунків є значно ширшим та різноманітнішим. Бухгалтерська та аналітична інформація мають бути релевантними, тобто відповідати вимогам розв’язання відповідних функціональних управлінських завдань.