Лекція 13. ФІЛОСОФІЯ ГЛОБАЛЬНИХ ПРОБЛЕМ. ФІЛОСОФСЬКІ ПРОБЛЕМИ ЕКОЛОГІЇ

1. ФІЛОСОФІЯ ГЛОБАЛЬНИХ ПРОБЛЕМ

ФІЛОСОФІЯ ГЛОБАЛЬНИХ ПРОБЛЕМ – сучасна галузь філософської рефлексії, яка породжена тенденцією глобалізації життєдіяльності цивілізації доби постмодерна. Проблемне поле філософії глобальних проблем породжене суперечливим розвитком планетарної цивілізації. До нього належать проблеми:

-         глобальної безпеки фізичних та екистенційних першооснов існування людства;

-         забезпечення збалансованого росту народонаселення й економічного росту країн;

-         задоволення потреб світового господарства енергією та природними ресурсами;

-         охорони природного середовища від руйнівного антропогенного тиску;

-         захисту здоров’я людей від особливо небезпечних масових захворювань та негативних наслідків інтенсифікації науково-технічної активності.

Головне призначення філософії глобальних проблем полягає у виробленні нового планетарного мислення, здатного вчасно виявляти та осмислювати закономірності взаємодії різних соціальних складників цілісного світу, для якого найнагальнішою нині є проблема виживання. В рамках цієї філософії як предмет аналізу постають передумови розв’язання глобальних проблем постмодерністського стану цивілізації, філософські аспекти соціального, демографічного, екологічного прогнозування, здійснюється пошук шляхів перебудови світового економічного порядку. Наразі філософія глобальних проблем існує у вигляді відкритого новаціям та оновленню сімейства методологічних принципів і установок, спрямованих:

-         на подолання розмежованості сучасного світу;

-         на поглиблення й інтенсифікацію зв’язків і взаємодій різних країн та регіонів.

Об’єктивна єдність, що виникає завдяки цим процесам, визначає спільність майбутнього для всього людського роду.

Головна проблема філософії глобальних проблем – пошук стратегічних шляхів для гармонійного об’єднання людства.

До можливих стратегій у цьому напрямі слід віднести:

-         стратегію створення транснаціональних структур світового уряду та екологічно збалансованої планетарної економічної системи,

-         стратегію досягнення глобальної демографічної стабілізації, формування глобальної культури нового типу.

Філософія глобальних проблем асоціює себе зі становленням і поширенням почуття причетності людини до тотальної єдності природи й космосу, її відповідальності за майбутнє Всесвіту, за культуру й духовне життя людства.

У дослідженні проблеми людини на ґрунті філософії глобальних проблем чітко окреслилися дві площини:

- прагматична (головне завдання вбачається в удосконаленні й розвитку нових «людських якостей», орієнтованих на майбутній світовий порядок і планетарну свідомість) та

- морально-етична (формування відповідальності за долю природи, цивілізації й культури).

Заперечуючи революційні методи перетворення дійсності, філософія глобальних проблем протистоїть будь-яким формам фанатизму й екстремізму; визнає пріоритет еволюційних змін спочатку у свідомості людей, а потім в соціально-економічній і політичній практиці. Прагнучи виявити в різноманітних політичних, філософських, психологічних та релігійних концепціях те, що є загальноприйнятним, філософія глобальних проблем прагне зробити його джерелом культурного оновлення та підставою планетарної моралі прийдешньої цивілізації.

2. ФІЛОСОФІЯ ЕКОЛОГІЇ

ЕКОЛОГІЯ (від грецьк. оіко. – оселя, середовище; логос – слово) – сукупність наук про взаємодію біологічних систем (у т. ч. й людини) із природним середовищем.

Термін «Екологія» введений у науковий обіг нім. природознавцем Геккелем (1866). Розглядаючи структуру сучасної йому біології, він звернув увагу на надмірну спеціалізацію наукових досліджень у цій галузі і запропонував розширити предмет фізіології, розділивши його на три напрями: фізіологію живлення, фізіологію розмноження та фізіологію стосунків. Остання отримала визначення «економіка природи» , або Екологія.

Філософські витоки ідей екології пов’язані з іменами давньогрецьких філософів: Анаксагора, Демокрита, Аристотеля, Теофраста, Лукреція. Істотний внесок у розвиток екологічних уявлень зробили Гіппократ, Альберт Великий, Ібн-Сінна, Бюффон, Лінней, Ламарк, Гумбольдт, Дарвін та ін.

Становлення екології в Україні щільно пов’язане з філософським і науковим доробком В. Вернадського.

Сучасна екології являє собою комплекс дисциплін, що досліджують широкий спектр проблем: від фізіолого-морфологічної і топографічної характеристик видів та екосистем до особливостей взаємодії людини з навколишнім середовищем.

На сучасному етапі стали реальністю такі міждисциплінарні утворення, як: екологічна генетика, екологічна фізіологія, екологічна цитологія, географічна екології (екології ландшафтів), медична екологія тощо. Виникає спектр екологічних дисциплін, де екологічний матеріал залучається для вирішення конкретних завдань інших наук: історії, юриспруденції, педагогіки, соціології, етики й естетики. Екологія набуває дедалі більшого значення у пошуку оптимальних шляхів подальшого розвитку людської цивілізації.

ФІЛОСОФІЯ ЕКОЛОГІЇ – галузь філософських досліджень, яка акцентує увагу на аналізі впливу екологічних проблем та їхнього розв’язання на методологію сучасного наукового пізнання та формування основних світоглядних орієнтацій сучасної людини.

Під впливом нинішніх екологічних реалій набувають особливої гостроти та актуальності питання узгодження раціонального та реального, розуму і сумління, сцієнтизму і антисцієнтизму, духовного та чуттєвого, зовнішнього і внутрішнього світу людини. Ці проблеми, що традиційно вважалися автономними і самостійними, у межах філософії екології утворюють єдиний комплекс і переконливо демонструють свою взаємозалежність.

Досягнення науково-технічного прогресу спровокували хибні сподівання на безмежну владу людини над природою. Втративши інтуїтивне відчуття єдності з природою, людина почала розглядати природу передусім як передумову для розвитку складної інфраструктури соціуму або необмежену сукупність ресурсів, котрі в кращому випадку слід використовувати раціонально. Розчленована дисциплінарним поділом та спеціалізацією наука виявилася безпорадною перед складністю глобальних біосферних проблем. Прогресуюче погіршення екологічної ситуації у світі та розвиток екологічних досліджень висувають настійну вимогу взаємної корекції науковості та мудрості (софійності), без чого людство стає приреченим на нарощування «природоперетворювальної» могутності, підважуючи тим самим підвалини своєї власної життєдіяльності. Нагальним стає перехід людини із статусу «царя природи» до статусу «громадянина природи».

Філософії екології акцентує увагу на фундаментальній значимості природних передумов та чинників у житті людини й суспільства, в зв’язку з чим радикальна корекція змісту та співвідношення понять «природа» та «людина» сприяє інтеграції в єдине концептуальне ціле різноманітних, суперечливих складових «феномена людини» , природничо-наукового та соціогуманітарного типів мислення, компонентів природної та соціальної сфер життя та уявлень про них.

Це робить екологію галуззю, де відбувається активний процес формування принципово нових світоглядних орієнтирів сучасної науки, здійснюється апробація новітніх методологічних підходів. Досить відчутно за сучасних умов проявляє себе тенденція до включення в дослідницьку діяльність таких не властивих класичній науці компонентів, як інтуїція, віра, духовність. Прикметним у цьому відношенні є зростання ваги філософських міркувань про сполучення логічного та інтуїтивного, раціональності та інстинктивності (Вайтгед, Лоренц та ін.) з метою поновлення втраченого відчуття єдності людини та природи, набуття емоційної «неусвідомленої тотожності» (Юнг) з природним оточенням.

3. ЕКОЛОГІЧНА ЕТИКА

ЕКОЛОГІЧНА ЕТИКА – напрям у теорії моралі, пов’язаний із процесом осмислення причин і наслідків екологічної кризи, а також із пошуком соціально прийнятних і етично обґрунтованих засобів виходу з неї. В розвитку екологічної етики можна зафіксувати певну еволюцію, зумовлену процесом глобалізації екологічних проблем. Якщо раніше екологічні проблеми виникали в окремих найбільш індустріалізованих регіонах Землі, то тепер екологічна криза стала повсюдною й багатоликою.

Поглибленню екологічної кризи та виникненню у зв’язку із цим специфічних моральних проблем сприяє безпрецедентний розвиток науки, техніки, різноманітних технологій. Він спричинив виникнення багатьох засобів руйнації людського життя у всіх його проявах. У західноєвропейській етиці напрям екологічної етики почав формуватися в середині 70-х рр. XX ст. Вирішення проблем екологічної етики пов’язане з тривалою динамікою технологічних зрушень, реальним життєвим устроєм і культурним рівнем людських спільнот.

4. ЕКОЛОГІЧНА ПОЛІТИКА

ЕКОЛОГІЧНА ПОЛІТИКА – організаційна та регулятивно-контрольна діяльність суспільства і держави, спрямована на охорону та оздоровлення природного довкілля, ефективне поєднання функцій природокористування і природоохорони та забезпечення нормальної життєдіяльності й екологічної безпеки громадян. Забезпечення оптимального розвитку сучасного суспільства неможливе без всебічного врахування екологічних наслідків усіх без винятку соціальних та виробничих проектів. Зокрема, при плануванні масштабних, комплексних народногосподарських програм виникає необхідність зважити на демографічний, енергетичний, технологічний, соціально-гігієнічний, соціологічний, інші аспекти, приведення їх у відповідність до екологічних нормативів.

Для виявлення оптимальних форм взаємодії людини з її природним оточенням не достатньо лише ретельної реєстрації можливих впливів чинників антропогенного походження. Потрібні точні відомості про те, як відіб’ються ці впливи на життєдіяльності конкретних організмів та їхніх угруповань, на кожній ланці біосу, в т. ч. і на людині.

Необхідними компонентами сучасної політичної практики в межах окремої держави є всебічне екологічне обґрунтування кожного господарського проекту, організація постійного моніторингу стану природного довкілля, незалежної і компетентної екологічної експертної служби, охорона окремих об’єктів природи, контроль за раціональним використанням природних ресурсів, проведення необхідних природоохоронних заходів, всебічний розвиток системи екологічного виховання, екологічної освіти. Сутність останньої полягає у створенні системи організаційних та дидактичних заходів, спрямованих на формування екологічного світогляду, глибокого розуміння зв’язків людини з природою, відчуття залежності людського буття від екологічних процесів.

У системі сучасної екологічної політики вагоме місце посідає концепція «Єдиного всесвітнього уряду» , ініційована глобалістами, зокрема представниками Римського клубу. Згідно з нею, лише спільний для усієї планети уряд зможе організувати і підтримувати оптимальний у всіх відношеннях світовий порядок , раціонально і справедливо використовувати природні і людські ресурси, подолати екологічну кризу й вийти на збалансований режим розвитку.

5. ЕКОЛОГІЧНА СВІДОМІСТЬ

ЕКОЛОГІЧНА СВІДОМІСТЬ – усталена й усвідомлена система уявлень про стан природного довкілля, здатність (індивідуальна або колективна) до адекватного розуміння органічного зв’язку між людиною та природою і використання екологічних знань та переконань у всіх без винятку сферах практичної діяльності. Невід’ємною умовою формування екологічної свідомості як важливого складника світогляду сучасної людини є система багатоступеневої й фундаментальної екологічної освіти та пропаганди.

6. ЕКОЛОГІЧНИЙ ФЕМІНІЗМ

               ЕКОЛОГІЧНИЙ ФЕМІНІЗМ – термін, що охоплює розмаїтий спектр філософських ідей і форм діяльності, для яких базовим є уявлення про важливі та визначальні зв’язки між експлуатацією природи та пригніченням жінки в патріархальних суспільствах.

7. РІЗНОВИДИ ЕКОЛОГІЇ У ФІЛОСОФСЬКІЙ ПЕРСПЕКТИВІ

              ГЛИБИННА ЕКОЛОГІЯ – напрям екологічної філософії, заснований норвезьким філософом Наесом на противагу «поверховій екології», що базується на західному раціоналізмі й обстоює необхідність розв’язання екологічних проблем індустріального суспільства шляхом зменшення рівнів забруднення й раціонального використання природних ресурсів заради збереження здоров’я й добробуту людини. Глибинна екологія розглядає усі форми життя на Землі як рівнозначні та рівноцінні і, відповідно, є вченням про егалітарне (зрівняне) ставлення до світу.

Людина як один із біологічних видів не має жодних привілеїв щодо використання інших видів, її вплив на природу має бути мінімальним. Глибинна екологія виступає з позицій біоцентризму, або екоцентризму, й апелює радше до людської мудрості, ніж до наукових аргументів. Вона спирається на розмаїття форм світосприйняття і претендує на синтез багатьох філософських вчень, наполягаючи на створенні принципово нової етики, яка ґрунтується на традиції не-домінування над природою, а не на розширенні меж дії існуючої етики. Глибинна екологія заперечує централізовану бюрократичну владу й технократичне суспільство, протиставляючи їм простоту природного життя на чолі з духовними менторами та виступаючи за спілкування з природою, що ґрунтується на інтуїції та духовності.

ГЛОБАЛЬНА ЕКОЛОГІЯ – наукова дисципліна, що вивчає структури та функції навколишнього середовища як єдиного планетарного цілого у комплексі взаємодій соціальних та природних чинників. Основи її розроблені Будико (1977), який її центральною проблемою вважає дослідження колообігу речовин та енергії в біосфері. Сучасна глобальна екологія акцентує увагу на вивченні ролі чинників антропогенного походження.

СОЦІАЛЬНА ЕКОЛОГІЯ –  термін, введений у науковий обіг у 20-х рр. XX ст. амер. соціологами, представниками Чиказької школи – Парком, Берджесом, Маккензі, котрі досліджували взаємозалежність між просторовою організацією міст, організацією праці, розселенням у містах різних соціальних груп та механізмами ринкової конкуренції. В сучасному тлумаченні соціальна екологія – це напрям екологічних досліджень, який вивчає процеси взаємодії між суспільством та природним довкіллям, розробляє загальнонаукові засади раціонального природокористування.

Спрямування на осмислення специфіки взаємовпливів соціальної, економічної, географічної, біологічної та культурної сфер, процесів коеволюції соціуму і природи, зокрема впливу виробничої діяльності людини (чинників антропогенного походження) на довкілля й, навпаки, «олюдненої» природи на здоров’я та генофонд людських популяцій зумовлює міждисциплінарний, інтегративний характер соціальної екології.