Тема 1. Сутність, значення та рівні стратегічних рішень

1. Cутність та актуальність прийняття управлінських стратегічних рішень

В сучасних умовах господарювання в Україні підприємництво стикається з багатьма проблемами, як-то: податкове навантаження, недобросовісна конкуренція, швидкі зміни інвестиційного клімату, економічні та валютні коливання як в середині держави, так і на зовнішній арені, що є суттєвим для ефективного функціонування підприємств, адже важливим елементом діяльності наших підприємств є зовнішньоекономічна діяльність. Крім того, відсутні реальні важелі підтримки підприємств малого та середнього бізнесу (МСБ), розвиток яких є необхідним для сталого розвитку економіки будь-якої держави, так як саме МСБ є засобом вирішення багатьох соціально-економічних проблем: самозайнятість населення, створення нових робочих місць, податкові відрахування до бюджету (невелика податкова ставка, фіксований платіж стимулює підприємництво легально вести бізнес та виходити із «тіні»), розвиток інновацій задля утримання конкурентних позицій тощо. З урахуванням вищезазначеного, важливим є прийняття на рівні підприємств якісних та ефективних стратегічних рішень щодо управління ним, досягнення цілей та виконання завдань, але це стає малоефективним з огляду на ситуацію, яка склалась як в Україні, так і світі. Що й обумовлює актуальність дисципліни. 

Стратегія – (мистецтво полководця) загальний, не деталізований план певної діяльності, який охоплює тривалий період, спосіб досягнення складної цілі. Стратегію можна розглядати як довгостроковий, послідовний, конструктивний, раціональний, підкріплений ідеологією, стійкий до невизначеності умов середовища план, який супроводжується постійним аналізом та моніторингом в процесі його реалізації та спрямований з певною метою на досягнення успіху в кінцевому результаті. Стратегія має здатність переходити від абстракції до конкретики у вигляді конкретизованих планів для функціональних підрозділів. 

Стратегія – це засіб формування і реалізації ресурсів і можливостей, які будуть задіяні у процесі діяльності для мінімізації загроз при досягненні бажаного результату. 

Стратегічні рішення є різновидом управлінських рішень і пов’язані з рішеннями, що мають значення для підприємства у цілому: його позиції по відношенню до конкурентів, споживачів, товарів, ринків, макросередовища тощо. Саме вони окреслюють реальні задачі підприємства, допомагають визначити межі, всередині яких розгортається його діяльність, визначають види і обсяги необхідних ресурсів та принципові моделі діяльності.

Стратегічні рішення – це результат вибору суб’єктом управління варіанту дій, спрямованих на вирішення визначених стратегічних завдань підприємства в існуючій чи спрогнозованій на майбутнє ситуації. У загальному вигляді під стратегічними рішеннями маються на увазі рішення, які серйозно впливають на реалізацію поставлених цілей і наслідки яких вкрай важко або неможливо виправити.

Сталий розвиток економіки країни стає можливим з розвитком підприємництва як елемента ринкової економіки, який вирішує водночас багато соціально-економічних проблем й діяльність якого спрямована на отримання прибутку. На цей час, ефективне функціонування підприємництва знаходиться під загрозою не лише через нестабільне економічне положення в країні, але й через важкість проведення ефективного менеджменту підприємств, що пояснюється невизначеністю умов господарювання й, відповідно, важкістю прогнозування та прийняття адекватних стратегічних рішень. В сучасному світі пришвидшуються будь-які процеси: технологічний та інноваційний розвиток, бізнес-комунікації, постачання продукції, управління різними сферами підприємства тощо. Самі терміни стратегічного планування, яке раніше вважалось від 5 років (в середньому 10-15 років), починають посуватись в бік зменшення – з 3 років, що дає підстави й для змін в прийнятті стратегічних рішень з урахуванням цього, але саме підприємництво в Україні залишається не готовим до таких змін в менеджменті через труднощі виживання.

Для досягнення мети дослідження та визначення проблем прийняття стратегічних рішень в сучасних умовах господарювання України важливим є визначення самого поняття «стратегічне рішення», яке Фоломкіна І.С. визначає як «результат вибору суб'єктом управління варіанту дій, спрямованих на вирішення визначених стратегічних завдань підприємства в існуючій чи спрогнозованій на майбутнє ситуації». Тобто, це управління, яке спрямоване на досягнення цілей підприємства та визначає певний перелік дій в прогнозованій перспективі. Саме об’єктивність процесу прогнозування стає важким досягненням для вітчизняного підприємництва з огляду на економічні зміни в економіці України та світовій економіці. 

Бойчук В.А. та Проскурович О.В. характеризують стратегічні (або перспективні) рішення як «рішення, які мають досить важливе значення для майбутнього розвитку організації та визначають напрямки спеціалізації, обсяги виробництва продукції, кадрову і технічну політику підприємства, перспективи економічного і соціального розвитку трудового колективу, встановлюють взаємодію підрозділів». Тобто, ми бачимо, що стратегічні рішення відмічаються не тільки часовим виміром (на відміну від оперативних та тактичних), але й обсягом, на охоплення якого вони спрямовані. Головним є – спрямування на досягнення поставленої мети та завдань підприємства. Визначення цих вчених є більш глибоким та конкретним, відображає коло питань, які мають бути прийняті до відома, проаналізовані та прогнозовані в процесі прийняття стратегічних рішень. 

Важливість прийняття обґрунтованого управлінського рішення обумовлюється наслідками, яке воно може мати для кожного підприємства окремо та підприємництва країни взагалі. 

По-перше, неефективні стратегічні управлінські рішення призведуть до втрати економічної вигоди (основи діяльності будь-якого підприємства), зниження обсягів продажів товарів або послуг. 

По-друге, внаслідок цього можуть бути спричинені соціальні проблеми – зменшення заробітної плати, скорочення штату працівників тощо.

По-третє, погіршення умов співпраці з постачальниками, втрата позицій на ринку. 

На рівні країни це може означати – зменшення податкових надходжень, проблема безробіття, низький рівень заробітної плати населення чи зростання заборгованості по ній тощо. 

Отже, ми бачимо важливість прийняття ефективних, обґрунтованих стратегічних рішень для всіх стейкхолдерів бізнес-діяльності, як-то самого підприємства, його власників та працівників, так й споживачів, постачальників, конкурентів, підприємництва в цілому та держави як стейкхолдера на макрорівні. 

Варто відзначити на що орієнтовані стратегічні рішення, що дозволить зрозуміти важкість їхнього ефективного прийняття. Так, Вороніна А.В. та Копил О.В. вважають, що ці рішення «орієнтують виробничу діяльність підприємства на запити споживачів, розробляються для гнучкого регулювання процесів на підприємстві, враховують вплив зовнішнього середовища, що дозволяє формувати та підтримувати довгострокові конкурентні переваги і надає підприємству можливість виживати в довгостроковій перспективі та досягати запланованих цілей». Тобто ми бачимо, що відбувається орієнтація на довгострокову перспективу, що й характеризує специфіку цього виду рішень. Також зазначена орієнтація на споживача та його запит, хоча за нинішніх умов зміни уподобань та пропозиції дуже важко спрогнозувати запит споживача на довгий період. На особливу увагу заслуговує зазначення збереження та підтримки довгострокових конкурентних переваг, що, знов таки, бачиться досі проблемним з урахуванням змін технологій виробництва, реалізації товарів та здійснення послуг. Але важливим в усьому цьому є збереження якості продукції, що й буде конкурентною перевагою та засобом утримання ринкової частки. Тобто, прийняття стратегічних рішень, розробка плану та стратегії дій має бути спрямоване на виробництво якісної продукції з урахуванням актуальних вимог та запитів споживача у конкретний момент часу, але це має відбуватись в межах діяльності підприємства, його мети та завдань.

В той час як Бойчук В.А. та Проскурович О.В. зауважують, що «Прийняття стратегічних управлінських рішень на підприємствах, перш за все, стосується освоєння нових технологій та видів продукції, зміни форми власності, впровадження інновацій». Ця точка зору заслуговує на увагу, але на нашу думку, не повністю розкриває зміст та масштаб процесу прийняття стратегічних рішень. Також це може не відповідати меті та завданням діяльності підприємства, а стратегічні рішення мають бути прийнятті з урахуванням цього. Тобто, до того, що зазначили ці автори, слід додати й збереження та розвиток підприємства в рамках досягнутих позицій, ринкової ніші, збереження якості продукції та її удосконалення під актуальні умови функціонування підприємства. Важкість прогнозування цих умов, запитів споживача, розвитку технологій та інновацій й визначає головну проблему прийняття стратегічних рішень в сучасних умовах господарювання.

При визначені кола проблем в процесі прийняття стратегічних рішень в умовах невизначеності функціонування підприємництва необхідним є визначення факторів, що впливають як на сам процес, так й на ефективність прийнятого рішення, на його якість. Криворучко О.В., Цюцюра М.І., Цюцюра С.В. якість управлінського рішення розуміють як «ступінь його відповідності характеру задач функціонування, які дозволяють постійно розвиватися системі управління проєктами, тобто управлінські рішення забезпечують подальші шляхи розвитку системи за різноманітних умов формування економічних відносин». Тобто, під якістю стратегічного рішення можна розуміти те, наскільки підприємство досягло поставленої цілі та задач, а також відбувається подальший розвиток підприємства навіть з урахуванням умов невизначеності та ризикованості функціонування. На рівні підприємництва це характеризується тим, наскільки ефективно працюють бізнес-структури та відбувається розвиток підприємництва в країні в цілому. 

За думкою тих самих вчених, серед факторів, як впливають на якість та ефективність управлінського рішення, можна виділити – фактори внутрішньої природи та зовнішні фактори. Цілком зрозумілим є те, що фактори внутрішньої природи обумовлюються самою системою, яка приймає рішення та залежить від його мети та завдань, в той час як зовнішні фактори включають в себе вплив навколишнього середовища. Саме в цьому й виникає найбільша загроза ефективності прийнятого стратегічного рішення, тому що масштаб впливу навколишнього середовища важко прогнозувати та оцінити, а також виміряти можливість економічних та політичних коливань в сучасних умовах розвитку світу. Особливо важливим тут є те, що підприємство (підприємництво) та зовнішнє середовище перебувають у постійній взаємозалежності: зовнішнє середовище впливає на підприємство й навпаки. Тому й прийняття стратегічного рішення залежить не тільки від аналізу внутрішнього середовища, а потім зовнішнього, а й від оцінки впливу одне на одного та можливі наслідки цього впливу. Тобто, цей процес ускладнюється взаємозалежним характером факторів, які безпосередньо впливають на якість та ефективність прийнятого стратегічного рішення. 

Для усвідомлення сутності стратегічних рішень важливим є  порівняння їх з оперативними (табл. 1).

Таблиця 1 – Порівняльна характеристика стратегічних та оперативних рішень

Прийняття стратегічних рішень – це «центр», навколо якого обертається життя організації. Рішення можна розглядати як продукт праці, а його прийняття – як процес, що призводить до появи цього продукту. 

2. Особливості прийняття управлінських стратегічних рішень

Розглядаючи прийняття стратегічного стратегічне рішення як процес, спрямований на вибір дій людини, фірми чи групи осіб (підрозділів), неважко помітити, що дана економічна категорія перетворюється на психологічний процес, у якому наявні такі аспекти, як логіка, інтуїція, судження, раціональність. 

У більшості випадків процес прийняття рішення розглядають як раціональний процес – серію стадій та етапів, через які менеджер у творчому пошуку повинен пройти від початку до кінця, щоб дійти до повного виконання рішення й усунення виниклої проблеми. 

У реальному житті існує цілий ряд обмежень, що перешкоджають застосуванню раціональної моделі в процесі ухвалення рішення: 

– часто менеджери не знають про існування проблеми (вони або перевантажені, або проблема добре прихована); 

– немає можливості зібрати всю наявну інформацію у разі виникнення проблеми з технічних причин або через брак коштів; 

– обмеження в часі спонукають до прийняття не найкращих рішень. 

На сьогодні виділяють чотири області прийняття стратегічних рішень, які наведені на рис. 1.

Рисунок 1. Області прийняття стратегічних рішень

Кожна область прийняття стратегічних рішень вимагає від керівництва застосування певних методів розробки альтернативних варіантів рішення і вибору найбільш оптимального варіанту.

Процес прийняття рішень може мати інтуїтивний, заснований на судженнях, або раціональний характер. Це визначає особливості існуючих підходів до прийняття стратегічних рішень.

При прийнятті інтуїтивного рішення люди ґрунтуються на власному відчутті того, що їхній вибір правильний. Незважаючи на те, що інтуїція загострюється разом із придбанням досвіду, менеджер, що орієнтується тільки на неї, стає заручником випадковості, і з погляду статистики шанси його на правильний вибір не дуже високі.

В основі рішень, заснованих на судженні, лежать знання і усвідомлений досвід минулого. Використовуючи їх і спираючись на здоровий глузд, обирається той варіант, що приніс найбільший успіх в аналогічній ситуації в минулому. Його слабкість полягає в тому, що судження неможливе співвіднести с ситуацією, що колись не мала місця, тому досвіду її рішення просто немає.

Раціональні рішення не залежать від минулого досвіду. Раціональне рішення обґрунтовується за допомогою об’єктивного аналітичного процесу, засновуються на розрахунках та результатах всебічного стратегічного аналізу.

В залежності від участі працівників у процесі прийняття рішень існує два основні підходи до прийняття рішень: індивідуальний і груповий.

В рамках індивідуального підходу найбільшу значущість набуває централізація прийняття рішень. Більша частина рішень приймається вищою ланкою управління, одним менеджером або невеликою групою менеджерів.

При груповому підході до прийняття рішень менеджер будь-якого рівня управління залучає своїх підлеглих до прийняття рішення, делегуючи ряд повноважень. Цей підхід не дозволяє менеджерам втрачати час на вирішення щоденних дрібних проблем. Головна перевага цього підходу полягає в тому, відповідальність і влада передаються працівникам більш низьких рівнів управління, тим самим збільшуючи ефективність управлінських рішень, оскільки безпосередньо торкається їх інтересів.

3. Рівні прийняття стратегічних рішень

Стратегічні рішення у диверсифікованому підприємстві можуть прийматися на різних ієрархічних рівнях управління, кожному з яких відповідають різні характеристики стратегії (табл. 2).

Таблиця 2 – Рівні прийняття стратегічних рішень

На вузькоспеціалізованому підприємстві представлено не більше трьох названих рівнів: рівень вищого керівництва, рівень керівників функціональних напрямків і рівень оперативного управління стратегією. На підприємствах особистої, партнерської форм власності, а також на невеликих приватних підприємствах, як правило, один або два керуючі виконують функції стратегічного керівника.

Отже, особливості стратегічних рішень значною мірою визначаються рівнем їх прийняття (табл. 3).

Таблиця 3 – Порівняльна характеристика стратегічних рішень різних рівнів

Стратегічні рішення, як зазначалося, стосуються суттєвих умов діяльності підприємства, вони пов’язані як з розробкою стратегій підприємства на різних рівнях управління, так і з її реалізацією.

4. Питання для самоконтролю

1. Дайте визначення поняттю "стратегічне рішення", "управлінське стратегічне рішення".

2. В чому полягає різниця між стратегічним, тактичним та оперативним рішенням?

3. Які тенденції в страгічному плануванні з урахуванням нинішніх умов господарювання та розвитку світових економічних процесів.

4. Які особливості прийняття стратегічних рішень?

5. Визначте рівні прийняття управлінських стратегічних рішень.

5. Література для опрацювання теми

1. Забродська Г.І., Забродська Л.Д., Пічугіна Т.С., Грінько А.П. Стратегічний менеджмент. Частина 1. Теоретичні засади формування системи стратегічного управління в орагнізації. Навч. посіб. у структ.-логіч. схемах. Х: ХДУХТ, 2017. URL : http://www.dut.edu.ua/uploads/l_2005_81045597.pdf.
   
2. Могилко В.О., Дмитрієв І.А., Сагайдак-Нікітюк Р.В., Шевченко І.Ю., Ященко О.А. Стратегічне управління: навчальний посібник. Х : ХНАДУ, 2016. 252 с. URL : https://vseosvita.ua/library/strategicne-upravlinna-navcalnij-posibnik-126635.html.
   
3. Литвак Б.Г. Стратегічний менеджмент : підручник. М: Юрайт. 2013. 507 с.
4. Фоломкіна І. С. Особливості прийняття стратегічних рішень в умовах ризику та невизнаенності.  Економіка та управління національним господарством. 2013. № 4 (24). С. 481-486. URL : http://www.univer.km.ua/visnyk/1480.pdf.
5. Бойчук В. А., Проскурович О.В. Методи прийняття стратегічних управлінських рішень.Інноваційна економіка. 2013. № 8. С. 224-228. URL : http://nbuv.gov.ua/UJRN/inek_2013_8_49.
6. Вороніна А. В., Копил О.В. Прийняття стратегічних рішень в умовах невизначеності та ризику. Молодий вчений. 2016. № 1(1).  URL : http://nbuv.gov.ua/UJRN/molv_2016_1%281%29__10.