ТЕМА 3. Устаткування для послуг оздоровчого комплексу готелів

1. Устаткування тренажерних залів

Аналіз стану справ у готелях показав, що для підвищення їхньої категоризації та доведення до 5 зірок необхідно максимально наблизитися до переліку послуг і вимог, зазначених у стандарті ДСТУ 4269:2003 «Послуги туристичні. Класифікація готелів». Зокрема, необхідно вирішити питання щодо обладнання приміщень для біологічного відновлення організму та занять спортом (плавальні басейни, сауни, тренажерні зали, солярії, масажні, спортзали, медичні кабінети, перукарні).

Устаткування фітнес клубів, тренажерних залів, спортивних залів. Класифікація, принцип дії, основні технічні характеристики та правила експлуатації.

Устаткування фітнес клубів, тренажерних залів

Для оснащення приміщень для біологічного відновлення організму та занять спортом, у тому числі фітнес клубів, тренажерних залів застосовають тренажери.

Тренажер (від англ. Train - виховувати, навчати, тренувати) - механічне, електричне або комбіноване навчально-тренувальне пристрій, штучно імітує різні навантаження або обставини (ситуацію). Тренажери можуть бути навчальними (імітаційними) або спортивними.

Спортивний тренажер -пристрій для виконання тих чи інших вправ, спрямованих на тренування серцево-судинної системи, розвитку сили м'язів або розвитку координації та узгодженості роботи різних груп м'язів при виконанні складних рухів.

Існують різні класифікації тренажерів: за призначенням (для фізичної, технічної, тактичної підготовки, для відновлення працездатності, контролю і т. д.); за структурою (механічні, електричні, зі зворотним зв'язком, зі строкової інформацією і т. д.); за принципом дій (світлове, звукове та технічне, електромеханічні, цифрові моделювальне та ін.); за формою навчання (індивідуального, групового і поточного використання); за логікою роботи (з лінійною або розгалуженою програмою, з альтернативним вибором рухової дії або з вільним конструюванням програми відповіді і т. п.).

Класифікація тренажерів

1.     за дією на організм: для активних та пасивних тренувань.

2.     за призначенням:

2.1   для фізичної, технічної, тактичної підготовки, спортивні:

• для розвитку рухових якостей (швидкості, витривалості, гнучкості, спритності);
• для тренування і зміцнення м'язів (силові тренажери);
• тренажери для відпрацювання та вдосконалення спортивної техніки і аналізаторних функцій організму (технічних прийомів у спорті: гірськолижні тренажери, тренажери для скелелазіння та ін.).

2.2 для відновлення працездатності, контролю за станом здоров’я і лікувальні (кардіотренажери (аеробні), загальнозміцнюючою дії, підвищують загальний тонус організму, тренують серце, сприяють спалюванню зайвих калорій (наприклад, велотренажери);

2.3 професійні та аматорські;

3.     за використанням: індивідуальні та колективні;

4.     за впливом на організм: локальним (коли в роботі беруть участь окремі м'язові групи), регіональні (у роботі бере участь приблизно третя частина м'язів) і загальні (в роботі задіяно більшість м'язів).

У спортивно-оздоровчих центрах і лікувальних установах використовуються ізотонічні тренажери для пасивних тренувань - тонусні столи. Це комплекс тренажерів для гімнастики в положенні "сидячи» або «лежачи». Тренажери складаються з нерухомої частини, яка служить опорою тілу і рухомої частини або частин, які приводить в рух спеціальний механізм. Спочатку тонусні столи застосовувалися, як фізіотерапевтичні тренажери в різних областях медицини. Тренажери виключають шкідливе навантаження на хребет, серцево-судинну систему і суглоби. Останнім часом тонусні столи використовуються в жіночих спортивно-оздоровчих клубах для тренування і підвищення тонусу м'язів.

Ізотонічні вправи засновані на ізотонічному м'язовому скороченні - скорочення м'яза при незмінній напрузі, яке супроводжується збільшенням поперечного перерізу і зменшенням його довжини. Ізотонічне скорочення створює максимальну напругу на початку і кінці руху.

Технічні особливості тренажерів залежать від конструкторських рішень, які визначаються необхідністю переважного розвитку одного або одночасно декількох рухових якостей, зокрема

• технічний пристрій "бігова доріжка", велогребні та інші подібні тренажери дозволяють направлено розвивати загальну, швидкісну і силову витривалість;
• конструкції тягових пристроїв, еспандерів, ролерів сприяють розвитку динамічної сили та гнучкості;
• заняття на мінібатуті вдосконалюють спритність і координацію рухів.

Тренажери можуть ефективно використовуватися в оздоровчих цілях, забезпечуючи ряд переваг перед традиційними засобами: дозування навантаження, спрямованість тренування певних груп м'язів, а також широко застосовуються в період відновного лікування в лікувальній практиці.

Кардіотренажери

Кардіотренажери в першу чергу розраховані на зміцнення серцево- судинної та дихальної систем організму. Тому основне, за чим доведеться стежити під час занять - це показання пульсу.

Максимальний ефект від тренування досягається на кардіотренажері в так званій «аеробного зоні». Аеробна зона - це частота пульсу рівна 60-80% від максимальної величини пульсу, яку можна розрахувати за формулою 220 мінус вік. Як правило, спалювання жиру відбувається при пульсі, що становить від 60 до 70%, зростання і зміцнення м'язів - при 70-80 % від максимальної частоти. Значення пульсу залежать від рівня підготовленості. Прийнято вважати, що на початковому рівні пульс під час занять повинен становити 60-65 % від максимальної частоти, на середньому - 65-70 %, на більш просунутому рівні - 70-75 %.

Кардіотренажери мають бути забезпечені датчиками пульсу, часу тощо.

Існують датчики-кліпси на вухо (найпростіший спосіб вимірювання пульсу і тому має велику погрішність), датчики на рукоятках тренажера (більш точні і зручні у використанні) і нагрудні кардиодатчики (вони дають найточніші свідчення).

Технічні характеристики кардіологічних тренажерів:

• Тип дисплея, показання дисплея: час, дистанція, калорії, пульс, швидкість, кут нахилу
• Програми: кількість програмних рівнів (в т.ч. цільова, пульсозалежні, фітнес-тест, користувацькі, спалювання жиру)
• "Швидкий доступ" до швидкості,
• "Швидкий доступ" до кута нахилу,
• Сенсорний датчики пульсу і телеметрія
• Сенсорне управління швидкістю і кутом нахилу на рукоятках
• Бігове полотно (розміри)
• Швидкість,
• Кут нахилу,
• Потужність двигуна,
• Вентилятор,
• Мультимедіа,
• Габарити,
• Маса
• Максимальна вага користувача,
• Гарантія. 

Як займатися на кардіотренажерах

Яким би видом спорту ви не займалися, хороших результатів можна домогтися, тільки якщо тренування гармонійно поєднувати з відпочинком, правильним харчуванням, і, як мінімум, восьмигодинним сном. Приступати до занять можна тільки після консультації з професійним тренером або спортивним лікарем, інакше можна тільки нашкодити. Заняття на кардіотренажерах вимагають правильного співвідношення частоти тренувань, їх тривалості та інтенсивності. Найкраще займатися 3-4 рази на тиждень. При більш інтенсивних заняттях необхідно мати хоча б один день повного відпочинку. Оптимальна тривалість занять - 30 хвилин. Слід чергувати вправи в одному ритмі з перепочинками-менш інтенсивними вправами. Тренування обов'язково повинна складатися з трьох частин: розминки, основної частини і затримки. 10-15-хвилинна розминка допоможе розігріти м'язи і підготуватися до інтенсивних занять; заминка «охолодить» організм і допоможе відновитися після тренування. Перед кожним тренуванням і після неї необхідно робити розтяжку. Вона підсилює кровообіг і знижує ризик травми. 

Велотренажери

Найпопулярніший вид тренажерів. Вони чудово розвивають витривалість, зміцнюють серцево-судинну систему, а заодно тренують м'язи ніг і спини.

На бортовому комп'ютері можна стежити за дистанцією, швидкістю і пульсом. Серед велотренажерів можна виділити дві основні групи - механічні та магнітні.

Типи велотренажерів

Залежно від способу кріплення сидіння велотренажера поділяються на горизонтальні й вертикальні.

Горизонтальний велотренажер підійдеь людям, які мають проблеми з хребтом. Горизонтальне розміщення сидіння й педалей мінімізує навантаження на суглоби.

Вертикальний велотренажер, як правило, вибирають для занять фітнесом. Через вертикальне розташування сидіння й педалей користувач із легкістю може прийняти будь-яке зручне положення тіла. Головною перевагою вертикальних велотренажерів є компактність, вони з легкістю впишуться в будь-який інтер'єр.

Залежно від способу регулювання навантаження механічні діляться на ремінні і колодкові.

Найпростіша система гальмування - ремінна. Велотренажер працює таким чином - обертаючи педалі, розкручується маховик, який загальмовується залежно від заданого навантаження. При натягу або ослабленні ременя змінюється рівень навантаження (навантаження залежить від натягу ременя і його тертя об колесо-маховик). Недолік ремінного велотренажера - шумна робота і недостатня плавність.

Інерційний (колодковий) велотренажер. Принцип дії інерційного велотренажера заснований на опорі гальмівних колодок, які притискаються до маховика зовні.

Спортсмени часто вибирають для тренувань саме цей велотренажер, що має велике максимальне навантаження, і нагадує їзду на велосипеді.

Магнітний велотренажер. Тренажер з магнітною системою гальмування. Поблизу маховика знаходиться постійний магніт і залежно від його положення змінюється навантаження. Навантаження в ньому задають електромагніти, які й керують роботою маховика. Інтенсивність навантаження при цьому регулюється за рахунок зміни відстані між маховиком і магнітом. Такий велотренажер дозволяє застосовувати різні програми з постійними значеннями пульсу.

Велотренажер із магнітною системою навантаження порівняно з ремінним забезпечує вищу плавність ходу, довговічність і безшумність в експлуатації.

Електромагнітний велотренажер. Такі велотренажери мають автоматичну систему управління електромагнітів і підключаться до мережі, за рахунок чого забезпечується сталість навантажень і підвищена точність обліку.

Рис. 1. Ремінний тренажер та схема роботи

У ремінному велотренажері навантаження на ноги залежить від того, наскільки сильно натягнутий ремінь. Уколодкових велотренажерів опір створюють гальмівні колодки, що притиснуті до маховика. Ступінь натягу ременя і притискання колодок можна змінювати.

А ось для роботи магнітного велотренажера потрібне електроживлення.

Електромагнітний велотренажер повністю обладнаний електронікою, яка дозволяє не лише перевірити, наскільки обране навантаження відповідає твоєму рівню підготовки, але й дає можливість створювати різні тренувальні програми. Можна задавати будь-які параметри часу, дистанції, пульсу тощо.

Кожна з систем має свої переваги: - ремінні велотренажери коштують дешевше і більш компактні; - колодкові володіють великою інерційністю і прекрасно імітують їзду на гоночному велосипеді; - магнітні - безшумні і мають більш рівномірний хід. Самі найпростіші - велосипеди з ремінною навантаженням. Вони мають мінімальний набір функцій, достатніх для повноцінного тренування: бортовий комп'ютер, датчики для вимірювання пульсу і т. д.

У моделей з магнітною системою навантаження варіюється за допомогою зміни відстані між постійними магнітами і маховиком. Ціна в основному залежить від електроніки і маси маховика (чим він масивніший, тим плавнів буде обертання педалей). Велотренажери більш просунутого рівня мають вбудовані програми тренування. Програми, розроблені спортивними фахівцями, пропонують уже готовий формат тренування, розрахований на будь-який рівень підготовленості і будь-яку ціль - будь то спалювання жиру або тренування серцево-судинної системи. В одному тренажері може бути до 12 таких програм. Дорожче коштують велотренажери з пульсозалежними програмами, що автоматично регулюють навантаження залежно від значення пульсу. Клас найдорожчих тренажерів характеризується інтерактивністю найвищого рівня. Такі велотренажери можуть запропонувати практично все: від участі в комп'ютерній грі до практичних порад «професійного тренера». Всі машини цього рівня мають функцію затримки Cool Dawn (наприкінці тренування комп'ютер сповільнює темп, щоб пульс спортсмена відновився до нормального рівня) і систему Quick Start (дозволяє швидко почати тренування в режимі ручного керування натисканням однієї клавіші).

Особливий клас велотренажерів - велоергометри. Це тренажери більше складного технічного рівня. Вони відрізняються від звичайних велотренажерів тим, що навантаження на них має чітко певні значення - Вати. Це дозволяє точно підібрати навантаження залежно від рівня підготовленості користувача і цілей занять. Тому велоергометри широко використовуються в терапевтичних і реабілітаційних цілях.

Програмування тренувань на велотренажерах. Під час тренування важливо знати час, відстань, швидкість і нахил. Для деяких людей хорошим стимулом служить датчик числа «згорілих» калорій. Корисними функціями є: вимірювання частоти пульсу. Частота пульсу - найнадійніший індикатор вашого прогресу та інтенсивності тренування. У кожної людини є свій цільовий діапазон частоти пульсу, в межах якого він повинен залишатися під час тренування. І заняття з дуже високою інтенсивністю виявляються менш ефективними, у порівнянні з заняттями помірною інтенсивністю. Кращі моделі бігових доріжок автоматично регулюють швидкість в залежності від частоти пульсу, щоб вона залишалася в заданих межах. Одні тренажери вимірюють частоту пульсу і виводять отримані значення на дисплей. Інші автоматично регулюють навантаження, щоб частота пульсу залишалася в заданих межах. Залишається тільки задати бажаний діапазон частоти пульсу, і тренажер сам буде змінювати параметри тренування так, щоб ви залишалися в його межах.

Приклади тренажерів Степпери

Вони успішно виконують не тільки загальні для всіх кардіотренажерів функції, але й найбільш активно тренують м'язи ніг і тазу. Існує два види степперів: з регульованим і нерегульованим навантаженням. Останні - міністеппери - складаються з одних педалей і лічильника кроків і часу. У дорожчих степперах є комп'ютер, що регулює навантаження, що вимірює пульс, що задає частоту кроків і їх ритм. У таких верстатів є поручні або важелі для рук, що навантажують верхній плечовий пояс.

Еліптичні тренажери (Орбітрек)

Це один з новітніх видів спортивного обладнання. За ступенем ефективності еліптичні тренажери можна порівняти з біговими доріжками. Крос-тренінг (ходьба по еліптичній траєкторії) поєднує в собі тренування серцево-судинної і дихальної систем, а також елементи силового тренування для верхньої частини тіла. Вважається, що такий "елліпсовидний крок" цілеспрямовано задіє різні проблемні зони і особливо - м'язи ніг, сідниць і стегон. При цьому заняття на еліптичних тренажерах абсолютно нешкідливі для суглобів. Конструкція дозволяє паралельно займатися тренуванням м'язів грудей, рук і спини. На комп'ютері еліптичного тренажера теж можна задавати дистанцію, час тренування, оптимальне значення пульсу.

У еліптичних тренажерів мається основна відмінність. Система навантаження буває пасовою або магнітною. У першому випадку для опору є ремінь, натягнутий навколо маховика. Модель застаріла, має недоліки: сильний шум, відсутність плавності ходу. Крім того, в таких моделях швидко стирається ремінь.

Сучасні моделі використовують магнітне випромінювання з перевагами: у магнітних тренажерів забезпечені безшумна робота і плавний хід.

Ці тренажери можна систематизувати за типом системи зміни навантаження. Вона буває ручна або електрична, відповідно назви тренажерів мануальний або програмний орбітрек. На мануальному тренажері навантаження регулюється механічним способом за допомогою рукоятки на стійці. У приклад можна привести тренажер BH Fitness Brisa G-234. При електричній системі навантаження змінюється електродвигуном, за якою можна стежити через дисплей тренажера. Такий агрегат здатний регулювати навантаження залежно від обраних вами параметрів, як в тренажері BH Fitness Ocean Program G-2345.

Існують категорії передньопривідні, задньопривідні. У перших є маховик і система приводу (трансмісія) в передній частині, людина розташовується більш вертикальним чином, змінюється траєкторія руху. Задньопривідні еліптичні тренажери - традиційна форма, устаткування розташоване в задній частині тренажера. Під час тренування створюється траєкторія руху подібна бігу.

Гребні тренажери

Самий універсальний вид тренажера. Він ефективний для розвитку й витривалості, і сили. При тренуваннях у «весляра» працюють практично всі м'язи тіла (ніг, рук, сідниць, преса, спини і грудей). Навантаження може регулюватися декількома способами: механічним (можна змінити довжину «весел» або розворот лопат) і магнітним (змінюється опір магнітної системи). 400-600 доларів буде коштувати тренажер з найпростішим комп'ютером, що показує час тренування, пройдену дистанцію і витрата калорій. Тренажери більш високого рівня володіють спеціальною конструкцією, що дозволяє використовувати їх як багатофункціональні силові комплекси. На них можна виконувати безліч вправ. Найдорожчі практично професійна техніка. Наприклад, гребний тренажер Concept-II використовують під час тренувань професійні спортсмени. Такі тренажери оснащені не тільки вбудованими програмами тренування, але і можуть підключатися до комп'ютера. Завдяки цьому можна не тільки аналізувати результати тренування, але і за допомогою Інтернету брати участь у віртуальних змаганнях з іншими користувачами.

Бігові доріжки

На сьогоднішній день це найпопулярніший вид тренажерів. Заняття на бігових доріжках вважаються одним з найефективніших методів спалювання жиру. Існує два види бігових доріжок: механічні та електричні. Механічні - найпростіші й дешеві, не вимагають підключення до мережі, так як бігове полотно приводить в рух сам спортсмен. Однак, якщо бігун втомиться, ефективність тренування різко впаде, адже крутити полотно він стане набагато повільніше. На електричних бігових доріжках заняття будуть більш плідні. Навантаження регулюється двома способами: зміною кута нахилу бігового полотна і швидкості його руху. Це можна робити вручну або за допомогою Пульсозалежні програми. Такими програмами зараз оснащені практично всі сучасні моделі. Рівень бігової доріжки (а відповідно і ціна) залежить від потужності двигуна, розміру бігового полотна (який визначає не тільки комфорт, але імощность доріжки) і максимальна вага користувача, який доріжка зможе витримати. Американська фірма Icon Health and Fitness випускає бігові доріжки марок PRO FORM і Nordic Track оснащені функцією iFIT.com. Під час занять можна використовувати спеціальні компакт- диски та відеокасети з програмами різних тренувань (наприклад, для спалювання жиру або тренування серцево-судинної системи). Для прикладу надано технічна характеристика бігової доріжки.

Рис. 8 Бігова доріжка Discovery Motion 6.0 (5000 Plus)

Технічна характеристика

• Тип дисплея: 6-ти дюймовий LСD-дисплей з блакитною підсвіткою
• Показання дисплея: час, дистанція, калорії, пульс, швидкість, кут нахилу
• Програми: 40 програмних рівнів (в т.ч. цільова, 4 пульсозалежні, фітнес-тест, 2 користувацькі, спалювання жиру)
• "Швидкий доступ" до швидкості: 4 клавіші
• "Швидкий доступ" до кута нахилу: 4 клавіші
• Сенсорний датчики пульсу і телеметрія
• Сенсорне управління швидкістю і кутом нахилу на рукоятках
• Бігове полотно: 150х50 см
• Швидкість: 1-20 км / год
• Кут нахилу: 0-12% (15 рівнів)
• Потужність двигуна: 3.5 л.с.
• Вентилятор: є
• Мультимедіа: вбудовані колонки,
• Габарити: 212х85х145 см
• Вага: 115 кг
• Максимальна вага користувача: 150 кг
• Гарантія: 1 рік

Універсальні тренажери дають можливість виконання цілого комплексу аеробних вправ, а деякі являють собою справжні міні-стадіони.

Силові тренажери - тренажери для розвитку сили. Тренування для розвитку сили збільшують м'язи і зміцнюють весь організм в цілому. Силові тренажери ефективні для коректування фігури, оскільки тільки на ньому можна дати ізольовану навантаження на ту частину тіла, яку необхідно підкоригувати. Систематичні силові тренування - це найкращий спосіб уникнути ослаблення постави, м'язів спини і скарг на суглоби. Крім того, силові тренування грають важливу роль для підтримки Вашої фігури у відмінній формі і збереження привабливої зовнішності, в той же час дані тренажери можуть використовувати і натреновані атлети. Силові тренажери представлені лавами, тренажерами, де в якості навантаження використовується вага спортсмена і комплексами з вільними і вбудованими вагами. Звичайно, такий поділ не абсолютно: заняття на будь-якому вигляді тренажерів розвивають і силу, і витривалість, але різної степені.

Силові тренажери

Рис. 9 Приклади силових тренажерів 

У силових тренажерах основні характеристики залежать від виду силового тренажера.

1. Під власною вагою - це новий тип силових тренажерів, що використовують вагу спортсмена в якості основного навантаження. З їх допомогою добре розвивається сила, витривалість і гнучкість. Рівень навантаження можна змінити, відрегулювати кут нахилу лави або за рахунок використання додаткових млинців.
2. З вільними вагами. Серйозні атлети воліють тренуватися з вільними обтяженнями: млинцями, грифами й гантелями. Так можна не тільки швидше наростити м'язову масу, але і поліпшити координацію рухів, так як спортсмену весь час потрібно стежити за збереженням рівноваги і за становищем снаряда. Тренажери з вільними вагами ділять на агрегати, навантажуються ваговими дисками, і для роботи зі штангами і гантелями. При виборі верстатів для роботи з вільними обтяженнями потрібно в першу чергу звернути увагу на надійність конструкції й максимальна вага, який можуть витримати стійки під штангу. Також важлива ширина між стійками і можливість регулювати їх висоту.
3. З вбудованими вагами. Тренажери з вбудованими вагами підійдуть тим, хто тільки почав займатися: вони більш безпечні і дозволяють працювати над конкретною групою м'язів, що не втягуючи в процес інші. В якості обтяжень тут використовують плоскі вантажі, утримувані фіксаторами, і пересуваються по стрижню. Ці тренажери сконструйовані таким чином, щоб автоматично підлаштовуватися під змінювану силу скорочення м'язів за рахунок використання кулачкових або важільних механізмів.

Cилові тренажери можна умовно розділити на три класи.

Перший клас - домашні. Відрізняються малими габаритами і вагою, до того ж часто бувають складні. Загальна вага вантажних плит або дисків, як правило, не перевищує ста кілограмів, а часто навіть і п'ятдесяти.

Нерідко для збільшення навантаження застосовуються рухомі блоки і тому подібні найпростіші механічні пристрої.

Іноді застосовуються гумові або гідравлічні еспандери, чого, звичайно, не буває в більш «серйозних» тренажерах. При конструюванні таких комплексів упор робиться зазвичай на багатофункціональність при збереженні компактності. Можна також відзначити м'які ручки і упори, призначені для максимальної зручності для непрофесіонала.

До другого класу належать тренажери фітнес-класу. Вони призначені для спортивних залів у готелях, саунах, офісних центрах. При наявність бажання і можливості найменш громіздкі з цих пристроїв можуть також бути розміщені і в квартирах. Як правило, один тренажер фітнес-класу має велику кількість робочих станцій і дозволяє, в принципі, тренувати всі групи м'язів. Побільше і максимальне навантаження, товстіший каркас і троса, поліпшена стійкість, амортизація і шумозаглушення. М'які ручки і тому подібні

«вольності» дуже рідкісні - вага повинна бути твердо зафіксований в руках. Не зустрінеш також гумових та гідравлічних еспандерів, тільки вантажні плити, оскільки саме вони забезпечують рівномірну чітко дозується навантаження.

Третій клас - професійні силові тренажери.

Вони надміцні (нерідко використовуються цільні рами), надстійкі, практично безшумні, з дуже плавним ходом.

Навантаження становлять сотні кілограмів. Призначені вони для великих залів, і на них можуть тренуватися атлети найвищого рівня.

Шафа-тренажер був створений з метою збереження вільного простору в приміщенні при можливості виконання максимальної кількості вправ. Зберігаючи в собі всі функціональні якості багатопозиційних станцій, шафа- тренажер займає мінімум простору і з легкістю вписується в інтер'єр будь- яких приміщень: будь-то домашня обстановка або офіс. Це можливо завдяки несподіваним рішенням у конструкції тренажера і революційному дизайну вигляду. Конструкція розроблена відповідно до світових стандартів якості й безпеки. При виготовленні тренажерного комплексу застосовуються самі передові матеріали, що забезпечують міцність і надійність конструкції. Металеві деталі покриті екологічно чистими, порошковими барвниками.

Шафа-тренажер - це власний фітнес-центр на 3 кв.м. Можливості тренажерного комплексу дозволять підтримувати та вдосконалювати свою фізичну форму.

Шафа-тренажер забезпечує збалансовану тренування всіх груп м'язів. Елементи конструкції і включені в комплект аксесуари дозволяють виконувати більше 25 видів силових вправ.

Рис. 10 Шафа-тренажер 

Характеристики за якими обирають тренажери:

• Вага користувача - це головний параметр.
• Тривалість роботи.
• Число користувачів.
• Частота використання.--

2. Устаткування для плавальних басейнів

Для залучення відвідувачів ресторанів і мешканців готелів, розширення послуг будують різні за призначенням басейни: демонстраційні, спортивні, оздоровчі, лікувальні комбіновані.

Плавальний басейн може стати одночасно і цікавим проведенням дозвілля, і місцем групової активності, і лікувально-профілактичним  заходом. Разом з тим басейн – невід'ємний елемент лазень і саун, спа- комплексів, велнес-центрів і приватних будинків. Сучасні технології – підсвічування, допоміжне обладнання, системи очищення, дизайн – дозволяють одержати від плавального басейну не тільки користь для здоров'я, але і масу позитивних емоцій і вражень.

Плавальний басейн - гідротехнічна споруда, призначена для занять водними видами спорту, такими як плавання, стрибки у воду, підводне плавання, водне поло, підводне регбі, синхронне плавання та іншими, купання тощо.

Структурна схема басейну: складається з двох частин: чаші та системи водозабезпечення.

Чаша забезпечує герметичність і протистоїть зовнішнім впливам.

Система забезпечення відповідає за механічне очищення, подачу і злив води, її частоту і санітарну безпеку, за комфорт і задоволення, відбуваються процеси фільтрації, обеззараження, нагрівання води.

Характеристика і класифікація басейнів

Басейни класифікуються за такими ознаками:

•                за сезонністю;

•                за місцем розташування;

·               за призначенням;

·               розмірами;

·               за обладнанням;

•                за характером експлуатації;

•                за матеріалами виготовлення;

•                за способом забору та подачі води.

Класифікація басейнів за призначенням (громадські, приватні).

Приватні басейни призначені для купання однієї - двох родин.

Громадські басейни призначені для одночасного купання великої кількості людей, підрозділяються на групи:

1.            Спортивні басейни призначені для навчально-тренувальної роботи, проведення змагань, навчання дітей плаванню і організованого оздоровчого плавання.

2.            Купальні басейни переслідують головним чином оздоровчі цілі.

3.            Навчальні басейни дитячих дошкільних споруд використовуються для залучення до води, навчання плаванню, масового купання, а також для заняття спортивних секцій та проведення змагань місцевого рівня.

4.            Універсальні (змішані, комбіновані) басейни являють собою або об'єднання в одному комплексі купальні і ванн для спортивного або навчального плавання, або включення ділянок для навчально- тренувального роботи та навчання.

5.            Лікувальні басейни — басейни при клініках, лікарнях, санаторіях і інших лікувально-профілактичних установах, призначені для лікувальної гімнастики, лікувального купання і плавання.

Басейни громадського користування зазвичай влаштовуються в аквапарках і спортивних комплексах.

За віковими ознаками: для дорослих, дітей.

За сезонністю (для теплої пори року і для використання протягом усього року).

Класифікація за характером експлуатації

Басейни влаштовуються на природних водоймах і штучні (наливні).

Басейни на природних водоймах являють собою як правило прості споруди, де на палях або понтонах укладені ходові містки, вигороджують частину акваторії. Такий тип басейну є спорудою сезонного користування через стислості літнього сезону, нестійкості метеорологічних умов, перешкод при проведенні змагань, що вкрай обмежує можливості їх експлуатації. Тому вони використовуються головним чином для масового купання, здачі фізкультурно-спортивних нормативів, навчання плаванню.

Штучні басейни поділяються на:

1.            Відкритий басейн - споруда, де основна ванна розташована на відкритому повітрі. За характером експлуатації відкриті поділяються на сезонні і цілорічні.

2.            Критий басейн - будинок, у якому ванна або кілька ванн розташовані в спеціальних залах. Цей тип басейну значно довговічніші басейнів на природних водоймах, а підтримання нормального їх технічного стану обходиться дешевше. Крім того, вони більш безпечні для плаваючих.

3.            Комплексний басейн - включає стаціонарні відкриті і криті ванни, причому відкрита ванна може поєднувати спортивні та купальні функції. Цей тип басейну відрізняється великою кількістю функціональних можливостей, гнучкістю експлуатації в різний час року.

4.            Басейн що трансформується - споруда, в якому в залежності від пори року шляхом трансформації огороджувальних конструкцій ванна може бути поперемінно відкритою і закритою.

5.            Мобільний басейн - являє собою споруда, яку можна переміщати з однієї території на іншу: збірно-розбірні комплекси, збірно-розбірні і перевізні ванни.

Басейни можуть бути як широкопрофільні, так і спеціалізовані, які мають вузьке, цілеспрямоване призначення: дитячі, стрибкові, купальні.

Штучні (наливні) басейни мають безліч переваг в порівнянні з басейнами на природних водоймах. Насамперед вони мають більш високу санітарно-гігієнічну культуру і стабільність експлуатації, регламентуючи якість і температуру води. Крім того, незалежність від погоди забезпечує їх цілорічну експлуатацію з багатогодинними повсякденними тренуваннями протягом усього року.

Самим цікавим і компромісним варіантом є установка басейну в павільйоні. А робиться він з полікарбонату. Він дозволяє на якийсь час збільшити купальний сезон. Існує також різновид зі зсувними стінками, 5-10 хвилин і у вас відкритий басейн. Тому що вартість павільйону досить висока, вона в рази менше ціни будівлі під басейн і його експлуатацію протягом життя. Але є мінус. Узимку купатися не зовсім комфортно.

Закритий басейн комфортніше відкритого і практичніше, однак вимагає підтримання в приміщенні потрібний мікроклімат (температура, вологість повітряного середовища повинні підтримуватися одночасно), температури та якості води (чистоти та безпеки).

Для правильного вибору типу, розмірів басейну насамперед необхідно визначитись з основним цільовим призначенням майбутнього басейну (тренажер для підтримки фізичної форми, місце для відпочинку, куточок розваг, розкішний елемент інтер'єру тощо), а також ознайомитись з усіма сучасними типами басейнів, зрозуміти їх особливості, переваги і недоліки.

Для підтримання роботи басейну необхідні:

·               кліматичне обладнання,

·               систему водопідготовки,

·               дієва гідроізоляція,

·               водні атракціони.

Відкриті басейні не менш популярні,але користуватися ними можна тільки влітку, при будівництві слід врахувати результати розвідки грунтів і можливість підведення інженерних комунікацій з системою водопостачання та водовідведення, гідроізоляції басейнів. Ділянка, що прилягає до

«водоймища», повинна бути неслизькою, водонепроникною з ухилом у бік від басейну.

Обхідні доріжки в басейнах покривають металевими плитками та роблять з нахилом від ванни басейну, оснащуючи трапами для стоку води. Для уникнення охолодження ніг поверхню обхідних доріжок, лавочок для відпочинку рекомендується підігрівати до 31 °С. На обхідній доріжці передбачається місце для інвентаря, який використовується під час занять, а також лавочки для відпочинку та відпрацювання окремих вправ.

Основними елементами плавального басейну є чаша басейну. Чаші можуть забезпечувати виконання різних функцій: навчання плаванню, проведення змагань, стрибки у воду, купання (оздоровлення), лікування хворих. Басейн може будуватися з обхідною доріжкою, трамплінами і вишкою для стрибків, трибуни для глядачів, тренувальним залом або майданчиком, допоміжними приміщеннями для обслуговування тих, що купаються - роздягальні та душові.

Розміри чаші (ванни) басейну залежать від функцій, ширина 15—20 м, довжина 25—50 м, глибина спортивних басейнів 1,1—3,5 або 4,5 м (коли є вишка) та 1,1—1,8 м (коли вишки немає).

Басейни неспортивного призначення зазвичай розділені на дві зони - дитячу і зону для дорослих. Глибина в зоні для дітей звичайно становить від тридцяти сантиметрів до 1,3 метрів.

Сучасні басейни громадського користування обладнують гідромасажними ваннами, в яких температура становить тридцять шість градусів за Цельсієм. Важливим елементом громадських басейнах є окрема зона, в якій є можливість прийняти ванну зі спеціальним дезінфікуючим засобом для ніг.

Лікувальні басейни необхідні тим людям, хто займається лікувальною гімнастикою, проходить сеанси оздоровчого масажу. Такі басейни завжди обладнуються поручнями, мають сходи або пандуси. Останнім часом досить часто у лікувальних басейнах стали влаштовувати спеціальні акваліфти для інвалідів.

Класифікація за матеріалами ванни:

•                              Скловолоконні або композитні,

•                              Бетонні,

•                              Поліпропіленові,

•                              Сталеві (каркасні).

Внутрішні площини ванни облицьовують кафельними плитками світлих тонів, при чому в місцях відштовхування плавців при поворотах вони повинні мати шерохувату поверхню, щоб уникнути ковзання рук.

Загальнопланувальне рішення басейну визначається взаємним розташуванням ванни і допоміжними приміщеннями:

-                              Кільцевий (допоміжні приміщення в торці основного залу);

-                              Поздовжній (допоміжні приміщення уздовж довгої сторони основного приміщення);

-                              Періметральний (допоміжні приміщення по периметру чаші басейну);

-                              Блокований (допоміжні приміщення об'єднані в єдиний блок).

Водообмін. Плавательні басейни обладнуються системами, що забезпечують водообмін в ваннах басейну. За характером водообміну

виділяють такі типи басейнів:

·                                                басейни рециркуляционного типу;

·                                                басейни проточного типу;

·                                                басейни з періодичною зміною води.

Устаткування для басейну можна розділити на групи: основне, додаткове й допоміжне.

Основне обладнання для басейну, це те без чого не може існувати жоден басейн. Сюди можна віднести фільтрувальні установки, елементи обв’язки басейну – труби й фітинги, елементи забору й подачі води: скиммери, форсунки, донні зливи. Так само більшою мірою до цієї групи можна віднести обладнання обігріву води (проточні електронагрівники й теплообмінні обладнання), поручні, сходи для басейнів. У переливних басейнах - необхідні матеріали для облаштованості жолобів, переливні решітки, ємності, що компенсують, обладнання  регулювання  рівня  води.  Це мінімальний набір, без якого повноцінне функціонування басейну неможливо.

Додаткове обладнання для басейну значно підвищує зручність користування ним. Для підвищення якості очищення й дезінфекції води, для зменшення витрати хімічних речовин для басейну встановлюють хлоргенератори, ультрафіолетові установки, озонатори, автоматичні станції контролю води. Для очищення поверхні басейну використовують ручний або автоматичний робот-пилосос для басейну. Для басейнів у приміщенні необхідне створення вентиляційної системи й установка осушувача повітря. Так само в додаткове обладнання можна віднести захисні павільйони для басейнів, жалюзі для басейнів, захисні покриття.

Допоміжне устаткування дозволяє задовольнити побажання, що купаються будь-яких вікових категорій. Сюди можна віднести підводне освітлення, обладнання гідромасажу й протитечії, гейзери. Для дітей буде приємним доповненням установка водних атракціонів – гірок і трамплінів, розважальних островів, різних фонтанів і водоспадів.

Основне обладнання для бассейну: фільтрувальні установки, елементи обв’язки басейну – труби й фітинги, елементи забору й подачі води: скиммери, форсунки, донні зливи, обладнання обігріву води (проточні електронагрівники й теплообмінне обладнання), поручні й сходів.

У переливних бассейнах - облаштування жолобів, переливні решітка, ємності  для  компенсації,  обладнання  регулювання  рівня  води.  Додаткове обладнання для басейну значно підвищує зручність користування ним, поліпшує якість і чистоту води: хлоргенератори, ультрафіолетові установки, озонатори, автоматичні станції контролю води. Для очищення поверхні басейну  використовують  ручний  або  автоматичний робот пилосос для басейну. У приміщенні необхідно створення вентиляційної системи й установки для осушування повітря.

Допоміжне устаткування: підводне освітлення, обладнання гідромасажу й протитечії, гейзери, гірки, трампліни, фонтани, водоспади тощо.

Для  підтримки  чистоти  води  в  басейні  організовують   її безперервну фільтрацію спеціальними речовинами: кварцовим піском, мінеральними сумішами або діатомітовою землею, які здатні затримувати забруднення розмірами від 1 мкм до 50 мкм. Найбільшого поширення набули пісочні фільтри, в яких фільтруючим матеріалом є очищений і промитий пісок дрібної фракції, здатний затримувати забруднення розміром від 20 мкм. Забруднений пісок очищається методом зворотнього промивання, при якому зворотній потік води вимиває забруднення з фільтру в каналізацію. Для роботи фільтраційної установки потрібен насос, який буде всмоктувати воду з басейну та безперервно проганяти її через фільтр. Насос підбирають за розрахунком для забезпечення якості води, відсутності «мертвих» зон, в  яких вода може застоюватися, кількість циклів водообороту.

Сучасні системи очищення води для басейнів дозволяють частково або повністю уникати використання хлору при знезараженні води. До таких систем відносяться ультрафіолетові лампи і озонатори. Ультрафіолетове випромінювання і озон є дезінфектантами. Ультрафіолетові  та озонові системи очищення води виготовлені з екологічно чистих матеріалів, які не мають негативного впливу на організм людини.

Знезараження води - це знищення біологічно активних забруднювачів і продуктів життєдіяльності (бактерії, водорості, потожірові виділення).

Для знезараження води застосовуються різні технології:

·                   хлорування,

·                   озонування,

·                   ультрафіолетове опромінення,

·                   електроліз тощо.

Хлорування води - найбільш поширений і надійний спосіб знезаражування, на відміну від інших методів, обробляє не тільки воду, але і поверхні самого басейну.

Озонування, електроліз і ультрафіолет здатні обробляти воду, що проходить безпосередньо через прилад знезараження, і в цьому випадку поверхні басейну залишаються фактором ризику. Нижче представлена схема установки для дезінфекції води на основі озону.

Основними перевагами озонаторів для басейну є:

·                     високий ступінь знезараження води;

·                     відсутність неприємного хлорного запаху;

·                     відсутність подразнюючої дії на слизову оболонку і шкіру людини;

·                     відсутність ймовірності отримати передозування від ультрафіолету;

·                     при використанні озонатора, вода в басейні насичується киснем.

Рис.11 Схема установки для дезінфекції води на основі озону.

Вироблений з повітря озон змішується з водою перед подачею на фільтрувальну установку:

1 - від ванни; 2 - озонатор; 3 - озоноване повітря; 4 - відходить газ; 5 - змішування з водою; 6 - фільтрувальна установка; 7 - напірний фільтр на основі активованого вугілля; 8 – водогін до ванни.

 

Раніше хлорування води здійснювалося шляхом безпосереднього додавання газоподібного хлору у воду. Так як хлор є вкрай токсичною речовиною, зараз використовується більш безпечний метод: хлор додається у воду в хімічно зв'язаному вигляді, найчастіше використовується гіпохлорит натрію в рідкому вигляді або хімпрепарати на основі хлор-ізоціануратів у твердому вигляді. У воді відбувається поступове руйнування гіпохлориту з вивільненням вільного хлору, який і має бактерицидну дію.

Існує метод по зниженню витрати гіпохлориту натрію за допомогою флокулюючих пристроїв, які викликають більш активне вивільнення вільного хлору. Для досягнення заданого значення вмісту вільного хлору у воді витрачається менше реагентів, відповідно знижується рівень хлороформу і тріхалометанів (сполук хлору, які, за останніми дослідженнями, здатні викликати важкі захворювання, у тому числі і рак).Для нагрівання води застосовують газ або електроенергію. Електричні нагрівачі для басейнів живляться від електромережі, перетворюють електричну енергію в термічну. До газових котлів підключають теплообмінники що працюють за принципом температурного обміну між двома робочими середовищами. Зі збільшенням вартості джерел енергії постає необхідність застосування теплових насосів.

 

Водопідготовка

Фізичні методи. До фізичних методів підготовки води в басейнах можна віднести підігрів, рециркуляцію, фільтрацію, а також знезараження за допомогою ультрафіолетових установок. Якщо підігрів в першу чергу забезпечує комфортну температуру середовища басейну, рециркуляція сприяє рівномірному перемішуванню води, то в процесі фільтрації відбувається безпосередня очищення води.

Фільтрація - основний метод видалення механічних домішок і суспензій; залежно від обсягу та призначення басейну вона може застосовуватися в безперервному або періодичному режимах. У невеликих басейнах для гідромасажу вся вода обов'язково фільтрується безперервно і проходить через фільтри не менше 5-10 разів на добу. У той же час в плавальних басейнах значного обсягу фільтрація води проводиться 2-3 рази на день; на це йде 8-12 год / добу.

Фільтра́ція — процес проходження розчину чи суспензіїчерез пористу перегородку (мембрану) за різницею гідростатичного тиску з обох боків мембрани, причому розмір профільтрованих часточок обмежується діаметром пор.

Фільтрува́ння — дія, власне проціджуваня, рідин і газів або зневоднення шламу проціджуванням через фільтрувальну перетинку (тканину, сітку, порувату речовину) під дією зовнішніх сил (гідравлічного або механічного тиску, вакууму, гравітаційної сили, відцентрової сили та ін.).

Механічне очищення - це очищення води від неорганічних забруднювачів (пил, сміття, відмерлі мікроорганізми) за допомогою мембранного, пісочного або іншого фільтруючого елемента. Щоб підвищити ефективність роботи фільтрів, забруднення укрупнюють, додаючи у воду спеціальні хімічні реагенти - коагулянт, флокулянт або за допомогою флокулюючих пристроїв.

У фільтраційні установки для басейнів входять власне фільтр і циркуляційний насос. Найчастіше використовуються фільтри механічної очистки води з засипанням з звичайного або посрібленого (для знезараження води) кварцового піску. У ряді випадків використовуються і картріджні фільтри. На відміну від змінних картриджів, піщана засипка підлягає регенерації. Очищення такого фільтра проводиться методом зворотної промивки за допомогою системи вентилів.

Піщані фільтрувальні установки можуть встановлюватися на висоті до 2 м і у видаленні до 10 м від басейну; їх використовують для очищення води в басейнах об'ємом від 25 до 150 м³ і більше. Вони виконані з пластику і забезпечені манометром, вентилем і фільтром грубого очищення води.

Передбачається кілька шарів засипки з кварцового піску з розміром гранул 0,4-0,8 мм. Варто звернути увагу, що в комплект таких установок не входять насоси (поставляються окремо) і агрегат цілком вбудовується в конструкцію басейну.

Процеси обробки води в басейні взаємопов'язані. Так, фільтррування здійснюється на очисних конструкціях в режимі рециркуляції води; для того щоб це проходило більш ефективно, застосовуються хімічні реагенти - коагулянти і флокулянти. Рециркуляція використовується також при дозуванні хімічних реагентів для їх перемішування.

Фільтрацію води механічним способом забезпечать механічні фільтри, зображені на рисунках (дивись нижче). Вони працюють за принципом прогонки води через шари піску і гравію. Наявність будь-якого з них вирішить питання чистоти води в басейні.

 

Рис.12 . Схема фильтру з піщаним шаром, з насосом і улавливателем для

волосся:

1 - положення при зворотному промиванні; 2 - положення при включенні фільтрувальної установки; 3 - злив; 4 – направлення води до чаші басейну.

 

Кізельгуровий фільтр. Його основу складає добувається з морських водоростей речовина кізельгур, що має мікроскопічно тонку структуру. Ця речовина наноситься на нейлонову тканину шаром не більше 1-2 мм. Це дозволяє затримувати у фільтрі до 80% всіх бактерій, що знаходяться у воді. Дуже широкого застосування цей вид фільтра не знаходить тільки через його велику вартість.

Фільтр на основі гранульованого синтетика і пінопласту. Матеріал для заповнення - пластівці пористих синтетичних матеріалів. Бактерії затримуються в порах і складках пластівців. У порівнянні з кізельгуровим фільтром розглянутий тип фільтра менш економічний.

Фільтр на основі тканини із штучного волокна. Основа цього фільтра

- штучна тканина з папером, що просочені штучною смолою. При виробленні терміну експлуатації всі компоненти картуші (капсули) підлягають заміні. Потужності такого фільтра обмежені, він не може бути застосований у великих басейнах та для індивідуальних басейнів цілком придатний.

Стаціонарна фільтраційна установка найбільш ефективна, фільтруючий матеріал - кварцовий пісок (рис. 13). Вода подається в фільтрувальну установку і повертається в басейн за допомогою спеціальних пластикових елементів - донного зливу і форсунок повернення води.

 

Рис.13 . Схема стаціонарної фільтраційної установки СФУ:

1 - хомут; 2 - кришка ємності; 3 - гумове кільце; 4 - труба забору води з чаші басейну; 5 - вихід очищеної води; 6 - промитий пісок

Хімічна обробка води. Хімічна обробка води для басейну складається з наступних етапів: регулювання рівня рН, дезінфекція, запобігання появи водоростей і коагуляція колоїдних частинок.

Регулювання рівня рН є необхідною умовою для правильного догляду за станом води в басейні. Це важливо, оскільки значення рН водного середовища впливає на стан обладнання, самого басейну, на швидкість утворення мінеральних відкладень і швидкість розмноження мікроорганізмів. По ряду міркувань, оптимальним для води басейну є значення рН в інтервалі 7,0-7,4. У кислому (рН <6) середовищі значно активізується корозія металевих деталей, роз'їдаються металеві конструкції, сповільнюється коагуляція колоїдних частинок, що проявляється при більш інтенсивному забрудненні води. Лужне (рН> 8) середовище подразнює шкіру, слизову оболонку очей, значно знижується ефективність дезінфікуючих добавок (деяке зниження ефективності дії дезінфікуючих засобів на основі хлору і брому спостерігається вже при перевищенні значення рН = 6), посилюється процес формування вапняних відкладень на стінках басейну. У воді з нейтральним значенням рН всі ці небажані ефекти або відсутні, або виявляються в найменшій мірі.

При корекції рН до оптимальних значень необхідно додавати кислоти або лугу, залежно від того, в який бік зрушено кислотно-лужну рівновагу. Для цього випускаються спеціальні реактиви у пакетах або у формі таблеток. Вміст у них кислот і лугів розраховано таким чином, що, виходячи з об'єму води, можна досягти нейтральних середовищ без вимірювання значення рН. Однак необхідно пам'ятати, на значення рН впливають найрізноманітніші чинники (температура, концентрація солей та ін), тому зміна рівня рН без вимірювальних приладів або індикаторів може призвести до небажаних наслідків.

Визначення значення рН проводиться за допомогою спеціальних приладів (рН-метрів), що вимірюють водневий показник, або за допомогою так званого індикаторного паперу, який змінює свій колір у воді в залежності від рівня кислотності. Використовуються також спеціальні індикаторні таблетки, за кольором розчину яких визначається рН.

Тепла вода басейну є сприятливим середовищем для швидкого розмноження бактерій та інших мікроорганізмів, що потрапляють у воду з повітря (з яким вміст басейнів знаходиться в безпосередньому контакті), а також від тіл, що купаються. Серед них можуть опинитися форми, небезпечні для людини. Тому дезінфекція - необхідна стадія обробки води. У той же час дезинфікуючі речовини не повинні завдавати шкоди здоров'ю, подразнювати шкіру і очі.

Хімічні методи дезінфекції води поділяються за видом застосовуваних реагентів: активного кисню, хлору і брому. Раніше для дезінфекції води в басейнах використовувалася виключно хлорне вапно, відома в народі як "хлорка". Цей реагент, крім сильного дезинфікуючого дії, має низку недоліків: руйнує гумові і пластикові вироби, подразнює шкіру людини, має різкий неприємний запах. В даний час для дезінфекції використовуються хімічні сполуки, що поставляються різними фірмами: Arch Water Products (США), Chemaform (Німеччина) та ін Асортимент дезінфекційних препаратів, що випускаються, зокрема, фірмою Bayrol (Німеччина), дозволяє впоратися практично з усім спектром мікроорганізмів ( бактерії, гриби, водорості), що розвиваються в теплому середовищі басейнів. Крім того, ряд цих препаратів викликає не лише знезараження, але і окиснення речовин органічного походження, що знаходяться у воді у вигляді домішок. Після взаємодії з хлором вони зазнають змін, втрачають розчинність і можуть бути затримані фільтрами механічного очищення води.

Останнім часом знайшли широке застосування установки з виробництва хлору для дезінфекції води в басейні (генератори хлору), що працюють в проточному режимі рециркуляції і вбудовуються в систему фільтрації води. Принцип дії таких установок заснований на електролітичному розкладанні водних розчинів хлоридних солей.

Препарати на основі брому мають ряд переваг, порівняно з дезінфікуючими сполуками хлору. Вони, зокрема, не мають неприємного запаху, не так сильно подразнюють шкіру і очі. Крім того, при введенні сполук брому у воду не вносяться вапняні компоненти, які згодом можуть призвести до мінеральних відкладень, а також не відбувається сильної зміни рН. У той же час цей дезінфектант забезпечує високий рівень знезараження. Бромний реагент особливо підходить до випадків, коли присутність хлору небажано, але потрібна висока ступінь надійності знезараження (як у гідромасажних басейнах). За ступенем подразнюючої дії сполуки брому займають проміжне місце між хлором і активним киснем.

Сьогодні найбільшою популярністю користуються м'які методи дезінфекції води, до яких відноситься обробка води за допомогою активного кисню. Переваги такого методу знезараження полягають у відсутності запаху, щадному впливі на шкіру. При обробці активним киснем не відбувається підвищення мінеральних відкладень і спостерігається сталість рівня рН. При сильному забрудненні води така обробка може проводитися спільно з іншими засобами, хоча і сам активний кисень має надійну дезінфікуючу дію.

Знезараження води активним киснем проводиться за допомогою спеціальних добавок, що випускаються у вигляді таблеток або рідини. Препарати з дією на основі активного кисню складаються з двох синтетичних компонентів, що знаходяться в ізольованому один від одного стані. При використанні вони змішуються і вступають в хімічну реакцію. Важлива особливість: цього методу - висока ефективність при боротьбі з водоростями, що представляють хороше живильне середовище для бактерій і грибів. Застосування хлорних дезінфектантів для боротьби з водоростями не ефективне, оскільки хлор не проникає через щільну оболонку великих колоній цих організмів.

Хімічні реагенти використовуються не тільки в процесах корекції рН та знезараження. Існують порогові розміри частинок, від яких можна очистити воду за допомогою фільтрів. Видалення дрібних колоїдних часток не можливе без впливу спеціальних хімічних засобів. Викликати їх укрупнення і відфільтрувати дозволяють коагулючі добавки, що заповнюють картриджі, встановлювані перед входом у фільтр. Крім головного цільового ефекту, коагуляція підсилює дію дезінфікуючих засобів. Це особливо помітно при застосуванні даних препаратів у комбінації з активним киснем.

Найкращого ефекту очищення води можна домогтися при грамотному комплексному застосуванні хімічних і фізичних методів обробки води.

 

Оснащення басейнів за типом переливу

З технічної точки зору басейни поділяються по типу переливу води в басейні, тобто яким чином відбувається збирання води з басейну для фільтрації й обробки, подача води в басейн, вони діляться на: скіммерні і переливні.

Переливний басейн характеризується тим, що вода знаходиться на одному рівні з бортом (наповнений водою до країв) по всьому периметру басейну розташована решітка, яка закриває лоток. Забір води з басейну здійснюється через переливну решітку по периметру басейну, далі вода через випуски самопливом потрапляє в накопичувальну додаткову переливну ємність, об’єм якої повинен становити 4-7% від об'єма води у басейні, встановлюють її в підвалі або технічному приміщенні басейну нижче рівня води в басейні. Більшість плавальних басейнів громадського призначення виконані за такою схемою. Ціна на будівництво переливного басейну, як правило, вище ціни скіммерного басейну – на 15%-25%. На рис.14. представлена схема роботи переливного басейну.

 

Рис.14 . Схема роботи переливного басейну:

1. Циркуляційний насос.

4.  Фільтр (пісковий або картріджний).

5.  6-ти або 4-х позиційний кран фільтра.

6.  Електроводонагрівач (теплообмінник).

7.  Хлоратор (станція автоматичного дозування).

8.  Панель управління насоса (з вбудованим таймером).

9.  Панель управління бойлером.

10.  Магістраль подачі води.

11.  Каналізаційний злив.

12.  Панель регулятора рівня води.

13.  Електромагнітний клапан.

14.  Датчики рівня води в коменсаціонний ємності.

BR - Донні форсунки (сопла). P - Світильники. BC - Трансформатори. G - Переливний лоток. BF - Донний злив. PB - Заборник водного пилососа.

BT - Компенсаційна (переливна) ємність. RG - Труба переливу. TP - Аварійний злив.

 

Скіммерний басейн відрізняється від переливного тим, що рівень води знаходиться нижче рівня борта і спеціальний насос забирає воду з басейну через спеціальні вікна в стінках басейну, скиммери, потім вода надходить у систему: насос - система фільтрації - водонагрівач - станція хімічної обробки води, далі через сопла повертається в басейн. Технічне приміщення можна зробити далеко від басейну й вище його рівня.

На практиці створення такого басейну вимагає менше витрат на будівництво чаші і обладнання. Так само відмінною особливістю його створення є унікальна для кожного басейну схема підведення і забору води. На рис.15. представлена схема роботи скіммерного басейну.

 Рис.15. Схема работискіммерного бассейну.

1. Циркуляційний насос.

4.      Фільтр (пісковий або картріджний).

5.      6-ти або 4-х позиційний кран фільтра.

6.      Електроводонагрівач (теплообмінник).

7.      Хлоратор (станція автоматичного дозування).

8.      Панель управління насоса (з вбудованим таймером).

9.      Панель управління бойлером.

10.      Магістраль подачі води.

11.      Каналізаційний злив.

12.      Аварійний перелив (каналізація).

RA - Регулятор рівня. BR - Форсунки (сопла). P - Світильники. BC - Трансформатори. SK - Скіммер.

 

При будівництві басейну в приватному будинку частіше використовуються скіммерний тип.

Скіммер - це пристрій у басейні за допомогою якого здійснюєтеся забір води і утримання часток бруду з верхніх шарів води у плавальних басейнах, штучних водоймах та резервуарах.

Скіммер — це порожнистий металевий або пластиковий бак, до нижньої частини якого через різьбове з’єднання підключається труба магістралі водозабору. На бічній поверхні скімера є прямокутне приймальне вікно з плаваючою заслінкою — через яке вода з басейну надходить в скіммер і направляється в систему для подальшого очищення і нагріву.

Скіммери бувають вбудованими і навісними. Навісні скіммери розташовуються всередині чаші, просто навішуються на борт басейну. Даний тип використовують у тих випадках, коли немає можливості провести установку вбудованих скімерів. Навісний скімер має поворотну трубу виходу води з фільтрувальної установки. Іншими словами, через нього вода йде з басейну, а потім повертається в нього назад. Такі скіммери використовуються, коли немає можливості встановити вбудовані скіммери, тобто в невеликих і неглибоких басейнах).

Вбудований скіммер монтується прямо в стіну басейну. Його виготовляють їх пластика або ж з нержавіючої сталі.

Скіммер розроблений спеціально для прибирання забруднень з поверхні води басейну. Забруднення, які потрапляють в басейн, наприклад: листя, пух, комахи і т.д., спочатку плавають на гладі води, тому особливу увагу треба приділити швидкому видаленню їх з поверхні.

Принцип роботи скіммера полягає в наступному - забруднення, які знаходяться на дзеркалі води, потрапляють у кошик для сміття. Щоб плаваюче сміття не поверталося назад, передбачені поплавкові дверцята. Також кожен скіммер укомплектовується вакуумною тарілкою для підключення водного пилососа.

Площа поверхні дзеркала води, що обробляється одним скіммером не більше 25 кв.м., тому в залежності від розміру басейну їх може бути один або декілька. У скіммерному типі басейну, у відмінності від переливного, рівень води знаходиться на 12-15 см нижче бортика. Рекомендується з'єднувати скіммер з донним зливом, для того, щоб очищалися не тільки верхні шари води, але і нижні. Приблизно 2 / 3 об'єму басейну проходить через скіммер і 1/ 3 об'єму через донний злив. Рівень води в басейні підтримується автоматично за допомогою поплавкового клапана. Після фільтрації, підігріву та дезінфекції, чиста вода надходить назад у басейн через стінні форсунки, розташовані, як правило, навпроти скіммера. Таким чином, рух води відбувається від однієї стінки до іншої при цьому вода має оновлювалася у всій чаші басейну.

Опорожнення басейну здійснюється через донний злив самопливом або за допомогою насоса фільтрувальної установки.

Скіммери класіфікують:

•                              за розміром,

•                              за матеріалами виготовлення,

•                              особливостями застосування.

Скіммери за розмірамі відрізняються шириною ліцьової частини: на стандартні, вузькі, шірокі.

Матеріалами виготовлення скіммерів є ПВХ, бронза, нержавіюча сталь.

Зовнішні фланці виготовляють з ПВХ та нержавіючої сталі.

Скіммери конструктивно відрізняються в залежності від їх застосування у басейнах з лайнером, мозаїчніх та поліпропіленовіх (керамічніх, скловолокон, тощо).

Для пояснення роботи навісного скіммера (рис. 16.) представлена безканалізаційна система очищення води в басейнах (рис. 17.), що складається з навісного блоку СН-16 і технічного відсіку. Блок СН-16 призначений для використання в басейнах об’ємом до 70м³. При монтажі в басейні з більшим об’ємом кількість блоків збільшується пропорційно об’єму.

Рис.16.Навісний скіммер

 

 Рис. 17.  Схема роботи навісного скімера з технічним блоком:

1 - навісний блок, 2 -технічний відсік, 3 - блок захисту і керування, 4 - лінії керування, 5 - трубопровід, 6 - бічний забірний скіммер, 7 -опорно-направляючий стакан, 8 - фільтруюча мембрана, 9 - кошик грубого очищення, 10 - насос, 11- вузол знезаражування, 12 - вузол нагрівання, 13- електромеханічні клапани,14- регульована форсунка, 15- вихід на дренажну лінію, 16 - підводний прожектор, 17-фільтруюча мембрана тонкої очистки

 

При монтажі блоку в комплектації СН-16/48 у режимі гідромасажу і зустрічного плину за допомогою електромеханічних клапанів 13 відбувається відсікання вузлів нагрівання і знезаражування, що значно збільшує продуктивність цих режимів. Через бічні забірні скімери 6 вода надходить у кошик грубого очищення 9. Далі, вода, очищена від великого сміття, надходить в опорно-направляючий стакн 7 зі спеціальною фільтруючою мембраною 8. Потім відфільтрована вода надходить через насос 10 за допомогою трубопроводів 5 назад у басейн. Подача відфільтрованої води в басейн здійснюється через регульовану форсунку 14. Форсунка дозволяє регулювати напрямок і швидкість потоку руху води, також можливе регулювання потужності подачі повітряного потоку в поворотний потік. Додатковий повітряний потік забезпечує аеромасаж і насичення води киснем. При монтажі додаткових пристроїв нагрівання і знезаражування після насоса відфільтрована вода проходить послідовно через вузол нагрівання 12 і знезаражування 11. При монтажі блоку в комплектації СН-16/48 у режимі гідромасажу і зустрічного плину за допомогою електромеханічних клапанів 13 відбувається відсікання вузлів нагрівання і знезаражування, що значно збільшує продуктивність цих режимів.

Блок захисту і керування 3 по лініях керування 4 здійснює керування режимами фільтрації, освітлення і додаткових функцій. Для зручності експлуатації включення підвідного прожектора 16 і функції гідромасажу з протитечією виконується користувачем безпосередньо з басейну за допомогою безпечних пневмокнопок.

Технічний відсік (рис.18) рекомендується монтувати на відстані 5м (довжина сполучних трубопроводів) від навісного блоку.

  

 Рис. 18. Технічний блок або відсік

 Елементи басейну

Рис.19. Скімер вбудований - гідротехнічна пристрій, що забезпечує поверхневий забір води з дзеркала басейну в процесі циркуляції (фільтрації).

Рис. 20. Схема скімеру

1. Корпус.

2. Поплавок.

3. Водозабірний отвір.

4. Кришка.

5. Фільтр грубого очищення.

6. Вихід води на циркуляційний насос.

7. Вихід води в дренажну лінію.

8. Скидання води в дренаж

Режими роботи скімерів

Приклад схеми фільтрації води в басейні представлено на рис. 21.

Циркуляція води у ванні басейну

 Крім застосуванням фільтрів і хімічних препаратів велике значення для забезпечення чистоти басейну має вірно забезпечена циркуляція води в чаші басейну, бо переміщення водної маси проводиться з метою забезпечення постійного видалення брудної води через зливні труби (скімери) і надходження чистої (очищеної) води через подаючі труби (сопла).

Цей процес має два способи циркуляції: на основі витіснення і на основі перемішування. Принцип витіснення полягає у витісненні забрудненої води з чаші в пінні коритця потоком чистої води. При цьому способі необхідно забезпечити рівномірний потік чистої води з днища чаші з можливо більшої його площі. Складніше створити такий потік при розміщенні труб (сопел), що подають воду, в стінках чаші. Оптимальним рішенням є поєднання принципу витіснення з перемішуванням. Схеми проходження потоків води в залежності від розташування труб подачі води  та зливних труб представлено нижче на малюнках, де труби подачі позначені цифрою 1, а зливні труби (скіммери) - цифрою 2. Число подаючих трубопроводів (сопел) залежить від вибору системи пропуску води і обсягу циркуляції, збільшення числа сопів призводить до більш рівномірного розподілу потоку, але зменшує обсяг води що подається на один отвір, призводить до зменшення швидкості води, що подається. Рівномірність проходження потоку води передбачає рівні швидкості подачі води на всіх отворах що подають воду, для чого уніфікують перетини трубопроводів, розташовують їх в одній горизонтальній площині. Для системи перемішування застосовують сопло з внутрішнім діаметром 40 мм з розрахунку пропуску 30-60 м³ води, для системи витіснення -відповідно з внутрішнім діаметром 80 мм на кожні 10-20 м² поверхні води і 1 м каналу в днище ванни на кожні 2 ,5-5 м² поверхні води.

Схеми циркуляції води представлено

Рис.22. Схема циркуляції води за принципом витіснення. Вертикальний потік утворюється при водопідводящих трубах	Рис.23. Схема циркуляції води за принципом перемішування. Водопропускні сопла розміщені на бокових стінках витіснення.
Рис. 24. Схема циркуляції води по принципу витіснення. Приклад рішення басейну на одну сім'ю. Вертикальний потік води утворюється при водоподводящих жолобі на дні і пристрої одностороннього пінного коритця	Рис. 25. Схема циркуляції за принципом перемішування. Водопропускні сопла розміщені на боковій стінці
Рис. 26. Типове рішення для найпростіших басейнів. Водопропускні сопла розміщені на боковій стінці, водозабір - через скіммер	Рис. 27. Вертикальний потік води з центральним водопідводящим каналом: а - план; б - розріз
Рис.28. Пристрій трубопроводів по системі "оленячі роги" з висновками для подачі і відведення води:  а - з двома, б - з трьома	Рис. 29. Приклад застосування розподільчого колектора великого перетину замість системи "оленячих рогів", так як він більше економічний

Водяні атракціони

Для збільшення привабливості і респектабельності готелю, підвищення функціонального використання басейну як складової частини зони відпочинку, її сучасне дизайнерське вирішення.

Існує багато варіантів пристроїв: створення штучного протипоку-«бігової доріжки» для тренувань у воді, застосування масажних форсунок вдале та корисне задоволення, використання водоспадів зі струменів від водяної стіни до різних за формою фігур та напорів ввечері може бути прикрашене кольоровим освітленням з мерехтінням. Доповнення басейнів трамплінами, гірками, підводними гейзерами зробить відпочинок більш насиченим емоціонально.

Вимоги при будівництві басейнів

Внутрішнє планування основних приміщень басейну має відповідати гігієнічному принципу поточности: здійснюється за схемою – гардероб, гардероб, душова, ножная ванна, ванна басейну. Після басейну передбачено потрапляння до душової, роздягальна і санвузол мають сполучатися з душовою безпосередньо через невеличкий тамбур чи коридор.

Санузлы розміщуються при роздягальніх; в жіночих санузлах приймається 1 унітаз на 30 людиней, в чоловічих – 1 унітаз і один пісуар на 45 чоловік у зміну.

Душові мають бути прохідними і розташовуватися по дорозі руху з раоздягальні до обхідної доріжкиі; душові влаштовуються із розрахунку 1 душова сітка на 3-и людини.

Дорогою руху від душа до чаші басейну розміщують ножніе ванночки із проточною водою, розміри яких виключають можливість їх обходу (чи перестрибування).

Розміри ванн спортивних басейнів обираються залежно від розмірів загальної площі басейну та площі дзеркала води на одну людину у м²:

·       для дорослих – у оздоровчих басейнах від 8 м², щонайменше 5,0 м²;

·       для дітей – щонайменше 4,0 м²;

·       в охолоджуючих басейнах при лазнях і саунах – щонайменше 2,0 м²;

·       для дітей до 1 року (басейни «Малятко») припускається використання ванн з майданом дзеркала води щонайменше 1,0 м² на 1 дитину за умови зміни води після кожного сеансу.

У складі приміщень плавального басейну може бути кабінет лікаря, і приміщення лабораторії щодо санітарно-хімічних і бактеріологічних досліджень.

При рециркуляції води, вона проходить через фільтр і дезінфікуючу установку або тільки дезінфікуючу установку, при цьому частина води обов'язково скидається і замінюється свіжою.

Фірми-виробники обладнання для басейнів — Grunbeck, Novum (Німеччина),  DINOTEC,  UWE,  KRUELLAND,  FUTUREPOOL,  STA-RITE (Німеччина), HAYWARD (Франція), ASTRAL (Іспанія), PAHLEN і FOLKPOOL (Швеція).

3. Устаткування саун, соляріїв, масажних кабінетів

Медико-біологічні засоби відновлення потрібно розглядати в двох аспектах: відновлення спортсменів в ході навчально-тренувального процесу; відновлення працездатності після перенесених захворювань, травм, перенапруження, тобто власне-медична реабілітація.

Для відновлення роботоздатності після напруженої розумової і виробничої діяльності застосовують засоби, що поділяють на групи впливу вказані в таблиці 1.

Таблиця 1 Характеристика груп медико-біологічних засобів відновлення

Для вирішення проблеми збереження здоров'я та працездатності людини, продовження ее життя в масштабах України створена системи охорони здоров'я (СОЗ). СОЗ України охоплює підсістеми: санітарна- профілактичні, лікувально-профілактичні, фізкультурно-оздоровчі.

 Лазні

 Лазня є ефективним засобом боротьби з втомою після важкого розумової та фізичної праці, поліпшення самопочуття і фізичного розвитку, підвищення працездатності, профілактики захворювань, особливо простудних. Лазня може бути використана з метою акліматизації при підвищеній вологості і високій температурі повітря, прискорення відновлювальних процесів після інтенсивної тренувальної навантаження, а також підготовки м'язів, суглобів і організму в цілому до фізичних навантажень. Особливо ефективно поєднання лазні з масажем. Лазня надає тонізуючу дію на психіку людини, тому її слід відвідувати обов'язково 1-2 рази на тиждень.

Лазні поділяються на такі типи: сухоповітряні, парові і водяні.

Сухоповітряна сауна сприяє поліпшенню легеневої вентиляції, центрального і периферичного кровообігу, обміну речовин, а також психічної і фізичної працездатності, де висока температура підтримується сухим повітрям. У лазнях такого типу температура повітря досягає +90-120 ° С, а вологість -5-20%. До цієї категорії відносяться фінська сауна та російська лазня.

Парова лазня нагрівається гарячою парою, t +60 °C, вологість 80-100%. Відразу після важкого фізичного навантаження парова лазня не рекомендується, так як після неї людина відчуває себе втомленою, млявою; на відпочинок потрібно набагато більше часу, ніж після сухоповітряної лазні.

Прикладом може служити турецька лазня.

Третій тип лазень - це водяні. Паряться в таких лазнях в ємності з водою. Яскравим прикладом служать японські водяні лазні.

Найбільшою популярністю в наші дні користуються російська, фінська, римська, турецька (арабська) і японська лазня.

Російська лазня. Незважаючи на високу популярність російських лазень, нам мало що про них відомо. Існує думка, що істинно російська лазня - це лазня з димоходом, тобто лазня, яка топиться по-білому. Насправді споконвічна російська лазня топилася по-чорному. У центрі парної знаходився осередок, який прогрівав приміщення, а дим від нього виходив через щілини в стінах будівлі. Така лазня називалася «чорною» або «димною». Бані з димоходом стали будувати набагато пізніше. Слід зазначити, що цілющий ефект «димної» лазні набагато вище, завдяки кіптяви, яка, осідаючи на стінах парної, наповнює повітря лікувальним пахощами.

Справжня російська лазня - це дерев'яна хата, яка будується на березі річки або озера і складається з двох приміщень: роздягальні і парильної. У парильному приміщенні знаходиться кам'янка - піч з каменями. Пару в російській лазні отримують шляхом виливання води на розжарені камені.

Саме російській лазні властива така корисна й ефективна оздоровча процедура, як масаж віниками.

Російська лазня характеризується температурою повітря 40-45 ° при відносній вологості повітря 60-80%. Паритися в російській лазні краще лежачи, так як температура повітря в парній неоднорідна.

Фінська лазня. Найбільшою популярністю фінська лазня користується на Заході. Головна відмінність фінської лазні від російської - це суха пара. Людському організму легше перенести суху пару, тому температура у фінській парній набагато вище, ніж у російській і може досягати 100 °С. Відносна вологість повітря у фінській бані невелика і коливається від 10 до 30%. Віником тут не користуються. Якщо ви все ж вирішили скористатися віником, то не збудьте знизити температуру, інакше опіків не уникнути. Сауна - фінське слово, що позначає замкнуте приміщення, що обігрівається спеціальною грубкою з каменями й споруджене з метою створення в приміщенні сухої жаркої лазні, означає не процес парки і не призначення лазні, а тільки спорудження - функціональний блок.

Класична фінська лазня, як і російська, будується на березі річки чи озера, води якого використовуються для охолодження.

Римська лазня. Класична римська лазня складається з двох приміщень: теплого, яке називається тепідарій, де температура повітря підтримується на рівні в 45 °С і жаркого, що називають лаконікум, тут температура досягає 70 °С. Лаконікум можна назвати парною, так саме це приміщення призначене для глибокого прогріву і потіння.

Обігрівається римська лазня сухим гарячим повітрям, що надходить через отвори в стінах. Париться в римській лазні найкраще лежачи на лавках, розташованих на різній висоті. Для охолодження використовуються два басейни з температурою води в 12 і 35 °С.

Турецька (арабська) лазня. Турецька лазня дуже  сильно відрізняється від російської та фінської лазні. Температура повітря в турецькій лазні підтримується на середньому рівні в 50 ° С при високій відносній вологості повітря - до 80%.

Турецькі лазні складаються з п'яти приміщень, як долоня з п'яти пальців. Перше приміщення - це передбанник з температурою повітря в 28-34

°С, тут організм готується до більш високих температур наступних приміщень. Приблизно посередині уявної долоні розташовується приміщення, обладнане розігрітими кам'яними лежаками, тут температура досягає максимальних показників. Після прогрівання і потіння слідують мильний масаж, потім ополіскування прохолодною водою і глибокий пілінг шкірних покривів. Завершує процедури інтенсивний розслабляючий загальний масаж.

Японська лазня. З давніх часів в Японії існують два типи лазень: домашні лазні (офуро) і громадські лазні (сенто). Домашні лазні отримали свою назву, офуро, від назви бочки з водою, нагрітою до 50 °С. Відвідувач японської лазні занурюється в ємність з водою по груди і проводить там близько 15 хвилин, перебування в бочці супроводжується масажем шиї, голови, обличчя і плечей. Далі слід ще кілька бочок: бочка, наповнена розігрітими кедровими тирсою і сумішшю ефірних масел, бочка з розігрітою морською галькою. Після офуро рекомендується годинний відпочинок і заповнення рідини за рахунок декількох чашок ароматного зеленого чаю.

Потім невелика прогулянка на свіжому повітрі. Японці привчають дітей до відвідування лазні-офуро, починаючи з 3-4 років.

Процедура відвідування сенто - громадської лазні, подібна з домашніми банними процедурами. Тільки замість індивідуальної бочки використовується басейн на кілька персон. Перед зануренням в басейн, відвідувачі сенто миються в спеціальних приміщеннях. Порівняльні характеристики бань представлені на рис. 30 та табл. 2.

 Таблиця 2. Класифікація бань за способом обігріву, характеристикою повітряного середовища

Рис.30 Графік положення основних бань на діаграмі вологість-температура повітря

Облаштування саун та бань

Для облаштування саун та бань необхідні печі. Типи печей: твердопаливні (дров'яні) печі, газові кам'янки, електро-кам'янки; печі-каміни, парогенератори. До комплекса бань входять басейни, які також бувають декількох типів. Для забезпечення комфортного перебування у банях та саунах пропонується широкий вибір допоміжного інвентарю, обладнання та аксесуарів.

На сьогодні налічується три основні категорії кам'янок, які розділяють за принципом енергоносія: твердопаливні (дров'яні) печі, газові кам'янки, електрокам'янки.

Незалежно від типу будь-яка піч для лазні або сауни повинна відповідати певному мінімуму вимог: конструкція печі для лазні має унеможливити займання, можливість короткого замикання або опіку при дотику до розжареної поверхні; мати достатній запас потужності, щоб протопити лазню, нагріти воду та забезпечити парою, регулюватися в досить широких межах; забезпечувати оптимальне нагрівання приміщення, при якому температура в парній складає 45-60° С біля підлоги та 85-90° С під стелею, камені в печі кам'янці розжарюються в середньому до 200-250° С при відкритій кам'янці, якщо піч закритого типу, то до 450-600° С, при поливі нагрітих каменів водою утворюється пара високої температури; не повинна виділяти в приміщення парної ніяких газів або диму, має бути економною, добре вписувалася в дизайн приміщення.

Піч-кам'янка – традиційне джерело тепла та пари в російській лазні, має нагрівати певний об'єм каменів до заданої температури без відкритого вогню, піч довго тримає тепло. Тепло від каменю приємніше, ніж від металлу, але але вимагає будівельних матеріалів (вогнетривкої цеглини, глини, вимагає будівельних матеріалів (вогнетривкої цеглини, глини, бетону), роботи майстра-пічника, нагрів такої печі довготривалий (6-8 годин), значні витрати палива.

Дров'яні печі прості по пристрою і забезпечують найбільший оздоровчий  ефект.  Найбільш  поширене  паливо  для  банних   печей   - дрова листяних порід дерев, наприклад, берези, яка горить високим рівним полум'ям. Хвойні дерева мають той недолік, що в їх складі є смолисті речовини, які при горінні нерідко утворюють сажу. При спалюванні дров смолистих порід, наприклад, соснових, в піч підкидають кілька осикових полін, утворюється довге червоно-синє полум'я «облизує» камені й випалює всю сажу і гар.

Вугілля дає занадто високу температуру, що скорочує термін життя таких печей для лазні, брикети з торфу, навпаки, не дають достатньої температури для нагрівання каменів.

Конструкція дров'яної кам'янки включає кам'янку з кам’яним наповнювачем, топку, зольник та колосник, має відносно низьку вартість палива, релаксуючий ефект від потріскування дрів та живого вогню, проте експлуатація вимагає певних навичок та умов, підбору дрів потрібної якості, облаштування, чищення димаря.

Газо-дров’яні печі є універсальними конструкціями, є можливість вибору палива (дрова, природний газ або зріджений вуглеводень). Печі мають додаткові знімні елементи, устаткування (газові пальники, фільтри, замочні клапани) газопальника та секції для застосування твердого палива. Основна перевага такої печі – це можливість вибору палива, що часто буває економічно доцільно. Випускають суто газові кам'янки. Але газові печі повинні мати димар, на їх установку та експлуатацію потрібний відповідний дозвіл, паспорт, що підтверджує заводську установку, в якому вказані усі вимоги та умови по експлуатації згідно ДБН.

Електрокам'янка для лазні – компактна і не вимагає відведення диму, спеціального догляду проста в експлуатації. Нагрівальним елементів в такій печі служить ТЕН, який може бути трубчастим металевим або керамічним. У сучасний печей для лазні часто роблять подвійний корпус, внаслідок чого зовнішня оболонка не нагрівається вище 30-40° С. Головні переваги електрокам'янки в тому, що вона не вимагає відведення диму газів та інших продуктів горіння. Це дозволяє так само підтримувати чистоту та порядок в лазні, не докладаючи помітних зусиль. Електричні пічі нагріваються швидше, забезпечують температуру каменів до 650° С, автоматизовані, забезпечені дисплеями та індикаторами, що дозволяє підтримувати температуру нагріву в автоматичному режимі.

Конструкції дров'яних печей

Дров'яні печі постійної дії найчастіше виготовляють цілком з металу. Топка і димар виконані з листової сталі товщиною 4 мм, камені відкрито укладені у верхньому горизонтальному димарі; тут вони нагрівають повітря парної. Піч складається з корпусу, димоходу і кам'янки. Корпус виготовляють з листової сталі. Між зольником та топкою розташовують колосникові грати, що представляють собою чавунну решітку з отворами  або щілинами, через які під неї просипается зола. Дрова спалюють на колосникових гратах. Для хорошої акумуляції тепла маса каменів повинна становити 5-7 кг на 1 м³ об'єму парної.

Найбільш зручні в експлуатації електропечі, вони легко регулюються, не забруднюють приміщення лазні, не вимагають особливого догляду. Електропечі можуть бути з відкритими або закритими електронагрівальними елементами (ТЕНами). ТЕНи більш зручні, оскільки їх легко замінити. У відкритих нагрівачах елемент розміщений у вигляді спіралі на вогнетривкій керамічній підставці. Тепловий захист печі виконується з декількох теплових екранів, розташованих послідовно один за іншим. Екрани мають невелику масу і швидко розігріваються. В залежності від обсягу парильної орієнтовна потужність, споживана електрокам'янкою, складе: 5 м³ (на 2 особи) - 3 кВт; 18 м³ (на 4 чол.) - 12 кВт тощо.

Лазню обшивають листяними породами дерева. Найдешевший варіант - вільха: вона, не нагрівається, не темніє від жару і не змінює форму. Липа краще і в сенсі здоров'я - її деревина «дихає» цілющими мікроелементами, і відносно стійка до високих температур, але дорожче вільхи в 1,5 рази.  Полиці для паріння краще робити з липи, а в ідеалі - з африканського дерева абаши. В парній не можна використовувати хвойні породи, що виділяють смолу.

В якості наповнення для печі-кам'янки використовують камінь в цьому сенсі - талькохлорит і малиновий кварцит, легко переносить перепади температури і безпечний для парильників, не розтріскується.

Гігієнічні вимоги до лазні

Приміщення у лазні поділяються на: приміщення для очікування та відпочинку, роздягальні, душові, парна, басейн, підсобне приміщення.

Чекальня - перше приміщення сауни. Вона має бути розрахована на 2/3 від кількості місць у парній і обладнана достатньою кількістю крісел і вішалок для верхнього одягу.

Роздягальня повинна мати місць у 2 рази більше, ніж в парній. На одного відвідувача доводиться щонайменше 1,2 м² корисної площі. Роздягальня повинна бути обладнана шафами шириною 40 см, глибиною 56 см і висотою 187 см. Відстань між шафами повинна бути не менше 150 см, а між ними і стіною - 85 см. Підлога повинна бути такою що легко миється, з нахилом до сміттєзбірників.

Душова розташовується між роздягальнею і парною. На 4 місця в парній повинен бути 1 душ. Розсіювачі душа встановлюються на відстані не менше 175 см від підлоги під кутом в 30 °. Зручно користуватися ручним душем, за допомогою якого можна ретельно обмити тіло з усіх боків. Температура води не повинна перевищувати 45 ° C. У душовій повинні бути полички для мила та вішалки для рушників що легко миються. Стіни слід мити до висоти не менше 225 см, а вище (стеля) їх покривають вапняною штукатуркою з протигрибковими добавками. Підлога повинна бути покритий світлими, нековзькими плитками і мати нахил до сміттєзбірників, які зазвичай закривають решітками. У душовій необхідно виділити простір для обсихання. Там повинен бути також кран з довгим шлангом для вологого прибирання.

Парна повинна бути місткою настільки, щоб перебування в ній було зручним і безпечним. На 1 відвідувача звичайно припадає не менше 2 м³. Висота парної, як правило, становить 220-260 см. Не рекомендується споруджувати парні з обсягом більше 40 м³. Стіни і стелю обшивають сухим, добре абсорбуючим деревом без сучків і смоли (тополя, осика, вільха, сосна). Двері повинні бути дерев'яними і відкриватися назовні. Дерево не можна просочувати або покривати лаком. У парній ставлять принаймні 2 полиці з дерева висотою більше 40 см, причому верхню полицю встановлюють на відстані не менше 140 см від стелі.

Поверхня полиць повинна бути гладкою і добре піддаватися санітарній обробці. У парній не повинно бути металевих предметів або кріплень зважаючи на небезпеку опіків. Підлога повинна бути покрита гладкими плитками або цементом і мати нахил на сміттєзбірник, що знаходиться за межами парної. У парній необхідно забезпечити обмін повітря. Світильники для освітлення парної в цілях безпеки слід встановлювати над дверима.

Для охолодження тіла бажано мати приміщення в сауні і можливість охолодження за її межами. Басейн всередині сауни роблять площею не менше 6 м² і глибиною 130 см, але з можливістю знизити рівень води для дітей до 50 см. Площа басейну повинна бути не менше 0,5 м² на 1 місце в парній. Басейн розташовують поряд з парною. Його стіни і дно повинні бути світлими, добре митися; їх покривають морозостійкими плитками або іншим матеріалом з подібними властивостями, гладкою, але неслизькою і непористої поверхнею. Дно басейну повинно мати нахил до випускного отвору. Для спуску в басейн роблять сходинки і перила. Підлога близько басейну повинна мати ухил на сміттєзбірник. Вода в басейн надходить через отвори в дні, а її надлишок відтікати по жолобку в каналізацію. При рівні води 50 см і нижче її слід постійно змінювати. Температура води не перевищує 10 ° C і відповідає вимогам до води в басейнах з рециркуляцією. Вода постійно хлорується (концентрація вільного хлору досягає 0,2-0,3 мг / л води).

Для охолодження можна використовувати воду, сніг або знаходитися на повітрі в критій споруді, що з'єднується з сауною. Площа зони охолодження планується з розрахунку не менше 2 м² на 1 місце в парній

Вона повинна бути обладнана лавками з відповідного матеріалу і мати зелені насадження. Вода для зовнішнього охолодження повинна відповідати вимогам до води в басейнах з рециркуляцією.

Кімната відпочинку. Площа розраховують виходячи з 2 м² на 1 місце в парній. Обладнання складається з кушеток і крісел у кількості, що відповідає числу місць у парній. У кімнаті відпочинку слід дотримуватися тиші.

Вбиральня. Принаймні 1 кабіну з'єднують з очікувальною, іншу - з душовою. Вентиляцію роблять примусовою. Кожну кабіну обладнають унітазом, шухлядкою для туалетного паперу, гачком для одягу, дзеркалом та умивальником. Висота кабіни не повинна бути нижче 180 см. Кабіни обкладають плитками або іншим матеріалом що легко миється світлого кольору. Підлога також повинена легко митися, без щілин і мати нахил на сміттєвидалення. Перед кожною кабіною також повинен бути умивальник.

Підсобне приміщення необхідно для зберігання миючих і дезінфікуючих засобів. Стіни до висоти 180 см покривають миючими матеріалами. У приміщення підводять теплу і холодну воду. Чисту і використану білизну слід зберігати окремо. Якщо використану білизну неможливо відправити в той же день в пральню, то повинна бути передбачена можливість її просушування.

Інші приміщення. У сауні повинно бути місце для відпочинку її співробітників. Необхідна аптечка першої медичної допомоги. Можна передбачити приміщення для масажу і солярій. Площа приміщення для масажу планується з розрахунку 7 м² на 1 масажний стіл. Солярій обладнають джерелами ультрафіолетового випромінювання. Його висота має бути не менше 3 м. Площа солярію планується з розрахунку 6 м² на 1 процедурне місці.

Кліматичні умови в приміщеннях сауни. Для вимірювання температури у всіх приміщеннях сауни встановлюють термометри. У парній повинен бути термометр зі шкалою до 150 ° C, причому його прикріплюють на відстані не менше 1 м від джерела тепла, на висоті 150 см від підлоги і в 20 см від стіни.

Перед входом в парну слід повністю помитися під душем теплою водою з милом. Необхідно також змити піт перед входом в басейн. Чоловіки і жінки повинні відвідувати сауну роздільно. Однак нерідко споруджують невеликі сімейні сауни.

Робочі сауни можуть входити до її приміщення в спеціальній захисному одязі і взутті.

Приміщення сауни і її устаткування необхідно постійно утримувати в чистоті. Перед закриттям сауну слід мити і дезінфікувати засобами, що не мають запаху. Двері, стіни, шафи для одягу, радіатори опалення необхідно не менше 1 разу на тиждень обробляти дезинфікуючим розчином. Крісла, поручні, ручки дверей слід дезінфікувати не рідше 1 разу на день. Ганчірки, щітки та інші засоби для прибирання сауни не можна застосовувати для інших цілей. Після використання їх слід мити і поміщати в дезинфікуючий розчин.

Після закінчення роботи воду з басейну для охолодження випускають, дно і стінки піддають механічному очищенню та дезінфекції, а потім басейн наповнюють чистою водою.

Фарбування сауни проводиться не рідше 1 разу на рік.

Всі проведені роботи повинні відзначатися в експлуатаційній книзі сауни.

Мікроклімат лазні

Мікроклімат сауни визначається температурою, вологістю, швидкістю руху повітря. Температура в парній повинна бути високою, а вологість низькою. Температура повітря на відстані 1 м від джерела тепла і 20 см від стіни на висоті 150 см не повинна бути нижче 85 ° C, а відносна вологість не повинна перевищувати 15%. Абсолютна вологість коливається в межах 40-60 г/м3. Температура у підлоги дорівнює приблизно 40 ° C, а у стелі досягає 110

° C, перепад температур становить 60-70 ° C. Залежно, від індивідуальної переносимості температури відвідувач сауни вибирає полицю на відповідній висоті. При температурній різниці між поверхнею тіла и оточуючим середовищем, що дорівнює 30–60 °C, швидкість руху повітря не повинна перевищувати 0,2 м/с. Нормальний обмін відбувається при швидкості біля 0,10- 0,12 м/с.

Крім температури і вологості повітря, важливе значення має атмосферну електрику. Напруженість електричного поля в сауні досягає 4000-8000 В / м і залежить від кількості вживаної води і температури нагрітих каменів. Звичайний показник - 100 В/м, при збільшенні кількості пари - приблизно 300 В/м. Це супроводжується збільшенням кількості негативних іонів, тому в якійсь мірі банні процедури можна вважати аеротерапією.

Аероіонотерапія — фізіотерапевтичний метод, що полягає у використанні з лікувально-профілактичною метою певних частинок — аероіонів, які містяться у повітрі і є носіями електричних зарядів.

Такі частинки з'являються в атмосфері під впливом радіоактивного випромінювання ґрунту, космічного проміння та електричних розрядів. Дія аероіонів на організм залежить від їх кількості й електричної природи. Аероіони подразнюють сприймаючі нервові апарати легень, а також надходять у кров, де віддають свої електричні заряди її елементам. Корисно впливають на організм лише аероіони, які несуть негативний електричний заряд (т. з. легкі іони). Аероіони, що є носіями позитивних зарядів (важкі іони), діють шкідливо.

Атмосферне повітря, залежно від умов місцевості, має різний аероіонний склад. Найбільша кількість легких іонів (25 тис. в 1 см³ і більше) - у повітрі гірських та приморських районів; у повітрі великих міст — у середньому від 40 до 400 легких аероіонів в 1 см³. Кількість важких іонів при цьому може досягати багатьох тисяч.

Вогонь, вода що розбризкується (наприклад, у водоспаді), рослини в процесі фотосинтезу також є причиною іонізації повітря. Остання в даний час широко використовується в приміщеннях для профілактики захворювань, в гігієнічних цілях, а також у медицині.

Разом з тим наявність надлишкової кількості позитивних іонів призводить до втоми, неспокою, явище відоме як "отруєння позитивними іонами" і спостерігається як наслідок погодних катаклізмів, як результат надмірного кондиціонування повітря, тривалого сидіння перед монітором комп'ютера або довгого перебування всередині рухомого автомобіля. Симптоми цього явища - серцеві напади, загострення астми, мігрень, безсоння, ревматизм, артрит, різні види алергії.

Ефект негативних іонів в лазні був виявлений, коли дослідники задумалися над популярністю печей, що використовують відкритий вогонь палаючих дров. Суб'єктивні причини особливий настрій, який створює вигляд відкритого вогню, аромат спалюваного дерева, - повністю не пояснювали, чому любителі класичної російської лазні і сауни відчувають почуття бадьорості, недосяжне в лазні, опалювальної електричною піччю. Випробування показали, що полив гарячих каменів водою призводить до появи величезної кількості негативно заряджених іонів. При використанні ж деяких типів електричних печей камені не нагріваються до потрібної температури, металеві нагрівальні елементи служать джерелом шкідливих позитивних іонів. Однак якщо в електричній печі камені розташовані правильно і розігріваються до необхідної температури, то ефект позитивного іонного випромінювання нейтралізується: позитивні іони осідають на гарячих каменях і не потрапляють у повітря. Дослідження показали, що недостатня вентиляція в сучасних саунах також може служити фактором, що сприяє накопиченню позитивних іонів. Необхідною умовою створення оптимального мікроклімату в сауні є достатній повітрообмін, що дозволяє підтримувати потрібну вологість повітря і видаляти випаровування, пов'язані з перебуванням відвідувачів в парній.

Більшість досліджень щодо іонізації повітря саун проводилися фінськими вченими на прикладі фінської сауни, характер основних процесів залишається незмінним і в лазнях іншого типу, адже в будь-якій лазні відбувається швидке перетворення води в пару, а значить, і процес іонізації.

Ванни

Вибір типу ванн залежно від температури, складу води дозволяє вибірково впливати на організм, стимулювати відновлювальні процеси після навантажень.

•           Ароматична - найчастіше хвойна, рідше з додаванням м'яти, шавлії, ромашки. Поряд з температурним і механічним ефектом, завдяки ароматичним речовинам, складним рефлекторним шляхом діє на периферичні закінчення шкірних рецепторів і нюховий аналізатор. Такі ванни діють заспокійливо на ЦНС, покращують обмін речовин і тим самим прискорюють відновні процеси. Температура води у ванні +35-37 °C, тривалість-10-15 хв, щодня або через день (12-15 ванн на курс), ввечері або перед денним відпочинком. Для приготування ванн використовують різні лікарські рослинні відвари або готові форми (брикети).

•           Ванна з прісної води (гігієнічна) - підвищує тренованість та адаптацію до фізичних навантажень і холодових подразників. Застосовується під час сауни і після тренувань. Температура +36-37 ° С, тривалість-10-12 хв. Після ванни рекомендується прийом дощового душу (t +33-35 °C) протягом 1 -2 хв.

•           Вібраційна - поєднує в собі комплексний вплив загальної ванни (прісної, мінеральної) і вібрації водяних хвиль, спрямованих на певну ділянку тіла. Процедура стимулює захисно-пристосувальні механізми організму. Короткочасний вплив вібрації зменшує втому м'язів після навантаження, покращує кровообіг, обмін речовин у тканинах. Тривалість процедури - 3-10 хв щодня або через день. Курс - 10-15 процедур.

•           Гіпертермічна (загальна, сидяча і ножна) - використовують для нормалізації функції опорно-рухового апарату ("затурканість" м'язів, мі- офасціти, міозити та ін) в цілях профілактики перевантажень і виникнення травм. Найчастіше гіпертермічні ванни проводять з різними лікарськими добавками. Сидячі проводять з профілактичною та лікувальною метою. Ножні мають тривалість процедури - 5-10 хв, t +39-41 °C, курс - 8-10 процедур).

•                               Гаряча - температура +40 ° C, тривалість - 10-15 хв, застосовується в залежності від віку та функціонального стану організму переважно при охолодженні.

•                                  Киснева - застосовується при травмах і захворюваннях опорно- рухового апарату з метою зняття втоми після інтенсивних фізичних навантажень, для нормалізації сну. Масаж проводиться до ванн. Воду у ванні штучно насичують киснем до концентрації 30-40 мг/л. Температура води +35-36 °C, тривалість процедури 10-15 хв. Курс 10-15 ванн.

•                                 Перлова - надає сприятливу дію на шкіру та підшкірні тканини, сприяє розслабленню, зменшенню нервової напруги, знімає втому. Її ефект пов'язаний з проходженням бульбашок повітря через воду під тиском 101-202 кПа (1-2 атм.) - Температура води +36-37 °С, тривалість ванни - 10-15 хв. Ці ванни рекомендують використовувати після змагань або емоційних тренувань, а також між заходами в сауну або парну лазню.

•                              Прохолодна - температура води +25-31 °C.

•                                Скипидарна - застосовується при травмах і захворюваннях опорно- рухового апарату, неврозах. Концентрація емульсії - 15-60 мл на 200 л води, t+36-38 °С і вище. Тривалість прийому ванн - до 10 хв, курс - 5-8 процедур. Приймають її 1 -2 рази на тиждень.

•                                    Сірководнева - застосовується з профілактичною метою, для нормалізації функції вегетативної нервової системи, при хронічних захворюваннях опорно-рухового апарату, остеохондрозі хребта, артрозах. Температура води - +34-36 °С, тривалість процедури - 10-15 хв.

•                                Вуглекисла - крім температурного і механічного чинника, істотний вплив робить і хімічний подразник (вуглекислота). Вуглекисла ванна підвищує тонус нервової системи, благотворно діє на серцево-судинну систему, покращує обмін речовин. Крім того, прискорює виведення молочної кислоти, відбувається більш швидке відновлення після фізичних навантажень Дозування - 1 г на 1 л води, t + 35 ° C, тривалість першої ванни до 10 хв, далі до 15 хв, всього на курс 7-8 ванн. Курс - 8-14 процедур.

•                                   Хвойно-сольова - діє заспокійливо, одночасно активізує обмін речовин. Рекомендується при перевтомі, перенапруженні. Температура і тривалість прийому ванн така ж, як і хвойних.

•                                  Хвойна - дратуює периферичні закінчення шкірних рецепторів і нюховий аналізатор. Ароматичні речовини хвої діють ЦНС. Для приготування хвойної ванни в 200 л прісної води розчиняють 50 г порошкоподібної хвойного екстракту, або 1-2 таблетки (маса таблетки 30 г), або 100 мл рідкого екстракту. Температура води у ванні +35-37 °С,  тривалість процедур - 10-15 хв, щодня або через день. Курс - 15-20 процедур.

•                                Хлоридно-натрієва (сольова) - використовується морська вода, вода морських лиманів, природних джерел та ін Позитивно впливає на функціональний стан серцево-судинної системи, надає тонізуючу і регулює дію на ЦНС, а також стимулюючу дію на нервово-м'язовий апарат. Температури води +35-37 ° С, тривалість прийому ванн - 12-15 хв через день або два дні підряд з перервою на третій день. Курс - 12-15 процедур

•                              Холодна - температура води +8-20 ° С.

-                                  Електровіброванна - сприяє прискоренню окиснювально-обмінних процесів, виведенню продуктів метаболізму, релаксації м'язів, знімає больові відчуття в м'язах, нормалізує сон. Методика: одночасний вплив води (t +35- 37 °C) і гальванічного струму (від 0,1-1,5 А - залежно від чутливості нервово- м'язового апарату, 24 В) по дев'яти позиціях, вказаними на пульті. Тривалість 15-35 хв, курс - 3-5 процедур.

 Душі

 Одним з ефективних методів водолікування є душі. Основні діючі фактори душів - температурне і механічне подразнення. Їх фізіологічна дія на організм залежить від сили механічного подразнення і ступеня відхилення температури води від так званої індиферентної температури (+34-36 °С). Вранці після зарядки застосовують короткочасні (30-60 с) холодні і гарячі душі, які діють збудливо, освежаюче. Ввечері перед сном застосовують теплі душі, діючі заспокійливо.

•                Гарячий (до +45 ° С) - надає тонізуючу дію. Експозиція - 3 хв.

•                Дощовий - виявляє легку освіжаючу, заспокійливу і тонізуючу дію. Призначається як самостійна процедура (t +35-36 ° С), найчастіше після ванн, сауни та ін.

•                Каскадний - сприяє нормалізації окиснювально-відновних реакцій, підвищує м'язовий тонус. Це свого роду "масаж водою" при якому з висоти до 2,5 м падає велика кількість води (як правило, холодної).

•                Контрастний - чергування гарячої (до +45 °С) і холодної (до +18 °С) води. Тривалість гарячого душу - 30-40 с, холодного - 15-20 с

•                Душ Шарко (струйний душ) - надає тонізуючу дію. Тиск струменя - 1,5-2 атм., Температура води +34-36 °С. Застосовується як заключна процедура після масажу або як самостійна процедура. Тривалість процедури - 2-3 хв до почервоніння шкіри.

•                               Шотландський - комбінування гарячого і холодного душу. Спочатку подається струмінь води з температурою 35-45 °С протягом 30-40 с, а потім з температурою 10-20 °С протягом 10-20 с з відстані 2,5-3 м. Тиск води - 1,66- 3,98 атм. Гарячу і холодну воду чергують 4-6 разів. Курс складається з 15-20 процедур, які призначають через день.

 Інші фізичні засоби відновлення

 Інфрачервоне випромінювання проникає в тканини на глибину 1-2 см. Для інфрачервоних випромінювань використовуються лампи "Солюкс" та ін Інфрачервоне і видиме випромінювання має основним тепловим дією на організм з активацією місцевого обміну речовин.

Ультрафіолетове опромінення (УФО) сприяє нормальному протіканню обмінних процесів, регулювання вітамінного балансу, кислотно-лужної рівноваги, збільшення вмісту глікогену в печінці і м'язах, підвищення ферментної активності, поліпшенню співвідношення білкових фракцій сироватки крові, підвищує утилізацію кисню тканинами, зменшує кисневу заборгованість. Ці властивості ультрафіолетових променів використовуються для прискорення відновлення після фізичних навантажень і підвищення працездатності переважно в зімнее час, компенсуючи недостатність опромінення.

Інфрачервона сауна - сучасний оздоровчий засіб, що зарекомендував себе дуже позитивно. Оздоровчі властивості інфрачервоної сауни засновані на тепловому (інфрачервоному) випромінюванні. Інфрачервоні промені проникають безпосередньо в тіло і тканини організму, не нагріваючи навколишнє повітря. Температура навколишнього середовища залишається комфортної (40-60°С), а тіло прогрівається на глибину до 4 см. Проникаючи  в тканині людини, інфрачервоні промені викликають розширення кровоносних судин, поліпшується харчування клітин і тканин, розщеплення жирів у підшкірно-жировій клітковині. Температура тіла людини в інфрачервоній сауні підвищується до 38,5°С, що стимулює роботу імунної системи, сприяє виробленню антитіл і стає гарною профілактикою інфекційних і простудних захворювань.

Історія інфрачервоних саун починалася в Японії. Автором ідеї був японський лікар Тадаші Ішикава, що 60-х р. ХХ століття задався метою домогтися ефекту глибинного проникнення тепла при тотальному прогріві організму.

Тривалість сеансів в інфрачервоній сауні становить 20 - 30 хв., температура повітря не повинна перевищувати 65°С. Регулярне відвідування інфрачервоної сауни дозволяє зменшити рівень холестерину в крові, нормалізувати артеріальний тиск. Потужне потовіділення звільняє тіло від токсинів, шлаків, зменшуючи навантаження на нирки. Інфрачервона сауна дає позитивний ефект для м'язів і суглобів, усуваючи судоми, зменшуючи прояви ревматизму і радикуліту. Інфрачервона сауна поліпшує стан організму при захворюваннях дихальної системи, порушеннях травлення, простудних захворюваннях. Інфрачервоні хвилі відрізняються ефективною лікувальною дією при шкірних захворюваннях (вугри, кропивниця, екзема, псоріаз), травмах, у післяопераційний період. Перебування в сауні знімає стрес, нервову напругу, сприяє нормалізації сну. У косметологічній практиці інфрачервона сауна рекомендується для часткового або повного розсмоктування келоїдних рубців, підвищення пружності шкіри, лікування вугрової висипки. Інфрачервона сауна - вдале доповнення до антицеллюлітних програм і сеансів загального масажу, ефективний спосіб зниження ваги. За один сеанс, в інфрачервоній сауні спалюється від 600 до 2000 Ккал.. Для посилення антицеллюлітного ефекту після відвідування сауни, бажано прийняти перлинову ванну або душ, джакузі.

 Інфрачервона сауна представляє собою кабіну, виготовлену з натурального дерева. Усередині кабіни встановлені тилові, кутові (фронтальні) і ножні інфрачервоні випромінювачі (нагрівачі) зі спеціальної кераміки. Сеанс в такій сауні триває приблизно 30 хв при температурі повітря всього 45-50 °С і природної вологості. Потовиділення в інфрачервоній сауні значно вище, ніж у звичайних саунах і лазнях, при значно більш м'яких умовах, чим і обумовлюється великий оздоровчий ефект.

У інфрачервоній сауні застосуються метод безпосереднього (прямого) нагріву тіла людини, який значно відрізняється від непрямого методу нагріву традиційних лазень, саун. У звичайних саунах піч (дров'яна або електрична) спочатку розігріває камені, потім камені розігрівають повітря, а вже тільки після цього відбувається нагрівання тіла людини. Повітря має низьку теплоємність, для ефективного нагріву організму людини, необхідно його сильно розігрівати (фінські сауни), або додаванням пари (російські парни або турецькі лазні). Істотним недоліком традиційних лазень є нерухомість повітря, яке насичується великою кількістю (до 4-5%) вуглекислоти і випаровуваннями поту. Тому в процесі роботи через короткий час в парних таких лазень утворюється ефект духоти, так як концентрація вуглекислоти підвищується в 8 - 10 разів у порівнянні з її вмістом у повітрі приміщень для відпочинку.

Інфрачервоне випромінювання - електромагнітне випромінювання, що займає спектральну область між червоним кінцем видимого світла (з довжиною хвилі λ = 0,74 мкм) і мікроволновим випромінюванням (λ ~ 1-2 мм).

Весь діапазон інфрачервоного випромінювання ділять на три складових:

•                короткохвильова область: λ = 0,74-2,5 мкм;

•                середньохвильова область: λ = 2,5-50 мкм;

•                довгохвильова область: λ = 50-2000 мкм.

Таблиця 3. Порівняльна характеристика інфрачервоної і звичайної сауни

Сеанси в інфрачервоній сауні можна проводити щодня, тоді як звичайну сауну можна відвідувати не частіше 1 разу на тиждень.

Кабіни  мають  бути  сертифікованими  за  ДСТУ 27570.29-91 та   ДСТУ 23511-79 у відповідності вимог Укр СЕПРО.

Ряд наукових лабораторій (Dr. Masao Nakamura "O&P Medical Clinic", Dr. Mikkel Aland "Infrared Therapy Researches" й ін.) повідомляють про отримані в ході досліджень ефекти, які поки не отримали статистичного підтвердження:

·                                       придушення росту ракових клітин,

·                                       знищення деяких видів вірусу гепатиту,

·                                       нейтралізація шкідливого впливу електромагнітних полів,

·                                       лікування дистрофії,

·                                       зменшення геморою,

·                                       підвищення кількості вироблюваного інсуліну у хворих діабетом,

·                                       нейтралізація наслідків радіоактивного опромінення,

·                                       гальмування розвитку цирозу печінки,

·                                       пом'якшення, а у багатьох випадках і розсмоктування колоїдних рубців,

·                          лікування псоріазу.

 СОЛЯРІЇ

 Солярій, аеросолярій (від др.-греч. Ἀήρ - повітря і лат. Solarius - сонячний) - спеціально обладнана відкрита площадка для проведення дозованих опромінень прямим або розсіяним випромінюванням, отриманим від спеціальних ультрафіолетових ламп. Примітно, що українське слово солярій - комерційне підприємство з приладами для засмаги відповідає англійському - tanning salon.

У той же час солярій - це електротехнічне пристрій, призначений для отримання штучної засмаги людиною.

Лампи для солярію можуть бути двох видів: низького і високого тиску.

Лампа низького тиску складається зі скляної трубки і двох електродів, усередині трубки знаходиться інертний газ і пари ртуті.

На внутрішню поверхню нанесено люмінофор - речовина, яка поглинає енергію і перетворює її в світлове випромінювання.

Другий тип ламп для солярію має той же склад, тільки речовини закачані в трубку під високим тиском, а випромінювання отримують від дугового розряду. У цьому випадку відбувається досить сильний розігрів лампи, і якщо фільтри зіпсовані, то користуватися солярієм з такими лампами категорично заборонено - це може завдати серйозної шкоди здоров'ю клієнта.

У соляріях використовуються тільки UV-A і UV-B промені. Крім того, відсоткова частка випромінювання ламп UV-В діапазоні, менше, ніж при сонячному випромінюванні.

Вибір ламп для засмаги

Вибираючи лампу для засмаги, слід враховувати спектральний склад. Звернемо увагу на середньохвильові (UVA) і короткохвильові (UVB) лампи.

Найкращі лампи ті, де співвідношення UVA до UVB одно 99 до 1.

Такі лампи дадуть не тільки чудовий засмага, але і не доведуть шкіру до стресу, а також збагатять шкіру вітаміном D₃. При показнику UVA в більшу сторону, а UVB в меншу, така лампа для засмаги не годиться для використання в медичних цілях, так як при такому співвідношенні втрачається можливість отримання вітаміну D₃. Всі дані про спектральний склад повинні бути зазначені в технічному паспорті.

Лампи високого тиску застосовуються для досягнення швидкого результату. Однак вони дуже агресивні по відношенню до вашої шкіри, а людям з блідою і взагалі протипоказані;

Лампи низького тиску можна використовувати для будь-якого типу шкіри. Хоча для досягнення бажаного результату доведеться витратити  трохи більше часу, але шкіра при цьому не отримає стресу опіків.

Потужність ламп для засмаги, які використовують у соляріях в основному класична: 15; 80; 140; 100; 160; 180 Вт. При цьому, чим більше потужності, тим довше лампа. У паспорті будь-якого солярію вказується потужність ламп. Лампи з потужністю вище класичної в основному використовуються в соляріях вертикального типу.

Не менш важливий і колір лампи для засмаги. Для людей зі світлою шкірою, яка схильна до опіків, підійдуть лампи блакитного кольору. Червоні лампи призначені для засмаги з тривалим ефектом. Зелені лампи призначені для отримання результату в мінімальні терміни.

Абсолютна більшість європейських фірм, спеціалізацією яких є продаж соляріїв, дотримуються стандарту і випускають лампи потужністю 20-200 Вт Зокрема, компанія cosmedico випускає лампи для солярію з потужністю, в межах 36-200 Вт

Класифікація соляріїв

По розташуванню ламп та відповідно одержувачів послуг -вертикальні або горизонтальні, побутові або професійні.

Окрему групу складають крісла-солярії (обладнані лампами для обличчя, рук і зони декольте,

Турбосолярії з потужною системою охолодження завдяки якій солярій довгий час може працювати без перерви.

Відповідно-вертикальні солярії, засмагання стоячи, горизонтальні - в яких інсоляції відбуваються в положенні лежачи

Горизонтальні солярії бувають двосторонні (нижня лежанка і кришка зверху) або односторонні (тільки верхній звід на штативі, перевертатися під час засмаги). Односторонні горизонтальні солярії застосовують для домашнього застосування, хоча на зорі появи соляріїв в салонах краси односторонні солярії використовували і в комерційних цілях, але це було дуже давно.

Горизонтальні двосторонні солярії також бувають побутові, напівпрофесійні і професійні.

Класифікують за кількістю і потужності ламп солярію.

Чим більше потужність ламп в солярії і чим більше кількість ламп, тим солярій професійніше.

До нових розробок відносять солярії обладнані аромоустановкамі, аудіосистемами, вібромасажними і гідромасажними пристосуваннями, підйомниками, кнопкою виклику персоналу.

Вертикальні солярії. Вертикальні солярії можна розділити на солярії на 220 Вольт і на солярії на 380 Вольт. Причому солярії на 220 Вольт можна розділити на побутові і професійні. Вертикальні професійні солярії на 220 Вольт, це солярії зі спеціальною системою рефлекторів ефективної форми, які дозволяють підвищити ККД ламп для солярію з 30% у звичайних соляріях на 380 В до майже 90%.

Вертикальні солярії на 380 В відрізняються один від одного кількістю ламп, системою вентиляції, додатковими опціями, ціною і виробником.

Визначальним фактором, що впливає на швидкість і якість засмаги, є внутрішня форма солярію. За формою внутрішньої частини солярії бувають трикутні (умовно), круглі, еліпсоїдні.

Трикутні солярії - в основному солярії економ класу голландських виробників, найменш ефективна форма соляріїв.

Круглу форму має більшість соляріїв бизнесс-класу німецького виробництва, польської, італійської, практично всі - російського, середньо- оптимальна форма солярію.

Еліпсоїдна форма - найефективніша форма солярію, тому що тільки при такій внутрішній формі солярію лампи в солярії розташовані найбільш рівномірно по відношенню до тіла що загоряє, за рахунок чого якість та швидкість засмаги в такому солярії буде набагато вище, ніж ці ж показники в солярії іншої форми.

Еліпсоїдну ергономічну форму мають солярії бизнесс-класу білоруського виробництва, солярії еліт-класу німецького виробництва, італійські та голландські солярії.

Вибір солярію

Підходи до вибору солярію наступні:

1) Розташування ламп. Обирати вертикальний по окупності, по зручності і різним технічним параметрам - вертикальний солярій займає верхні позиції на промисловому ринку соляріїв.

2) Комплектація солярію електронним устаткуванням, завдання якого зменшувати перепади напруги, а в деяких випадках їх просто ігнорувати.

3) Довжина ламп в солярії повинна бути 2 метри.

4) Солярій повинен мати з осьову систему вентиляції, тому як саме такий вид охолодження як самого клієнта, так і ламп у солярії, гарантує максимальний ефект і комфорт під час перебування в солярії. Ідеальним варіантом системи охолодження солярію є наявність одного (центрального) вентилятора з потужністю 3500 м³ на годину.

5) Корпус солярію повинен бути виготовлений зі спеціального, стійкого до подряпин пофарбованого пластику.

6) У солярію повинні бути спеціальні регулятори рівня підлоги, які дозволяють компенсувати нерівності поверхні підлоги в приміщенні.

7) Вибір стійкої конструкції солярію з оснащенням додатковою натяжною тросовою системою стабілізації.

8) У солярії має бути відсутня можливість самостійного (примусового) відключення системи вентиляції клієнтом.

9) Обов'язкове оснащення добре помітною кнопкою швидкого (аварійного) відключення за бажанням клієнта.

10) Підлога солярію повинна бути дзеркальною, а скло - покрито матовим захисним напиленням.

11) Солярій повинен мати форму овалу, завдяки «овалу» відстань від ламп до шкіри відвідувача максимально однаково з усіх сторін.

12) При купівлі обов’язково оформяти протокол про вимірювання рівня шуму та вимагати санітарно-гігієнічний висновок на солярій - два обов'язкових документа, без яких експлуатація соляріїв неможлива.

 Коллагенарій

Це нова вдосконалена генерація соляріїв, з лампами низького тиску, червоним спектром випромінювання, мета яких збереження молодості, а головне здоров'я без ризику і всіляких ефектів. Дія коллагенарія грунтується на впливі на шкіру променів світла певного спектру, абсолютної безболезненностью і не впливають, і що важливо - досить низькою собівартістю самої процедури.

Застосування колагенових ламп не має протипоказань, і навіть рекомендується для будь-якого типу шкіри, чоловікам і жінкам різного віку. Коллагенотерапія прискорює обмінні процеси в клітинах, підживлює їх киснем, а також оновлює і відновлює. Також застосування колагенових ламп застосовується для загоєння різних ран, позбавляє від рубців і пігментних плям.

Принцип роботи коллагенарію

Коллагенарій являє собою спеціальну туннелеподібну систему з встановленими лампами низького тиску. Довжина ламп від 180 до 200 см, які забезпечують сам ефект. Коллагенотерапія світло-червоним світлом, іноді коллагенарій оснащується УФ-лампами для засмаги синього кольору. У комплексі, клієнт отримує омолоджуючий ефект для шкіри теплого червоного світла, одночасно набуваючи легкий відтінок засмаги.

Вплив світла колагенових ламп відмінно стимулює процес регенерації, дозволяє скоротити зморшки, прибирає до повного зникнення пігментні плями, сприяє відновленню водного балансу, пружності і здорового блиску шкірного покриву.

Додатковий впливу гіалуронової кислоти - разом з водою і білковим комплексом, кислота заповнює простір в сполучній тканині, скріплюючи між собою еластинові і колагенові волокна.

Технічне обслуговування соляріїв

Лампи – основний компонент солярія, мають різний ресурс годин роботи від 500 до 800 годин роботи. Лампи з ресурсом 1000 годин - це лампи, призначені для роботи в соляріях, оснащених особливими системами CPI - коли за допомогою комп'ютерної програми регулюється потужність самих ламп (можуть працювати на 60% -70% від своєї потужності) за типом шкіри конкретного клієнта-загоральщіка. В результаті, стандартна лампа на 800 годин може "виходити" і 1000 і 1200 годин. Як правило, виробник таких ламп, просто ставить на своїй стандартною лампі (або паспорті до неї) 1000 годин або позначення Longlife CPI. Тобто у звичайних соляріях (без системи CPI) - а в Україні їх 99,00% - такі лампи реально будуть давати гарантований ефект тільки до 800 годин.

Основною умовою безперебійної роботи солярію є догляд за електронною та електричною системом, вчасна заміна ламп солярію.

 Масаж

 Масаж (від фр. Masser - розтирати) - сукупність прийомів механічної і рефлекторної дії на тканини та органів вигляді розтирання, тиску, вібрації, проведених безпосередньо на поверхні тіла людини як руками, так і спеціальними апаратами через повітряну, водну або інше середовище з метою досягнення лікувального чи іншого ефекту.

Массаж - це науковий спосіб лікування різних хвороб за допомогою масажних прийомів.

Масаж сприяє

·               комплексному відновному лікуванню захворювань нервової системи, внутрішніх органів, захворювань і пошкоджень опорно-рухового апарату та дозволяє зменшити інтенсивність лікарської терапії, в частині болезаспокійливих, міорелаксуючих і протиалергічних засобів,

·               попередженню і профілактиці захворювань,

·               відновлення працездатності, зняття втоми,

·               активізації оздоровлення організму.

Масаж добре поєднується з фізичними вправами, рефлексо-, фізіо-та мануальної терапією.

Форми, методи, види масажу

За методом виконання масаж підрозділяється на ручний, апаратний і комбінований.

Основні види масажу : спортивний, лікувальний (загальний і локальний), гігієнічний (загальний і локальний), косметичний.

Функції вищеназваних видів масажу: лікувальний, гігієнічний (у тому числі і косметичний), профілактичний.

За допомогою лікувального масажу лікуються захворювання:

·               Серцево-судинної системи;

·               Нервової системи;

·               Опорно-рухового апарату;

·               Шлунково-кишкового тракту;

·               Дихальних шляхів (перкусійні масаж);

·               Гінекологічні захворювання;

·               Урологічні захворювання;

·               Порушення обміну речовин тощо.

Ручний масаж підрозділяється на:. загальний; дитячий; релаксаційний; антицелюлітний (масаж проблемних зон, корекція фігури, зниження ваги);. спортивний;.гігієнічний;. косметичний тощо.

Апаратний масаж виконується за допомогою додаткових пристосувань (механізмів), може бути загальним і локальним; підрозділяється на:. вібраційний; пневмомасаж;  гідромасаж; ультразвуковий;. баромасаж тощо.

Техніка масажу. На поверхню тіла впливають різними способами (спеціальними прийомами) у певній послідовності. Вони викликають зміни в нервовій, м'язової та інших системах. Кожен організм по-своєму реагує на них. Результат масажу залежить від статі, віку і функціонального стану пацієнта. В залежності від використовуваних прийомів, їх сили і тривалості впливу можна отримати тонізуючий або заспокійливий ефект.

Косметичний масаж буває тільки локального характеру і застосовується при догляді за нормальною шкірою для попередження її передчасного старіння;. при різних захворюваннях, косметичних дефектах тощо. Косметичний масаж може бути: гігієнічним;. лікувальним;. пластичним, ручним, апаратним або комбінованим. Цей вид масажу може бути ручним, або апаратним, або комбінованим.

Масажери

Масажери-пристрої для проведення масажу.

Серед величезного вибору сучасних масажних пристроїв, умовно ділять за показниками:

1.       за зоною впливу:

·               масажери для обличчя. Особа має унікальний шкірний покрив і унікальну мускулатуру. Відповідно для масажу обличчя необхідні особливі, дуже делікатні масажери;

·               масажери для ніг. Стопи ніг мають дивовижне вплив на стан організму в цілому. Тому особливу популярність придбали масажери для ніг, мають особливу конструкцію і вплив;

·               універсальні масажери. Досить велика група масажерів, що впливає на багато органів і частини тіла.

2.            За конструкцією і впливом на організм людини масажери можна розділити на групи:

•                масажні крісла. Сучасні масажні крісла масажують шию, спину, руки і ноги. При цьому в багатьох масажних кріслах є функція витягнення хребта і прогрівання м'язів.

•                масажні накидки. Можуть одягатися на крісла автомобіля або крісла в офісі. Дуже універсальний масажер, який можна застосовувати в сидячому і лежачому положенні.

•                масажні подушки. Компактні, зручні. Надають особливо якісний масаж шиї, стегон і литкових м'язів.

•                ручні масажери. Найдешевші, компактні і прості масажери. Ними можна масажувати ділянки тіла, які складно охопити іншими массажерами.

•                масажні ліжка, килимки, матраци та кушетки. Масажери, які надають ефективний масаж в лежачому положенні.

•                масажні пояси. Добре охоплюють тулуб, руки або ноги, що має свої переваги при масажі.

3.            За принципом дії масажера на організм поділяються на:

•                механічні масажери. Найпростіші ручні масажери, які підвищують ефективність ручного масажу.

•                електричні вібромасажери. Вид масажу - вібрація.

•                електричні роликові масажери. Масаж здійснюється за допомогою роликів різної конструкції, які рухаються в різних площинах.

•                масажери з пневмомасажем. Масажні подушки, які здійснюють масаж за рахунок повітряної компресії.

•                масажери з інфрачервоним прогріванням і магнітним впливом.

•                масажери з впливом електричних низькочастотних безпечних струмів. Різновидом таких масажерів є миостимулятори.

•                вакуумні масажери. Впливають на тканини і органи за допомогою вакууму.

Масажний кабиінет

Масажний кабінет має відповідати документу «Система стандартов безопасности труда. Отделения, кабинеты физиотерапии. Общие требования безопасности». ГОСТ 42-21-16-86 ССБТ.

Для проведення масажу виділяються окремі кімнати (кабінети) з розрахунку 8 кв.м. на робоче місце; мінімальна площа для кабінету при 1 масажиста - 12 кв.м. Кабінет масажу повинен бути обладнаний умивальником з холодною і гарячою водою. За наявності декількох масажистів робоче місце кожного з них обладнують фіранками. При одночасній роботі в зміні 4 і більше масажистів в суміжній кімнаті для них обладнають душову установку.

Кабінети масажу забезпечують припливно-витяжною вентиляцією з 5- кратним обміном повітря на годину. У кабінеті масажу повинна бути спеціальні меблі для масажу, індивідуальні шафи для одягу масажисток, вішалки для одягу хворих, дзеркала, ширма і кілька стільців.

Масажний стіл повинен бути стандартних розмірів: висота 0,8 м, довжина - 1,95-2,00 м, ширина 0,65 м, з клейончастими валиками різних розмірів для підкладання під голову, спину або коліна. Масажний стілець повинен мати таку висоту, щоб для стоп масажиста при сидінні на ньому була хороша опора.

Приміщення для масажу повинно бути сухим, світлим, обов'язково з природним освітленням (загальна освітленість 120-130 лк). Для масажу рук повинен бути столик з напівм'яким покриттям висотою 70-80 см (при можливості регульованої), довжиною 55 см, шириною 35 см. У розрахунку  на 1 масажне місце повинні бути передбачені також подушка розміром 70х70 см, 2 простирадла, клейонка, 2 рушники, пісочний або електричний годинник.

Масажний стіл

Масажний стіл - це головний інструмент професійного масажиста.

Масажні столи відносять до спеціальних медичних, або косметичних меблів, але зараз при виробництві використовуються найточніші технології - це переводить столи для масажу в статус спеціального обладнання, яке використовує декілька функцій.

Вимоги до масажних столів:

•           пацієнтові повинно бути максимально комфортно на столі і масажний стіл повинен бути надійний у всякому положенні при будь-якій запланованій процедурі.

•           повинен бути ергономічний в умовах роботи масажиста

•           повинен бути гармонійний інтер'єру приміщення, добре вписуватися в дизайн кімнати і налаштовувати пацієнти на потрібну психологічну хвилю.

•           повинен підкреслювати імідж оздоровчого або медичного закладу, салону або ж СПА салону.

Всі ці потреби можна задовольнити, тому що вибір масажних столів, на ринку даних послуг, вельми великий.

Практично всі масажисти працюють на масажних столах, за винятком масажистів, що виконують тайський масаж і масаж на стільці.

Масажні столи діляться на стаціонарні та портативні (складані, переносні).

І ті й інші можуть мати ряд функцій, які підвищують функціональність масажного столу.

Рис. 34 Стаціонарний масажний стіл

Ширина масажного столу. Стіл повинен бути зручним, досить широким для клієнта і не дуже широким для масажиста. Ширина столу може коливатися від 50 до 75 см. Вузькі столи часто оснащуються підставками для рук. Оптимальним буде вузький стіл (55 см), у якого є підставки для рук, що піднімаються і опускаються.

 :

Рис. 35 Стаціонарний масажний стіл з розмірами

Довжина масажного столу: для стаціонарних столів оптимальна довжина 2 метри.

Висота масажного столу: може коливатися від 60 до 80 см, але в середньому це 70 см., від неї залежить ергономіка масажиста. Ідеально якщо стіл буде мати електричну або гідравлічну систему зміни висоти. Зазвичай такі столи можуть міняти висоту в межах від 55 до 85 см, є моделі, де цей діапазон ще більше: від 45 до 95 см. Такий діапазон висот дозволяє виконувати всі прийоми в оптимальній позиції і не витрачати сили на пристосування до висоті столу.

При виборі столу з електричною регуляцією висоти слід обирати місцезнаходження педалі управління. Ідеально якщо навколо столу йде труба, яка і виконує функцію педалі управління, що дозволяє регулювати висоту столу з будь-якого місця натискаючи або піднімаючи цю трубу.У столів з гідравлічною системою управління висотою є 2 фіксовані педалі, для підняття столу необхідно кілька разів натиснути педаль вниз, а для опускання столу педаль піднімається вгору.

Підголівник або отвір для обличчя. Переваги у отвори для обличчя тільки одне: простота і надійність конструкції.

Секції у масажного столу. Масажні столи бувають 1, 2, 3-секційними. Найпростіший це 1-секційний масажний стіл, у якого немає частин що піднімаються або опускаються. 2-секційний масажний стіл має рухливий підголівник. У 3-секційного масажного столу також є рухливий підголівник, а стільниця розділена на 2 частини, одна чи обидві з яких можуть підніматися або опускатися. 3-х секційні масажні столи оснащуються 2 електричними моторами, які можуть піднімати чи опускати ці секції. Іноді передні і бічні підставки для рук вважають як окремі секції, тому ви можете зустріти в рекламі 7-секційний масажний стіл, це означає, що у нього є підголовник, 4 підставки для рук і стільниця розділена на 2 частини.

Можливі положення 3-секційного масажного столу і варіанти їх використання.

1.       Піднято головний кінець столу. Можливе проведення масажу в положенні «напівсидячи».

2.       Піднято ніжний кінець столу. При положенні клієнта на спині забезпечується дренажне положення для ніг.

3.       Піднята середня частина столу. Можна використовувати для розтягування поперекового відділу.

4.       Піднято середню і ножну частину столу. При закріпленні ніг можна використовувати для розтягування і дренажної функції.

«Вантажопідйомність» масажного столу відповідає на питання яку вагу може витримати масажний стіл, зазвичай столи розраховані на максимальне навантаження в 200 кг.

Пересування масажного столу

Масажний стіл з електродвигунами досить важкий і якщо вам потрібно часто пересувати стіл, зрушувати його до стіни, то краще купити масажний стіл з коліщатками.

Столи масажні багатофункціональні

Розглянемо конструкцію, роботу стола масажного багатофункціонального на прикладі стола масажного багатофункціонального «Fysiotech TREAT»

Рис. 36 Стіл масажний багатофункціональний

 ТЕХНІЧНІ ДАНІ

1 Підключення до електромережі: 220-240 V, 50-60 HZ, 2,8 A

2 Швидкість руху електроприводу 10 мм / сек

3 Управління електроприводом - пневматичне 4 Максимальне навантаження на стіл - 350 кг

5 Регулювання висоти ложа від 50 см до 88 см 6 Габаритні розміри (див. рисунок)

7. Вага Столу без упаковки і навісних частин: TREAT 1-80 кг

8. Регулювання положення секції для голови від -50 ° до +23 ° 9 Стіл являє собою конструкцію з покритою емаллю сталевої рами і м'якого ложа, покритого штучною шкірою що миється.  

 Рис. 39 Розміри столу TREAT 1.

Стіл мануальної терапії серії FYSIO моделі TREAT 1.

Конструктивна схема Столу даної моделі наведена на рис. . 37 , на рис. . 38 показано кути нахилу секцій, рис. 39 – габаритні розміри.

Стіл містить підставу 1 на чотирьох опорах 2, встановленими на поверхні підлоги P, ложе, яке складається з металевих каркасів 3, 4 і 5, і електропривод підйому-опускання 7 ложа. Підставою для ложа служить центральний каркас 6, з'єднаний з основою 1 двома стійками 8.

Каркаси 3, 4 і 6 утворюють шарнірно з'єднані між собою головний 3 та спинну 4 секції. Головний 3 та спинна 4 секції пов'язані між собою шарніром, розміщеним на каркасі 4. При цьому секція 3 забезпечена фіксатором кута нахилу, один кінець якого з'єднаний з каркасом 4. Секція 4 також має регулювання кута нахилу, один кінець якого з'єднаний з центральним каркасом 6. Даний фіксатор являє собою пневмопривод 9, забезпечений керуючим важелем 10, 11. При натисканні на важіль 10, 11 знімається блокування пересування штока пневмопривода. Каркас 5, з'єднаний з каркасом 6 являє собою ножну секцію. Ножна секція 5 забезпечена системою пневмопріводів 12, за допомогою якої можливо змінювати кут нахилу секції  з пацієнтом. Одні кінці пневмоприводов 12 шарнірно з'єднані з центральним каркасом 6, інші – з секцією 5. Управління роботою пневмоприводов 12 здійснюється за допомогою рукоятки 13 з обох сторін столу. Рукоятка 13 з'єднана з пневмоприводами 12 двома тросами 23. Таким чином при піднятті рукоятки 13 троси розблокують пневмопріводи 12. Спинна секція 4 забезпечена підлокітниками 25. Регулювання висоти секції 20 відбувається за допомогою ручного гвинта 22. Шарнірний механізм з'єднання підлокітників з каркасом 4 не дозволяє зламати їх при опусканні Столу в нижнє положення. Секція поголовніка 3 має функцію регулювання ширини отвору для обличчя ручним гвинтом 19. Кожна з секцій 3, 4, 5, 20 і 25 виконана у вигляді рамки з прикріпленою до неї панеллю 21, обшитою штучним покриттям, під якому рамещено наповнювач 24 - пінополіуретан двошаровий, один з яких має властивості «Пам'яті».

Робота столу. Стіл мануальної терапії використовується наступним чином. У вихідному положенні всі чотири опори 2 столу повинні знаходитися на горизонтальній поверхні підлоги Р. Секції 4 і 5 займають горизонтальне положення як на рис. 2. Після розміщення пацієнта на ложі фахівець піднімає його разом з пацієнтом до необхідного рівня. При натисканні на відповідну ножну педаль включається електропривод підйому- опускання 7. З відпуском педалі переміщення ложа по вертикалі припиняється. Відрегулюйте висоту секції підлокітника 20 під довжину ліктя пацієнта. Далі, в залежності від виду мануальної терапії, виставляються необхідні кути нахилу секцій 3, 4 і 5. Можливі варіанти кутових положень показані на рис. 4. Щоб встановити потрібний кут, натисніть на важіль 10 на головній секції 3 або важіль 11 на спинній секції 4 знизу вгору і, щоб зафіксувати кут, відпустіть його. Для установки положення ножній секції 5 досить підняти рукоятку 13 вгору. При натисканні рукоятки 13 будьте обережні, завжди притримуйте ножну секцію 5.. Тіло пацієнта діє як противага, але якщо на столі пацієнта немає, відбудеться місцями поштовх вгору. Встановіть потрібне положення ножний секції 5, відпустіть рукоятку 13, щоб зафіксувати кут нахилу. Опускання ложа вниз електроприводом при змінених кутах ножної секції 5 – заборонено. При необхідності відкрийте підплічники 25. Щоб привести підплічники 25 у відкритий стан, підійміть його однією рукою до рівня ложа, іншою рукою висуньте підпірку 26, опустивши на неї підплічники 25.

Догляд за столом. Електропривод не вимагає спеціального догляду. Тим не менше, перевіряйте шнур педальної панелі і мережевий шнур на знос кожні 3 місяці.

Якщо є ушкодження, негайно замініть зіпсований шнур.

Приблизно кожні 6 місяців або після особливо інтенсивного використання перевіряйте міцність закрутки всіх гвинтів, при необхідності в рухомих з'єднаннях змащуйте їх технічним маслом.

При проведенні обслуговування або мийці обов'язково висмикніть шнур живлення з розетки.

Покриття з шкірзамінника, раму, електропривод, перемикачі та електричні дроти мийте губкою або м'якою тканиною, змоченою в розчині нейтрального миючого засобу в теплій воді.

Ніколи не використовуйте органічні розчинники, абразивні, хлоро- і амміаковмісні речовини.

Пил може накопичуватися в перемикачі і на електроприводі. Обережно пропилесосьте їх або протріть ганчіркою.

Якщо не збираєтеся використовувати масажний стіл тривалий час, вимийте його, просушіть, опустіть до мінімальної висоти, накрийте непрозорою плівкою. Зберігати стіл необхідно в місці, де немає прямих сонячних променів, обігрівальних приладів, нормальна вологість і стежте, щоб на поверхню не встановлювали предмети, які продавлять або пошкодять покриття з шкірзамінника.

 Вендингові масажні крісла

 Вендинговий бізнес з'явився в Україні недавно. Вендингові автомати - це автомати самообслуговування. Всюди в людних місцях можна побачити апарати з продажу кави або сигарет, апарати з швидкої оплаті комунальних послуг та мобільного зв'язку. Цікавим бізнесом є автоматичні масажні  крісла, забезпечені купюропріємником. Оптимальні місця для встановлення крісла - великі торгові центри, вокзали, аеропорти, холи готелів та будинків відпочинку, хол аквапарку, банні комплекси, тренажерні зали спа-салонів. Цей вид бізнеcу не вимагає постійної присутності персоналу і його легко поєднувати з будь-якими іншими видами діяльності.

Успіх будь-якого виду вендінгового бізнесу складається з чотирьох основних складових:

-          вдалий вибір місця розміщення обладнання;

-          безперервність надання споживачеві товару або послуги;

-          своєчасне обслуговування обладнання;

-          довговічність і надійність устаткування.

Масажні крісла для вендінгу дещо відрізняються від крісел для дому або офісу. У них простіше форма підлокітників і немає пристосувань для масажу рук і кистей, відсутні пристосування для масажу стоп. Як правило, крісла забезпечені сканером, який автоматично визначає найбільш напружені зони на тілі клієнта і самостійно вибирає програму. При цьому тривалість сеансу і вартість господар програмує заздалегідь - це стандартна установка. Клієнт тільки вставляє купюру і отримує задоволення. Самостійно задати програму в такому масажному кріслі неможливо. Хороші масажні крісла з купюроприймальниками забезпечені роликовими установками і пристроями для повітряно-компресійного масажу. Як правило, для масажних крісел з купюроприймальниками, виробники вибирають чорний колір, як найбільш практичний.

 Основні та додаткові функції масажного крісла

Масажне крісло являє собою прилад апаратного масажу, який здатний забезпечити кілька сотень комбінацій як механічного (роликового), так і повітряного (компресійного) масажу. Якщо говорити простіше, то таке  крісло з легкістю можна назвати особистим масажистом, послугами якого можна скористатися в будь-який зручний час. Багатофункціональні масажні крісла в змозі замініть цілий масажний кабінет, має набори масажних технологій. Серед виробників такі всесвітньо відомі бренді в області масажного і побутового обладнання як Osis, iRest, Osim (Осім), Rongtai, Panasonic, Casada (Касада), Inada (Інада), Sanyo тощо.

Сучасне масажне крісло виконує основні види масажу: розтірання, розмінання, вітягування, поплескування, вплив на біологічно активні точки, оснащені функцією вібрації и повітряно-компресійного масажу, надає можливість самостійно регулювати рівень навантаження, змінюючи його на власний розсуд, проведення масажу всіх частин тіла. Масажист-професіонал послідовно проводить масаж голови, шиї, спини, ніг, грудей і рук, масажне крісло може впливати на дані області одночасно. Традиційно лідером з розробки крісел є Японія, конкурують з нею Англія, Китай, Тайвань і деякі інші.

Лідерство Японії пояснюється як розвитком сучасних технологій, так і поєднанням знань програмістів зі знаннями медиків, досконало вивчили тіло людини, точки впливу на нього, розробили професійні масажні крісла, якими користуються в фітнес центрах, медичних установах, домашніх умовах. Отже, сучасні масажні крісла від провідних світових виробників володіють величезною кількістю функцій: масаж всіх відділів хребта, гомілки, стегон, стоп, сідниць, плечей і рук, додається вбудований МП3-плейєр, масажна дія поєднується з нефритового термотерапією. Якщо звичайний масажист використовує всього 2 - 3 техніки масажу, то даним пристосуванням  властиво виконувати не менше 10 різних масажних маніпуляцій.

Масажне крісло має сукупність декількох автоматичних програм, з різноманітними видами масажу, а саме:.

-          Роликовий вплив: в даному випадку вплив виявляється спеціальними роликами, які весь час рухаються вгору і вниз уздовж хребта,

-          Вібромассаж: крісла оснащені спеціальними вібруючими дисками, які призначені для масажу спини, ніг, сідниць або комплексного масажу з певною швидкістю.

-          Точковий вплив: передбачає натиснення на спеціальні точки акупунктури, внаслідок чого організм забезпечується великою кількістю енергії або максимально розслабляється. У деяких кріслах такий вплив супроводжується також функцією поколочувания - ударними рухами, які сприяють поліпшенню глибокого кровопостачання, а також ослаблення напруги м'язів. Ударним рухам властиво також підвищувати гнучкість і  тонус м'язів.

-          Повітряний вплив через застосування спеціальних подушок, які охоплюють м'язи за рахунок наповнення їх повітрям, досягається розслаблююча дія, включаючи стегна, талію, ікри і сідниці.

-          Вплив розтирання допомагає поліпшити кровообіг, зміцнює м'язи спини, а також збагачує органи необхідною кількістю кисню.

-          Комбінований масаж: у різних моделях поєднуються різноманітні види масажу.

У крісел є додаткові функції. Інфрачервона терапія, термотерапія. До новітніх функцій крісел можна віднести функцію «сканування тіла», вбудувавши спеціальні сенсорні датчики, які сканують тіло, після чого вносять отриману інформацію в пам'ять міні-комп'ютера. При скануванні людина не відчувається ніяких неприємних відчуттів, що дуже важливо. Метою даної роботи прийнято вважати досягнення найбільш ефективних результатів масажних маніпуляцій. Використання комп'ютера дозволяє встановити такі параметри як пульс, співвідношення жирової і м'язової маси, температуру тіла і тиск. Паралельно розташовуються ділянки тіла, які особливо сильно напружені. В результаті, саме ці зони піддаються більш інтенсивному масажу, а, отже, і розслабленню. Саме комп'ютер повідомляє крісла і про те, де саме розташована голова, спина, шия, сідниці, ноги і інші ділянки тіла людини. У підсумку, крісло самостійно розподіляє нахил спинки, а також підбирає необхідний тип маніпуляцій. Новим є те, що форма спинки, сидіння у крісел нового покоління повністю повторює лінії тіла людини. У список нововведень можна занести і підставку для ніг, оснащену повітряними подушками. У процесі масажу обсяг подушки збільшується, що в свою чергу провокує посилення тиску на ікри і значно покращує процес кровообігу. Під час масажу можна слухати музику або дивитися фільм, тому що дані крісла оснащені ще й відео, а також аудіо плеєрами.

 Складові масажного крісла, приклад роботи

 Сучасне масажне крісло – це досить складний механізм. Кожне масажне крісло складається з механічної складової та електронного «мозку»- комп'ютера. Масажне крісло має декілька двигунів: для зміни кута нахилу спинки крісла, для пересування та обертання елементів, які виконують масажні дії. Керує моторами комп’ютер. Для управління комп’ютером крісла існує пульт управління.

Ролери – імітація пальців масажиста, виконуються різними за розміром і формою. Рух ролерів – складно розрахований процес. В залежності від виду масажу, від частини тіла ролери можуть обробляти тільки одну частину тіла або поперемінно повертатися то до однієї, то до іншої. Комп'ютер масажного крісла –електронна частина, складність його визначає якість масажу і кількість різних варіантів масажу. У простих вендингових масажних крісел таких варіантів один-два. В якісному кріслі варіації масажу повинні бути закладені в комп'ютерному мозку масажного крісла.

Для прикладу роботи масажного крісла взято одно з кращих на даний час Osis iRobo II за ергономікою і функціональністю, виробник: Osis (США). Маса: 125 кг.

Маса користувача: 125кг. Габарити: 145x88x133 см. Напруга: 220-240В. Потужність: 150Ватт.

Рис. 40 Розміри крісла Osis iRobo II .

Таблиця 4. Функції крісла Osis iRobo II

 Особливістю масажу є 3D-масажний механізм, який переміщається в просторі у всіх напрямках, охоплюючи значну область спини; унікальні масажні ролики повторюють форму пальців і рух рук досвідченого масажиста;ключовими зонами масажу є шия, плечі, поперековий відділ; автоматичне визначення лінії плечей і всієї кривої статури. Механізми крісла містять 13 окремих моторів і 4-х роликовий масажний механізм; прогрів інфрачервоним теплом практично всього тіла, прогріваються не тільки м'язи, але і більш глибокі тканини, надаючи хороший оздоравлівающе ефект.

Новий алгоритм роботи програм виконує понад 300 різноманітних технік та видів масажу.

 Автоматичні програми масажу - масажне крісло має 6 автоматичних програм:

Whole - загальний масаж усього тіла, спрямований на відпочинок і зняття втоми з усього організму;

NightTime - вечірній масаж, спеціально розроблена методика масажу яка знімає напругу і розслаблює організм, рекомендується приймати перед сном;

Neck & Shoulder - ретельний масаж області шиї і плечей;

Weightless - невагомість, функція нульової гравітації знімає стрес від навантажень на хребет, переводячи тіло в положення, при якому перестаєте відчувати силу земного тяжіння і немов опиняєтеся в невагомості. М'язи тіла розслабляються, що сприяє максимальній ефективності масажу;

Stretching - витяжка хребта, даний ефект досягається шляхом взаємодії повітряних подушок, масажного механізму в спині і механізмів підйому / опускання спинки та відділення для ніг.

Pelvis Swing - масаж тазу і стегон, повітряні подушки розташовані вздовж зовнішньої сторони стегна, в області талії і під сідницями. Під час масажу ці подушки поперемінно м'яко натискають, створюючи ефект скручування.

Головна відмінність це вдосконалений масаж ступень роликовим механізмом.

Масажне ліжко

Прикладом суміжної дії багатьох факторів є масажні кроваті компанії "Nuga Medical Co., Ltd" (Південна Корея).

Функції ліжка масажного Нуга Бест:

•                    Витягування хребта,

•                    Припікання,

•                    Точковий масаж,

•                    Прогрівання довгохвильовими інфрачервоними променями,

•                    Міостимуляція низькочастотними струмами,

•                    Іонізація.

Робота обладнання заснована на трьох принципах східної медицини: рефлексотерапія, точковий масаж, припікання. Основними функціями масажних ліжок є прогрівання і масаж. У прогріванні використаний ефект припікання та інфрачервоного випромінювання. У русі - ефект масажу і мануальної терапії.

У додатковому маті знаходиться турманієва кераміка. Це винахід південнокорейської компанії є складним сплавом турмаліну, германію і вулканічних порід.

Мінерали керамічного сплаву легко проникають в тіло людини. Турманієвий мат використовується для посилення ефекту теплового інфрачервоного випромінювання і є джерелом негативно заряджених іонів.

Принцип роботи низькочастотної подушки. Робота міостимулятора побудована на низькочастотних електричних імпульсах (менше 1000 Гц). У людському тілі є електричні імпульси, у серці постійно відбуваються електричні розряди. У дітей напруга зарядів 5 - 6 V, а у дорослих 2 - 3 V. Збільшити напругу можливо, тільки якщо м'язи не скуті і нерви не затиснуті. Тут задіяні принцип фізіотерапії й міостімуляциі. Під впливом струмів низької частоти відбувається скорочення Maxibustion м'язів у прискореному режимі. Це призводить до витраті енергії і розщепленню жирів. Так само миостимуляция має унікальну властивість підсилювати кровообіг в десятки разів, що забезпечує тканини насиченням киснем і поживними речовинами, поліпшується циркуляція крові, посилюється лімфодренаж. Дія миостимулятора призводить до зняття болю, зменшення жирових відкладень, тренуванні м'язів, розширення і звуження структури шкіри, покращуючи її стан. Після міостімуляциі відбувається очищення стінок товстого кишечника від шлаків і отрут.

Рис. 41 Функції ліжка"Nuga Medical Co., Ltd" (Південна Корея).

Таблиця 5 Основні робочі органи ліжка-масажера nuga best nm 5000

4. Додаткова література

1.Байлик, С.І. Готельне господарство. Обладнання. Євроремонт. Експлуатація. Київ: Дакор,  2003.  334 с. 

2. Банько, В.Г. Будівлі, споруди та обладнання туристських комплексів: Навчальний посібник. 2-ге вид., перероб. та доп. Київ: Дакор, 2008.  328 с. 

3. Захаров, Е. Н. Энциклопедия физической підготовки. / Е. Н. Захаров, А. В. Карасев, А. А. Сафонов. Москва: Изд. АСТ. 2002. 318 с. 

4. Лукьянова, Л. Г. Рекреационные комплексы: Учебное пособие/ Л. Г. Лукьянова, В. И. Цыбух В. И., В. К. Федорченко. Под общей редакцией В. К. Федорченко.  Київ: Вища школа, 2004. 346 с. 

5. Ляпина, И.В. Материально – техническая база и оформление гостиниц и туркомплексов : учебник / И.В. Ляпина, Т.Л. Игнатьева, С.В. Безрукова. Москва: Издательский центр «Академия», 2004.  256 с. 

 6. Мирзоев, О. М. Применение восстановительных средств в спорте. Москва: Изд. Физкультура и спорт, 2004. 134 с. 

7. Фокин, В. Н. Массаж и другие методы лечения. Москва: Изд. АСТ. 2003. 230 с.