Тема 1. Вступ до мікроекономіки: основні поняття (2 години).

1. Предмет мікроекономіки суспільства

Чи замислювалися ви над питанням: чому одні моди досягають успіху у житті, а інші – ні, чому один заробив багато грошей, а другий – ні? Хтось може змусити обставини життя працювати на себе, а чому він не може? Інтуїція? Або знання? Знання чого? Якщо ж хочеш втратити гроші на біржовій грі, треба вміти передбачити можливі події, а для цього треба знати механізм дії хоч би і біржі. Істина проста – або ви знаєте, які закони діють і світі, в якому заробляються гроші, і використовуєте їх для власного блага, або ж ці закони діятимуть проти вас і, до речі, дуже боляче нагадають про об’єктивність свого існування.

Якщо ви бажаєте бути успішними, без економічних знань вам не обійтись. І питання в морі цих знань почнеться з “плавання” по курсу мікроекономіки.

За ним – макроекономіка. Це розподіл на мікро-… та макро-… пов’язаний з розглядом різних рівнів, на яких ухвалюються рішення. Макроекономіка має справу з вищим рівнем – національною економікою, народним господарством в цілому, і цікавиться такими показниками як ВНП та ВВП, або безробіття та інфляції (замітьте, не буває безробіття на якомусь заводі, як не буває інфляції в одній якійсь крамниці, все це має сенс тільки в масштабах країни в цілому). Що ж вивчає мікроекономіка? Тут аналізується поведінка окремих економічних агентів – фірм, домогосподарств, тобто виробників (а це підприємства, компанії і т.д.) і споживачів (тобто ми з вами). Мікроекономіку цікавить, як фірма визначає кількість товару, що його збирається виробити, яким чином досягається максимум прибутку, яка взагалі мета функціонування фірми; чим керується споживач, вибираючи той чи інший товар. Ще один важливий аспект мікроекономіки – як утворюються із дрібних одиниць більш крупні формування – ринки, і як ці ринки взаємодіють між собою. А коли аналізуються ринки, то приділяється велика увага закономірностям визначення ціни, тому мікроекономіку ще називають теорією цін. Тут важливий один момент.

А. Сміт ввів поняття “людина економічна” і наділив її рисами, які мають більшість людей всього світу:

ненаситність (необмеженість бажань)

індивідуалізм (при прийнятті рішень людина економічна буде керуватися саме власною вигодою)

колективізм (на відміну тварин, людині потрібний колектив, вона задовольняє свої потреби тільки в суспільстві)

раціональність її поведінки (з усіх можливих варіантів людина вибере саме найпривабливіший для неї)

Мікроекономіка не вивчає людей – альтруїстів, відшельників – монахів, хворих і т.п.; вона вивчає людину економічну.

Тепер ми розглянемо базові поняття мікроекономічного аналізу.

2. Основні економічні проблеми суспільства. Межа виробничих можливостей.

В основі економіки лежить незаперечний факт: обмеженість ресурсів при необмеженості людських бажань. Люди хочуть споживати значно більше, ніж економіка може виробити. Якби можна було виробляти безмежну кількість кожного блага, людям непотрібно було б турбуватись про обмежені ресурси. Не треба було б думати про ефективні використання робочої сили і матеріалів І економіка не була б більше життєво важливою наукою. Однак, блага обмежені, на відміну від потреб.

Ця незаперечна істина називається законом обмеженості ресурсів. Він стверджує, що блага є обмеженими, бо немає достатньо ресурсів, аби виробляти всі блага, що їх люди потребують для споживання.

А що ж це за поняття – благо ?

Благо – це все те, що задовольняє людські потреби (товари, послуги, соціальні та екологічні умови…)

Є блага економічні та безплатні. За економічні блага треба платити, вони споживаються шляхом купівлі – продажу.

Блага приватні та суспільні. Приватні характеризуються виключеністю та конкурентністю у споживанні.

Виключність означає, що благо споживає той, хто за нього заплатив. Якщо ти не платиш, тебе виключають із списку споживачів.

Конкурентність – якщо я споживаю благо, для іншого воно вже не доступне (порівняйте – розглядання картини в музеї).

Суспільні блага – це повна категорія благ, які не можуть бути запропоновані споживачу на ринку, оскільки він не зможе оплатити їх споживання як індивідуальне (національна оборона).

Для суспільних благ характерно:

використання його однією особою не зменшує обсягу блага, доступного іншим особам;

споживати його можуть не лише ті, хто платить (тобто немає можливості усунути неплатників від споживання такого блага). Приклад – освітлення вулиць, маяки.

Існують блага нормальні та низької споживчої цінності. Нормальні – їх споживання збільшується при зростанні доходу, а споживання благ низької споживчої цінності – зменшується при зростання доходу.

Є також розподіл на блага звичайні та Гіффена (для цих не діє закон попиту).

І так, які б вони не були, ми бажаємо мати багато, тоді як можливості для їх виробництва – далеко не безмежні.

А значить, будь – яка економіка повинна розв’язувати 3 основних питання:

1 – що виробляти (які товари і в якій кількості)

2 – як слід виробляти товари (за допомогою яких технологій і хто саме буде цим займатися)

3 – для кого виробляти товари (тобто як має розподілятися кінцевий продукт. Якщо всім по 1 кг цукру на місяць по талонах – кому це цікаво? Справедливий розподіл, коли ти знаєш, що на зароблене тобою отримаєш те, чого хочеш, - стимулює людей розвивати виробництво).

Таким чином, нам треба розв’язати питання – як найкраще розподілити обмежені ресурси для задоволення необхідних потреб.

Якщо ми говоримо про ресурси, то давайте уточнимо, які взагалі вони бувають.

В узагальненому вигляді ми будемо користуватися 3 – мя термінами стосовно ресурсів – земля (всі природні ресурси, що використовуються в процесі виробництва), праці (фізична та розумова енергія людей, які використовуються в процесі виробництва), капітал (це вироблені людиною товари, що використовуються як засоби виробництва інших благ (інструменти, промислове устаткування, інфраструктура).

Якщо ж нам нікуди не дітись від того факту, що ресурсів на усі бажані блага не вистачить, значить ми повинні вирішити питання, як розподілити ці ресурси на виробництво певних благ.

Розглянемо певний ресурс, наприклад, деревину, з якої ми можемо виробляти стільці та столи. Якщо усе дерево пустити на виробництво стільців, то на столи нічого не залишиться (будуємо графік).

Якщо увесь ресурс – на столи (50 столів) то 0 стільців (відмічаємо). На 1 стіл – 2 стільці. Якщо відмовитися від 1 стола, тобто будемо виробляти 49 столів, то стільців зможемо виробити – 2. Якщо будемо випускати 25 столів, то зможемо іще виробити 50 стільців і так далі. Отримані точки з’єднуємо у лінію, вона носить назву лінія трансформації виробничих можливостей.

У нашому прикладі – із ресурсу – деревини – є можливість виробляти стільці і столи у різних комбінаціях. В залежності від нашого бажання одна комбінація може трансформуватися в іншу. Тому і така назва.

Лінія трансформації має від’ємний нахил. Це означає, що збільшення виробництва одного блага неминуче викличе зменшення кількості іншого блага. Будь – яка точка на цій лінії характеризує повне використання ресурсів.

Згадуємо тепер із політекономії – критерії ефективності за Парето – економіка працює ефективно, коли не можна збільшити виробництво одного товару, не зменшивши іншого. Значить, лінія трансформації відображає ефективне використання ресурсу. Будь – яка внутрішня точка є допустимою, але неефективною. Чому? Дивимося на графік. Можна збільшити виробництво одного товару, не зменшуючи іншого, і навпаки, або потроху збільшити і те, і те.

Повернемося до прикладу із столами та стільцями. Точка А показує 50 стільців і 25 столів, точка В – 2 стільця, зате 49 столів. Рухаємося з А в В, тобто на цьому шляху ми відмовляємося від (50 – 2) = 48 стільців ( D стільці = - 48 ), натомість збільшується кількість столів (49 – 25) = 24 стола (D столи = 24 штуки). Запитання – скільки стільців заміняє 1 стіл? Þ 48 : 24 = 2, тобто D стільці: Dстоли = - 48 : 24 (подивитися на трикутник на графіку) = tg a, причому a - кут нахилу кривої (зрозуміли, чому він від’ємний ?)

Ця величина: tg a називається гранична норма трансформації стільців в столи (MRT стільців в столи).

Коли ми робимо вибір на користь виробництва одного товару, ми відмовляємося від іншого, тобто втрачаємо альтернативу. (А альтернатива завжди існує, оскільки ресурсів бракує).

Альтернативна вартість (або вартість втрачених можливостей) – кількість одиниць товару, якою необхідно пожертвувати заради виробництва однієї додаткової одиниці іншого товару.

Чому дорівнює альтернативна вартість стола? 2 стільця. Значить, гранична норма трансформації стільців в столи є альтернативною вартістю стола.

Далі розглянемо дві культури: пшеницю та картоплю на площі 1 га.

Урожайність пшениці 20 ц/га, картоплі – 200 ц/га. Креслимо графік трансформації пшениці в картоплю. Наш ресурс – земля (поки що). (порада – 1 клітинка – 10 ц).

Накреслили лінію трансформації пшениці в картоплю (причому альтернативна вартість 1 ц пшениці – 10 ц картоплі ). Але справа в тому, що за допомогою лише землі нічого не виростити. Необхідні люди і машини ( тобто капітал ). Ці ресурси, власне їх наявність, накладе свої обмеження на виробничі можливості фермера. Які ж саме? Нехай у нас є всього 100 людино – годин. На 1 ц пшениці витрачається 1 людино – година, на 1 ц картоплі – 1 людино – година. Зображаємо графічно. Що виходить ? Не дивлячись на те, що землі нам вистачить на 200 ц у картоплі, праця нам дозволяє отримати лише 100 ц. А стосовно пшениці – хоча з такою кількістю праці можна було б одержати 100 ц, але земля нам дозволить лише 20 ц.

Тепер наступний ресурс – капітал (машини). Нехай у нас є 40 машино – годин.

На 1 ц пшениці – 1,33 машино – години;

На 1 ц картоплі – 0,3 машино – годин.

Зображаємо графічно ( 40 : 1,33 = 30 ц пшениці, 40 : 0,3 = 133 ц картоплі )

Капітальний ресурс накладає ще один обмеження. Таким чином, отримали нову лінію трансформації, яка носить назву межа виробничих можливостей.

МВМ опукла від початку координат. При чому зверніть увагу – кут нахилу увесь час збільшується. А кут нахилу, пам’ятаємо, це гранична норма трансформації, або альтернативна вартість. Альтернативна вартість при русі вздовж осі зростає. Іншими словами, кожна додаткова одиниця блага потребує залучення більшої кількості ресурсів, ніж попередня одиниця.

Так діє ще один важливий закон – закон спадної віддачі ресурсів (або закон зростаючих альтернативних витрат), який стверджує, що із збільшенням використання ресурсів, кожна додаткова одиниця ресурсів дає меншу віддачу.

^**І дійсно так. Якщо 1 працівник буде сапати буряки – він не встигне вчасно, і внаслідок забур’яненості врожай буде низький. Збільшимо кількість людей до opt – опинимося на МВМ – отримали урожай. Хочемо ще прибавити – додамо ще людей, платити їм треба так само, а чи збільшиться урожай на ту ж величину? Ні. До того ж люди почнуть заважати один одному, впаде продуктивність.

Таким чином, економіка працює ефективно, коли вона знаходиться на МВМ. Якщо збільшується кількість ресурсів, то МВМ паралельно зсувається вправо. Якщо кількість ресурсів не змінюється, а НТП розвивається в усіх напрямках, то МВМ також рухається вправо. Якщо НТП – в одному напрямку – відбувається кутовий зсув.

МВМ зміщується вниз та ліворуч внаслідок війн, недородів, хижацького ставлення до природи, деградації населення ( чисельно і якісно ), відсутності технічного прогресу.

Ще один важливий момент, який треба знати.

В мікроекономіці використовується теорія граничних величин (маржиналістський підхід ).

“Граничний” означає додатковий на останню одиницю (додану).

Граничний аналіз застосовується при прийнятті рішення, наприклад, про нарощування обсягів випуску яких – небудь благ.

Ось приклад. Квиток на літак від Києва до Одеси коштує 180 дол. На літак продано 70 квитків. Виручка 70 х 180 дол. = 12600 дол. є достатньою, щоб політ відбувся. Чи вигідно для авіакомпанії запропонувати студентам квиток за 50% (90 дол.)? Логіка така: додатковий пасажир – студент буде 71 – м. І додаткові витрати на нього складаються для компанії лише з витрат на їжу та напої для цього пасажира, а також з витрат, пов¢язаних із оформленням йому квитка. Якщо ж ці додаткові витрати будуть меншими, ніж вартість у 90 дол., то компанії буде вигідно продати квиток за такою ціною. Компанія буде притримуватися цієї ж схеми, вирішуючи, продавати їй за 90 дол. 72 – й квиток, 73 – й … і т.д. Останнім пасажиром стане той, витрати авіакомпанії на якого будуть дорівнювати виручці від продажу йому квитку.

Це стосується фірми.

Стосовно споживача: корисність – той рівень задоволення, який ми отримуємо від споживання товару. При чому кожна додаткова одиниця товару приносить споживачу менше задоволення, ніж попередня. Це закон спадної граничної корисності.

3. Поняття економічної моделі.

Економічні моделі. “Пастки” для економіста.

Для розгляду основних принципів і виявлення певних закономірностей, які допомогли б в аналізі складних економічних реалій, економісти користуються спрощеними описами економічних явищ, так званими економічними моделями.

Економічна модель – умовний образ (відображення) економічні явища, об’єкта або процесу, сконструйований для простоти його дослідження. Це замінник реального об’єкту, який відображає найсуттєвіші риси оригіналу.

Моделі використовуються з причин:

технічно неможливо або складно чи дорого дослідити реальну поведінку оригіналу.

небезпечність проведення дослідів на об’єктах – оригіналах (моделі екологічних катастроф).

Модель дає можливість отримати нові знання про модельований оригінал. Вона дозволяє відповідати на питання типу “що буде, коли”.

Економічна модель встановлює взаємозв’язки між економ. змінними.

Економічна змінна – це вимірна величина (наприклад, річний обсяг виробництва, сума грошей, темп інфляції), що може набувати різноманітних значень.

Вирізняють дві групи таких змінних:

ендогенні змінні – це характеристики об’єкта, які треба визначити в результаті розрахунків по моделі (невідомі величини);

екзогенні змінні – це характеристики зовнішніх по відношенню до об’єкта моделювання умов, що змінюються.

Моделі бувають математичні, графічні, табличні і т.п. Розглянута нами МВМ – це також економічна модель, яка досить спрощено описує економіку, але вона принципово важлива.

Ось ще приклад: модель циркулюючих потоків.

Будуючи моделі та роблячи прогноз, необхідно додержуватися принципу “за інших рівних умов”. Коли ми вивчаємо вплив одного фактору на певний процес чи величину, усі інші фактори повинні бути залишені без змін. Цьому підходу у природничих науках є еквівалентне поняття – “чистота експерименту”.

На шляху аналізу для економіста є “пастки”:

“те, що добре для одного, добре для всіх”. Приклад. У фермера добрий урожай, для нього це добре. Але якщо в усіх добрий урожай – ціни впадуть, буде погано усім фермерам.

“після цього, значить внаслідок цього” – якщо одна подія наступає після другої, що друга – причина першої.

А для того, щоб вияснити, чи є зв’язок між подіями, існують статистичні методи (корел. – регресійний ).

4. Нормативний і позитивний аналіз.

Мікроекономіка в основному займається позитивним аналізом.

Позитивна економіка розглядає (описує) факти і залежності між ними. Прикладом позитивного аналізу є твердження типу: “Якщо Україна введе квоти на імпортні автомобілі, то їхня ціна для громадян України зросте”. Це твердження не оцінює ситуацію з точки зору “погано – добре”, а лише констатує факти і зв’язки між ними.

Як вплинуть вищі податки на тютюнові вироби на кількість курців? Як функціонувала економіка соціалістичних країн порівняно з капіталістичними? Ці питання розв’язуються тільки за допомогою фактів. Питання можуть бути простими або складними, але всі вони належать до позитивної економіки.

Крім цього, ми іноді прагнемо дати оцінку подіям з позиції “добре – погано”, “Справедливо чи навпаки”. Цим займається нормативна економіка. До неї відносяться твердження типу: “Я вважаю, що для пожвавлення ділової активності в країні потрібно здійснити приватизацію вугільної промисловості.”

Нормативна економіка охоплює моральні повчання і оціночні судження. Чи повинен уряд надавати допомогу бідним? Чи повинні соціалістичні країни запроваджувати приватну власність і фондові біржі? На ці запитання немає правильних чи неправильних відповідей, бо вони скоріше містять мораль та оцінки, ніж факти. З цих питань можна дискутувати, та їх ніколи не можна розв’язати за допомогою науки або через звертання до фактів.

Ці питання розв’язуються політичними рішеннями, а не економічною наукою.

Нормативний аналіз обов’язково міститиме елементи позитивного, так як результати позитивного аналізу допомагають визначити кращий шлях для досягнення нормативних цілей.

5. Способи координації господарської діяльності.

Люди в процесі вирішення своїх життєвих проблем обов’язково повинні координувати свою діяльність. Так як необхідні певні правила гри, які б регулювали діяльність маси людей, один із способів базується на наказах, інструкціях, законах. Він передбачає наявність центру управління, котрий має владу.

Полярним способом координації є організована стихія. (Класичний приклад дії організованої стихії є вирівнювання черг до багатьох кас супермаркету).

Організована стихія – це спосіб координації, за якого індивіди приймають та реалізують рішення, керуючись власним інтересом.

“Кожен індивід намагається використати свій капітал так, щоб він приніс найбільший доход. Він, як правило, не має наміру забезпечувати суспільні інтереси і не знає, наскільки їх він забезпечує. Він піклується лише своїм власним добром. І в цьому ним керує невидима рука, аби досягти мети, яка не є частиною його намірів. Переслідуючи свої власні інтереси, він часто забезпечує інтереси суспільства ефективніше, ніж коли він має намір забезпечити їх насправді.”

А.Сміт. Багатство народів. 1776 р.

Приклад. Нью – Йорк. Без постійного припливу товарів у місто мешканці опинилися б на межі голоду через тиждень. Щоб підтримувати життєдіяльність потрібні товари. З навколишніх округів, з 50 штатів, з усіх кінців світу товари подорожують днями і місяцями. Все це відбувається без примусу чи централізованого керівництва.

Ми рідко замислюємося над тим, як багато в економічному житті відбувається без втручання держави. Тисячі товарів виробляються мільйонами людей добровільно, без центрального керівництва та генерального плану.

Один із перших, хто дослідив силу організованої стихії, був А.Сміт. Він писав, що ми сподіваємося отримати свій обід не тому, що вони дбають про власну вигоду. “Невидима рука”.

Ринок – спосіб реалізації організованої стихії.

Ринкова економіка – це налагоджений механізм об’єктивної координації людей, різних видів діяльності і фірм через систему цін і ринків.

Загалом, ринок – це місце, де покупці і продавці зустрічаються, щоб обміняти речі. Вирішальною рисою є те, що він зводить покупців і продавців разом для визначення цін і кількості товарів. Ринковий механізм забезпечує визначення ціни та кількості товару.

Ціни в умовах ринку відіграють роль координуючого механізму. Високі ціни зменшують споживання і стимулюють виробництво.

Організована стихія та ринок – велика позитивна сила. Однак є і недоліки (торгівля зброєю, наркотиками, алкоголем).

Організована стихія та ринок повинні доповнюватись міцною владою (держава).

Не існує, і не може існувати у чистому вигляді ані організована стихія, ані ієрархія. (В ринковій економіці власники потребують законодавчої охорони своєї власності).

6. Презентація до теми 1

Презентація до теми 1

7. Відео до теми 1